Закарпаття інформаційне

Репортаж з Межигір'я: підмоклі журналісти і прекрасний Віктор Федорович

2011-06-29T05:57:00.001-07:00

Учора слухала президента - в чудесній компанії . Три журналістки, котрі мають досвід роботи в політичній рекламі, вирішили подивитися на спілкування лідера держави з ретельно відібраними представниками ЗМІ в його гніздечку в Межигір`ї. Ми включили телевізор тільки на хвилину, щоб подивитися на президентську садибу. Просто було цікаво, що президент покаже суспільству. Які таємниці привідкриє і які чутки розвіє?.. Ми спочатку сперечалися, чи повинен пристойний журналіст йти на таку зустріч, де йому покажуть рівно стільки, скільки захоче господар, і де йому дозволять поставити лише те запитання, яке затвердить господар. Потім зійшлися на тому, що це буде ясно з того, що саме вийде з відзнятого матеріалу.

І ось шестеро журналістів гуляють відведеною для їх очей територією маєтку, заходять в будинок, у вітальню і спальню першої особи.

– Ви помітили, в цій компанії немає жодної жінки, – зауважує одна моя колега, – чисто англійський клуб.

– Скоріше, масонська ложа якась...

Роздивляючись спальню президента, вітальню і дитячу кімнату, я задалася питанням, де живе дружина президента, чи знайшлося їй місце в цьому прекрасному будинку... Чому про це не запитали чоловіки з телеканалів? Я розумію, що вони не стали затинатися в своїх питаннях щодо 135 гектарів землі, які приписують садибі президента, але чому не запитати про першу леді?!

– Жодного запитання про вартість всіх цих меблів, про ціну ландшафтних робіт, про те, скільки людей обслуговують, прибирають, готують в будинку і працюють в саду, – підкинула інша моя колега.

– Коли він сказав, що дозволяє в кімнату заходити тільки внукам, мені це нагадало фільм «Вчителька і король», – ділиться спостереженнями третя подруга. – Там диктатор, король Сіаму, щоб поліпшити репутацію, скликав вечерю для британських гостей, на закінчення якої найменша дочка з тридцяти його дітей від різних дружин прийшла і попросила поцілувати його на ніч. Англійські гості розтанули від сімейної сцени...

– Внуки - це квіточки, – перервала роздум моя подруга. – Ягідки - це сини, чия фотографія стояла на його столі. Один з них стрімко розбагатів, а другий зібрався ганяти на джипах по трьох заповідниках. І теж ніхто не сподобився поцікавитися хлопцями.

Потім журналісти пострибали по президентських пеньках (біг по пеньках і сон біля бджолиних вуликів дуже зміцнюють президентське здоров`я) - перевірити, як це важко, прогулялися до президентського басейну (президент, як виявилось, робить щоденний заплив в п`ять кілометрів) і всілися за столом пити чай.

Віктор Федорович був прекрасний. Я без жартів. Він був ніби на троні. Йому м`яко стелили запитання, а він відповідав. Йому було зручно. Його оператор робив акцент на очах учасників зустрічі - очах гіперуважних. Ви не уявляєте, як очі можуть "слухати" розповідача.

До честі Андрія Куликова, ведучого ICTV, він намагався триматися професійно.

– Хіба при боротьбі з корупцією верховенство права і невідворотність покарання не є визначальними? – питанням відповідав президент на запитання Куликова про Тимошенко і інших опозиціонерів.

– Є, – дружно запевнили усі інші присутні.

– Вам не здається, що через справу Тимошенко в суспільстві пануватиме певна напруженість? – дипломатично запитав ще один журналіст.

Більше гострих запитань не було. Загалом, президент використовував час, щоб розповісти чисто по-людськи, як непросто робити реформи.

– Вам доводиться мати справу з великими інформаційними викликами, чи не так? – співчутливо переривав його присутній. (Президент погодився і довго розповідав, як його неправильно зрозуміли в Словаччині, що він не казав, що землю купуватимуть іноземці).

З нового сказав, що Азарова звільняти не збирається, і що Ахметов більше не піде в депутати. Це на питання, як він ставиться до такого явища, як олігархія.

Коли президент став розповідати, що після 2004 року він пішов у церкву, помолився і всім пробачив, я заледве не розплакалася. Від сліз стримало тільки те, що в моєму записнику першою подією після вихідних стояв суд над Тимошенко. Виходить, те, що було в 2004 році, президент пробачив, а те, що після нього, ще не зміг. Буває...

Несподівано полив дощ і охорона принесла президентові парасолю. Журналісти продовжували мокнути. (Президент просив збігати і за парасольками для гостей, але охорона не поспішала).

– Мокро їм. Не несуть парасолі, – зауважила одна з моїх подруг.

Але підмоклих колег чомусь не було шкода....

Маша Міщенко

Кость Бондаренко: Що спільного між Марією Стюарт і Юлією Тимошенко

2011-06-29T02:57:00.001-07:00

Кость Бондаренко: Що спільного між Марією Стюарт і Юлією Тимошенко

Суд над Юлією Тимошенко примушує замислюватися, аналізувати і шукати прецеденти в історії. Історична освіта – можливо, мінус у даній ситуації, оскільки постійно тягне відірватися від дня нинішнього і подивитися на процеси (у тому числі й процес Тимошенко) з висоти часу, з погляду історії, «З погляду вічності», як казав незабутній Павло Загребельний. Саме тому напрошується єдина аналогія – справа Марії Стюарт.

Єлизаветинська епоха в Англії і нинішня Україна мають дуже багато спільного. Для Англії це був період первинного накопичення капіталів. Період, коли невелика кількість потопаючих у розкоші можновладців почала говорити про соціальні ідеали для бідноти (Генріх VIII, батько Єлизавети, любив повторювати, що ідеалом правителя повинен стати такий порядок речей, при якому кожен його підданий буде гарантовано знати: у печі вранці на нього чекають свіжий хліб і смажена курка). Оточення Єлизавети не було схоже на справжніх джентльменів і навряд чи могло вважатися лицарями без страху й докору. Найближчий соратник і фаворит королеви, Роберт Дадлі, граф Лестер, був онуком казнокрада і хабарника. Пізніше – як вважали сучасники – він отруїв свою дружину (за це Михайло Булгаков помістив графа Лестера в список присутніх на балу Воланда в «Майстрові й Маргариті»). Те, наскільки протегувала королева корсарам, піратам і флібуст'єрам, неодноразово описано в літературі: Френсіс Дрейк, Вільям і Джон Хоукінси, Волтер Рейлі не тільки наводили жах на мандрівників, але й перебували на службі Її Величності. Державний секретар Вільям Сесіл підозрювався в корупції. Так само звинувачувався в корупційних діях і головний підскарбій Томас Перрі. Тобто, країна і правляча еліта були далекі від ідеалу.

У цей час свої претензії на престол висунула шотландська королева Марія Стюарт. Марія була властолюбною жінкою. Вона патологічно любила владу – ще з тих пір, як у ранній юності вийшла заміж за французького дофіна, а незабаром – короля Франциска II. Марія кілька років жила в розкоші й лестощах. Їй писали вірші найкращі поети Європи (зокрема, і геніальний Лопе де Вега). Мистецтву інтриг вона вчилася у своєї свекрухи – Катерини Медічі. У вісімнадцять років юна королева овдовіла і повернулася до Шотландії. Але вона завжди пам'ятала, що є правнучкою Генріха VII, а значить має повне право успадковувати англійський престол.

Більш того: королеву Єлизавету Марія не визнавала законною правителькою Англії. Марія вважала, що «незаконнонароджена» Єлизавета вкрала в неї корону. Народ – правду сказати – Єлизавету не надто любив, зате красива популістка Марія Стюарт користувалася великою популярністю. Окрім іншого, Єлизавета, яка крізь пальці дивилася на марнотратство і корупцію в своєму оточенні, затіяла грандіозні перетворення: країна, доведена до ручки непомірними бенкетами її батька Генріха VIII і тотальними репресіями проти протестантів, які проводила сестра Єлизавети, Кривава Мері, вимагала реформ і стабільності. Єлизавета вирішила дати країні і стабільність, і перетворення.

Єлизавета зовсім не збиралася віддавати корону Марії – корона і так дісталася Єлизаветі дорогою ціною. Двічі корона діставалася іншим людям – але не Єлизаветі. Королева любила владу не менше, ніж її суперниця – і не бажала з цією владою розлучатися. Але владу вона вирішила присвятити двом стратегічно важливим цілям: змінам у королівстві і величі королівства. Марії ж корона потрібна була заради корони, влада заради влади – не більш. Влада в її розумінні – це права і привілеї. Влада в розумінні Єлизавети – це обов'язок. Властолюбні жінки розійшлися в розумінні концепції влади.

Важливий чинник: Англія вимагала відкриття нових торгових шляхів, освоєння нових колоній, модернізації економіки. Єлизавета зробила ставку на експортерів. І в цій ситуації її політика натрапила на опір Іспанії, яка грала вирішальну роль в європейській політиці. Король Іспанії Філіп розглядав Англію як сферу інтересів іспанської корони (він був одружений першим шлюбом із Кривавою Мері і пізніше пропонував руку Єлизаветі). Для успішного розвитку Англії необхідно було не просто відірватися від союзу з Іспанією, але й перевершити Іспанію, довести свою власну спроможність як держави.

Марія Стюарт як реальна опозиція до Єлизавети влаштовувала і противників реформ (шотландських баронів, англійських аристократів, прихильників католицького духівництва), й Іспанію (для Філіпа вона була прекрасним знаряддям, направленим проти Єлизавети).

Вам це нічого не нагадує? Так само сьогоднішня Юлія Тимошенко, яка любить владу не менше, ніж Марія Стюарт, а також уміє інтригувати, чарувати і привертати, подібно до шотландської королеви, сьогодні зібрала під свої прапори і скривджених, і противників реформ, і просто тих, хто не хоче миритися з новою владою. Але одночасно в планах Володимира Путіна щодо України Тимошенко грає досить серйозну роль: чинник Тимошенко сьогодні максимально використовується і розкручується не без допомоги російських піар-структур, окремих технологів, а в Європі Тимошенко підтримують ті самі політики, які всіляко допомагають Росії будувати обхідний газопровід «Норд Стрім». В умовах нагнітання протистояння між Росією і Україною Тимошенко стає і альтернативним варіантом, й інструментом дії на світову спільноту – з боку Володимира Путіна.

Сьогодні Григорій Немиря веде переговори із західними політиками щодо підтримки Тимошенко – так само, як і чотириста з гаком років тому Ентоні Бабінгтон вів переговори щодо підтримки Марії Стюарт на англійський престол. Сьогодні оточення Юлії Тимошенко переконує їй в тому, що вона може стати президентом України – точно так, як і оточення Марії Стюарт казало їй, що вона зможе стати королевою Англії. Сьогодні Тимошенко не визнає Януковича президентом і не визнає легітимність суду – Марія Стюарт теж не визнавала ні легітимність Єлизавети, ні легітимність суду у її справі.

Ті, хто хочуть бачити в Юлії Тимошенко нову Жанну д’Арк, помиляються: Жанна звільняла країну за патріотичним обов’язком, ніколи не претендуючи на владу в країні, і стала жертвою інтриг (хоча історики вже давно довели: ніякого спалювання Жанни не було, а відомості про неї зустрічаються і через десять, і через двадцять років після офіційної дати страти). Тут скоріше доречні аналогії саме з Марією Стюарт: властолюбною, амбітною жінкою, яка не зупиняється ні перед чим, готовою йти по трупах до своєї мети, розумною, прекрасною, добре освіченою жінкою, колись дуже привабливою, велелюбною, але такою, що з роками втратила свою колишню красу і пристрасть, але зберегла жагу до влади й інтриг.

Можливий прихід до влади в Англії Марії Стюарт напевно викликав би тріумфування мас, але це було б украй популістське правління, при якому були б законсервовані всі пороки попередніх правлінь, а в зовнішній політиці були б здані всі позиції Іспанії. Англія Марії Стюарт була приречена на яскраве, ефектне, але абсолютно безперспективне правління – без посилення, без розвитку, без змін. Та зате з величезною кількістю інтриг і змов. Страта Марії Стюарт викликала обурення в світових колах – але ця страта була необхідна для того, щоб поставити крапку і в цілій епосі в англійській історії, і в цілому напрямі в англійській політиці. Англія (і Шотландія) втратила яскравого політика – але знайшла стратегічну перспективу.

Сьогодні суд над Юлією Тимошенко може стати моментом істини для країни. Я не вдаюся в деталі. Я говорю про відповідність Тимошенко тим завданням, які стоять перед Україною. На жаль – я не бачу в Тимошенко політика дня завтрашнього, здатного змінити Україну і повести її в правильному напрямі. Втім, у Юлії Володимирівни був такий шанс – вона ним не скористалася. Я не вважаю політиком дня завтрашнього Януковича – він політик дня сьогоднішнього. Але ті перетворення, які задекларовані і починають утілюватися, просто необхідні країні. Принаймні, більше, ніж інтриги і демагогія Тимошенко. Хай оточення Януковича викликає сумніви у деяких європейських джентльменів. Хай кроки керівництва країни викликають критику. Але Україна йде від Росії – йде до Європи. Україна робить реформи – робить їх наполегливо і не звертаючи увагу на ниття і протести.

Я не вірю в те, що Тимошенко може очолити країну. Нинішній суд – це її лебедина пісня. Скоро в політику прийде нове покоління, яке задаватиме тон і для якого Тимошенко буде ім'ям з історії. Про Тимошенко напишуть книги, знімуть фільми – адже зверталися ж до образу Марії Стюарт і Шиллер, і Леся Українка, і Цвейг, і Дюма, і Словацький, і Бродський. Як літературний герой вона привабливіша, ніж реальний персонаж. Можливо, те саме скажуть і про Тимошенко. Для мистецтва вона – просто неоцінимий зразок. Втім, цілком можливо, що хтось із «політичних дітей» Тимошенко в майбутньому зможе претендувати на найвищий політичний пост у країні після Януковича. Адже успадковував же трон Єлизавети син страченої нею Марії Стюарт, Яків І? Але успадковував саме як політичний спадкоємець Єлизавети, а не своєї матері, як продовжувач політичної традиції останньої королеви з роду Тюдорів, а не шотландської традиції інтриг і обману.

Йосип Бродський писав у своїх знаменитих «Сонетах до Марії Стюарт»:

Что делает историю? - Тела.

Искусство? - Обезглавленное тело.

Взять Шиллера: истории влетело

от Шиллера. Мари, ты не ждала,

что немец, закусивши удила,

поднимет старое, по сути, дело:

ему-то вообще какое дело,

кому дала ты или не дала?

Но, может, как любая немчура,

наш Фридрих сам страшился топора.

А во-вторых, скажу тебе, на свете

ничем (вообрази это), опричь

искусства, твои стати не постичь.

Историю отдай Елизавете.

Юліє Володимирівно, віддайте історію тим, кому вона по праву належить. І вдячні нащадки осягатимуть Вас за допомогою мистецтва.

Кость Бондаренко

Віхи тижня. «Розпечене» правосуддя на Печерську, вибрані фрагменти Межигір’я і Україна між Ху і Пу

2011-06-29T00:56:00.000-07:00

Процес у справі Юлії Тимошенко неминуче стає політичним. Віктор Янукович прочинив таємницю «Межигір’я» для вибраних журналістів і демонстрував підвищену міжнародну активність. Микола Азаров пішов у заслужену відпустку з перспективою повернутися на робоче місце.

Тимошенко і Феміда

Екс-прем`єр стала учасником судового процесу, який вона слідом за Юрієм Луценком використовує для політичних заяв і демонстрації власної непохитності в боротьбі з режимом Януковича.

Оточена бютівськими депутатами і фанатично відданими прихильниками Юлія Володимирівна грубила судді і пообіцяла, що будь-який винесений Печерським судом вердикт стане вироком Януковичу. Скільки чекати справедливості, за яку варто боротися, поки незрозуміло, зате зрозуміло, що розташований у центрі Києва храм Феміди абсолютно не пристосований до судових процесів, які викликають підвищений суспільний резонанс. Суддя Кіреєв, який ошалів від того, що відбувається, поки не зміг намацати адекватну ситуації лінію поведінки і показати, хто господар у залі суду. Спроби Інни Богословської стати екзекутором Юлії Тимошенко на громадських засадах виглядають хронічно непереконливо, мабуть, Інні Германівні потрібно тренуватися на кішках. Держдепартамент США і Європейський Союз заявили, що пильно стежать за ходом суду над Тимошенко, що дає їй надію на виголошення умовного вироку, який б’є по політичних правах, але не позбавляє свободи.

Не доводиться сумніватися, що суд над Тимошенко стане визначальним для конфігурації опозиційних сил на декілька найближчих років. Екс-прем`єр встигла повідомити, що навіть обвинувачувальний вирок не примусить її відмовитися від політичної діяльності. Принаймні, Юлія Володимирівна може стати VIP-агітатором за «Батьківщину» на майбутніх парламентських виборах, заздалегідь вихолостивши список власної політичної сили. Говорити про можливе об`єднання противників Януковича можуть сьогодні тільки шанувальники політичної фантастики.

Недомовленість у «Межигір’ї»

Повністю підтримує відкритий характер суду над Тимошенко Віктор Янукович. Напередодні Дня Конституції глава держави показав вибрані фрагменти президентської резиденції нечисленним обраним журналістам і розповів країні про теперішній політичний момент. Тішити співгромадян піруетами своєї позиції Віктор Федорович не став. Хіба що згадав про небажання відправляти у відставку Миколу Азарова (прем`єр пообіцяв, що обвалу гривні не буде, і пішов у планову відпустку) і можливу відмову Ріната Ахметова від участі в парламентських виборах. Загалом Янукович в інтер`єрі «Межигір’я» постав зовсім не зразком щирості, зате дозволив міркування про свою поразку в 2004 році. Варто відзначити, що набір президентських мессиджів не розширюється, а головним ворогом держави Янукович прагне показати не Юлію Тимошенко, а бюрократа, що гальмує процес проведення реформ. Така риторика вимагає постійного кадрового струсу, але лавка запасних президентської команди коротка, і подовжити її за короткий час проблематично.

Майбутня конституційна реформа помітно цікавить Януковича, який вирішив попрацювати президентом до 2020 року. Правда, в частині повноважень глави держави розширювати вже нічого, можна тільки перерозподіляти повноваження інших гілок влади. Президент упевнений, що в Основному Законі вистачає проблем, із якими потрібно попрацювати. Леонід Кравчук, який очолює науково-експертну групу Конституційної Асамблеї, яку влада не поспішає скликати, висловив упевненість, що за зміни в Конституції голосуватимуть уже представники нового депутатського скликання. Головний закон країни і цього разу не буде позбавлений впливу чинника політичної доцільності. Спікер парламенту Володимир Литвин за звичкою відстоює корпоративну солідарність, підкреслюючи, що приймати конституційні зміни повинна Верховна Рада. Правда, політичної ваги Володимира Михайловича недостатньо для гучного демаршу на випадок, якщо президентська команда проігнорує заклики головного парламентарія країни.

Між Ху і Пу

Встановлення стратегічного партнерства з Китаєм Віктор Янукович може занести собі в актив. Лідер Піднебесної Ху Цзіньтао став бажаним гостем в Україні і пообіцяв збільшення товарообігу між нашими країнами до 10 мільярдів доларів на рік. Але потрібно враховувати, що китайці діють украй прагматично і не смітять юанями направо і наліво. Показово, що кримська зустріч «без краваток» Віктора Януковича з Володимиром Путіним практично не знайшла відображення в повідомленнях їхніх прес-служб. Мабуть, небажання України грати за московськими правилами залишається стабільним, але повідомляти про це громадянам наших країн не поспішають.

Янукович практично не зіткнувся з проблемами, виступаючи на сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи. Нечисленний пікет вітчизняних опозиціонерів і декілька каверзних запитань представників союзної «Батьківщині» Європейської народної партії – ось, мабуть, і всі неприємності для глави держави. Президент України звично розписався у відданості євроінтеграції і прагненні боротися з корупцією, висловив сподівання на завершення переговорів про підписання угоди про асоціацію з ЄС до кінця 2011 року. Аналогічні надії має й президент Європарламенту Єжі Бузек, що дозволяє прогнозувати зближення Польщі й України в другій половині 2011 року.

Євген Магда

Чи візьме Янукович приклад з Гітлера?

2011-06-24T01:50:00.000-07:00

Сьогодні над однією з лідерів опозиції Юлією Тимошенко в практично анекдотичному Печерському суді України розпочався судовий процес. Юлію Володимирівну звинувачують, зокрема, у тому, що на початку 2009 року вона підписала невигідні Україні газові контракти з Росією. Цю «газову справу» уже давно як в Україні, так і за кордоном устигли обізвати «політичною розправою» над ЮВ. Які перспективи Юлія Тимошенко має в Печерському суді? Як виглядатиме Україна на міжнародній арені, якщо ЮВ усе-таки посадять? Про це ми запитали в експертів.

Ігор Лосєв, аналітик:

ЯКЩО ЗАСУДЯТЬ ТИМОШЕНКО, У НАС БУДЕ ТАКА СОБІ «ЛУКАШЕНКІВСЬКА БІЛОРУСЬ»

З вироком Тимошенко вже все зрозуміло... Питання лише в тому, чи її справді закриють у в’язницю чи дадуть умовний термін. У будь-якому випадку це дасть можливість вивести її з політичної боротьби.

За півтора року Януковича при владі ще жодного разу не було, щоб суди приймали рішення, несимпатичне Партії регіонів. Я ось не пам’ятаю випадку, щоб ПР звернулася до суду - й програла, чи ПР через свою Генеральну прокуратуру притягла когось до відповідальності, а суд прийняв рішення проти цього притягнення. Особисто я такого не знаю. Тому й кажу, що в нас існує генпрокуратура, суди Партії регіонів, а не України.

Це так як при Радянському Союзі, комуністична партія керувала всіма судами та іншими структурами, а в ЦК КПРС був адміністративний орган, який ними керував. Я ось не знаю, чи вже створили в ПР такий відділ, але є таке враження, що відбувається абсолютна керованість усіх силових структур.

Чи закриють Тимошенко? Враховуючи їхню ментальність, вони страшенно мріють і вважають це своєю цілковитою перемогою, якщо посадять Тимошенко за грати. Це буде сигнал українському суспільству, на кшталт, "стоять, бояться!" Себто реальна погроза – якщо ми можемо зробити це з Тимошенко, то зможемо й з будь-яким громадянином України. Це означатиме, у кращому разі, встановлення режиму зразка Білорусі. Буде така «лукашенківська білорусь».

Саме так Україна виглядатиме на міжнародній арені. Не тільки українському суспільству, а й Заходу доведеться поставити для себе крапки над «і».

Можливо, у них стане розуму обмежитися умовним терміном чи, скажімо, терміном, з відстрочкою виконання чи ще щось, аби не кидати її заграти, але й заборонити брати участь у політиці.

Тут багато ще залежатиме від того, чи буде сам процес відкритим, чи висвітлюватиметься він незалежною пресою, чи буде він у прямому ефірі. Принаймні Адольф Алоізович Гітлер не боявся влаштувати відкритий процес у Ляйпцігу над Георгієм Димітровим. Тут треба віддати йому належне... У наслідок цього Георгій Дімітров виграв судовий процес… Ну, побачимо, наскільки Янукович не побоїться відкритого процесу над Тимошенко. Він мав би бути відкритий, хоча б тому, що більшість населення України не вірить у наше правосуддя, у його незаангажованість і не корумпованість. Це факт, про це свідчать усі соціологічні дослідження.

Якщо процес не буде відкритим, населення України ще раз переконається в тому, що в Україні незалежних судів нема, правосуддя нема, правди нема.

Електорат Тимошенко, як на мене, її справа може й не мобілізує, але їх обов’язково мобілізує стрімке погіршення умов життя. Десь з осені, гадаю, народ сильно відчуватиме, що відступати нікуди, щось таки треба робити. Тим більше, переконаний, ПР зробить усе можливе, щоб ситуація була ще більш важкою. Бо вони ж гарячково думають, як вирішити питання своїх олігархів, а народ там за залишковим принципом. Взяти хоча б так звану пенсійну реформу, яка просто позбавляє мільйони людей елементарної перспективи вийти на пенсію, а не прямо на кладовище. Чи Житловий кодекс, який мільйони українців зробить бездомними. Тобто реформи від Януковича спрямовані тільки на те, щоб забезпечити райське життя дуже обмеженому колу осіб за рахунок зубожіння мільйонів українців.

Російські олігархи мають можливість грабувати багатющі природні надра Росії, у нас таких багатющих надр нема, тому за рахунок кого жити нашим олігархам? Тільки за рахунок пограбування українців.

Леонід Кравчук, перший Президент України:

ЯКЩО УГОДА ТИМОШЕНКО НАНЕСЛА ЗБИТКИ, ТО ДАВАЙТЕ СУДИТИ ВСІХ ПОПЕРЕДНІХ ПРЕМ’ЄРІВ І ПРЕЗИДЕНТІВ

Ще коли тільки починалася справа Тимошенко, я сказав, що сприйму поняття «злочинні дії» щодо Тимошенко, коли хтось доведе, що Юлія Володимирівна в корисних цілях чи з метою власного збагачення робила ті кроки, які зафіксовані, то я це сприйму й скажу, що це злочин і за нього потрібно покарати. Зараз я кажу ще раз це вам і я не змінив своєї точки зору.

Щодо службових кроків Юлії Володимирівни – газової справи, то вона настільки заплутана, що навіть важко собі уявити. Слідство начебто доводить, що підписання газових угод принесло державі збитки… Але хто ж тут доведе, чи це злочин, чи вимушений крок, оскільки Україну всі звинувачували, що вона заморозила Європу, не постачає російський газ, а Росія використовувала це, аби принизити українську владу (вона це часто робить). Я, наприклад, не знаю, як би поступили інші прем’єри чи віце-прем’єри. Я цього не знаю, але якщо ця угода нанесла збитки, то давайте повернемося і до інших угод, які приймалися іншими Кабмінами, Верховною Радою, президентами, які призвели до великих економічних, соціальних втрат. Вони теж мають бути вивчені прокуратурою і не треба говорити про жодні терміни давності й порахувати, скільки збиткових угод було підписано. Тоді я зрозумію цю ситуацію, але якщо виділити лише одну Тимошенко, то природно, що виникає дуже багато запитань.

Світ: Європа і за океаном дивляться на цю справу з підозрами. Тому юристи з Америки вже сказали, що братимуть участь у судовому процесі Тимошенко.

Ще раз повторюю, якщо судочинство, генпрокуратура десь допустять необ’єктивність, упередження, то не вони будуть звинувачені українським народом, а буде звинувачений Президент, тому що в нас ще живе радянська ментальність – у всьому винен вождь.

Україна не виглядатиме як Білорусь, а як Україна - просто погано.

На Тимошенко натягують те, чого немає в дійсності, тому все виглядає непереконливо. Вибачте, але це не прикрашає українське правосуддя.

Тарас Чорновіл, народний депутат :

ВИНЕСТИ ЇЙ УМОВНИЙ ТЕРМІН МАЙЖЕ НЕ МОЖЛИВО. ЇМ ПОТРІБНО ЩОСЬ ВИГАДУВАТИ

Перспективи у справі Тимошенко проблематичні для обох сторін… Юлія Володимирівна справді робила низку дій, які підпадають під якусь відповідальність, але й сьогоднішня влада робить такі дії. Тому вже тут є фактор вибірковості.

Та найголовніше – влада всередині країни та за кордоном створила собі імідж репресивної, тому те, чи є склад злочину в діях Тимошенко чи нема, нічого не міняє. Жодні аргументи вже не діятимуть. І будь-хто, кого заарештовують з опозиції, дістає назву політв’язня. Тому за таких обставин посадити Тимошенко – створити для себе колосальні проблеми, у першу чергу, з євроінтеграцією. Росія вже показала, і Януковичу теж, що їх не задовольняє жодна українська влада, тому Януковичу негайно потрібно рятувати свій імідж. Він просто в безвиграшній ситуації.

Їхня ціль? Знаючи всю цю компанію, гадаю, з самого початку вони хотіли тупо помститися. Так як мстять Луценку, як мстить Діденку й Макаренку група Фірташа. Тобто, як на мене, мотиви були без оглядки на велике майбутнє.

Не допустити Тимошенко до наступних виборів, звісно, можна, хоча в тій статті, в якій її звинувачують, винести їй умовний термін, майже не можливо, хіба вигадувати якісь варіанти помилування. Очевидно, що зроблять так, аби вона не могла брати участь у виборах.

Україна багато втратить у плані іміджу на міжнародній арені… Процеси над політиками відбуваються в усіх розвинених країнах і вони, зазвичай, просто смішні… Пригадуєте, як дружина Мейджора (прем’єр-міністр Великобританії 1990-1997 років. – Авт.) проїхалася в метро, не заплативши за проїзд… Ви можете уявити собі таке з дружиною, наприклад, Азарова?.. Тим не менше Мейджору це мало не коштувало політичної кар’єри. І там справи порушують ще тоді, коли політик перебуває при владі, а не десь колись потім, як це з Тимошенко.

Тим більше, ніхто наші суди не назве об’єктивними, бо вони справді такими не є. Усі розуміють, що в нечесному судді навіть чесне рішення є нечесним (є таке формулювання).

Як з такого становища тепер виходити? Януковичу потрібно поміняти все своє оточення, яке й створили такий імідж. Навіть у випадку, коли не буде репресій, усе одно за кордоном казатимуть, що вони є. Тому в Януковича єдиний вихід – зробити в своїх кадрах добрячу стряску, вигнати як мінімум половину свого оточення.

Михайло Погребинський, політолог:

БЕЗ ОБВИНУВАЧЕННЯ НЕ ОБІЙДЕТЬСЯ

Мені важко щось тут спрогнозувати… Скажу лише, що не в інтересах влади запроторити в буцегарню Тимошенко. Гадаю, абсолютно достатньо визнання факту порушення закону. Я не юрист, тому мені важко сказати, як це буде оформлено, але єдине, що можу сказати – без обвинувачення не обійдеться. Вирок буде винесено такий, що Тимошенко не зможе брати участь у виборах. У цьому я майже впевнений.

Проте, на мою думку, вирок Тимошенко не позначиться на міжнародному іміджі України і вона не виглядатиме як Білорусь. У нас – здичавілий капіталізм, а в Білорусі – щось схоже на соціалізм і насправді тоталітарна система, у нас такої немає… Може бути, але поки що нема.

Гадаю, європейські друзі Тимошенко будуть обурені і не залежно від того, в якому форматі буде визначено покарання. Проте це лише в Україні виглядає, що справа Тимошенко – це якийсь прецедент. У Румунії, Болгарії теж ідуть процеси над високопосадовцями, яких звинувачують у політичних переслідуваннях, але Європа про це мовчить. Гадаю, це тому що зараз там при владі люди, які їм більш симпатичні, ніж попередні. Ось така Європа з подвійними стандартами.

Я особисто хотів би, щоб вироку Тимошенко не було. Вважаю, що достатньо й політичної відповідальності. У нас так склалося, що мало не кожну людину можна було б за щось садити, тому мав би пройти якийсь час, коли б з’явилася повага до закону, тоді б перейшли до відповідальності.

Ксеня Лесів

Чому провалилася провокація у Львові?

2011-06-23T04:21:00.000-07:00

ЧОМУ ПРОВАЛИЛАСЯ ПРОВОКАЦІЯ?

Несправжні євреї (насправді представники проросійських радикальних організацій), які приїхали до Львова 21 червня, щоб як і 9 травня потовктися на могилах (вони це називають "поприбирати могили" або "помолитися за загиблих"), цього ж дня спакували валізи. Як стало відомо УНІАН, співробітники правохоронних органів м`яко так зустріли їх, пояснили, що всі заходи заборонені судом та особисто провели на залізничний вокзал, щоб відправити додому. Особисто. А ще нам вдалося дізнатися, що кілька сотень провокаторів зупинили ще, коли вони збиралися виїжджати з Одеси. Ось так, вміють наші правохоронці бути із своїм народом, коли хочуть або коли цього хоче Президент. Бо для провокації потрібні не двоє, як стверджують політтехнологи, маючи на увазі провокатора та провокованого. Окрім згаданих потрібні ще влада та силові структури, які цю провокацію підігрівають та дооформлюють. Принаймні, на 9 травня було саме так. Ми не знаємо, що допомогло зрозуміти владі, що не можна так давати використовувати власні міста для тренувань іноземних спецслужб. Але виглядає так, що цього разу операція під назвою друга серія провокацій "одеські євреї їдуть до Львова" завершилась пшиком. Не вкилючено, що свою роль зіграли представники дипломатичного корпусу. Якраз напередодні 22 червня з Олегом Тягнибоком зустрічалися представники західних держав. На офіційному ресурсі «Свободи» було написано, що вони обговорили «політичну ситуацію». Можна здогадатися, що посли хотіли почути позицію лідера «Свободи» щодо подій 9 травня та 22 червня. І, ймовірно, його бачення здалося їм цілком переконливим. (Цікаво, що в цей самий час відбулася спроба дискредитувати членів патіротичної організації «Тризуб» в очах європейстких організацій. 22 червня з’явилася інформація, що вони пікетували офіс Ради Європи. «Тризуб» блискавично заперечив це звинувачення. Не виключено, що до дискредитації причетна влада, яка помітила співпрацю дипломатичного корпусу із львівською спільнотою та націоналістами). Враховуючи, що напередодні 22 червня КС виніс рішення про заборону офіційного використання червоного прапора, можна припустити, що частина оточення Президента переконала його згорнути (або відкласти, ще побачимо – авт.) реалізацію технології розколу по лінії «нацистський захід – радянський схід». Знаковою подією є і те, що сестра голови Адміністрації Президента поскандалила в ПАРЄ із росіянами, протестуючи проти включення України у доповідь про неонацизм.

Можливо, оточення Президента зрозуміло, що прояви так званого «неонацизму» та використання тоталітарної символіки (встановлення пам’ятників Леніну та вихваляння Сталіна) однаково гріховні в очах європейської спільноти. Варіантів може бути безліч.Аж до того, що для здійснення провокацій вже не знаходиться виконавців, бо робота настільки брудна та непопулярна. А можливо, просто росіянам забракло грошей. Але незаперечним є той факт, що одеських "євреїв" зі Львова кого відправили, а кого не пустили. А вони, зауважте, промовчали. Ніяких істерик. Тобто переконували їх потужні особи і потужними аргументами.

ЮРІЙ ШУХЕВИЧ ТА СПРАВЖНІ ЛЬВІВСЬКІ ЄВРЕЇ

Але хотілося б зупинитися на тому, як відбувалися заходи у Львові. Цього дня я була практично на всіх місцях подій, у тому числі і на Пагорбі Слави, куди мали приїхати одесити. Пагорб Слави – чудесне світле місце. Воно розташоване неподалік від студентських гуртожитків. Коли я вчилася в університеті, я була тут напевно, тисячу разів. Тут завжди зелено та тихо. Справа від нього – жіночий монастир, ви деколи можете побачити симпатичних усміхнених сестер. Зліва збудували ресторанчик. На відміну від 9 травня, коли тут просто пахло якоюсь грозою, сьогодні дуже ясно. Я маю на увазі настрій присутніх. Тут стояло десь дві сотні міліціонерів. Побачила колег з українських бюро російських телеканалів. Підійшла до одного з них. "Думаю, що все буде мирно, – ділиться він, – просто відчувається. Подумайте самі, якась дурниця: ну звідки в Одесі візьмуться євреї, які приїдуть молитисядо Львова? Це ж несерйозно".

Це було з самого ранку. Я вирішила не чекати на Пагорбі Слави, чи приїдуть сюди фальшиві євреї. На пагорбі залишилася моя колега, журналістка, яка є депутатом облради. Ми домовилися, що будемо зідзвонюватися, на випадок появи гостей, а сама я вирішила приєднатися до офіційних заходів та поїхала разом із пулом до тюрми на Лонцького.

Львівський апеляційний суд 21 червня заборонив будь-які заходи, окрім офіційних. А серед них: покладання квітів та панахиди на місцях знищення мирного населення у червні 1941 року. На покладанні квітів окрім представників облдради та обладміністарції побачила представників єврейської общини. Я разговорилася із ними після панахіди, яка відбувалася біля стіни тюрми на Лонцького.

– Сьогодні день початку війни. І тут було вбито тисячі людей, українців, євреїв, поляків, – сказав нам голова центру «Голокост» (Львів) Михайло Шерман. – Ми разом із львівською спільнотою вшанувуємо пам’ять жертв. Тим більше була оця історія із нібито євреями, яким заплатили проросійські угрупування Одеси. Там свідомо розігрують єврейську карту. У Львові більшість євреїв похилого віку. Але вони не прийшли сьогодні, у тому числі тому, що боялися провокаторів із Одеси. До речі, 30 червня – 1 липня єврейська община також має скорботні заходи. Саме в ці дні 70 років тому відбулися перші єврейські погроми. У нас будуть молитви та покладання квітів.

22 червня - дуже особливий день. Хто знає, чи набув би він такого голосного звучання, якби не маніакальні спроби політиків сусідньої країни та прихильників "руского міра" приховати злочини радянської влади. В тюрмі на Лонцького - два ряди камер. Є одиночні, є розраховані на двох. На стінах закладу висить своєрідні збільшена карта – географія тюрем по Україні, та повідомлення, що на червень 1941 року у 63 тюрмах України при ліміті 30753 місця утримувалося 72 768 людей. А ще секретний наказ російського керівництва про те, що із початком війни частину ув`язнених слід евакуювати, а частину – розстріляти. Евакуювати НКВС-ники не встигали, тому масово розстрілювали. Щоправда, вагітних жінок із малолітніми дітьми відпускали. Деколи розстрілювали біля стіни. А деколи прямо тут в камерах. Я йду вздовж коридору. Розглядаючи фотографії на стінах, я побачила директора музею Руслана Забілого. Саме він опинився під пресом спецслужб із зміною влади (його обвинувачують у тому, що він, досліджуючи історію визвольного руху, "розкривав таємниці" в інтересах третіх осіб). Руслан показував експозицію. Страшну експозицію, фотографії жертв, поневічених та закатованих НКВС напередодні відходу зі Львова.

– Як ви? – цікавлюся у дослідника, знаючи, що справу проти нього у СБУ ще не закрили.

– Сьогодні мав бути допит. Але перенесли. Допитують мене, ну але для чого викликають прибиральниць, інших співробітниць музею?

Я подумала, що війни повторюються. На червень 41 року було стільки-то тюрем. Там було стільки-то українців. Їх знищили ще перед війною. Ці максими руйнують міфи та допомагають піднятися правдивій історії. Професійна чесність історика у сьогоднішніх умовах - це також трохи подвиг.

На лавці біля тюрми я побачила героя України Юрія Шухевича, сина Романа Шухевича. Представилася. Він має проблеми із зором, практично не бачить. Але на запитання відповідає охоче.

– Ця тюрма - сумне для спогадів місце. Вона завжди була переповнена, аж до 70-х років. Але з іншого боку, це свідчить про нескореність нашого народу. Тих, хто воював за країну, завжди було багато. Знаєте, коли відкрили цю тюрму, то я йшов туди вже незрячим. Але знав, що я знайду ту одиночну камеру, куди мене посадили. І знайшов. Мені в мої п’ятнадцять років дали десять років таборів. Вони знали, що я хотів втекти.

– Скажіть, чому ваш батько вірив німцям? Невже він думав, що вони дозволять будувати державу?

– Я хочу згадати кількох лідерів. Аун Сан створював армію незалежності Бірми, співпрацював із Японією, Ахмед Сукарно з Індонезії, Анвар Садат, Рашід Гайлані. Вони є героями своїх держав. Знаєте чому? Бо вони робили все заради незалежності своїх держав. Мій батько теж дуже хотів бачити країну незалежною. Він знав, що із СССР буде воювати лише Німеччина.

– А що він казав про німців?

– Він із повагою ставився до рівня військової організації Вермахту. Але я пам’ятаю, як у дванадцять років запитав тата про німців, то він відповів: «То бандити, сину». Тому він не мав ілюзій щодо німців.

Роблю його знімок, обмінюємося із ним та його дружиною контактами.

На одному із мітингів побачила поета Ігоря Калинця. Організатори акції пропонували на всі мітинги, панахиди приходити із портретами вбитих та закатованих родичів.

Він стояв біля пам’ятника жертвам комуністичних злочинів із портретом молодого симпатичного хлопця. Під чорно-білим портретом, збільшеної копії старовинної фотографії, підпис: «Андрій Гулєй».

– Хто цей хлопець, пане Ігорю? – запитую я.

– Брат мої мами. Студент, розумний та патріотичний. Тоді НКВД таких забирало. Ось тут, на Лонцького, і вбили, – на очах Калинця блищать сльози.

– А це мої мама та тато. Маму вбили тут по справі Галана, а тата, греко-католицького священника, спочатку забрали, а потім вивезли та вбили, – показує фотографію Надія Коханевич-Левицька.

Я об’їхала ще два місця, де відбувалися знищення, і покладали квіти представники львівської влади.

Знаєте, що цікаво? У першій половині дня всі ще побоювалися провокацій. Але єдиною «провокацією» я вважаю заяву російського консула у Львові, який демонстративно не приєднався до вшанування пам’яті жертв комуністичних та нацистських репресій. Співробітники апарату облради щопівгодини зідзвонювалися із колегами, які чергували на Пагорбі Слави. Там було тихо, лише поклали квіти місцеві комуністи. А вже після третьої години я побачила та відчула, як всі зітхнули із полегшенням. Люди чекали вечірнього віче-реквієма, який мав відбутися у самісінькому центрі біля пам’ятника Шевченку (це як у нас на Майдан), це також офіційний захід.

ТЯГНИБОК ДУМАЄ, ЩО ЙОМУ ЩЕ ПОДЯКУЮТЬ

За кілька днів до цього мітингу ми аж до підвищених тонів сперечалися по телефону із лідером "Свободи" Олегом Тягнибоком. Я дорікала йому, що вони, свободівці, на 9 травня були ідеальною масою для маніпулювання. А він вперто повторював, що вони не могли припустити ритуального приниження, і що я повинна зрозуміти, що пустити червний прапор - це почати розтринькувати символічний капітал, а це для Львова неможливо. Тоді кожен лишився при своїй думці, але останнє слово залишилося за Тягнибоком, який сказав, що через кілька років ми будемо дякувати «Свободі» за те, що вони не пустили до Львова червоні прапори. Признатися, 22 червня я до останньої хвилини боялася, що, уникнувших денних провокацій, ввечері лідер націоналістів вийде на сцену та загне щось переможно-антисемиітське, типу твердиня встояла, вони не приїхали... Нічого подібного. Всі демонстрували зразки європейської поведінки.

Олег Тягнибок на мітинг прийшов із портретом свого родича, священника Романа Лиска, замурованого НКВД-стами у тюрмі на Лонцького.

Голова Львівської облради Олег Панькевич теж прийшов із фотографією закатованих родичів.

– Що допомогло уникнути ситуації, подібної до тієї, яка була 9 травня? – запитую його.

– 9 травня влада працювала на провокацію. Верховна Рада прийняла відповідний закон. А правохоронні органи допомогли її реалізувати. А Генпрокуратура після всього звинуватила нас. Сьогодні ж ми були всі разом, і голова обласної адміністрації, і обласний прокурор, начальник міліції, військовий прокурор.

– Але 9 травня ви були даже раді спокуситися на провокації...

– Ми не могли це витерпіти. Ну зрозумійте, ми просто не могли дати топтатися по нашій гідності. Повірте, львів’яни є зразком того, як треба вшановувати. Якби ми 9 травня дозволили ходити з червоними прапорами, то вже сьогодні їх приїхало би тисячі. А так центральна влада побачила наш спротив. Конституційний Суд прийняв рішення про заборону червного прапору. Сьогодні правохоронці робили те, що вони мали робити.

– Скажіть, а ви переконані, що необхідно отак в деталях описувати звірства НКВД-стів? Це працює на об’єднання?

– Категорично не згідний із постановкою питання. Якщо ми згадуємо про об’єднання, то нас має об’єднати, зокрема, і правдива українська історія. Бо та половина України не знає цієї історії, а живиться радянськими міфами. Міфи плодила радянська історіографія та радянська кінематографія. Щоб спільно жити та молитися, необхідно знати одне про одного правду. Ми про трагедії інших народів знаємо більше. У Старому Самборі є шахта Сталіна, НКВД-сти туди скинули три тисячі людей. Поляки привозять туди на екскурсії дітей, а українці - ні... Національна пам’ять складна. На фотографії - рідний брат моєї бабці, він загинув у криївці. Бабця загинула у Сибіру. А рідний брат мого діда закинув у віці 19 років у Радянській армії 8 травня, за день до оголошеної перемоги. Ми вшановуємо всіх. Ми сьогодні перезакохоронили останки радянських воїнів, які лежали у смітті у закинутому доті. Їх ніхто не шукав за стільки років. Радянська влада лише користала гасла. А ми шукаємо і ховаємо всіх. І воїнів УПА, і воїнів Радянської армії. Їх тисячі, закопаних у лісах...

Маша Міщенко, Київ-Львів

Донбас без води: Янукович обіцяв, але не зробив

2011-06-22T07:15:00.000-07:00

Журналіст поцікавився в донбаського чиновника, чому в багатьох містах Луганщини в крані немає води. Той почав вішати локшину на вуха... Зрештою сказав, що Янукович так і не виконав своєї обіцянки...

Нещодавно прем’єр Микола Азаров відвідав Луганщину й пообіцяв, що через 2-3 роки проблем з водою в області не буде і мешканці позбудуться “такого ганебного явища, як подача води за графіком”. Він відзначив, що в Луганській області 17 населених пунктів одержують воду за графіком, і в переважній більшості міст і сіл вода неякісна.

– Я проблему, коли вода подається за графіком, знаю не з чуток. Мені довелося працювати й жити в одному шахтарському містечку. Вода подавалася на 4-й поверх о 12-й ночі і була до 4-ї ранку. Набирали ванну, набирали баки. Вода була жахлива. Постоїть 3-4 години – ось такий шар заліза, – ділився спогадами прем’єр.

Не знаю, про яке шахтарське місто згадував Азаров – він не уточнив. Але достеменно знаю, що сьогодні проблема шахтарських міст на Луганщині не в тому, що воду подають за графіком, а в тому, що графіка немає – її просто перекривають, і люди по декілька діб сидять без жодної краплі води. І цій проблемі вже не один рік.

Шахтарі хоч можуть на роботі помитися

– Ми вже 10 років отримуємо воду за графіком з 5-ї до 9-ї години зранку і ввечері. Точніше, повинні б отримувати. Але її не завжди дочекаєшся, – розповідає мешканка “кварталу Лютикова”, що в місті Краснодоні на Луганщині, пані Наталя. – Шахтарі задоволені, що мають можливість хоч у бані на шахті покупатися, бо вдома воду важко “впіймати”. 5 година вечора – води нема. Телефонуємо у водоканал. “А ви де проживаєте?” – запитує диспетчер. Кажу: квартал Лютикова. “У вас сьогодні води не буде”. А коли буде? “Чекайте”. Чому води немає, зазвичай не пояснюють. Іноді кажуть, що аварія, іноді просто грубіянять, а частіше за все просто не піднімають трубку. Час від часу сидимо без води по 4-5 днів.

Така ж сама ситуація з водою і в центрі міста.

– Та який там графік! Воду подають як їм там заманеться, – обурюється мешканка вулиці Першокінної. – Учора весь день не було. Іноді дадуть уночі на пару годин, іноді вдень, коли всі на роботі.

Кожна сім’я цього шахтарського краю знає, що водою треба запасатися, бо невідомо, коли вона потече з крана наступного разу. Люди напускають ванни, наповнюють баки, банки, каструлі – усі вільні ємності, що є в хаті.

Прання – то взагалі окрема історія. Звичайною машинкою не завжди пощастить попрати. Адже воду можуть лише на годину ввімкнути. Тож люди пристосувалися купувати величезні пластикові баки на 100-500 літрів і спеціальні пральні машини, які можна до цих баків приєднати. Так і рятуються.

У приватному секторі з водою ще гірше.

– У нас по вулиці Третій Провулок Ватутіна (так вона дивно називається. – Авт.) по 10 днів не дають воду, – бідкається власник будиночка пан Сергій. – Сусідка зателефонувала на гарячу лінію до Кабміну, почала скаржитися. А їй кажуть: та не може такого бути, щоб 10 днів не було води! Хоча після того дзвінка ситуація покращилася. Щоправда ненадовго…

Найбільше болить краснодонцям те, що немає кому поскаржитися. Кажуть, навколо кругова порука: начальник водоканалу – друг голови санстанції, і обидва товаришують з мером Краснодона.

Знову загроза жовтухи?

Проблему з водою в Краснодонському районі вже обіцявся розв’язати Віктор Янукович, ще перебуваючи на посаді прем’єра. Якщо Віктор Федорович обіцянку забув, то ми йому нагадаємо.

У червні 2003 року в містечку Суходольську Краснодонського району понад 700 чоловік захворіли на жовтуху. Висновок Міністерства охорони здоров`я звучав так: основною причиною спалаху вірусного гепатиту А жителів м. Суходольська є забруднення мереж водопостачання. У МОЗ наголошували, що 100% амортизації систем водозабезпечення та каналізування, високе стояння ґрунтових вод та подача питної води за графіком з перервою від одної до трьох діб і призвели до епідемії жовтухи.

У зв’язку з надзвичайною ситуацією до Суходольська приїхав прем’єр Янукович. На нараді розповідав про очевидні речі, що водоканалізаційне господарство потребує докорінної реорганізації і доручив Мінфіну та Державному казначейству виділити необхідні кошти на ремонт і відновлення водоканалізаційної мережі міста.

Тодішній голова Луганської облдержадміністрації Олександр Єфремов бідкався, що в цілому по області 52% водопровідних мереж повністю зношені, а в таких шахтарських містах, як Антрацит, Ровеньки, Брянка, Кіровськ, Краснодон, Стаханов, Суходольськ, Зорінськ, – на 70%.

У серпні Єфремов рапортував Януковичу, що епідемію гепатиту локалізовано і населення забезпечили безперервним постачанням питної води.

Це було вісім років тому.

– Сьогодні ситуація з водою краща, ніж була тоді, – розповідає мешканка Суходольська пані Неля. – Ми ж тоді місяцями сиділи без води. Це був жах. Зараз, як в усіх. Графіка як такого нема. Але час від часу вода з’являється. Можуть увечері дати, можуть у обід, можуть зранку. Але все ж таки звичайну пральну машинку-автомат ми поставити не ризикуємо.

Найцікавіше, що ціна води на Луганщині – одна з найвищих в Україні.

Наприклад, за один кубометр води мешканець Краснодона сплачує 7 грн. Водночас киянину такий самий обсяг води коштує 3,18 грн., а львів’янину – 4,54. Жителі Луганщини вже змирилися з високими тарифами, аби вода була. Але й за 7 грн. за куб її далеко не завжди виявиш у крані.

Невиконана обіцянка Януковича

Наприкінці травня мешканці Краснодона побачили на своїх під’їздах оголошення: у зв’язку з підготовкою до осінньо-зимового періоду воду кожного вівторка з 8-ї ранку відключатимуть на добу – нібито проводитимуть ремонтні роботи.

Щоб дізнатися, чому краснодонці потерпають від браку води і що це за ремонт такий, що кожного тижня потрібно на цілу добу вимикати воду, телефонуємо до начальника Краснодонського водоканалу Сергія Канюки.

– Мешканці Краснодона, Суходольська, Молодогвардійська скаржаться на проблеми з водою, по кілька днів люди сидять без води. У чому проблема? – запитуємо в начальника водоканалу.

– Це коли була скарга? – питанням на питання відповідає пан Канюка.

– Скаржаться регулярно. Буквально вчора весь день не було на “кварталі Лютикова”. Постійно жаліються мешканці Молодогвардійська.

– Учора на “кварталі Лютикова” проходили ремонті роботи, тому не було води. У нас із вівторка на середу вимикається місто, і ми здійснюємо підготовку до зими. Але до кожного не доходить, напевно. У нас до літа завжди цілодобово вода подається. Зараз спека. Виливають багато в землю. Це наш біч. Тому що ми живемо тут на камінні і кожен хоче в себе щось вирощувати й думає, що цю воду можна лити скільки заманеться… Але колись його треба ремонтувати, тому й відключають.

– А за яким графіком відключають?

– За яким графіком? Є аварійна ситуація, воду відключають, ремонтують і включають.

– І такі ситуації через день трапляються?

– А ви вважаєте, якщо 80% зношених мереж, вони щодня не можуть виникати?.. Тільки місяць вода подається за графіком. Решту часу в нас вода подавалася цілодобово.

– А що то за ремонтні роботи, через які щотижня на добу потрібно вимикати воду?

– Ремонті роботи, які необхідні. Існує поняття “підготовка до зими”, коли треба ремонтувати водопроводи. Їх колись треба ремонтувати чи ні?

– У Києві до зими, напевно, теж готуються. Але чомусь кожного тижня на цілий день холодну воду не вимикають…

– Я не знаю, як у Києві не ремонтують холодну воду. У Краснодоні ремонтують.

– Чому в Краснодоні ціна на воду одна з найвищих по Україні?

– Щоб у Краснодон дати воду, її треба гнати 45 км. У нас артезіанська вода, зі свердловини.

– Ваш водоканал пов’язаний з Луганським, який передано в концесію росіянам?

– Не пов`язаний, – уже кричить у слухавку пан Канюка.

Згодом заспокоюється й розповідає, що прем’єр Азаров знає: для розв’язання проблеми водопостачання тільки Краснодону потрібно 99 мільйонів гривень.

– А скільки коштів є на сьогодні?

– Ну звідки вони є?

– У бюджеті ж мають бути передбачені кошти на житлове господарство.

– Ніяких коштів зараз нема. А взагалі нам держбюджет винен 14 мільйонів. Не дають.

– Тобто якщо ви не знайдете 99 мільйонів, то ситуація з водою в районі погіршуватиметься?

– Звісно

– І жодних планів залучення інвесторів у вас нема?

– Поки що немає. Поки ми виживаємо самі

– А не боїтеся, що спалах жовтухи повториться?

– До вашого відома, після того, яку була жовтуха у 2003 році в Суходолську, гроші, які нам запланували дати, так і не дали.

– Але ж тоді сам прем’єр Янукович приїжджав і обіцяв.

– Тоді не тільки Янукович, усі приїжджали…

– І нічого не зробили?

– Ні.

...Можливо, я б повірила розповідям пана Канюки про те, що проблеми з водою в мешканців Краснодона виникли в останній місяць, а доти вона подавалася цілодобово, якби не одне “але”. Я виросла в Краснодоні, там живуть мої батьки, родичі й друзі, раз на два місці я туди приїжджаю і знаю проблему справді не з чуток. Вода на Луганщині – це розкіш, якої вас можуть позбавити в будь-яку мить. Так, можливо, її собівартість висока. Але люди мають лічильники й сумлінно сплачують за воду стільки, скільки її спожили. Не дрібним чиновникам вирішувати, хто скільки літрів води на день має використовувати. Їхнє завдання – забезпечити безперервне водопостачання в квартири й будинки.

А якщо вони неспроможні виконувати свої обов’язки – поступитися місцем тим, хто зможе.

Анна Ященко

Комунальна мафія потягнулася до власності громадян шляхом ухвалення Житлового кодексу

2011-06-21T04:32:00.000-07:00

Адвокат Тетяна Монтян уже тридцять другу добу голодує на знак протесту проти ухвалення Житлового кодексу, який пройшов перше читання у Верховній Раді. Подальший його розгляд перенесли на осінь. Голодувати пані Тетяні залишилося ще десять днів – перед початком акції вона оголосила, що це триватиме шість тижнів. Проте проблема в тому, що, голодуючи, пані Монтян має готувати їжу своїй сім’ї, у якій п’ятеро чоловіків.

Тетяна Монтян розповіла УНІАН, що саме її не влаштовує в новому ЖК.

У РОСІЇ ЩОДНЯ СТРІЛЯЮТЬ ЯКОГОСЬ “КОМУНАЛЬНИКА”

Пані Тетяно, якщо сформулювати одним реченням – чим зумовлено ваш протест?

Якщо прийнятий у першому читанні Житловий кодекс він стане законом, то остаточно вгробить нашу країну. Це буде правова й гуманітарна катастрофа.

За цим Житловим кодексом, комунальні інспектори отримають право вриватися в квартиру з метою “профілактики”. А чим небезпечні такі комунальні існпектори?

Вони втручатимуться в ту сферу діяльності, яка взагалі їх не має стосуватися, тому що є співвласники багатоквартирного будинку, сусіди – і все, що діється в домі, - це їхні проблеми, а не якихось зовсім сторонніх людей. Ви ж не запрошуватимете якихось сторонніх інспекторів, аби вони вирішили, якого кольору унітаз вам купувати...

Новий ЖК для обслуговування будинків передбачає замість жеків послуги приватних фірм…

Там пропонується обов’язкове обслуговування житлового фонду управляючими компаніями, причому безальтернативно. Тобто люди, які навіть самі організували ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирних будинків) чи кооператив, зможуть обслуговувати свої будинки самостійно тільки в тому разі, якщо відповідатимуть якимось міфічним “кваліфікаційним вимогам” Кабміну. Цих кваліфікаційних вимог Кабміну ще ніхто в очі не бачив. І є величезна підозра, що “пройти” ці кваліфікаційні вимоги можна буде тільки за допомогою корупційної складової. Якщо в будинку взагалі не створено ОСББ чи кооперативу – значить, місцеві органи нав’язуватимуть управляючу компанію. Ідеться про фактичне позбавлення людей права колективної власності. А який сенс мати власність, якщо ти сам не можеш нею розпорядитися?!

Це те саме, якби власників автомобілів зобов’язали на безальтернативній основі обслуговувати свої автомобілі тільки на певних СТО, які відповідають якимось там кваліфікаційним вимогам, та заборонили це робити самостійно. Люди самі мають визначати, як їм ремонтувати свої авто і як управляти будинком, у якому вони живуть.

Зрозуміло, що за допомогою цих норм майбутнього Житлового кодексу хочуть поділити країну між корумпованими управляючими структурами й “доїти” цей ресурс, тому що ціни, зрозуміло, встановлюватимуться також на безальтернативній основі.

Росія вже пройшла цей шлях. Там дня не проходить без повідомлення про те, що вбито чи поранено голову їхнього аналога ОСББ, який називається ТСЖ. Про те, що посміли підняти голос проти управляючих компаній і відверто завищених цін.

У Росії управляючі компанії призвели до абсолютно безумних цифр у платіжках і до повної неможливості здихатись цих компаній.

Може, хтось і хоче, аби ми теж пішли цим шляхом, але я не хочу, бо вважаю це катастрофою і, власне проти цього голодую.

ЖЕКИ КРАДУТЬ І БАЙДИКУЮТЬ, КОЛИ ЇХ НІХТО НЕ КОНТРОЛЮЄ

Жеки теж неефективні… Тоді що робити?

Жек – це просто назва. Бувають дуже різні жеки. Це просто обслуговуюча організація, вона може працювати добре, а може й погано, залежно від того, хто і як її контролює і які умови оплати. Я знаю багато прикладів, коли ОСББ саме не займається обслуговуванням будинку, але уклало конкретний договір з жеком, приймає лише за актом виконані роботи й після того розраховується.

І що ви думаєте? Ті самі жеки, які завжди байдикували, почали працювати нормально, бо ж інакше їм ніхто не заплатить! Жеки працюють погано тоді, коли їх ніхто не контролює, коли в будинку немає колективного власника, коли люди не здатні об’єднатися й проконтролювати, чи надано їм ті послуги, за які виставлені рахунки. Якщо ж люди здатні об’єднатися, якщо вони здатні прийняти колективне рішення й колективно контролювати виконання робіт, жек працюватиме прекрасно, а якщо працюватиме погано, то можна найняти інший жек чи окремих людей для виконання певних робіт.

УПРАВЛЯЮЧІ КОМПАНІЇ – КОРУПЦІЙНА СУТЬ НОВОГО ЖК

У ЖК ще є норма, яка допускає примусове виселення з житла громадянина в разі несвоєчасної сплати кредиту за житло…

Це можна робити зараз і без Житлового кодексу. І виселяти можна не тільки тих, хто не сплачує за комунальні послуги. Наше законодавство не розрізняє природу виникнення боргових зобов’язань. Абсолютно не важливо, за що саме ви винні гроші. Може, ви комусь шкоди завдали, може, ви борг не повернули. Законодавцю байдуже, виконавчій службі – тим більше. У виконавчому листі написано, що ви винні стільки-то, і цю суму маєте сплатити. Якщо вам немає чим сплачувати, то можуть “звернути стягнення” на ваше майно. Якщо у вас немає жодного майна, крім квартири, то її звернуть на погашення боргу. Це можна робити й без ЖК, він тут ні до чого.

Бо ЖК сам по собі – це конгломерат переписаних “своїми словами” норм з інших нормативних актів. Тобто взяли окремі норми з Цивільного кодексу, закону про ОСББ, закону про житлово-комунальні послуги, закону про примусове відчуження, закону про соціальне житло і багатьох інших законів, переписали їх своїми словами, запхали під одну палітурку й обізвали це все «Житловим кодексом».

Уявіть собі, що робитимуть суди, якщо такий Кодекс приймуть! Що їм застосовувати: автентичну норму з тих законів, які я перерахувала, чи переписані “своїми словами” маразми лобістів Житлового кодексу?! Бо ж привести Кодекс у відповідність до іншим законодавством лобісти не потурбувалися!

А потрібен їм ЖК виключно для того, щоб заховати в нього корупційну норму про управляючі компанії. Більше цей ЖК не потрібен нікому. Тому я й кажу, що він стане правовою трагедією для країни, бо інші закони, з яких повисмикували ці норми, ніхто не скасовує. Як воно узгоджуватиметься, невідомо. Уявіть собі, оця збірна солянка існуватиме в єдиному правовому полі з іншими нормативними актами, котрі якось урегульовують питання, які тепер намагаються запхати в ЖК заради норм про управляючі компанії.

КОМУНАЛЬНА МАФІЯ – ЦЕ КОНКРЕТНІ ДЕПУТАТИ ВР

Хто є лобістами цього ЖК?

Прутнік з Адамовим, Рибак, а також бютівці, литвинівці, нунсівці: Сербін, Лисов і купа інших. Фактично весь їхній профільний комітет лобіює це ЖК.

Власне, вони всі й пішли в той комітет, бо хочуть паразитувати на неврегульованості питань ЖКГ у країні. Тобто, є комунальна мафія, у якій навалом діячів і з ПР, і з БЮТ, і з НУ-НС, і щ КПУ, і з блоку Литвина… Кого там тільки немає. Нардепи паразитують на тому, що в нашій комунальній сфері твориться цілковитий безлад. Вони паразитують на тому, що люди поки не здатні об’єднатися на рівні своїх будинків, аби контролювати якість наданих їм послуг. І нардепи та чиновники хочуть паразитувати на цьому вічно. Для цього вони роблять усе, аби заблокувати спроби спростити для людей процедуру прийняття колективних рішень у багатоквартирних будинках.

Бо ж роз’єднані люди абсолютно нічого не здатні контролювати, «голос единицы - тоньше писка», як писав Маяковський. Практика показує, що коли будинок роз’єднаний, а мешканці його – “атомарні” і живуть за принципом “моя хата скраю”, то жек робить з ними все, що хоче.

Візьмімо мій будинок. 11 років я вмовляла сусідів організувати ОСББ. Люди нічого не хотіли. Але в мене інша проблема – це занадто багатий будинок і людям було просто ліньки заморочуватися за якісь там копійки. Моїх сусідів “прорвало” лише тоді, коли жек, який взагалі ніколи нічого не робив у нашому будинку, відмовився ремонтувати дах. Тоді в людей змінилася мотивація, бо після кожного дощу робити нові євроремонти їм стало дорого і образливо. Тоді нарешті ми об’єдналися в ОСББ. Жек нам довелося фізично викидати за допомогою охоронної фірми, бо ж хто так просто відмовиться на халяву отримувати таке величезне бабліще, нічого при цьому не робити й прекрасно почуватися.

Ми самостійно встановили тариф – усього дві гривні за метр, а за опалення ми сплачуємо лише в опалювальний сезон. До речі, теж не дуже багато. Ось у мене квартира має 141 метр, і в опалювальний сезон ми платимо 408 гривень. Для такої площі це – копійки.

За дві гривні в нас квітнуть квіти на клумбах коло будинку, травичка, дерева… Ми вже майже все відремонтували, що залишилося угробленим після жеку, і в нас ще залишаються гроші зробити паркан та інші елементи благоустрою. Кожен може порівняти наші ціни та рівень комфорту зі срачем навколо своїх будинків і цифрами у своїх платіжках. Адже в нас ніхто нічого не краде, кожен може проконтролювати, скільки грошей зібрано, скільки ми заплатили Київенерго, Водоканалу, скільки коштує управитель, бухгалтер, скільки отримують люди, котрі обслуговують наші внутрішньобудинкові комунікації, тощо.

ЖОДЕН ЖЕК НЕ ПРАЦЮЄ ЗАКОННО

І мешканці будь-якого будинку можуть налагодити такий догляд за своїм домом?

Безумовно! Тільки проблема наших людей у тому, що, як я вже казала, їм важко об’єднатися. Вони не довіряють одне одному, не вміють приймати колективні рішення, не здатні досягати консенсусу, доходити якогось компромісу. Люди готові посваритися і влаштувати мордобій за будь-який дріб’язок, вони підозрюють кожного, хто готовий взятися за суспільно-корисну справу, у особистій матеріальні зацікавленості. А все чому? Тому що зараз у законі про ОСББ прописаний надто складний алгоритм прийняття колективних рішень. Тобто скористатися наявним алгоритмом можуть лише доволі просунуті люди. Якщо спростити цей алгоритм, то ним зможуть скористатися і звичайні громадяни. Спробуйте зараз зібрати збори за прописаною з законі про ОСББ схемою!

Комунальна мафія робить усе, щоб так залишалося назавжди.

Виправити ситуацію насправді дуже-дуже просто. Багато країн цей шлях пройшли успішно. Там люди такі самі, як і в нас, проте вони ефективно управляють своїми будинками.

Уявіть собі мініакціонерне товариство, яким насправді і є багатоквартирний будинок. Але як можна управляти акціонерним товариством, якщо не відомо, скільки акцій належить кожному акціонеру? Так само наші люди в багатоквартирних будинках не знають, яка частка будинку як цілісного майнового комплексу їм належить. Якби людина знала, яка її частка, вона б знала, скільки їй потрібно знайти союзників, аби прийняти якесь рішення. Зараз це зробити неможливо, тому що ані БТІ, ані будь-яка інша організація не обліковує багатоквартирні будинки як цілісні майнові комплекси з визначенням ідеальних часток співвласників.

Є ще одна проблема – в Україні немає можливості безперешкодно отримати доступ до інформації про інших співвласників багатоквартирного будинку. Тобто ви не може некорупційним шляхом дізнатися, як звуть ваших сусідів і як з ними зв’язатися. Хіба що вони особисто живуть у своїх квартирах і добровільно вам скажуть, що вони є справді власники і покажуть свої правовстановлюючі документи. А ви багато знаєте людей, які не злякаються це сказати й показати?! У нашому будинку простіше, бо в нас освічені люди, усі знають, хто я така, і за 11 років багато хто з сусідів зверталися до мене по якісь консультації.

А уявіть собі, як організувати ОСББ в хрущовці, де живуть бідні, залякані люди, багато хто здає своє житло, а ще – десь 15% неприватизованих квартир. А для створення ОСББ треба отримати згоду більш як половини співвласників будинку! І саме ці хрущовки найбільше потерпають від комунальної мафії.

У нас жоден жек не працює легітимно, бо в Цивільному кодексі написано, що будинок є співвласністю всіх власників приміщень у ньому й тільки співвласники мають право приймати колективні рішення щодо своїх будинків. Покажіть мені хоч один жек, який має бодай у якомусь вигляді колективне рішення співвласників, що саме цей жек має обслуговувати будинок! Тобто будинки обслуговуються жеками “по дефолту”, мовляв, а ми завжди обслуговували цей будинок. Але ж колективного рішення з цього приводу ніхто не приймав!

Крім того, приходять жеки-рейдери, замість “комунальних” жеків, що були завжди, кидають свої платіжки й “доять” нещасних людей, які навіть не підозрюють, як їх цинічно обманюють. І хто цим займається? Наша різнокольорова комунальна мафія, яка “кришується” політиканами від усіх без винятку політичних сил, бо їм усім вигідний такий стан речей.

Що ви пропонуєте зробити?

Житловий кодекс викинути як такий і забути про нього назавжди, бо це породження Радянського Союзу, яке вже нікому не потрібне.

А в законі про ОСББ – спростити алгоритми прийняття колективних рішень співвласниками багатоквартирних будинків.

Ви вирішили голодувати. Наскільки це виправдано?

Чесно кажучи, я вважала, що це буде актом виключно мого самурайського натхнення. Я не думала, що хтось приєднається чи комусь це буде цікаво. Проте, як не дивно, люди навіть вийшли на демонстрацію перед профільним комітетом і домоглися того, аби ухвалення ЖК було поки що відклали до осені. Голова профільного комітету Володимир Рибак поклявся в ефірі радіо “Ера”, що поки Кодекс не задовольнятиме громадськість, його ніхто не винесе в сесійну залу. Сподіваюсь, ми таки поховаємо цей ЖК.

Голодувати залишилося десять днів. Зовсім небагато...

А як ваші рідні поставилися до цієї акції?

Ну, мій чоловік (суддя апеляційного суду Юрій Василенко. - Авт. ), якщо пам’ятаєте, порушив кримінальну справу проти Кучми, коли той ще був президентом... Це в порівнянні з моїм голодуванням значно крутіше...

Ставляться нормально... Звичайно, класно голодувати в броньованій камері, але коли доводиться готувати їжу п’ятьом мужикам - чоловікові й синам, - це важкувато У мене четверо хлопців – найменшому майже дев’ять років, одному - одинадцять і двом близнюкам – чотирнадцять. Їдять – як не в себе. (Сміється. – Авт.). Та що поробиш, сім’ю годувати треба.

Розмовляла Оксана Климончук

ВІП-пенсії: бути чи не бути?

2011-06-20T03:32:00.000-07:00

У країні обговорюють пенсійну реформу. Віце-прем'єр Сергій Тігіпко чесно відпрацював вечірні ефіри підсумкових тижневих програм і ток-шоу, намагаючись переконати телеглядачів, що потрібно проводити реформу, що вслід за збільшенням пенсійного віку будуть створені ефективні системи пенсійних накопичень. Правда, журналісти опозиційних ЗМІ у своїх програмах уїдливо цікавилися, чому пенсійний вік піднімають вже з липня, а системи накопичень створюватимуться тільки з осені. Одним із найбільш дискусійних моментів публічного обговорення реформи стало обмеження пільгових пенсій. У першому читанні, при розгляді нового пенсійного закону містилася стаття, що припускає обмеження пільгових пенсій десятьма прожитковими мінімумами (до 7640 гривень). Тобто не більше восьми тисяч для всіх – і для вже наявних пенсіонерів і для тих, хто ними стане. Але у всіх телепрограмах останніх днів аудиторію готували до думки, що цю норму ліквідовують з закону, що готувався. Тобто вже діючі пільгові пенсії відміняти не будуть. Це – неконституційно. «Розумієте, були вже три рішення Конституційного суду про те, що обмежувати вже діючі пенсії незаконно», – говорив у своїх коментарях телеканалам віце-прем'єр Сергій Тігіпко. За даними наших експертів, які свого часу самі готували подання в КС на цю тему, було близько десяти рішень КС про те, що обмежувати пільгові пенсії не можна. І кожного разу КС давав ці тлумачення то пенсіонерам-суддям, які розхвилювалися щодо свого утримання, то пенсіонерам-прокурорам, то пенсіонерам-нардепам. Ну, не можна зменшувати пенсії. Все.

ХТО ТАКІ ПЕНСІОНЕРИ-ПІЛЬГОВИКИ І ЯКА У НИХ ПЕНСІЯ?

Наперед обмовимося. Ви не зможете знайти в законах про держслужбу, про прокуратуру, та інші пенсійні закони сліди тих 15-20 тисячних і вище пенсій, які отримують колишні співробітники цих служб. Ви просто заплутаєтеся в дивних мізерних ставках 170-200 гривень і сухому переліку якихось надбавок. Спроби моїх колег добитися від Пенсійного фонду інформації про суми пільгових пенсій, які ті робили в різні роки, не увінчалися успіхом. Тому, ми скористаємося тим, що вдавалося нарити журналістам, про що заявляли члени опозиції, що анонімно розповіли наші експерти, які самі або вже є або за п'ять хвилин стануть «пільговими» пенсіонерами. Загальновідомо, що нардепи, судді, прокурори, міліціонери одержують пільгові пенсії. Тобто їх пенсії - це 90% від заробітку. За словами, одного давнього знайомого, що працює в органах прокуратури, його колеги-пенсіонери в райцентрі одержують від п'яти до п'ятнадцяти тисяч гривень пенсії, від восьми тисяч гривень - в обласній прокуратурі. У генеральній прокуратурі слідчі і начальники управління одержують від восьми до шістнадцяти тисяч гривень. Ну а пенсії вищого керівництва – таємниця для всіх. (Приблизно така сама картина по СБУ).

Нардепи-пенсіонери, за визнанням одного мого старовинного приятеля-пенсіонера, отримують близько шістнадцяти тисяч гривень пенсії.

Журналістам вдалося записати анонімне визнання співробітниці пенсійного фонду. Вона назвала такі цифри спецпенсій.

Рекордсменом за розміром пенсії на її ділянці є один прокурор: він одержує більше 18 тис. грн. на місяць. Великі пенсії (від 8 тис. грн. і вище) у суддів. Так само високі пенсії у держслужбовців, які обіймали високі посади. Тетяна (так називали дівчину) стверджувала, що пенсії заступників міністрів, начальників управлінь, департаментів коливаються від 6 тис. грн. до 15 тис. грн. Високопоставлені співробітники Нацбанку можуть одержати і 30 тис. грн. А ось «чорнобильці», всупереч розхожій думці, в середньому одержують близько 3,5 тис. грн. Приблизно стільки ж – наукові працівники. На тисячу менше – журналісти державних ЗМІ і держслужбовці середньої ланки.

Людина, яка більше десяти років працювала на держслужбі, розповіла авторові цих рядків, що при нарахуванні пенсій у Верховній Раді враховується маса доплат: за інтенсивність, за вислугу років, за роботу з документами, за особливі заслуги, за секретність. Це все робиться негласно. Коли намотати всі ці доплати до посадового окладу в дві-три тисячі гривень, то на пенсію набігає від восьми до п'ятнадцяти тисяч. За визнанням цього ж співбесідника, при виході на пенсію виплачується одноразова допомога в десять заробітних плат. Якщо «правильно» оформити ці зарплати, то одноразова виплата може досягати ста тисяч гривень. У пресу просочуються відомості про ВІП-пенсії тільки коли цю інформацію «зливають» політичні друзі і соратники. Так, стало відомо, що пенсія Володимира Стельмаха, екс-голови Нацбанку, складає 130 тисяч гривень. Національний банк узагалі рекордсмен за пенсіями. Як з'ясували журналісти, зарплата Олега Дащенка, колишнього виконавчого директора з питань готівково-грошового обороту НБУ, складала близько 70 тисяч гривень, а значить, його пенсія дорівнює приблизно 50 тисячам гривень. Ходять легенди про пенсію колишнього спікера парламенту, інваліда й «чорнобильця» Івана Степановича Плюща: за одними даними вона складає 72 тис. грн., за іншими – 50 тис. грн. Оскільки тема спецпенсій набула звучання, на початку року в пресі виступив Борис Зайчук, глава правління Пенсійного фонду. Метою пана Зайчука було знизити ажіотаж навколо елітних пенсіонерів.

– В Україні немає пенсій, що перевищують 50 тис. грн. Найбільша пенсія в Україні зараз складає дещо більше 45 тис. грн. Це одна така пенсія, її одержує льотчик-випробувач, чорнобилець, ця людина дійсно заробила таку пенсію, - сказав Борис Зайчук.

Він додав, що розмови про пенсії в розмірі близько 100 тис. грн. є безглуздими. «Люди, які говорять про такі цифри, наслухалися горе-експертів. Але ці експерти ніколи в житті не тримали в руках пенсійного формуляру, вони навіть не уявляють, як пенсія нараховується. Вони (експерти – УНІАН) не знають, звідки воно береться, як обчислюється стаж, як виводиться коефіцієнт, які періоди оптимізації – вони поняття не мають», – говорив глава правління ПФ.

Не думаємо, що глава ПФ був відвертий. Дійсно, на законних підставах неможливо нарахувати пенсію в 130 тисяч гривень. (До речі, Володимир Стельмах жодного разу не спростував цієї цифри, а в недавньому випуску телепрограм мої колеги стверджували, що його декларація про зарплату колишнього глави НБУ цілком дозволяла йому таку пенсію нарахувати). Але такі пенсії, як нам пояснили фахівці, можна одержати, якщо є спеціальні секретні розпорядження Кабміну або Президента.

Довідка УНІАН: За даними ПФ, в 2010 році в Україні було 3 тис. 850 пенсіонерів, які мають пенсію у розмірі більше 10 тис. грн. З них 1 тисяча – це Герої Радянського Союзу, Герої України, Герої соціалістичної праці, кавалери чотирьох медалей «За відвагу», повні кавалери Ордени Слави, які і отримують відповідні надбавки до пенсії. До числа 3,85 тис. пенсіонерів з пенсією більше 10 тис. грн. входить і 961 народний депутат. Середня пенсія у народних депутатів складає 13,5 тис. грн.

ЩО ВИЩЕ: ДУХ ЗАКОНУ ЧИ БУКВА ЗАКОНУ?

Увесь час, поки обговорюється введення пенсійної реформи, не стихають дебати на тему соціальної справедливості, дискримінацію, і міркування, якою повинна бути різниця в спецпенсії і звичайній, щоб це не було образливо для тих, у кого пенсія непільгова. На роботі я зустрічалася з глибоко шанованими мною людьми, які одержують ту саму депутатську пенсію (вони просили не називати їх імен), і які немало зробили для цієї країни і їх аргументи звучали переконливо.

– Послухайте. Немає ніякої дискримінації в нарахуванні пенсій. Якщо є різні пенсійні закони, є різні життєві шляхи, то тоді закономірно, що є різні пенсії. Чому в мене пенсія велика? Тому що по життю у мене було набагато більше обмежень. Хто зна, якби я знав, що пенсійна система мінятиметься, я б зайнявся бізнесом і по-іншому будував свій шлях. Але сьогодні відігравати вже діючі пенсії не можна. І взагалі є півтора десятка законів, що дають усілякі надбавки, формують пенсії. «Про Нацбанк», «Про дипломатичну службу», «Про наукову діяльність», чому саме до нардепів така увага? Та що означають наші пенсії на тлі списання боргів ТКЕ і купівлі «вишки» з переплатою в 150 мільйонів? – питав один мій старий друг.

– Що таке три вісімсот пільгових пенсіонерів? Це в масштабах цілої України, на тлі 13,7 млн. пенсіонерів в економічному плані нам нічого не дасть, – переконував свого часу глава ПФ Борис Зайчук.

Ці люди мали рацію.

Потім я приходила додому, і у вікно квартири на моєму першому поверсі долітали розмови людей похилого віку. Вони одержують свою тисячу гривень і як діти війни намагаються відсудити у Пенсійного Фонду свої двісті-триста гривень надбавки плюс те, що їм недоплатили за два-три роки. Ця надбавка де-юре діє, але її не виплачують. Вони бурхливо обговорювали, чи варто брати адвоката, оскільки якщо адвокат забере п'ять тисяч гривень – усе те, що їм держава недоплатила за три роки, бо вони помруть і не отримають надбавки, то вийде, що сили будуть витрачені дарма. І вони знову кляли владу і тих нечесних чиновників, які п'ють їхню кров у держустановах, а потім одержують пільгові пенсії.

І ці люди похилого віку теж мали рацію.

У виникнення спеціальних пенсій є своя історія. Хороша вона чи погана, справедлива чи ні, залишимо питання дослідникам. Але здається, якщо держава йде шляхом такої диференціації пенсій, ніщо не повинне приховуватися від суспільства. Даючи велику пенсію, держава повинна вміти пояснити, чому вона дає таку пенсію. І ще держава не повинна соромитися називати імена тих, кому вона їх дає. Приховувати і брехати, як це практикується, це не менш огидно, ніж платити комусь у 50 разів більше. За Конституцією відміняти діючі пенсії не можна. Та й не будуть пільгові пенсіонери з КС відміняти пенсії нардепам. ВІП-пільговик ВІП-пільговика не образить. Інакше, всі секвестовані ВІП-персони завалять суди позовами, і, повертаючи пільгові пенсії, судді (майбутні вип-пенсіонери) некисло зароблять. Але ліквідація цієї різниці між простою і пільговою пенсіями - умова життєво необхідна для нинішньої влади. Нас уже майже переконали, що без підвищення пенсійного віку Україна не виживе. Але якщо влада залишить ВІП-пенсії і для майбутніх пенсіонерів, то вона просто втратить залишки суспільної довіри.

Маша Міщенко

Акімова погнала «другу хвилю»

2011-06-20T03:16:00.000-07:00

Янукович перенаправив тривожний лист Акімової Азарову і голові НБУ з резолюцією: «Прошу невідкладно вжити відповідних заходів. Доповісти особисто»... Чи не помиляються Арбузов з Акімовою?..

Арбузов змовився з Акімовою?

Першим забив на сполох ще в середині квітня з приводу погіршення ситуації в економіці України, а також можливості її посилення у зв'язку з другою хвилею світової кризи, яку прогнозували, глава НБУ Сергій Арбузов.

Він тоді, нагадаємо, відправив лист прем'єр-міністрові Миколі Азарову, в якому висловив побоювання відносно інфляції в країні, яка швидко зростала, і поклав на уряд провину за зрив співпраці з МВФ, що привело до зниження довіри інвесторів до України. Також Арбузов дорікнув особисто Азарову, відзначивши, що «ці негативні тенденції, крім іншого, зумовлені публічними заявами керівництва уряду...». Тут малися на увазі висловлювання прем'єр-міністра про те, що Україна може обійтися без кредитів МВФ, та інші подібні його заяви.

А, як стало відомо днями, 6 червня тривожний лист на цю саму тему підготувала перший заступник глави адміністрації президента Ірина Акімова. Вона адресувала його Вікторові Януковичу і повідомила в ньому про нові ризики, які виникли перед Україною після роботи в країні в лютому поточного року місії МВФ.

На думку Акімової, ризик закриття ринків запозичень посилився зараз у зв'язку з недовірою фінансових ринків до результативності існуючих антикризових програм у Греції, Португалії й Ірландії. «Розвиток цих світових тенденцій і припинення співпраці з МВФ може спровокувати в Україні розвиток ситуації подібної до сценарію другої половини 2008 року», - підкреслила вона. І попросила у зв'язку з цим президента, щоб той провів розмову з Азаровим і Арбузовим з метою вживання ними заходів «для запрошення і забезпечення роботи місії МВФ у Києві в першій половині червня поточного року і виконання необхідних для цього умов».

Президент того ж дня перенаправив цей лист Акімової главі уряду і голові НБУ з резолюцією: «Прошу невідкладно вжити відповідних заходів. Доповісти особисто».

Таким чином, вже й Арбузов, і Акімова передчувають щось недобре для країни у найближчій перспективі. А способом мінімізації ймовірного майбутнього негативу для української економіки від, зокрема, другої хвилі світової кризи вони бачать неодмінне відновлення співпраці з МВФ, призупинене в березні цього року внаслідок невиконання українською стороною обумовлених у Меморандумі зобов'язань. Зокрема, до березня не була проведена пенсійна реформа, хоча уряд обіцяв це зробити. Крім того, в рамках виконання програми співпраці з МВФ, Україна зобов'язалася в 2011 році підвищити тарифи на газ для населення ще на 30%, але це теж не виконано до цих пір. Причому, уряд пообіцяв не підвищувати ціну на газ для населення до кінця року.

Проте місія МВФ у першій половині червня до України так і не приїхала, на необхідності чого наполягала Акімова в листі президенту. Крім того, прем'єр-міністр, на якого «тиснули» в своїх листах Арбузов і Акімова, схоже, не припускає якихось великих загроз для вітчизняної економіки в осяжній перспективі. Такий висновок напрошується з його заяв.

Наприклад, того ж дня, коли в ЗМІ з'явився лист Арбузова до нього, в якому серед іншого містився і натяк на ризик девальвації, Азаров заявив, що курс гривні буде стабільним. «Зараз гривня стабільна як ніколи, і буде стабільною», - пообіцяв він.

А за день до того, як став відомий зміст листа Акімової, прем'єр-міністр заявив, що фінансової кризи в Україні не буде. «Ви мене багато років знаєте. Я коли-небудь розкидався такими словами? Ні. Значить, можете бути впевнені, що ніяких фінансових криз у нас не буде», - запевнив він.

Загроза другої хвилі

Так, можливо, великодосвідчений Азаров все ж таки має рацію? Ніяких криз не передбачається, а Арбузов з Акімовою лише марно наганяють страхів?

На жаль, думка глави уряду не здається переконливою. Азаров або бравує, або він дійсно погано знає нинішню обстановку в світі і не бачить погроз, що насуваються. Побоювання ж глави НБУ і першого заступника глави адміністрації президента, навпаки, бачаться виправданими, і такої ж точки зору дотримуються багато відомих зарубіжних аналітиків.

Наприклад, авторитетний експерт, професор Університету Нью-Йорка Нуріель Рубіні, який точно передбачив свого часу останню глобальну фінансову кризу, впевнений, що друга хвиля світової кризи неминуча. Він назвав чотири основні причини, синергія яких складається в «ідеальний шторм» для світової економіки: фінансові ускладнення в Сполучених Штатах; фінансову кризу в єврозоні; уповільнення темпів зростання китайської економіки; спад японської економіки, обумовлений природними катаклізмами.

Рубіні прогнозує, що вже в другому півріччі 2011 року світову економіку почне затягувати у воронку нової глобальної кризи. Згортання стимулюючих програм у США і Європі, падіння попиту, проблема перевиробництва неминуче приведуть до стагнації, а потім - нової кризи, яка вибухне найпізніше у середині 2013 року.

А зовсім недавно вже й МВФ попередив про очевидні виклики для світової економіки. Як розповів минулого тижня директор департаменту досліджень МВФ Олів'є Бланшар, ризики пов'язані, зокрема, із загрозою дефолту, що зберігається у ряді європейських країн, можливим перегрівом економік держав, що розвиваються, а також прогнозами слабкого економічного зростання в Сполучених Штатах.

Більш того, сильна нервозність на світових ринках присутня на протязі вже, мінімум, двох останніх місяців. Причому, панічні настрої в черговий раз далися взнаки минулої п'ятниці. Так, за підсумками торгів 17 червня в Нью-Йорку різко подешевшала нафта: на 1,94 долара за барель або 2,04%. А за період від початку травня ціна на нафту впала більш ніж на 17%. На думку експертів, це, перш за все, пояснюється занепокоєнням інвесторів з приводу фінансової кризи в цілій низці європейських країн, яка незабаром може позначитися на істотному зниженні попиту на нафту.

На світових ринках чорних металів в останні місяці також спостерігається зміна настроїв. Якщо від початку нинішнього року по квітень середня ціна на сталь виросла на 24%, то потім цей тренд зупинився, і навіть намітився його розворот.

Чим може закінчитися зростання виробництва в Україні

Остання обставина дуже важлива для української економіки, оскільки експорт металів є головною позицією вітчизняного експорту. До речі, саме завдяки вдалій кон'юнктурі на світових ринках для металургійної, та ще хімічної галузей, українська промисловість і економіка в цілому демонструють від початку року зростання. Зокрема, величина експорту в доларовому еквіваленті збільшилася в першому кварталі 2011 року в порівнянні з аналогічним періодом минулого року: щодо недорогоцінних металів – на 50,5%; щодо продукції хімічної промисловості – на 78,8%.

Тому якщо найближчим часом світові ціни на сталь підуть униз унаслідок настання другої хвилі глобальної кризи, то це неминуче приведе до чергового економічного обвалу в Україні. Як це відбувалося в другій половині 2008 року – тут Акімова абсолютно має рацію.

Білоруський сценарій

Проте великі проблеми в української економіки можуть початися і без другої хвилі світової кризи – як це відбувається зараз у Білорусі. Річ у тому, що ніяких позитивних тенденцій, не пов'язаних із сприятливою світовою кон'юнктурою, у вітчизняній економіці не спостерігається. В чому винна, в першу чергу, відсутність реальної боротьби з корупцією, унаслідок чого інвестиційний клімат в Україні за останні півтора роки не тільки не поліпшується, а лише погіршується.

Наприклад, минулого тижня про це відверто заявив Януковичу й Азарову віце-президент Світового банку Філіп Ле Уору, який приїжджав до Києва. «Цей візит відбувається в умовах серйозної стурбованості несприятливим кліматом бізнесу і стабільно високим рівнем корупції в Україні», - цитувалися, зокрема, його оцінки в повідомленні прес-служби СБ.

У частині ж державних запозичень ситуація виглядає просто плачевно. З березня 2010 року, коли уряд очолив Азаров, по травень 2011 року державний і гарантований державою борг виріс, за даними Мінфіну, на 18,4 млрд. дол. і досяг 58,2 млрд. дол. А в червні Україна розмістила суверенні євробонди ще на 1,25 млрд. дол.

Останнім же часом український уряд таки «одумався» і почав докладати відчайдушних зусиль для відновлення співпраці з МВФ. Для чого минулого четверга Верховну Раду переконали прийняти в першому читанні непопулярний пенсійний закон, а потім відразу ж до Вашингтона вилетіла делегація у складі міністрів Ярошенка й Бойка, а також Акімової. Там вони розповіли керівництву МВФ про зрушення з пенсійною реформою і звернулися з проханням відкласти розгляд рішення про підвищення тарифів на газ для населення до 2013 року.

Як розповів у суботу про підсумки даних консультацій з МВФ глава вітчизняного Мінфіну, «ми знайшли розуміння і підтримку з боку МВФ, і головне, зафіксували, що наша програма діє».

Але слова в.о. глави МВФ Джона Ліпські прозвучали не так оптимістично. Він, зокрема, повідомив, що при зустрічі «було підкреслено важливість проведення рішучої політики і державних реформ в Україні». Про те ж, що МВФ погодився на відстрочення підвищення цін на газ для українців, нічого сказано не було. Крім того, не назвали й можливої дати виділення 3 і 4 траншів кредиту.

Втім, навіть якщо українській стороні вдасться домовитися з МВФ про продовження співпраці, то у разі настання другої хвилі світової кризи навіть це навряд чи врятує Україну від економічної кризи. Варто в цьому аспекті пригадати, що на кінець серпня 2008 року золотовалютні резерви НБУ перевищували 38 млрд. дол. і що вже в листопаді Україна одержала крупний транш кредиту від МВФ (4,5 млрд.), але все це не допомогло Нацбанку втримати гривню від більш ніж двократної девальвації в грудні. Зараз же валютних резервів менше ніж тоді (на кінець травня – 37 867,5 млн. дол.), а за минулий місяць вони скоротилися майже на 0,5 млрд. – ще без приходу другої хвилі глобальної кризи.

Олександр Безкоровайний

Віхи тижня. Реформа з відразою і діагноз від «Фрідом Хаус»

2011-06-18T04:34:00.000-07:00

КС допоміг комуністам, визнавши неконституційним використання «прапора Перемоги». Тимошенко нікуди не пускають, але вона не припиняє критикувати...

Реформуючи з відразою

Зоряна година Сергія Тігіпка, який недавно погрожував піти у відставку у разі відмови від пенсійної реформи, схоже, настала. Штатний реформатор уряду Азарова презентував багатостраждальний проект пенсійної реформи, за який «з відразою», за словами Володимира Литвина, проголосували 245 парламентаріїв. Якщо тенденція збережеться, то Україна має можливість цього літа одержати не тільки пенсійну реформу, але й новий транш кредиту МВФ. Ці півтора-два мільярди повинні послужити підтвердженням ефективності економічної політики української влади. Як не дивно – всупереч запевненням Миколи Азарова, який стверджував, що може обійтися без МВФ-івських коштів.

Пенсійна реформа – мабуть, це перше непопулярне рішення за час перебування Віктора Януковича в президентському кріслі. Достеменно невідомо, які аргументи використовував глава держави, щоб схилити своїх парламентських прихильників до підтримки перетворень системи пенсійного забезпечення, але на фракції комуністів і БЮТ-Батьківщина вони не подіяли.

Про «найпринциповішу партію країни» - трохи нижче. Що стосується «сердечників», то на тлі політичної апатії, що охопила українське суспільство, і різноголосся слуг народу, Юлія Тимошенко прийняла в цілому правильне рішення: критикувати всі без виключення ініціативи влади і обіцяти кардинальні зміни на краще одразу після того, як державний штурвал опиниться в її руках. Воно й зрозуміло: організувати влітку чисельний «марш порожніх каструль» - непідйомне завдання. Тому Юлія Володимирівна, наче хороший фейлетоніст, поки відпускає на адресу свого головного опонента – Віктора Януковича – несхвальні оцінки.

Виходить досить переконливо для багатьох, особливо для Генеральної прокуратури. Слідчі ГПУ встигли передати до суду справу за газовими угодами і навідріз відмовилися відпускати лідера «Батьківщини» на сесію ПАРЄ в Страсбург і саміт Європейської народної партії до Брюсселя.

Діагноз від Freedom House

Тим часом організація Freedom House у своєму звіті фактично поставила діагноз стану української демократії, констатувавши концентрацію державної влади в одних руках, неадекватні дії спецслужб і підконтрольний характер роботи засобів масової інформації.

Віктор Янукович пообіцяв ключові положення доповіді врахувати, запевнивши, що уважно її вивчив. Професійно недовірливим міжнародним правозахисникам залишається сподіватися на президентське слово і його готовність адекватно реагувати на безсторонню критику. Зазначимо, що раніше подібним конструктивним підходом Віктор Федорович не відрізнявся.

Комуністи на підтанцьовці

Влада допомогла молодшим політичним партнерам із КПУ: Конституційний суд ухвалив рішення про незаконність використання «копії прапора Перемоги» якраз перед 44-м з'їздом соратників Петра Симоненка. Беззмінний перший секретар ЦК КПУ в ефірі Першого національного телеканалу (демонстрація державним ТБ плюралізму думок чи викинуті гроші спонсорів – вирішуйте самі) викривав владу з виглядом записного опозиціонера, але з парламентської більшості комуністи чомусь виходити відмовилися. Мабуть, вони бережуть цей «хід конем» на осінь, коли економічна ситуація може погіршати.

Правда, більшість політичних експертів комуністів, які насолоджуються роздвоєнням власної свідомості, вже нічого хорошого не чекають: за роки існування партія так і не зуміла стати самостійною, а не підконтрольною Москві одиницею.

Євген Магда

Чому нас навчить Китай

2011-06-17T05:24:00.000-07:00

У ці вихідні відбудеться перший візит до України голови Китаю Ху Цзіньтао. Очікується, що ця зустріч на найвищому рівні активізує відносини України і КНР, які останнім часом набирають обертів: 18 квітня було підписано угоду про співпрацю між Комуністичною партією Китаю і Партією регіонів, а 20 квітня Київ і Пекін створили міжурядову комісію зі співпраці.

Україна чекає значних вливань китайських коштів в економіку країни. Окрім цього, влада має намір перейняти досвід у китайських товаришів у боротьбі з корупцією, а також у підготовці до проведення Олімпіади, з тим, щоб застосувати його для проведення ЄВРО-2012. Оскільки багато хто бачить КНР прикладом для наслідування, варто ближче придивитися до цієї країни і тих її сторін, які свідомо або несвідомо ігнорують багато ЗМІ.

Двигун світової економіки

Сьогодні про Китай все частіше говорять як про майбутній двигун світової економіки. Китай наповнив своєю продукцією полиці магазинів у всьому світі. Він вийшов на друге місце за загальним обсягом ВВП в світі після США, обігнавши Японію. Багато аналітиків пророкуватимуть зсув центру світової геополітики в КНР у найближчі десятиліття.

Проте через різні причини мало хто звертає увагу на соціальні суперечності і низький рівень життя більшості китайців. За даними статистичного бюро КНР близько 150 млн. осіб, що складає 10% населення країни, мають дохід менше одного долара на день, тобто знаходяться за межею бідності (за критеріями ООН). При цьому, за показником ВВП на душу населення, який точніше відображає рівень життя в країні, Китай у рейтингу Світового банку займає лише 93-е місце в компанії з Боснією і Герцеговиною, Белізом, Албанією і Сальвадором. В той же час, за даними ЦРУ, КНР знаходиться за цим показником ще далі – між Алжиром і Туркменією. Недалеко, до речі, від України.

Разом з тим Пекін проводить активну політику інвестування інших держав, а також купує боргові зобов'язання європейських країн. За повідомленнями Державного управління валютного контролю КНР, Китай вже купив 10-річні державні позики Іспанії на суму 1 мільярд євро.

На думку професора Це Тянь, як повідомляє The Epoch Times, виходячи з економічної ситуації в Іспанії, купувати її боргові зобов'язання не ефективно, такі інвестиції не мають ніякої цінності, оскільки вони не зможуть окупитися найближчим часом. Ці інвестиції можна назвати політичними. На думку професора, скуповуючи ці борги, комуністичний уряд КНР намагається за допомогою грошей своїх платників податків утворити європейське лобі - для сприяння Пекіну в отриманні права на закупівлю зброї у ЄС, а також для замовчання питання порушення прав людини в Китаї.

У рейтингу найбільш процвітаючих країн світу за 2010 рік, складеному Лондонським інститутом Legatum, Китай займає одне з останніх місць за рівнем особистої свободи і соціальної захищеності.

Боротьба з корупцією по-китайськи

Вже кілька десятків років китайські власті заявляють про боротьбу з корупцією. І складається враження, що корупції або немає зовсім, або вона мінімальна. Проте на ділі ми спостерігаємо зворотну картину.

Тоталітарна влада і атеїстичне виховання породили нічим не обмежену вседозволеність. Компартія в Китаї не має конкурентів і, отже, не немає ніяких незалежних органів нагляду і контролю. Як може сама партія карати себе і позбавляти своїх чиновників благ і вигод?

За оприлюдненими недавно офіційними даними в КНР в 2009 році число виявлених корупціонерів зросло на 2,5% і склало 106 тисяч партійних функціонерів. З них 17 – чиновники рівня провінційних властей. У той час, як у минулі роки, до відповідальності за корупцію в середньому за рік притягали 7 чиновників такого рівня.

За офіційними даними КНР, в 2008 році в країні відбулися в 10 разів більше акцій протесту, чим в 1993 році. Більшість із них – проти свавілля місцевих властей.

Недавно китайські ЗМІ повідомили, що в 2009 році на службовий транспорт чиновники витратили від 150 до 200 млн. юанів ($21,4 – 28,5 млн.). Якщо до цього додати суму бюджетних грошей, витрачену ними ж за цей період на закордонні поїздки і банкети, то у підсумку вийде більше 30% всіх адміністративних річних витрат держави. За даними міністерства фінансів КНР, фактичне число службових автомобілів у країні на 50% більше ніж встановлений ліміт, який за всі ці роки не скорочувався.

Згідно зі статистикою World Luxury Association (WLA), в 2007 році Китай вийшов на 3-е місце в світі за сумою витрат на покупку предметів розкоші. Більшу частину споживачів цих предметів складають партійні чиновники.

Відомо багато випадків, коли за повідомлення про факти корупції громадяни піддавалися арештам, побиттю, запроторенню в психіатричні лікарні, погрозам та іншим видам тиску з боку місцевої влади.

Французька газета «Маріан» у своєму номері від 30 листопада 2010 року повідомила про існування в Китаї спеціальних в'язниць для корупціонерів, які побудовані за європейськими стандартами. Усередині вони мають офісні приміщення, банкетні зали і балкони. Навколо розташовані спортивні майданчики, тенісні корти, штучні водоймища, сади і парки. Багато чиновників, які чекають вироку, вже замовили собі місця в цих в'язницях.

Китайські багатії виїжджають з КНР

У Китаї, згідно з рейтингом журналу Forbes за 2011 рік, проживають 115 доларових мільярдерів, поступаючись у цьому тільки США, де таких — 413. Крім того, в КНР налічується близько мільйона китайців-мільйонерів. В той же час, близько 65% населення Китаю — це селяни, які ледве покривають витрати на їжу і комунальні послуги.

Проте, схоже, що і багатим людям живеться в Китаї не завжди солодко. В останні роки з великою швидкістю росте еміграція за кордон багатих китайців. У квітні 2011 року консалтингова компанія Bain & Company спільно з банком China Merchants Bank провела опитування, в результаті якого з'ясувалося, що більше половини китайських мільйонерів або вже емігрували з Китаю, або збираються це зробити. Основні причини — поганий рівень освіти і нестабільна політична ситуація в країні.

За п'ять років кількість китайських емігрантів у США за інвесторскою програмою збільшилася на 73%. При цьому, щоб одержати американську візу інвестора, необхідно витратити, як мінімум, 500 тис. доларів, пише New York Times.

Аналітики відзначають, що китайські багатії не почуваються в Китаї в безпеці через політичну систему. Уряд легко може розправитися з будь-яким, кого вважатиме неугодним собі. Якщо не мати хорошого захисту у вищих політичних колах, то існує небезпека у будь-який момент позбутися всіх статків і навіть сісти у в'язницю.

Недавній яскравий приклад цьому — Хуан Гуаньюй, засновник найбільшої в Китаї компанії-ритейлера GOME, що займається побутовою технікою. У травні минулого року його засудили за економічні злочини і хабарі до 14 років ув'язнення, а також штрафу у розмірі 88 млн. доларів США. За оцінками 2008 року, його компанія коштувала 6,3 млрд. доларів.

Цього року наклали на себе руки двоє мільйонерів з провінцій Шаньдун і Чжецзян, а всього за останні роки рахунки з життям звели дев'ять китайських мільйонерів. На думку фахівців, це пов'язано з сильним психологічним тиском на крупних бізнесменів у Китаї.

Екологія в жертву економіці

Гонитва за збільшенням об'ємів промисловості все частіше негативно позначається на здоров'ї нації і стані екології, що визнає і китайська влада. У статті, опублікованій на сайті Міністерства охорони навколишнього середовища міністром Чжоу Шенсянь, мовиться, що розвиток економіки Китаю вже увійшов до небувалої досі суперечності з навколишнім середовищем, а також, що «вже більше не можна продовжувати йти старим шляхом, який спирається на великі інвестиції, високе споживання ресурсів і велике забруднення».

За даними Управління охорони навколишнього середовища, в 2009 році у 4035 осіб у крові було виявлено підвищений вміст свинцю, у 182 осіб - підвищений вміст кадмію.

Ще в 2005 році Міністерство охорони здоров'я повідомляло, що в країні зареєстровано більше 7 млн. хворих на рак, кількість яких з кожним роком збільшується на 1,6 – 2 млн. осіб. При цьому власті не повідомляють про кількість хворих у так званих, «ракових селах» – поселеннях, розташованих поблизу токсичних виробництв.

За даними Міністерства промисловості й інформаційних технологій КНР, в 2009 році токсичні викиди відпрацьованої води підприємств з виробництва акумуляторів склали більше 12 млн. тонн. З них більше 10 мільйонів тонн - зі вмістом свинцю, більше 220 тис. тонн - зі вмістом важких металів і більше 4 тис. тонн - зі вмістом кадмію.

Третя частина території Китаю підпадає під вплив кислотних дощів. Вода більшості з найбільших річок країни зовсім не придатна для пиття. Четверта частина населення країни не має в достатній кількості чистої питної води.

За даними ООН, з 20 найбільш забруднених міст планети, 16 знаходяться в Китаї.

На пороховій бочці невдоволення.

Так само, як країни Північної Африки, Близького і Середнього Сходу, сучасний Китай вибухонебезпечний: регулярно в різних місцях країни — від Тибету до Північно-східного Китаю, виникають великі акції протесту. Низька оплата праці, масове знесення будинків селян з метою захоплення землі для будівництва нових заводів, фабрик та інших об'єктів, несприятливі умови життя, забруднення навколишнього середовища і корупційна система влади регулярно змушують людей виходити на вулиці.

Знесення будинків без дозволу мешканців відбувається в КНР практично щодня. Вся земля в Китаї — власність держави, чим і користуються партійні чиновники, довільно вирішуючи, що і де будувати. При цьому громадянам, яких позбавляють своїх будинків, або виплачуються мінімальні компенсації, або взагалі ніяких.

За даними дослідника з Китайської академії соціальних наук Цзяна Жуня, починаючи з 2007 року в Китаї щороку відбувається більше 90 тисяч великих народних акцій протесту, при цьому їх кількість із кожним роком збільшується.

Разом з тим, щоб завоювати право голосу в світі і поліпшити свій образ у міжнародному співтоваристві, комуністична влада КНР минулого року виділила 45 млрд. юанів ($6,4 млрд.) на свою пропаганду за кордоном. Цього року тільки на створення відеоролика і пропаганду «образу Китаю» в США перед візитом Ху Цзіньтао, за даними китайських блогерів, було витрачено 860 млн. юанів ($122 млн.)

«Репортери без кордонів» поставили Китай на 171-е місце з 178 за рівнем свободи преси. Рупори Китаю, такі, як агентство «Синьхуа» і газета «Женьмінь Жібао», телебачення CCTV, а також їх численні дочірні ЗМІ, різними мовами віщають на весь світ тільки про те, що вигідно правлячій Комуністичній партії. Багато світових ЗМІ, приймаючи цю інформацію за офіційну і передруковувавши її, фактично допомагають китайським властям вводити весь світ в оману.

Людина без прав людини

Тінь на зовні красивий фасад Китаю також наводять цілеспрямовані репресії, направлені проти етнічних і релігійних груп. У Синьцзян-Уйгурському автономному районі і в Тибеті періодично спалахують протести корінних жителів, які вже перетворилися у себе на батьківщині в національні меншини. Вони протестують проти знищення їх традиційної культури, устрою життя і руйнування навколишнього середовища.

22 квітня 2011 року воєнізована поліція увірвалася в монастир Тибету Кірті в провінції Сичуань, заарештувавши близько 350 місцевих ченців. Сьогодні члени комітету ООН з прав людини закликають уряд компартії Китаю повідомити про їх місцезнаходження.

До уйгурів і Тибету тепер додалися і монголи. В кінці травня пройшли крупні протести у Внутрішній Монголії. Тисячі пастухів, студентів і викладачів багатьох районів Внутрішньої Монголії вийшли на акції протесту проти руйнівної для навколишнього середовища політики центрального уряду в їх регіоні. Вони заявили, що якщо політика уряду не зміниться, протести будуть ще сильнішими.

На Паску, згідно з правозахисною християнською організацією China Aid Association, пекінська поліція посадила під домашній арешт близько 500 китайських християн, однієї з найбільших в Китаї домашніх церков. Близько 35 осіб відвезли в поліцейську дільницю.

Після того, як у лютому прозвучали заклики до «ясминової» революції, власті Китаю посилили придушення дисидентів і правозахисників.

Арешт всесвітньо відомого художника Ая Вейвея викликав стурбованість у міжнародному співтоваристві і привернув широку увагу засобів масової інформації. Влада Китаю звинувачує Ая в економічних злочинах, наполягаючи на тому, що його арешт не пов'язаний з виступами на захист прав людини. При цьому, Ай Вейвей позбавлений доступу до адвоката. Щоб привернути увагу до цієї справи, різні культурні групи і працівники сфери мистецтва провели виставки робіт Ая Вейвея у всьому світі.

Окрім цього, продовжується масштабне придушення послідовників духовної практики Фалуньгун, що триває 12 років. Після того, як власті Китаю підрахували, що кількість людей, які виконують медитативні вправи Фалуньгун, далеко перевищила кількість членів компартії, Цзян Цземінь, колишній лідер КНР, розгорнув широку кампанію придушення Фалуньгун по всій країні.

При цьому, на відміну від інших тоталітарних режимів, компартія КНР намагається репресувати людей за кордоном. Вона не тільки чинить тиск на інші країни з вимогою заборонити послідовникам Фалуньгун проводити демонстрації проти репресій, але й намагається розпалювати ненависть по відношенню до цієї групи. За повідомленнями правозахисної групи Інформаційний центр Фалунь Дафа власті КНР розсилають західним політикам фальшиві електронні листи з нападками на Фалуньгун, представляючись послідовниками цього вчення, що проживають за кордоном. Проте було встановлено, що IP-адреси відправників були з Китаю. Про одержання таких листів повідомили декілька конгресменів США, а також політиків з Австралії і Нової Зеландії.

Номінант у лауреати Нобелівської премії миру 2010 року, міжнародний адвокат з прав людини Девід Мейтас стверджує, що в Китаї триває масштабне вилучення органів у послідовників Фалуньгун. При цьому, міжнародні фармацевтичні компанії грають не останню роль в сприянні несанкціонованій практиці вилучення органів в увязнених в Китаї в ході випробувань своїх лікарських препаратів.

До речі, під час проведення пекінської Олімпіади, за даними Організації з захисту прав послідовників Фалуньгун, китайські власті заарештували, щонайменше, 10 194 прихильники Фалуньгун, побоюючись їх аппеляций на захист своїх прав. З них близько ста осіб померли в ув'язненні через кілька тижнів або ж днів. Багато хто з них до цих пір не звільнений, деяких засудили до великих термінів ув’язнення.

У той же час популярність у народу правлячої в Китаї компартії неухильно падає. В останні роки став масовим рух з виходу з Комуністичної партії Китаю (КПК) і її дочірніх організацій (піонерії і комсомолу). У 2006 році вийшла в світ книга «Дев'ять коментарів про комуністичну партію», в якій викладені результати дослідження історії Комуністичної партії Китаю. Ця книга змінила політичні погляди мільйонів китайців. Більше 94 млн. осіб, надихненні нею— майже тринадцята частина населення Китаю (використовуючи псевдоніми) -, починаючи з 2006 року, заявили на спеціальному сайті про свій вихід з компартії, піонерії і комсомолу. Щодня до цього числа додається ще 40–50 тисяч осіб.

Так який же досвід перейняти?

Сьогоднішній Китай дає нам привід задуматися: так який же досвід ми дійсно хочемо перейняти? Українці вже пережили період комуністичного правління. Якщо йдеться про досвід з наповнення кишень чиновників, з обкрадання народу, вдосконалення корупційних схем, з придушення свободи віри, свободи висловлювань і розгону народних протестів, — замість справжнього вирішення проблем населення, — то Комуністична партія Китаю — поза сумнівом, найкращий приклад для наслідування.

Оптимістичні прогнози, що передрікають Китаю стати новим світовим лідером, залишаються поки під сумнівом. Країна, яку роздирають внутрішні суперечності схожа на порохову бочку, яка у будь-який момент може вибухнути.

Ганна Варавва, Євген Довбуш

Реформи в електроенергетиці в ім'я конкретних людей

2011-06-17T05:14:00.000-07:00

Електрика – як її виробництво, так частково і її розподіл – один з останніх пряників, що їх ще не з`їла українська олігархія. Хоча надкушували його методично. (І генерації і обленерго частково приватизовані, з чуток, такими відомими людьми, як Григоришин, Суркіс, Ахметов та інші). Нагадаємо, що в квітні уряд ухвалив рішення провести приватизацію крупних пакетів акцій «Західенерго» і «Дніпроенерго». Цього року повинна стартувати реформа електроенергетики. У пресі періодично з`являються витягнуті з надр Мінпаливенерго концепції реформування цього сектора.

Але важко повірити в реформаторські плани чиновників, за допомогою і участю яких багато років успішно переводять на приватні рахунки українське газодобування, неслабо заробляють на газорозподілі і придивляються до транзитних потужностей. Чи здатні ці менеджери навести порядок з електроенергетикою? Як реформуватиметься галузь? Якою буде стратегія її розвитку? Врешті-решт, як заплановані нововведення відіб`ються на українському споживачі? Про це ми розмовляємо з провідним енергетичним експертом Центру Разумкова Сергієм Дяченком.

НЕ МОЖУ ЗРОЗУМІТИ, НАВІЩО РОСІЇ НАША АТОМНА ГЕНЕРАЦІЯ

Пане Дяченко, хочу запитати вас про саму природу української електрики. Хто і в яких пропорціях виробляє нам електричний струм? Скільки – держава, а скільки – приватні компанії?

Структура виробництва електроенергії в Україні за підсумками 2010 року приблизно наступна. Атомні електростанції виробляють 48% електрики, теплові електростанції (у нас вони, в основному, працюють на вугіллі) і ТЕЦ (використовують як сировину, головним чином, газ) – 42%, гідроелектростанції і гідроакумулюючі станції – 7%, блокстанції і комунальні ТЕЦ – 3%. Основний осяг енергії виробляється на атомних і теплових електростанціях.

А тепер про структуру власності. Атомна і гідроенергетика у нас на сто відсотків державна. А з тепловиками ситуація інша. З п`яти генеруючих компаній «Східенерго» повністю контролюється Донецькою паливно-енергетичною компанією (належить Ахметову. – Авт.). У «Дніпроенерго» ДТЕКу належить 44% акцій, а в «Західенерго» – 25% акцій. Уряд в квітні заявив про плани приватизувати цього року 25% акцій «Дніпроенерго» і 45% акцій «Західенерго». Свій інтерес до придбання заявлених пакетів акцій позначили українські і російські структури, у тому числі і ДТЕК.

Тобто ДТЕК, маючи контроль над «Східенерго», може одержати контроль ще над двома компаніями теплової генерації? І скільки вони в сумі виробляють електроенергії?

По встановленій потужності ці три компанії виробляють 62 відсотки теплової генерації України. Але не забуватимемо, що половина електроенергії в Україні виробляється на АЕС. Правда, мене дуже здивувало те, що один з керівників «Росатома» недавно заявив, що ведуться розмови про створення СП між підприємствами «Росатом» і «Енергоатом». Чесно кажучи, думав, що питання вже закрите, і замість запропонованого Путіним об`єднання атомних активів країн, сторони перейшли до співпраці за окремими проектами – створення заводу з фабрикації ядерного палива, добудова блоків на Хмельницькій АЕС і т.д. Але ідея, виявляється, жива. Політичні мотиви створення такого СП зрозумілі, а ось економічні аргументи шкутильгають на обидві ноги. Можна без зусиль пояснити, навіщо Росії СП по газу, навіщо їм потрібні наші «Турбоатом» і уранові родовища, але виразно пояснити, навіщо росіянам потрібний контроль над українською атомною генерацією, складно.

Вони люблять все контролювати і іноді що-небудь взірвати, особливо коли потрібна маленька переможна війна...

А якщо серйозно, то навіщо? Хіба що експортувати електроенергію, вироблену на українських АЕС. Але це потребуватиме дуже серйозної модернізації української енергетичної системи, та і чи потрібна зараз українська електроенергія в Європі в таких обсягах, питання дуже спірне.

У будь-якому випадку передача наших АЕС в таке СП буде, по суті, їх приватизацією, а до цього, як показали останні соціологічні опитування, українці відносяться украй негативно.

ЗА НОВОЇ СИСТЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ РИНКУ НАЙДЕШЕВШУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЮ ЗАБЕРУТЬ ОЛІГАРХИ

Повертаючись до реформи в електроенергетиці. Уряд України неодноразово заявляв, що нас вже цього року чекають реформи ринку електроенергії. У чому полягатиме реформа?

Президент України дав Кабінету Міністрів доручення підготувати проекти змін до законодавства, необхідних для проведення цих реформ, вже влітку цього року. Напевно, в основу ляже концепція реформування функціонування і розвитку оптового ринку електричної енергії України, затверджена в 2007 році.

Там передбачений перехід до так званої моделі «вільного доступу до мереж», яка передбачає, що відносини виробників і споживачів електроенергії будуватимуться через двосторонні договори і на балансуючому ринку.

Це що, кожен завод, кожне міністерство, кожна школа і кожен громадянин зможуть собі вибрати електростанцію і купувати там електрику?

В принципі так. Але, напевно, директорові маленької школи або літній людині буде незручно їздити на електростанцію, іноді за сотні кілометрів, щоб купити трохи електрики. Напевно, зручніше працювати з посередником, допустимо, обленерго, який забезпечуватиме електроенергією дрібних споживачів. В цілому ж генерація і споживачі зможуть безпосередньо вирішувати питання постачань електроенергії.

А що таке «балансуючий ринок»?

Якимсь чином необхідно буде балансувати роботу енергосистеми, іншими словами, робити так, щоб в кожен період часу вироблялося стільки електроенергії, скільки потрібно. Саме ці питання і вирішуватимуться за допомогою такої структури, як балансуючий ринок.

А як ці питання вирішуються зараз?

Зараз у нас працює модель так званого «пулу». Всі виробники продають електроенергію на єдиний майданчик – Оптовий ринок електроенергії (ОРЕ). Тут її купують постачальники, наприклад, ті ж обленерго.

Як при цьому формується тариф на електроенергію?

Для теплових електростанцій і частини ТЕЦ середня ціна формується на підставі цінових заявок з урахуванням оплати за електроенергію, робочу потужність, маневреність, оплати за пуски блоків і ін. Інші виробники – НАЕК «Енергоатом», ПАО «Укргідроенерго», частина ТЕЦ, Генерація поновлюваних джерел виробництва електроенергії відпускають електроенергію ОРЕ за тарифом, встановленим НКРЕ.

Постачальники подають інформацію про потреби в електроенергії. На підставі заявок виробників і постачальників підприємство «Енергоринок» проводить прогноз покриття, розробляє графік навантажень, проводить розрахунки оптових цін на електричну енергію, диспетчеризацію системи. Це лише у загальних рисах, оптовий ринок електроенергії - дуже складний механізм.

А скільки коштує кіловат електроенергії?

В кінці травня АЕС здавали електроененргію ОРЕ по 18 коп./кВт.год., гідроелектростанції – по 10 коп./кВт.год, а середня ціна для теплових електростанцій становила 72 коп./кВт.год. Таким чином, середня ціна продажу електроенергії в ОРЕ була 38 копійок.

Постачальники електроенергії за регульованим тарифом (обленерго), які реалізують 87% електроенергії, отримували її в ОРЕ за ціною 40 коп./кВт.год, а постачальники - за нерегульованим тарифом – по 52 копійки.

Населення платить загалом помірні ціни 28-36 коп./кВт.год.

У цілому, нинішня система досить прозора – на підставі заявок виробників державне підприємство «Енергоринок» відбирає з різних станцій деяку кількість найбільш ефективних блоків, необхідних для покриття потреб в електроенергії і забезпеченні надійної роботи системи, і для них визначаються середні ціни. При всіх недоліках тут видно, що почім, і на людях поки ніхто не наживається.

А як буде після реформи?

Тут все простіше – і складніше. Свободи більше – свободи вибору. Але тут же виникає питання – як теплова генерація конкуруватиме з атомною, у якої електроенергія набагато дешевша? Пропонують зобов`язувати споживачів купувати електроенергію і у атомників, і у тепловиків. Але такий крок все ускладнить і наблизить до нинішньої системи.

Але найнеприємніше, що велика промисловість, тобто олігархи, легко вирішать питання постачань електроенергії з найбільш ефективних станцій. Вони, «елітні» споживачі з великими обсягами закупівель і стабільним попитом, легко вирішують усі питання в державних інстанціях. А ось населенню і бюджетній сфері можуть залишити старенькі станції з дорогою електроенергією і т.з. «зеленку» - генерацію, що працює за зеленим, дуже недешевим тарифом. (Згідно з офіційними даними ДП «Енергоринок», наприкінці травня вітрові електростанції продавали в ОРЕ електроенергію за ціною 1,3 грн. за кВт.год. – Авт.) Так у принципі і відбувається в багатьох європейських країнах, де ціна електроенергії для населення на 20-30% перевищує ціни для промисловості. Тобто люди не витримують конкуренції з великою промисловістю, в наших умовах – з олігархами.

Ще одна проблема може виникнути у випадку, коли власник станції і підприємства-споживача виявиться однією і тією ж особою, а після приватизації теплової генерації така ситуація може бути не рідкістю.

Тоді ціна на електроенергію встановлюватиметься не на підставі конкурентної політики, а виходячи з оптимізації корпоративних фінансових потоків і мінімізації податкових відрахувань.

Але ж у системи, заснованої на двосторонніх контрактах, є переваги? Така модель використовується європейськими країнами?

Вважається, що така система постачань стабільніша, тобто дозволяє надійніше прогнозувати завантаження електростанцій, що повинно залучати інвесторів. Але досвід тих же європейських країн показує, що ця система не надає достатніх гарантій для інвестора і створює при цьому додаткові труднощі. Цінова інформація по двосторонніх контрактах, як правило, закрита, що істотно утруднює оцінку ринку.

Деякі країни зараз переглядають свої підходи до регулювання ринку електроенергії, та ж Англія розглядає можливість відмовитися від моделі ринку, побудованого на двосторонніх контрактах.

Для залучення інвестицій доцільно використовувати практику державних гарантій завантаження потужностей і окупності інвестицій. Такі гарантії надані і в Україні для деяких видів генерацій – вітрової, сонячної, в рамках механізмів «зеленого тарифу».

БІЗНЕС ПОНАБИРАВ КРЕДИТІВ ПІД ЗЕЛЕНУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЮ, А ЗА ПРОБЛЕМИ ЗАПЛАТИТЬ ДЕРЖАВА

А як ви оцінюєте перспективи зеленої енергетики?

Спершу ми повинні відзначити, що ця енергетика дуже складна для роботи енергосистеми. Вона нестабільна, вимагає регулювання реактивної потужності і забезпечення великими обсягами резервної потужності. І нарешті – вона дуже дорога. Установка 1 Гвт вітрової електростанції коштує 3 млрд. євро, а теплової газовій електростанції – 800 млн. євро. При цьому собівартість електроенергії, одержаної на вітряках, перевищує собівартість електроенергії, одержаної на традиційних видах генерації.

Пільги, які на сьогодні мають в Україні виробники вітрової і сонячної енергетики, одні з найбільших в Європі.

Це приводить до великого інтересу інвесторів до таких проектів. На сьогодні на потужність 1,6 Гвт вже підписані технічні умови діючих договорів приєднання вітрових і сонячних електростанцій. А це понад 5% від використовуваної в енергосистемі України потужності.

Тобто, бізнес-структури понабирали кредитів, поукладали угоди, але при цьому поки ніхто не думає про проблеми, з якими зіткнеться енергосистема України після підключення таких генеруючих потужностей. Напевно, передбачається, що за це платитиме держава і ми з вами, тобто споживачі. Якщо ситуація не змінитися, то при нинішніх темпах інвестування ми можемо одержати 3 Гвт «зеленки» вже через п`ять-сім років, а це 10% від використовуваної в українській енергосистемі потужності. Недавно почув вдале порівняння для такої ситуації: ми побудуємо міст без розв`язок і під`їзних шляхів – саме такий образ для подібної ситуації використовували недавно на конференції.

Якщо говорити про перспективи, то розрахунки показали, що якщо в Україні буде прийнята стратегія на пріоритетний розвиток зеленої енергетики, то у 2030 році ми одержимо електроенергію в 1,5-2 рази дорожчу, ніж у разі пріоритетного розвитку атомної генерації.

Я нічого не маю проти «зеленки», але її розвиток повинен йти на підставі чіткого плану, що враховує всі аспекти і проблеми. До 2030 року встановлена потужність в Україні, за прогнозами, становитиме 66 Гвт, а частка зеленої енергетики - 6 Гвт, що можна порівняти з двома атомними електростанціями.

Ми дійсно споживатимемо так багато електроенергії?

Це залежить від того, як проходитиме реформування. Але я думаю, що реалістичність довгострокових прогнозів зараз проблематична, і не тільки у зв`язку з нестабільною економічною ситуацією в світі. На підході технологічні рішення, які можуть розвернути перспективу світової енергетики в найнесподіванішому ракурсі. Зараз в західних наукових журналах пишуть про те, що настає революція енергоспоживання і мережева революція.

Поясніть докладніше.

На сьогодні споживання електроенергії можна умовно поділити на чотири сфери. Освітлення, опалення, транспорт і промисловість. У найближчому майбутньому освітлювальні прилади на світлодіодах почнуть активно витісняти традиційні лампочки розжарювання. (Світлодіод – напівпровідниковий прилад, який випромінює світло при пропусканні через нього електричного струму. – Авт.). Це – новітня технологія. Вона скорочує споживання енергоресурсу на порядок. Лампочка розжарювання, до якої ми так звикли, може через десять-п`ятнадцять років померти. Тобто звичайною побутовою справою стане лампа, яка служить двадцять років і їсть вдесятеро менше електроенергії. Світлодіоди можуть сформувати нову енергетику комфорту, коли прилади освітлення вибиратимуть тільки ради декору.

Далі йдемо. Опалення. Тут прогнозують революцію за рахунок використання матеріалів, які мають в рази менший коефіцієнт теплопровідності, що дозволить зменшити втрати тепла і енергії на порядок.

Наступна революція може відбутися в транспорті за рахунок появи над`ємних акумуляторів. Це сформує т.з. енергетику змінного ресурсу. Зараз акумулятори електромобілів дозволяють проїхати до 200 км., через 5-10 років ця відстань може збільшитися до 1000 км. Тоді весь транспорт перейде на електропривод, а заправка буде замінена процедурою зміни акумулятора.

Технології зріджування газу теж удосконалюються семимильними кроками і разом з акумуляторами можуть стати основним джерелом енергії для побутових електроприладів і систем опалення.

Тобто на великих вузлових залізничних станціях потягам буде достатньо поміняти батарею і їхати далі?

Ну, умовно кажучи, так. І на автозаправках...

Де поки не передбачають революцію споживання, – так це в промисловості. Прогнозують, що унаслідок описаних перетворень промисловість йтиме в кластери біля джерел сировини і енергії.

Якщо події розвиватимуться, як я описав, потреба в глобальних електромережах в їх нинішньому вигляді відпадатиме. Натомість ми отримаємо регіональні енергетичні і мережеві утворення.

Мирна революція енергоспоживання не відбувається швидко. Ви думаєте, легко буде людям звикнути? Адже світлодіодні лампочки навіть вкручувати не треба буде. Включив її, і вона горить собі і горить. Цілих двадцять років...

А ви могли б ще 15 років тому припустити такий розвиток мобільного зв`язку? А 25 років тому – розпад СРСР? У нинішньому мінливому світі довгостроковий прогноз – річ невдячна, виглядає або надмірно прагматично, або абсолютно нереально.

Розмовляла Лана Самохвалова

Історик Литвин не читає постанов Верховної Ради на історичну тематику?

2011-06-17T03:52:00.000-07:00

Чим ближче 22 червня, тим напруженіше виглядає політична ситуація на заході країни, де маюють вчинити антиукраїнську ходу проросійські сили... Чи повторяться тут події, що мали місце 9 травня?

Цікаво, що жару до спланованого конфлікту між право- та ліворадикалами додала постанова Верховної Ради «Про запровадження в Україні особливої церемонії – проведення 22 червня кожного року Хвилини пам’яті за загиблими у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років» від 20 травня.

Нічого крамольного в самій постанові немає, усі її чотири пункти виписані досить толерантно й абстрактно. Вона стосується всіх українців, котрі загинули під час страшного протистояння двох режимів.

Єдине, що муляє око, – це преамбула, у якій зазначається: «22 червня 1941 року фашистські загарбники без оголошення війни вторглися на територію Радянського Союзу. З винятковою хоробрістю і мужністю радянські військові та цивільне населення прийняли нерівний бій і назавжди увійшли в історію як герої».

Написано в кращих традиціях радянських часів. Мабуть ініціатор постанови «регіонал» Олег Надоша готуючи текст, просто списав ці два речення з якогось ідеологічного підручника часів брежнєвських часів або попросив зробити це когось із фракції КПУ. Здається, не вчитувався в постанову й голова ВР, коли її підписував, бо не віриться, що Володимир Литвин, доктор історичних наук, член Національної академії наук України, автор книги «Україна в Другій світовій війні (1939-1945 рр.)» не знає, що в Німеччині не було фашизму, а був націонал-соціалізм, який на прохання Сталіна замінили в літературі на фашизм, аби не перегукувався з радянським соціалізмом.

Не зовсім коректним у преамбулі є згадування Радянського Союзу, більш доречним було б «уторглися на українські земелі» чи “територію Батьківщини”, але а ж ніяк не СРСР.

розумію, що відповідна постанова, як і сумнозвісний неконституційний закон «Про червоні прапори» приймалися теперішньою українською владою на догоду Білокамінній, адже там із 8 червня 1996 року діє указ президента РФ про оголошення 22 червня «Днем скорботи і пам’яті». Проте в російському указі жодним словом не згадано про напад нацистів на Радянський Союз, мова йде про скорботу за загиблими, котрі захищали свою Батьківщину, тобто Росію. Виходить у російських урядовців вистачило мудрості не згадувати в документі неіснуючої держави, у наших – ні.

До речі у 2000 році тодішній президент Леонід Кучма також підписав указ «Про День скорботи і вшанування пам`яті жертв війни в Україні», і в ньому йдеться про український народ, війну в Україні, немає там згадок про СРСР, а замість фашизму, скрізь значиться нацизм.

Відповідну Хвилину пам’яті доцільніше було б запровадити 1 вересня – у день початку Другої світової війни. Адже до 1941 року в Галичині вже гинули українці від військових дій. Як тоді бути з ними?

Ми маємо пам’ятати, що кожен українець, який воював на тій чи іншій стороні, боронгив свою Вітчизну – хтось Радянську Україну, хтось Незалежну Україну. Не варто тепер засуджувати їх чи намагатися сприймати з позицій сьогодення – тоді була інша геополітична ситуація, інші життєві принципи.

На жаль така драматична історія нашого народу, і змінити її ми не в силі.

У роки протистояння двох тиранів і режимів загинули мільйони наших співвітчизників, і не варто їх ділити за політичними вподобаннями, вшановувати пам`ять політичними мітингами й бійками, даючи тим самим привід насміхатися над нами європейцям і зловтішатися російським можновладцям.

Володимир Гінда, історик

Азаров і Тігіпко - у кожного свої "стосунки" з МВФ?

2011-06-16T03:33:00.000-07:00

У владі великі проблеми - таке складається враження після перетравлення заяв її представників. Мабуть, розкручування в ЗМІ публікацій про можливу швидку відставку уряду не має підстав.

Приводом ще раз підняти цю тему стало ось що. Прем`єр-міністр України Микола Азаров 14 червня заявив, що Кабмін звернувся до МВФ з проханням відкласти підвищення тарифів на газ для населення. Як відомо, за угодою з Фондом, це є однією з умов отримання чергового траншу (як і пенсійна реформа, і «свобода» НБУ, і оздоровлення Нафтогазу). При цьому Микола Янович підкреслив, що відкласти питання потрібно до впорядкування сфери ЖКГ. Останнє експерти прогнозують не на найближчу перспективу.

При цьому прем`єр сказав, що уряд зараз «наводить лад у «Нафтогазі». За його словами, скорочення дефіциту бюджету НАК дозволить більш виважено підійти до питання про підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги для населення.

«Може, і не йти на ці підвищення. У всякому разі, ми готові свої викладки фахівцям МВФ покласти на стіл, разом з ними розібратися. У нас є всі аргументи, щоб рішення було виваженим», - зазначив М.Азаров.

А трохи раніше прем`єр заявив, що на сьогоднішній день в України немає гострої необхідності у грошових коштах МВФ. «Коли ми сьогодні ведемо переговори з МВФ, ми виходимо з абсолютно іншої ситуації. По-перше, у нас немає ніякої потреби негайно отримувати кредити МВФ. У нас достатньо ресурсів, щоб самим розплачуватися за своїми зовнішніми зобов`язаннями. Це перше і головне», - сказав М.Азаров. Він не забув згадати, що «постійний діалог» з Фондом триває.

Якщо згадати про грядущі вибори в парламент, то стопор з непопулярними реформами, на яких наполягає МВФ, цілком зрозумілий. Але в цьому питанні думки членів Кабміну (адже команда, як демонструється для електорату, згуртована як моноліт) не збігаються. Інакше як можна прокоментувати ще одну заяву, зроблену 15 червня. Віце-прем`єр-міністр Сергій Тігіпко зазначив, що у разі прийняття ВР до кінця поточної сесії закону про пенсійну реформу, рішення про виділення чергових траншів МВФ можна очікувати на початку серпня.

До речі, він також заявив, аби зняти сумніви у депутатів, Кабмін готовий відмовитися від обмеження максимальних пенсій для раніше призначених (за його словами, на сьогоднішній день пенсії, які перевищують встановлені проектом закону обмеження (десять прожиткових мінімумів або 7640 грн.) отримують 14 412 осіб).

При цьому він уточнив, що прибуття місії МВФ, на роботу якої знадобиться близько тижня, можливе в кінці липня, "і десь на початку серпня ми можемо мати рішення ради директорів Міжнародного валютного фонду".

Схоже, прем`єр не знає, що відбувається в переговорному процесі?

І головне. С.Тігіпко нагадав, що, крім пенсійної реформи МВФ висуває вимогу ліквідувати дефіцит бюджету «Нафтогазу», а уряд не знайшов іншого принципу вирішення цієї проблеми, окрім як підвищити ціни на газ...

Отже, що ми маємо. Абсолютно протилежні заяви, причому перших осіб держави. Питання: нам потрібні гроші МВФ, чи ні? Якщо так, то реформи зрозумілі, якщо ні, то навіщо паніка...

Як зазначив президент Центру антикризових досліджень Ярослав Жаліло, «катастрофи в тому, що черговий транш МВФ не буде отриманий, я, власне, не бачу. Мені здається, що певну динаміку економіка набрала і є підстави очікувати, що Україна могла б спробувати профінансувати свої зовнішні зобов`язання з певних альтернативних джерел, наприклад, шляхом залучення інвестицій і т.д. Я не думаю, що це катастрофічно і критично, але так склалося, що якщо програму почали, то зараз бажано її виконувати, принаймні, в поточному році».

Експерт вважає, що в умовах, коли Україна уклала угоду з МВФ, а згодом вона буде скасована, даний факт буде негативним імпульсом. Наприклад, це може на певний період часу погіршити в цілому довіру до фінансової стабільності держави, відповідно, погіршити інвестиційний імідж. По-друге, цього року потрібні кошти для обслуговування зовнішнього боргу, «тому транші від МВФ були б не зайвими». По-третє, експерт вважає, що навіть якщо Україна захоче перекредитуватися шляхом випуску єврооблігацій або за рахунок інших позичальників, то в будь-якому випадку зниження рейтингу через скасування угоди з МВФ або затягування його виконання підвищить вартість цих позик.

Президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко також наголошує - для України дуже важливо зараз дружити з МВФ. Не стільки має значення сума кредиту, скільки ставлення Фонду до нашої країни. «Дійсно, існуючі золотовалютні резерви НБУ дозволяють без особливих проблем погасити цього року державні боргові зобов`язання. Уряду до кінця року потрібно віддати близько 8 млрд. дол., а при золотовалютних резервах в 38 млрд. дол. це не буде складно зробити. Але, проблема в іншому. Зарубіжні інвестори дуже уважно дивляться на взаємини МВФ і України. Як тільки вони побачать, що Фонд відмовився від траншу, вкладення в нашу економіку стануть мізерними. З початку року вони і так склали не більше 900 млн. дол. Дуже неохоче дають кредити нашим компаніям і банкам. А якщо й надають, то тільки короткострокові і дорогі. В результаті, приплив валюти в Україну незначний. І це в умовах, коли зовнішня торгівля у нас дефіцитна. За офіційною інформацією, на кінець року негативне сальдо за поточним платіжним рахунком може скласти 5 млрд. дол.

У цій ситуації виникає ризик, що НБУ для того, аби заощадити резерви потрібно буде девальвувати гривню. Тому без «дружби» з МВФ, швидше за все, восени курс буде вже 8,5 грн./дол. А якщо процес затягнеться, то регулятору доведеться ще раз звернутися до девальвації, що вкрай негативно позначиться на економіці України і, насамперед, на гаманцях українців. На сьогодні МВФ - єдина фінансова структура, яка може гарантувати стабільний курс долара в Україні».

Залишається почекати, щоб визначитися - хто в уряді ближче до істини. Якщо звернення до неї там взагалі присутнє...

Олена Бистрицька (УНІАН)

У той час, як Янукович розповідав про демократію, журналістів не пускали в туалет

2011-06-16T02:09:00.000-07:00

«У нас у Греції, якби журналістів у туалет не пустили, то президент мав би багато неприємностей». У це час Янукович розповідав про досягнення демократії в Україні...

У Києві відбувся міжнародний конгрес російськомовної преси.

Стою на лужку біля конгрес-холу «Президент-готелю», де проходить захід. Поряд красується щит з назвами російських компаній- спонсорів. Я прийшла поспілкуватися з російськомовними колегами (офіційну частину відписували інші журналісти для стрічки новин).

Набрала мобільний телефон редактора грецької російськомовної газети Інни Абгарової. У неї в газеті в Афінах працював мій старий друг, і я знала, що вона приїде до Києва на конгрес. Напівгрекиня-напіввірменка, вихована російською бабусею, більшу частину життя прожила в Грузії. Працюючи в Грузії, заробила славу відчайдушної і відважної журналістки, була улюбленкою Шеварднадзе і проїздила з ним добру сотню маршрутів. А переїхавши до Афін, зробила популярну російськомовну газету. Інга вискочила мені на зустріч із конгрес-холу з доброзичливим сміхом.

– Уявляєш, – почала розповідати, – виступає ваш президент, усі виходи в коридорі перекрили. А ми хочемо в туалет... Стоїмо все в черзі, а нам говорять: почекайте, поки президент не виступить, нікого не впустимо і не випустимо.

У нас у Греції, якби журналістів у туалет не пустили, то президент мав би багато неприємностей.

У цей час пан Янукович розповідав про досягнення демократії в Україні, які вона отримала завдяки його діяльності.

– Інго, тут зібралося багато людей, які працюють у цивілізованих демократичних країнах. Як їм і вам особисто вдається суміщати любов до російської мови і ставлення до російської влади? Всі ці редактори російських видань – носії ідеї «русского міра» чи ні? Вони підтримують зовнішню політику РФ чи ні?

– Концепція будь-якого редактора, що видає російську газету, далеко не завжди одне і те саме, що офіційна лінія російської влади. Ми любимо Росію, без цього базового розуміння неможливо робити газету. Але, поживши в Європі і зрозумівши європейські цінності, ми не завжди поділяємо те, що відбувається в російських ЗМІ, і не завжди згодні з тим, що робиться в російській політиці. Розумієте, у нас у Греції політична журналістика не улеслива. У нас не буває так, що журналісти йдуть натовпом за президентом або прем'єром і чекають, чи зволить він дати брифінг. У нас політики ходять за пресою, а не преса за політикою. Хоча я розумію, що до президента будь-якої країни доступ обмежений.

– За часів Ющенка все було вільніше, – вставила я.

– Я знаю, мені розповіли про це українські колеги.

За хвилину до нас приєднався Любор Кукал, редактор російської редакції радіо Прага, і ми мимоволі повернулися до теми російського телебачення.

– Ми чеське радіо, просто російською мовою розповідаємо про події в Чехії. Хоча, звичайно, російські телеканали я дивлюся. І думаю, що технічно робота у них нескладна. Прийшов на роботу в Кремль або Будинок уряду. Сидить журналіст і слухає прем'єр-міністра або президента. Камера пише. Записали. А потім видають сюжет на п'ять хвилин. Цілих п'ять хвилин глядач бачить, що в кадрі сидить один з лідерів держави і, скажімо, міністр сільського господарства. Можливо, міністр прийшов до лідера із звітом. Але камери вихоплюють не звіт міністра, а слова лідера. А він усе знає. І ми слухаємо, як президент (або прем'єр) вчить міністра копати картоплю. Лідер, виходить, у них все знає.

...– Чи переживаєте ви свою етичну безвихідь, якщо любите російську мову і ненавидите те, що робить російська влада?

Я одержувала різні відповіді на це питання. Хтось дипломатично відмовчувався, хтось говорив, що ніякої внутрішньої суперечності не відчуває. (Так відповідали люди, які роблять газети на гроші російських платників податків). Але мені здалася цікавою відповідь Сергія Тарутіна, видавця російськомовної газети з Ірландії.

– Етичної безвиході у мене немає. Я досить цинічно ставлюся до всього російського і до російської влади. Зараз вона не робить нічого поганого, але якщо говорити про історичну перспективу, то вона робить абсолютно страшні речі. Я, крім того, що роблю газету, займаюся паблік-рілейшнз для російських компаній. І вони іноді просять мене провести історичну аналогію. Так от візьміть Івана Грозного, Петра Першого, Йосипа Сталіна... Нічого поганого під час їх правління ніби не було. Якщо не говорити про значні людські втрати. Можливо, вони зробили багато хорошого для країни. Але правління кожного з них кінчилося божевільною смутою. Іван Грозний привів державу до відомої смути ХVI століття. Петро Перший заклав основи розвалу Російської імперії, який відбувся в 1917 році. Сталін заклав основи розвалу СРСР. Мені страшно прогнозувати події в Росії через 20-30 років. Це моя етична позиція. Якщо говорити про мою газету, то я видаю її сам, це мій соціальний проект. Я можу знайти гроші на міський захід для російської громади, на російське свято, на освіту, на дослідження, на будь-який тип бізнесу, на поліпшення житлових умов. Але я не можу знайти грошей на російськомовну газету. Хто мої читачі? Чи є вони носіями «русского міра»? Ми ще в пошуку власної ідентичності. Але наші читачі, перш за все – шукачі інформації. Хоча зараз концепція газети об'єднавча. Оскільки в Ірландії народжується подібність російської діаспори.

Спостерігаючи, як з-під «Президент-готелю» роз'їжджаються шикарні машини, я поцікавилася в колег, чи в кожній країні, де проводиться конгрес російськомовної преси, на нього приходять такі високі гості, президенти. У країнах колишнього Союзу на конгресі російськомовної преси представництво високе, почула я, а в країнах Європи на таких заходах присутній тільки депутат парламенту і максимум заступник міністра.

Тут же на галявині я помітила Ганну Герман, радника президента України.

– Ганно Миколаївно, ви не вважаєте, що представництво президента – це зависоко для конгресу емігрантської преси, тим більше не української, а російської? – запитала я.

– Не вважаю. Сюди приїхали триста журналістів зі всіх країн світу, яких запросив президент. Минулого року такий конгрес був у Тель-Авіві, і я запросила всіх цих журналістів від імені президента до України. І напередодні 20-річчя незалежності безрозсудно і непрагматично було б не скористатися такими потижними комунікаціями. Так, важливо, щоб у цій пресі звучала слово «Україна». Більш того, багато хто з цих видань робить українські вкладки, і вони допомагають зароджувати українську емігрантську пресу нової хвилі. Це дуже важлива подія. Навіть якщо сказати, що слово «Україна» вже сьогодні прозвучить з екранів радіо і телебачення на двохсотмільйонну аудиторію, на яку мають вплив присутні журналісти, це дуже важливо. Це пропаганда України, українських реформ і української незалежності.

Ганна Герман не відповіла на запитання, скільки витратила Україна на «російськомовний» конгрес.

- Я не маю відношення до фінансів, це не моє питання, - сказала вона.

Маша Міщенко

Навіщо “регіонали” запроваджують знижки для своїх членів у розважальних закладах

2011-06-15T06:08:00.000-07:00

Члени молодіжної організації "Молоді регіони" матимуть ексклюзивні знижки в магазинах, розважальних установах і медичних закладах по всій Україні.

Презентацію відповідної дисконтної картки для молоді анонсовано на 16 червня, ідеться в прес-релізі, розісланому "Молодими регіонами", пише Острів.

"Дисконтна карта "Молоді регіони" - це ексклюзивний клуб Всеукраїнської молодіжної організації. Ця картка може бути засобом оплати за певні послуги й гарантією надання знижки для членів "Молодих регіонів" у торговельних представництвах партнерів Дисконтного клубу", - ідеться в прес-релізі.

Зокрема, члени молодіжного крила "Партії регіонів" зможуть мати знижки на придбання одягу, взуття, косметики, парфумерії, послуг салонів краси, спорткомплексів і культурно-дозвільних установ.

У перспективі дисконтну програму планується поширити на медичні установи, продовольчі магазини, ресторани, кафе й АЗС, запевняють “регіонали”.

...Одна з форм надання допомоги матерям-одиночкам у США – це дисконтна картка для придбання їжі. Перевага її в тому, що дія її поширюється і на ланчі в школі для її дитини. Є спеціалізований американський сайт для одиноких матерів.

Надання знижок мусульманам на товари й послуги в Татарстані визнане проявом екстремізму. Один з районних судів Казані визнав правильним відповідне застереження прокуратури. Відомство порахувало неприпустимими дії бізнесмена, який у газеті розмістив рекламу про те, що він реалізує товари і послуги із знижкою для прихильників ісламу. Прокуратура й суд вважають незаконним розділення громадян за релігійною ознакою.

Є дисконтні картки Російської кінологічної федерації, Клубу спортивно-службового собаківництва "Союз", навчально-дресирувального майданчику "Нордогс", ветеринарних клінік, зоомагазинів і лабораторій. Дивіться на сайті.

Світова криза не обійшла стороною секс-індустрію, і доходи в цьому бізнесі різко зменшилися. Як повідомляє Reuters, у Нвмеччині, де проституція узаконена, власники публічних будинків заманюють клієнтів великими знижками. Щоб зберегти свій бізнес на плаву, ділки цієї специфічної індустрії пускають у хід чимало інших маркетингових задумок: дисконтні карти для постійних відвідувачів і любителів групового сексу, безкоштовну доставку клієнтів у бордель на таксі й автобусах, а також особливі знижки для чоловіків літнього віку.

Наприклад, в одному з борделів Берліна під назвою "Pussy Club" ввели антикризовий тариф: 70 євро за системою "все включено". За ці гроші клієнт безкоштовно отримує їжу й напої, а також необмежену кількість сексу з 10 до 16 годин.

У зв`язку з напливом туристів нетрадиційної орієнтації в Буенос-Айрес влада аргентинської столиці ввела в обіг спеціальну дисконтну карту. Гей-туристи, які відвідують місто, можуть використовувати її в ресторанах, що беруть участь у програмі, готелях, медичних центрах і навіть адвокатських конторах, пише Gayrussia.Ru.

А навіщо дисконтні картки “регіоналам”?

Щоб подолати внутрішньопартійну кризу й залучити ддо “обслуговування” більше клієнтів?

Микола Писарчук

Чи може така непослідовна у своїх вчинках влада навести лад в Україні?

2011-06-15T06:02:00.001-07:00

Якось занадто спокійно останні два роки реагують українські проросійські партії і політична еліта півдня і сходу України на українсько-американські військові навчання «Сі Бриз». Наприклад, цьогорічні навчання вступили в заключну фазу, а жодної істерії навколо них не спостерігається. У свою чергу представники Партії регіонів, які в 2006 і 2009 роках вважали їх ледь не «армагедоном» для української державності, тепер заявляють, що «ні в кого немає сумніву в необхідності їх проведення».

Після того, як 12 травня 2011 р. Верховна Рада 269 голосами на прохання Віктора Януковича підтримала проект Закону України «Про схвалення рішення Президента України про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України в 20011 році для участі в багатонаціональних військових навчаннях», екс-міністр оборони депутат-регіонал Олександр Кузьмук заявив: «Україна 16 років проводить такі навчання. І ні в кого не визиває сумніву необхідність проведення таких навчань». Принципово змінилася позиція стосовно навчань і в соратника Кузьмука по партії – Михайла Чечетова, буквально декілька років тому він вважав, що спільні навчання з європейськими і американськими військовими - це намагання тодішнього президента Віктора Ющенка насильно «втягнути» Україну до НАТО. Але коли президентом став Янукович, Чечетов раптом переконався в тому, що вони не несуть абсолютно ніякої загрози для українського народу. «Ми вважаємо, що домоглися невходження України в НАТО. Але ми можемо співпрацювати у спільних навчаннях, боротися разом із тероризмом, це може дати плюси». – заявляє нині Михайло Васильович.

Цікаво, що військові навчання «Сі Бриз» широкому українському загалу стали відомими завдяки активній їх антипропаганді в 2006 р., здійснюваній представниками ряду проросійських партій в тому числі і ПР. Наразі саме ця урядова партія уже два роки поспіль виступає за доцільність проведення навчань на території України, незважаючи на те, що в недалекому 2006 р. за її активної підтримки у Феодосії був організований широкомасштабний мітинг, учасники якого заблокували міський порт і не дозволили вивантажити на берег з американських кораблів військову техніку і оснащення для участі у маневрах. Тоді про спільну «боротьбу з тероризмом» ніхто з регіоналів не думав, всі говорили лише про «територію без НАТО». Справа в тому, що політична сила перебувала в опозиції і намагалася не пропустити чудову нагоду виступити категоричним противником НАТОвських навчань на території України, до яких негативно відноситься значна частина населення півдня. Показуючи свою солідарність із пікетувальниками, нардепи від ПР навіть цілодобово чергували в наметах біля огорожі порту, аби завадити міліції розігнати демонстрантів. Біля трьох тижнів антинатовські баталії в Феодосії не сходили з екранів українського телебачення, а наприкінці року журнал «Кореспондент» назвав феодосійські події – «Протестом року».

Нині покійний Євген Кушнарьов 8 червня 2006 р. на прес-конференції в Феодосії заявив, що «явочним порядком НАТО з дозволу української влади планує вже цього року стаціонарно і надовго влаштуватися в Криму». Більше того він вважав, що форсоване втягування України в НАТО має на меті раз і назавжди відірвати Україну від Росії, але ПР зробить усе, щоб не дати відбутися цим задумам.

Протест у Феодосії завершився перемогою організаторів – навчання не відбулися. Однак, риторика регіоналів змінилася на протилежну, коли Янукович після дострокових парламентських виборів знову повернувся в крісло прем`єра. Тоді ПР без пафосних спічів підтримала ідею проведення навчань. Між тим напередодні президентської кампанії в 2009 році, коли Віктор Федорович позбувся посади глави уряду і на горизонті «замаячило» президентське крісло, його політична сила змінила свою любов до «Сі Бриз» на ненависть. Виявилося, як заявив тоді Олександр Єфремов: «Партія регіонів висловилася вже давно: ми категорично проти навчань НАТО на території України».

Черговий раз свою думку «регіонали» змінили відразу, як Віктор Федорович став президентом України в 2010 році, тоді провладні депутати знову заговорили про необхідність повернення до практики проведення навчань із американськими військовими. Депутат Леонід Кожара з парламентського комітету з іноземних справ напередодні навчань 2010 р. заявив: «Навчання «Сі Бриз» не протирічать нашій позиції відносно НАТО. Україна завжди традиційно брала участь в таких навчаннях. І ми надаємо свої полігони. Тому я думаю, що ми будемо голосувати за їх проведення в цьому році. Більше того, Росія також бере постійно участь в таких навчаннях».

Слова Кожара виявилися пророчими: Верховна Рада 18 травня 2010 року 394 голосами проголосувала за проведення навчань. Не зупинило Януковича і те, що рішення про проведення цих навчань прийняв ще Віктор Ющенко, а вся фракція ПР всіляко противилися навчанням в 2009 році і безпосередньо за її сприяння було заблоковано в ВР указ Ющенка про проведення «Сі Бриз-2009».

Причини таких метаморфоз із боку теперішньої влади, як на мене, пояснюються політичною і державницькою вигодою. В 2006 і 2009 роках ПР політично вигідно було зірвати ці навчання, адже вона була в опозиції і в країні якраз на піку була «істерія» з вступом України до НАТО. Регіонали вдало використали ці настрої для збільшення свого електорату на сході і півдні України, і їм тоді було байдуже, в якому стані українське військо і флот, також не переконливими для них були повідомлення військового командування, що в такий спосіб буде зірвано всі програми бойової підготовки в українській армії, що навчання для українських вояків дадуть можливість поліпшити критичну ситуацію з бойовою підготовкою.

Тепер українській владі - це вигідно з державницьких позиції, адже вона чудово розуміє, що спільні іноземні навчання йдуть на користь українському війську не тільки у «боротьбі з тероризмом», а окрім цього покращують світовий імідж українських військових, дають їм міжнародний досвід, інтегрують українську державу в світову спільноту, залишають надію на транш від МВФ, тощо.

Однак для мене лишається відкритим одне питання: чи може така непослідовна у своїх вчинках влада навести лад в Україні? Адже завтра, не дай Бог, їй може здатися, що незалежність України є невигідною для неї. І що тоді?...

На завершення хотів би навести вислів видатного вченого і мислителя Алі Апшероні: «Найкраща політика – бути чесним зі своїм народом, адже правда, що проступає скрізь туман століть, в кінці кінців викриє всіх, прикрашених фальшивою позолотою, зводячи нанівець величезні зусилля, затрачені ними на обман людей за життя».

У даному випадку правда проступила, навіть не через століття, а всього лише через рік.

Володимир Гінда, історик

Віхи тижня: Європарламент виховує Україну, Путін тримає руку на газовому вентилі

2011-06-14T03:53:00.000-07:00

Янукович нагнав страху на корупціонерів і адміністративних чиновників, що наживаються на продажі послуг, але не ризикнув запрошувати журналістів в «Міжгір’я». Азаров, виявляється, може дискутувати з Путіним виключно заочно. Європарламент виніс Україні попередження.

В антикорупційному диму

Глава держави продовжує «наступ» на корупціонерів. Гнівно, рішуче і практично безрезультатно. Не віриться, що навіть після набуття чинності антикорупційним законом, який підписав Янукович, караючий меч української Феміди почне опускатися на голови значущих фігур, а не стрілочників. Все частіше й частіше гучні заяви Віктора Федоровича викликають подив: судячи з їх тональності, українські корупціонери не тільки вражаюче могутні, але й безумовно мають у своєму розпорядженні здатність до брунькування діленням. За 15 місяців перебування Януковича у владі їх безумовно стало більше. Принаймні, тема боротьби з корупцією в президентській риториці залишається однією з основних. Антикорупційний закон, заздалегідь вихолощений представниками парламентської більшості, навряд чи сприяє наведенню ладу. Цікаво відзначити, що запросити журналістів на обіцяну ще рік тому екскурсію в «Межигір’я» гарант Конституції вже вкотре відмовився. Позиція Януковича зрозуміла, незрозуміло, чому у всій його команді немає людини, здатної адекватно пояснити суспільству причини патологічної президентської скромності.

Путін починає і…

Підкреслено скромно поводився і Микола Азаров, який одержав чергову порцію цінних вказівок від глави держави під час понеділкового рандеву президента з прем`єром. Микола Янович не зважився публічно вступати в дискусію з Володимиром Путіним, коли той заявив, що Росія і Україна домовилися неухильно виконувати газові контракти. Свої аргументи Азаров пред`являв переважно заочно, тренуючи їх переконливість на австрійських бізнесменах і Савіку Шустері. Розсипавшись у похвалах надійності вітчизняної ГТС і згадавши про найбільші в Європі сховища газу біля кордону з ЄС, український прем`єр висловив готовність качати ще більше російського газу, ніж сьогодні. Шкода, що в Москві коментарі Азарова, схоже, сприймаються виключно з установкою «Прохання ігнорувати». Володимир Путін і його підлеглі послідовно використовують підписані Юлією Тимошенко в січні 2009 року газові угоди в інтересах Росії, ігноруючи запевнення у вічній дружбі з Віктором Януковичем. Якщо тенденція в російсько-українських угодах збережеться, то в другій половині поточного року нашим країнам не уникнути нової газової війни: Росія продемонструвала, що не збирається миритися зі зближенням України з Європейським Союзом, а газовий вентиль в двосторонньому діалозі вже доводив свою переконливість.

Луценко ставить на Тимошенко

Постійно присутній в інформаційному просторі, Юрій Луценко дав зрозуміти, що не збирається протиставляти себе Юлії Тимошенко. Він підкреслив, що у разі її взяття під варту українська опозиція стане легко керованою владою. Поки неясно, чи вдасться Юрієві Віталійовичу потіснити соратників Юлії Володимирівни (вона як на роботу приїжджає на засідання суду у справі екс-міністра), але ключову пораду для неї він уже озвучив: закликав знаходити спільну мову з Арсенієм Яценюком і Віталієм Кличком, яких «сердечники» часто звинувачують у колабораціонізмі з владою. Сам Луценко не збирається балотуватися до парламенту, а готовий присвятити себе участі в президентській кампанії 2015 року.

Європарламент відчитав Україну

Європейські парламентарії під керівництвом союзної Тимошенко Європейської народної партії показали, що уважно стежать за подіями в нашій країні. У резолюції Європейського парламенту Україну закликали уникати політичних репресій, відмовитися від вибірного правосуддя і зняти підписку про невиїзд з Юлії Тимошенко. Мабуть, у Старому Світі скучили за безпосереднім спілкуванням з лідером «Батькивщини». Якби в нашій Генеральній прокуратурі працювали люди з гумором, вони б зняли з Юлії Володимирівну тільки одну з трьох підписок про невиїзд. Але сьогодні куди ймовірніший черговий сплеск анти-європейської істерії з рефреном «Краще допоможіть матеріально». Хочеться відзначити, що в боротьбі за перемоги усередині країни наші політики все активніше залучають зовнішні сили, забувши, що подібна «допомога» рано чи пізно може негативно позначитися на національному суверенітеті.

Євген Магда

2011-06-09T05:09:00.000-07:00

Мельниченко: До Януковича потяглися ходоки, аби він зупинив справу Кучми

2011-06-08T06:29:00.000-07:00

Навіть на каналі Пінчука 48% глядачів не повірили в брехню проти мене... Звідки в держслужбовця Литвина такі статки?.. Кучма звинувачує мене, що то я організував убивство Гонгадзе...

Те, що відбувається нині з аудіозаписами Миколи Мельниченка, нагадує 2001 рік. Тоді, після оприлюднення плівок, теж багато говорилося про цінність людського життя, про зникнення Георгія Гонгадзе, робилися якісь хаотичні рухи, створювалися парламентські комісії. Справа тихо заговорювалася.

Сьогодні після гучної заявки Януковича та порушення кримінальної справи проти Леоніда Кучми, повідомлень з перших двох допитів Мельниченка в Генпрокуратурі, здається, справу знову спускають на гальмах. Сьогодні, як і десять років тому, про неї говорять, але телеефіри доступні лише опонентам Мельниченка. З’являються публікації, які в більш чи менш вишуканий спосіб намагаються нам довести, що майор «несправжній», що президент Кучма багато зробив для країни тощо. До цькування майора долучилася й Ганна Герман, яка в ефірі одного з телеканалів зятя Кучми Віктора Пінчука розповіла зворушливу і страшну історію, як її, достойну, вільну журналістку «Радіо Свобода» в Празі незнайомі люди попросили записати голос майора. При цьому вона майже нікого з тих людей не знала, а майор поводився дуже підозріло і таке інше.

На наші запитання відповів Микола Мельниченко.

НАВІТЬ НА КАНАЛІ ПІНЧУКА 48% ГЛЯДАЧІВ НЕ ПОВІРИЛИ В БРЕХНЮ ПРОТИ МЕНЕ

Останнє політичне телешоу на ICTV було присвячено вам. Там багато обговорювали вашу моральність. Як ви почуваєтеся після таких ефірів?

Так, програма «Свобода слова» була присвячена мені. Для мене нічого дивного, що мене не запросили. Бо це телеканал зятя Леоніда Кучми. Ми бачимо, як піарщики, котрі працюють за вкрадені в нас із вами гроші, відвертають увагу суспільства від злочинів, задокументованих мною.

Основна тема обговорення: чи морально чи неморально робив Мельниченко... Обурює телеведучий Андрій Куликов, який так низько опустив програму. За всіма канонами журналістики, за елементарною етикою, я мав би бути запрошений на «Свободу слова». Але вони мене бояться. Бо я казатиму правду.

Звичайно, там лунала суцільна брехня. Брехня на брехні. Ганна Герман, яка поливала мене брудом або забула, як я давав їй інтерв’ю, або брехала. Сподіваюся, вона все таки забула... Я тоді в її передачі говорив усе, що вважав за потрібне, ніхто мною не керував. Я був вражений цією жінкою, вона була в такій гарній норковій шубі.... І сказала, що пишається мною, що я для неї взірець героїзму...

Потім про Фельштинського та Березовського... Ще 2005 року я звертався до СБУ з проханням припинити діяльність Березовського в Україні. Нагадаю, що я передав свої записи слідчій парламентській комісії, а вони небезкоштовно продали їх Борису Березовському. (Наскільки відомо, Олександр Жир мав Інтернет-сайт, де оприлюднював ці записи. Вважалося, що Березовський дав гроші нардепам на розшифровку плівок. – Авт). Але після всього ефіру мене тішить те, що, попри всю геббельсівську пропаганду, 48% глядачів заявили, що не вірять у ту маячню, якою годували весь вечір з телеканалу Кучми. Значить, вони вірять мені. І я вдячний за це народу України.

ЗВІДКИ В ДЕРЖСЛУЖБОВЦЯ ЛИТВИНА ТАКІ СТАТКИ?

Миколо, ваші, так би мовити, опоненти закликають порушити проти вас кримінальну справу за прослуховування кабінету президента. Кучма навіть звернувся зі скаргою до Генпрокуратури – мовляв, справа проти вас 2004 року була закрита незаконно...

Люди, які обікрали країну, бояться, що проти них будуть порушені інші карні справи.

Щоб знівелювати доказову базу, вони хочуть показати, що я робив записи незаконним шляхом. А те, що добуте незаконним шляхом, не може використовуватися в суді. Невипадково Кучма в скарзі наполягає, що в Генпрокуратури не було правових підстав визнавати дії Миколи Мельниченка такими, що їх вчинили в стані крайньої необхідності. Більше того, Кучма зробив маразматичну заяву, що я нібито записував невідомо як, працював невідомо на які спецслужби, що я нікого не попереджав.

ГПУ має опитати Кучму щодо тої інформації, що міститься у його заяві. Якщо він каже, що я працював на спецслужбу, то нехай надасть дані, на яку саме спецслужбу я працював, які держтаємниці розкрив.

Слідчі провели розслідування, допитували мене не один раз. Було доведено, що я діяв виключно в межах українського законодавства.

Вони хочуть вибити мене як доброчесного свідка. Експерти показали, що записи автентичні, що вони не змонтовані, що на них голоси Кучми, Литвина та компанії, що записи здобуті саме тим шляхом, про який я казав (діяв у стані крайньої необхідності, оскільки йшлося про тяжкі злочини).

Литвин та Кучма піднялися проти мене й мріють про судовий позов проти мене. Та навіть якщо вони його подадуть, це не буде позов Кучми чи Литвина проти Мельниченка. Це буде позов Литвина та Кучми проти українського народу. Адже якщо за епізодами їхньої діяльності порушувати кримінальну справу, то десятки мільярдів доларів могли б повернутися до бюджету. Ці гроші можна було б забрати від сім’ї Литвина та Кучми. Про

Литвина хочу запитати, звідки в держслужбовця такі кошти? Я абсолютно переконаний, що сім’я Литвина має величезні статки...

Але повертаючись до скарги Кучми, з якою він звернувся до ГПУ... Вона абсурдна. Подивіться на аргументи.

Він каже, що я збирав докази, аби шантажувати осіб, розмови яких є на плівках. Він тим самим підтверджує, що в записах є інформація, яку Кучма може купити. Я вимагатиму в прокуратури, аби громадянин України Кучма Л.Д. не приховував злочини, які нібито скоїв Мельниченко. Хай він скаже, кого Мельченко, чим і коли шантажував. Він зобов’язаний надати такі докази. Інакше, згідно з КПК, він сам скоює злочин.

КУЧМА ЗВИНУВАЧУЄ МЕНЕ, ЩО ТО Я ОРГАНІЗУВАВ УБИВСТВО ГОНГАДЗЕ

Народні депутати України, звернулися до генпрокурора з вимогою перевірити законність закриття 1 березня 2005 року кримінальної справи проти вас. Речником цього звернення став Юрій Кармазин. Як ви це оцінюєте?

Уявіть, що до мене звернулися українські виборці з повідомленням про те, що Кармазін ґвалтує велику рогату худобу. Надої корів через це дуже впали... (Сміється).

У такий спосіб, через звернення нардепів, запускається чорний піар. У мафії багато “шестьорок”. Це – одна з них...

Але повертаючись до суті кучмівської скарги. Кучма пише, ніби я знав, що злочин готується, але нікого про це не попереджав. Це – брехня. Марчук у своїй статті казав, що я попереджав його, що готуються злочини. Я попереджав того ж Георгія Гонгадзе. Прокуратура це все знає.

Доходить у цій скарзі до повного абсурду. Кучма звинувачує мене, ніби я організував вбивство Георгія. Ну, тоді я голова масонського ложі...

Ну як це? Я наказав Кучмі вбити Гонгадзе, Кучма дав наказ Кравченку, а той дав наказ міліціонерам?

Судом доведено, хто вбив Георгія. Це що, я дав наказ міліціонерам?

Кучма має надати докази того, що я дав йому наказ. Якщо він не надає докази, то підпадає під статтю “приховування злочину”. Або дає заздалегідь неправдиві свідчення.

Мафію буде усунено. І ніхто Кучмі – ні Кармазин, ні Мармазін не допоможе.

Литвин хоче через суд зобов’язати українські ЗМІ вибачитися за те, що ви його звинуватили в причетності до вбивства...

Їм потрібно придушити незалежні ЗМІ. Я вдячний журналістам УНІАН, що маю можливість висловлювати позицію. Литвин хоче загнати журналістів у стійло. Якщо суд зобов’яже ЗМІ вибачитися, то це буде перемога над законом, честю та совістю.

Я, наприклад, вважаю, якщо чиновник (Литвин) не може показати, звідки в нього на вулиці Пушкінській є Будинок розкоші, то він має його віддати. Я знаю, що в його родини є будинок в районі Ботанічного саду (по вул. Соловцова, 11. – Авт.), туди вкладено кілька мільйонів доларів. Звідки в державного чиновника такі суми? Якщо заберемо його статки, то ми за три місяці поповнимо державний бюджет на десятки мільярдів гривень. Ми станемо багатими, якщо не дамо чиновнику грабувати.

Якщо Україна це житниця, то вона найбільше потерпає від щурів, які роблять дірки в коморах і поїдають зерно. Скільки б ми його не засипали, воно зникатиме... Наше завдання – вигнати щурів і залатати дірки. Не вбивати щурів, але вигнати.

Справа проти мене – це відчайдушна спроба щурів захистити зерно, яке вони поглинали і поглинають у цій всеукраїнській житниці...

Нещодавно одне впливове видання надрукувало інтерв’ю члена банди перевертнів пана Нестерова. Ця людина сидить у в’язниці. І дала інтерв’ю, де стверджує, що в стеженні за Гонгадзе брали участь російські хлопці з “московським акцентом”... Ще він каже, що Гонгадзе міг і не бути вбитим...

Мені дуже прикро, що це, як ви стверджуєте, впливове видання опустилося так низько, що дає недостовірну інформацію та свідомо вводить в оману читача.

Це видання ніколи не брало інтерв’ю в Нестерова. А довіра до самого героя дуже сумнівна.

Я, до речі, звертався до цього самого видання й пропонував, щоб воно подали інший фактаж, мою точку зору. Слідством установлено, що знайдено тіло Гонгадзе.

Щодо участі росіян... За журналістом стежили українські міліціонери та працівники Служби безпеки України. На превеликий жаль, багато росіян служить і в міліції, і в СБУ. Один з охоронців Януковича – громадянин Росії. Є проблеми, що в спецслужбах багато людей із подвійним громадянством. Дуже багато людей, які мають захищати Україну, працюють не на мою Батьківщину. А аргумент, що за Георгієм стежили хлопці з “московським акцентом”... Це свідома пропаганда, покликана дискредитувати справу...

Я НЕ ЗАПИСУВАВ ПРЕЗИДЕНТА, А ДОКУМЕНТУВАВ ЗЛОЧИНИ

А звідки ви знаєте, що це видання не брало інтерв’ю у Нестерова?

Я кажу про те, що знаю. Нестеров не сидить біля камери з Пукачем, як вони стверджують. Крім того, він запускає версію, що нібито щось чув від одного з ватажків банди перевертнів (убитого у в’язниці) Гончарова.

Це все відвертає увагу від головного: злодій має сидіти...

Знаєте, у чому праві ваші опоненти? Записувати президента – таки несимпатично...

Був у СРСР такий міністр Берія. Він, коли їхав по Москві та бачив дівчину, міг зупинити машину й казав охороні: фас. Охорона бігла, хапала дівчину, коли її ґвалтували в машині, то тримала їй ноги.

Є люди, які мені кажуть, що негарно записувати... А скажіть, будь ласка, чи ви хочете мати таку охорону, яка б тримала ніжки вашим донькам? Чи людину, яка бачила, що скоюється злочини, задокументувала їх для відповідного оприлюднення і припинення.

Я б хотів запитати батьків цих зґвалтованих Берією дівчат: ви б таку охорону хотіли?

Неморально робити злочини, неморально вбивати, неморально забирати останній шмат хліба. Оце – неморально. А я не записував, я, ризикуючи життям, документував злочини, щоб у подальшому їм була надана юридична оцінка. Саме для цього я звертався до Марчука, Тимошенко, Турчинова, Мороза...

Чи ви повірили б мені, якби я прийшов і сказав, що президент злочинець? Що б ви попросили в мене, аби переконатися, що я кажу правду? Запитайте в прокурора та судді, що слід надати, аби суспільство повірило, що людина злочинець?

Знаєте, мене вразили слова Нестерова, про те, що нібито тіло, яке знайшли в Таращі, може не мати відношення до Георгія. Це дуже жорстока спекуляція на очікуваннях Лесі Гонгадзе...

Ми обговорюємо чутки. Навіть якщо Нестеров так каже, то він хто? Експерт? Криміналіст? Він що, проводив експертизу ДНК?

Я би не хотів повертатися до дискусії: було вбивство чи ні... Воно було. Це доведено. Його вбили міліціонери. Йому відтяли голову й сховали труп у Таращі. Для чого повертатися до цього?

Звичайно, будь-яка мама хоче вірити в те, що її дитина жива...

ДО ЯНУКОВИЧА ПОТЯГЛИСЯ ХОДОКИ, АБИ ВІН ДАВ КОМАНДУ ЗУПИНИТИ СПРАВУ ПРОТИ КУЧМИ

Ви заробили на записах якісь гроші?

На записах негідники заробляли гроші, на них пройдисвіти ставали президентами та прем’єрами. Їх ситуативно використовували в переважній більшості для задоволення своїх шкурних інтересів і окремі політики, і організовані політичні угрупування. Вони ставили за мету прийти до влади заради свого «казкового» збагачення.

А я заплатив за записи. Своїм здоров’ям, здоров’ям батьків. У мене мама з татом стали інвалідами. Мені багато-багато років слід було доводити, що я робив це з патріотичних почуттів. Я платив багато й продовжую платити зараз за те, що мої записи стали доказовою базою для очищення влади.

Чому помаранчеві не провели дослідження за кожним фактом порушення закону? Чому не порушено справу за фактом створення організованого злочинного угрупування? Кучма чинив злочин, Кравченко чинив злочин, Пукач зробив злочин...

Чим, по-вашому, завершиться справа Кучми?

До президента Януковича потяглися ходоки. Його переконують, що не потрібно створювати прецедент, коли президент відповідатиме за свої злочини. Йому кажуть: ти будеш президентом ще три роки, а потім і тебе притягнуть до карної відповідальності.

Але в цьому багато що залежить від журналістів. Якщо журналісти будуть наполегливі, а справа слухатиметься в суді й буде відкритою, то Янукович нічого не зробить. Бо Янукович не має стосунку до тих злочинів, які скоював Кучма.

Для нього було непросте рішення. Я не голосував за нього, але я поважаю його за мужність, бо за його правління відкрито цю справу. Але як тільки він дасть указівку, щоб Кучма не був притягували до відповідальності, я все робитиму для того, аби ця влада пішла.

Ви створили політичну партію «Українська люстрація». Ідея стара, але затребувана суспільством. Що має стати критерієм для люстрації за вашою версією?

В України немає іншого шляху, аби відійти від цієї прірви... Або кривава революція, або мирна люстрація. Можна йти шляхом еволюції, у такому разі й через сто років лише ті українці, які були біля бюджетного корита, житимуть добре. А решта як були безправною худобою, так нею і залишаться.

Немає потреби повторювати, що через люстрацію пройшли Польща, Чехія, Грузія, Прибалтика... Вони усунули від влади стукачів, комуністів, представників спецслужб. Я вважаю, що в Україні слід усунути від влади людей, котрі останні двадцять років займали найвищі посади в державі.

Основа цього слова, “люстрація” – очищення. І на це є суспільний запит. Народ говорить про люстрацію. Люстрація – це не покарання, це усунення від влади людей, аби вони не заважали... Був міністром, був депутатом – відпочинь.

Мі всі очікуємо приходу третіх сил. Люди розчаровані владою, але вони прийдуть голосувати. Ми братимемо участь у виборах у Київраду, які відбудуться восени. Переконаний, що покажемо, як можна досягти мети, працюючи з виборцем ідеологічно, апелюючи до його свідомості, а не йдучи звичайною стежкою його купівлі.

Розмовляла Олена Мігачова

Передчуття газової війни: з Росії звучать заяви Гітлера, Україна уподібнюється до Чехословаччини 1938 року

2011-06-08T03:50:00.000-07:00

Росія і Україна впевнено наближаються до чергової, третьої за останні роки газової війни. Хоча цього разу в Києві цілком лояльний Кремлю політичний режим, ця обставина практично не впливає на високу ймовірність нового енергетичного протистояння між двома найбільшими пострадянськими державами.

Вже більше року Україні не вдається добитися перегляду умов газових контрактів, підписаних Юлією Тимошенко в січні 2009-го після завершення другої російсько-української газової війни. Всі доводи української сторони розбиваються об стіну нерозуміння російських партнерів, що не збираються міняти свою політику по відношенню до стратегічного партнера і сусіда. Перспектива отримувати до кінця 2011 року 500 доларів за тисячу кубометрів газу підхльостує Газпром до вчинення подальшого тиску на нашу країну. При цьому російська енергетична монополія ігнорує той факт, що Україна як найбільший споживач «газпромівського» «блакитного золота» в Старому Світі, на відміну від інших країн-клієнтів, не одержала ніяких знижок і послаблень, при цьому вже більше року не зриває графік оплати спожитих енергетичних ресурсів.

В той же час тональність заяв українських офіційних осіб стає все більш тривожною. Президент Віктор Янукович неодноразово висловлював сподівання на зміну формули ціни газу для України, з аналогічними письмовими ініціативами до свого російського колеги нещодавно звернувся і прем`єр-міністр Микола Азаров. Його переговори з Путіним у Москві важко назвати успішними, оскільки у відповідь на свої ініціативи Київ отримав подачку з панського плеча: пропозицію про створення двосторонньої робочої групи з газових питань, зроблену на тлі словесних ескапад Володимира Путіна. Той після зустрічі з українським колегою повідомив, що наші країни домовилися чітко дотримуватися існуючих газових контрактів. Ще б пак: поступливість України дозволяє Газпрому продовжувати нарощувати продажі газу нашій країні. При цьому Володимир Путін прямо заявив після зустрічі з Миколою Азаровим про те, що Росія зацікавлена в повній відмові від транзиту свого газу територією інших країн, що більше нагадує елемент шантажу в переговорах, ніж адекватний діалог.

Запевнення Путіна і його «газпромівських» емісарів необхідно ділити, як мінімум, на п`ять, власне, вони й звучать у пропагандистській манері. Непоступливість Росії виглядає дещо дивно на тлі постійної зміни енергетичної кон`юнктури в Європі. Риторика топ-менеджерів Газпрому і його політичних патронів дивовижним чином нагадує заяви Гітлера в міжвійськовій Європі, а позиція західноєвропейських кругів – давнішню тактику «заспокоєння агресора». Україна ризикує повторити долю Чехословаччині в 1938 році, звичайно, якщо не постарається самостійно вжити заходів щодо свого порятунку. Серед кроків, що лежать на поверхні, – програми з енергозбереження, модернізації економіки і диверсифікації поставок палива, для реалізації яких немає потреби винаходити велосипед, достатньо не красти державні кошти і пустити на український ринок світові енергетичні компанії. Фактично Україні належить здійснювати дії, що лежать на поверхні, щоб не допустити енергетичної агресії з боку Росії.

Становище Віктора Януковича посилюється тим, що він неодноразово заявляв на міжнародних форумах про те, що «газових воєн» в російсько-українських відносинах більше не буде. Український президент фактично став заручником власного прагнення стати прогнозованим партнером для Заходу. Тепер Росія використовуватиме боязнь офіційного Києва втратити обличчя в очах західних партнерів для реалізації власних інтересів. Її активність підстібатиме президентська кампанія, в якій Володимир Путін має намір якщо не здійснити римейк свого президентства, то визначити того, хто буде наступним главою Росії. Демонстрація електорату можливості «малою кров`ю, єдиним ударом» розібратися з Україною, хай і очолюваною Януковичем, а не Ющенком, виглядає важливою складовою агітаційної кампанії майбутнього лідера Росії. І стримувати занесену для удару «енергетичну долоню» в Москві безумовно не збираються.

Тому наївно розраховувати, що газові контракти з Росією будуть переглянуті до початку опалювального сезону у бік зниження вартості «блакитного золота» для нашої країни. Російська сторона, в кращому разі, тягнутиме час, імітуючи бурхливу активність у традиційний період відпусток. Крім того, що ближче кінець року, тим більш наступальною буде російська позиція в енергетичному питанні, градус заяв підвищуватиметься паралельно з ціною «блакитного золота». Якщо ж Україна встигне восени підписати угоду про асоціацію з Європейським Союзом, їй належить витримати безпрецедентний тиск з боку «старшого брата», в якому газова складова буде лише зручним приводом.

Євген Магда

Як Путін і Азаров сперечалися навколо «ідеальної формули» ціни на газ

2011-06-08T03:41:00.000-07:00

Своїми заявами Путін ніби парирував Генпрокуратурі України, яка звинувачує Тимошенко в укладанні газової угоди, що нанесла збитки нашій країні... Цим він захищав себе...

Азаров і Путін на засіданні комітету з питань економічної співпраці Москва, 7 червня

Під час зустрічі у вівторок у Москві з прем`єр-міністром Росії Володимиром Путіним глава уряду України Микола Азаров не добився анінайменшого прогресу в питаннях газових поставок російського газу до України і його транзиту територією країни до Європи.

Аргументи Азарова були відомі наперед, а в розмовах з паном Путіним він їх лише повторив. Зокрема, Микола Янович поскаржився Володимиру Володимировичу на те, що ціна російського блакитного палива для України не є «справедливою» і «ідеальною».

«Ця «ідеальна» формула, вона чомусь призводить до того, що наші сусіди отримують газ за ціною меншою, ніж ми. Значить, вона не зовсім ідеальна», - переконував партнера Азаров. При цьому підкреслив, що Україна не просить зараз якихось нових знижок, а лише намагається добитися виправданих і справедливих принципів формування ціни. «Для нас має діяти логічний підхід, який би розуміла наша країна. Ви його вважаєте ідеальним, ми його вважаємо абсолютно не ідеальним», - аргументував український прем`єр-міністр.

Крім того, Азаров спробував оскаржити доцільність і справедливість використання у формулі визначення газової ціни вартості газойля, який у паливному балансі України складає, за його словами, всього одну десяту відсотка. А раніше український глава уряду вже неодноразово заявляв про те, що газову формулу доцільно прив`язати до вугілля, оскільки саме вугілля є альтернативою газу в Україні.

Ще одним доводом Азарова на користь необхідності перегляду газових угод було те, що ціни на російський газ для України ростуть, а ставки на його транзит до Європи заморожені. «По суті, Україна зазнає збитків, не одержуючи компенсації за прокачування газу через свою територію», – заявив він перед відльотом до Москви. І у зв`язку з цим пригрозив, що якщо Росія не перегляне формулу ціни газу, то для неї виросте вартість транзиту газу українською територією.

Микола Азаров і Володимир Путін

Проте на всі вищенаведені аргументи Миколи Азарова були озвучені «контраргументи» Володимира Путіна. Причому російський прем`єр-міністр оголосив їх у категоричній, такій, що не терпить заперечення, формі – як такі, що не можуть бути поставлені під сумнів і спростовані українською стороною.

Зокрема, на докір у тому, що для України російський газ обходиться дорожче, ніж для інших європейський країн, Путін відповів на прес-конференції наступне: «Практично для всіх європейських споживачів російський газ дорожчий, ніж для України. У Польщі дорожче, в Німеччнині не набагато, але дорожче. Але з німецькими партнерами кооперація глибша, ніж з Україною». (Невже Німеччина входить у Митний союз Росія – Білорусь – Казахстан?). Коли ж українські журналісти поставили російському прем`єрові запитання в лоб, чи справедливо, що ціна на газ для України вища, ніж для європейських країн, які знаходяться далі, і що за транзит Росія платить Києву менше, він відповів прямо і стисло (майже як з приводу загибелі підводного човна «Курськ»): «У вас спотворена інформація!»

Азаров зважився в цьому місці прес-конференції вставити свої аргументи, заявивши, що з приводу транзиту український журналіст, який задавав питання, все ж таки має рацію – вже за транзит Москва платить Києву дійсно менше. «Ні, не має рації» – безапеляційно відповів на це Путін. Потім російський керманич уточнив, що Росія платить Україні за транзит газу європейську ціну, яка також нібито складається під впливом ринкових чинників. «Що стосується транзиту, то транзит так само, як і ціна на газ, розраховується за певною формулою», – заявив Путін.

Щодо зауваження Азарова щодо складових газової формули Путін сказав, що газойль присутній у всіх європейських формулах Газпрому, і ціна на газойль міняється разом із ціною на нафту. При цьому Росія, за його словами, не має відношення до волатильності світових цін на нафту, де лише 12% відноситься до реальних поставок. «Хіба це ми створили таку ситуацію? Ні! Хто Північною Африкою займається, ми? Ні! Іраком хто займався, ми? Ні! Ми тут ні при чому, – заявив Путін. - Кон`юнктура так склалася світова.»

Що цікаво, даними заявами глава уряду Росії ніби парирував Генпрокуратурі України, яка звинувачує екс-прем`єр-міністра Юлію Тимошенко в укладанні газової угоди з Москвою в січні 2009 року, що нібито нанесла матеріальний збиток Україні. Путін, по суті, встав на її захист, захищаючи разом з тим себе як сторону, що підписала горезвісні документи.

Більш того, російський прем`єр заявив, що бачить політичну складову в переслідуваннях зараз в Україні Юлії Тимошенко (чиє б нявчало). «Все, що робилося колишнім керівництвом, було погано. Все, що робиться сьогодні, добре – так завжди і скрізь», - ніби як поіронізував він.

Більш того, Путін підтвердив, що якраз Тимошенко і наполягла на тому, щоб і ціна на російський газ для України, і ціна за транзит формувалися виключно на «ринкових умовах». Хоча де тут ринок, якщо ціни і тарифи диктують два монополісти – Газпром і Нафтогаз, - незрозуміло. При цьому вказав, що суперчки з газового питання з попереднім українським урядом теж були дуже жорсткі.

Підводячи ж підсумки зустрічі, що відбулася, Володимир Путін заявив, що Росія і Україна підтвердили намір строго виконувати умови газових угод. Це стосується, за його словами, як цін на російський газ для українських споживачів, так і «надійного» транзиту енергоносіїв територією України. Тобто дав зрозуміти, що Росія не має наміру йти на жодні поступки Україні – ні за ціною газу, ні за ставками за транзит. Більш того, прокоментував можливі спроби України підвищити ціни за транзит: у такому разі, заявив він, ціни на газ також будуть підвищені.

Втім, раніше Путін відкрито заявив про те, що ціна російського газу для України таки може бути істотно знижена. Проте можливе таке лише при виконанні однієї з двох умов: або Україна вступить у Митний союз з Росією, Білоруссю і Казахстаном, тобто піде абсолютно не вигідним для себе шляхом; або Київ віддасть Москві свою газову трубу.

Під час зустрічі прояснилася інтрига щодо озвученого у понеділок главою Газпрому Міллером прогнозу про ціну в останньому кварталі 2011 року російського газу для України в 500 доларів за тисячу кубометрів. Виявляється, він просто мав на увазі формульну ціну – без урахування знижки на 100 доларів, яку Україна одержала за торішньою Харківською угодою про продовження на 25 років перебування в Севастополі Чорноморського флоту Росії. Отже, все ж таки 400 доларів, а не 500.

Крім того, потрібно врахувати, що прогнози про ймовірність ціни газу в четвертому кварталі на рівні 400 доларів за тисячу кубометрів експерти називали ще в березні-квітні поточного року, коли нафта в світі тільки дорожчала. Але на початку травня відбулося різке падіння світових цін на нафту – більш ніж на 10%. Тому й ціна російського газу в кінці року може виявитися трохи дешевшою, ніж раніше очікувалося.

Мало того, не потрібно забувати також про те, що, за прогнозами багатьох експертів, ще цього року може настати друга хвиля світової економічної кризи. А в цьому випадку ціни на нафту можуть знову дуже різко впасти, як це було в другій половині 2008 року – тоді нафта за декілька місяців подешевшала вчетверо!

За такого розвитку подій, та ще у випадку, якщо після падіння ціни на нафту досить довго протримаються на низькому рівні, вартість російського газу для Європи може впасти до 200-250 доларів за тисячу кубометрів – хай, не в четвертому кварталі 2011 року, а в другому або третьому кварталі 2012-го. Для України ж, з урахуванням знижки згідно з Харківськими угодами, імпортний газ подешевшає взагалі до 140-170 доларів.

Олександр Безкоровайний

Регіонали порушили проти Тимошенко кримінальні справи й самі злякалися?

2011-06-08T02:53:00.000-07:00

Дії найвищого керівництва Партії регіонів дедалі виразніше вкладаються в рекомендацію східної мудрості: не можеш вразити справами, то хоча б здивуй поведінкою.

Чому Тимошенко не могла знайти спільну мову з Ющенком

Коли два роки тому, дякуючи прихильності Ющенка, “регіонали" перебували в оранжерейній опозиції, то вони ледве не щотижня вимагали звіту або особисто прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, або генпрокурора, або голів слідчих комісій, створених з будь-якого приводу. Попри невигадливість такого поведінкового алгоритму, він виправдовував себе одразу трьома істотними перевагами.

По-перше, чим більше Тимошенко звітувала чи вислуховувала чужі звіти, тим менше в неї залишалося часу на виконання посадових обов’язків. Важливість цього фактора набуде безперечних ознак, коли взяти до уваги, що деякі звіти відтягували на себе увагу глави уряду й багатьох оргпідрозділів Кабміну впродовж 3 – 5 діб.

По-друге, безвідносно до фактичного стану речей у справі присікувань до Тимошенко, від 10 до 15% населення сприймає навіть відверту тенденційність повідомлень про «ручне керування», «перевищення повноважень» тощо за принципом «нема диму без вогню». Причому механізм дії такого алгоритму сприйняття не має жодного стосунку до персоналій, а полягає в генетичних особливостях засвоєння інформації.

По-третє, тримаючи Тимошенко в «гіпертонусі», “регіонали” користалися будь-якою нагодою для демагогічної самореклами в дусі: «Невже Україні потрібна влада, за якої президент і прем’єр-міністр роками не можуть знайти спільної мови?!» Безперечно, це питання не потребувало відповіді, і не тому, що воно риторичне, а тому, що змістовно, по суті є некоректним: погодьтесь, якщо Ющенко давно знайшов спільну мову з Ними, то про яку спільну мову може йтися з Нею?

Хоча оволодіння цією простенькою істиною не потребує титанічних зусиль інтелекту, однак за умов тотального домінування біло-блакитних у ЗМІ на багатьох українців міф про «недолугу помаранчеву владу» справив настільки гіпнотичне враження, що довірливі люди навіть не спромоглися перепитати, на яку сатисфакцію вони можуть розраховувати в разі невиконання “регіоналами” передвиборчих обіцянок.

“Регіонали” бояться звітів Тимошенко?

На майбутнє можна порадити: якщо політик хоче вас спокусити своїм політичним євангелієм, то вимагайте, щоб він спочатку поклав на стіл ключі від своїх особняків і автомобілів – якщо чергова піар-авантюра закінчиться прогнозованим пшиком, то гіркий присмак буде хоч трохи знівельований тим, що дехто з легковірів поліпшить своє матеріальне становище. Оскільки ж ми регулярно ігноруємо таку рекомендацію, то не дивно, що в нас ніхто й нічим не збирається відповідати за жорстокий жарт під назвою «покращення життя вже сьогодні».

Здавалося б, змінивши комфортний статус оранжерейної опозиції на ще комфортніші можливості абсолютної влади, “регіонали” могли б добряче «відвести душу» на публічних звітах Тимошенко (гадаю, недоцільність звітів Ющенка розлого доводити не варто: хто нічого не робив, тому й звітувати нема за що).

Але, як не дивно, керівники Партії регіонів чинять з точністю до навпаки: замість того, аби під прицілом десятків телекамер викрити Тимошенко в її нібито злочинних діяннях, вони блокують будь-який публічний розгляд закидів по суті, регулярно частуючи ЗМІ лише черговими відкриттями кримінальних справ щодо неї.

З цього приводу Тимошенко не відмовила собі в задоволенні сформулювати влучний дотеп: якщо Генпрокуратура відкриватиме проти неї щодня по одній новій кримінальній справі, то статей Кримінального кодексу вистачить для того, щоб ця установа забезпечила себе роботою на найближчі півтора року – в умовах безробіття і безгрошів’я це чималий бонус.

Здавалося б, новітня стратегія “регіоналів” щодо Тимошенко являє собою чистісінький абсурд і парадоксалізм. Утім, є одне «але»: серед безлічі недоліків керівництва Партії регіонів браку елементарної логіки ніколи не вдавалось виявити. Розглянутий випадок також не є винятком із загального правила. Секрет Полішинеля образливо простий: переконливість аргументів Генпрокуратури в кримінальних справах проти Тимошенко не витримує жодної критики.

Директиви і “перевищення повноважень”

Взяти хоча б звинувачення в перевищенні повноважень під час підписання газових контрактів з Росією. Тимошенко закидають гріх, що вона незаконно підписала директиви Кабміну Нафтогазу, на підставі яких той уклав контракти з Газпромом. Однак згідно з чинним законодавством для підписання контрактів між Нафтогазом та Газпромом ніяких директив від уряду не потрібно. Особливу пікантність ситуації надає та обставина, що декілька місяців тому Генпрокуратура й Мін’юст в один голос підтвердили: затвердження Кабміном директив Нафтогазу не передбачене ні статутом НАК «Нафтогаз», ні будь-якою іншою законодавчою нормою України.

Ще один сюжет кримінальної справи проти Тимошенко стосується базової ціни російського газу, якою нібито Україні було зумисне завдано значні фінансові збитки. Якщо події більш як дворічної давнини важко відновити в пам’яті, то варто звернутися до послуг Інтернету, який не дасть збрехати: за декілька місяців до газової кризи Тимошенко мала проект угоди про $235 за 1000 кубометрів російського газу. Однак за наполяганням «РосУкрЕнерго» Ющенко свідомо зірвав переговори, відкликавши в останній момент керівника Нафтогазу Дубину.

Потім була епохальна телефонна розмова президентів України та Росії, за результатами якої Ющенко публічно оприлюднив ціну $450 за 1000 кубометрів російського газу. Далі відбувся телевізійний бенефіс Ющенка: упродовж тижня він ледве не з кожного каналу телебачення переконував «і мертвих, і живих, і ненароджених», що дешевий газ для України є фатальним з двох міркувань: по-перше, змушує йти на політичні поступки Росії, по-друге, відсутні стимули для технічної модернізації промисловості як основи конкурентоспроможності.

А що ж Тимошенко? Вона намагалась апелювати до здорового глузду, пояснюючи, що відповідальній владі не потрібен апоплексичний удар у вигляду драконівської ціни на газ, аби збагнути необхідність оновлення основних фондів і прискореного введення інноваційних технологій. Крім того, доводила вона, сама процедура зміни принципів функціонування економіки є справою декількох років, упродовж яких ціновий тягар на газ може настільки знекровити фінансову систему, що навіть за великого бажання якісні інфраструктурні перетворення виявляться неможливими з огляду на вузьку ресурсну базу.

Але дослухатись до цих пересторог ні Ющенко, ні «відповідальна опозиція» в особі Партії регіонів не забажали. Тож Тимошенко не залишилося нічого, окрім як завізувати домовленості президентів України та Росії.

Гіпотетично існувала альтернатива у вигляді складання Юлією Тимошенко повноважень глави уряду, але такий демарш для України обернувся б лише зростанням ціни на російський газ. Невипадково напередодні підписання угоди російська преса оприлюднила цілеспрямовані витоки інформації, згідно з якими в разі, якщо Україна буде «артачитися», на неї чекає базова ціна Польщі – $510.

У суді Тимошенко чекає успіх

Гадаю, навіть побіжного змалювання перипетій, котрі передували предмету кримінальних справ проти Тимошенко, цілком достатньо, аби збагнути безперспективність звинувачень. А враховуючи, що судове засідання буде публічним, можна з високим ступенем імовірності припустити шалений пропагандистський успіх Тимошенко. Принаймні вона витисне з цієї нагоди максимум.

Чи розуміють це на Банковій? Авжеж. Тому, звинувачуючи Тимошенко в «перешкоджанні слідству», самі свідомо відкладають судову фазу кримінальних справ. Натомість висмоктують із пальця нові, щоразу більш курйозні й сюрреалістичні звинувачення – на кшталт закупівлі вакцини, здійснюваної бізнес-партнером Азарова, який на той час поєднував це високе звання з виконанням повноважень міністра охорони здоров’я.

Владі не позаздриш: вона загнала себе в тупик – з одного боку, боязко віддавати кримінальні справи до суду, а з іншого – якщо не покласти край абсурдним звинуваченням, то вони можуть вдарити по репутації влади. Тим більше що репутації фактично вже не залишилося: упродовж року кількість тих, хто схвалює діяльність президента й прем’єр-міністра. знизилася більш як удвічі й тепер не перевищує 30%.

Спроби ж підконтрольних соціологічних служб «домалювати» президенту й Партії регіонів декілька відсотків підтримки викликають іронічні посмішки в експертному середовищі й нецензурщину серед необтяженого дипломатичним етикетом народу.

Зореслав Самчук, заступник директора Міжнародного інституту гуманітарних технологій

Як ми їздили до Януковича в Межигір’я

2011-06-06T06:08:00.001-07:00

Під час прес-конференції 4 червня 2010 року за підсумками 100 днів роботи Віктор Янукович запросив журналістів у Межигір’я до своєї резиденції. “Збирайтеся, їдемо зараз, без підготовки”, – сказав Янукович. Втім дуже швидко з’ясувалося, що президент не зважив на свій щільний графік, й запрошення для преси перенесли на “як тільки, так і зараз”...

Обіцянка лишається невиконаною вже рік з хвостиком.

Тож сьогодні, у День свого професійного свята, журналісти планували провести акцію у селі Нові Петрівці біля президентської резиденції з вимогою, щоб Янукович врешті-решт показав свої володіння. Але сільський голова Нових Петрівців Родіон Старенький подав у Київський окружний адміністративний суд позов на організаторів акції. І суд швиденько заборонив акцію журналістів біля Межигір’я. Своє рішення суддя аргументувала тим, що при подачі заявки "було порушено принцип завчасного сповіщення". Крім того, за її словами, "суд бере до уваги гарантоване людині право на відпочинок". "Існує реальна небезпека порушення громадського порядку".

Рух «Стоп Цензурі!» назвав абсурдним і неправовим таке рішення.

«Право на мирні збори гарантовано Конституцією України, і не може обмежуватися. Заборона мирного зібрання журналістів під прикриттям захисту права президента на відпочинок в позаробочий час є комічною та позбавлена здорового глузду», – йшлося у заяві руху.

У «Стоп Цензурі!» закликали журналістів зібратися в Межигір’ї, аби “проконтролювати виконання рішення суду про заборону їх акції”.

Тож сьогодні близько 8-ї ранку близько 60 представників преси прибули до резиденції президента. Там на нас вже чекав сільський голова Нових Петрівців.

– Це не місце для таких акцій, – пояснював рішення суду Родіон Старенький. – Такі акції можна проводити на площах, майданах, але не на вулицях…

– Яким законодавчим актом це регламентується? У нас є право на вільні збори. І ніде не зазначено, де вони можуть проводитися…

– Ми звернулися до суду і суд дав оцінку нашим вимогам.

– А чому ви звернулися до суду?

– Це приватний сектор, тут проживають люди, відпочивають, тут вони їздять і ходять на роботу… Ви як журналісти постійно вимагаєте від будь-якої особи, яка займає місце в нашій політиці чи яка перебуває на керівних посадах в органах державного управління, дотримання законодавства. А самі сьогодні його порушуєте. Є рішення суду, але ви зібралися тут.

– Ми приїхали за редакційним завданням. Перевіряємо, як виконується рішення суду.

– Невже Президент, чиї інтереси ви зараз відстоюєте, скаржився, що його право на відпочинок порушується? – цікавимося у сільського голови.

– Президент не скаржився.

Тоді ми запитали, чи скаржився хтось з мешканців села. Старенький також розповів, що разом з журналістами прогулявся по одній з вулиць поряд з Межигір’ям.

– Одна мешканка сказала, що проти проведення акції, другий - що 50 на 50, а третій, що йому все одно.

– А у чиїй власності знаходиться ця земля під Межигір’ям?

– Я знаю, але вам не скажу. Власник міг змінитися. Звертайтеся до Вишгородської районної адміністрації. Земля знаходиться за межами села.

Володіння президента від “простих смертних” відмежовує паркан. Він буквально кілька сантиметрів не досягає землі. Один з фотографів ставить на асфальт камеру, щоб хоч краєм “ока” подивитися, що ж там так ховають за тим високим зеленим парканом.

– Там світле майбутнє, – жартує хтось з журналістів.

Але сенсації не вийшло. За парканом видніється черговий паркан. Також в кадр потрапляють берці. Вочевидь чергова “оборонна” лінія...

Десь після півгодинного очуківання журналістів просять розступитися від дороги – має виїжджати Янукович.

Паркан відкривається. Кортеж з 4-х мерседесів, в одному з яких перебуває гарант, “пролітає” повз журналістів, не зупиняючись.

Слідом виїжджає Шкода. З неї виходить прес-секретар Януковича Дарка Чепак з оберемком білих і червоних троянд і зі словами “від імені президента і прес-служби хочу побажати вам всього найкращого і привітати вас з днем журналіста” намагається вручити журналістам по квітці. Представники преси від троянд відмовляються. Прес-секретар трішки спантеличена.

– Акцію заборонили. Чому ж ви нас чекали? – цікавимось у прес-секретаря президента.

– Я прочитала в Інтернеті, що ви тут будете. І оскільки сьогодні день журналіста, звичайно, треба вас привітати.

– Чому президент особисто не зупинився нас привітати?

– Президент поїхав на роботу… Служба безпеки забороняє йому зупинятися в кортежі. Десь зараз має бути вивішено на сайті офіційне привітання. Сьогодні у Президента буде неформальне спілкування з керівниками провідних ЗМІ.

– Ви питали президента, чому протягом року не можна було запросити журналістів до Межигір’я?

– У вас буде можливість поставити це запитання на прес-конференції наприкінці червня-початку липня. У нас був запланований міжнародний візит як раз на ці дні. Приймаюча сторона попросила перенести його на два тижні. Через це ми запланували прес-конференцію не власне на день журналіста, а пізніше… Президент нічого не боїться. Ви будете мати можливість поговорити з ним.

– Президент знає, що ініціативний голова сільської ради заборонив проводити акцію?

– Знає

– І як він до цього ставиться.

– Думаю, сьогодні о першій годині з ним можна буде про це поговорити.

Від імені Януковича пані Дарка також хотіла передати представникам преси величезний торт з написом "З днем журналіста", який зайняв майже весь багажник автівки. Але на солодкий подарунок від президента ніхто не купився. Тож його поставили на сходи комендатури. Квіти ж Чепак довелося покласти прямо на землю біля в’їзду до резиденції.

– Перша реакція журналістів на вітання мене дещо здивувала, – сказала вона згодом в інтерв’ю УНІАН. – Хтось із журналістів запропонував: давайте не брати квітів і відмовимося від подарунку. Щоправда потім деякі дівчата все-таки взяли собі по квітці – їм було приємно отримати привітання, як і будь-якій людині. Насправді мені шкода щирої праці наших кондитерів з Державного управління справами, які старалися, пекли торт для журналістів, сподівалися, що їм смакуватиме, а зовсім не для того, щоб його кинути на вулиці. Я щиро бажаю всім журналістам успіхів у професійній діяльності, творчого натхнення і, звичайно, гарно відсвяткувати сьогоднішній день.

Чепак розповіла, що торт виготовили на замовлення президента спеціально до цього свята. А букет троянд вона купила за власний кошт.

– Президент зробив так, як ми і думали. Він боїться журналістів, це очевидно, – вважає журналіст “Української правди” Мустафа Найєм. – Якщо б вийшов Віктор Федорович і просто привітав журналістів – це було б логічно, цивилізовано й розумно... Ми хочемо потрапити в Межигір’я не тому, що любимо Віктора Федоровича чи хочемо побачити, де він живе. Ми хочемо побачити, чи дійсно відповідає те місце, де він живе, його декларації. У нас є підозри, що ця земля була відчужена незаконно, за сумнівними схемами. Президент, який заявляє про те, що він бореться з корупцією, не допускає пресу до себе додому і перед журналістами проїжджає на великій швидкості. Замість нього виходить жінка-прес-секретар і нам намагається втюхати квіти у день нашого свята. У річницю своєї обіцянки нам на суді забороняють збиратися. Чому народ має вірити в реформи, чому ми повинні вірити хоч слову цієї людини, якщо вона не виконує елементарних обіцянок?

… Сьогодні ввечері на телеканалі ТВi стартує телемарафон "Повний доступ", присвячений журналістам, журналістиці й прозорості органів влади. Януковича на нього теж запросили. Але якщо у нього не було хвилини зупинитись біля своєї оселі для журналістів, то навряд чи він “витратить” цілий вечір на спілкування зі ЗМІ. Береже себе…

Анна Ященко

Фото УНІАН

Віхи тижня. Пісня про злих бюрократів Януковичу вже не допомагає

2011-06-06T05:40:00.000-07:00

Почалися відставки в уряді... Професійні претенденти на прем'єрство нагадали про себе... Голова Нацбанку Арбузов зробив хід листом...

Арія доброго царя на батареях опалювання

Президент у повному обсязі використовує повернені минулою восени Конституційним Судом повноваження. Оскільки у влади спостерігаються серйозні проблеми з реалізацією скільки-небудь реальної програми реформ, Янукович вдався до випробуваного засобу: вольовим рішенням призначив крайніх. Серед них опинилися куратори житлово-комунальної сфери Віктор Тихонов і Юрій Хіврич, звільнення яких прем'єр-міністр Микола Азаров назвав неминучим. Дійсно, стан комунальних мереж і різнобій у тарифах, який держава не здатна подолати вже не перший рік, не сприяє ефективній роботі ЖКГ. Гірше інше: як виявилось, президентська команда не змогла за рік навести лад у країні, практично не зустрічаючи протидії з боку опозиції. Байки про чиновників, що чинять опір, підійшли б менш фактурному, ніж Янукович, президентові. Йому ж поки залишається тільки гра в «доброго царя».

Невеликий геополітичний відступ. Екс-віце-прем'єр Віктор Тихонов, який був одним з організаторів сумнозвісного з'їзду в Сєвєродонецьку, поїде представляти Україну до Мінська, звідки вже відкликали Романа Безсмертного. Колишньому комендантові Майдану не пробачили наявності власної думки щодо того, що відбувається в Білорусі. Він був одним з останніх «помаранчевих» при владі, і тепер знову вибудовуватиме політичну кар'єру. Варто зазначити, що вже третій поспіль посол у Білорусі виявляється політичним висуванцем, а не кадровим дипломатом. Дещо дивне ставлення з боку офіційного Києва до держави, інтереси якої Україна намагається відстоювати в Європі.

Віктор Янукович, який увійшов у раж, на засіданні Ради регіонів щедрою рукою виписав «чорні мітки» представникам гуманітарного блоку уряду. Напевно, не дарма, хоча після інтерв'ю міністра науки, освіти, спорту і сім'ї Дмитра Табачника радіостанції «Эхо Москвы» тому варто було залишити свій пост добровільно. За всієї проросійськості української політики так відверто підлабузнюватися до північно-східного сусіда офіційні особи України собі ще не дозволяли. Але пан Табачник успішно довів, що для здібної людини немає нічого неможливого.

Парад-алє віце-прем'єрів

Микола Азаров, чий склад кабінету після призначення прем'єром змінився на третину, продовжує демонструвати патологічний оптимізм. Пісня про те, що кредити МВФ Україні за великим рахунком ні до чого, може стати для Миколи Яновича в політичному сенсі слова похоронним маршем. Хоча Азаровим ніхто й ніколи в коридорах влади не був зачарований, сьогодні там росте глухе невдоволення роботою глави уряду. Від звільнення його рятує поки відсутність гідного змінника. Юлія Тимошенко одразу звернула увагу на прагнення Януковича позбавитися главиу уряду. Правда, Юлії Володимирівні навряд чи судилося працювати прем'єром при нинішньому президентові.

Персональну рекламну кампанію провів перший віце-прем'єр Андрій Клюєв. Він встиг не тільки пообіцяти підписання угоди про асоціацію з ЄС до кінця року, але й припустив можливість нових газових контрактів із Росією. Андрій Петрович відточує свою майстерність парламентера на різних напрямках, але дуже багатий, щоб легко стати новим главою уряду. Не бідний і Сергій Тігіпко, який публічно печеться про проведення пенсійної реформи. На думку віце-прем'єра, її необхідно прийняти до 4 липня, інакше лідер «Сильної України» збирається піти у відставку. Здавалося б, Сергію Леонідовичу не має бути притаманна наївність – він має в своєму розпорядженні ще комсомольський досвід роботи, і повинен розуміти, що лякати президента відставкою небезпечно. Парламентський комітет завернув уряду й новий варіант пенсійної реформи, за який у нинішніх економічних умовах можуть голосувати тільки депутати, начисто позбавлені інстинкту політичного самозбереження.

Арбузов дозріває

Неочікуваного удару по позиціях уряду наніс голова правління Національного банку. Сергій Арбузов звинуватив виконавчу владу в інфляційних тенденціях і дав зрозуміти, що саме уряд несе відповідальність за проблеми у відносинах з МВФ.

Хочеться вірити, що покоївку гіперсексуальному Домініку Стросс-Кану підіслали не за розпорядженням Азарова. Якщо бути серйозним, то протеже старшого президентського сина, який очолює Нацбанк, робить перші кроки у великій апаратній грі. Це природно для чиновника, що недавно перебрався в столицю. Поки Сергію Геннадійовичу не варто примірятися до прем'єрського портфеля – аж надто складна ситуація в українській економіці.

Євген Магда

Триб’ют «Гадюкіних»: аншлаг, 15 секунд мовчання і Тимошенко в черзі за диском

2011-06-06T02:07:00.000-07:00

«Я вернувся домів» – таку назву вибрали легендарні «Брати Гадюкіни» для концерту-триб’юту пам’яті свого вокаліста Сергія Кузьмінського. Він пішов з життя в серпні 2009-го, а цієї п’ятниці в київському Палаці спорту зібрались друзі Сергія – згадати про нього, виконавши найвідоміші пісні «гадів». Віддати шану Кузі зібрались справжні шанувальники «Гадюкіних» усіх вікових категорій – так, поруч зі мною витанцьовував сивий чоловік років 60 у вишиванці, а трохи далі молода жінка тримала на руках маленького сина…

Палац спорту був забитий вщент – такого тут, здається, давно не бачили. Растаманські шапочки, які так полюбляв Кузя, вишивані сорочки і абсолютно україномовна публіка – чи не головні ознаки концерту.

– Так приємно, що сьогодні всі в залі розмовляють українською, – ділиться зі мною враженнями 30-річний львів’янин Іван. – Зі мною прийшли російськомовні друзі, але сьогодні вони намагаються говорити теж лише українською – тут, мабуть, атмосфера така…

У холі для глядачів підготували сюрприз – показавши квиток (ціни на них, до речі, були не з дорогих – 120-250 грн.), можна було безкоштовно отримати диск із піснями, що звучали на концерті. У черзі по диск відзначилась і екс-прем’єрка Юлія Тимошенко – із розпущеним підкрученим волоссям, у молодіжних джинсах… Трохи пізніше вона напише у своєму «твіттері»: «Було б добре, якби цей концерт, де грали й співали всі українські рок-зірки, перетворити в щорічний традиційний український рок-фестиваль».

Розпочали концерт самі «Гадюкіни» -–легендарним хітом «Карпати програли у футбол». Зал завівся з півоберту, ще б – знайомі ритми, веселі тексти, а на додачу захоплюючий візуальний ряд на великих екранах (зокрема, яскраві портрети Че Гевари, Тараса Шевченка…). На сцені гурти змінювали одна одну з неймовірною швидкістю, глядачі й опам’ятовуватися не встигали: гурт «Перкалаба» співав «Було не любити», «Гайдамаки» – «Гей, Іване», «Мандри» – «Аріведерчі, Рома», «Mad Heads XL» – «Америку»… Гості з Білорусі «Ляпіс Трубецькой» видали «Наркоманів на городі» - так, що зал просто, як кажуть, на вухах стояв… Звучали і вже справді «класичні» хіти – «117-та стаття» («Димна суміш»), «Хлопці з Бандерштату» («Кому вниз»), «Дівчина з Коломиї» (Тарас Чубай). Несподівану версію «Жовтих стрічок» видала «Пікардійська терція», вокаліст «Бумбоксу» Андрій Хливнюк у своїй манері затягнув «Звьоздочка моя», а під «Файне місто Тернопіль» у виконанні «Танку на майдані Конго» глядачі стрибали так, що, здавалось, недавно відреставрований Палац спорту просто от-от затріщить! «Я зараз щаслива людина…», – аж розчулився на сцені Фагот.

«Чуваки, всьо чотко!» – цю музичну установку слідом за Олегом Скрипкою зал повторював, наче зачарований. До речі, цю пісню Олег вибрав тому, що колись її надто часто приписували саме «Воплям Відоплясова»!

А от Святослав Вакарчук вирішив трохи пуститися в спогади.

– Коли я вчився у восьмому класі, до мене в гості якось прийшов мій сусід Володя з сьомого поверху, – розказував глядачам Славко. – І сказав, щоб я послухав касету. Це були записи «Гадюкіних». Я йому відповів, що, крім «Бітлз» більше нічого не слухаю. Але касету взяв. І через кілька днів уже весь мій клас слухав «Аріведерчі, Рома»… Дуже класно, що в нас є «Брати Гадюкіни».

Звісно, кожен учасник концерту згадував Кузю. Мирослав Кувалдін з «Кому вниз» взагалі запропонував влаштувати 15 секунд мовчання пам`яті Сергія – і зал Палацу слухняно притих… «Слава українському Джиму Моррісону!» – оголосив зі сцени Олег Скрипка. А запрошуючи на сцену самих «Гадюкіних», додав: «Кузю я не гукаю, він зайнятий там…». «Ты там нас слышишь, бродяга?» – звернулись до Кузьмінського музиканти, виконуючи всі разом фінальну пісню «Я вернувся домів». Тут уже в залі замайоріли запальнички і закружляли в повільному танці пари… Та закінчувати концерт на такій ліричній ноті публіка категорично відмовилась і дружно затягнула мотив хіта «Файне місто Тернопіль»… Зрештою, і «Тернопіль», і ще кілька пісень пролунали зі сцени ще й вдруге – тільки тоді розпашіла публіка стала потихеньку розходитись.

Яна Данилевська

Фото УНІАН