Учора слухала президента - в чудесній компанії . Три журналістки, котрі мають досвід роботи в політичній рекламі, вирішили подивитися на спілкування лідера держави з ретельно відібраними представниками ЗМІ в його гніздечку в Межигір`ї. Ми включили телевізор тільки на хвилину, щоб подивитися на президентську садибу. Просто було цікаво, що президент покаже суспільству. Які таємниці привідкриє і які чутки розвіє?.. Ми спочатку сперечалися, чи повинен пристойний журналіст йти на таку зустріч, де йому покажуть рівно стільки, скільки захоче господар, і де йому дозволять поставити лише те запитання, яке затвердить господар. Потім зійшлися на тому, що це буде ясно з того, що саме вийде з відзнятого матеріалу.
І ось шестеро журналістів гуляють відведеною для їх очей територією маєтку, заходять в будинок, у вітальню і спальню першої особи.
– Ви помітили, в цій компанії немає жодної жінки, – зауважує одна моя колега, – чисто англійський клуб.
– Скоріше, масонська ложа якась...
Роздивляючись спальню президента, вітальню і дитячу кімнату, я задалася питанням, де живе дружина президента, чи знайшлося їй місце в цьому прекрасному будинку... Чому про це не запитали чоловіки з телеканалів? Я розумію, що вони не стали затинатися в своїх питаннях щодо 135 гектарів землі, які приписують садибі президента, але чому не запитати про першу леді?!
– Жодного запитання про вартість всіх цих меблів, про ціну ландшафтних робіт, про те, скільки людей обслуговують, прибирають, готують в будинку і працюють в саду, – підкинула інша моя колега.
– Коли він сказав, що дозволяє в кімнату заходити тільки внукам, мені це нагадало фільм «Вчителька і король», – ділиться спостереженнями третя подруга. – Там диктатор, король Сіаму, щоб поліпшити репутацію, скликав вечерю для британських гостей, на закінчення якої найменша дочка з тридцяти його дітей від різних дружин прийшла і попросила поцілувати його на ніч. Англійські гості розтанули від сімейної сцени...
– Внуки - це квіточки, – перервала роздум моя подруга. – Ягідки - це сини, чия фотографія стояла на його столі. Один з них стрімко розбагатів, а другий зібрався ганяти на джипах по трьох заповідниках. І теж ніхто не сподобився поцікавитися хлопцями.
Потім журналісти пострибали по президентських пеньках (біг по пеньках і сон біля бджолиних вуликів дуже зміцнюють президентське здоров`я) - перевірити, як це важко, прогулялися до президентського басейну (президент, як виявилось, робить щоденний заплив в п`ять кілометрів) і всілися за столом пити чай.
Віктор Федорович був прекрасний. Я без жартів. Він був ніби на троні. Йому м`яко стелили запитання, а він відповідав. Йому було зручно. Його оператор робив акцент на очах учасників зустрічі - очах гіперуважних. Ви не уявляєте, як очі можуть "слухати" розповідача.
До честі Андрія Куликова, ведучого ICTV, він намагався триматися професійно.
– Хіба при боротьбі з корупцією верховенство права і невідворотність покарання не є визначальними? – питанням відповідав президент на запитання Куликова про Тимошенко і інших опозиціонерів.
– Є, – дружно запевнили усі інші присутні.
– Вам не здається, що через справу Тимошенко в суспільстві пануватиме певна напруженість? – дипломатично запитав ще один журналіст.
Більше гострих запитань не було. Загалом, президент використовував час, щоб розповісти чисто по-людськи, як непросто робити реформи.
– Вам доводиться мати справу з великими інформаційними викликами, чи не так? – співчутливо переривав його присутній. (Президент погодився і довго розповідав, як його неправильно зрозуміли в Словаччині, що він не казав, що землю купуватимуть іноземці).
З нового сказав, що Азарова звільняти не збирається, і що Ахметов більше не піде в депутати. Це на питання, як він ставиться до такого явища, як олігархія.
Коли президент став розповідати, що після 2004 року він пішов у церкву, помолився і всім пробачив, я заледве не розплакалася. Від сліз стримало тільки те, що в моєму записнику першою подією після вихідних стояв суд над Тимошенко. Виходить, те, що було в 2004 році, президент пробачив, а те, що після нього, ще не зміг. Буває...
Несподівано полив дощ і охорона принесла президентові парасолю. Журналісти продовжували мокнути. (Президент просив збігати і за парасольками для гостей, але охорона не поспішала).
– Мокро їм. Не несуть парасолі, – зауважила одна з моїх подруг.
Але підмоклих колег чомусь не було шкода....
Маша Міщенко
среда, 29 июня 2011 г.
Кость Бондаренко: Що спільного між Марією Стюарт і Юлією Тимошенко
Кость Бондаренко: Що спільного між Марією Стюарт і Юлією Тимошенко
Суд над Юлією Тимошенко примушує замислюватися, аналізувати і шукати прецеденти в історії. Історична освіта – можливо, мінус у даній ситуації, оскільки постійно тягне відірватися від дня нинішнього і подивитися на процеси (у тому числі й процес Тимошенко) з висоти часу, з погляду історії, «З погляду вічності», як казав незабутній Павло Загребельний. Саме тому напрошується єдина аналогія – справа Марії Стюарт.
Єлизаветинська епоха в Англії і нинішня Україна мають дуже багато спільного. Для Англії це був період первинного накопичення капіталів. Період, коли невелика кількість потопаючих у розкоші можновладців почала говорити про соціальні ідеали для бідноти (Генріх VIII, батько Єлизавети, любив повторювати, що ідеалом правителя повинен стати такий порядок речей, при якому кожен його підданий буде гарантовано знати: у печі вранці на нього чекають свіжий хліб і смажена курка). Оточення Єлизавети не було схоже на справжніх джентльменів і навряд чи могло вважатися лицарями без страху й докору. Найближчий соратник і фаворит королеви, Роберт Дадлі, граф Лестер, був онуком казнокрада і хабарника. Пізніше – як вважали сучасники – він отруїв свою дружину (за це Михайло Булгаков помістив графа Лестера в список присутніх на балу Воланда в «Майстрові й Маргариті»). Те, наскільки протегувала королева корсарам, піратам і флібуст'єрам, неодноразово описано в літературі: Френсіс Дрейк, Вільям і Джон Хоукінси, Волтер Рейлі не тільки наводили жах на мандрівників, але й перебували на службі Її Величності. Державний секретар Вільям Сесіл підозрювався в корупції. Так само звинувачувався в корупційних діях і головний підскарбій Томас Перрі. Тобто, країна і правляча еліта були далекі від ідеалу.
У цей час свої претензії на престол висунула шотландська королева Марія Стюарт. Марія була властолюбною жінкою. Вона патологічно любила владу – ще з тих пір, як у ранній юності вийшла заміж за французького дофіна, а незабаром – короля Франциска II. Марія кілька років жила в розкоші й лестощах. Їй писали вірші найкращі поети Європи (зокрема, і геніальний Лопе де Вега). Мистецтву інтриг вона вчилася у своєї свекрухи – Катерини Медічі. У вісімнадцять років юна королева овдовіла і повернулася до Шотландії. Але вона завжди пам'ятала, що є правнучкою Генріха VII, а значить має повне право успадковувати англійський престол.
Більш того: королеву Єлизавету Марія не визнавала законною правителькою Англії. Марія вважала, що «незаконнонароджена» Єлизавета вкрала в неї корону. Народ – правду сказати – Єлизавету не надто любив, зате красива популістка Марія Стюарт користувалася великою популярністю. Окрім іншого, Єлизавета, яка крізь пальці дивилася на марнотратство і корупцію в своєму оточенні, затіяла грандіозні перетворення: країна, доведена до ручки непомірними бенкетами її батька Генріха VIII і тотальними репресіями проти протестантів, які проводила сестра Єлизавети, Кривава Мері, вимагала реформ і стабільності. Єлизавета вирішила дати країні і стабільність, і перетворення.
Єлизавета зовсім не збиралася віддавати корону Марії – корона і так дісталася Єлизаветі дорогою ціною. Двічі корона діставалася іншим людям – але не Єлизаветі. Королева любила владу не менше, ніж її суперниця – і не бажала з цією владою розлучатися. Але владу вона вирішила присвятити двом стратегічно важливим цілям: змінам у королівстві і величі королівства. Марії ж корона потрібна була заради корони, влада заради влади – не більш. Влада в її розумінні – це права і привілеї. Влада в розумінні Єлизавети – це обов'язок. Властолюбні жінки розійшлися в розумінні концепції влади.
Важливий чинник: Англія вимагала відкриття нових торгових шляхів, освоєння нових колоній, модернізації економіки. Єлизавета зробила ставку на експортерів. І в цій ситуації її політика натрапила на опір Іспанії, яка грала вирішальну роль в європейській політиці. Король Іспанії Філіп розглядав Англію як сферу інтересів іспанської корони (він був одружений першим шлюбом із Кривавою Мері і пізніше пропонував руку Єлизаветі). Для успішного розвитку Англії необхідно було не просто відірватися від союзу з Іспанією, але й перевершити Іспанію, довести свою власну спроможність як держави.
Марія Стюарт як реальна опозиція до Єлизавети влаштовувала і противників реформ (шотландських баронів, англійських аристократів, прихильників католицького духівництва), й Іспанію (для Філіпа вона була прекрасним знаряддям, направленим проти Єлизавети).
Вам це нічого не нагадує? Так само сьогоднішня Юлія Тимошенко, яка любить владу не менше, ніж Марія Стюарт, а також уміє інтригувати, чарувати і привертати, подібно до шотландської королеви, сьогодні зібрала під свої прапори і скривджених, і противників реформ, і просто тих, хто не хоче миритися з новою владою. Але одночасно в планах Володимира Путіна щодо України Тимошенко грає досить серйозну роль: чинник Тимошенко сьогодні максимально використовується і розкручується не без допомоги російських піар-структур, окремих технологів, а в Європі Тимошенко підтримують ті самі політики, які всіляко допомагають Росії будувати обхідний газопровід «Норд Стрім». В умовах нагнітання протистояння між Росією і Україною Тимошенко стає і альтернативним варіантом, й інструментом дії на світову спільноту – з боку Володимира Путіна.
Сьогодні Григорій Немиря веде переговори із західними політиками щодо підтримки Тимошенко – так само, як і чотириста з гаком років тому Ентоні Бабінгтон вів переговори щодо підтримки Марії Стюарт на англійський престол. Сьогодні оточення Юлії Тимошенко переконує їй в тому, що вона може стати президентом України – точно так, як і оточення Марії Стюарт казало їй, що вона зможе стати королевою Англії. Сьогодні Тимошенко не визнає Януковича президентом і не визнає легітимність суду – Марія Стюарт теж не визнавала ні легітимність Єлизавети, ні легітимність суду у її справі.
Ті, хто хочуть бачити в Юлії Тимошенко нову Жанну д’Арк, помиляються: Жанна звільняла країну за патріотичним обов’язком, ніколи не претендуючи на владу в країні, і стала жертвою інтриг (хоча історики вже давно довели: ніякого спалювання Жанни не було, а відомості про неї зустрічаються і через десять, і через двадцять років після офіційної дати страти). Тут скоріше доречні аналогії саме з Марією Стюарт: властолюбною, амбітною жінкою, яка не зупиняється ні перед чим, готовою йти по трупах до своєї мети, розумною, прекрасною, добре освіченою жінкою, колись дуже привабливою, велелюбною, але такою, що з роками втратила свою колишню красу і пристрасть, але зберегла жагу до влади й інтриг.
Можливий прихід до влади в Англії Марії Стюарт напевно викликав би тріумфування мас, але це було б украй популістське правління, при якому були б законсервовані всі пороки попередніх правлінь, а в зовнішній політиці були б здані всі позиції Іспанії. Англія Марії Стюарт була приречена на яскраве, ефектне, але абсолютно безперспективне правління – без посилення, без розвитку, без змін. Та зате з величезною кількістю інтриг і змов. Страта Марії Стюарт викликала обурення в світових колах – але ця страта була необхідна для того, щоб поставити крапку і в цілій епосі в англійській історії, і в цілому напрямі в англійській політиці. Англія (і Шотландія) втратила яскравого політика – але знайшла стратегічну перспективу.
Сьогодні суд над Юлією Тимошенко може стати моментом істини для країни. Я не вдаюся в деталі. Я говорю про відповідність Тимошенко тим завданням, які стоять перед Україною. На жаль – я не бачу в Тимошенко політика дня завтрашнього, здатного змінити Україну і повести її в правильному напрямі. Втім, у Юлії Володимирівни був такий шанс – вона ним не скористалася. Я не вважаю політиком дня завтрашнього Януковича – він політик дня сьогоднішнього. Але ті перетворення, які задекларовані і починають утілюватися, просто необхідні країні. Принаймні, більше, ніж інтриги і демагогія Тимошенко. Хай оточення Януковича викликає сумніви у деяких європейських джентльменів. Хай кроки керівництва країни викликають критику. Але Україна йде від Росії – йде до Європи. Україна робить реформи – робить їх наполегливо і не звертаючи увагу на ниття і протести.
Я не вірю в те, що Тимошенко може очолити країну. Нинішній суд – це її лебедина пісня. Скоро в політику прийде нове покоління, яке задаватиме тон і для якого Тимошенко буде ім'ям з історії. Про Тимошенко напишуть книги, знімуть фільми – адже зверталися ж до образу Марії Стюарт і Шиллер, і Леся Українка, і Цвейг, і Дюма, і Словацький, і Бродський. Як літературний герой вона привабливіша, ніж реальний персонаж. Можливо, те саме скажуть і про Тимошенко. Для мистецтва вона – просто неоцінимий зразок. Втім, цілком можливо, що хтось із «політичних дітей» Тимошенко в майбутньому зможе претендувати на найвищий політичний пост у країні після Януковича. Адже успадковував же трон Єлизавети син страченої нею Марії Стюарт, Яків І? Але успадковував саме як політичний спадкоємець Єлизавети, а не своєї матері, як продовжувач політичної традиції останньої королеви з роду Тюдорів, а не шотландської традиції інтриг і обману.
Йосип Бродський писав у своїх знаменитих «Сонетах до Марії Стюарт»:
Что делает историю? - Тела.
Искусство? - Обезглавленное тело.
Взять Шиллера: истории влетело
от Шиллера. Мари, ты не ждала,
что немец, закусивши удила,
поднимет старое, по сути, дело:
ему-то вообще какое дело,
кому дала ты или не дала?
Но, может, как любая немчура,
наш Фридрих сам страшился топора.
А во-вторых, скажу тебе, на свете
ничем (вообрази это), опричь
искусства, твои стати не постичь.
Историю отдай Елизавете.
Юліє Володимирівно, віддайте історію тим, кому вона по праву належить. І вдячні нащадки осягатимуть Вас за допомогою мистецтва.
Кость Бондаренко
Суд над Юлією Тимошенко примушує замислюватися, аналізувати і шукати прецеденти в історії. Історична освіта – можливо, мінус у даній ситуації, оскільки постійно тягне відірватися від дня нинішнього і подивитися на процеси (у тому числі й процес Тимошенко) з висоти часу, з погляду історії, «З погляду вічності», як казав незабутній Павло Загребельний. Саме тому напрошується єдина аналогія – справа Марії Стюарт.
Єлизаветинська епоха в Англії і нинішня Україна мають дуже багато спільного. Для Англії це був період первинного накопичення капіталів. Період, коли невелика кількість потопаючих у розкоші можновладців почала говорити про соціальні ідеали для бідноти (Генріх VIII, батько Єлизавети, любив повторювати, що ідеалом правителя повинен стати такий порядок речей, при якому кожен його підданий буде гарантовано знати: у печі вранці на нього чекають свіжий хліб і смажена курка). Оточення Єлизавети не було схоже на справжніх джентльменів і навряд чи могло вважатися лицарями без страху й докору. Найближчий соратник і фаворит королеви, Роберт Дадлі, граф Лестер, був онуком казнокрада і хабарника. Пізніше – як вважали сучасники – він отруїв свою дружину (за це Михайло Булгаков помістив графа Лестера в список присутніх на балу Воланда в «Майстрові й Маргариті»). Те, наскільки протегувала королева корсарам, піратам і флібуст'єрам, неодноразово описано в літературі: Френсіс Дрейк, Вільям і Джон Хоукінси, Волтер Рейлі не тільки наводили жах на мандрівників, але й перебували на службі Її Величності. Державний секретар Вільям Сесіл підозрювався в корупції. Так само звинувачувався в корупційних діях і головний підскарбій Томас Перрі. Тобто, країна і правляча еліта були далекі від ідеалу.
У цей час свої претензії на престол висунула шотландська королева Марія Стюарт. Марія була властолюбною жінкою. Вона патологічно любила владу – ще з тих пір, як у ранній юності вийшла заміж за французького дофіна, а незабаром – короля Франциска II. Марія кілька років жила в розкоші й лестощах. Їй писали вірші найкращі поети Європи (зокрема, і геніальний Лопе де Вега). Мистецтву інтриг вона вчилася у своєї свекрухи – Катерини Медічі. У вісімнадцять років юна королева овдовіла і повернулася до Шотландії. Але вона завжди пам'ятала, що є правнучкою Генріха VII, а значить має повне право успадковувати англійський престол.
Більш того: королеву Єлизавету Марія не визнавала законною правителькою Англії. Марія вважала, що «незаконнонароджена» Єлизавета вкрала в неї корону. Народ – правду сказати – Єлизавету не надто любив, зате красива популістка Марія Стюарт користувалася великою популярністю. Окрім іншого, Єлизавета, яка крізь пальці дивилася на марнотратство і корупцію в своєму оточенні, затіяла грандіозні перетворення: країна, доведена до ручки непомірними бенкетами її батька Генріха VIII і тотальними репресіями проти протестантів, які проводила сестра Єлизавети, Кривава Мері, вимагала реформ і стабільності. Єлизавета вирішила дати країні і стабільність, і перетворення.
Єлизавета зовсім не збиралася віддавати корону Марії – корона і так дісталася Єлизаветі дорогою ціною. Двічі корона діставалася іншим людям – але не Єлизаветі. Королева любила владу не менше, ніж її суперниця – і не бажала з цією владою розлучатися. Але владу вона вирішила присвятити двом стратегічно важливим цілям: змінам у королівстві і величі королівства. Марії ж корона потрібна була заради корони, влада заради влади – не більш. Влада в її розумінні – це права і привілеї. Влада в розумінні Єлизавети – це обов'язок. Властолюбні жінки розійшлися в розумінні концепції влади.
Важливий чинник: Англія вимагала відкриття нових торгових шляхів, освоєння нових колоній, модернізації економіки. Єлизавета зробила ставку на експортерів. І в цій ситуації її політика натрапила на опір Іспанії, яка грала вирішальну роль в європейській політиці. Король Іспанії Філіп розглядав Англію як сферу інтересів іспанської корони (він був одружений першим шлюбом із Кривавою Мері і пізніше пропонував руку Єлизаветі). Для успішного розвитку Англії необхідно було не просто відірватися від союзу з Іспанією, але й перевершити Іспанію, довести свою власну спроможність як держави.
Марія Стюарт як реальна опозиція до Єлизавети влаштовувала і противників реформ (шотландських баронів, англійських аристократів, прихильників католицького духівництва), й Іспанію (для Філіпа вона була прекрасним знаряддям, направленим проти Єлизавети).
Вам це нічого не нагадує? Так само сьогоднішня Юлія Тимошенко, яка любить владу не менше, ніж Марія Стюарт, а також уміє інтригувати, чарувати і привертати, подібно до шотландської королеви, сьогодні зібрала під свої прапори і скривджених, і противників реформ, і просто тих, хто не хоче миритися з новою владою. Але одночасно в планах Володимира Путіна щодо України Тимошенко грає досить серйозну роль: чинник Тимошенко сьогодні максимально використовується і розкручується не без допомоги російських піар-структур, окремих технологів, а в Європі Тимошенко підтримують ті самі політики, які всіляко допомагають Росії будувати обхідний газопровід «Норд Стрім». В умовах нагнітання протистояння між Росією і Україною Тимошенко стає і альтернативним варіантом, й інструментом дії на світову спільноту – з боку Володимира Путіна.
Сьогодні Григорій Немиря веде переговори із західними політиками щодо підтримки Тимошенко – так само, як і чотириста з гаком років тому Ентоні Бабінгтон вів переговори щодо підтримки Марії Стюарт на англійський престол. Сьогодні оточення Юлії Тимошенко переконує їй в тому, що вона може стати президентом України – точно так, як і оточення Марії Стюарт казало їй, що вона зможе стати королевою Англії. Сьогодні Тимошенко не визнає Януковича президентом і не визнає легітимність суду – Марія Стюарт теж не визнавала ні легітимність Єлизавети, ні легітимність суду у її справі.
Ті, хто хочуть бачити в Юлії Тимошенко нову Жанну д’Арк, помиляються: Жанна звільняла країну за патріотичним обов’язком, ніколи не претендуючи на владу в країні, і стала жертвою інтриг (хоча історики вже давно довели: ніякого спалювання Жанни не було, а відомості про неї зустрічаються і через десять, і через двадцять років після офіційної дати страти). Тут скоріше доречні аналогії саме з Марією Стюарт: властолюбною, амбітною жінкою, яка не зупиняється ні перед чим, готовою йти по трупах до своєї мети, розумною, прекрасною, добре освіченою жінкою, колись дуже привабливою, велелюбною, але такою, що з роками втратила свою колишню красу і пристрасть, але зберегла жагу до влади й інтриг.
Можливий прихід до влади в Англії Марії Стюарт напевно викликав би тріумфування мас, але це було б украй популістське правління, при якому були б законсервовані всі пороки попередніх правлінь, а в зовнішній політиці були б здані всі позиції Іспанії. Англія Марії Стюарт була приречена на яскраве, ефектне, але абсолютно безперспективне правління – без посилення, без розвитку, без змін. Та зате з величезною кількістю інтриг і змов. Страта Марії Стюарт викликала обурення в світових колах – але ця страта була необхідна для того, щоб поставити крапку і в цілій епосі в англійській історії, і в цілому напрямі в англійській політиці. Англія (і Шотландія) втратила яскравого політика – але знайшла стратегічну перспективу.
Сьогодні суд над Юлією Тимошенко може стати моментом істини для країни. Я не вдаюся в деталі. Я говорю про відповідність Тимошенко тим завданням, які стоять перед Україною. На жаль – я не бачу в Тимошенко політика дня завтрашнього, здатного змінити Україну і повести її в правильному напрямі. Втім, у Юлії Володимирівни був такий шанс – вона ним не скористалася. Я не вважаю політиком дня завтрашнього Януковича – він політик дня сьогоднішнього. Але ті перетворення, які задекларовані і починають утілюватися, просто необхідні країні. Принаймні, більше, ніж інтриги і демагогія Тимошенко. Хай оточення Януковича викликає сумніви у деяких європейських джентльменів. Хай кроки керівництва країни викликають критику. Але Україна йде від Росії – йде до Європи. Україна робить реформи – робить їх наполегливо і не звертаючи увагу на ниття і протести.
Я не вірю в те, що Тимошенко може очолити країну. Нинішній суд – це її лебедина пісня. Скоро в політику прийде нове покоління, яке задаватиме тон і для якого Тимошенко буде ім'ям з історії. Про Тимошенко напишуть книги, знімуть фільми – адже зверталися ж до образу Марії Стюарт і Шиллер, і Леся Українка, і Цвейг, і Дюма, і Словацький, і Бродський. Як літературний герой вона привабливіша, ніж реальний персонаж. Можливо, те саме скажуть і про Тимошенко. Для мистецтва вона – просто неоцінимий зразок. Втім, цілком можливо, що хтось із «політичних дітей» Тимошенко в майбутньому зможе претендувати на найвищий політичний пост у країні після Януковича. Адже успадковував же трон Єлизавети син страченої нею Марії Стюарт, Яків І? Але успадковував саме як політичний спадкоємець Єлизавети, а не своєї матері, як продовжувач політичної традиції останньої королеви з роду Тюдорів, а не шотландської традиції інтриг і обману.
Йосип Бродський писав у своїх знаменитих «Сонетах до Марії Стюарт»:
Что делает историю? - Тела.
Искусство? - Обезглавленное тело.
Взять Шиллера: истории влетело
от Шиллера. Мари, ты не ждала,
что немец, закусивши удила,
поднимет старое, по сути, дело:
ему-то вообще какое дело,
кому дала ты или не дала?
Но, может, как любая немчура,
наш Фридрих сам страшился топора.
А во-вторых, скажу тебе, на свете
ничем (вообрази это), опричь
искусства, твои стати не постичь.
Историю отдай Елизавете.
Юліє Володимирівно, віддайте історію тим, кому вона по праву належить. І вдячні нащадки осягатимуть Вас за допомогою мистецтва.
Кость Бондаренко
Віхи тижня. «Розпечене» правосуддя на Печерську, вибрані фрагменти Межигір’я і Україна між Ху і Пу
Процес у справі Юлії Тимошенко неминуче стає політичним. Віктор Янукович прочинив таємницю «Межигір’я» для вибраних журналістів і демонстрував підвищену міжнародну активність. Микола Азаров пішов у заслужену відпустку з перспективою повернутися на робоче місце.
Тимошенко і Феміда
Екс-прем`єр стала учасником судового процесу, який вона слідом за Юрієм Луценком використовує для політичних заяв і демонстрації власної непохитності в боротьбі з режимом Януковича.
Оточена бютівськими депутатами і фанатично відданими прихильниками Юлія Володимирівна грубила судді і пообіцяла, що будь-який винесений Печерським судом вердикт стане вироком Януковичу. Скільки чекати справедливості, за яку варто боротися, поки незрозуміло, зате зрозуміло, що розташований у центрі Києва храм Феміди абсолютно не пристосований до судових процесів, які викликають підвищений суспільний резонанс. Суддя Кіреєв, який ошалів від того, що відбувається, поки не зміг намацати адекватну ситуації лінію поведінки і показати, хто господар у залі суду. Спроби Інни Богословської стати екзекутором Юлії Тимошенко на громадських засадах виглядають хронічно непереконливо, мабуть, Інні Германівні потрібно тренуватися на кішках. Держдепартамент США і Європейський Союз заявили, що пильно стежать за ходом суду над Тимошенко, що дає їй надію на виголошення умовного вироку, який б’є по політичних правах, але не позбавляє свободи.
Не доводиться сумніватися, що суд над Тимошенко стане визначальним для конфігурації опозиційних сил на декілька найближчих років. Екс-прем`єр встигла повідомити, що навіть обвинувачувальний вирок не примусить її відмовитися від політичної діяльності. Принаймні, Юлія Володимирівна може стати VIP-агітатором за «Батьківщину» на майбутніх парламентських виборах, заздалегідь вихолостивши список власної політичної сили. Говорити про можливе об`єднання противників Януковича можуть сьогодні тільки шанувальники політичної фантастики.
Недомовленість у «Межигір’ї»
Повністю підтримує відкритий характер суду над Тимошенко Віктор Янукович. Напередодні Дня Конституції глава держави показав вибрані фрагменти президентської резиденції нечисленним обраним журналістам і розповів країні про теперішній політичний момент. Тішити співгромадян піруетами своєї позиції Віктор Федорович не став. Хіба що згадав про небажання відправляти у відставку Миколу Азарова (прем`єр пообіцяв, що обвалу гривні не буде, і пішов у планову відпустку) і можливу відмову Ріната Ахметова від участі в парламентських виборах. Загалом Янукович в інтер`єрі «Межигір’я» постав зовсім не зразком щирості, зате дозволив міркування про свою поразку в 2004 році. Варто відзначити, що набір президентських мессиджів не розширюється, а головним ворогом держави Янукович прагне показати не Юлію Тимошенко, а бюрократа, що гальмує процес проведення реформ. Така риторика вимагає постійного кадрового струсу, але лавка запасних президентської команди коротка, і подовжити її за короткий час проблематично.
Майбутня конституційна реформа помітно цікавить Януковича, який вирішив попрацювати президентом до 2020 року. Правда, в частині повноважень глави держави розширювати вже нічого, можна тільки перерозподіляти повноваження інших гілок влади. Президент упевнений, що в Основному Законі вистачає проблем, із якими потрібно попрацювати. Леонід Кравчук, який очолює науково-експертну групу Конституційної Асамблеї, яку влада не поспішає скликати, висловив упевненість, що за зміни в Конституції голосуватимуть уже представники нового депутатського скликання. Головний закон країни і цього разу не буде позбавлений впливу чинника політичної доцільності. Спікер парламенту Володимир Литвин за звичкою відстоює корпоративну солідарність, підкреслюючи, що приймати конституційні зміни повинна Верховна Рада. Правда, політичної ваги Володимира Михайловича недостатньо для гучного демаршу на випадок, якщо президентська команда проігнорує заклики головного парламентарія країни.
Між Ху і Пу
Встановлення стратегічного партнерства з Китаєм Віктор Янукович може занести собі в актив. Лідер Піднебесної Ху Цзіньтао став бажаним гостем в Україні і пообіцяв збільшення товарообігу між нашими країнами до 10 мільярдів доларів на рік. Але потрібно враховувати, що китайці діють украй прагматично і не смітять юанями направо і наліво. Показово, що кримська зустріч «без краваток» Віктора Януковича з Володимиром Путіним практично не знайшла відображення в повідомленнях їхніх прес-служб. Мабуть, небажання України грати за московськими правилами залишається стабільним, але повідомляти про це громадянам наших країн не поспішають.
Янукович практично не зіткнувся з проблемами, виступаючи на сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи. Нечисленний пікет вітчизняних опозиціонерів і декілька каверзних запитань представників союзної «Батьківщині» Європейської народної партії – ось, мабуть, і всі неприємності для глави держави. Президент України звично розписався у відданості євроінтеграції і прагненні боротися з корупцією, висловив сподівання на завершення переговорів про підписання угоди про асоціацію з ЄС до кінця 2011 року. Аналогічні надії має й президент Європарламенту Єжі Бузек, що дозволяє прогнозувати зближення Польщі й України в другій половині 2011 року.
Євген Магда
Тимошенко і Феміда
Екс-прем`єр стала учасником судового процесу, який вона слідом за Юрієм Луценком використовує для політичних заяв і демонстрації власної непохитності в боротьбі з режимом Януковича.
Оточена бютівськими депутатами і фанатично відданими прихильниками Юлія Володимирівна грубила судді і пообіцяла, що будь-який винесений Печерським судом вердикт стане вироком Януковичу. Скільки чекати справедливості, за яку варто боротися, поки незрозуміло, зате зрозуміло, що розташований у центрі Києва храм Феміди абсолютно не пристосований до судових процесів, які викликають підвищений суспільний резонанс. Суддя Кіреєв, який ошалів від того, що відбувається, поки не зміг намацати адекватну ситуації лінію поведінки і показати, хто господар у залі суду. Спроби Інни Богословської стати екзекутором Юлії Тимошенко на громадських засадах виглядають хронічно непереконливо, мабуть, Інні Германівні потрібно тренуватися на кішках. Держдепартамент США і Європейський Союз заявили, що пильно стежать за ходом суду над Тимошенко, що дає їй надію на виголошення умовного вироку, який б’є по політичних правах, але не позбавляє свободи.
Не доводиться сумніватися, що суд над Тимошенко стане визначальним для конфігурації опозиційних сил на декілька найближчих років. Екс-прем`єр встигла повідомити, що навіть обвинувачувальний вирок не примусить її відмовитися від політичної діяльності. Принаймні, Юлія Володимирівна може стати VIP-агітатором за «Батьківщину» на майбутніх парламентських виборах, заздалегідь вихолостивши список власної політичної сили. Говорити про можливе об`єднання противників Януковича можуть сьогодні тільки шанувальники політичної фантастики.
Недомовленість у «Межигір’ї»
Повністю підтримує відкритий характер суду над Тимошенко Віктор Янукович. Напередодні Дня Конституції глава держави показав вибрані фрагменти президентської резиденції нечисленним обраним журналістам і розповів країні про теперішній політичний момент. Тішити співгромадян піруетами своєї позиції Віктор Федорович не став. Хіба що згадав про небажання відправляти у відставку Миколу Азарова (прем`єр пообіцяв, що обвалу гривні не буде, і пішов у планову відпустку) і можливу відмову Ріната Ахметова від участі в парламентських виборах. Загалом Янукович в інтер`єрі «Межигір’я» постав зовсім не зразком щирості, зате дозволив міркування про свою поразку в 2004 році. Варто відзначити, що набір президентських мессиджів не розширюється, а головним ворогом держави Янукович прагне показати не Юлію Тимошенко, а бюрократа, що гальмує процес проведення реформ. Така риторика вимагає постійного кадрового струсу, але лавка запасних президентської команди коротка, і подовжити її за короткий час проблематично.
Майбутня конституційна реформа помітно цікавить Януковича, який вирішив попрацювати президентом до 2020 року. Правда, в частині повноважень глави держави розширювати вже нічого, можна тільки перерозподіляти повноваження інших гілок влади. Президент упевнений, що в Основному Законі вистачає проблем, із якими потрібно попрацювати. Леонід Кравчук, який очолює науково-експертну групу Конституційної Асамблеї, яку влада не поспішає скликати, висловив упевненість, що за зміни в Конституції голосуватимуть уже представники нового депутатського скликання. Головний закон країни і цього разу не буде позбавлений впливу чинника політичної доцільності. Спікер парламенту Володимир Литвин за звичкою відстоює корпоративну солідарність, підкреслюючи, що приймати конституційні зміни повинна Верховна Рада. Правда, політичної ваги Володимира Михайловича недостатньо для гучного демаршу на випадок, якщо президентська команда проігнорує заклики головного парламентарія країни.
Між Ху і Пу
Встановлення стратегічного партнерства з Китаєм Віктор Янукович може занести собі в актив. Лідер Піднебесної Ху Цзіньтао став бажаним гостем в Україні і пообіцяв збільшення товарообігу між нашими країнами до 10 мільярдів доларів на рік. Але потрібно враховувати, що китайці діють украй прагматично і не смітять юанями направо і наліво. Показово, що кримська зустріч «без краваток» Віктора Януковича з Володимиром Путіним практично не знайшла відображення в повідомленнях їхніх прес-служб. Мабуть, небажання України грати за московськими правилами залишається стабільним, але повідомляти про це громадянам наших країн не поспішають.
Янукович практично не зіткнувся з проблемами, виступаючи на сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи. Нечисленний пікет вітчизняних опозиціонерів і декілька каверзних запитань представників союзної «Батьківщині» Європейської народної партії – ось, мабуть, і всі неприємності для глави держави. Президент України звично розписався у відданості євроінтеграції і прагненні боротися з корупцією, висловив сподівання на завершення переговорів про підписання угоди про асоціацію з ЄС до кінця 2011 року. Аналогічні надії має й президент Європарламенту Єжі Бузек, що дозволяє прогнозувати зближення Польщі й України в другій половині 2011 року.
Євген Магда
пятница, 24 июня 2011 г.
Чи візьме Янукович приклад з Гітлера?
Сьогодні над однією з лідерів опозиції Юлією Тимошенко в практично анекдотичному Печерському суді України розпочався судовий процес. Юлію Володимирівну звинувачують, зокрема, у тому, що на початку 2009 року вона підписала невигідні Україні газові контракти з Росією. Цю «газову справу» уже давно як в Україні, так і за кордоном устигли обізвати «політичною розправою» над ЮВ. Які перспективи Юлія Тимошенко має в Печерському суді? Як виглядатиме Україна на міжнародній арені, якщо ЮВ усе-таки посадять? Про це ми запитали в експертів.
Ігор Лосєв, аналітик:
ЯКЩО ЗАСУДЯТЬ ТИМОШЕНКО, У НАС БУДЕ ТАКА СОБІ «ЛУКАШЕНКІВСЬКА БІЛОРУСЬ»
З вироком Тимошенко вже все зрозуміло... Питання лише в тому, чи її справді закриють у в’язницю чи дадуть умовний термін. У будь-якому випадку це дасть можливість вивести її з політичної боротьби.
За півтора року Януковича при владі ще жодного разу не було, щоб суди приймали рішення, несимпатичне Партії регіонів. Я ось не пам’ятаю випадку, щоб ПР звернулася до суду - й програла, чи ПР через свою Генеральну прокуратуру притягла когось до відповідальності, а суд прийняв рішення проти цього притягнення. Особисто я такого не знаю. Тому й кажу, що в нас існує генпрокуратура, суди Партії регіонів, а не України.
Це так як при Радянському Союзі, комуністична партія керувала всіма судами та іншими структурами, а в ЦК КПРС був адміністративний орган, який ними керував. Я ось не знаю, чи вже створили в ПР такий відділ, але є таке враження, що відбувається абсолютна керованість усіх силових структур.
Чи закриють Тимошенко? Враховуючи їхню ментальність, вони страшенно мріють і вважають це своєю цілковитою перемогою, якщо посадять Тимошенко за грати. Це буде сигнал українському суспільству, на кшталт, "стоять, бояться!" Себто реальна погроза – якщо ми можемо зробити це з Тимошенко, то зможемо й з будь-яким громадянином України. Це означатиме, у кращому разі, встановлення режиму зразка Білорусі. Буде така «лукашенківська білорусь».
Саме так Україна виглядатиме на міжнародній арені. Не тільки українському суспільству, а й Заходу доведеться поставити для себе крапки над «і».
Можливо, у них стане розуму обмежитися умовним терміном чи, скажімо, терміном, з відстрочкою виконання чи ще щось, аби не кидати її заграти, але й заборонити брати участь у політиці.
Тут багато ще залежатиме від того, чи буде сам процес відкритим, чи висвітлюватиметься він незалежною пресою, чи буде він у прямому ефірі. Принаймні Адольф Алоізович Гітлер не боявся влаштувати відкритий процес у Ляйпцігу над Георгієм Димітровим. Тут треба віддати йому належне... У наслідок цього Георгій Дімітров виграв судовий процес… Ну, побачимо, наскільки Янукович не побоїться відкритого процесу над Тимошенко. Він мав би бути відкритий, хоча б тому, що більшість населення України не вірить у наше правосуддя, у його незаангажованість і не корумпованість. Це факт, про це свідчать усі соціологічні дослідження.
Якщо процес не буде відкритим, населення України ще раз переконається в тому, що в Україні незалежних судів нема, правосуддя нема, правди нема.
Електорат Тимошенко, як на мене, її справа може й не мобілізує, але їх обов’язково мобілізує стрімке погіршення умов життя. Десь з осені, гадаю, народ сильно відчуватиме, що відступати нікуди, щось таки треба робити. Тим більше, переконаний, ПР зробить усе можливе, щоб ситуація була ще більш важкою. Бо вони ж гарячково думають, як вирішити питання своїх олігархів, а народ там за залишковим принципом. Взяти хоча б так звану пенсійну реформу, яка просто позбавляє мільйони людей елементарної перспективи вийти на пенсію, а не прямо на кладовище. Чи Житловий кодекс, який мільйони українців зробить бездомними. Тобто реформи від Януковича спрямовані тільки на те, щоб забезпечити райське життя дуже обмеженому колу осіб за рахунок зубожіння мільйонів українців.
Російські олігархи мають можливість грабувати багатющі природні надра Росії, у нас таких багатющих надр нема, тому за рахунок кого жити нашим олігархам? Тільки за рахунок пограбування українців.
Леонід Кравчук, перший Президент України:
ЯКЩО УГОДА ТИМОШЕНКО НАНЕСЛА ЗБИТКИ, ТО ДАВАЙТЕ СУДИТИ ВСІХ ПОПЕРЕДНІХ ПРЕМ’ЄРІВ І ПРЕЗИДЕНТІВ
Ще коли тільки починалася справа Тимошенко, я сказав, що сприйму поняття «злочинні дії» щодо Тимошенко, коли хтось доведе, що Юлія Володимирівна в корисних цілях чи з метою власного збагачення робила ті кроки, які зафіксовані, то я це сприйму й скажу, що це злочин і за нього потрібно покарати. Зараз я кажу ще раз це вам і я не змінив своєї точки зору.
Щодо службових кроків Юлії Володимирівни – газової справи, то вона настільки заплутана, що навіть важко собі уявити. Слідство начебто доводить, що підписання газових угод принесло державі збитки… Але хто ж тут доведе, чи це злочин, чи вимушений крок, оскільки Україну всі звинувачували, що вона заморозила Європу, не постачає російський газ, а Росія використовувала це, аби принизити українську владу (вона це часто робить). Я, наприклад, не знаю, як би поступили інші прем’єри чи віце-прем’єри. Я цього не знаю, але якщо ця угода нанесла збитки, то давайте повернемося і до інших угод, які приймалися іншими Кабмінами, Верховною Радою, президентами, які призвели до великих економічних, соціальних втрат. Вони теж мають бути вивчені прокуратурою і не треба говорити про жодні терміни давності й порахувати, скільки збиткових угод було підписано. Тоді я зрозумію цю ситуацію, але якщо виділити лише одну Тимошенко, то природно, що виникає дуже багато запитань.
Світ: Європа і за океаном дивляться на цю справу з підозрами. Тому юристи з Америки вже сказали, що братимуть участь у судовому процесі Тимошенко.
Ще раз повторюю, якщо судочинство, генпрокуратура десь допустять необ’єктивність, упередження, то не вони будуть звинувачені українським народом, а буде звинувачений Президент, тому що в нас ще живе радянська ментальність – у всьому винен вождь.
Україна не виглядатиме як Білорусь, а як Україна - просто погано.
На Тимошенко натягують те, чого немає в дійсності, тому все виглядає непереконливо. Вибачте, але це не прикрашає українське правосуддя.
Тарас Чорновіл, народний депутат :
ВИНЕСТИ ЇЙ УМОВНИЙ ТЕРМІН МАЙЖЕ НЕ МОЖЛИВО. ЇМ ПОТРІБНО ЩОСЬ ВИГАДУВАТИ
Перспективи у справі Тимошенко проблематичні для обох сторін… Юлія Володимирівна справді робила низку дій, які підпадають під якусь відповідальність, але й сьогоднішня влада робить такі дії. Тому вже тут є фактор вибірковості.
Та найголовніше – влада всередині країни та за кордоном створила собі імідж репресивної, тому те, чи є склад злочину в діях Тимошенко чи нема, нічого не міняє. Жодні аргументи вже не діятимуть. І будь-хто, кого заарештовують з опозиції, дістає назву політв’язня. Тому за таких обставин посадити Тимошенко – створити для себе колосальні проблеми, у першу чергу, з євроінтеграцією. Росія вже показала, і Януковичу теж, що їх не задовольняє жодна українська влада, тому Януковичу негайно потрібно рятувати свій імідж. Він просто в безвиграшній ситуації.
Їхня ціль? Знаючи всю цю компанію, гадаю, з самого початку вони хотіли тупо помститися. Так як мстять Луценку, як мстить Діденку й Макаренку група Фірташа. Тобто, як на мене, мотиви були без оглядки на велике майбутнє.
Не допустити Тимошенко до наступних виборів, звісно, можна, хоча в тій статті, в якій її звинувачують, винести їй умовний термін, майже не можливо, хіба вигадувати якісь варіанти помилування. Очевидно, що зроблять так, аби вона не могла брати участь у виборах.
Україна багато втратить у плані іміджу на міжнародній арені… Процеси над політиками відбуваються в усіх розвинених країнах і вони, зазвичай, просто смішні… Пригадуєте, як дружина Мейджора (прем’єр-міністр Великобританії 1990-1997 років. – Авт.) проїхалася в метро, не заплативши за проїзд… Ви можете уявити собі таке з дружиною, наприклад, Азарова?.. Тим не менше Мейджору це мало не коштувало політичної кар’єри. І там справи порушують ще тоді, коли політик перебуває при владі, а не десь колись потім, як це з Тимошенко.
Тим більше, ніхто наші суди не назве об’єктивними, бо вони справді такими не є. Усі розуміють, що в нечесному судді навіть чесне рішення є нечесним (є таке формулювання).
Як з такого становища тепер виходити? Януковичу потрібно поміняти все своє оточення, яке й створили такий імідж. Навіть у випадку, коли не буде репресій, усе одно за кордоном казатимуть, що вони є. Тому в Януковича єдиний вихід – зробити в своїх кадрах добрячу стряску, вигнати як мінімум половину свого оточення.
Михайло Погребинський, політолог:
БЕЗ ОБВИНУВАЧЕННЯ НЕ ОБІЙДЕТЬСЯ
Мені важко щось тут спрогнозувати… Скажу лише, що не в інтересах влади запроторити в буцегарню Тимошенко. Гадаю, абсолютно достатньо визнання факту порушення закону. Я не юрист, тому мені важко сказати, як це буде оформлено, але єдине, що можу сказати – без обвинувачення не обійдеться. Вирок буде винесено такий, що Тимошенко не зможе брати участь у виборах. У цьому я майже впевнений.
Проте, на мою думку, вирок Тимошенко не позначиться на міжнародному іміджі України і вона не виглядатиме як Білорусь. У нас – здичавілий капіталізм, а в Білорусі – щось схоже на соціалізм і насправді тоталітарна система, у нас такої немає… Може бути, але поки що нема.
Гадаю, європейські друзі Тимошенко будуть обурені і не залежно від того, в якому форматі буде визначено покарання. Проте це лише в Україні виглядає, що справа Тимошенко – це якийсь прецедент. У Румунії, Болгарії теж ідуть процеси над високопосадовцями, яких звинувачують у політичних переслідуваннях, але Європа про це мовчить. Гадаю, це тому що зараз там при владі люди, які їм більш симпатичні, ніж попередні. Ось така Європа з подвійними стандартами.
Я особисто хотів би, щоб вироку Тимошенко не було. Вважаю, що достатньо й політичної відповідальності. У нас так склалося, що мало не кожну людину можна було б за щось садити, тому мав би пройти якийсь час, коли б з’явилася повага до закону, тоді б перейшли до відповідальності.
Ксеня Лесів
Ігор Лосєв, аналітик:
ЯКЩО ЗАСУДЯТЬ ТИМОШЕНКО, У НАС БУДЕ ТАКА СОБІ «ЛУКАШЕНКІВСЬКА БІЛОРУСЬ»
З вироком Тимошенко вже все зрозуміло... Питання лише в тому, чи її справді закриють у в’язницю чи дадуть умовний термін. У будь-якому випадку це дасть можливість вивести її з політичної боротьби.
За півтора року Януковича при владі ще жодного разу не було, щоб суди приймали рішення, несимпатичне Партії регіонів. Я ось не пам’ятаю випадку, щоб ПР звернулася до суду - й програла, чи ПР через свою Генеральну прокуратуру притягла когось до відповідальності, а суд прийняв рішення проти цього притягнення. Особисто я такого не знаю. Тому й кажу, що в нас існує генпрокуратура, суди Партії регіонів, а не України.
Це так як при Радянському Союзі, комуністична партія керувала всіма судами та іншими структурами, а в ЦК КПРС був адміністративний орган, який ними керував. Я ось не знаю, чи вже створили в ПР такий відділ, але є таке враження, що відбувається абсолютна керованість усіх силових структур.
Чи закриють Тимошенко? Враховуючи їхню ментальність, вони страшенно мріють і вважають це своєю цілковитою перемогою, якщо посадять Тимошенко за грати. Це буде сигнал українському суспільству, на кшталт, "стоять, бояться!" Себто реальна погроза – якщо ми можемо зробити це з Тимошенко, то зможемо й з будь-яким громадянином України. Це означатиме, у кращому разі, встановлення режиму зразка Білорусі. Буде така «лукашенківська білорусь».
Саме так Україна виглядатиме на міжнародній арені. Не тільки українському суспільству, а й Заходу доведеться поставити для себе крапки над «і».
Можливо, у них стане розуму обмежитися умовним терміном чи, скажімо, терміном, з відстрочкою виконання чи ще щось, аби не кидати її заграти, але й заборонити брати участь у політиці.
Тут багато ще залежатиме від того, чи буде сам процес відкритим, чи висвітлюватиметься він незалежною пресою, чи буде він у прямому ефірі. Принаймні Адольф Алоізович Гітлер не боявся влаштувати відкритий процес у Ляйпцігу над Георгієм Димітровим. Тут треба віддати йому належне... У наслідок цього Георгій Дімітров виграв судовий процес… Ну, побачимо, наскільки Янукович не побоїться відкритого процесу над Тимошенко. Він мав би бути відкритий, хоча б тому, що більшість населення України не вірить у наше правосуддя, у його незаангажованість і не корумпованість. Це факт, про це свідчать усі соціологічні дослідження.
Якщо процес не буде відкритим, населення України ще раз переконається в тому, що в Україні незалежних судів нема, правосуддя нема, правди нема.
Електорат Тимошенко, як на мене, її справа може й не мобілізує, але їх обов’язково мобілізує стрімке погіршення умов життя. Десь з осені, гадаю, народ сильно відчуватиме, що відступати нікуди, щось таки треба робити. Тим більше, переконаний, ПР зробить усе можливе, щоб ситуація була ще більш важкою. Бо вони ж гарячково думають, як вирішити питання своїх олігархів, а народ там за залишковим принципом. Взяти хоча б так звану пенсійну реформу, яка просто позбавляє мільйони людей елементарної перспективи вийти на пенсію, а не прямо на кладовище. Чи Житловий кодекс, який мільйони українців зробить бездомними. Тобто реформи від Януковича спрямовані тільки на те, щоб забезпечити райське життя дуже обмеженому колу осіб за рахунок зубожіння мільйонів українців.
Російські олігархи мають можливість грабувати багатющі природні надра Росії, у нас таких багатющих надр нема, тому за рахунок кого жити нашим олігархам? Тільки за рахунок пограбування українців.
Леонід Кравчук, перший Президент України:
ЯКЩО УГОДА ТИМОШЕНКО НАНЕСЛА ЗБИТКИ, ТО ДАВАЙТЕ СУДИТИ ВСІХ ПОПЕРЕДНІХ ПРЕМ’ЄРІВ І ПРЕЗИДЕНТІВ
Ще коли тільки починалася справа Тимошенко, я сказав, що сприйму поняття «злочинні дії» щодо Тимошенко, коли хтось доведе, що Юлія Володимирівна в корисних цілях чи з метою власного збагачення робила ті кроки, які зафіксовані, то я це сприйму й скажу, що це злочин і за нього потрібно покарати. Зараз я кажу ще раз це вам і я не змінив своєї точки зору.
Щодо службових кроків Юлії Володимирівни – газової справи, то вона настільки заплутана, що навіть важко собі уявити. Слідство начебто доводить, що підписання газових угод принесло державі збитки… Але хто ж тут доведе, чи це злочин, чи вимушений крок, оскільки Україну всі звинувачували, що вона заморозила Європу, не постачає російський газ, а Росія використовувала це, аби принизити українську владу (вона це часто робить). Я, наприклад, не знаю, як би поступили інші прем’єри чи віце-прем’єри. Я цього не знаю, але якщо ця угода нанесла збитки, то давайте повернемося і до інших угод, які приймалися іншими Кабмінами, Верховною Радою, президентами, які призвели до великих економічних, соціальних втрат. Вони теж мають бути вивчені прокуратурою і не треба говорити про жодні терміни давності й порахувати, скільки збиткових угод було підписано. Тоді я зрозумію цю ситуацію, але якщо виділити лише одну Тимошенко, то природно, що виникає дуже багато запитань.
Світ: Європа і за океаном дивляться на цю справу з підозрами. Тому юристи з Америки вже сказали, що братимуть участь у судовому процесі Тимошенко.
Ще раз повторюю, якщо судочинство, генпрокуратура десь допустять необ’єктивність, упередження, то не вони будуть звинувачені українським народом, а буде звинувачений Президент, тому що в нас ще живе радянська ментальність – у всьому винен вождь.
Україна не виглядатиме як Білорусь, а як Україна - просто погано.
На Тимошенко натягують те, чого немає в дійсності, тому все виглядає непереконливо. Вибачте, але це не прикрашає українське правосуддя.
Тарас Чорновіл, народний депутат :
ВИНЕСТИ ЇЙ УМОВНИЙ ТЕРМІН МАЙЖЕ НЕ МОЖЛИВО. ЇМ ПОТРІБНО ЩОСЬ ВИГАДУВАТИ
Перспективи у справі Тимошенко проблематичні для обох сторін… Юлія Володимирівна справді робила низку дій, які підпадають під якусь відповідальність, але й сьогоднішня влада робить такі дії. Тому вже тут є фактор вибірковості.
Та найголовніше – влада всередині країни та за кордоном створила собі імідж репресивної, тому те, чи є склад злочину в діях Тимошенко чи нема, нічого не міняє. Жодні аргументи вже не діятимуть. І будь-хто, кого заарештовують з опозиції, дістає назву політв’язня. Тому за таких обставин посадити Тимошенко – створити для себе колосальні проблеми, у першу чергу, з євроінтеграцією. Росія вже показала, і Януковичу теж, що їх не задовольняє жодна українська влада, тому Януковичу негайно потрібно рятувати свій імідж. Він просто в безвиграшній ситуації.
Їхня ціль? Знаючи всю цю компанію, гадаю, з самого початку вони хотіли тупо помститися. Так як мстять Луценку, як мстить Діденку й Макаренку група Фірташа. Тобто, як на мене, мотиви були без оглядки на велике майбутнє.
Не допустити Тимошенко до наступних виборів, звісно, можна, хоча в тій статті, в якій її звинувачують, винести їй умовний термін, майже не можливо, хіба вигадувати якісь варіанти помилування. Очевидно, що зроблять так, аби вона не могла брати участь у виборах.
Україна багато втратить у плані іміджу на міжнародній арені… Процеси над політиками відбуваються в усіх розвинених країнах і вони, зазвичай, просто смішні… Пригадуєте, як дружина Мейджора (прем’єр-міністр Великобританії 1990-1997 років. – Авт.) проїхалася в метро, не заплативши за проїзд… Ви можете уявити собі таке з дружиною, наприклад, Азарова?.. Тим не менше Мейджору це мало не коштувало політичної кар’єри. І там справи порушують ще тоді, коли політик перебуває при владі, а не десь колись потім, як це з Тимошенко.
Тим більше, ніхто наші суди не назве об’єктивними, бо вони справді такими не є. Усі розуміють, що в нечесному судді навіть чесне рішення є нечесним (є таке формулювання).
Як з такого становища тепер виходити? Януковичу потрібно поміняти все своє оточення, яке й створили такий імідж. Навіть у випадку, коли не буде репресій, усе одно за кордоном казатимуть, що вони є. Тому в Януковича єдиний вихід – зробити в своїх кадрах добрячу стряску, вигнати як мінімум половину свого оточення.
Михайло Погребинський, політолог:
БЕЗ ОБВИНУВАЧЕННЯ НЕ ОБІЙДЕТЬСЯ
Мені важко щось тут спрогнозувати… Скажу лише, що не в інтересах влади запроторити в буцегарню Тимошенко. Гадаю, абсолютно достатньо визнання факту порушення закону. Я не юрист, тому мені важко сказати, як це буде оформлено, але єдине, що можу сказати – без обвинувачення не обійдеться. Вирок буде винесено такий, що Тимошенко не зможе брати участь у виборах. У цьому я майже впевнений.
Проте, на мою думку, вирок Тимошенко не позначиться на міжнародному іміджі України і вона не виглядатиме як Білорусь. У нас – здичавілий капіталізм, а в Білорусі – щось схоже на соціалізм і насправді тоталітарна система, у нас такої немає… Може бути, але поки що нема.
Гадаю, європейські друзі Тимошенко будуть обурені і не залежно від того, в якому форматі буде визначено покарання. Проте це лише в Україні виглядає, що справа Тимошенко – це якийсь прецедент. У Румунії, Болгарії теж ідуть процеси над високопосадовцями, яких звинувачують у політичних переслідуваннях, але Європа про це мовчить. Гадаю, це тому що зараз там при владі люди, які їм більш симпатичні, ніж попередні. Ось така Європа з подвійними стандартами.
Я особисто хотів би, щоб вироку Тимошенко не було. Вважаю, що достатньо й політичної відповідальності. У нас так склалося, що мало не кожну людину можна було б за щось садити, тому мав би пройти якийсь час, коли б з’явилася повага до закону, тоді б перейшли до відповідальності.
Ксеня Лесів
четверг, 23 июня 2011 г.
Чому провалилася провокація у Львові?
ЧОМУ ПРОВАЛИЛАСЯ ПРОВОКАЦІЯ?
Несправжні євреї (насправді представники проросійських радикальних організацій), які приїхали до Львова 21 червня, щоб як і 9 травня потовктися на могилах (вони це називають "поприбирати могили" або "помолитися за загиблих"), цього ж дня спакували валізи. Як стало відомо УНІАН, співробітники правохоронних органів м`яко так зустріли їх, пояснили, що всі заходи заборонені судом та особисто провели на залізничний вокзал, щоб відправити додому. Особисто. А ще нам вдалося дізнатися, що кілька сотень провокаторів зупинили ще, коли вони збиралися виїжджати з Одеси. Ось так, вміють наші правохоронці бути із своїм народом, коли хочуть або коли цього хоче Президент. Бо для провокації потрібні не двоє, як стверджують політтехнологи, маючи на увазі провокатора та провокованого. Окрім згаданих потрібні ще влада та силові структури, які цю провокацію підігрівають та дооформлюють. Принаймні, на 9 травня було саме так. Ми не знаємо, що допомогло зрозуміти владі, що не можна так давати використовувати власні міста для тренувань іноземних спецслужб. Але виглядає так, що цього разу операція під назвою друга серія провокацій "одеські євреї їдуть до Львова" завершилась пшиком. Не вкилючено, що свою роль зіграли представники дипломатичного корпусу. Якраз напередодні 22 червня з Олегом Тягнибоком зустрічалися представники західних держав. На офіційному ресурсі «Свободи» було написано, що вони обговорили «політичну ситуацію». Можна здогадатися, що посли хотіли почути позицію лідера «Свободи» щодо подій 9 травня та 22 червня. І, ймовірно, його бачення здалося їм цілком переконливим. (Цікаво, що в цей самий час відбулася спроба дискредитувати членів патіротичної організації «Тризуб» в очах європейстких організацій. 22 червня з’явилася інформація, що вони пікетували офіс Ради Європи. «Тризуб» блискавично заперечив це звинувачення. Не виключено, що до дискредитації причетна влада, яка помітила співпрацю дипломатичного корпусу із львівською спільнотою та націоналістами). Враховуючи, що напередодні 22 червня КС виніс рішення про заборону офіційного використання червоного прапора, можна припустити, що частина оточення Президента переконала його згорнути (або відкласти, ще побачимо – авт.) реалізацію технології розколу по лінії «нацистський захід – радянський схід». Знаковою подією є і те, що сестра голови Адміністрації Президента поскандалила в ПАРЄ із росіянами, протестуючи проти включення України у доповідь про неонацизм.
Можливо, оточення Президента зрозуміло, що прояви так званого «неонацизму» та використання тоталітарної символіки (встановлення пам’ятників Леніну та вихваляння Сталіна) однаково гріховні в очах європейської спільноти. Варіантів може бути безліч.Аж до того, що для здійснення провокацій вже не знаходиться виконавців, бо робота настільки брудна та непопулярна. А можливо, просто росіянам забракло грошей. Але незаперечним є той факт, що одеських "євреїв" зі Львова кого відправили, а кого не пустили. А вони, зауважте, промовчали. Ніяких істерик. Тобто переконували їх потужні особи і потужними аргументами.
ЮРІЙ ШУХЕВИЧ ТА СПРАВЖНІ ЛЬВІВСЬКІ ЄВРЕЇ
Але хотілося б зупинитися на тому, як відбувалися заходи у Львові. Цього дня я була практично на всіх місцях подій, у тому числі і на Пагорбі Слави, куди мали приїхати одесити. Пагорб Слави – чудесне світле місце. Воно розташоване неподалік від студентських гуртожитків. Коли я вчилася в університеті, я була тут напевно, тисячу разів. Тут завжди зелено та тихо. Справа від нього – жіночий монастир, ви деколи можете побачити симпатичних усміхнених сестер. Зліва збудували ресторанчик. На відміну від 9 травня, коли тут просто пахло якоюсь грозою, сьогодні дуже ясно. Я маю на увазі настрій присутніх. Тут стояло десь дві сотні міліціонерів. Побачила колег з українських бюро російських телеканалів. Підійшла до одного з них. "Думаю, що все буде мирно, – ділиться він, – просто відчувається. Подумайте самі, якась дурниця: ну звідки в Одесі візьмуться євреї, які приїдуть молитисядо Львова? Це ж несерйозно".
Це було з самого ранку. Я вирішила не чекати на Пагорбі Слави, чи приїдуть сюди фальшиві євреї. На пагорбі залишилася моя колега, журналістка, яка є депутатом облради. Ми домовилися, що будемо зідзвонюватися, на випадок появи гостей, а сама я вирішила приєднатися до офіційних заходів та поїхала разом із пулом до тюрми на Лонцького.
Львівський апеляційний суд 21 червня заборонив будь-які заходи, окрім офіційних. А серед них: покладання квітів та панахиди на місцях знищення мирного населення у червні 1941 року. На покладанні квітів окрім представників облдради та обладміністарції побачила представників єврейської общини. Я разговорилася із ними після панахіди, яка відбувалася біля стіни тюрми на Лонцького.
– Сьогодні день початку війни. І тут було вбито тисячі людей, українців, євреїв, поляків, – сказав нам голова центру «Голокост» (Львів) Михайло Шерман. – Ми разом із львівською спільнотою вшанувуємо пам’ять жертв. Тим більше була оця історія із нібито євреями, яким заплатили проросійські угрупування Одеси. Там свідомо розігрують єврейську карту. У Львові більшість євреїв похилого віку. Але вони не прийшли сьогодні, у тому числі тому, що боялися провокаторів із Одеси. До речі, 30 червня – 1 липня єврейська община також має скорботні заходи. Саме в ці дні 70 років тому відбулися перші єврейські погроми. У нас будуть молитви та покладання квітів.
22 червня - дуже особливий день. Хто знає, чи набув би він такого голосного звучання, якби не маніакальні спроби політиків сусідньої країни та прихильників "руского міра" приховати злочини радянської влади. В тюрмі на Лонцького - два ряди камер. Є одиночні, є розраховані на двох. На стінах закладу висить своєрідні збільшена карта – географія тюрем по Україні, та повідомлення, що на червень 1941 року у 63 тюрмах України при ліміті 30753 місця утримувалося 72 768 людей. А ще секретний наказ російського керівництва про те, що із початком війни частину ув`язнених слід евакуювати, а частину – розстріляти. Евакуювати НКВС-ники не встигали, тому масово розстрілювали. Щоправда, вагітних жінок із малолітніми дітьми відпускали. Деколи розстрілювали біля стіни. А деколи прямо тут в камерах. Я йду вздовж коридору. Розглядаючи фотографії на стінах, я побачила директора музею Руслана Забілого. Саме він опинився під пресом спецслужб із зміною влади (його обвинувачують у тому, що він, досліджуючи історію визвольного руху, "розкривав таємниці" в інтересах третіх осіб). Руслан показував експозицію. Страшну експозицію, фотографії жертв, поневічених та закатованих НКВС напередодні відходу зі Львова.
– Як ви? – цікавлюся у дослідника, знаючи, що справу проти нього у СБУ ще не закрили.
– Сьогодні мав бути допит. Але перенесли. Допитують мене, ну але для чого викликають прибиральниць, інших співробітниць музею?
Я подумала, що війни повторюються. На червень 41 року було стільки-то тюрем. Там було стільки-то українців. Їх знищили ще перед війною. Ці максими руйнують міфи та допомагають піднятися правдивій історії. Професійна чесність історика у сьогоднішніх умовах - це також трохи подвиг.
На лавці біля тюрми я побачила героя України Юрія Шухевича, сина Романа Шухевича. Представилася. Він має проблеми із зором, практично не бачить. Але на запитання відповідає охоче.
– Ця тюрма - сумне для спогадів місце. Вона завжди була переповнена, аж до 70-х років. Але з іншого боку, це свідчить про нескореність нашого народу. Тих, хто воював за країну, завжди було багато. Знаєте, коли відкрили цю тюрму, то я йшов туди вже незрячим. Але знав, що я знайду ту одиночну камеру, куди мене посадили. І знайшов. Мені в мої п’ятнадцять років дали десять років таборів. Вони знали, що я хотів втекти.
– Скажіть, чому ваш батько вірив німцям? Невже він думав, що вони дозволять будувати державу?
– Я хочу згадати кількох лідерів. Аун Сан створював армію незалежності Бірми, співпрацював із Японією, Ахмед Сукарно з Індонезії, Анвар Садат, Рашід Гайлані. Вони є героями своїх держав. Знаєте чому? Бо вони робили все заради незалежності своїх держав. Мій батько теж дуже хотів бачити країну незалежною. Він знав, що із СССР буде воювати лише Німеччина.
– А що він казав про німців?
– Він із повагою ставився до рівня військової організації Вермахту. Але я пам’ятаю, як у дванадцять років запитав тата про німців, то він відповів: «То бандити, сину». Тому він не мав ілюзій щодо німців.
Роблю його знімок, обмінюємося із ним та його дружиною контактами.
На одному із мітингів побачила поета Ігоря Калинця. Організатори акції пропонували на всі мітинги, панахиди приходити із портретами вбитих та закатованих родичів.
Він стояв біля пам’ятника жертвам комуністичних злочинів із портретом молодого симпатичного хлопця. Під чорно-білим портретом, збільшеної копії старовинної фотографії, підпис: «Андрій Гулєй».
– Хто цей хлопець, пане Ігорю? – запитую я.
– Брат мої мами. Студент, розумний та патріотичний. Тоді НКВД таких забирало. Ось тут, на Лонцького, і вбили, – на очах Калинця блищать сльози.
– А це мої мама та тато. Маму вбили тут по справі Галана, а тата, греко-католицького священника, спочатку забрали, а потім вивезли та вбили, – показує фотографію Надія Коханевич-Левицька.
Я об’їхала ще два місця, де відбувалися знищення, і покладали квіти представники львівської влади.
Знаєте, що цікаво? У першій половині дня всі ще побоювалися провокацій. Але єдиною «провокацією» я вважаю заяву російського консула у Львові, який демонстративно не приєднався до вшанування пам’яті жертв комуністичних та нацистських репресій. Співробітники апарату облради щопівгодини зідзвонювалися із колегами, які чергували на Пагорбі Слави. Там було тихо, лише поклали квіти місцеві комуністи. А вже після третьої години я побачила та відчула, як всі зітхнули із полегшенням. Люди чекали вечірнього віче-реквієма, який мав відбутися у самісінькому центрі біля пам’ятника Шевченку (це як у нас на Майдан), це також офіційний захід.
ТЯГНИБОК ДУМАЄ, ЩО ЙОМУ ЩЕ ПОДЯКУЮТЬ
За кілька днів до цього мітингу ми аж до підвищених тонів сперечалися по телефону із лідером "Свободи" Олегом Тягнибоком. Я дорікала йому, що вони, свободівці, на 9 травня були ідеальною масою для маніпулювання. А він вперто повторював, що вони не могли припустити ритуального приниження, і що я повинна зрозуміти, що пустити червний прапор - це почати розтринькувати символічний капітал, а це для Львова неможливо. Тоді кожен лишився при своїй думці, але останнє слово залишилося за Тягнибоком, який сказав, що через кілька років ми будемо дякувати «Свободі» за те, що вони не пустили до Львова червоні прапори. Признатися, 22 червня я до останньої хвилини боялася, що, уникнувших денних провокацій, ввечері лідер націоналістів вийде на сцену та загне щось переможно-антисемиітське, типу твердиня встояла, вони не приїхали... Нічого подібного. Всі демонстрували зразки європейської поведінки.
Олег Тягнибок на мітинг прийшов із портретом свого родича, священника Романа Лиска, замурованого НКВД-стами у тюрмі на Лонцького.
Голова Львівської облради Олег Панькевич теж прийшов із фотографією закатованих родичів.
– Що допомогло уникнути ситуації, подібної до тієї, яка була 9 травня? – запитую його.
– 9 травня влада працювала на провокацію. Верховна Рада прийняла відповідний закон. А правохоронні органи допомогли її реалізувати. А Генпрокуратура після всього звинуватила нас. Сьогодні ж ми були всі разом, і голова обласної адміністрації, і обласний прокурор, начальник міліції, військовий прокурор.
– Але 9 травня ви були даже раді спокуситися на провокації...
– Ми не могли це витерпіти. Ну зрозумійте, ми просто не могли дати топтатися по нашій гідності. Повірте, львів’яни є зразком того, як треба вшановувати. Якби ми 9 травня дозволили ходити з червоними прапорами, то вже сьогодні їх приїхало би тисячі. А так центральна влада побачила наш спротив. Конституційний Суд прийняв рішення про заборону червного прапору. Сьогодні правохоронці робили те, що вони мали робити.
– Скажіть, а ви переконані, що необхідно отак в деталях описувати звірства НКВД-стів? Це працює на об’єднання?
– Категорично не згідний із постановкою питання. Якщо ми згадуємо про об’єднання, то нас має об’єднати, зокрема, і правдива українська історія. Бо та половина України не знає цієї історії, а живиться радянськими міфами. Міфи плодила радянська історіографія та радянська кінематографія. Щоб спільно жити та молитися, необхідно знати одне про одного правду. Ми про трагедії інших народів знаємо більше. У Старому Самборі є шахта Сталіна, НКВД-сти туди скинули три тисячі людей. Поляки привозять туди на екскурсії дітей, а українці - ні... Національна пам’ять складна. На фотографії - рідний брат моєї бабці, він загинув у криївці. Бабця загинула у Сибіру. А рідний брат мого діда закинув у віці 19 років у Радянській армії 8 травня, за день до оголошеної перемоги. Ми вшановуємо всіх. Ми сьогодні перезакохоронили останки радянських воїнів, які лежали у смітті у закинутому доті. Їх ніхто не шукав за стільки років. Радянська влада лише користала гасла. А ми шукаємо і ховаємо всіх. І воїнів УПА, і воїнів Радянської армії. Їх тисячі, закопаних у лісах...
Маша Міщенко, Київ-Львів
Несправжні євреї (насправді представники проросійських радикальних організацій), які приїхали до Львова 21 червня, щоб як і 9 травня потовктися на могилах (вони це називають "поприбирати могили" або "помолитися за загиблих"), цього ж дня спакували валізи. Як стало відомо УНІАН, співробітники правохоронних органів м`яко так зустріли їх, пояснили, що всі заходи заборонені судом та особисто провели на залізничний вокзал, щоб відправити додому. Особисто. А ще нам вдалося дізнатися, що кілька сотень провокаторів зупинили ще, коли вони збиралися виїжджати з Одеси. Ось так, вміють наші правохоронці бути із своїм народом, коли хочуть або коли цього хоче Президент. Бо для провокації потрібні не двоє, як стверджують політтехнологи, маючи на увазі провокатора та провокованого. Окрім згаданих потрібні ще влада та силові структури, які цю провокацію підігрівають та дооформлюють. Принаймні, на 9 травня було саме так. Ми не знаємо, що допомогло зрозуміти владі, що не можна так давати використовувати власні міста для тренувань іноземних спецслужб. Але виглядає так, що цього разу операція під назвою друга серія провокацій "одеські євреї їдуть до Львова" завершилась пшиком. Не вкилючено, що свою роль зіграли представники дипломатичного корпусу. Якраз напередодні 22 червня з Олегом Тягнибоком зустрічалися представники західних держав. На офіційному ресурсі «Свободи» було написано, що вони обговорили «політичну ситуацію». Можна здогадатися, що посли хотіли почути позицію лідера «Свободи» щодо подій 9 травня та 22 червня. І, ймовірно, його бачення здалося їм цілком переконливим. (Цікаво, що в цей самий час відбулася спроба дискредитувати членів патіротичної організації «Тризуб» в очах європейстких організацій. 22 червня з’явилася інформація, що вони пікетували офіс Ради Європи. «Тризуб» блискавично заперечив це звинувачення. Не виключено, що до дискредитації причетна влада, яка помітила співпрацю дипломатичного корпусу із львівською спільнотою та націоналістами). Враховуючи, що напередодні 22 червня КС виніс рішення про заборону офіційного використання червоного прапора, можна припустити, що частина оточення Президента переконала його згорнути (або відкласти, ще побачимо – авт.) реалізацію технології розколу по лінії «нацистський захід – радянський схід». Знаковою подією є і те, що сестра голови Адміністрації Президента поскандалила в ПАРЄ із росіянами, протестуючи проти включення України у доповідь про неонацизм.
Можливо, оточення Президента зрозуміло, що прояви так званого «неонацизму» та використання тоталітарної символіки (встановлення пам’ятників Леніну та вихваляння Сталіна) однаково гріховні в очах європейської спільноти. Варіантів може бути безліч.Аж до того, що для здійснення провокацій вже не знаходиться виконавців, бо робота настільки брудна та непопулярна. А можливо, просто росіянам забракло грошей. Але незаперечним є той факт, що одеських "євреїв" зі Львова кого відправили, а кого не пустили. А вони, зауважте, промовчали. Ніяких істерик. Тобто переконували їх потужні особи і потужними аргументами.
ЮРІЙ ШУХЕВИЧ ТА СПРАВЖНІ ЛЬВІВСЬКІ ЄВРЕЇ
Але хотілося б зупинитися на тому, як відбувалися заходи у Львові. Цього дня я була практично на всіх місцях подій, у тому числі і на Пагорбі Слави, куди мали приїхати одесити. Пагорб Слави – чудесне світле місце. Воно розташоване неподалік від студентських гуртожитків. Коли я вчилася в університеті, я була тут напевно, тисячу разів. Тут завжди зелено та тихо. Справа від нього – жіночий монастир, ви деколи можете побачити симпатичних усміхнених сестер. Зліва збудували ресторанчик. На відміну від 9 травня, коли тут просто пахло якоюсь грозою, сьогодні дуже ясно. Я маю на увазі настрій присутніх. Тут стояло десь дві сотні міліціонерів. Побачила колег з українських бюро російських телеканалів. Підійшла до одного з них. "Думаю, що все буде мирно, – ділиться він, – просто відчувається. Подумайте самі, якась дурниця: ну звідки в Одесі візьмуться євреї, які приїдуть молитисядо Львова? Це ж несерйозно".
Це було з самого ранку. Я вирішила не чекати на Пагорбі Слави, чи приїдуть сюди фальшиві євреї. На пагорбі залишилася моя колега, журналістка, яка є депутатом облради. Ми домовилися, що будемо зідзвонюватися, на випадок появи гостей, а сама я вирішила приєднатися до офіційних заходів та поїхала разом із пулом до тюрми на Лонцького.
Львівський апеляційний суд 21 червня заборонив будь-які заходи, окрім офіційних. А серед них: покладання квітів та панахиди на місцях знищення мирного населення у червні 1941 року. На покладанні квітів окрім представників облдради та обладміністарції побачила представників єврейської общини. Я разговорилася із ними після панахіди, яка відбувалася біля стіни тюрми на Лонцького.
– Сьогодні день початку війни. І тут було вбито тисячі людей, українців, євреїв, поляків, – сказав нам голова центру «Голокост» (Львів) Михайло Шерман. – Ми разом із львівською спільнотою вшанувуємо пам’ять жертв. Тим більше була оця історія із нібито євреями, яким заплатили проросійські угрупування Одеси. Там свідомо розігрують єврейську карту. У Львові більшість євреїв похилого віку. Але вони не прийшли сьогодні, у тому числі тому, що боялися провокаторів із Одеси. До речі, 30 червня – 1 липня єврейська община також має скорботні заходи. Саме в ці дні 70 років тому відбулися перші єврейські погроми. У нас будуть молитви та покладання квітів.
22 червня - дуже особливий день. Хто знає, чи набув би він такого голосного звучання, якби не маніакальні спроби політиків сусідньої країни та прихильників "руского міра" приховати злочини радянської влади. В тюрмі на Лонцького - два ряди камер. Є одиночні, є розраховані на двох. На стінах закладу висить своєрідні збільшена карта – географія тюрем по Україні, та повідомлення, що на червень 1941 року у 63 тюрмах України при ліміті 30753 місця утримувалося 72 768 людей. А ще секретний наказ російського керівництва про те, що із початком війни частину ув`язнених слід евакуювати, а частину – розстріляти. Евакуювати НКВС-ники не встигали, тому масово розстрілювали. Щоправда, вагітних жінок із малолітніми дітьми відпускали. Деколи розстрілювали біля стіни. А деколи прямо тут в камерах. Я йду вздовж коридору. Розглядаючи фотографії на стінах, я побачила директора музею Руслана Забілого. Саме він опинився під пресом спецслужб із зміною влади (його обвинувачують у тому, що він, досліджуючи історію визвольного руху, "розкривав таємниці" в інтересах третіх осіб). Руслан показував експозицію. Страшну експозицію, фотографії жертв, поневічених та закатованих НКВС напередодні відходу зі Львова.
– Як ви? – цікавлюся у дослідника, знаючи, що справу проти нього у СБУ ще не закрили.
– Сьогодні мав бути допит. Але перенесли. Допитують мене, ну але для чого викликають прибиральниць, інших співробітниць музею?
Я подумала, що війни повторюються. На червень 41 року було стільки-то тюрем. Там було стільки-то українців. Їх знищили ще перед війною. Ці максими руйнують міфи та допомагають піднятися правдивій історії. Професійна чесність історика у сьогоднішніх умовах - це також трохи подвиг.
На лавці біля тюрми я побачила героя України Юрія Шухевича, сина Романа Шухевича. Представилася. Він має проблеми із зором, практично не бачить. Але на запитання відповідає охоче.
– Ця тюрма - сумне для спогадів місце. Вона завжди була переповнена, аж до 70-х років. Але з іншого боку, це свідчить про нескореність нашого народу. Тих, хто воював за країну, завжди було багато. Знаєте, коли відкрили цю тюрму, то я йшов туди вже незрячим. Але знав, що я знайду ту одиночну камеру, куди мене посадили. І знайшов. Мені в мої п’ятнадцять років дали десять років таборів. Вони знали, що я хотів втекти.
– Скажіть, чому ваш батько вірив німцям? Невже він думав, що вони дозволять будувати державу?
– Я хочу згадати кількох лідерів. Аун Сан створював армію незалежності Бірми, співпрацював із Японією, Ахмед Сукарно з Індонезії, Анвар Садат, Рашід Гайлані. Вони є героями своїх держав. Знаєте чому? Бо вони робили все заради незалежності своїх держав. Мій батько теж дуже хотів бачити країну незалежною. Він знав, що із СССР буде воювати лише Німеччина.
– А що він казав про німців?
– Він із повагою ставився до рівня військової організації Вермахту. Але я пам’ятаю, як у дванадцять років запитав тата про німців, то він відповів: «То бандити, сину». Тому він не мав ілюзій щодо німців.
Роблю його знімок, обмінюємося із ним та його дружиною контактами.
На одному із мітингів побачила поета Ігоря Калинця. Організатори акції пропонували на всі мітинги, панахиди приходити із портретами вбитих та закатованих родичів.
Він стояв біля пам’ятника жертвам комуністичних злочинів із портретом молодого симпатичного хлопця. Під чорно-білим портретом, збільшеної копії старовинної фотографії, підпис: «Андрій Гулєй».
– Хто цей хлопець, пане Ігорю? – запитую я.
– Брат мої мами. Студент, розумний та патріотичний. Тоді НКВД таких забирало. Ось тут, на Лонцького, і вбили, – на очах Калинця блищать сльози.
– А це мої мама та тато. Маму вбили тут по справі Галана, а тата, греко-католицького священника, спочатку забрали, а потім вивезли та вбили, – показує фотографію Надія Коханевич-Левицька.
Я об’їхала ще два місця, де відбувалися знищення, і покладали квіти представники львівської влади.
Знаєте, що цікаво? У першій половині дня всі ще побоювалися провокацій. Але єдиною «провокацією» я вважаю заяву російського консула у Львові, який демонстративно не приєднався до вшанування пам’яті жертв комуністичних та нацистських репресій. Співробітники апарату облради щопівгодини зідзвонювалися із колегами, які чергували на Пагорбі Слави. Там було тихо, лише поклали квіти місцеві комуністи. А вже після третьої години я побачила та відчула, як всі зітхнули із полегшенням. Люди чекали вечірнього віче-реквієма, який мав відбутися у самісінькому центрі біля пам’ятника Шевченку (це як у нас на Майдан), це також офіційний захід.
ТЯГНИБОК ДУМАЄ, ЩО ЙОМУ ЩЕ ПОДЯКУЮТЬ
За кілька днів до цього мітингу ми аж до підвищених тонів сперечалися по телефону із лідером "Свободи" Олегом Тягнибоком. Я дорікала йому, що вони, свободівці, на 9 травня були ідеальною масою для маніпулювання. А він вперто повторював, що вони не могли припустити ритуального приниження, і що я повинна зрозуміти, що пустити червний прапор - це почати розтринькувати символічний капітал, а це для Львова неможливо. Тоді кожен лишився при своїй думці, але останнє слово залишилося за Тягнибоком, який сказав, що через кілька років ми будемо дякувати «Свободі» за те, що вони не пустили до Львова червоні прапори. Признатися, 22 червня я до останньої хвилини боялася, що, уникнувших денних провокацій, ввечері лідер націоналістів вийде на сцену та загне щось переможно-антисемиітське, типу твердиня встояла, вони не приїхали... Нічого подібного. Всі демонстрували зразки європейської поведінки.
Олег Тягнибок на мітинг прийшов із портретом свого родича, священника Романа Лиска, замурованого НКВД-стами у тюрмі на Лонцького.
Голова Львівської облради Олег Панькевич теж прийшов із фотографією закатованих родичів.
– Що допомогло уникнути ситуації, подібної до тієї, яка була 9 травня? – запитую його.
– 9 травня влада працювала на провокацію. Верховна Рада прийняла відповідний закон. А правохоронні органи допомогли її реалізувати. А Генпрокуратура після всього звинуватила нас. Сьогодні ж ми були всі разом, і голова обласної адміністрації, і обласний прокурор, начальник міліції, військовий прокурор.
– Але 9 травня ви були даже раді спокуситися на провокації...
– Ми не могли це витерпіти. Ну зрозумійте, ми просто не могли дати топтатися по нашій гідності. Повірте, львів’яни є зразком того, як треба вшановувати. Якби ми 9 травня дозволили ходити з червоними прапорами, то вже сьогодні їх приїхало би тисячі. А так центральна влада побачила наш спротив. Конституційний Суд прийняв рішення про заборону червного прапору. Сьогодні правохоронці робили те, що вони мали робити.
– Скажіть, а ви переконані, що необхідно отак в деталях описувати звірства НКВД-стів? Це працює на об’єднання?
– Категорично не згідний із постановкою питання. Якщо ми згадуємо про об’єднання, то нас має об’єднати, зокрема, і правдива українська історія. Бо та половина України не знає цієї історії, а живиться радянськими міфами. Міфи плодила радянська історіографія та радянська кінематографія. Щоб спільно жити та молитися, необхідно знати одне про одного правду. Ми про трагедії інших народів знаємо більше. У Старому Самборі є шахта Сталіна, НКВД-сти туди скинули три тисячі людей. Поляки привозять туди на екскурсії дітей, а українці - ні... Національна пам’ять складна. На фотографії - рідний брат моєї бабці, він загинув у криївці. Бабця загинула у Сибіру. А рідний брат мого діда закинув у віці 19 років у Радянській армії 8 травня, за день до оголошеної перемоги. Ми вшановуємо всіх. Ми сьогодні перезакохоронили останки радянських воїнів, які лежали у смітті у закинутому доті. Їх ніхто не шукав за стільки років. Радянська влада лише користала гасла. А ми шукаємо і ховаємо всіх. І воїнів УПА, і воїнів Радянської армії. Їх тисячі, закопаних у лісах...
Маша Міщенко, Київ-Львів
среда, 22 июня 2011 г.
Донбас без води: Янукович обіцяв, але не зробив
Журналіст поцікавився в донбаського чиновника, чому в багатьох містах Луганщини в крані немає води. Той почав вішати локшину на вуха... Зрештою сказав, що Янукович так і не виконав своєї обіцянки...
Нещодавно прем’єр Микола Азаров відвідав Луганщину й пообіцяв, що через 2-3 роки проблем з водою в області не буде і мешканці позбудуться “такого ганебного явища, як подача води за графіком”. Він відзначив, що в Луганській області 17 населених пунктів одержують воду за графіком, і в переважній більшості міст і сіл вода неякісна.
– Я проблему, коли вода подається за графіком, знаю не з чуток. Мені довелося працювати й жити в одному шахтарському містечку. Вода подавалася на 4-й поверх о 12-й ночі і була до 4-ї ранку. Набирали ванну, набирали баки. Вода була жахлива. Постоїть 3-4 години – ось такий шар заліза, – ділився спогадами прем’єр.
Не знаю, про яке шахтарське місто згадував Азаров – він не уточнив. Але достеменно знаю, що сьогодні проблема шахтарських міст на Луганщині не в тому, що воду подають за графіком, а в тому, що графіка немає – її просто перекривають, і люди по декілька діб сидять без жодної краплі води. І цій проблемі вже не один рік.
Шахтарі хоч можуть на роботі помитися
– Ми вже 10 років отримуємо воду за графіком з 5-ї до 9-ї години зранку і ввечері. Точніше, повинні б отримувати. Але її не завжди дочекаєшся, – розповідає мешканка “кварталу Лютикова”, що в місті Краснодоні на Луганщині, пані Наталя. – Шахтарі задоволені, що мають можливість хоч у бані на шахті покупатися, бо вдома воду важко “впіймати”. 5 година вечора – води нема. Телефонуємо у водоканал. “А ви де проживаєте?” – запитує диспетчер. Кажу: квартал Лютикова. “У вас сьогодні води не буде”. А коли буде? “Чекайте”. Чому води немає, зазвичай не пояснюють. Іноді кажуть, що аварія, іноді просто грубіянять, а частіше за все просто не піднімають трубку. Час від часу сидимо без води по 4-5 днів.
Така ж сама ситуація з водою і в центрі міста.
– Та який там графік! Воду подають як їм там заманеться, – обурюється мешканка вулиці Першокінної. – Учора весь день не було. Іноді дадуть уночі на пару годин, іноді вдень, коли всі на роботі.
Кожна сім’я цього шахтарського краю знає, що водою треба запасатися, бо невідомо, коли вона потече з крана наступного разу. Люди напускають ванни, наповнюють баки, банки, каструлі – усі вільні ємності, що є в хаті.
Прання – то взагалі окрема історія. Звичайною машинкою не завжди пощастить попрати. Адже воду можуть лише на годину ввімкнути. Тож люди пристосувалися купувати величезні пластикові баки на 100-500 літрів і спеціальні пральні машини, які можна до цих баків приєднати. Так і рятуються.
У приватному секторі з водою ще гірше.
– У нас по вулиці Третій Провулок Ватутіна (так вона дивно називається. – Авт.) по 10 днів не дають воду, – бідкається власник будиночка пан Сергій. – Сусідка зателефонувала на гарячу лінію до Кабміну, почала скаржитися. А їй кажуть: та не може такого бути, щоб 10 днів не було води! Хоча після того дзвінка ситуація покращилася. Щоправда ненадовго…
Найбільше болить краснодонцям те, що немає кому поскаржитися. Кажуть, навколо кругова порука: начальник водоканалу – друг голови санстанції, і обидва товаришують з мером Краснодона.
Знову загроза жовтухи?
Проблему з водою в Краснодонському районі вже обіцявся розв’язати Віктор Янукович, ще перебуваючи на посаді прем’єра. Якщо Віктор Федорович обіцянку забув, то ми йому нагадаємо.
У червні 2003 року в містечку Суходольську Краснодонського району понад 700 чоловік захворіли на жовтуху. Висновок Міністерства охорони здоров`я звучав так: основною причиною спалаху вірусного гепатиту А жителів м. Суходольська є забруднення мереж водопостачання. У МОЗ наголошували, що 100% амортизації систем водозабезпечення та каналізування, високе стояння ґрунтових вод та подача питної води за графіком з перервою від одної до трьох діб і призвели до епідемії жовтухи.
У зв’язку з надзвичайною ситуацією до Суходольська приїхав прем’єр Янукович. На нараді розповідав про очевидні речі, що водоканалізаційне господарство потребує докорінної реорганізації і доручив Мінфіну та Державному казначейству виділити необхідні кошти на ремонт і відновлення водоканалізаційної мережі міста.
Тодішній голова Луганської облдержадміністрації Олександр Єфремов бідкався, що в цілому по області 52% водопровідних мереж повністю зношені, а в таких шахтарських містах, як Антрацит, Ровеньки, Брянка, Кіровськ, Краснодон, Стаханов, Суходольськ, Зорінськ, – на 70%.
У серпні Єфремов рапортував Януковичу, що епідемію гепатиту локалізовано і населення забезпечили безперервним постачанням питної води.
Це було вісім років тому.
– Сьогодні ситуація з водою краща, ніж була тоді, – розповідає мешканка Суходольська пані Неля. – Ми ж тоді місяцями сиділи без води. Це був жах. Зараз, як в усіх. Графіка як такого нема. Але час від часу вода з’являється. Можуть увечері дати, можуть у обід, можуть зранку. Але все ж таки звичайну пральну машинку-автомат ми поставити не ризикуємо.
Найцікавіше, що ціна води на Луганщині – одна з найвищих в Україні.
Наприклад, за один кубометр води мешканець Краснодона сплачує 7 грн. Водночас киянину такий самий обсяг води коштує 3,18 грн., а львів’янину – 4,54. Жителі Луганщини вже змирилися з високими тарифами, аби вода була. Але й за 7 грн. за куб її далеко не завжди виявиш у крані.
Невиконана обіцянка Януковича
Наприкінці травня мешканці Краснодона побачили на своїх під’їздах оголошення: у зв’язку з підготовкою до осінньо-зимового періоду воду кожного вівторка з 8-ї ранку відключатимуть на добу – нібито проводитимуть ремонтні роботи.
Щоб дізнатися, чому краснодонці потерпають від браку води і що це за ремонт такий, що кожного тижня потрібно на цілу добу вимикати воду, телефонуємо до начальника Краснодонського водоканалу Сергія Канюки.
– Мешканці Краснодона, Суходольська, Молодогвардійська скаржаться на проблеми з водою, по кілька днів люди сидять без води. У чому проблема? – запитуємо в начальника водоканалу.
– Це коли була скарга? – питанням на питання відповідає пан Канюка.
– Скаржаться регулярно. Буквально вчора весь день не було на “кварталі Лютикова”. Постійно жаліються мешканці Молодогвардійська.
– Учора на “кварталі Лютикова” проходили ремонті роботи, тому не було води. У нас із вівторка на середу вимикається місто, і ми здійснюємо підготовку до зими. Але до кожного не доходить, напевно. У нас до літа завжди цілодобово вода подається. Зараз спека. Виливають багато в землю. Це наш біч. Тому що ми живемо тут на камінні і кожен хоче в себе щось вирощувати й думає, що цю воду можна лити скільки заманеться… Але колись його треба ремонтувати, тому й відключають.
– А за яким графіком відключають?
– За яким графіком? Є аварійна ситуація, воду відключають, ремонтують і включають.
– І такі ситуації через день трапляються?
– А ви вважаєте, якщо 80% зношених мереж, вони щодня не можуть виникати?.. Тільки місяць вода подається за графіком. Решту часу в нас вода подавалася цілодобово.
– А що то за ремонтні роботи, через які щотижня на добу потрібно вимикати воду?
– Ремонті роботи, які необхідні. Існує поняття “підготовка до зими”, коли треба ремонтувати водопроводи. Їх колись треба ремонтувати чи ні?
– У Києві до зими, напевно, теж готуються. Але чомусь кожного тижня на цілий день холодну воду не вимикають…
– Я не знаю, як у Києві не ремонтують холодну воду. У Краснодоні ремонтують.
– Чому в Краснодоні ціна на воду одна з найвищих по Україні?
– Щоб у Краснодон дати воду, її треба гнати 45 км. У нас артезіанська вода, зі свердловини.
– Ваш водоканал пов’язаний з Луганським, який передано в концесію росіянам?
– Не пов`язаний, – уже кричить у слухавку пан Канюка.
Згодом заспокоюється й розповідає, що прем’єр Азаров знає: для розв’язання проблеми водопостачання тільки Краснодону потрібно 99 мільйонів гривень.
– А скільки коштів є на сьогодні?
– Ну звідки вони є?
– У бюджеті ж мають бути передбачені кошти на житлове господарство.
– Ніяких коштів зараз нема. А взагалі нам держбюджет винен 14 мільйонів. Не дають.
– Тобто якщо ви не знайдете 99 мільйонів, то ситуація з водою в районі погіршуватиметься?
– Звісно
– І жодних планів залучення інвесторів у вас нема?
– Поки що немає. Поки ми виживаємо самі
– А не боїтеся, що спалах жовтухи повториться?
– До вашого відома, після того, яку була жовтуха у 2003 році в Суходолську, гроші, які нам запланували дати, так і не дали.
– Але ж тоді сам прем’єр Янукович приїжджав і обіцяв.
– Тоді не тільки Янукович, усі приїжджали…
– І нічого не зробили?
– Ні.
...Можливо, я б повірила розповідям пана Канюки про те, що проблеми з водою в мешканців Краснодона виникли в останній місяць, а доти вона подавалася цілодобово, якби не одне “але”. Я виросла в Краснодоні, там живуть мої батьки, родичі й друзі, раз на два місці я туди приїжджаю і знаю проблему справді не з чуток. Вода на Луганщині – це розкіш, якої вас можуть позбавити в будь-яку мить. Так, можливо, її собівартість висока. Але люди мають лічильники й сумлінно сплачують за воду стільки, скільки її спожили. Не дрібним чиновникам вирішувати, хто скільки літрів води на день має використовувати. Їхнє завдання – забезпечити безперервне водопостачання в квартири й будинки.
А якщо вони неспроможні виконувати свої обов’язки – поступитися місцем тим, хто зможе.
Анна Ященко
Нещодавно прем’єр Микола Азаров відвідав Луганщину й пообіцяв, що через 2-3 роки проблем з водою в області не буде і мешканці позбудуться “такого ганебного явища, як подача води за графіком”. Він відзначив, що в Луганській області 17 населених пунктів одержують воду за графіком, і в переважній більшості міст і сіл вода неякісна.
– Я проблему, коли вода подається за графіком, знаю не з чуток. Мені довелося працювати й жити в одному шахтарському містечку. Вода подавалася на 4-й поверх о 12-й ночі і була до 4-ї ранку. Набирали ванну, набирали баки. Вода була жахлива. Постоїть 3-4 години – ось такий шар заліза, – ділився спогадами прем’єр.
Не знаю, про яке шахтарське місто згадував Азаров – він не уточнив. Але достеменно знаю, що сьогодні проблема шахтарських міст на Луганщині не в тому, що воду подають за графіком, а в тому, що графіка немає – її просто перекривають, і люди по декілька діб сидять без жодної краплі води. І цій проблемі вже не один рік.
Шахтарі хоч можуть на роботі помитися
– Ми вже 10 років отримуємо воду за графіком з 5-ї до 9-ї години зранку і ввечері. Точніше, повинні б отримувати. Але її не завжди дочекаєшся, – розповідає мешканка “кварталу Лютикова”, що в місті Краснодоні на Луганщині, пані Наталя. – Шахтарі задоволені, що мають можливість хоч у бані на шахті покупатися, бо вдома воду важко “впіймати”. 5 година вечора – води нема. Телефонуємо у водоканал. “А ви де проживаєте?” – запитує диспетчер. Кажу: квартал Лютикова. “У вас сьогодні води не буде”. А коли буде? “Чекайте”. Чому води немає, зазвичай не пояснюють. Іноді кажуть, що аварія, іноді просто грубіянять, а частіше за все просто не піднімають трубку. Час від часу сидимо без води по 4-5 днів.
Така ж сама ситуація з водою і в центрі міста.
– Та який там графік! Воду подають як їм там заманеться, – обурюється мешканка вулиці Першокінної. – Учора весь день не було. Іноді дадуть уночі на пару годин, іноді вдень, коли всі на роботі.
Кожна сім’я цього шахтарського краю знає, що водою треба запасатися, бо невідомо, коли вона потече з крана наступного разу. Люди напускають ванни, наповнюють баки, банки, каструлі – усі вільні ємності, що є в хаті.
Прання – то взагалі окрема історія. Звичайною машинкою не завжди пощастить попрати. Адже воду можуть лише на годину ввімкнути. Тож люди пристосувалися купувати величезні пластикові баки на 100-500 літрів і спеціальні пральні машини, які можна до цих баків приєднати. Так і рятуються.
У приватному секторі з водою ще гірше.
– У нас по вулиці Третій Провулок Ватутіна (так вона дивно називається. – Авт.) по 10 днів не дають воду, – бідкається власник будиночка пан Сергій. – Сусідка зателефонувала на гарячу лінію до Кабміну, почала скаржитися. А їй кажуть: та не може такого бути, щоб 10 днів не було води! Хоча після того дзвінка ситуація покращилася. Щоправда ненадовго…
Найбільше болить краснодонцям те, що немає кому поскаржитися. Кажуть, навколо кругова порука: начальник водоканалу – друг голови санстанції, і обидва товаришують з мером Краснодона.
Знову загроза жовтухи?
Проблему з водою в Краснодонському районі вже обіцявся розв’язати Віктор Янукович, ще перебуваючи на посаді прем’єра. Якщо Віктор Федорович обіцянку забув, то ми йому нагадаємо.
У червні 2003 року в містечку Суходольську Краснодонського району понад 700 чоловік захворіли на жовтуху. Висновок Міністерства охорони здоров`я звучав так: основною причиною спалаху вірусного гепатиту А жителів м. Суходольська є забруднення мереж водопостачання. У МОЗ наголошували, що 100% амортизації систем водозабезпечення та каналізування, високе стояння ґрунтових вод та подача питної води за графіком з перервою від одної до трьох діб і призвели до епідемії жовтухи.
У зв’язку з надзвичайною ситуацією до Суходольська приїхав прем’єр Янукович. На нараді розповідав про очевидні речі, що водоканалізаційне господарство потребує докорінної реорганізації і доручив Мінфіну та Державному казначейству виділити необхідні кошти на ремонт і відновлення водоканалізаційної мережі міста.
Тодішній голова Луганської облдержадміністрації Олександр Єфремов бідкався, що в цілому по області 52% водопровідних мереж повністю зношені, а в таких шахтарських містах, як Антрацит, Ровеньки, Брянка, Кіровськ, Краснодон, Стаханов, Суходольськ, Зорінськ, – на 70%.
У серпні Єфремов рапортував Януковичу, що епідемію гепатиту локалізовано і населення забезпечили безперервним постачанням питної води.
Це було вісім років тому.
– Сьогодні ситуація з водою краща, ніж була тоді, – розповідає мешканка Суходольська пані Неля. – Ми ж тоді місяцями сиділи без води. Це був жах. Зараз, як в усіх. Графіка як такого нема. Але час від часу вода з’являється. Можуть увечері дати, можуть у обід, можуть зранку. Але все ж таки звичайну пральну машинку-автомат ми поставити не ризикуємо.
Найцікавіше, що ціна води на Луганщині – одна з найвищих в Україні.
Наприклад, за один кубометр води мешканець Краснодона сплачує 7 грн. Водночас киянину такий самий обсяг води коштує 3,18 грн., а львів’янину – 4,54. Жителі Луганщини вже змирилися з високими тарифами, аби вода була. Але й за 7 грн. за куб її далеко не завжди виявиш у крані.
Невиконана обіцянка Януковича
Наприкінці травня мешканці Краснодона побачили на своїх під’їздах оголошення: у зв’язку з підготовкою до осінньо-зимового періоду воду кожного вівторка з 8-ї ранку відключатимуть на добу – нібито проводитимуть ремонтні роботи.
Щоб дізнатися, чому краснодонці потерпають від браку води і що це за ремонт такий, що кожного тижня потрібно на цілу добу вимикати воду, телефонуємо до начальника Краснодонського водоканалу Сергія Канюки.
– Мешканці Краснодона, Суходольська, Молодогвардійська скаржаться на проблеми з водою, по кілька днів люди сидять без води. У чому проблема? – запитуємо в начальника водоканалу.
– Це коли була скарга? – питанням на питання відповідає пан Канюка.
– Скаржаться регулярно. Буквально вчора весь день не було на “кварталі Лютикова”. Постійно жаліються мешканці Молодогвардійська.
– Учора на “кварталі Лютикова” проходили ремонті роботи, тому не було води. У нас із вівторка на середу вимикається місто, і ми здійснюємо підготовку до зими. Але до кожного не доходить, напевно. У нас до літа завжди цілодобово вода подається. Зараз спека. Виливають багато в землю. Це наш біч. Тому що ми живемо тут на камінні і кожен хоче в себе щось вирощувати й думає, що цю воду можна лити скільки заманеться… Але колись його треба ремонтувати, тому й відключають.
– А за яким графіком відключають?
– За яким графіком? Є аварійна ситуація, воду відключають, ремонтують і включають.
– І такі ситуації через день трапляються?
– А ви вважаєте, якщо 80% зношених мереж, вони щодня не можуть виникати?.. Тільки місяць вода подається за графіком. Решту часу в нас вода подавалася цілодобово.
– А що то за ремонтні роботи, через які щотижня на добу потрібно вимикати воду?
– Ремонті роботи, які необхідні. Існує поняття “підготовка до зими”, коли треба ремонтувати водопроводи. Їх колись треба ремонтувати чи ні?
– У Києві до зими, напевно, теж готуються. Але чомусь кожного тижня на цілий день холодну воду не вимикають…
– Я не знаю, як у Києві не ремонтують холодну воду. У Краснодоні ремонтують.
– Чому в Краснодоні ціна на воду одна з найвищих по Україні?
– Щоб у Краснодон дати воду, її треба гнати 45 км. У нас артезіанська вода, зі свердловини.
– Ваш водоканал пов’язаний з Луганським, який передано в концесію росіянам?
– Не пов`язаний, – уже кричить у слухавку пан Канюка.
Згодом заспокоюється й розповідає, що прем’єр Азаров знає: для розв’язання проблеми водопостачання тільки Краснодону потрібно 99 мільйонів гривень.
– А скільки коштів є на сьогодні?
– Ну звідки вони є?
– У бюджеті ж мають бути передбачені кошти на житлове господарство.
– Ніяких коштів зараз нема. А взагалі нам держбюджет винен 14 мільйонів. Не дають.
– Тобто якщо ви не знайдете 99 мільйонів, то ситуація з водою в районі погіршуватиметься?
– Звісно
– І жодних планів залучення інвесторів у вас нема?
– Поки що немає. Поки ми виживаємо самі
– А не боїтеся, що спалах жовтухи повториться?
– До вашого відома, після того, яку була жовтуха у 2003 році в Суходолську, гроші, які нам запланували дати, так і не дали.
– Але ж тоді сам прем’єр Янукович приїжджав і обіцяв.
– Тоді не тільки Янукович, усі приїжджали…
– І нічого не зробили?
– Ні.
...Можливо, я б повірила розповідям пана Канюки про те, що проблеми з водою в мешканців Краснодона виникли в останній місяць, а доти вона подавалася цілодобово, якби не одне “але”. Я виросла в Краснодоні, там живуть мої батьки, родичі й друзі, раз на два місці я туди приїжджаю і знаю проблему справді не з чуток. Вода на Луганщині – це розкіш, якої вас можуть позбавити в будь-яку мить. Так, можливо, її собівартість висока. Але люди мають лічильники й сумлінно сплачують за воду стільки, скільки її спожили. Не дрібним чиновникам вирішувати, хто скільки літрів води на день має використовувати. Їхнє завдання – забезпечити безперервне водопостачання в квартири й будинки.
А якщо вони неспроможні виконувати свої обов’язки – поступитися місцем тим, хто зможе.
Анна Ященко
вторник, 21 июня 2011 г.
Комунальна мафія потягнулася до власності громадян шляхом ухвалення Житлового кодексу
Адвокат Тетяна Монтян уже тридцять другу добу голодує на знак протесту проти ухвалення Житлового кодексу, який пройшов перше читання у Верховній Раді. Подальший його розгляд перенесли на осінь. Голодувати пані Тетяні залишилося ще десять днів – перед початком акції вона оголосила, що це триватиме шість тижнів. Проте проблема в тому, що, голодуючи, пані Монтян має готувати їжу своїй сім’ї, у якій п’ятеро чоловіків.
Тетяна Монтян розповіла УНІАН, що саме її не влаштовує в новому ЖК.
У РОСІЇ ЩОДНЯ СТРІЛЯЮТЬ ЯКОГОСЬ “КОМУНАЛЬНИКА”
Пані Тетяно, якщо сформулювати одним реченням – чим зумовлено ваш протест?
Якщо прийнятий у першому читанні Житловий кодекс він стане законом, то остаточно вгробить нашу країну. Це буде правова й гуманітарна катастрофа.
За цим Житловим кодексом, комунальні інспектори отримають право вриватися в квартиру з метою “профілактики”. А чим небезпечні такі комунальні існпектори?
Вони втручатимуться в ту сферу діяльності, яка взагалі їх не має стосуватися, тому що є співвласники багатоквартирного будинку, сусіди – і все, що діється в домі, - це їхні проблеми, а не якихось зовсім сторонніх людей. Ви ж не запрошуватимете якихось сторонніх інспекторів, аби вони вирішили, якого кольору унітаз вам купувати...
Новий ЖК для обслуговування будинків передбачає замість жеків послуги приватних фірм…
Там пропонується обов’язкове обслуговування житлового фонду управляючими компаніями, причому безальтернативно. Тобто люди, які навіть самі організували ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирних будинків) чи кооператив, зможуть обслуговувати свої будинки самостійно тільки в тому разі, якщо відповідатимуть якимось міфічним “кваліфікаційним вимогам” Кабміну. Цих кваліфікаційних вимог Кабміну ще ніхто в очі не бачив. І є величезна підозра, що “пройти” ці кваліфікаційні вимоги можна буде тільки за допомогою корупційної складової. Якщо в будинку взагалі не створено ОСББ чи кооперативу – значить, місцеві органи нав’язуватимуть управляючу компанію. Ідеться про фактичне позбавлення людей права колективної власності. А який сенс мати власність, якщо ти сам не можеш нею розпорядитися?!
Це те саме, якби власників автомобілів зобов’язали на безальтернативній основі обслуговувати свої автомобілі тільки на певних СТО, які відповідають якимось там кваліфікаційним вимогам, та заборонили це робити самостійно. Люди самі мають визначати, як їм ремонтувати свої авто і як управляти будинком, у якому вони живуть.
Зрозуміло, що за допомогою цих норм майбутнього Житлового кодексу хочуть поділити країну між корумпованими управляючими структурами й “доїти” цей ресурс, тому що ціни, зрозуміло, встановлюватимуться також на безальтернативній основі.
Росія вже пройшла цей шлях. Там дня не проходить без повідомлення про те, що вбито чи поранено голову їхнього аналога ОСББ, який називається ТСЖ. Про те, що посміли підняти голос проти управляючих компаній і відверто завищених цін.
У Росії управляючі компанії призвели до абсолютно безумних цифр у платіжках і до повної неможливості здихатись цих компаній.
Може, хтось і хоче, аби ми теж пішли цим шляхом, але я не хочу, бо вважаю це катастрофою і, власне проти цього голодую.
ЖЕКИ КРАДУТЬ І БАЙДИКУЮТЬ, КОЛИ ЇХ НІХТО НЕ КОНТРОЛЮЄ
Жеки теж неефективні… Тоді що робити?
Жек – це просто назва. Бувають дуже різні жеки. Це просто обслуговуюча організація, вона може працювати добре, а може й погано, залежно від того, хто і як її контролює і які умови оплати. Я знаю багато прикладів, коли ОСББ саме не займається обслуговуванням будинку, але уклало конкретний договір з жеком, приймає лише за актом виконані роботи й після того розраховується.
І що ви думаєте? Ті самі жеки, які завжди байдикували, почали працювати нормально, бо ж інакше їм ніхто не заплатить! Жеки працюють погано тоді, коли їх ніхто не контролює, коли в будинку немає колективного власника, коли люди не здатні об’єднатися й проконтролювати, чи надано їм ті послуги, за які виставлені рахунки. Якщо ж люди здатні об’єднатися, якщо вони здатні прийняти колективне рішення й колективно контролювати виконання робіт, жек працюватиме прекрасно, а якщо працюватиме погано, то можна найняти інший жек чи окремих людей для виконання певних робіт.
УПРАВЛЯЮЧІ КОМПАНІЇ – КОРУПЦІЙНА СУТЬ НОВОГО ЖК
У ЖК ще є норма, яка допускає примусове виселення з житла громадянина в разі несвоєчасної сплати кредиту за житло…
Це можна робити зараз і без Житлового кодексу. І виселяти можна не тільки тих, хто не сплачує за комунальні послуги. Наше законодавство не розрізняє природу виникнення боргових зобов’язань. Абсолютно не важливо, за що саме ви винні гроші. Може, ви комусь шкоди завдали, може, ви борг не повернули. Законодавцю байдуже, виконавчій службі – тим більше. У виконавчому листі написано, що ви винні стільки-то, і цю суму маєте сплатити. Якщо вам немає чим сплачувати, то можуть “звернути стягнення” на ваше майно. Якщо у вас немає жодного майна, крім квартири, то її звернуть на погашення боргу. Це можна робити й без ЖК, він тут ні до чого.
Бо ЖК сам по собі – це конгломерат переписаних “своїми словами” норм з інших нормативних актів. Тобто взяли окремі норми з Цивільного кодексу, закону про ОСББ, закону про житлово-комунальні послуги, закону про примусове відчуження, закону про соціальне житло і багатьох інших законів, переписали їх своїми словами, запхали під одну палітурку й обізвали це все «Житловим кодексом».
Уявіть собі, що робитимуть суди, якщо такий Кодекс приймуть! Що їм застосовувати: автентичну норму з тих законів, які я перерахувала, чи переписані “своїми словами” маразми лобістів Житлового кодексу?! Бо ж привести Кодекс у відповідність до іншим законодавством лобісти не потурбувалися!
А потрібен їм ЖК виключно для того, щоб заховати в нього корупційну норму про управляючі компанії. Більше цей ЖК не потрібен нікому. Тому я й кажу, що він стане правовою трагедією для країни, бо інші закони, з яких повисмикували ці норми, ніхто не скасовує. Як воно узгоджуватиметься, невідомо. Уявіть собі, оця збірна солянка існуватиме в єдиному правовому полі з іншими нормативними актами, котрі якось урегульовують питання, які тепер намагаються запхати в ЖК заради норм про управляючі компанії.
КОМУНАЛЬНА МАФІЯ – ЦЕ КОНКРЕТНІ ДЕПУТАТИ ВР
Хто є лобістами цього ЖК?
Прутнік з Адамовим, Рибак, а також бютівці, литвинівці, нунсівці: Сербін, Лисов і купа інших. Фактично весь їхній профільний комітет лобіює це ЖК.
Власне, вони всі й пішли в той комітет, бо хочуть паразитувати на неврегульованості питань ЖКГ у країні. Тобто, є комунальна мафія, у якій навалом діячів і з ПР, і з БЮТ, і з НУ-НС, і щ КПУ, і з блоку Литвина… Кого там тільки немає. Нардепи паразитують на тому, що в нашій комунальній сфері твориться цілковитий безлад. Вони паразитують на тому, що люди поки не здатні об’єднатися на рівні своїх будинків, аби контролювати якість наданих їм послуг. І нардепи та чиновники хочуть паразитувати на цьому вічно. Для цього вони роблять усе, аби заблокувати спроби спростити для людей процедуру прийняття колективних рішень у багатоквартирних будинках.
Бо ж роз’єднані люди абсолютно нічого не здатні контролювати, «голос единицы - тоньше писка», як писав Маяковський. Практика показує, що коли будинок роз’єднаний, а мешканці його – “атомарні” і живуть за принципом “моя хата скраю”, то жек робить з ними все, що хоче.
Візьмімо мій будинок. 11 років я вмовляла сусідів організувати ОСББ. Люди нічого не хотіли. Але в мене інша проблема – це занадто багатий будинок і людям було просто ліньки заморочуватися за якісь там копійки. Моїх сусідів “прорвало” лише тоді, коли жек, який взагалі ніколи нічого не робив у нашому будинку, відмовився ремонтувати дах. Тоді в людей змінилася мотивація, бо після кожного дощу робити нові євроремонти їм стало дорого і образливо. Тоді нарешті ми об’єдналися в ОСББ. Жек нам довелося фізично викидати за допомогою охоронної фірми, бо ж хто так просто відмовиться на халяву отримувати таке величезне бабліще, нічого при цьому не робити й прекрасно почуватися.
Ми самостійно встановили тариф – усього дві гривні за метр, а за опалення ми сплачуємо лише в опалювальний сезон. До речі, теж не дуже багато. Ось у мене квартира має 141 метр, і в опалювальний сезон ми платимо 408 гривень. Для такої площі це – копійки.
За дві гривні в нас квітнуть квіти на клумбах коло будинку, травичка, дерева… Ми вже майже все відремонтували, що залишилося угробленим після жеку, і в нас ще залишаються гроші зробити паркан та інші елементи благоустрою. Кожен може порівняти наші ціни та рівень комфорту зі срачем навколо своїх будинків і цифрами у своїх платіжках. Адже в нас ніхто нічого не краде, кожен може проконтролювати, скільки грошей зібрано, скільки ми заплатили Київенерго, Водоканалу, скільки коштує управитель, бухгалтер, скільки отримують люди, котрі обслуговують наші внутрішньобудинкові комунікації, тощо.
ЖОДЕН ЖЕК НЕ ПРАЦЮЄ ЗАКОННО
І мешканці будь-якого будинку можуть налагодити такий догляд за своїм домом?
Безумовно! Тільки проблема наших людей у тому, що, як я вже казала, їм важко об’єднатися. Вони не довіряють одне одному, не вміють приймати колективні рішення, не здатні досягати консенсусу, доходити якогось компромісу. Люди готові посваритися і влаштувати мордобій за будь-який дріб’язок, вони підозрюють кожного, хто готовий взятися за суспільно-корисну справу, у особистій матеріальні зацікавленості. А все чому? Тому що зараз у законі про ОСББ прописаний надто складний алгоритм прийняття колективних рішень. Тобто скористатися наявним алгоритмом можуть лише доволі просунуті люди. Якщо спростити цей алгоритм, то ним зможуть скористатися і звичайні громадяни. Спробуйте зараз зібрати збори за прописаною з законі про ОСББ схемою!
Комунальна мафія робить усе, щоб так залишалося назавжди.
Виправити ситуацію насправді дуже-дуже просто. Багато країн цей шлях пройшли успішно. Там люди такі самі, як і в нас, проте вони ефективно управляють своїми будинками.
Уявіть собі мініакціонерне товариство, яким насправді і є багатоквартирний будинок. Але як можна управляти акціонерним товариством, якщо не відомо, скільки акцій належить кожному акціонеру? Так само наші люди в багатоквартирних будинках не знають, яка частка будинку як цілісного майнового комплексу їм належить. Якби людина знала, яка її частка, вона б знала, скільки їй потрібно знайти союзників, аби прийняти якесь рішення. Зараз це зробити неможливо, тому що ані БТІ, ані будь-яка інша організація не обліковує багатоквартирні будинки як цілісні майнові комплекси з визначенням ідеальних часток співвласників.
Є ще одна проблема – в Україні немає можливості безперешкодно отримати доступ до інформації про інших співвласників багатоквартирного будинку. Тобто ви не може некорупційним шляхом дізнатися, як звуть ваших сусідів і як з ними зв’язатися. Хіба що вони особисто живуть у своїх квартирах і добровільно вам скажуть, що вони є справді власники і покажуть свої правовстановлюючі документи. А ви багато знаєте людей, які не злякаються це сказати й показати?! У нашому будинку простіше, бо в нас освічені люди, усі знають, хто я така, і за 11 років багато хто з сусідів зверталися до мене по якісь консультації.
А уявіть собі, як організувати ОСББ в хрущовці, де живуть бідні, залякані люди, багато хто здає своє житло, а ще – десь 15% неприватизованих квартир. А для створення ОСББ треба отримати згоду більш як половини співвласників будинку! І саме ці хрущовки найбільше потерпають від комунальної мафії.
У нас жоден жек не працює легітимно, бо в Цивільному кодексі написано, що будинок є співвласністю всіх власників приміщень у ньому й тільки співвласники мають право приймати колективні рішення щодо своїх будинків. Покажіть мені хоч один жек, який має бодай у якомусь вигляді колективне рішення співвласників, що саме цей жек має обслуговувати будинок! Тобто будинки обслуговуються жеками “по дефолту”, мовляв, а ми завжди обслуговували цей будинок. Але ж колективного рішення з цього приводу ніхто не приймав!
Крім того, приходять жеки-рейдери, замість “комунальних” жеків, що були завжди, кидають свої платіжки й “доять” нещасних людей, які навіть не підозрюють, як їх цинічно обманюють. І хто цим займається? Наша різнокольорова комунальна мафія, яка “кришується” політиканами від усіх без винятку політичних сил, бо їм усім вигідний такий стан речей.
Що ви пропонуєте зробити?
Житловий кодекс викинути як такий і забути про нього назавжди, бо це породження Радянського Союзу, яке вже нікому не потрібне.
А в законі про ОСББ – спростити алгоритми прийняття колективних рішень співвласниками багатоквартирних будинків.
Ви вирішили голодувати. Наскільки це виправдано?
Чесно кажучи, я вважала, що це буде актом виключно мого самурайського натхнення. Я не думала, що хтось приєднається чи комусь це буде цікаво. Проте, як не дивно, люди навіть вийшли на демонстрацію перед профільним комітетом і домоглися того, аби ухвалення ЖК було поки що відклали до осені. Голова профільного комітету Володимир Рибак поклявся в ефірі радіо “Ера”, що поки Кодекс не задовольнятиме громадськість, його ніхто не винесе в сесійну залу. Сподіваюсь, ми таки поховаємо цей ЖК.
Голодувати залишилося десять днів. Зовсім небагато...
А як ваші рідні поставилися до цієї акції?
Ну, мій чоловік (суддя апеляційного суду Юрій Василенко. - Авт. ), якщо пам’ятаєте, порушив кримінальну справу проти Кучми, коли той ще був президентом... Це в порівнянні з моїм голодуванням значно крутіше...
Ставляться нормально... Звичайно, класно голодувати в броньованій камері, але коли доводиться готувати їжу п’ятьом мужикам - чоловікові й синам, - це важкувато У мене четверо хлопців – найменшому майже дев’ять років, одному - одинадцять і двом близнюкам – чотирнадцять. Їдять – як не в себе. (Сміється. – Авт.). Та що поробиш, сім’ю годувати треба.
Розмовляла Оксана Климончук
Тетяна Монтян розповіла УНІАН, що саме її не влаштовує в новому ЖК.
У РОСІЇ ЩОДНЯ СТРІЛЯЮТЬ ЯКОГОСЬ “КОМУНАЛЬНИКА”
Пані Тетяно, якщо сформулювати одним реченням – чим зумовлено ваш протест?
Якщо прийнятий у першому читанні Житловий кодекс він стане законом, то остаточно вгробить нашу країну. Це буде правова й гуманітарна катастрофа.
За цим Житловим кодексом, комунальні інспектори отримають право вриватися в квартиру з метою “профілактики”. А чим небезпечні такі комунальні існпектори?
Вони втручатимуться в ту сферу діяльності, яка взагалі їх не має стосуватися, тому що є співвласники багатоквартирного будинку, сусіди – і все, що діється в домі, - це їхні проблеми, а не якихось зовсім сторонніх людей. Ви ж не запрошуватимете якихось сторонніх інспекторів, аби вони вирішили, якого кольору унітаз вам купувати...
Новий ЖК для обслуговування будинків передбачає замість жеків послуги приватних фірм…
Там пропонується обов’язкове обслуговування житлового фонду управляючими компаніями, причому безальтернативно. Тобто люди, які навіть самі організували ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирних будинків) чи кооператив, зможуть обслуговувати свої будинки самостійно тільки в тому разі, якщо відповідатимуть якимось міфічним “кваліфікаційним вимогам” Кабміну. Цих кваліфікаційних вимог Кабміну ще ніхто в очі не бачив. І є величезна підозра, що “пройти” ці кваліфікаційні вимоги можна буде тільки за допомогою корупційної складової. Якщо в будинку взагалі не створено ОСББ чи кооперативу – значить, місцеві органи нав’язуватимуть управляючу компанію. Ідеться про фактичне позбавлення людей права колективної власності. А який сенс мати власність, якщо ти сам не можеш нею розпорядитися?!
Це те саме, якби власників автомобілів зобов’язали на безальтернативній основі обслуговувати свої автомобілі тільки на певних СТО, які відповідають якимось там кваліфікаційним вимогам, та заборонили це робити самостійно. Люди самі мають визначати, як їм ремонтувати свої авто і як управляти будинком, у якому вони живуть.
Зрозуміло, що за допомогою цих норм майбутнього Житлового кодексу хочуть поділити країну між корумпованими управляючими структурами й “доїти” цей ресурс, тому що ціни, зрозуміло, встановлюватимуться також на безальтернативній основі.
Росія вже пройшла цей шлях. Там дня не проходить без повідомлення про те, що вбито чи поранено голову їхнього аналога ОСББ, який називається ТСЖ. Про те, що посміли підняти голос проти управляючих компаній і відверто завищених цін.
У Росії управляючі компанії призвели до абсолютно безумних цифр у платіжках і до повної неможливості здихатись цих компаній.
Може, хтось і хоче, аби ми теж пішли цим шляхом, але я не хочу, бо вважаю це катастрофою і, власне проти цього голодую.
ЖЕКИ КРАДУТЬ І БАЙДИКУЮТЬ, КОЛИ ЇХ НІХТО НЕ КОНТРОЛЮЄ
Жеки теж неефективні… Тоді що робити?
Жек – це просто назва. Бувають дуже різні жеки. Це просто обслуговуюча організація, вона може працювати добре, а може й погано, залежно від того, хто і як її контролює і які умови оплати. Я знаю багато прикладів, коли ОСББ саме не займається обслуговуванням будинку, але уклало конкретний договір з жеком, приймає лише за актом виконані роботи й після того розраховується.
І що ви думаєте? Ті самі жеки, які завжди байдикували, почали працювати нормально, бо ж інакше їм ніхто не заплатить! Жеки працюють погано тоді, коли їх ніхто не контролює, коли в будинку немає колективного власника, коли люди не здатні об’єднатися й проконтролювати, чи надано їм ті послуги, за які виставлені рахунки. Якщо ж люди здатні об’єднатися, якщо вони здатні прийняти колективне рішення й колективно контролювати виконання робіт, жек працюватиме прекрасно, а якщо працюватиме погано, то можна найняти інший жек чи окремих людей для виконання певних робіт.
УПРАВЛЯЮЧІ КОМПАНІЇ – КОРУПЦІЙНА СУТЬ НОВОГО ЖК
У ЖК ще є норма, яка допускає примусове виселення з житла громадянина в разі несвоєчасної сплати кредиту за житло…
Це можна робити зараз і без Житлового кодексу. І виселяти можна не тільки тих, хто не сплачує за комунальні послуги. Наше законодавство не розрізняє природу виникнення боргових зобов’язань. Абсолютно не важливо, за що саме ви винні гроші. Може, ви комусь шкоди завдали, може, ви борг не повернули. Законодавцю байдуже, виконавчій службі – тим більше. У виконавчому листі написано, що ви винні стільки-то, і цю суму маєте сплатити. Якщо вам немає чим сплачувати, то можуть “звернути стягнення” на ваше майно. Якщо у вас немає жодного майна, крім квартири, то її звернуть на погашення боргу. Це можна робити й без ЖК, він тут ні до чого.
Бо ЖК сам по собі – це конгломерат переписаних “своїми словами” норм з інших нормативних актів. Тобто взяли окремі норми з Цивільного кодексу, закону про ОСББ, закону про житлово-комунальні послуги, закону про примусове відчуження, закону про соціальне житло і багатьох інших законів, переписали їх своїми словами, запхали під одну палітурку й обізвали це все «Житловим кодексом».
Уявіть собі, що робитимуть суди, якщо такий Кодекс приймуть! Що їм застосовувати: автентичну норму з тих законів, які я перерахувала, чи переписані “своїми словами” маразми лобістів Житлового кодексу?! Бо ж привести Кодекс у відповідність до іншим законодавством лобісти не потурбувалися!
А потрібен їм ЖК виключно для того, щоб заховати в нього корупційну норму про управляючі компанії. Більше цей ЖК не потрібен нікому. Тому я й кажу, що він стане правовою трагедією для країни, бо інші закони, з яких повисмикували ці норми, ніхто не скасовує. Як воно узгоджуватиметься, невідомо. Уявіть собі, оця збірна солянка існуватиме в єдиному правовому полі з іншими нормативними актами, котрі якось урегульовують питання, які тепер намагаються запхати в ЖК заради норм про управляючі компанії.
КОМУНАЛЬНА МАФІЯ – ЦЕ КОНКРЕТНІ ДЕПУТАТИ ВР
Хто є лобістами цього ЖК?
Прутнік з Адамовим, Рибак, а також бютівці, литвинівці, нунсівці: Сербін, Лисов і купа інших. Фактично весь їхній профільний комітет лобіює це ЖК.
Власне, вони всі й пішли в той комітет, бо хочуть паразитувати на неврегульованості питань ЖКГ у країні. Тобто, є комунальна мафія, у якій навалом діячів і з ПР, і з БЮТ, і з НУ-НС, і щ КПУ, і з блоку Литвина… Кого там тільки немає. Нардепи паразитують на тому, що в нашій комунальній сфері твориться цілковитий безлад. Вони паразитують на тому, що люди поки не здатні об’єднатися на рівні своїх будинків, аби контролювати якість наданих їм послуг. І нардепи та чиновники хочуть паразитувати на цьому вічно. Для цього вони роблять усе, аби заблокувати спроби спростити для людей процедуру прийняття колективних рішень у багатоквартирних будинках.
Бо ж роз’єднані люди абсолютно нічого не здатні контролювати, «голос единицы - тоньше писка», як писав Маяковський. Практика показує, що коли будинок роз’єднаний, а мешканці його – “атомарні” і живуть за принципом “моя хата скраю”, то жек робить з ними все, що хоче.
Візьмімо мій будинок. 11 років я вмовляла сусідів організувати ОСББ. Люди нічого не хотіли. Але в мене інша проблема – це занадто багатий будинок і людям було просто ліньки заморочуватися за якісь там копійки. Моїх сусідів “прорвало” лише тоді, коли жек, який взагалі ніколи нічого не робив у нашому будинку, відмовився ремонтувати дах. Тоді в людей змінилася мотивація, бо після кожного дощу робити нові євроремонти їм стало дорого і образливо. Тоді нарешті ми об’єдналися в ОСББ. Жек нам довелося фізично викидати за допомогою охоронної фірми, бо ж хто так просто відмовиться на халяву отримувати таке величезне бабліще, нічого при цьому не робити й прекрасно почуватися.
Ми самостійно встановили тариф – усього дві гривні за метр, а за опалення ми сплачуємо лише в опалювальний сезон. До речі, теж не дуже багато. Ось у мене квартира має 141 метр, і в опалювальний сезон ми платимо 408 гривень. Для такої площі це – копійки.
За дві гривні в нас квітнуть квіти на клумбах коло будинку, травичка, дерева… Ми вже майже все відремонтували, що залишилося угробленим після жеку, і в нас ще залишаються гроші зробити паркан та інші елементи благоустрою. Кожен може порівняти наші ціни та рівень комфорту зі срачем навколо своїх будинків і цифрами у своїх платіжках. Адже в нас ніхто нічого не краде, кожен може проконтролювати, скільки грошей зібрано, скільки ми заплатили Київенерго, Водоканалу, скільки коштує управитель, бухгалтер, скільки отримують люди, котрі обслуговують наші внутрішньобудинкові комунікації, тощо.
ЖОДЕН ЖЕК НЕ ПРАЦЮЄ ЗАКОННО
І мешканці будь-якого будинку можуть налагодити такий догляд за своїм домом?
Безумовно! Тільки проблема наших людей у тому, що, як я вже казала, їм важко об’єднатися. Вони не довіряють одне одному, не вміють приймати колективні рішення, не здатні досягати консенсусу, доходити якогось компромісу. Люди готові посваритися і влаштувати мордобій за будь-який дріб’язок, вони підозрюють кожного, хто готовий взятися за суспільно-корисну справу, у особистій матеріальні зацікавленості. А все чому? Тому що зараз у законі про ОСББ прописаний надто складний алгоритм прийняття колективних рішень. Тобто скористатися наявним алгоритмом можуть лише доволі просунуті люди. Якщо спростити цей алгоритм, то ним зможуть скористатися і звичайні громадяни. Спробуйте зараз зібрати збори за прописаною з законі про ОСББ схемою!
Комунальна мафія робить усе, щоб так залишалося назавжди.
Виправити ситуацію насправді дуже-дуже просто. Багато країн цей шлях пройшли успішно. Там люди такі самі, як і в нас, проте вони ефективно управляють своїми будинками.
Уявіть собі мініакціонерне товариство, яким насправді і є багатоквартирний будинок. Але як можна управляти акціонерним товариством, якщо не відомо, скільки акцій належить кожному акціонеру? Так само наші люди в багатоквартирних будинках не знають, яка частка будинку як цілісного майнового комплексу їм належить. Якби людина знала, яка її частка, вона б знала, скільки їй потрібно знайти союзників, аби прийняти якесь рішення. Зараз це зробити неможливо, тому що ані БТІ, ані будь-яка інша організація не обліковує багатоквартирні будинки як цілісні майнові комплекси з визначенням ідеальних часток співвласників.
Є ще одна проблема – в Україні немає можливості безперешкодно отримати доступ до інформації про інших співвласників багатоквартирного будинку. Тобто ви не може некорупційним шляхом дізнатися, як звуть ваших сусідів і як з ними зв’язатися. Хіба що вони особисто живуть у своїх квартирах і добровільно вам скажуть, що вони є справді власники і покажуть свої правовстановлюючі документи. А ви багато знаєте людей, які не злякаються це сказати й показати?! У нашому будинку простіше, бо в нас освічені люди, усі знають, хто я така, і за 11 років багато хто з сусідів зверталися до мене по якісь консультації.
А уявіть собі, як організувати ОСББ в хрущовці, де живуть бідні, залякані люди, багато хто здає своє житло, а ще – десь 15% неприватизованих квартир. А для створення ОСББ треба отримати згоду більш як половини співвласників будинку! І саме ці хрущовки найбільше потерпають від комунальної мафії.
У нас жоден жек не працює легітимно, бо в Цивільному кодексі написано, що будинок є співвласністю всіх власників приміщень у ньому й тільки співвласники мають право приймати колективні рішення щодо своїх будинків. Покажіть мені хоч один жек, який має бодай у якомусь вигляді колективне рішення співвласників, що саме цей жек має обслуговувати будинок! Тобто будинки обслуговуються жеками “по дефолту”, мовляв, а ми завжди обслуговували цей будинок. Але ж колективного рішення з цього приводу ніхто не приймав!
Крім того, приходять жеки-рейдери, замість “комунальних” жеків, що були завжди, кидають свої платіжки й “доять” нещасних людей, які навіть не підозрюють, як їх цинічно обманюють. І хто цим займається? Наша різнокольорова комунальна мафія, яка “кришується” політиканами від усіх без винятку політичних сил, бо їм усім вигідний такий стан речей.
Що ви пропонуєте зробити?
Житловий кодекс викинути як такий і забути про нього назавжди, бо це породження Радянського Союзу, яке вже нікому не потрібне.
А в законі про ОСББ – спростити алгоритми прийняття колективних рішень співвласниками багатоквартирних будинків.
Ви вирішили голодувати. Наскільки це виправдано?
Чесно кажучи, я вважала, що це буде актом виключно мого самурайського натхнення. Я не думала, що хтось приєднається чи комусь це буде цікаво. Проте, як не дивно, люди навіть вийшли на демонстрацію перед профільним комітетом і домоглися того, аби ухвалення ЖК було поки що відклали до осені. Голова профільного комітету Володимир Рибак поклявся в ефірі радіо “Ера”, що поки Кодекс не задовольнятиме громадськість, його ніхто не винесе в сесійну залу. Сподіваюсь, ми таки поховаємо цей ЖК.
Голодувати залишилося десять днів. Зовсім небагато...
А як ваші рідні поставилися до цієї акції?
Ну, мій чоловік (суддя апеляційного суду Юрій Василенко. - Авт. ), якщо пам’ятаєте, порушив кримінальну справу проти Кучми, коли той ще був президентом... Це в порівнянні з моїм голодуванням значно крутіше...
Ставляться нормально... Звичайно, класно голодувати в броньованій камері, але коли доводиться готувати їжу п’ятьом мужикам - чоловікові й синам, - це важкувато У мене четверо хлопців – найменшому майже дев’ять років, одному - одинадцять і двом близнюкам – чотирнадцять. Їдять – як не в себе. (Сміється. – Авт.). Та що поробиш, сім’ю годувати треба.
Розмовляла Оксана Климончук
Подписаться на:
Сообщения (Atom)