Кость Бондаренко: Що спільного між Марією Стюарт і Юлією Тимошенко

Кость Бондаренко: Що спільного між Марією Стюарт і Юлією Тимошенко

Суд над Юлією Тимошенко примушує замислюватися, аналізувати і шукати прецеденти в історії. Історична освіта – можливо, мінус у даній ситуації, оскільки постійно тягне відірватися від дня нинішнього і подивитися на процеси (у тому числі й процес Тимошенко) з висоти часу, з погляду історії, «З погляду вічності», як казав незабутній Павло Загребельний. Саме тому напрошується єдина аналогія – справа Марії Стюарт.

Єлизаветинська епоха в Англії і нинішня Україна мають дуже багато спільного. Для Англії це був період первинного накопичення капіталів. Період, коли невелика кількість потопаючих у розкоші можновладців почала говорити про соціальні ідеали для бідноти (Генріх VIII, батько Єлизавети, любив повторювати, що ідеалом правителя повинен стати такий порядок речей, при якому кожен його підданий буде гарантовано знати: у печі вранці на нього чекають свіжий хліб і смажена курка). Оточення Єлизавети не було схоже на справжніх джентльменів і навряд чи могло вважатися лицарями без страху й докору. Найближчий соратник і фаворит королеви, Роберт Дадлі, граф Лестер, був онуком казнокрада і хабарника. Пізніше – як вважали сучасники – він отруїв свою дружину (за це Михайло Булгаков помістив графа Лестера в список присутніх на балу Воланда в «Майстрові й Маргариті»). Те, наскільки протегувала королева корсарам, піратам і флібуст'єрам, неодноразово описано в літературі: Френсіс Дрейк, Вільям і Джон Хоукінси, Волтер Рейлі не тільки наводили жах на мандрівників, але й перебували на службі Її Величності. Державний секретар Вільям Сесіл підозрювався в корупції. Так само звинувачувався в корупційних діях і головний підскарбій Томас Перрі. Тобто, країна і правляча еліта були далекі від ідеалу.

У цей час свої претензії на престол висунула шотландська королева Марія Стюарт. Марія була властолюбною жінкою. Вона патологічно любила владу – ще з тих пір, як у ранній юності вийшла заміж за французького дофіна, а незабаром – короля Франциска II. Марія кілька років жила в розкоші й лестощах. Їй писали вірші найкращі поети Європи (зокрема, і геніальний Лопе де Вега). Мистецтву інтриг вона вчилася у своєї свекрухи – Катерини Медічі. У вісімнадцять років юна королева овдовіла і повернулася до Шотландії. Але вона завжди пам'ятала, що є правнучкою Генріха VII, а значить має повне право успадковувати англійський престол.

Більш того: королеву Єлизавету Марія не визнавала законною правителькою Англії. Марія вважала, що «незаконнонароджена» Єлизавета вкрала в неї корону. Народ – правду сказати – Єлизавету не надто любив, зате красива популістка Марія Стюарт користувалася великою популярністю. Окрім іншого, Єлизавета, яка крізь пальці дивилася на марнотратство і корупцію в своєму оточенні, затіяла грандіозні перетворення: країна, доведена до ручки непомірними бенкетами її батька Генріха VIII і тотальними репресіями проти протестантів, які проводила сестра Єлизавети, Кривава Мері, вимагала реформ і стабільності. Єлизавета вирішила дати країні і стабільність, і перетворення.

Єлизавета зовсім не збиралася віддавати корону Марії – корона і так дісталася Єлизаветі дорогою ціною. Двічі корона діставалася іншим людям – але не Єлизаветі. Королева любила владу не менше, ніж її суперниця – і не бажала з цією владою розлучатися. Але владу вона вирішила присвятити двом стратегічно важливим цілям: змінам у королівстві і величі королівства. Марії ж корона потрібна була заради корони, влада заради влади – не більш. Влада в її розумінні – це права і привілеї. Влада в розумінні Єлизавети – це обов'язок. Властолюбні жінки розійшлися в розумінні концепції влади.

Важливий чинник: Англія вимагала відкриття нових торгових шляхів, освоєння нових колоній, модернізації економіки. Єлизавета зробила ставку на експортерів. І в цій ситуації її політика натрапила на опір Іспанії, яка грала вирішальну роль в європейській політиці. Король Іспанії Філіп розглядав Англію як сферу інтересів іспанської корони (він був одружений першим шлюбом із Кривавою Мері і пізніше пропонував руку Єлизаветі). Для успішного розвитку Англії необхідно було не просто відірватися від союзу з Іспанією, але й перевершити Іспанію, довести свою власну спроможність як держави.

Марія Стюарт як реальна опозиція до Єлизавети влаштовувала і противників реформ (шотландських баронів, англійських аристократів, прихильників католицького духівництва), й Іспанію (для Філіпа вона була прекрасним знаряддям, направленим проти Єлизавети).

Вам це нічого не нагадує? Так само сьогоднішня Юлія Тимошенко, яка любить владу не менше, ніж Марія Стюарт, а також уміє інтригувати, чарувати і привертати, подібно до шотландської королеви, сьогодні зібрала під свої прапори і скривджених, і противників реформ, і просто тих, хто не хоче миритися з новою владою. Але одночасно в планах Володимира Путіна щодо України Тимошенко грає досить серйозну роль: чинник Тимошенко сьогодні максимально використовується і розкручується не без допомоги російських піар-структур, окремих технологів, а в Європі Тимошенко підтримують ті самі політики, які всіляко допомагають Росії будувати обхідний газопровід «Норд Стрім». В умовах нагнітання протистояння між Росією і Україною Тимошенко стає і альтернативним варіантом, й інструментом дії на світову спільноту – з боку Володимира Путіна.

Сьогодні Григорій Немиря веде переговори із західними політиками щодо підтримки Тимошенко – так само, як і чотириста з гаком років тому Ентоні Бабінгтон вів переговори щодо підтримки Марії Стюарт на англійський престол. Сьогодні оточення Юлії Тимошенко переконує їй в тому, що вона може стати президентом України – точно так, як і оточення Марії Стюарт казало їй, що вона зможе стати королевою Англії. Сьогодні Тимошенко не визнає Януковича президентом і не визнає легітимність суду – Марія Стюарт теж не визнавала ні легітимність Єлизавети, ні легітимність суду у її справі.

Ті, хто хочуть бачити в Юлії Тимошенко нову Жанну д’Арк, помиляються: Жанна звільняла країну за патріотичним обов’язком, ніколи не претендуючи на владу в країні, і стала жертвою інтриг (хоча історики вже давно довели: ніякого спалювання Жанни не було, а відомості про неї зустрічаються і через десять, і через двадцять років після офіційної дати страти). Тут скоріше доречні аналогії саме з Марією Стюарт: властолюбною, амбітною жінкою, яка не зупиняється ні перед чим, готовою йти по трупах до своєї мети, розумною, прекрасною, добре освіченою жінкою, колись дуже привабливою, велелюбною, але такою, що з роками втратила свою колишню красу і пристрасть, але зберегла жагу до влади й інтриг.

Можливий прихід до влади в Англії Марії Стюарт напевно викликав би тріумфування мас, але це було б украй популістське правління, при якому були б законсервовані всі пороки попередніх правлінь, а в зовнішній політиці були б здані всі позиції Іспанії. Англія Марії Стюарт була приречена на яскраве, ефектне, але абсолютно безперспективне правління – без посилення, без розвитку, без змін. Та зате з величезною кількістю інтриг і змов. Страта Марії Стюарт викликала обурення в світових колах – але ця страта була необхідна для того, щоб поставити крапку і в цілій епосі в англійській історії, і в цілому напрямі в англійській політиці. Англія (і Шотландія) втратила яскравого політика – але знайшла стратегічну перспективу.

Сьогодні суд над Юлією Тимошенко може стати моментом істини для країни. Я не вдаюся в деталі. Я говорю про відповідність Тимошенко тим завданням, які стоять перед Україною. На жаль – я не бачу в Тимошенко політика дня завтрашнього, здатного змінити Україну і повести її в правильному напрямі. Втім, у Юлії Володимирівни був такий шанс – вона ним не скористалася. Я не вважаю політиком дня завтрашнього Януковича – він політик дня сьогоднішнього. Але ті перетворення, які задекларовані і починають утілюватися, просто необхідні країні. Принаймні, більше, ніж інтриги і демагогія Тимошенко. Хай оточення Януковича викликає сумніви у деяких європейських джентльменів. Хай кроки керівництва країни викликають критику. Але Україна йде від Росії – йде до Європи. Україна робить реформи – робить їх наполегливо і не звертаючи увагу на ниття і протести.

Я не вірю в те, що Тимошенко може очолити країну. Нинішній суд – це її лебедина пісня. Скоро в політику прийде нове покоління, яке задаватиме тон і для якого Тимошенко буде ім'ям з історії. Про Тимошенко напишуть книги, знімуть фільми – адже зверталися ж до образу Марії Стюарт і Шиллер, і Леся Українка, і Цвейг, і Дюма, і Словацький, і Бродський. Як літературний герой вона привабливіша, ніж реальний персонаж. Можливо, те саме скажуть і про Тимошенко. Для мистецтва вона – просто неоцінимий зразок. Втім, цілком можливо, що хтось із «політичних дітей» Тимошенко в майбутньому зможе претендувати на найвищий політичний пост у країні після Януковича. Адже успадковував же трон Єлизавети син страченої нею Марії Стюарт, Яків І? Але успадковував саме як політичний спадкоємець Єлизавети, а не своєї матері, як продовжувач політичної традиції останньої королеви з роду Тюдорів, а не шотландської традиції інтриг і обману.

Йосип Бродський писав у своїх знаменитих «Сонетах до Марії Стюарт»:

Что делает историю? - Тела.

Искусство? - Обезглавленное тело.

Взять Шиллера: истории влетело

от Шиллера. Мари, ты не ждала,

что немец, закусивши удила,

поднимет старое, по сути, дело:

ему-то вообще какое дело,

кому дала ты или не дала?

Но, может, как любая немчура,

наш Фридрих сам страшился топора.

А во-вторых, скажу тебе, на свете

ничем (вообрази это), опричь

искусства, твои стати не постичь.

Историю отдай Елизавете.

Юліє Володимирівно, віддайте історію тим, кому вона по праву належить. І вдячні нащадки осягатимуть Вас за допомогою мистецтва.

Кость Бондаренко