Але важко повірити в реформаторські плани чиновників, за допомогою і участю яких багато років успішно переводять на приватні рахунки українське газодобування, неслабо заробляють на газорозподілі і придивляються до транзитних потужностей. Чи здатні ці менеджери навести порядок з електроенергетикою? Як реформуватиметься галузь? Якою буде стратегія її розвитку? Врешті-решт, як заплановані нововведення відіб`ються на українському споживачі? Про це ми розмовляємо з провідним енергетичним експертом Центру Разумкова Сергієм Дяченком.
НЕ МОЖУ ЗРОЗУМІТИ, НАВІЩО РОСІЇ НАША АТОМНА ГЕНЕРАЦІЯ
Пане Дяченко, хочу запитати вас про саму природу української електрики. Хто і в яких пропорціях виробляє нам електричний струм? Скільки – держава, а скільки – приватні компанії?
Структура виробництва електроенергії в Україні за підсумками 2010 року приблизно наступна. Атомні електростанції виробляють 48% електрики, теплові електростанції (у нас вони, в основному, працюють на вугіллі) і ТЕЦ (використовують як сировину, головним чином, газ) – 42%, гідроелектростанції і гідроакумулюючі станції – 7%, блокстанції і комунальні ТЕЦ – 3%. Основний осяг енергії виробляється на атомних і теплових електростанціях.
А тепер про структуру власності. Атомна і гідроенергетика у нас на сто відсотків державна. А з тепловиками ситуація інша. З п`яти генеруючих компаній «Східенерго» повністю контролюється Донецькою паливно-енергетичною компанією (належить Ахметову. – Авт.). У «Дніпроенерго» ДТЕКу належить 44% акцій, а в «Західенерго» – 25% акцій. Уряд в квітні заявив про плани приватизувати цього року 25% акцій «Дніпроенерго» і 45% акцій «Західенерго». Свій інтерес до придбання заявлених пакетів акцій позначили українські і російські структури, у тому числі і ДТЕК.
Тобто ДТЕК, маючи контроль над «Східенерго», може одержати контроль ще над двома компаніями теплової генерації? І скільки вони в сумі виробляють електроенергії?
По встановленій потужності ці три компанії виробляють 62 відсотки теплової генерації України. Але не забуватимемо, що половина електроенергії в Україні виробляється на АЕС. Правда, мене дуже здивувало те, що один з керівників «Росатома» недавно заявив, що ведуться розмови про створення СП між підприємствами «Росатом» і «Енергоатом». Чесно кажучи, думав, що питання вже закрите, і замість запропонованого Путіним об`єднання атомних активів країн, сторони перейшли до співпраці за окремими проектами – створення заводу з фабрикації ядерного палива, добудова блоків на Хмельницькій АЕС і т.д. Але ідея, виявляється, жива. Політичні мотиви створення такого СП зрозумілі, а ось економічні аргументи шкутильгають на обидві ноги. Можна без зусиль пояснити, навіщо Росії СП по газу, навіщо їм потрібні наші «Турбоатом» і уранові родовища, але виразно пояснити, навіщо росіянам потрібний контроль над українською атомною генерацією, складно.
Вони люблять все контролювати і іноді що-небудь взірвати, особливо коли потрібна маленька переможна війна...
А якщо серйозно, то навіщо? Хіба що експортувати електроенергію, вироблену на українських АЕС. Але це потребуватиме дуже серйозної модернізації української енергетичної системи, та і чи потрібна зараз українська електроенергія в Європі в таких обсягах, питання дуже спірне.
У будь-якому випадку передача наших АЕС в таке СП буде, по суті, їх приватизацією, а до цього, як показали останні соціологічні опитування, українці відносяться украй негативно.
ЗА НОВОЇ СИСТЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ РИНКУ НАЙДЕШЕВШУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЮ ЗАБЕРУТЬ ОЛІГАРХИ
Повертаючись до реформи в електроенергетиці. Уряд України неодноразово заявляв, що нас вже цього року чекають реформи ринку електроенергії. У чому полягатиме реформа?
Президент України дав Кабінету Міністрів доручення підготувати проекти змін до законодавства, необхідних для проведення цих реформ, вже влітку цього року. Напевно, в основу ляже концепція реформування функціонування і розвитку оптового ринку електричної енергії України, затверджена в 2007 році.
Там передбачений перехід до так званої моделі «вільного доступу до мереж», яка передбачає, що відносини виробників і споживачів електроенергії будуватимуться через двосторонні договори і на балансуючому ринку.
Це що, кожен завод, кожне міністерство, кожна школа і кожен громадянин зможуть собі вибрати електростанцію і купувати там електрику?
В принципі так. Але, напевно, директорові маленької школи або літній людині буде незручно їздити на електростанцію, іноді за сотні кілометрів, щоб купити трохи електрики. Напевно, зручніше працювати з посередником, допустимо, обленерго, який забезпечуватиме електроенергією дрібних споживачів. В цілому ж генерація і споживачі зможуть безпосередньо вирішувати питання постачань електроенергії.
А що таке «балансуючий ринок»?
Якимсь чином необхідно буде балансувати роботу енергосистеми, іншими словами, робити так, щоб в кожен період часу вироблялося стільки електроенергії, скільки потрібно. Саме ці питання і вирішуватимуться за допомогою такої структури, як балансуючий ринок.
А як ці питання вирішуються зараз?
Зараз у нас працює модель так званого «пулу». Всі виробники продають електроенергію на єдиний майданчик – Оптовий ринок електроенергії (ОРЕ). Тут її купують постачальники, наприклад, ті ж обленерго.
Як при цьому формується тариф на електроенергію?
Для теплових електростанцій і частини ТЕЦ середня ціна формується на підставі цінових заявок з урахуванням оплати за електроенергію, робочу потужність, маневреність, оплати за пуски блоків і ін. Інші виробники – НАЕК «Енергоатом», ПАО «Укргідроенерго», частина ТЕЦ, Генерація поновлюваних джерел виробництва електроенергії відпускають електроенергію ОРЕ за тарифом, встановленим НКРЕ.
Постачальники подають інформацію про потреби в електроенергії. На підставі заявок виробників і постачальників підприємство «Енергоринок» проводить прогноз покриття, розробляє графік навантажень, проводить розрахунки оптових цін на електричну енергію, диспетчеризацію системи. Це лише у загальних рисах, оптовий ринок електроенергії - дуже складний механізм.
А скільки коштує кіловат електроенергії?
В кінці травня АЕС здавали електроененргію ОРЕ по 18 коп./кВт.год., гідроелектростанції – по 10 коп./кВт.год, а середня ціна для теплових електростанцій становила 72 коп./кВт.год. Таким чином, середня ціна продажу електроенергії в ОРЕ була 38 копійок.
Постачальники електроенергії за регульованим тарифом (обленерго), які реалізують 87% електроенергії, отримували її в ОРЕ за ціною 40 коп./кВт.год, а постачальники - за нерегульованим тарифом – по 52 копійки.
Населення платить загалом помірні ціни 28-36 коп./кВт.год.
У цілому, нинішня система досить прозора – на підставі заявок виробників державне підприємство «Енергоринок» відбирає з різних станцій деяку кількість найбільш ефективних блоків, необхідних для покриття потреб в електроенергії і забезпеченні надійної роботи системи, і для них визначаються середні ціни. При всіх недоліках тут видно, що почім, і на людях поки ніхто не наживається.
А як буде після реформи?
Тут все простіше – і складніше. Свободи більше – свободи вибору. Але тут же виникає питання – як теплова генерація конкуруватиме з атомною, у якої електроенергія набагато дешевша? Пропонують зобов`язувати споживачів купувати електроенергію і у атомників, і у тепловиків. Але такий крок все ускладнить і наблизить до нинішньої системи.
Але найнеприємніше, що велика промисловість, тобто олігархи, легко вирішать питання постачань електроенергії з найбільш ефективних станцій. Вони, «елітні» споживачі з великими обсягами закупівель і стабільним попитом, легко вирішують усі питання в державних інстанціях. А ось населенню і бюджетній сфері можуть залишити старенькі станції з дорогою електроенергією і т.з. «зеленку» - генерацію, що працює за зеленим, дуже недешевим тарифом. (Згідно з офіційними даними ДП «Енергоринок», наприкінці травня вітрові електростанції продавали в ОРЕ електроенергію за ціною 1,3 грн. за кВт.год. – Авт.) Так у принципі і відбувається в багатьох європейських країнах, де ціна електроенергії для населення на 20-30% перевищує ціни для промисловості. Тобто люди не витримують конкуренції з великою промисловістю, в наших умовах – з олігархами.
Ще одна проблема може виникнути у випадку, коли власник станції і підприємства-споживача виявиться однією і тією ж особою, а після приватизації теплової генерації така ситуація може бути не рідкістю.
Тоді ціна на електроенергію встановлюватиметься не на підставі конкурентної політики, а виходячи з оптимізації корпоративних фінансових потоків і мінімізації податкових відрахувань.
Але ж у системи, заснованої на двосторонніх контрактах, є переваги? Така модель використовується європейськими країнами?
Вважається, що така система постачань стабільніша, тобто дозволяє надійніше прогнозувати завантаження електростанцій, що повинно залучати інвесторів. Але досвід тих же європейських країн показує, що ця система не надає достатніх гарантій для інвестора і створює при цьому додаткові труднощі. Цінова інформація по двосторонніх контрактах, як правило, закрита, що істотно утруднює оцінку ринку.
Деякі країни зараз переглядають свої підходи до регулювання ринку електроенергії, та ж Англія розглядає можливість відмовитися від моделі ринку, побудованого на двосторонніх контрактах.
Для залучення інвестицій доцільно використовувати практику державних гарантій завантаження потужностей і окупності інвестицій. Такі гарантії надані і в Україні для деяких видів генерацій – вітрової, сонячної, в рамках механізмів «зеленого тарифу».
БІЗНЕС ПОНАБИРАВ КРЕДИТІВ ПІД ЗЕЛЕНУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЮ, А ЗА ПРОБЛЕМИ ЗАПЛАТИТЬ ДЕРЖАВА
А як ви оцінюєте перспективи зеленої енергетики?
Спершу ми повинні відзначити, що ця енергетика дуже складна для роботи енергосистеми. Вона нестабільна, вимагає регулювання реактивної потужності і забезпечення великими обсягами резервної потужності. І нарешті – вона дуже дорога. Установка 1 Гвт вітрової електростанції коштує 3 млрд. євро, а теплової газовій електростанції – 800 млн. євро. При цьому собівартість електроенергії, одержаної на вітряках, перевищує собівартість електроенергії, одержаної на традиційних видах генерації.
Пільги, які на сьогодні мають в Україні виробники вітрової і сонячної енергетики, одні з найбільших в Європі.
Це приводить до великого інтересу інвесторів до таких проектів. На сьогодні на потужність 1,6 Гвт вже підписані технічні умови діючих договорів приєднання вітрових і сонячних електростанцій. А це понад 5% від використовуваної в енергосистемі України потужності.
Тобто, бізнес-структури понабирали кредитів, поукладали угоди, але при цьому поки ніхто не думає про проблеми, з якими зіткнеться енергосистема України після підключення таких генеруючих потужностей. Напевно, передбачається, що за це платитиме держава і ми з вами, тобто споживачі. Якщо ситуація не змінитися, то при нинішніх темпах інвестування ми можемо одержати 3 Гвт «зеленки» вже через п`ять-сім років, а це 10% від використовуваної в українській енергосистемі потужності. Недавно почув вдале порівняння для такої ситуації: ми побудуємо міст без розв`язок і під`їзних шляхів – саме такий образ для подібної ситуації використовували недавно на конференції.
Якщо говорити про перспективи, то розрахунки показали, що якщо в Україні буде прийнята стратегія на пріоритетний розвиток зеленої енергетики, то у 2030 році ми одержимо електроенергію в 1,5-2 рази дорожчу, ніж у разі пріоритетного розвитку атомної генерації.
Я нічого не маю проти «зеленки», але її розвиток повинен йти на підставі чіткого плану, що враховує всі аспекти і проблеми. До 2030 року встановлена потужність в Україні, за прогнозами, становитиме 66 Гвт, а частка зеленої енергетики - 6 Гвт, що можна порівняти з двома атомними електростанціями.
Ми дійсно споживатимемо так багато електроенергії?
Це залежить від того, як проходитиме реформування. Але я думаю, що реалістичність довгострокових прогнозів зараз проблематична, і не тільки у зв`язку з нестабільною економічною ситуацією в світі. На підході технологічні рішення, які можуть розвернути перспективу світової енергетики в найнесподіванішому ракурсі. Зараз в західних наукових журналах пишуть про те, що настає революція енергоспоживання і мережева революція.
Поясніть докладніше.
На сьогодні споживання електроенергії можна умовно поділити на чотири сфери. Освітлення, опалення, транспорт і промисловість. У найближчому майбутньому освітлювальні прилади на світлодіодах почнуть активно витісняти традиційні лампочки розжарювання. (Світлодіод – напівпровідниковий прилад, який випромінює світло при пропусканні через нього електричного струму. – Авт.). Це – новітня технологія. Вона скорочує споживання енергоресурсу на порядок. Лампочка розжарювання, до якої ми так звикли, може через десять-п`ятнадцять років померти. Тобто звичайною побутовою справою стане лампа, яка служить двадцять років і їсть вдесятеро менше електроенергії. Світлодіоди можуть сформувати нову енергетику комфорту, коли прилади освітлення вибиратимуть тільки ради декору.
Далі йдемо. Опалення. Тут прогнозують революцію за рахунок використання матеріалів, які мають в рази менший коефіцієнт теплопровідності, що дозволить зменшити втрати тепла і енергії на порядок.
Наступна революція може відбутися в транспорті за рахунок появи над`ємних акумуляторів. Це сформує т.з. енергетику змінного ресурсу. Зараз акумулятори електромобілів дозволяють проїхати до 200 км., через 5-10 років ця відстань може збільшитися до 1000 км. Тоді весь транспорт перейде на електропривод, а заправка буде замінена процедурою зміни акумулятора.
Технології зріджування газу теж удосконалюються семимильними кроками і разом з акумуляторами можуть стати основним джерелом енергії для побутових електроприладів і систем опалення.
Тобто на великих вузлових залізничних станціях потягам буде достатньо поміняти батарею і їхати далі?
Ну, умовно кажучи, так. І на автозаправках...
Де поки не передбачають революцію споживання, – так це в промисловості. Прогнозують, що унаслідок описаних перетворень промисловість йтиме в кластери біля джерел сировини і енергії.
Якщо події розвиватимуться, як я описав, потреба в глобальних електромережах в їх нинішньому вигляді відпадатиме. Натомість ми отримаємо регіональні енергетичні і мережеві утворення.
Мирна революція енергоспоживання не відбувається швидко. Ви думаєте, легко буде людям звикнути? Адже світлодіодні лампочки навіть вкручувати не треба буде. Включив її, і вона горить собі і горить. Цілих двадцять років...
А ви могли б ще 15 років тому припустити такий розвиток мобільного зв`язку? А 25 років тому – розпад СРСР? У нинішньому мінливому світі довгостроковий прогноз – річ невдячна, виглядає або надмірно прагматично, або абсолютно нереально.
Розмовляла Лана Самохвалова
Комментариев нет:
Отправить комментарий