1. Нашим повсюдним і повсякчасним скаргам на принизливе національне становище в незалежній Україні бракує гідності, себто історичного контексту, усвідомлення своїх природних прав і відповідної конструктивної, цілеспрямованої дії. Тому й скарги, «плачі», а не раціоналістична картина реаільності, з якої, якщо вона, ця реальінсть, нам не вподоби, треба шукати виходу. Самим. Бо ніхто не зобов’язаний забезпечувати нам комфортні умови існування. Так побудовано світ. Свободу не випрошують, а виборюють.
На звинувачення в утисках російської мови, зокрема скороченні в Україні кількості російських шкіл, українці – і керівники держави, і громадсько-політичні діячі – відповідають, ВИПРАВДОВУЮЧИСЬ, однотипно, надивовижу стандартно і «вперто» - впродовж усіх років Незалежності: та порівняйте скільки російськомовних газет і шкіл в Україні, а скільки українських у Росії! Тоді як відповідь дежить у зовсім іншій площині – забезпечення законних прав і справедливих потреб суверена (господаря) державної території (українців України) та інонаціональних груп у не своїй державі («не своїй» за політико-національною, а негромадянською логікою).
2. Жан Франсуа КАММЕР «Швейцарію не можна назвати багатомовною державою. У нас не можна просто так вибрати мову, якою ти бажаєш говорити. Наприклад, якщо ви з родиною переїхали із франкомовного кантону Женева у німецький кантон Цюріх і хочете, щоб ваші діти й надалі навчалися французькою мовою, то їх доведеться віддати в спеціальну приватну школу. У державній школі вони можуть вивчати предмети лише німецькоюю Це саме стосується і можливої протилежної ситуації».
3. Українська ситуація, сучасне національно-політичне та культурне становище українців характеризується відомою Шевченковою формулою «на нашій не своїй землі».
4.Офіційна ідеологія російсько-української «спільної історії» і «братерства народів»; політика «стратегічного партнерства» з Росією, яка так і не змирилася з українською суверенністю і не полишила надії на нове «возз’днання»; витіснення української культури російською інофрмаційною, газетною та книжковою продукцією на узбіччя суспільного життя; повсюдні й безупинні ворожі наступи на українську сутність і політичне поглинання самого етноніму «українець» його умовним загальногромадянським значенням (при успадкованій від Радянської імперії вторинності національного status quo – світоглядного та психологічного), - усе це творить для нас атомсферу непевності й невизначеності, робить двозначним, умовним, саме наше існування як природної людської спільноти, самодостатньої в своїх історичних правах та потребах.
5. І справа тут не лише в імперському спадкові, для подолання якого потрібен час. Суть у тому, що в УКРАЇНСЬКІЙ (згідно з історичним та міжнародним правом) державі російські окупаційні завоювання легалізовані, а новітні претензії та ворожу діяльність імперців уведено в ідеологічні координати деморкатії. Для нас це означає фундаментальну зміну принципів: місце визвольної боротьби (не конче недемократичної!) повинна зайняти конкуренція.
Комментариев нет:
Отправить комментарий