Посол України в РФ К.Грищенко наочно пояснив різницю між російським та українським суспільствами («ДТ», №43, 2009). Для першого головне — держава. Для другого — людина. Пріоритет російський не може бути досягнутий без шкоди для пріоритету українського. Тому, щоб уникати конфліктів, країни мають на даному історичному етапі належати до різних організацій. Адже на будь-яку угоду, пакт, домовленість перше суспільство йтиме лише в напрямку досягнення своєї мети — поширити свою державу — і поважатиме не дух і букву документа, а шукатиме виключно свій інтерес. Так само як у Радянському Союзі однією рукою сміливо підписали Гельсінкський акт 1975 року лише для фіксації своїх і сателітних кордонів, а другою чавили права і свободи громадян аж до смертної кари — наш Левко Лук’яненко тому приклад.
Від цієї констатації — лише один крок до висновку: в українському міжнародному середовищі дуже рідко наголошують — і для себе самих, і для оточуючих — на базовій проблемі національної безпеки. Вона — в українсько-російських відносинах. Так само, як і вся проблематика європейської безпеки, — це відносини Євроатлантики і нинішньої Росії.
Директор Московського центру Фундації Карнегі Д.Тренін сформулював її просто: «Двома проблемними питаннями в Євроатлантичному просторі на сьогодні є підозри Москви стосовно намірів і мотивів США щодо Росії (йдеться про розширення НАТО, підтримку Вашингтоном України, Грузії тощо, або пропоноване адміністрацією Буша розгортання протиракетної оборони в центральній Європі) та принаймні настільки ж чорні підозри щодо Росії з боку її сусідів. Обидва набори страхів — реальні, якщо й переважно безпідставні, але обидва потребують глибокого обговорення та реалістичної стратегії...» (E-Sharp, January-February, 2010, p.37). Д.Тренін закликає якнайшвидше розпочати таке обговорення.
Комментариев нет:
Отправить комментарий