Той знаменитий ефір Володимира Путіна, де вын розмовляв зі своїм народом, і де ляпнув з приводу того, що в Другій Світовій війні РФ перемогла б і без України, я дивилася не в телевізійній нарізці, а наживо, в прямому ефірі. Я всім рекомендую хоч раз це подивитися (ці шоу - спілкування з народом російський прем`єр робить щорічно). Сидить Путін в студії, перебирає папери, в яких, - питання глядачів, які його обожнюють.
«Ой, – збентежено червоніє прем`єр. – Це питання читати не буду. Хвалять мене тут». «Ой, – сором’язливий рум`янець знову осяяв чесне обличчя чекіста, – і це не буду. Мене знову хвалять». Отже, десять хвилин Путін із фізичним задоволенням намагається знайти питання, де б не було похвали на його адресу. Потім встає хлопчина, свята простота, дивиться в обличчя прем`єра: «Нам дали право на чемпіонат із футболу. Ви – фартовий?» «Так, – і знову студія відчуває як музику суто путінської скромності, так і торжество «чесної» перемоги від отримання права на чемпіонат.
Ну там, далі за текстом, «Мілов, Нємцов, Каспаров» хочуть влади і грошей, вони б усю Росію розтягнули. Ходорковський (чия компанія була другим після Газпрому платником податків РФ) «сидітиме». «Хто управляє країною, коли ви з Медведєвим спите?» «Ми спимо по черзі», – опустив погляд і зашарівся друг президента. Не нудно було.
І тут ось прозвучало питання щодо України.
Я б хотіла повірити у те, що заявка Путіна про те, що РФ виграла б війну без України, була невдалим експромтом. Ну, може, Володимир Путін кіна про війну надивився, пісень наслухався. Але це був не експромт, Путін уточнив, що війна виграна за рахунок людських і індустріальних ресурсів РРФСР.
Наступного дня я чекала хоч би ввічливого прохання української влади до російської щодо пояснень. Адже це навіть не пародія на першу особу в передачі «Большая разница», яку можна пробачити. Це плювок на могили загиблим солдатам. Але в новинній стрічці побачила тільки схожі на власні думки висловлювання нардепів. Президент мовчав. Цей президент завжди мовчить. У Леоніда Кучми, того Президента, який умів ладнати з Росією, залишаючись лідером цієї країни, є книга видання 2003 року «Україна - не Росія». Недавно перечитуючи її, я знайшла дивно мудрі і теплі слова на адресу Мазепи і УПА. Але в цій книзі є і окремий розділ, звернений до російських політиків-шовіністів. Цікавий розділ, під яким із задоволенням поставили б підпис ще два президенти-державники, - Ющенко і Кравчук. Там багато всього про те, які землі могла б мати в своєму розпорядженні Україна, коли б не політика Москви, про те, яке могутнє підживлення давала Україна Москві. І окремі сторінки присвячені Другій світовій війні, на якій Леонід Данилович втратив батька. Цитую. «Україна в роки Великої Вітчизняної війни давала Червоній Армії сім мільйонів воїнів. Це небувалий в історії випадок. Вважається, що нація здатна виставити в роки війни кожного десятого. В Україні на 22 червня 1941 року налічувалося неповних 42 мільйони осіб населення, це означає ми виставили кожного шостого. Але навіть ця пропорція потребує уточнення. Західні області окуповували так швидко, що мобілізацію в них провести не встигли. З урахуванням цієї обставини історики говорять, що з рушницею у нас пішов кожен п`ятий. І це без партизанів».
Президент Кучма написав про ті мільйони, кого погнали до Німеччини, хто постраждав від окупації і зазначив, що кількість сиріт, які залишилися в Україні, дорівнює населенню середньоєвропейської столиці. На думку Президента Кучми, вже одного цього достатньо, щоб визнати, що Росія – наш боржник. (Додавши, що вона боржник – у моральному сенсі і що це нас не роз`єднує, і що в цьому боргу немає нічого образливого для Росії, і що визнання цього боргу її б прославило). Зізнаюся, я зачитувалася цією книгою. У книзі Кучма делікатно нагадав Росії, як ми підживлювали і підживлюємо її кадровим резервом, зазначив, що треба б продовжити повернення вивезених культурних цінностей і сказав, що з деяких спірних давніх питань потрібно знайти справедливе і гнучке рішення.
Я думаю, що в Адміністрації Віктора Януковича є люди, здатні сформулювати відповідь Путіну, у якій не було б виклику, але була б хоч якась гідність і повага до загиблих. Але відповіді не було. Він знову боїться. Автобаза, це, на жаль, не Південмаш...
Маша Міщенко
Показаны сообщения с ярлыком Кучма. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком Кучма. Показать все сообщения
вторник, 21 декабря 2010 г.
понедельник, 7 июня 2010 г.
Янукович готується скасувати політреформу Кучми?
Від Конституційного суду можна чекати рішення про те, що ніякого затвердження результатів всенародного волевиявлення щодо змін до Конституції не потрібно... Україна постане перед невеселим вибором між російською та білоруською моделями?..
Одразу після того, як у четвер голосами правлячої коаліції був прийнятий за основу підготовлений «регіоналами» проект закону про всеукраїнський референдум №6728, представники опозиції неабияк захвилювалися. Адже цей закон у разі свого прийняття до краю спростить внесення змін до Конституції. А опозиціонери вже давно підозрюють владу Януковича в тому, що вона плекає подібні наміри. Причому зміни прогнозують антидемократичні і антиукраїнські.
Одразу з’явилися неприємні гіпотези. Наприклад, лідер «заукраїнців» В’ячеслав Кириленко запідозрив Януковича в тому, що той готується винести на референдум питання позбавлення української мови статусу єдиної державної. До того ж і в законі про засади внутрішньої та зовнішньої політики, теж прийнятому в першому читанні, відсутні будь-які згадки про статус української мови як єдиної державної. Тому саме таку зміну до Конституції нібито й внесе влада шляхом референдуму.
Інший нунсівець, але представник групи «Народна самооборона» Тарас Стецьків, не виключаючи такої ж «мовної» можливості, висунув іншу конспірологічну версію: мовляв, уже на осінь ПР винесе на референдум питання про створення «союзної держави». Зрозуміло з ким союзної.
Хотілося б поділяти оптимізм спікера ВР Литвина, який сказав співдоповідачам Моніторингового комітету ПАРЄ Ренаті Вольвенд та Майліс Репс, що вважає малоймовірним внесення найближчим часом змін до чинної Конституції України.
На переконання Литвина, з огляду на розклад політичних сил у Верховній Раді «навіть найоптимальніші зміни не дістануть підтримки 300 голосів» парламентаріїв. А тому «поки що питання внесення змін до Конституції не стоїть у практичній площині». У будь-якому разі перед розглядом у ВР зміни до Основного Закону мають бути спочатку “широко обговорені у суспільстві, пройти експертизу Венеціанської комісії”. І в будь-якому разі з цього процесу, на думку голови Верховної Ради, не повинен бути виключений парламент.
Але парламент якраз ризикує бути повністю виключеним з процесу внесення змін до Конституції. Читаємо статтю 15 того самого закону 6728: «Шляхом всеукраїнського референдуму за народною ініціативою Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, здійснюючи своє волевиявлення, може в порядку, який визначений Конституцією України та цим Законом, вносити зміни до Конституції України або скасовувати закон України про внесення змін до Конституції України».
А стаття 95 уточнює: «Результати народного волевиявлення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою є остаточними та не потребують затвердження або схвалення будь-якими органами державної влади і є обов’язковими для виконання громадянами України, органами державної влади України, яких воно стосується та до повноважень яких віднесено». От Верховна Рада якраз і є тим самим «будь-яким органом державної влади».
Звичайно, ті, хто цікавився цією темою, відразу заперечать: адже існує рішення Конституційного суду України від 27 березня 2000 року К 1-26/2000, яким судді зобов’язали вносити зміни до Конституції за наслідками всенародного референдуму тільки після голосування у ВР, причому конституційною більшістю у 300 мандатів. Лише так можна зрозуміти пункт цього рішення: «Схвалені всеукраїнським референдумом за народною ініціативою питання… є обов’язковими для розгляду і прийняття рішень у порядку, визначеному Конституцією України, зокрема її розділом ХIII «Внесення змін до Конституції України», та законами України».
А у п’ятницю в інтерв’ю телеканалу «Рада» Литвин заявив, що згаданий законопроект про всеукраїнський референдум потребує доопрацювання, оскільки в ньому є норми, що порушують Конституцію. Зокрема, за його словами, до такої норми відноситься положення про те, що нова Конституція України може бути прийнята на референдумі без рішень Верховної Ради. У зв’язку з цим спікер нагадав, що існує рішення Конституційного суду та 13 стаття Конституції України, які чітко визначають порядок внесення змін в Основний Закон, у тому числі й тих, які знайшли підтримку на всеукраїнському референдумі.
До речі, рішення КС не зміг у 2000 році обминути навіть Кучма – парламент так і не імплементував результати організованого ним референдуму.
Але, як уже відзначали оглядачі, влада сьогодні чудово навчилася «умовляти» Конституційний суд та обходити Конституцію. Яскравий приклад –рішення КС щодо «тушкованої» коаліції, яке прямо суперечить його ж попередньому рішенню з даного питання.
Тепер щодо Конституції. До речі, процедуру проходження змін до неї визначає не стаття 13, а статті розділу XIII – від 154 по 159. І як на погляд нормальної людини зі здоровим глуздом, повз Верховну Раду там ніяк не проскочиш. Але ж ми знаємо винахідливість юристів. От узяти б ст. 154: «Законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України».
Усе ніби зрозуміло: визначено перелік суб’єктів подання змін до Основного Закону саме до парламенту. А ось юрист може стверджувати, що відповідний законопроект може подаватися до ВР, а може й не подаватися. Адже норма не має імперативного, зобов’язального характеру. І для вірності ще й припечатати словами зі ст. 5 усе тієї ж Конституції: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування… Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами».
Відтак від Конституційного суду цілком можна чекати рішення про те, що ніякого затвердження результатів всенародного волевиявлення щодо змін до Конституції не потрібно. Вони напряму вступають у дію. Народ здійснить свою владу безпосередньо.
І знову виникає питання: під які ж зміни «заточенл» законопроект №6728? У «союзну державу» не віриться, Янукович уже продемонстрував, що його лояльність до Росії все ж таки має певні межі. Російська – друга державна? Але навіщо це «регіоналам»? Вони вже стільки електоральних успіхів досягли, граючи на цій вічній темі. Краще й залишити її вічною.
Здається, підказка міститься в такому пасажі зі ст. 95 аналізованого проекту: «Положення Конституції та законів України, які були змінені законом України, що втратив чинність або скасований (визнаний таким, що втратив чинність чи визнаний нечинним) відповідно до схваленого на всеукраїнському референдумі рішення, поновлюють свою дію з дня оголошення Центральною виборчою комісією відповідних результатів всеукраїнського референдуму».
Віктор Янукович завжди хотів повноважень Леоніда Кучми. Можливо, навіть цілком щиро вважаючи, що додаткові повноваження допоможуть йому «навести порядок» і «встановити стабільність». Мріяв про них і його попередник Віктор Ющенко, але так і не наважився перейти до дій. Між тим, ці повноваження в президента України відібрала та сама політична реформа Мороза–Медведчука, яка була прийнята як компроміс у буремні дні грудня 2004 року.
Якщо скасувати на референдумі ті «політреформаторські» зміни, то, згідно з новим законом, відновляться норми старої Конституції 1996 року. І Янукович в одну мить отримає право одноосібно звільняти прем’єр-міністра, генпрокурора, призначати голову СБУ, установить контроль над виконавчою гілкою влади, Кабмін муситиме покірно виконувати його укази й доручення…
Поряд із узяттям командою Януковича під контроль судової системи, адміністративної вертикалі, інформаційного простору, яке ми спостерігаємо сьогодні, такий розвиток подій може призвести до повної монополізації влади.
Й Україна постане перед невеселим вибором між російською та білоруською моделями?
Микола Писарчук
Одразу після того, як у четвер голосами правлячої коаліції був прийнятий за основу підготовлений «регіоналами» проект закону про всеукраїнський референдум №6728, представники опозиції неабияк захвилювалися. Адже цей закон у разі свого прийняття до краю спростить внесення змін до Конституції. А опозиціонери вже давно підозрюють владу Януковича в тому, що вона плекає подібні наміри. Причому зміни прогнозують антидемократичні і антиукраїнські.
Одразу з’явилися неприємні гіпотези. Наприклад, лідер «заукраїнців» В’ячеслав Кириленко запідозрив Януковича в тому, що той готується винести на референдум питання позбавлення української мови статусу єдиної державної. До того ж і в законі про засади внутрішньої та зовнішньої політики, теж прийнятому в першому читанні, відсутні будь-які згадки про статус української мови як єдиної державної. Тому саме таку зміну до Конституції нібито й внесе влада шляхом референдуму.
Інший нунсівець, але представник групи «Народна самооборона» Тарас Стецьків, не виключаючи такої ж «мовної» можливості, висунув іншу конспірологічну версію: мовляв, уже на осінь ПР винесе на референдум питання про створення «союзної держави». Зрозуміло з ким союзної.
Хотілося б поділяти оптимізм спікера ВР Литвина, який сказав співдоповідачам Моніторингового комітету ПАРЄ Ренаті Вольвенд та Майліс Репс, що вважає малоймовірним внесення найближчим часом змін до чинної Конституції України.
На переконання Литвина, з огляду на розклад політичних сил у Верховній Раді «навіть найоптимальніші зміни не дістануть підтримки 300 голосів» парламентаріїв. А тому «поки що питання внесення змін до Конституції не стоїть у практичній площині». У будь-якому разі перед розглядом у ВР зміни до Основного Закону мають бути спочатку “широко обговорені у суспільстві, пройти експертизу Венеціанської комісії”. І в будь-якому разі з цього процесу, на думку голови Верховної Ради, не повинен бути виключений парламент.
Але парламент якраз ризикує бути повністю виключеним з процесу внесення змін до Конституції. Читаємо статтю 15 того самого закону 6728: «Шляхом всеукраїнського референдуму за народною ініціативою Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, здійснюючи своє волевиявлення, може в порядку, який визначений Конституцією України та цим Законом, вносити зміни до Конституції України або скасовувати закон України про внесення змін до Конституції України».
А стаття 95 уточнює: «Результати народного волевиявлення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою є остаточними та не потребують затвердження або схвалення будь-якими органами державної влади і є обов’язковими для виконання громадянами України, органами державної влади України, яких воно стосується та до повноважень яких віднесено». От Верховна Рада якраз і є тим самим «будь-яким органом державної влади».
Звичайно, ті, хто цікавився цією темою, відразу заперечать: адже існує рішення Конституційного суду України від 27 березня 2000 року К 1-26/2000, яким судді зобов’язали вносити зміни до Конституції за наслідками всенародного референдуму тільки після голосування у ВР, причому конституційною більшістю у 300 мандатів. Лише так можна зрозуміти пункт цього рішення: «Схвалені всеукраїнським референдумом за народною ініціативою питання… є обов’язковими для розгляду і прийняття рішень у порядку, визначеному Конституцією України, зокрема її розділом ХIII «Внесення змін до Конституції України», та законами України».
А у п’ятницю в інтерв’ю телеканалу «Рада» Литвин заявив, що згаданий законопроект про всеукраїнський референдум потребує доопрацювання, оскільки в ньому є норми, що порушують Конституцію. Зокрема, за його словами, до такої норми відноситься положення про те, що нова Конституція України може бути прийнята на референдумі без рішень Верховної Ради. У зв’язку з цим спікер нагадав, що існує рішення Конституційного суду та 13 стаття Конституції України, які чітко визначають порядок внесення змін в Основний Закон, у тому числі й тих, які знайшли підтримку на всеукраїнському референдумі.
До речі, рішення КС не зміг у 2000 році обминути навіть Кучма – парламент так і не імплементував результати організованого ним референдуму.
Але, як уже відзначали оглядачі, влада сьогодні чудово навчилася «умовляти» Конституційний суд та обходити Конституцію. Яскравий приклад –рішення КС щодо «тушкованої» коаліції, яке прямо суперечить його ж попередньому рішенню з даного питання.
Тепер щодо Конституції. До речі, процедуру проходження змін до неї визначає не стаття 13, а статті розділу XIII – від 154 по 159. І як на погляд нормальної людини зі здоровим глуздом, повз Верховну Раду там ніяк не проскочиш. Але ж ми знаємо винахідливість юристів. От узяти б ст. 154: «Законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України».
Усе ніби зрозуміло: визначено перелік суб’єктів подання змін до Основного Закону саме до парламенту. А ось юрист може стверджувати, що відповідний законопроект може подаватися до ВР, а може й не подаватися. Адже норма не має імперативного, зобов’язального характеру. І для вірності ще й припечатати словами зі ст. 5 усе тієї ж Конституції: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування… Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами».
Відтак від Конституційного суду цілком можна чекати рішення про те, що ніякого затвердження результатів всенародного волевиявлення щодо змін до Конституції не потрібно. Вони напряму вступають у дію. Народ здійснить свою владу безпосередньо.
І знову виникає питання: під які ж зміни «заточенл» законопроект №6728? У «союзну державу» не віриться, Янукович уже продемонстрував, що його лояльність до Росії все ж таки має певні межі. Російська – друга державна? Але навіщо це «регіоналам»? Вони вже стільки електоральних успіхів досягли, граючи на цій вічній темі. Краще й залишити її вічною.
Здається, підказка міститься в такому пасажі зі ст. 95 аналізованого проекту: «Положення Конституції та законів України, які були змінені законом України, що втратив чинність або скасований (визнаний таким, що втратив чинність чи визнаний нечинним) відповідно до схваленого на всеукраїнському референдумі рішення, поновлюють свою дію з дня оголошення Центральною виборчою комісією відповідних результатів всеукраїнського референдуму».
Віктор Янукович завжди хотів повноважень Леоніда Кучми. Можливо, навіть цілком щиро вважаючи, що додаткові повноваження допоможуть йому «навести порядок» і «встановити стабільність». Мріяв про них і його попередник Віктор Ющенко, але так і не наважився перейти до дій. Між тим, ці повноваження в президента України відібрала та сама політична реформа Мороза–Медведчука, яка була прийнята як компроміс у буремні дні грудня 2004 року.
Якщо скасувати на референдумі ті «політреформаторські» зміни, то, згідно з новим законом, відновляться норми старої Конституції 1996 року. І Янукович в одну мить отримає право одноосібно звільняти прем’єр-міністра, генпрокурора, призначати голову СБУ, установить контроль над виконавчою гілкою влади, Кабмін муситиме покірно виконувати його укази й доручення…
Поряд із узяттям командою Януковича під контроль судової системи, адміністративної вертикалі, інформаційного простору, яке ми спостерігаємо сьогодні, такий розвиток подій може призвести до повної монополізації влади.
Й Україна постане перед невеселим вибором між російською та білоруською моделями?
Микола Писарчук
Подписаться на:
Сообщения (Atom)