Яку воду ми п’ємо?

Час припинити вакханалію з державними санітарними правилами на питну воду: не домігшись виконання правил 1996 року, Мінохорони здоров’я України скасувало їх і запровадило у 2010 році нові правила, знову відклавши контроль за вмістом хлорорганіки у воді – до 2015 року. Якщо не побороти цинізм чиновників, громадяни України і далі питимуть неякісну воду із хлорорганікою, онкологічна захворюваність зростатиме, водоканали будуть «прикриватися» Держстандартом 1982 року, а місцеві СЕС «заплющувати очі» на загрозу такої води для здоров’я десятків тисяч людей.

Живопис водою по каменю

Плинність часу завжди і до болю хвилювала людину. Поетичний вигук «зупинися, мить, ти прекрасна» насправді є воланням жаху та відчаю, виявом прагнення залишитися. Бути, а не зникати поволі, нестримно, як пісок у піщаному годиннику. І тому вічно триватимуть наївні та метушливі спроби «зупинити й мить» - у наскельних малюнках, у малярстві, дитячих начерках, у фотографії…

Але просто фіксування певної точки часу-простору людині не цікаво. Вона прагне виявити себе у цій миті з допомогою її фіксації залишитися у ній. Марнославство людське таке ж непереборне, як і страх зникнення. В цій площині і виникає, мабуть, те, що й має наймення – мистецтво. Хоча, ці відверті дитячі спроби зупинити час нагадують живопис водою по каменю – вода висихає, а камінь залишається, вічний та чистий, як полотно для прийдешніх фіксаторів своїх миттєвостей.

Іда ВОРС