Суперзброя зла
Якби не Віктор Ющенко, пам`ять про Голодомор могли б замотати остаточно і безповоротно. Уже цього досить, аби вважати виправданим його президентство.
Взагалі-то, першим забув народ, і дуже швидко, у моєму селі наприклад, — через кілька місяців після того, як закопали (не поховали!) останню жертву з 300 (при населенні 1500). Уже у вересні вечорами зусібіч звучали пісні, всюди гуляли весілля. Про це мені розповіли в 1983 році. Радянська влада здавалася вічною, на дворі розгулювала андроповщина, і спогади тих, хто вижив, записував потайки. «Що ж ви за люди?! Як це можна? Ще ж земля не осіла на ямах!» — «А що? Скінчилися жнива, настав час весіль, раділи, що все позаду, що залишилися живі. Як не співати?» У голові після цього довго крутився вірш одного російського поета районного масштабу:
С уборочной управимся,
Свезём зерно с токов,
И верь: тогда убавится
Число холостяков.
Тільки через багато років я, здається, зрозумів, що зумів. Сидів над списком односельців, звернув увагу на народжених у 1934 році. І раптом обпалило: та ж якби не співали, не справляли весілля, в Україні - не тільки в моєму селі, а в усій Україні! - не було б жодної людини 1934-го, 35, 36-го років народження! А їх досі он скільки...
Народ знав свою справу: виживати й відновлювати втрати.
Колективізація, незважаючи на небачене насильство, на геніальну пропаганду, посувалася зі скрипом. До честі українців, вони чинили опір. Убивали партійців, комсомольців, чекістів, рядових виконавців-ентузіастів. Уже це свідчить, що були й охочі до колгоспів - біднота, романтична частина молоді. По суті, тривала громадянська війна. Перемога в ній не була визначена наперед. Голодомор став зброєю, надзброєю радянської влади. Але першими загинули, між іншим, її найзлиденніші активісти. За що боролися, на те й напоролися: народ був незграбний, безгосподарний, не любив і не умів працювати, ніколи не вмів виживати - тільки жебрати, ну, іноді впадати в мрійливість, а найбільше - заздрити, заздрити, заздрити.
А Росію відповідальною за Голодомор призначив путінізм за участю багатомільйонного совка. Смикнуло його обуритися на визначення «геноцид» - визначення, яке вперше прозвучало півсотні років тому з вуст ученого американця. Але бог із ним, з путінізмом, до нього все менше зважають навіть його власні піддані. Але як розуміти партію російсько-совєцької частини України, що обрушилася на Віктора Ющенка, який повторив і узаконив американське визначення? Вона не заперечувала загибелі мільйонів, не знімала відповідальності зі сталінського політичного режиму, але... Бувають випадки, коли можна сто разів сказати «так», а люди все одно почують «ні», і нічого з цим не зробити. У масовій підсвідомості Партія конкретних пацанів (ПКП) - це партія, що оголосила Голодомор як геноцид шкідливою вигадкою «америкосів» і «бандерівців». Чому вона це зробила? Тому ж, чому не приймає українства, демократії, живе за поняттями зони й підворіття. Антикультура. Причому в найточнішому сенсі слова.
Культура - від слова культ. Культ - це особливе шанування чогось або когось. Окремої особи, предків, Сонця, богів, Христа, Будди, Магомета... У серцевині всякої культури - щось святе для даної групи людей. Антикультура ж означає, що для її носіїв немає нічого святого. Або так: антикультура - це культура люмпена. Люмпен же й на найдорожчій машині, і з мільярдами за кордоном - усе одно люмпен, сміття, шлак, покидьки суспільства. Людям культури думати не так про те, що він утнув учора, як про те, чого від нього можна чекати завтра.
Анатолій Стріляний
Показаны сообщения с ярлыком Голодомор. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком Голодомор. Показать все сообщения
четверг, 2 декабря 2010 г.
вторник, 30 ноября 2010 г.
Панове політики, скільки можна піарится на темі Голодомору?!
Україна відзначила День пам’яті жертв Голодомору, а політики вкотре пропіарилися на цій трагедії.
У п’ятницю ввечері дивився два політичні ток-шоу - «Шустер Live» і «Велику політику» з Євгеном Кисельовим. Те, що побачив і почув, дуже засмутило. Вітчизняна історична наука XX століття стала повністю заполітизована. Тим більше коли йдеться про Голодомор.
Давньоримський політичний діяч Марк Ціцерон казав: «Перше завдання історії – утриматися від брехні, друге – не приховувати правди, третє – не давати приводу запідозрити себе в пристрасності чи в упередженій ворожості». Саме упередженої ворожості з обох сторін на згаданих телепрограмах було вдосталь.
Розумію редакторів ток-шоу: чим скандальніший ефір, тим більший його рейтинг. Зрозумілою також є поведінка нинішніх політиків, для яких, на жаль, немає різниці, про що сперечатися зі своїми опонентами.
Не розумію тільки, чому вони вдавали, що нібито не піаряться на історичних темах, адже як сучасні провладні сили, так і опозиція, активно використовують найбільш гострі проблеми вітчизняної історії у своїх політичних технологіях. При цьому майже всі наголошують, що слід припинити спекуляції на історичну тематику – нібито хтось, окрім них, може це за них зробити.
Наведу кілька прикладів. “Регіоналка” пані Богословська в ефірі програми “Шустер Live” звинуватила своїх опонентів з “Нашої України” в тому, що вони піаряться на історії, бо “більше немає на чому”, і тим самим посилюють протистояння в суспільстві. Справді, НУ занадто відкрито й безцеремонно використовує Голодомор у своїх політичних іграх. Теперішній голова партії Наливайченко говорить про надання компенсацій українським родинам, постраждалим від Голодомору, але не вказує, звідки взяти кошти, адже сума, мабуть, має бути чималенька. Ще не забулася епопея з видачею радянських заощаджень в «Ощадбанку»...
Як на мене, найбільшим проявом блюзнірства з боку багатьох політичних сил було помпезне оголошення, від якої партії запалено свічку біля пам’ятника. Для чого? Щоб “засвітитися” перед потенційним виборцем?
Водночас запитання до Богословської: чи має вона моральне право когось звинувачувати, коли її політична сила щодо Голодомору взагалі перейшла всілякі межі. Чому тоді ця пані, яка начебто виступає проти розколу України в питаннях історії, не поставить на місце свого однопартійця Колесніченка, який зі своєю українофобською виставкою «Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН-УПА» мандрує по всій країні, викликаючи в українців щире обурення її організатором. У м. Рівному облрада навіть ухвалила постанову про заборону цієї «об’єднавчої історичної виставки». Чому Богословська не виступить на політраді партії з пропозицією заборонити однопартійцям використовувати в політичних цілях історичні питання, що неоднозначно сприймаються в суспільстві? Чому вона мовчить щодо антиукраїнських випадів міністра освіти Табачника?
Якщо Богословській так болить проблема розколу українського суспільства, то чому б їй не виступити з законодавчою ініціативою заборонити політикам використовувати історичні дати і свята для свого піару? У них же більшість у Верховній Раді, яка з легкістю проводить практично всі урядові законопроекти.
Як на мене, відповідь на ці питання лежить на поверхні. ПР не хоче такої заборони, бо сама підживлює свій рейтинг серед населення південного сходу “історичними” питаннями. Причому про їхню достовірність абсолютно не турбуються.
Наприклад, Табачник (до речі, “доктор історичних наук”) дозволяє собі висловлювання про те, що бійці УПА стріляли по воїнах Червоної армії в спину під час війни, тероризували мирне населення, забуваючи при цьому, що цим займалися саме представники радянської влади в Західній Україні (партизани, енкавидисти, солдати регулярної армії).
Справжній український політик сказав би, що це одна з трагічних сторінок нашого народу, коли під час громадянського протистояння українці через різні політичні погляди фізично знищували одне одного і нам варто не спекулювати на цьому, а зробити правильні висновки, аби в майбутньому не допустити до такого. Але хіба таке може сказати Табачник?
Екс-президент Ющенко теж використовував питання історії досить кон’юнктурно. Інакше б він присвоїв звання Героя України Степанові Бандері не тоді, коли стало зрозуміло, що програв президентські перегони, а під час відзначення його столітнього ювілею. Але тоді це було політично невигідно – ще жевріла надія на другу президентську каденцію.
Нашоукраїнці виступають за надання воїнам УПА статусу ветеранів, але чому вони не зробили цього, коли в парламенті демократичні сили мали більшість?
Найгірше те, що практично ніхто не прислухається до думок професійних дослідників. А для чого це робити, якщо кожен український політик відчуває себе істориком? Той же Колісніченко, маючи дві спеціальності «вчений агроном» і “правознавець” у статусі Заслуженого юриста України, може, не моргнувши оком, заявити дослідниці Голодомору Гриневич, як це було в прямому ефірі «Великої політики», що він насправді “історик”. Коли так, то має пам’ятати слова французького філософа П’єра Буаста: «Щоб писати історію гідним чином, потрібно забути про свою віру, свою вітчизну, свою партію».
Якщо так триватиме й надалі, українська історія ризикує втратити статус науки і обслуговуватиме різні політичні сили, а не суспільство. Такий стан речей вигідний передусім політичній верхівці країни, а не суспільству, яке дедалі більше розколюється тією самою верхівкою.
Хотілось би, щоб на телебаченні з’являлося більше історичних програм, де гостями були б не політики, а професійні дослідники різних періодів вітчизняної історії, котрі б на документальних прикладах доводили свою позицію суспільству. Адже те, що зараз пересічний українець чує з вуст політиків, історією назвати не можна. Це типова політична пропаганда.
Володимир Гінда, історик
У п’ятницю ввечері дивився два політичні ток-шоу - «Шустер Live» і «Велику політику» з Євгеном Кисельовим. Те, що побачив і почув, дуже засмутило. Вітчизняна історична наука XX століття стала повністю заполітизована. Тим більше коли йдеться про Голодомор.
Давньоримський політичний діяч Марк Ціцерон казав: «Перше завдання історії – утриматися від брехні, друге – не приховувати правди, третє – не давати приводу запідозрити себе в пристрасності чи в упередженій ворожості». Саме упередженої ворожості з обох сторін на згаданих телепрограмах було вдосталь.
Розумію редакторів ток-шоу: чим скандальніший ефір, тим більший його рейтинг. Зрозумілою також є поведінка нинішніх політиків, для яких, на жаль, немає різниці, про що сперечатися зі своїми опонентами.
Не розумію тільки, чому вони вдавали, що нібито не піаряться на історичних темах, адже як сучасні провладні сили, так і опозиція, активно використовують найбільш гострі проблеми вітчизняної історії у своїх політичних технологіях. При цьому майже всі наголошують, що слід припинити спекуляції на історичну тематику – нібито хтось, окрім них, може це за них зробити.
Наведу кілька прикладів. “Регіоналка” пані Богословська в ефірі програми “Шустер Live” звинуватила своїх опонентів з “Нашої України” в тому, що вони піаряться на історії, бо “більше немає на чому”, і тим самим посилюють протистояння в суспільстві. Справді, НУ занадто відкрито й безцеремонно використовує Голодомор у своїх політичних іграх. Теперішній голова партії Наливайченко говорить про надання компенсацій українським родинам, постраждалим від Голодомору, але не вказує, звідки взяти кошти, адже сума, мабуть, має бути чималенька. Ще не забулася епопея з видачею радянських заощаджень в «Ощадбанку»...
Як на мене, найбільшим проявом блюзнірства з боку багатьох політичних сил було помпезне оголошення, від якої партії запалено свічку біля пам’ятника. Для чого? Щоб “засвітитися” перед потенційним виборцем?
Водночас запитання до Богословської: чи має вона моральне право когось звинувачувати, коли її політична сила щодо Голодомору взагалі перейшла всілякі межі. Чому тоді ця пані, яка начебто виступає проти розколу України в питаннях історії, не поставить на місце свого однопартійця Колесніченка, який зі своєю українофобською виставкою «Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН-УПА» мандрує по всій країні, викликаючи в українців щире обурення її організатором. У м. Рівному облрада навіть ухвалила постанову про заборону цієї «об’єднавчої історичної виставки». Чому Богословська не виступить на політраді партії з пропозицією заборонити однопартійцям використовувати в політичних цілях історичні питання, що неоднозначно сприймаються в суспільстві? Чому вона мовчить щодо антиукраїнських випадів міністра освіти Табачника?
Якщо Богословській так болить проблема розколу українського суспільства, то чому б їй не виступити з законодавчою ініціативою заборонити політикам використовувати історичні дати і свята для свого піару? У них же більшість у Верховній Раді, яка з легкістю проводить практично всі урядові законопроекти.
Як на мене, відповідь на ці питання лежить на поверхні. ПР не хоче такої заборони, бо сама підживлює свій рейтинг серед населення південного сходу “історичними” питаннями. Причому про їхню достовірність абсолютно не турбуються.
Наприклад, Табачник (до речі, “доктор історичних наук”) дозволяє собі висловлювання про те, що бійці УПА стріляли по воїнах Червоної армії в спину під час війни, тероризували мирне населення, забуваючи при цьому, що цим займалися саме представники радянської влади в Західній Україні (партизани, енкавидисти, солдати регулярної армії).
Справжній український політик сказав би, що це одна з трагічних сторінок нашого народу, коли під час громадянського протистояння українці через різні політичні погляди фізично знищували одне одного і нам варто не спекулювати на цьому, а зробити правильні висновки, аби в майбутньому не допустити до такого. Але хіба таке може сказати Табачник?
Екс-президент Ющенко теж використовував питання історії досить кон’юнктурно. Інакше б він присвоїв звання Героя України Степанові Бандері не тоді, коли стало зрозуміло, що програв президентські перегони, а під час відзначення його столітнього ювілею. Але тоді це було політично невигідно – ще жевріла надія на другу президентську каденцію.
Нашоукраїнці виступають за надання воїнам УПА статусу ветеранів, але чому вони не зробили цього, коли в парламенті демократичні сили мали більшість?
Найгірше те, що практично ніхто не прислухається до думок професійних дослідників. А для чого це робити, якщо кожен український політик відчуває себе істориком? Той же Колісніченко, маючи дві спеціальності «вчений агроном» і “правознавець” у статусі Заслуженого юриста України, може, не моргнувши оком, заявити дослідниці Голодомору Гриневич, як це було в прямому ефірі «Великої політики», що він насправді “історик”. Коли так, то має пам’ятати слова французького філософа П’єра Буаста: «Щоб писати історію гідним чином, потрібно забути про свою віру, свою вітчизну, свою партію».
Якщо так триватиме й надалі, українська історія ризикує втратити статус науки і обслуговуватиме різні політичні сили, а не суспільство. Такий стан речей вигідний передусім політичній верхівці країни, а не суспільству, яке дедалі більше розколюється тією самою верхівкою.
Хотілось би, щоб на телебаченні з’являлося більше історичних програм, де гостями були б не політики, а професійні дослідники різних періодів вітчизняної історії, котрі б на документальних прикладах доводили свою позицію суспільству. Адже те, що зараз пересічний українець чує з вуст політиків, історією назвати не можна. Це типова політична пропаганда.
Володимир Гінда, історик
суббота, 27 ноября 2010 г.
Голодомор: 23 докази геноциду й жодного спростування
Кількість українців з 1926 по 1939 рр. скоротилася з 31,195 до 28,111 млн., тобто на 11%. За цей же час кількість росіян зросла з 77,791 до 99,591 млн., або на 28%. Населення СРСР загалом зросло на 16%…
Янукович змінив позицію щодо Митного союзу на 180 градусів
Напередодні відзначення роковин Голодомору 1932-1933 років президент Янукович сенсаційно змінив позицію щодо вступу України до Митного союзу з Росією, Білоруссю і Казахстаном. "Коли мені ставлять, наприклад, питання, чи зможе Україна вступити до Митного союзу Росії, Білорусі і Казахстану, - це можливо. Але в нас є процедури, які ми маємо пройти в Україні, наприклад, (внести) зміни до Конституції, які можливі, і їх можна вирішити як в парламенті, так і, наприклад, на всеукраїнському референдумі", - сказав Янукович.
Між тим, ще 27 квітня він заявляв таке: "Україна зробила свій вибір на користь вступу до Світової організації торгівлі кілька років тому... Україна інтегрована в СОТ... і, безумовно, входження до Митного союзу Росії, Білорусі, Казахстану сьогодні є неможливим". Ця фраза неодноразово повторювалася самим Януковичем та його оточенням. "Віктор Федорович і у своїй інавгураційній промові, і під час передвиборчої кампанії чітко і ясно показав, що будь-які нові кроки в міжнародному співробітництві з будь-якими країнами можуть будуватися тільки за умови не порушення вже укладених договорів... Митний союз прямо суперечить і буде дуже сильно ускладнювати членство України у Світовій організації торгівлі. На сьогоднішній день, та й у завтрашньому, післязавтрашньому дні, це питання стояти не може", - заявляла перша заступниця голови Адміністрації Ірина Акімова.
Аж ні, виявляється, тут „порожняк”. Москва задіяла до Януковича такі аргументи, що відмовитися виявилося неможливим: президент з грацією бегемота змінив свою позицію на 180 градусів. Де гарантія, що завтра він не змінить свою позицію в питаннях територіальної цілісності й незалежності країни?
І це при тому, що кілька днів тому на самміті ЄС українська влада запевняла, що орієнтир на ЄС – незмінний. Між тим у самому ЄС чітко кажуть, що зона вільної торгівлі з ЄС (не кажучи про членство) і Митний союз – речі несумісні.
Інше питання: навіщо президент каже про зміну Конституції як умову вступу до Митного союзу, тим більше через референдум? Як відомо, референдумом змінюється розділ "Загальні засади" Конституції, у якому, зокрема, стверджується, що Україна є суверенною і незалежною державою, що суверенітет України поширюється на всю її територію, що територія України в межах нинішнього кордону є цілісною і недоторканною.
На тлі таких загроз той факт, що Віктор Янукович цілком прогінорував демонстративну ліквідацію Росією останньої української організації в РФ, яка займалася питаннями висвітлення Голодомору, виглядає як дрібна деталь, хоча й показова.
Може, варто згадати тих, хто зберігав людське обличчя?
Зрозуміло, що не сам Янукович писав розповсюджену від його імені заяву з нагоди роковин Голодомору. Однак від того її „посили” не менш значущі.
„То був справжній Армагедон, коли люди од голоду втрачали людське", - говориться від імені президента. Може, варто було згадати не лише тих, хто з горя збожеволів, а й тих, хто, помираючи, зберігав людське, рятуючи дітей і близьких?
За Януковичем, це „горе вселюдське”. У Януковича і його голів адміністрацій, які розродилися коментарями з приводу Голодомору (Кіровоградської і Донецької ОДА) горе може бути чиє завгодно – вселюдське, народів СНД, СРСР, навіть Космосу, але тільки не українське.
Президент значно більш різкими словами, ніж режим Сталіна, затаврував істориків, котрі вивчають Голодомор: „З дозволу сказати, "вчених", які „легко перекидаються мільйонами загиблих з голоду". Від 3 мільйонів - до 5 мільйонів - до 7 мільйонів, а то й більше - то це вже кощунство... Це - непростимий гріх".
23 докази геноциду й жодного спростування
Янукович закликає вивчати факти. А факти, такі, що навіть 7 мільйонів жертв може виявитися мінімальною оцінкою.
Якщо Голодомор – не Геноцид, а "спільна трагедія", то як так сталося, що між переписами 1926 і 1937-го років населення СРСР, без урахування українців і казахів, зросло на 119,4%? За цей же час чисельність українців зменшилася на 15,3% від чисельності українців у 1926-му році. Тобто станом на 1937 рік число українців, у разі поширення на них загальносоюзних тенденцій, мало б становити 37,246 мільйона.
А СТАНОВИЛО 26,421 МІЛЬЙОНІВ, ТОБТО НА 10,825 МІЛЬЙОНІВ МЕНШЕ.
Звичайно, можна сказати, що перепис 1937 року організували шкідники троцькісти-бухарінці, за що їх було жорстко, але справедливо покарано радянським правосуддям.
Але як тоді з даними офіційно визнаного в СРСР радянського перепису 1939 року?
За цими даними, кількість українців з 1926-го по 1939-ий роки скоротилася з 31,195 до 28,111 мільйона, тобто на 11 відсотків. За цей же час, приміром, кількість росіян зросла з 77,791 до 99,591 мільйонів, тобто на 28%. Населення СРСР загалом зросло на 16% - зі 147,028 до 170,557 мільйона.
Якби на Україну поширити хоча б середньосоюзні темпи зростання населення, навіть з урахуванням показників України, то тоді кількість українців у 1939 році мала б становити 36,186 мільйона, тобто на 8,075 мільйона більше, ніж їх виявилося насправді.
І це при тому, що ще на початку ХХ століття Україну за швидкістю зростання населення порівнювали з Китаєм. А сьогодні Україна - №1 у світі за швидкістю зменшення населення.
Можна було б поставити Януковичу, який заперечив геноцидний характер Голодомору, ще чимало запитань. Наприклад, такі:
· Чому в селах України, які проводили відповідні обрахунки, кількість загиблих у результаті Голодомору більша, ніж у Другій світовій війні? У ній загинуло щонайменше шість з половиною мільйона мешканців України.
· Чому з усього СРСР в 1932-1933 роках лише в Україні застосовувалися військові операції з огородження, з тим щоб не дати населенню врятуватися від голодної смерті?
· Області України, населені пункти, а також сам кордон УРСР у 1932-1933 роках були оточені військовими загонами, у сутичках з якими загинуло багато втікачів. Цьому є маса доказів та свідчень досі живих людей.
· Чому нічого схожого в інших регіонах СРСР не було?
· Чому єдиним регіоном, крім України, де в 1932-1933 роках були застосовані збройні сили для огородження територій після вилучення харчів у населення, стала Кубань - єдиний регіон СРСР поза Україною, де на той час переважало українське населення?
· Чому по всьому периметру кордону України, від Житомирщини до Луганщини, розташовано численні українські села, які вимирали з голоду, а за кілька кілометрів, за кордоном України, населення інших республік - Росії та Білорусії - не згадує жертв голодомору?
· Чому тільки щодо населення України було ухвалено постанову, яка запровадила вилучення в селян не лише зерна, а всіх без винятку харчових запасів?
· Чому в розпал голоду 22 січня 1933 року Кремль спеціальною директивою наказав не допускати виїзду селян із території України й Кубані в інші райони, а "тих, хто пробрався на північ" негайно заарештовувати, і, після того, як були виявлені "контрреволюційні елементи", висилати на місця попереднього проживання?
· Чому в розпал голодомору, 17 березня 1933 року, було прийнято постанову, згідно з якою вихід із колгоспу допускався тільки з дозволу адміністрації на основі організованого набору робочої сили?
· Чому поселенців і червоноармійців, які заселялися на місце вимерлих селян, влада забезпечувала харчами, а місцеве населення - ні?
· Чому Голодомор проводився паралельно з відновленням масштабних репресій проти культурної еліти України та згортанням українізації в Україні й на Кубані?
· Чому про Голод у Поволжі 1921-1922 років у СРСР можна було вільно писати, а про просту згадку про Голодомор в Україні ще в 1980-х роках можна було потрапити за ґрати? Чому в розпал Голодомору в Україні СРСР називав повідомлення про нього у світі "брудними наклепами" йпродовжував так робити ще десятиліття?
· Чому під час Голодомору в Україні в 1932-1933 роках СРСР експортував за кордон мільйони тонн зерна та значні обсяги інших харчів, чому є маса підтверджень в офіційній біржовій статистиці?
· Убивство мільйонів українців завдало значної шкоди економіці СРСР. Найбільш вразливими до голоду є діти. Вони мали б стати продуктивним населенням і основою економічної могутності країни. Однак СРСР усе одно пішов на їхнє вбивство. В українських селах постійно народжувалися люди, виховані українською мовою в українських традиціях. Врятувати їх від голодної смерті коштувало б копійки в порівнянні з тим, що ці люди щороку заробляли для країни. Однак керівництво СРСР їх не врятувало. Чому?
· Невже в такій країні, як СРСР, де люди часто боялися говорити пошепки під ковдрою, могли вмирати від голоду мільйонами протягом майже двох років без відома й схвалення цього в Москві?
· Чому іноземні дипломати повідомляли про приватні заяви радянських керівників про те, що в Україні в результаті голоду "етнографічний матеріал буде змінено"?
· Радянський Союз здійснив геноцидні дії у вигляді виселення проти низки народів Криму й Кавказу. Невже Сталін більше любив українців?
· Чому свідки розмови Сталіна за участі Постишева і Косіора, заявляли, як Сталін похвалив їх за звіти в Москву про кількість померлих від голоду в Україні і сказав Постишеву: "Ты, Паша, назначен нами туда в роли главгола (главнокомандующего голодом), и этим оружием сделаешь там больше, чем Семен конными армиями. Стасик (Косіор) немного растерялся, а у тебя рука и воля железные"?
· Чи довіряє Віктор Янукович матеріалам з`їзду КПРС і самому Генеральному секретареві Комуністичної партії про те, що Сталін вирішив виселити всіх українців з України: "Українці уникли цієї долі тому, що їх занадто багато й нікуди було вислати. А то він (Сталін) і їх би виселив".
· Ця ідея була реалізована в наказі народного комісара внутрішніх справ СРСР Берії та заступника народного комісара оборони СРСР Жукова від 22 червня 1944 року про виселення всіх українців до Сибіру.
· У своїх спогадах радянські генерали зізналися в існуванні такого наказу та готовності його виконати. Про те, що всіх українців збиралися виселити з України, на ХХ з`їзді КПРС у 1956 році зізнався генеральний секретар КПРС Хрущов.
· Згідно зі спогадами американського державного секретаря Стеттініуса, під час переговорів у Ялті в 1945 році Сталін скаржився на "ненадійне" становище в Україні, та жалкував, що не ухвалив рішення про виселення українців до Сибіру.
· Якщо в 1944 році керівництво СРСР було готове на геноцид українців посеред війни, то чому вони не могли цього хотіти в 1933?
Якби президенту була важливіша правда і повага до земляків (якщо не співвітчизників) за окрик з Москви, то він би дав логічну відповідь на ці питання.
А найголовнішу відповідь мають дати собі українці. До таких катастрофічних наслідків призвела втрата державності у Визвольних змаганнях 1917-1923 рр. І зараз наміром вступити до Митного союзу, змінивши Конституцію, „українська” влада в особі Януковича фактично створює передумову для чергової трагедії. Бо ж ніхто з ідеологів „руского міра” й не збирається приховувати, що для цього „міра” український народ є помилкою, яку треба виправити (викорінити).
Суспільство поділено на тих, хто солідаризується з жертвами Голодомору й тими, хто його організував
У заявах щодо Голодомору, так само як і в інших заявах, котрі стосуються питань історії, українське керівництво стає однозначно на бік Росії, а не на бік української національної ідентичності, яка є постгеноцидною і формується в дуже складних умовах. Це означає, що для нинішнього керівництва Україна є, по суті, чужою - з нею поводяться як із засобом для отримання коштів, а не як із Батьківщиною
Сьогодні слід усідомити, що наше суспільство поділене не на Схід і Захід, а на тих, хто солідаризується з жертвами геноциду 1932-1933 років, і тих, хто з тими, хто організовував і здійснював геноцид. Останніх – незначна меншість. Але вони добре розставлені.
У Партії регіонів є багато людей, які тут не народилися і які не мають родичів в Україні. І звичайно, їм не так близька наша історія. Але коли ти приходиш на чужу землю, твоя цивілізованість визначається тим, чи шануєш ти могили цієї країни. Власне, людська цивілізація почалася з ушанування могил. Так власне історики та археологи визначають початок людської цивілізації. До того, як люди почали вшановувати могили, вони були дикунами.
Судячи з дій влади, не можна виключати, що поставлено й виконується завдання ліквідації Української держави, із забезпеченням матеріальної винагороди її ліквідаторам.
Очевидно, що постгеноцидний характер України послаблює нашу країну, дає можливість робити з нею те, що влада робить сьогодні. Може, ще й тому влада не бажає чесно думати й говорити про Голодомор?
Олександр Палій, історик
Янукович змінив позицію щодо Митного союзу на 180 градусів
Напередодні відзначення роковин Голодомору 1932-1933 років президент Янукович сенсаційно змінив позицію щодо вступу України до Митного союзу з Росією, Білоруссю і Казахстаном. "Коли мені ставлять, наприклад, питання, чи зможе Україна вступити до Митного союзу Росії, Білорусі і Казахстану, - це можливо. Але в нас є процедури, які ми маємо пройти в Україні, наприклад, (внести) зміни до Конституції, які можливі, і їх можна вирішити як в парламенті, так і, наприклад, на всеукраїнському референдумі", - сказав Янукович.
Між тим, ще 27 квітня він заявляв таке: "Україна зробила свій вибір на користь вступу до Світової організації торгівлі кілька років тому... Україна інтегрована в СОТ... і, безумовно, входження до Митного союзу Росії, Білорусі, Казахстану сьогодні є неможливим". Ця фраза неодноразово повторювалася самим Януковичем та його оточенням. "Віктор Федорович і у своїй інавгураційній промові, і під час передвиборчої кампанії чітко і ясно показав, що будь-які нові кроки в міжнародному співробітництві з будь-якими країнами можуть будуватися тільки за умови не порушення вже укладених договорів... Митний союз прямо суперечить і буде дуже сильно ускладнювати членство України у Світовій організації торгівлі. На сьогоднішній день, та й у завтрашньому, післязавтрашньому дні, це питання стояти не може", - заявляла перша заступниця голови Адміністрації Ірина Акімова.
Аж ні, виявляється, тут „порожняк”. Москва задіяла до Януковича такі аргументи, що відмовитися виявилося неможливим: президент з грацією бегемота змінив свою позицію на 180 градусів. Де гарантія, що завтра він не змінить свою позицію в питаннях територіальної цілісності й незалежності країни?
І це при тому, що кілька днів тому на самміті ЄС українська влада запевняла, що орієнтир на ЄС – незмінний. Між тим у самому ЄС чітко кажуть, що зона вільної торгівлі з ЄС (не кажучи про членство) і Митний союз – речі несумісні.
Інше питання: навіщо президент каже про зміну Конституції як умову вступу до Митного союзу, тим більше через референдум? Як відомо, референдумом змінюється розділ "Загальні засади" Конституції, у якому, зокрема, стверджується, що Україна є суверенною і незалежною державою, що суверенітет України поширюється на всю її територію, що територія України в межах нинішнього кордону є цілісною і недоторканною.
На тлі таких загроз той факт, що Віктор Янукович цілком прогінорував демонстративну ліквідацію Росією останньої української організації в РФ, яка займалася питаннями висвітлення Голодомору, виглядає як дрібна деталь, хоча й показова.
Може, варто згадати тих, хто зберігав людське обличчя?
Зрозуміло, що не сам Янукович писав розповсюджену від його імені заяву з нагоди роковин Голодомору. Однак від того її „посили” не менш значущі.
„То був справжній Армагедон, коли люди од голоду втрачали людське", - говориться від імені президента. Може, варто було згадати не лише тих, хто з горя збожеволів, а й тих, хто, помираючи, зберігав людське, рятуючи дітей і близьких?
За Януковичем, це „горе вселюдське”. У Януковича і його голів адміністрацій, які розродилися коментарями з приводу Голодомору (Кіровоградської і Донецької ОДА) горе може бути чиє завгодно – вселюдське, народів СНД, СРСР, навіть Космосу, але тільки не українське.
Президент значно більш різкими словами, ніж режим Сталіна, затаврував істориків, котрі вивчають Голодомор: „З дозволу сказати, "вчених", які „легко перекидаються мільйонами загиблих з голоду". Від 3 мільйонів - до 5 мільйонів - до 7 мільйонів, а то й більше - то це вже кощунство... Це - непростимий гріх".
23 докази геноциду й жодного спростування
Янукович закликає вивчати факти. А факти, такі, що навіть 7 мільйонів жертв може виявитися мінімальною оцінкою.
Якщо Голодомор – не Геноцид, а "спільна трагедія", то як так сталося, що між переписами 1926 і 1937-го років населення СРСР, без урахування українців і казахів, зросло на 119,4%? За цей же час чисельність українців зменшилася на 15,3% від чисельності українців у 1926-му році. Тобто станом на 1937 рік число українців, у разі поширення на них загальносоюзних тенденцій, мало б становити 37,246 мільйона.
А СТАНОВИЛО 26,421 МІЛЬЙОНІВ, ТОБТО НА 10,825 МІЛЬЙОНІВ МЕНШЕ.
Звичайно, можна сказати, що перепис 1937 року організували шкідники троцькісти-бухарінці, за що їх було жорстко, але справедливо покарано радянським правосуддям.
Але як тоді з даними офіційно визнаного в СРСР радянського перепису 1939 року?
За цими даними, кількість українців з 1926-го по 1939-ий роки скоротилася з 31,195 до 28,111 мільйона, тобто на 11 відсотків. За цей же час, приміром, кількість росіян зросла з 77,791 до 99,591 мільйонів, тобто на 28%. Населення СРСР загалом зросло на 16% - зі 147,028 до 170,557 мільйона.
Якби на Україну поширити хоча б середньосоюзні темпи зростання населення, навіть з урахуванням показників України, то тоді кількість українців у 1939 році мала б становити 36,186 мільйона, тобто на 8,075 мільйона більше, ніж їх виявилося насправді.
І це при тому, що ще на початку ХХ століття Україну за швидкістю зростання населення порівнювали з Китаєм. А сьогодні Україна - №1 у світі за швидкістю зменшення населення.
Можна було б поставити Януковичу, який заперечив геноцидний характер Голодомору, ще чимало запитань. Наприклад, такі:
· Чому в селах України, які проводили відповідні обрахунки, кількість загиблих у результаті Голодомору більша, ніж у Другій світовій війні? У ній загинуло щонайменше шість з половиною мільйона мешканців України.
· Чому з усього СРСР в 1932-1933 роках лише в Україні застосовувалися військові операції з огородження, з тим щоб не дати населенню врятуватися від голодної смерті?
· Області України, населені пункти, а також сам кордон УРСР у 1932-1933 роках були оточені військовими загонами, у сутичках з якими загинуло багато втікачів. Цьому є маса доказів та свідчень досі живих людей.
· Чому нічого схожого в інших регіонах СРСР не було?
· Чому єдиним регіоном, крім України, де в 1932-1933 роках були застосовані збройні сили для огородження територій після вилучення харчів у населення, стала Кубань - єдиний регіон СРСР поза Україною, де на той час переважало українське населення?
· Чому по всьому периметру кордону України, від Житомирщини до Луганщини, розташовано численні українські села, які вимирали з голоду, а за кілька кілометрів, за кордоном України, населення інших республік - Росії та Білорусії - не згадує жертв голодомору?
· Чому тільки щодо населення України було ухвалено постанову, яка запровадила вилучення в селян не лише зерна, а всіх без винятку харчових запасів?
· Чому в розпал голоду 22 січня 1933 року Кремль спеціальною директивою наказав не допускати виїзду селян із території України й Кубані в інші райони, а "тих, хто пробрався на північ" негайно заарештовувати, і, після того, як були виявлені "контрреволюційні елементи", висилати на місця попереднього проживання?
· Чому в розпал голодомору, 17 березня 1933 року, було прийнято постанову, згідно з якою вихід із колгоспу допускався тільки з дозволу адміністрації на основі організованого набору робочої сили?
· Чому поселенців і червоноармійців, які заселялися на місце вимерлих селян, влада забезпечувала харчами, а місцеве населення - ні?
· Чому Голодомор проводився паралельно з відновленням масштабних репресій проти культурної еліти України та згортанням українізації в Україні й на Кубані?
· Чому про Голод у Поволжі 1921-1922 років у СРСР можна було вільно писати, а про просту згадку про Голодомор в Україні ще в 1980-х роках можна було потрапити за ґрати? Чому в розпал Голодомору в Україні СРСР називав повідомлення про нього у світі "брудними наклепами" йпродовжував так робити ще десятиліття?
· Чому під час Голодомору в Україні в 1932-1933 роках СРСР експортував за кордон мільйони тонн зерна та значні обсяги інших харчів, чому є маса підтверджень в офіційній біржовій статистиці?
· Убивство мільйонів українців завдало значної шкоди економіці СРСР. Найбільш вразливими до голоду є діти. Вони мали б стати продуктивним населенням і основою економічної могутності країни. Однак СРСР усе одно пішов на їхнє вбивство. В українських селах постійно народжувалися люди, виховані українською мовою в українських традиціях. Врятувати їх від голодної смерті коштувало б копійки в порівнянні з тим, що ці люди щороку заробляли для країни. Однак керівництво СРСР їх не врятувало. Чому?
· Невже в такій країні, як СРСР, де люди часто боялися говорити пошепки під ковдрою, могли вмирати від голоду мільйонами протягом майже двох років без відома й схвалення цього в Москві?
· Чому іноземні дипломати повідомляли про приватні заяви радянських керівників про те, що в Україні в результаті голоду "етнографічний матеріал буде змінено"?
· Радянський Союз здійснив геноцидні дії у вигляді виселення проти низки народів Криму й Кавказу. Невже Сталін більше любив українців?
· Чому свідки розмови Сталіна за участі Постишева і Косіора, заявляли, як Сталін похвалив їх за звіти в Москву про кількість померлих від голоду в Україні і сказав Постишеву: "Ты, Паша, назначен нами туда в роли главгола (главнокомандующего голодом), и этим оружием сделаешь там больше, чем Семен конными армиями. Стасик (Косіор) немного растерялся, а у тебя рука и воля железные"?
· Чи довіряє Віктор Янукович матеріалам з`їзду КПРС і самому Генеральному секретареві Комуністичної партії про те, що Сталін вирішив виселити всіх українців з України: "Українці уникли цієї долі тому, що їх занадто багато й нікуди було вислати. А то він (Сталін) і їх би виселив".
· Ця ідея була реалізована в наказі народного комісара внутрішніх справ СРСР Берії та заступника народного комісара оборони СРСР Жукова від 22 червня 1944 року про виселення всіх українців до Сибіру.
· У своїх спогадах радянські генерали зізналися в існуванні такого наказу та готовності його виконати. Про те, що всіх українців збиралися виселити з України, на ХХ з`їзді КПРС у 1956 році зізнався генеральний секретар КПРС Хрущов.
· Згідно зі спогадами американського державного секретаря Стеттініуса, під час переговорів у Ялті в 1945 році Сталін скаржився на "ненадійне" становище в Україні, та жалкував, що не ухвалив рішення про виселення українців до Сибіру.
· Якщо в 1944 році керівництво СРСР було готове на геноцид українців посеред війни, то чому вони не могли цього хотіти в 1933?
Якби президенту була важливіша правда і повага до земляків (якщо не співвітчизників) за окрик з Москви, то він би дав логічну відповідь на ці питання.
А найголовнішу відповідь мають дати собі українці. До таких катастрофічних наслідків призвела втрата державності у Визвольних змаганнях 1917-1923 рр. І зараз наміром вступити до Митного союзу, змінивши Конституцію, „українська” влада в особі Януковича фактично створює передумову для чергової трагедії. Бо ж ніхто з ідеологів „руского міра” й не збирається приховувати, що для цього „міра” український народ є помилкою, яку треба виправити (викорінити).
Суспільство поділено на тих, хто солідаризується з жертвами Голодомору й тими, хто його організував
У заявах щодо Голодомору, так само як і в інших заявах, котрі стосуються питань історії, українське керівництво стає однозначно на бік Росії, а не на бік української національної ідентичності, яка є постгеноцидною і формується в дуже складних умовах. Це означає, що для нинішнього керівництва Україна є, по суті, чужою - з нею поводяться як із засобом для отримання коштів, а не як із Батьківщиною
Сьогодні слід усідомити, що наше суспільство поділене не на Схід і Захід, а на тих, хто солідаризується з жертвами геноциду 1932-1933 років, і тих, хто з тими, хто організовував і здійснював геноцид. Останніх – незначна меншість. Але вони добре розставлені.
У Партії регіонів є багато людей, які тут не народилися і які не мають родичів в Україні. І звичайно, їм не так близька наша історія. Але коли ти приходиш на чужу землю, твоя цивілізованість визначається тим, чи шануєш ти могили цієї країни. Власне, людська цивілізація почалася з ушанування могил. Так власне історики та археологи визначають початок людської цивілізації. До того, як люди почали вшановувати могили, вони були дикунами.
Судячи з дій влади, не можна виключати, що поставлено й виконується завдання ліквідації Української держави, із забезпеченням матеріальної винагороди її ліквідаторам.
Очевидно, що постгеноцидний характер України послаблює нашу країну, дає можливість робити з нею те, що влада робить сьогодні. Може, ще й тому влада не бажає чесно думати й говорити про Голодомор?
Олександр Палій, історик
среда, 5 мая 2010 г.
Закон України про Голодомор: ПАРЄ шанує, Янукович нехтує
Одразу після ухвалення 28 квітня 2010 року Парламентською Асасмблеєю Ради Європи резолюції 1723 (2010), присвяченої пам`яті жертв Голодомору 1932-1933 років, російськими і деякими українськими засобами масової інформації було поширено повідомлення про те, що ПАРЄ «відхилила визнання Голодомору геноцидом українського народу». Спираючись на таку оцінку, окремі представники Партії регіонів виступили із заявами, в яких громадськості намагаються нав`язати думку про необхідність перегляду Закону України від 28 листопада 2008 р. «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні».
Аналіз тексту ухваленої ПАРЄ резолюції не дає підстав для таких тверджень. Резолюція беззастережно засуджує тоталітарний сталінський режим за жахливі злочинства, які порушували права людини і позбавляли мільйони людей у колишньому Радянському Союзі права на життя. Визнаючи, що голодну смерть мільйонів безневинних людей у Білорусії, Казахстані, Росії і Україні спричинили жорстокі навмисні дії комуністичного режиму, резолюція підкреслює, що ці трагічні події в різних регіонах мали свої особливості.
Оцінка специфіки злочину, скоєного в Україні, сформульована у частині 5 резолюції, яка передує описам подій в інших регіонах колишнього СРСР. Вона констатує: «В Україні, яка постраждала найбільше, особливих втрат зазнало селянство, мільйони селян-одноосібників та членів їхніх родин померли від голоду, що настав після примусової «колективізації» і внаслідок заборони залишати вражені голодом райони та конфіскації зерна й іншої їжі. Ці трагічні події названі Голодомором (політично-мотивованим голодом) і визнаються Законом України актом геноциду проти українців».
З порівняльного аналізу різних частин резолюції випливає, що на відміну від ситуації в Росії, смерть від голоду в Україні була спричинена не внаслідок, а після припинення примусової колективізації шляхом конфіскації всього продовольства та запровадження заборони виїздити за межі охоплених голодом територій. Крім того, в ній спеціально уточнюється, що лише в Україні Голодомор був політично-мотивованим, а не тільки злочинною акцією на класовому грунті.
Нарешті, зіславшись на Закон України, а таким є Закон України від 28 листопада 2006 р. «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», Парламентська Асамблея Ради Європи тим самим підтвердила легітимність Закону, стаття 1 якого кваліфікує Голодомор в Україні як геноцид українського народу.
Отже, зміст резолюції ПАРЄ не дає жодних підстав для перегляду чи скасування згаданого Закону України. Тим більше, що 13 січня 2010 р. Апеляційний суд м.Києва, розглянувши матеріали справи, порушеної СБУ України за фактом злочину, ухвалив постанову, в якій підтвердив висновок досудового слідства, що керівництво більшовицького тоталітарного режиму – Сталін (Джугашвілі) Й.В., Молотов (Скрябін) В.М., Каганович Л.М., Постишев П.П., Косіор С.В., Чубар В.Я. і Хатаєвич М.М. у 1932-1933 роках на території УРСР вчинили геноцид частини української національної групи. Висновок слідства і постанова суду, які не були ні оскаржені, ні скасовані, підтвердили легітимність кваліфікації Голодомору як геноциду Законом України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні».
На квітневій сесії ПАРЄ йшлося не про відмову від визнання Голодомору актом геноциду, а про більш розгорнуту кваліфікацію злочинних дій комуністичного режиму в Україні у світлі Конвенції ООН 1948 року про попередження злочину геноциду і покарання за нього та пропозицій Комітету Парламентської Асамблеї з правових питань та прав людини. Доповідач цього комітету П.Роуен (Великобританія) на основі всебічного аналізу доповіді Політичного комітету, яка була підготовлена його доповідачем М.Чавушоглу (Туреччина) і стала підгрунтям для вироблення проекту резолюції, дійшов висновку, що ця доповідь є незбалансованою, хибує на фаворитизм у баченні проблеми на користь російської сторони і не висвітлює з достатньою чіткістю злочинної спрямованості політики комуністичного режиму саме проти укранського народу. У зв`язку з цим П.Роуен запропонував низку поправок до проекту резолюції, зокрема, шляхом включення до її частини 5 додаткового речення такого змісту: «Навмисне позбавлення їжі мало на меті створення життєвих умов, розрахованих на часткове фізичне винищення українського народу», а також заміни слів «визнаються Законом України» словами «повинні визнаватись як».
Ці пропозиції 28 січня 2010 р. були ухвалені Комітетом з правових питань та прав людини одностайно, але без участі російської делегації, оскільки єдиний присутній на початку засідання її представник на знак незгоди з позицією доповідача та членів Комітету демонстративно залишив зал. Комітет також одностайно ухвалив представлений доповідачем висновок в цілому.
Суть пропозицій Комітету полягала в додатковому уточненні геноцидних наслідків навмисного позбавлення українських селян їжі та зміщенні акценту з опосередкованого визнання Парламентською Асамблеєю Голодомору актом геноциду шляхом відсилання до Закону України на імперативність прямого визнання геноцидного характеру Голодомору.
Отже, поправки Комітету не міняли беззастережного позитивного ставлення Парламентської Асамблеї Ради Європи до Закону України, яким Голодомор визнається актом геноциду. Натомість вони не були підтримані сесією. Це сталося не тільки і не стільки через шалений спротив і систематичний тиск на делегації ПАРЄ з боку російської сторони, скільки завдяки антиукраїнській позиції Президента України Януковича, яка істотно вплинула на результати голосування поправок.
У своєму виступі 27 квітня на сесії ПАРЄ, одним з центральних питань якої було ухвалення резолюції, ініційованої у свій час Україною і присвяченої пам`яті жертв Голодомору, Янукович взагалі ані словом не обмовився про трагедію українського народу, яка сталася внаслідок злочину геноциду, свідомо вчиненого комуністичним режимом проти української національної групи. Як президент України, Янукович був зобов`язаний висловити офіційну позицію держави, визначену у Законі України від 28 листопада 2006 р. «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» і підтверджену результатами досудового слідства, здійсненого СБУ України, та постановою Апеляційного суду м. Києва від 13 січня 2010 р. Натомість він свідомо знехтував своїм обов`язком. Більше того, після виступу, відповідаючи на запитання щодо його особистої думки стосовно Великого Голоду, він заявив: «Це були наслідки сталінського тоталітарного режиму, ставлення до людей. Але визнавати Голодомор як факт геноциду стосовно одного чи іншого народу, ми вважаємо буде неправильно, несправедливо. Це була трагедія, спільна трагедія народів, які колись входили в єдину державу – Радянський Союз».
Слід відзначити, що поставлене Януковичу запитання пролунало з вуст пана ЯакоТапані Лааксо, який входить до групи об`єданих європейських лівих і є заступником делегата від парламенту Фінляндії у ПАРЄ. Відповідно до інформації з Вікіпедії, яка грунтується на солідних фінських джерелах, пан Лааксо, як колишній член компартії Фінляндії, відомий у минулому своїми широкими зв`язками з радянським КДБ та східнонімецькою спецслужбою Штазі, і нині просуває російські інтереси. Вочевидь, виконане Я.Лааксо запитання про особисту думку президента України у публічному засіданні грунтувалося на підміні понять і було розраховане на маніпулювання думкою присутніх в залі.
У своїй привселюдній відповіді Янукович не відокремив своєї особистої позиції від позиції держави, визначеної Законом України і українським судом, натомість озвучив позицію делегації Росії. У зв`язку з цим виникає питання про роль Януковича в антиукраїнській кампанії, яку розгорнула російська сторона в рамках ПА РЄ. Невипадково її члени, присутні в залі засідань Асамблеї, висловили йому бурхливу підтримку, а наступного дня спікер Держдуми Росії Гризлов вітав «новий конструктивний підхід до історичних проблем, представлений учора в Стразбурзі Пезидентом України Віктором Януковичем». Водночас делегація Росії намагалася внести до резолюції поправку, яка б віддзеркалювала висловлене Януковичем заперечення геноцидного характеру Голодомору. Проте ця спроба не була підтримана Асамблеєю.
В остаточному тексті ухваленої ПАРЄ резолюції немає жодного положення, яке б заперечувало Голодомор як злочин геноциду. Висловлювання Януковича лише зашкодило уточненню і підсиленню документа, який з посиланням на Закон України визнає Голодомор актом геноциду.
Отже, резолюція ПАРЄ «Вшанування пам`яті жертв Великого Голоду (Голодомору) на території колишнього СРСР» не дає жодних підстав для скасування чи коригування Закону України «Про Голодомор 1932-1933 роках в Україні.
Зондуючи громадську думку і одночасно зомбуючи українське суспільство шляхом відвертої дезинформації, представники Партії регіонів прагнуть заднім числом виправдати Януковича, який став на шлях грубого зловживання своїм посадовим становищем і одночасно відвертого порушення Закону України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», стаття 2 якого встановлює: «Публічне заперечення Голодомору 1932 -1933 років в Україні визнається наругою над памяттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним». (Оскільки, Голодомор у цьому законі визаноно актом геноциду, то під статтю другу підпадає заперечення Голодомору як геноциду).
Як громадянин і член Партії регіонів Янукович має право на свої особисті і партійні переконання, але як Президент України він зобов`язаний відстоювати і захищати офіційну позицію держави. Як громадянин і Президент України Янукович зобов`язаний дотримуватися законів України, а не порушувати їх. Отже, має йтися не про скасування чи зміну Закону України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», а про моральну і правову відповідальність Януковича як Президента і громадянина України.
Володимир Василенко, доктор юридичних наук, професор
Аналіз тексту ухваленої ПАРЄ резолюції не дає підстав для таких тверджень. Резолюція беззастережно засуджує тоталітарний сталінський режим за жахливі злочинства, які порушували права людини і позбавляли мільйони людей у колишньому Радянському Союзі права на життя. Визнаючи, що голодну смерть мільйонів безневинних людей у Білорусії, Казахстані, Росії і Україні спричинили жорстокі навмисні дії комуністичного режиму, резолюція підкреслює, що ці трагічні події в різних регіонах мали свої особливості.
Оцінка специфіки злочину, скоєного в Україні, сформульована у частині 5 резолюції, яка передує описам подій в інших регіонах колишнього СРСР. Вона констатує: «В Україні, яка постраждала найбільше, особливих втрат зазнало селянство, мільйони селян-одноосібників та членів їхніх родин померли від голоду, що настав після примусової «колективізації» і внаслідок заборони залишати вражені голодом райони та конфіскації зерна й іншої їжі. Ці трагічні події названі Голодомором (політично-мотивованим голодом) і визнаються Законом України актом геноциду проти українців».
З порівняльного аналізу різних частин резолюції випливає, що на відміну від ситуації в Росії, смерть від голоду в Україні була спричинена не внаслідок, а після припинення примусової колективізації шляхом конфіскації всього продовольства та запровадження заборони виїздити за межі охоплених голодом територій. Крім того, в ній спеціально уточнюється, що лише в Україні Голодомор був політично-мотивованим, а не тільки злочинною акцією на класовому грунті.
Нарешті, зіславшись на Закон України, а таким є Закон України від 28 листопада 2006 р. «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», Парламентська Асамблея Ради Європи тим самим підтвердила легітимність Закону, стаття 1 якого кваліфікує Голодомор в Україні як геноцид українського народу.
Отже, зміст резолюції ПАРЄ не дає жодних підстав для перегляду чи скасування згаданого Закону України. Тим більше, що 13 січня 2010 р. Апеляційний суд м.Києва, розглянувши матеріали справи, порушеної СБУ України за фактом злочину, ухвалив постанову, в якій підтвердив висновок досудового слідства, що керівництво більшовицького тоталітарного режиму – Сталін (Джугашвілі) Й.В., Молотов (Скрябін) В.М., Каганович Л.М., Постишев П.П., Косіор С.В., Чубар В.Я. і Хатаєвич М.М. у 1932-1933 роках на території УРСР вчинили геноцид частини української національної групи. Висновок слідства і постанова суду, які не були ні оскаржені, ні скасовані, підтвердили легітимність кваліфікації Голодомору як геноциду Законом України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні».
На квітневій сесії ПАРЄ йшлося не про відмову від визнання Голодомору актом геноциду, а про більш розгорнуту кваліфікацію злочинних дій комуністичного режиму в Україні у світлі Конвенції ООН 1948 року про попередження злочину геноциду і покарання за нього та пропозицій Комітету Парламентської Асамблеї з правових питань та прав людини. Доповідач цього комітету П.Роуен (Великобританія) на основі всебічного аналізу доповіді Політичного комітету, яка була підготовлена його доповідачем М.Чавушоглу (Туреччина) і стала підгрунтям для вироблення проекту резолюції, дійшов висновку, що ця доповідь є незбалансованою, хибує на фаворитизм у баченні проблеми на користь російської сторони і не висвітлює з достатньою чіткістю злочинної спрямованості політики комуністичного режиму саме проти укранського народу. У зв`язку з цим П.Роуен запропонував низку поправок до проекту резолюції, зокрема, шляхом включення до її частини 5 додаткового речення такого змісту: «Навмисне позбавлення їжі мало на меті створення життєвих умов, розрахованих на часткове фізичне винищення українського народу», а також заміни слів «визнаються Законом України» словами «повинні визнаватись як».
Ці пропозиції 28 січня 2010 р. були ухвалені Комітетом з правових питань та прав людини одностайно, але без участі російської делегації, оскільки єдиний присутній на початку засідання її представник на знак незгоди з позицією доповідача та членів Комітету демонстративно залишив зал. Комітет також одностайно ухвалив представлений доповідачем висновок в цілому.
Суть пропозицій Комітету полягала в додатковому уточненні геноцидних наслідків навмисного позбавлення українських селян їжі та зміщенні акценту з опосередкованого визнання Парламентською Асамблеєю Голодомору актом геноциду шляхом відсилання до Закону України на імперативність прямого визнання геноцидного характеру Голодомору.
Отже, поправки Комітету не міняли беззастережного позитивного ставлення Парламентської Асамблеї Ради Європи до Закону України, яким Голодомор визнається актом геноциду. Натомість вони не були підтримані сесією. Це сталося не тільки і не стільки через шалений спротив і систематичний тиск на делегації ПАРЄ з боку російської сторони, скільки завдяки антиукраїнській позиції Президента України Януковича, яка істотно вплинула на результати голосування поправок.
У своєму виступі 27 квітня на сесії ПАРЄ, одним з центральних питань якої було ухвалення резолюції, ініційованої у свій час Україною і присвяченої пам`яті жертв Голодомору, Янукович взагалі ані словом не обмовився про трагедію українського народу, яка сталася внаслідок злочину геноциду, свідомо вчиненого комуністичним режимом проти української національної групи. Як президент України, Янукович був зобов`язаний висловити офіційну позицію держави, визначену у Законі України від 28 листопада 2006 р. «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» і підтверджену результатами досудового слідства, здійсненого СБУ України, та постановою Апеляційного суду м. Києва від 13 січня 2010 р. Натомість він свідомо знехтував своїм обов`язком. Більше того, після виступу, відповідаючи на запитання щодо його особистої думки стосовно Великого Голоду, він заявив: «Це були наслідки сталінського тоталітарного режиму, ставлення до людей. Але визнавати Голодомор як факт геноциду стосовно одного чи іншого народу, ми вважаємо буде неправильно, несправедливо. Це була трагедія, спільна трагедія народів, які колись входили в єдину державу – Радянський Союз».
Слід відзначити, що поставлене Януковичу запитання пролунало з вуст пана ЯакоТапані Лааксо, який входить до групи об`єданих європейських лівих і є заступником делегата від парламенту Фінляндії у ПАРЄ. Відповідно до інформації з Вікіпедії, яка грунтується на солідних фінських джерелах, пан Лааксо, як колишній член компартії Фінляндії, відомий у минулому своїми широкими зв`язками з радянським КДБ та східнонімецькою спецслужбою Штазі, і нині просуває російські інтереси. Вочевидь, виконане Я.Лааксо запитання про особисту думку президента України у публічному засіданні грунтувалося на підміні понять і було розраховане на маніпулювання думкою присутніх в залі.
У своїй привселюдній відповіді Янукович не відокремив своєї особистої позиції від позиції держави, визначеної Законом України і українським судом, натомість озвучив позицію делегації Росії. У зв`язку з цим виникає питання про роль Януковича в антиукраїнській кампанії, яку розгорнула російська сторона в рамках ПА РЄ. Невипадково її члени, присутні в залі засідань Асамблеї, висловили йому бурхливу підтримку, а наступного дня спікер Держдуми Росії Гризлов вітав «новий конструктивний підхід до історичних проблем, представлений учора в Стразбурзі Пезидентом України Віктором Януковичем». Водночас делегація Росії намагалася внести до резолюції поправку, яка б віддзеркалювала висловлене Януковичем заперечення геноцидного характеру Голодомору. Проте ця спроба не була підтримана Асамблеєю.
В остаточному тексті ухваленої ПАРЄ резолюції немає жодного положення, яке б заперечувало Голодомор як злочин геноциду. Висловлювання Януковича лише зашкодило уточненню і підсиленню документа, який з посиланням на Закон України визнає Голодомор актом геноциду.
Отже, резолюція ПАРЄ «Вшанування пам`яті жертв Великого Голоду (Голодомору) на території колишнього СРСР» не дає жодних підстав для скасування чи коригування Закону України «Про Голодомор 1932-1933 роках в Україні.
Зондуючи громадську думку і одночасно зомбуючи українське суспільство шляхом відвертої дезинформації, представники Партії регіонів прагнуть заднім числом виправдати Януковича, який став на шлях грубого зловживання своїм посадовим становищем і одночасно відвертого порушення Закону України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», стаття 2 якого встановлює: «Публічне заперечення Голодомору 1932 -1933 років в Україні визнається наругою над памяттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним». (Оскільки, Голодомор у цьому законі визаноно актом геноциду, то під статтю другу підпадає заперечення Голодомору як геноциду).
Як громадянин і член Партії регіонів Янукович має право на свої особисті і партійні переконання, але як Президент України він зобов`язаний відстоювати і захищати офіційну позицію держави. Як громадянин і Президент України Янукович зобов`язаний дотримуватися законів України, а не порушувати їх. Отже, має йтися не про скасування чи зміну Закону України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», а про моральну і правову відповідальність Януковича як Президента і громадянина України.
Володимир Василенко, доктор юридичних наук, професор
Подписаться на:
Сообщения (Atom)