Леонід Грач, який з групою комуністів Криму вже у середині 1992 року створив першу легальну комуністичну організацію на пострадянському просторі, рішенням пленуму центрального комітету КПУ вигнаний з ЦК і усунений з посади першого секретаря кримського республіканського комітету партії. Проте кримські соратники повернули йому крісло лідера рескому. Симоненко у відповідь обіцяє виключити Грача з Компартії.
Відносини Петра Миколайовича і Леоніда Івановича були натягнутими вже давно і помітно погіршилися за останні два роки. Прикрощі посипалися на Грача в лютому 2009-го – тоді його вивели зі складу президії ЦК Компартії за заяви, які могли спровокувати розкол КПУ. Подія збіглася за часом із смакуванням в ЗМІ змін в особистому житті Симоненка.
Після зміни влади в Криму за підсумками перемоги на президентських виборах Віктора Януковича, Грач кинувся в бій з макіївською командою «регіонала» Василя Джарти, яка прийшла на півострів. Незабаром комуністи позбулися двох з чотирьох посад в уряді республіки.
У той час, коли керівництво Компартії обережно заявляло про нерозуміння позиції «регіоналів» з того чи іншого питання, Грач у своїх численних інтерв`ю вимагав від КПУ залишити коаліцію, що нагадує, за його словами, «неїстівний вінегрет».
– Леонід Іванович не тільки переносить внутріпартійні проблеми на сторінки буржуазних друкованих видань і на екрани олігархічних телеканалів, а, перш за все, активно сприяє ворогам партії брехати на партію, тобто займається політичним штрейкбрехерством. На пленумах ЦК відмовчується, а все красномовство і бажання поговорити без розбору проявляє в «помаранчевих» ЗМІ, – сказав Симоненко у вересні, наголосивши, що такі дії вже стали системою. Кримський комуніст тоді не відповів.
Під час виборчої кампанії Грач сконцентрував увагу на «регіоналах» півострова. Особливо діставалося кримському прем`єрові Джарти.
– Чудово розумію, що на виборах ви, окрім як на адмінресурс, на фальсифікацію, на підкуп, ні на що більше не здатні. Ніхто не намалює «регіоналам» за підсумками виборів, як вони заявляли, 70 відсотків голосів. 70 відсотків, Василю Георгійовичу, навіть якщо б фашисти тут раптом проводили вибори (не дай Боже уявити таке!), все одно б ці відсотки з нашого народу поліцаї, зрадники не вибили б. А ви думаєте вибити? Не вдасться, – сказав тоді комуніст.
ПР за підсумками виборів одержала в парламенті Криму 80 місць із 100, комуністи – 5 і кримінальну справу проти депутата Вячеслава Захарова, якому «шили» хуліганство. Комуніст, захищаючи «червоних», посварився з групою людей, які пікетували реском і Грача. Соратника Леоніда Івановича впевнені: активісти діяли за указкою «регіоналів».
Грач на мітингу з нагоди роковин Жовтневої революції заявив, що у комуністів вкрали 20% голосів у Криму, тому вони вимагатимуть перерахунку бюлетенів і мають намір проводити протестні акції, зокрема, вибираючи крайні форми – аж до страйків і перекриття доріг.
На першій же сесії новообраної ВР Криму 75 депутатів прийняли звернення до керівників СБУ, Генпрокуратури і КПУ з вимогою дати оцінку заявам лідера кримських комуністів про можливі страйки і назвали наклепом його слова про фальсифікацію виборів. Кримський реском Компартії розцінив це звернення як спробу партії влади заборонити критикувати її.
Президія ЦК 10 грудня виключила з КПУ другого секретаря кримського рескому Юрія Аксютіна «за грубе порушення статуту і дії, спрямовані на розкол парторганізації».
11 грудня пленум у Києві позбавив Грача партійних посад «за серйозні порушення партійної дисципліни і дії, що ведуть до дискредитації партії». Зв`язатися з Леонідом Івановичем після цього рішення не вдалося – його мобільний не відповідав. Не коментувала ситуація і прес-служба політика.
14 грудня пленум кримського рескому за участю 68 з 84 його членів засідав у центрі Сімферополя майже шість годин у закритому від преси режимі. Посаду першого секретаря Грачу повернули одностайно.
– Альтернативи не було, – підкреслює Аксютін, якого той же пленум знову обрав другим секретарем рескому.
Політик стверджує, що його (Аксютіна) виключали з партії з порушенням статуту, а відновився він чітко за правилами: «первинка» прийняла його до лав Компартії із збереженням партійного стажу, це рішення було затверджене центральним райкомом, а потім – пленумом.
– Ні Грач, ні я, ні кримський республіканський комітет ніколи не діяли на шкоду Комуністичній партії в цілому, – говорить Аксютін. – Ми ні на йоту не відступали від статуту, від виконання рішень центрального комітету партії. Але наша позиція завжди була принциповою, завжди була твердою. Ми, за статутом, мали право критикувати центральний комітет партії і його керівництво за ті недоліки, які виявлялися в діяльності. Мабуть, комусь це не дуже подобалося. Що прийматиме керівництво центрального комітету партії з приводу наших рішень на пленумі? Поживемо-побачимо. Ми заявили представникам центрального комітету партії, що готові починати з чистого аркуша, давайте припинимо інсинуації, нападки на кримський комітет партії, на Грача, і все буде нормально.
Кримська організація КПУ, запевняють її члени, налічує більше 10,5 тисяч членів і є найбільшою серед регіональних структур партії. Всього в Компартії понад 100 тисяч українців.
Петро Симоненко вважає рішення кримського пленуму нелегітимним і обіцяє вирішити долю Грача вже найближчим часом. Він стверджує, що ініціатива щодо усунення нардепа від лідерства в рескомі належала 21 першому секретареві обкомів партії, які є членами ЦК.
– Ця ініціатива була результатом постійного системного невиконання рішень партії Леонідом Грачем, порушення ним дисципліни, прояви авантюризму. І ось 11 грудня було розглянуто питання його поведінки. Більше того, це питання розглядалося неодноразово і в різні роки. У 2009 році його вивели зі складу центрального комітету. І мені шкода, що висновків він не зробив, - сказав лідер КПУ в одному з інтерв`ю. – Рішення, які провели на пленумі рескому, поставили Грача поза партією. Але ми не допустимо порушень дисципліни, тому що вона одна для всіх членів КПУ. Відбудеться засідання центрального комітету партії, де президія комітету партії проаналізує ситуацію і ухвалить рішення щодо членства Грача в партії і членства у фракції у ВР.
ДУМКИ КРИМСЬКИХ ПОЛІТОЛОГІВ
Андрій Нікіфоров:
ПАРТІЯ РЕГІОНІВ «ЗАМОВИЛА» СИМОНЕНКУ ГРАЧА
Конфлікт, на мій погляд, багатоступінчатий. Він доволі довго тягнеться і пов`язаний з тим, що у Петра Миколайовича були завжди присутні певні ревнощі до Леоніда Івановичеві. Річ у тому, що Компартія в Криму була відновлена дещо раніше, ніж в загальноукраїнському масштабі, і в перші роки компартія Криму, яка входила до складу КПУ, загалом, була такою автономною одиницею і була найбільш сильним загоном українських комуністів. Ну, і потім Грач достатньо публічний і яскравий політик, чого не скажеш про Симоненка. Хоч би що Симоненко про себе думав, але десь у глибині душі він усвідомлює, що з цілого ряду позицій як публічний політик програє Грачеві. Є момент особистого конфлікту, пов`язаного з сімейними обставинами Симоненка, про це чимало писалося.
На мій погляд, спусковим механізмом того, що відбулося, є особлива позиція Грача під час останніх виборів до місцевих органів влади. Леонід Іванович серйозно намірявся повернутися в крісло голови Верховної Ради Криму. До того ж йому, судячи з усього, вдалося переконати певних політичних спонсорів у тому, що це завдання йому до снаги, хоча, загалом, тверезий аналіз одразу давав абсолютно однозначний результат: це – нереальна мета. Незважаючи на це, йдучи до її здійснення, Леонід Іванович рішуче діяв і протиставив себе місцевим «регіоналам», які намірилися мати монопольний контроль над Кримом. Причому протиставив у достатньо епатажній, жорсткій формі. На мій погляд, на Грача було оформлене політичне замовлення з боку нинішнього керівництва Криму і керівництва місцевої організації Партії регіонів, а Симоненко виступив у ролі політичного кілера, який мав виконати це замовлення.
Те, що кримські комуністи, особливо ближнє коло Грача, не змиряться покірно з таким рішенням своїх старших партійних товаришів, можна було передбачити, оскільки Грач збудував кримську організацію КПУ під себе. Грач не побажав змиритися з тим, що його політично вбили, і спробував заявити, що, хоч би що транслював Симоненко і його ближнє коло, він як і раніше політично живий і на щось там ще здатний. Є абсолютно зрозумілим його бажання чинити опір.
Далі потрібно звертатися до тлумачень нинішнього партійного статуту: на що мають право вищі організації і на що мають право низові первинні організації КПУ. Винесення цього «політичного трупа» може відбуватися неодноразово. Грача зніматимуть з посади і навіть виключати з партії, а кримські комуністи його відновлюватимуть – відновлювати в партії, відновлювати на посаді, - а його доведеться знову звідусіль виганяти? Одним словом, все це може вилитися у фарс, що, звісно, на політичних перспективах комуністів в Україні навряд чи позначиться позитивно.
Хоча в цілому таке враження, що вони облишили піклуватися про свій реальний рейтинг, бо хоч би що вони роблили – він падає. Зараз набагато важливіше для них (це моя особиста оцінка) співпрацювати з Партією регіонів і одержувати від неї, зокрема, віртуальний рейтинг, який Партія регіонів може намалювати не тільки собі, а й своїм політичним сателітам.
Крім особистої дуелі Симоненко – Грач, за всім цим стоять і такого роду еволюції, пов`язані з тим, що одна з найбільш популярних у минулому політичних сил України перетворюється, по суті справи, в охвістя партії влади.
Симоненко, принаймні в даний момент, докладе зусиль, щоб останнє слово лишилося за ним. Тому, думаю, спроба виключити Грача з партії – цілком вірогідна. Наскільки це вдасться? Подивимося, чия політична воля виявиться сильнішою, хоча це більше схоже на змагання політичних дистрофіків: жодна політична сила, яка має повагу до себе, ніколи не вивернула б спіднє на загальний огляд, вона б діяла пристойнішими і акуратнішими методами. Цей скандал у верхах Компартії показує, що, мабуть, у КПУ на все махнули рукою, і вже тим, щоб мати якийсь гідний вигляд, не дуже переймаються.
Сергій Кисельов:
БЕЗ ГРАЧА КРИМСЬКІЙ КОМПАРТІЇ ЗНАДОБИТЬСЯ ТРИВАЛИЙ ПЕРІОД ДЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ
Причина конфлікту – особисті відносини між двома лідерами і нічого більше. Опортуністична політика керівництва КПУ відкидає партію в маргінали. У тіні Партії регіонів Комуністична партія не виживе, бо тінь надто густа і щільна, її там просто не буде видно. У наступному виборному циклі за комуністів можуть не проголосувати, вони не подолають тривідсотковий бар`єр, і їх у парламенті не буде. Ця партія не займається тим, чим повинні займатися комуністи (так званий бойовий передовий загін робітничого класу), абсолютно не захищає інтереси робітників, входить у змову з верхівкою. Партія збуржуазіла, і перспективи та політика, яку проводить Петро Симоненко, не має. Ми чуємо тільки слова. Демагогією займаються і Симоненко, і Грач. Тільки один критикує якихось олігархів, а другий конкретно називає прізвища і партію, яку він критикує. За великим рахунком, діяльність цих політичних лідерів – політична симуляція. Є люди, на яких агресивна риторика Грача впливає, але в Криму комуністи, знову ж таки, окрім інформаційного шуму, нічого не виробляють. Я не знаю, і навряд чи сам Леонід Іванович назве конкретних людей, хоч би більше десятка прізвищ, яким партія надала реальну допомогу, – захистила їх права, брала участь у судових процесах, допомогла вирішити життєві проблеми.
Усе це йде за інерцією, спирається на людей певного вікового прошарку, хоча я знаю серед молоді, яка вступила в партію. Але Леонід Іванович зжив навколо себе всіх можливих конкурентів, а ті, що з`являються з лідерськими якостями, довго в партії не затримуються, знаходиться маса приводів, щоб їх прибрати. Це режим особистої влади, звичайна українська історія, партія фюрерського типу. Коли виникають проблеми з кимось із вождів, то проблеми переходять на всю партію.
Грача можуть виключити з КПУ, але багато що свідчить про те, що якщо в партії щодо цього не виникне дискусій, якщо вона не візьметься за свою кадрову політику, то проблема Грача може призвести до того, що КПУ в нинішньому вигляді – партія парламентська – припинить існувати.
Проблема Граяа – це проблема виживання Компартії. Тут Петру Симоненкові треба було свої амбіції обмежити і все-таки спробувати знайти якийсь компроміс з Грачем, тому що без Грача кримській Компартії знадобиться дуже тривалий період для відновлення. Не приймуть тут нікого. А все інше – буде просто комедія.
Володимир Джаралла:
КОНФЛІКТ НЕ ВИГІДНИЙ НІ СИМОНЕНКУ, НІ ГРАЧЕВІ
Рішення на пленумі в Криму однозначно свідчить про те, що зараз розколу в кримській організації не буде. Грач справді постарався, він нині контролює організацію. Ухвалене рішення виглядало б відносно розумним, якби було прийняте не так зухвало. Леонід Іванович вирішив іти на конфлікт. Симоненку кинутий виклик, і тепер стоїть питання, як він на це відреагує – найлогічнішим було б дисциплінарне стягнення і виключення Грача з партії.
Кримська організація своїм рішенням продемонструвала, що вона не підконтрольна Комуністичній партії України, вона підконтрольна Леоніду Грачу. Тут питання дисциплінарної підлеглості.
З іншого боку, сам конфлікт може призвести до того, що почнеться обговорення всієї ситуації в КПУ. Хто тут виграє? Велика частина організації, наскільки можна судити, перебуває під контролем Симоненка. Що має кримська організація Компартії? І результати, і вплив хоч і значні, але скоротилися за минулий час. Результати виборів не набільш вражаючі.
Таким чином, конфлікт виявляється, не вигідний нікому. Для Грача він закінчиться виключенням з партії, в цьому разі розкол у самій організації практично неминучий. Для Симоненка спроба ігнорувати цю ситуацію також може обернутися конфліктом і обговоренням у самій парторганізації.
...«КоммерсантЪ» пише, що Грач і «раніше вів самостійну гру з прицілом на створення кримської партії комуністів з центром в Сімферополі», і тепер, мовляв, готуються документи для звернення в Мін’юст щодо її реєстрації. Утім, експерти в цьому сумніваються.
Віра Стриж
Показаны сообщения с ярлыком Комуністи. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком Комуністи. Показать все сообщения
среда, 15 декабря 2010 г.
вторник, 5 октября 2010 г.
Удар по комуністах і Литвину?
КПУ вважає, що посаду президента треба скасувати… Вибори у ВР мають відбутися в березні 2011-го… Тепер депутати матимуть дорадчий голос, а не вирішальний…
Минулого тижня КС скасував політреформу 2004 року та повернув Конституцію 1996 року. Виникла низка запитань. Текст Основного Закону від 1996 року не містить такого поняття, як “коаліція парламентських фракцій”.
Отже, чи існує з моменту скасування політреформи коаліція як суб’єкт парламентського життя? Як обормяться відносини по лінії парламентська більшість – президент? Чи буде тепер президентові “дешевше” здобувати голоси членів парламенту, щоб протягнути те чи інше рішення і щоб привести законодавство у відповідність до старої Конституції? Чи мають парламентські вибори пересуватися на рік раніше, адже стара Конституція передбачає чотири роки повноважень? Коли мають проводитися вибори і за якою системою? Про це ми запитали політиків та експертів.
Олександр Голуб, народний депутат, КПУ:
КПУ ВВАЖАЄ, ЩО ПОСАДУ ПРЕЗИДЕНТА ТРЕБА СКАСУВАТИ
Коаліція потрібна хоча б тому, що уряд та президент потрібують більшості для проведення реформ, незважаючи на те, як це називатиметься: просто більшість чи коаліція. Інша справа, як ця більшість впливатиме на дії уряду. Це найбільша колізія прийнятого рішення.
Фракція КПУ ще не приймала рішення щодо рішення КС. Але позиція комуністів незмінна – ми залишаємося прихильниками парламентської республіки. І вважаємо парламентську республіку найбільш прогресивною моделлю й такою, що підходить для України. А президентська республіка, це підтверджує досвід трьох попередніх президентів України, залишається нездалою та неефективною.
Наш проект Конституції, який ми оприлюднили в газеті і яким пропонували скасувати посаду президента, нікуди не зник, і ми продовжимо його пропагувати та переконувати суспільство, щоб країна пішла саме тим шляхом.
Важко сказати, дешевше чи дорожче обходитимуться голоси президентові в парламенті. Але кожне його рішення особисто йому коштуватиме дорожче. Бо він та його партія несуть особисту відповідальність за всі невдачі й негаразди.
Щодо дати парламентських виборів, то з цим має визначитися парламент. Ми не будемо бачити трагедії, якщо вибори відбудуться в березні 2011 року.
У президента є два шляхи. Перший: той, яким ішов Кучма, тобто намагатися “нахиляти” парламент. Другий: утворити конституційне зібрання та обговорювати новий проект Конституції. Якщо президент протягуватиме своє бачення через інші закони (скажімо, закон про Кабмін, про президента), то ми висловимося, коли побачимо ті законопроекти.
Я вважаю, що наступні вибори мають відбуватися за пропорційною системою. Вона найбільш прогресивна, вона створює політичні партії. У майбутньому тактика нашої партії формуватиметься залежно від поведінки президента.
Марина Ставнійчук, член Венеціанської комісії:
ВИБОРИ В ПАРЛАМЕНТ МАЮТЬ ВІДБУТИСЯ В БЕРЕЗНІ 2011 РОКУ
Не хочу коментувати питання коаліції. Тому що сказати, що її нема, досить складно. Бо розумію, що для того, аби повернути до життя редакцію Конституції 1996 року, парламент має здійснити певні кроки.
До речі, відбуваються маніпуляції з позицією європейських інституцій. (За твердженням юристів з президентської команди, європейські структури всіляко критикують зміни до Конституції 2004 року. – Авт.) Європейські структури ніколи не казали, що сам зміст змін до Конституції 2004 року є такими, що шкодить конституційному ладові країни.
Щодо дати парламентських виборів... КС сказав, що закону 2222 (про зміни до Конституції) реально не існує. Але народні депутати обираються за певного конституційного ладу. За певних визначених Конституцією та законами України повноважень і на певний строк, передбачений Конституцією. Той, хто каже, що діє чинна редакція Конституції 1996 року, має розуміти (там це чітко вказано): дата виборів – остання неділя березня четвертого року повноважень. Іншого вже немає.
Вадим Карасьов, член ЄЦ, директор Інституту глобальних стратегій:
ЦЕ НАЙБІЛЬШИЙ УДАР ПО КОМУНІСТАХ І ЛИТВИНУ
Коаліція перестала існувати ще до скасування політреформи, тобто до сумнозвісного рішення КС. Оскільки коаліція, сформована за участю індивідуального членства, уже не є коаліцією. Принаймні не та коаліція, яка відповідала Конституції 2004 року. Тому спочатку не стало коаліції у варіанті 2004 року, і вона зберігалася у якомусь дивному гібридному варіанті 2005 року.
Зараз немає ані коаліції, ані опозиції, існують якісь парламентські трансграничні туманності між опозицією та коаліцією. А зараз і де-юре, і де-факто після скасування реформи парламент перетворився на депутатську корпорацію, де ключовою фігурою є не фракція, а депутат.
Чи подешевшає голос депутата? Подешевшає. І не лише в монетарному еквіваленті, а в тому, що президентові не треба буде домовлятися з партнерами по коаліції задля тих чи інших рішень. Нова конституційна реальність б’є по партнерах ПР з коаліції – по КПУ та по Литвину. Парламент повертається в часи дифузних ситуативних більшостей, які виникатимуть під голосування окремих законів. У кожному окремому випадку ПР та президент збиратимуть необхідні 226 голосів.
Потрібно прийняти новий регламент, виборчий закон, щоб підігнати повноваження парламенту під нові повноваження президента та скоригувати нову конституційну реальність. Зміни у виборчий закон будуть прийняті простою більшістю – не менш як 226 голосами. Усі решта законів – про Кабмін, про президента – прийматиметься парламентом без проблем, адже там є Партія регіонів.
Борис Безпалий, народний депутат попередніх скликань:
ТЕПЕР ДЕПУТАТИ МАТИМУТЬ ДОРАДЧИЙ ГОЛОС, А НЕ ВИРІШАЛЬНИЙ
Після скасування політреформи коаліції як конституційного суб’єкта вже не існує. А взагалі як суб’єкт парламентського життя вона існує, бо в парламенті можуть утворюватися міжфракційні депутатські об’єднання. Просто її статус змінився: з конституційного суб’єкта на міжфракційне об’єднання.
У 2004 році теж була створена парламентська більшість. І зараз створюють групи депутатів за екологічною або регіональною ознакою. І зараз існуватиме така собі більшість, яка,утім, не зможе пропонувати кандидата в міністри.
З якою більшістю президентові домовлятися дешевше? Думаю, що з більшістю, обумовленою Конституцією, домовлятися дорожче. У тих людей були повноваження, від їхньої позиції щось залежало. Хоче він (президент. – Авт.) когось із міністрів призначити чи зняти, то мусить домовлятися з депутатським корпусом, переконувати, зрештою. А зараз їхній голос, так би мовити, суто дорадчий. Самі подумайте, з ким дешевше – з тим, у кого голос вирішальний чи в кого дорадчий, як тепер?
Опитувала Леся Дідківська, УНІАН
Минулого тижня КС скасував політреформу 2004 року та повернув Конституцію 1996 року. Виникла низка запитань. Текст Основного Закону від 1996 року не містить такого поняття, як “коаліція парламентських фракцій”.
Отже, чи існує з моменту скасування політреформи коаліція як суб’єкт парламентського життя? Як обормяться відносини по лінії парламентська більшість – президент? Чи буде тепер президентові “дешевше” здобувати голоси членів парламенту, щоб протягнути те чи інше рішення і щоб привести законодавство у відповідність до старої Конституції? Чи мають парламентські вибори пересуватися на рік раніше, адже стара Конституція передбачає чотири роки повноважень? Коли мають проводитися вибори і за якою системою? Про це ми запитали політиків та експертів.
Олександр Голуб, народний депутат, КПУ:
КПУ ВВАЖАЄ, ЩО ПОСАДУ ПРЕЗИДЕНТА ТРЕБА СКАСУВАТИ
Коаліція потрібна хоча б тому, що уряд та президент потрібують більшості для проведення реформ, незважаючи на те, як це називатиметься: просто більшість чи коаліція. Інша справа, як ця більшість впливатиме на дії уряду. Це найбільша колізія прийнятого рішення.
Фракція КПУ ще не приймала рішення щодо рішення КС. Але позиція комуністів незмінна – ми залишаємося прихильниками парламентської республіки. І вважаємо парламентську республіку найбільш прогресивною моделлю й такою, що підходить для України. А президентська республіка, це підтверджує досвід трьох попередніх президентів України, залишається нездалою та неефективною.
Наш проект Конституції, який ми оприлюднили в газеті і яким пропонували скасувати посаду президента, нікуди не зник, і ми продовжимо його пропагувати та переконувати суспільство, щоб країна пішла саме тим шляхом.
Важко сказати, дешевше чи дорожче обходитимуться голоси президентові в парламенті. Але кожне його рішення особисто йому коштуватиме дорожче. Бо він та його партія несуть особисту відповідальність за всі невдачі й негаразди.
Щодо дати парламентських виборів, то з цим має визначитися парламент. Ми не будемо бачити трагедії, якщо вибори відбудуться в березні 2011 року.
У президента є два шляхи. Перший: той, яким ішов Кучма, тобто намагатися “нахиляти” парламент. Другий: утворити конституційне зібрання та обговорювати новий проект Конституції. Якщо президент протягуватиме своє бачення через інші закони (скажімо, закон про Кабмін, про президента), то ми висловимося, коли побачимо ті законопроекти.
Я вважаю, що наступні вибори мають відбуватися за пропорційною системою. Вона найбільш прогресивна, вона створює політичні партії. У майбутньому тактика нашої партії формуватиметься залежно від поведінки президента.
Марина Ставнійчук, член Венеціанської комісії:
ВИБОРИ В ПАРЛАМЕНТ МАЮТЬ ВІДБУТИСЯ В БЕРЕЗНІ 2011 РОКУ
Не хочу коментувати питання коаліції. Тому що сказати, що її нема, досить складно. Бо розумію, що для того, аби повернути до життя редакцію Конституції 1996 року, парламент має здійснити певні кроки.
До речі, відбуваються маніпуляції з позицією європейських інституцій. (За твердженням юристів з президентської команди, європейські структури всіляко критикують зміни до Конституції 2004 року. – Авт.) Європейські структури ніколи не казали, що сам зміст змін до Конституції 2004 року є такими, що шкодить конституційному ладові країни.
Щодо дати парламентських виборів... КС сказав, що закону 2222 (про зміни до Конституції) реально не існує. Але народні депутати обираються за певного конституційного ладу. За певних визначених Конституцією та законами України повноважень і на певний строк, передбачений Конституцією. Той, хто каже, що діє чинна редакція Конституції 1996 року, має розуміти (там це чітко вказано): дата виборів – остання неділя березня четвертого року повноважень. Іншого вже немає.
Вадим Карасьов, член ЄЦ, директор Інституту глобальних стратегій:
ЦЕ НАЙБІЛЬШИЙ УДАР ПО КОМУНІСТАХ І ЛИТВИНУ
Коаліція перестала існувати ще до скасування політреформи, тобто до сумнозвісного рішення КС. Оскільки коаліція, сформована за участю індивідуального членства, уже не є коаліцією. Принаймні не та коаліція, яка відповідала Конституції 2004 року. Тому спочатку не стало коаліції у варіанті 2004 року, і вона зберігалася у якомусь дивному гібридному варіанті 2005 року.
Зараз немає ані коаліції, ані опозиції, існують якісь парламентські трансграничні туманності між опозицією та коаліцією. А зараз і де-юре, і де-факто після скасування реформи парламент перетворився на депутатську корпорацію, де ключовою фігурою є не фракція, а депутат.
Чи подешевшає голос депутата? Подешевшає. І не лише в монетарному еквіваленті, а в тому, що президентові не треба буде домовлятися з партнерами по коаліції задля тих чи інших рішень. Нова конституційна реальність б’є по партнерах ПР з коаліції – по КПУ та по Литвину. Парламент повертається в часи дифузних ситуативних більшостей, які виникатимуть під голосування окремих законів. У кожному окремому випадку ПР та президент збиратимуть необхідні 226 голосів.
Потрібно прийняти новий регламент, виборчий закон, щоб підігнати повноваження парламенту під нові повноваження президента та скоригувати нову конституційну реальність. Зміни у виборчий закон будуть прийняті простою більшістю – не менш як 226 голосами. Усі решта законів – про Кабмін, про президента – прийматиметься парламентом без проблем, адже там є Партія регіонів.
Борис Безпалий, народний депутат попередніх скликань:
ТЕПЕР ДЕПУТАТИ МАТИМУТЬ ДОРАДЧИЙ ГОЛОС, А НЕ ВИРІШАЛЬНИЙ
Після скасування політреформи коаліції як конституційного суб’єкта вже не існує. А взагалі як суб’єкт парламентського життя вона існує, бо в парламенті можуть утворюватися міжфракційні депутатські об’єднання. Просто її статус змінився: з конституційного суб’єкта на міжфракційне об’єднання.
У 2004 році теж була створена парламентська більшість. І зараз створюють групи депутатів за екологічною або регіональною ознакою. І зараз існуватиме така собі більшість, яка,утім, не зможе пропонувати кандидата в міністри.
З якою більшістю президентові домовлятися дешевше? Думаю, що з більшістю, обумовленою Конституцією, домовлятися дорожче. У тих людей були повноваження, від їхньої позиції щось залежало. Хоче він (президент. – Авт.) когось із міністрів призначити чи зняти, то мусить домовлятися з депутатським корпусом, переконувати, зрештою. А зараз їхній голос, так би мовити, суто дорадчий. Самі подумайте, з ким дешевше – з тим, у кого голос вирішальний чи в кого дорадчий, як тепер?
Опитувала Леся Дідківська, УНІАН
четверг, 17 июня 2010 г.
Кримські міністри-комуністи пали жертвою «біти» Джарти
Донецькі знову підтвердили слушність відомого прислів’я про Донбас і «порожняк». І неважливо, що йдеться про Кримську автономію. Виходець з Макіївки (він же прем’єр уряду АРК) Василь Джарти обіцяв звільнити двох міністрів-комуністів – і зробив обіцяне. Щоправда, формально це було зроблено голосуванням Верховної Ради Криму. Але хто б сумнівався в лояльності «автономного» парламенту до «намісника самого Януковича»…
Отже, у середу із займаних посад було звільнено заступника голови Ради міністрів Криму Юрія Корнілова та міністра науки й освіти Валерія Лаврова, які були призначені в уряд автономії за квотою фракції комуністів. А подання про звільнення соратників Леоніда Грача подав саме Василь Джарти. Людина, про яку злі язики кажуть, що начебто в далекі роки молодості він був макіївським «авторитетом» на прізвисько «Вася-Біта» (надто вже віртуозно володів знаряддям гри в бейсбол – але застосовував його дещо своєрідно).
За звільнення Корнілова проголосувало 67 депутатів, за звільнення Лаврова – 69 із 90. Ясна річ, фракція комуністів у голосуванні участі не брала. Більше того, напередодні, у вівторок, Кримське республіканське відділення Компартії України поширило жорстку заяву: мовляв, вимагаємо звільнення самого Джарти. Глава фракції «Комуністи» у ВР АРК В’ячеслав Захаров уніс на розгляд сесії проект рішення щодо дострокового звільнення Василя Георгійовича з посади голови Радміну Криму.
Ну, налякали «Васю-Біту» голим документиком! Його й не такі намагалися лякати. І речами куди серйознішими, навіть великокаліберними. А документ комуністів справді «голий», там доволі абстрактно сказано, що Джарти не надав вагомих претензій щодо роботи міністрів-комуністів, а керувався у своїх вимогах про їх звільнення «помстою комуністам за небажання брати участь у корупційних схемах розкрадання багатств Криму».
Проте жодного прикладу таких «корупційних схем» автори заяви не навели. Уже в середу на засіданні ВР Криму вищезгаданий Захаров про один випадок корупції казав, звертаючись до Джарти, але якимись напівнатяками: «Василю Георгійовичу, ну ми ж пам’ятаємо, як 7-го числа вирішувалося питання щодо склопакетів по 700 тисяч євро, хто приходив, що пропонував, якій фірмі віддати. Природно, що Валерій Васильович [Лавров] залишився тим, хто стоїть на букві закону» .
Скажемо відверто, 700 тисяч євро за якісь склопакети для екс-міністра довкілля та колишнього керівника виборчого штабу Партії регіонів – не масштаб.
Показово, що Джарти й не приховував політичних мотивів розправи над Корніловим і Лавровим: «Сьогодні комуністи не входять в коаліцію [у парламенті Криму]. Вийшли з коаліції, і тому представництво їх у владі ставиться під питання».
Рідкісний випадок: уперше за останні років двадцять автор цих рядків підтримує комуністів (тяжко в цьому зізнаватися після пам’ятника Сталіну в Запоріжжі та їхньої підтримки одіозного Табачника). Саме й виключно в питанні звільнення Василя Джарти. Але не з мотивів його «зазіхань» на міністрів-комуністів. Ось корупція – це вже ближче до суті справи.
Крим, принаймні до якихось нових «Харківських пактів», є невід’ємною територією суверенної України в статусі «автономної республіки». Тому будь-кому небайдужому до іміджу нашої держави болить питання, хто очолює її великі адміністративні одиниці. Не кажучи вже про те, які наслідки матиме перебування сумнівних осіб на високих посадах для майна, землі та бізнесу на «ввірених територіях».
Не можу судити, наскільки достовірною є інформація про «Васю-Біту» та його бригаду макіївських рекетирів. Або про три кримінальні справи, відкриті влітку 2005 року, які нібито змусили Джарти в авральному порядку виїхати з України, – відомо. Колишні правоохоронці кажуть, що все це стовідсотково правда. Нинішні – що все було сфальсифіковано. Проте коли новоспечений спікер ВР Криму пан Константинов хвалив свіжоспеченого ж прем’єра Радміну АРК Джарти душевними словами – «такого класу спеціалістів у Криму немає, скажімо відверто», – то багато сайтів дало цю інформацію з ядучими заголовками на кшталт: «Кримський спікер оголосив, що людей масштабу Васі-Біти ні «Сейлем», ні «Башмаки» не народжували». Якщо хто забув, «Сейлем» і “Башмаки” були найбільшими бандитськими угрупованнями Криму.
Якщо хто вважає все це «лірикою», то є і конкретика. З серпня 2006-го по грудень 2007 року Василь Георгійович очолював міністерство охорони довкілля, яке приваблює політиків різних сил тим, що контролює НАК «Надра України». Це справжнє золоте дно, адже у віданні компанії – розвідка й освоєння нафтогазових родовищ. Після відставки Джарти ГоловКРУ провело перевірку НАК і виявило зловживання на суму 285 млн. грн. За даними ревізорів, за заниженими цінами приватним компаніям було продано 25 свердловин.
Відповідальні й досі не знайдені. Але апогеєм міністерської каденції Джарти став продаж… будівель міністерства! До відставки уряду Віктора Януковича НАК «Надра України» встиг продати дві своїх будівлі в самому центрі Києва – на вул. Володимирській 34/9-а і Володимирській 34/9-б двом донецьким фірмам. Як пише «Власть денег», «незабаром над колишнім входом в НАК висіла табличка народного депутата від фракції Партії регіонів Віталія Борта».
А тому не треба дивуватися, якщо після чергової зміни влади якась подібна табличка висітиме над входом до колишнього будинку Ради міністрів Кримської автономії…
Микола Писарчук
Отже, у середу із займаних посад було звільнено заступника голови Ради міністрів Криму Юрія Корнілова та міністра науки й освіти Валерія Лаврова, які були призначені в уряд автономії за квотою фракції комуністів. А подання про звільнення соратників Леоніда Грача подав саме Василь Джарти. Людина, про яку злі язики кажуть, що начебто в далекі роки молодості він був макіївським «авторитетом» на прізвисько «Вася-Біта» (надто вже віртуозно володів знаряддям гри в бейсбол – але застосовував його дещо своєрідно).
За звільнення Корнілова проголосувало 67 депутатів, за звільнення Лаврова – 69 із 90. Ясна річ, фракція комуністів у голосуванні участі не брала. Більше того, напередодні, у вівторок, Кримське республіканське відділення Компартії України поширило жорстку заяву: мовляв, вимагаємо звільнення самого Джарти. Глава фракції «Комуністи» у ВР АРК В’ячеслав Захаров уніс на розгляд сесії проект рішення щодо дострокового звільнення Василя Георгійовича з посади голови Радміну Криму.
Ну, налякали «Васю-Біту» голим документиком! Його й не такі намагалися лякати. І речами куди серйознішими, навіть великокаліберними. А документ комуністів справді «голий», там доволі абстрактно сказано, що Джарти не надав вагомих претензій щодо роботи міністрів-комуністів, а керувався у своїх вимогах про їх звільнення «помстою комуністам за небажання брати участь у корупційних схемах розкрадання багатств Криму».
Проте жодного прикладу таких «корупційних схем» автори заяви не навели. Уже в середу на засіданні ВР Криму вищезгаданий Захаров про один випадок корупції казав, звертаючись до Джарти, але якимись напівнатяками: «Василю Георгійовичу, ну ми ж пам’ятаємо, як 7-го числа вирішувалося питання щодо склопакетів по 700 тисяч євро, хто приходив, що пропонував, якій фірмі віддати. Природно, що Валерій Васильович [Лавров] залишився тим, хто стоїть на букві закону» .
Скажемо відверто, 700 тисяч євро за якісь склопакети для екс-міністра довкілля та колишнього керівника виборчого штабу Партії регіонів – не масштаб.
Показово, що Джарти й не приховував політичних мотивів розправи над Корніловим і Лавровим: «Сьогодні комуністи не входять в коаліцію [у парламенті Криму]. Вийшли з коаліції, і тому представництво їх у владі ставиться під питання».
Рідкісний випадок: уперше за останні років двадцять автор цих рядків підтримує комуністів (тяжко в цьому зізнаватися після пам’ятника Сталіну в Запоріжжі та їхньої підтримки одіозного Табачника). Саме й виключно в питанні звільнення Василя Джарти. Але не з мотивів його «зазіхань» на міністрів-комуністів. Ось корупція – це вже ближче до суті справи.
Крим, принаймні до якихось нових «Харківських пактів», є невід’ємною територією суверенної України в статусі «автономної республіки». Тому будь-кому небайдужому до іміджу нашої держави болить питання, хто очолює її великі адміністративні одиниці. Не кажучи вже про те, які наслідки матиме перебування сумнівних осіб на високих посадах для майна, землі та бізнесу на «ввірених територіях».
Не можу судити, наскільки достовірною є інформація про «Васю-Біту» та його бригаду макіївських рекетирів. Або про три кримінальні справи, відкриті влітку 2005 року, які нібито змусили Джарти в авральному порядку виїхати з України, – відомо. Колишні правоохоронці кажуть, що все це стовідсотково правда. Нинішні – що все було сфальсифіковано. Проте коли новоспечений спікер ВР Криму пан Константинов хвалив свіжоспеченого ж прем’єра Радміну АРК Джарти душевними словами – «такого класу спеціалістів у Криму немає, скажімо відверто», – то багато сайтів дало цю інформацію з ядучими заголовками на кшталт: «Кримський спікер оголосив, що людей масштабу Васі-Біти ні «Сейлем», ні «Башмаки» не народжували». Якщо хто забув, «Сейлем» і “Башмаки” були найбільшими бандитськими угрупованнями Криму.
Якщо хто вважає все це «лірикою», то є і конкретика. З серпня 2006-го по грудень 2007 року Василь Георгійович очолював міністерство охорони довкілля, яке приваблює політиків різних сил тим, що контролює НАК «Надра України». Це справжнє золоте дно, адже у віданні компанії – розвідка й освоєння нафтогазових родовищ. Після відставки Джарти ГоловКРУ провело перевірку НАК і виявило зловживання на суму 285 млн. грн. За даними ревізорів, за заниженими цінами приватним компаніям було продано 25 свердловин.
Відповідальні й досі не знайдені. Але апогеєм міністерської каденції Джарти став продаж… будівель міністерства! До відставки уряду Віктора Януковича НАК «Надра України» встиг продати дві своїх будівлі в самому центрі Києва – на вул. Володимирській 34/9-а і Володимирській 34/9-б двом донецьким фірмам. Як пише «Власть денег», «незабаром над колишнім входом в НАК висіла табличка народного депутата від фракції Партії регіонів Віталія Борта».
А тому не треба дивуватися, якщо після чергової зміни влади якась подібна табличка висітиме над входом до колишнього будинку Ради міністрів Кримської автономії…
Микола Писарчук
четверг, 6 мая 2010 г.
Непоправна втрата. На відкритті пам'ятника Сталіну помирає електорат комуністів
Ось, поставили в Запоріжжі пам`ятник Сталіну. Ветерани на запрошення місцевої КПУ прийшли на захід. Хтось помер. Царство Небесне. Хтось потрапив до лікарні. Цікаво, чи візьме місцева влада і місцева компартія на себе витрати з організації похорону померлої і лікування тих, що залишилися живими, учасників цього урочистого заходу? Все ж таки їх ініціатива призвела до таких драматичних наслідків... Не було б цього пам`ятника, і, можливо, померла жінка дожила б до дня Перемоги і разом з іншими позгадувала б війну на мітингу, поклала б квіти до пам`ятника загиблого солдата. Вона ще раз пережила б радість великої - багато в чому її особистої - перемоги, відсвяткувавши її із сльозами на очах.
Не знаю, чи зможуть інші госпіталізовані через підірване здоров`я піти на свято Перемоги. Адже Сталін, зусиллями ентузіастів і компартії, продовжує збирати життя. Хоча, на щастя, тепер у нього менше можливостей.
Хочу нагадати, як повелися московські ветерани, коли московський мер Лужков вирішив порозвішувати в Москві портрети Сталіна до 65-річчя Великої Перемоги. Вони виступили із заявами, в яких говорили, що такі портрети - це образа пам`яті загиблих. Москвичі, які воювали за Батьківщину, написали, що неприпустимо в день Перемоги вивішувати портрети ката і вбивці і закликали мера Москви відмовитися від свого рішення. Вони сказали, що захищали не Сталіна, а Батьківщину, яка була задовго до Сталіна і буде ще дуже довго після Лужкова. Автори публічного звернення - реальні люди, кулеметники і розвідники, зокрема - голова ради ветеранів одного з московських НДІ, одним словом, справжні герої, які дожили до наших днів. Цей лист короткий, але неймовірно змістовний.
Він повний болю. Його навіть читати важко. Тому, що це не доповідь, не історична довідка, це особисті знання про війну і про роль Сталіна. Читаючи його, я замислююся, чому у москвичів-ветеранів є така здорова реакція на сталінізм, а у запорожців немає? Можливо, тому, що спроби Сталіна під час Голодомору змінити «етнографічний матеріал на Україні» вдалися, і він справді заселив новий етнос, не російський, а «радянський». Адже Запоріжжя - один з районів, найбільш постраждалих від Голодомору. Можливо, радянський етнос, що змінив українців у Запоріжжі, на відміну від москвичів, не здатний вбирати нові знання? Але цим людям повинна допомогти Компартія України. Розуміємо, що офіційна доктрина комуністів – звеличення Сталіна. Розуміємо, що облаштування сімейного гніздечка потребує від керівництва Компартії максимальної концентрації зусиль, а потім серйозного відпочинку, і у керівництва КПУ немає часу вивчати питання щодо пам`ятника генералісимусові.
Але ж ці ветерани, цей прошарок, який помирає “з вини вашого пам`ятника Сталіну” шар, це хай не ваші люди, але це ваша єдина надія на завтрашній виборчий день. Це ваша «валюта», яку вам нема на що обміняти. Сучасна бізнес-Компартія не здатна цю електоральну валюту примножити, ви можете її тільки поберегти. Подумайте про це, якщо раптом захочете поставити новий пам`ятник Сталіну.
Маша Міщенко
Не знаю, чи зможуть інші госпіталізовані через підірване здоров`я піти на свято Перемоги. Адже Сталін, зусиллями ентузіастів і компартії, продовжує збирати життя. Хоча, на щастя, тепер у нього менше можливостей.
Хочу нагадати, як повелися московські ветерани, коли московський мер Лужков вирішив порозвішувати в Москві портрети Сталіна до 65-річчя Великої Перемоги. Вони виступили із заявами, в яких говорили, що такі портрети - це образа пам`яті загиблих. Москвичі, які воювали за Батьківщину, написали, що неприпустимо в день Перемоги вивішувати портрети ката і вбивці і закликали мера Москви відмовитися від свого рішення. Вони сказали, що захищали не Сталіна, а Батьківщину, яка була задовго до Сталіна і буде ще дуже довго після Лужкова. Автори публічного звернення - реальні люди, кулеметники і розвідники, зокрема - голова ради ветеранів одного з московських НДІ, одним словом, справжні герої, які дожили до наших днів. Цей лист короткий, але неймовірно змістовний.
Він повний болю. Його навіть читати важко. Тому, що це не доповідь, не історична довідка, це особисті знання про війну і про роль Сталіна. Читаючи його, я замислююся, чому у москвичів-ветеранів є така здорова реакція на сталінізм, а у запорожців немає? Можливо, тому, що спроби Сталіна під час Голодомору змінити «етнографічний матеріал на Україні» вдалися, і він справді заселив новий етнос, не російський, а «радянський». Адже Запоріжжя - один з районів, найбільш постраждалих від Голодомору. Можливо, радянський етнос, що змінив українців у Запоріжжі, на відміну від москвичів, не здатний вбирати нові знання? Але цим людям повинна допомогти Компартія України. Розуміємо, що офіційна доктрина комуністів – звеличення Сталіна. Розуміємо, що облаштування сімейного гніздечка потребує від керівництва Компартії максимальної концентрації зусиль, а потім серйозного відпочинку, і у керівництва КПУ немає часу вивчати питання щодо пам`ятника генералісимусові.
Але ж ці ветерани, цей прошарок, який помирає “з вини вашого пам`ятника Сталіну” шар, це хай не ваші люди, але це ваша єдина надія на завтрашній виборчий день. Це ваша «валюта», яку вам нема на що обміняти. Сучасна бізнес-Компартія не здатна цю електоральну валюту примножити, ви можете її тільки поберегти. Подумайте про це, якщо раптом захочете поставити новий пам`ятник Сталіну.
Маша Міщенко
понедельник, 29 марта 2010 г.
Віхи тижня. Комуністи сіли на фінансові потоки, Азаров повернувся з Москви ні з чим
Комуністи спробували себе в ролі шантажистів... Азаров не зміг переконати Путіна знизити ціну газу для України... На час відпустки Тимошенко опозиційна діяльність в Україні завмерла...
Даремно деякі радикально налаштовані особи стверджують, що від комуністів Україні тільки шкода. Як показали події минулого тижня, іноді члени КПУ можуть приносити чималу користь. Наприклад, демонструючи своїми діями, що принципи в українській політиці не змінюються залежно від партійного забарвлення парламентської коаліції.
Ігор КАЛЄТНІК
Соратники Петра Симоненка добре поставленими голосами поставили вимогу призначити таки члена фракції КПУ Ігоря Калєтніка головою Державної митної служби. Голосіння було почуто, більш того, менш значуща установа – Держфінпослуги – одержав у своє управління лідер Союзу лівих сил Василь Волга. Показово, що ідеологічні спадкоємці Леніна рвалися не гнаним і голодним допомагати, а осідлали масштабний фінансовий потік. Ігор Калєтнік, як і годиться, узяв на себе підвищені комуністичні зобов`язання в частині наповнення державного бюджету. Таке енергійне входження соратників у владу не заважає першому секретареві ЦК КПУ Петрові Симоненку закликати трудящих до посилення класової боротьби і реєструвати у Верховній Раді постанову про святкування в Україні 140-річчя з дня народження Леніна. Ото буде номер, якщо Петро Миколайович почне шантажувати коаліцію виходом фракції, вимагаючи підтримати цей документ.
Володимир Литвин
Втім, на комуністичний шантаж коаліційні вожді виробили свою протиотруту. Віктор Янукович, наприклад, під час зустрічі з делегацією Європарламенту пообіцяв, що призначить позачергові парламентські вибори, якщо Конституційний суд визнає процедуру створення парламентської коаліції незаконною. Спікер парламенту Володимир Литвин упевнений, що чисельність коаліції буде зростати. І цей процес, треба сказати, знижує значення і фракції Блоку Литвина, і фракції комуністів. Новоприбулі «тушки» роблять погрози Петра Симоненка смішними. Литвин же вибрав для себе зручну нішу захисника української мови. Це не тільки відповідає особистими переконанням Володимира Михайловича, але й дозволяє йому зберігати обличчя в коаліційному тушкованому «м`ясі».
Микола Азаров і Володимир Путін
Миколі Азарову стала в пригоді російська мова. Правда, йому так і не вдалося переконати Володимира Путіна знизити ціну російського газу для української промисловості. Пропозиції Києва щодо створення газотранспортного консорціуму Путін показово-поблажливо відкинув. Загалом, цілком логічно: консорціум – це ідея пізнього Кучми, а зараз надворі ранній Янукович. Росії вже мало управління українською «трубою», їй подавай можливість продавати газ на нашому внутрішньому ринку, з можливістю, за необхідності, робити банкрутами привабливі об`єкти інфраструктури. Отже з апогеєм російсько-української дружби доведеться почекати.
Сергій Тігіпко
У стилістиці героїв Вальтера Скотта продовжує діяти Сергій Тігіпко. Йому вже знайшли застосування в уряді – ведення переговорів з представниками МВФ і висловення професійної думки щодо показників бюджету-2010, благо Сергій Леонідович уміє бути красномовним і переконливим. Гірше поки йдуть справи з політичною самостійністю віце-прем`єра. Принаймні, Тігіпко запевняє, що на пост лідера Партії регіонів його не сватали і своєї участі у виборах столичного мера не виключає. Правда, після кадрових чисток на Хрещатику, в результаті якого залишилися тільки слухняні «регіоналам» заступники голови КМДА, головний господарник Києва Анатолій Голубченко і сам «дорогий Леонід Михайлович», лідерові «Сильної України» ловити в столиці стало нічого.
Віктор Ющенко
«Газова атака» з Москви пробудила від політичної сплячки Віктора Ющенка. Екс-президент майже місяць опікувався домашньою живністю, мабуть, відточуючи риторичні обороти і полум`яні заклики. Правда, зміст промов Віктора Андрійовича залишається незмінним: Юлія Тимошенко – втілення всеукраїнського зла, Віктор Янукович не повинен бути президентом Донбасу, ось очистимо лави «Нашої України» і всім дамо перцю.
Втім, й інші опозиціонери не можуть похизуватися грандіозними успіхами. Арсеній Яценюк вирішив пропагувати ідею створення «фронтового» «уряду-2012» з Брюсселя, щоб нагадати європейським політикам про своє існування. Юлія Тимошенко відбула в короткочасну відпустку, чим фактично паралізувала роботу «сердечної» опозиції: її соратники так і не змогли зібратися на перше засідання опозиційного уряду. Нічого, повернеться Юлія Володимирівна – роздасть всім міністрам по портфелю!
Євген Магда
Даремно деякі радикально налаштовані особи стверджують, що від комуністів Україні тільки шкода. Як показали події минулого тижня, іноді члени КПУ можуть приносити чималу користь. Наприклад, демонструючи своїми діями, що принципи в українській політиці не змінюються залежно від партійного забарвлення парламентської коаліції.
Ігор КАЛЄТНІК
Соратники Петра Симоненка добре поставленими голосами поставили вимогу призначити таки члена фракції КПУ Ігоря Калєтніка головою Державної митної служби. Голосіння було почуто, більш того, менш значуща установа – Держфінпослуги – одержав у своє управління лідер Союзу лівих сил Василь Волга. Показово, що ідеологічні спадкоємці Леніна рвалися не гнаним і голодним допомагати, а осідлали масштабний фінансовий потік. Ігор Калєтнік, як і годиться, узяв на себе підвищені комуністичні зобов`язання в частині наповнення державного бюджету. Таке енергійне входження соратників у владу не заважає першому секретареві ЦК КПУ Петрові Симоненку закликати трудящих до посилення класової боротьби і реєструвати у Верховній Раді постанову про святкування в Україні 140-річчя з дня народження Леніна. Ото буде номер, якщо Петро Миколайович почне шантажувати коаліцію виходом фракції, вимагаючи підтримати цей документ.
Володимир Литвин
Втім, на комуністичний шантаж коаліційні вожді виробили свою протиотруту. Віктор Янукович, наприклад, під час зустрічі з делегацією Європарламенту пообіцяв, що призначить позачергові парламентські вибори, якщо Конституційний суд визнає процедуру створення парламентської коаліції незаконною. Спікер парламенту Володимир Литвин упевнений, що чисельність коаліції буде зростати. І цей процес, треба сказати, знижує значення і фракції Блоку Литвина, і фракції комуністів. Новоприбулі «тушки» роблять погрози Петра Симоненка смішними. Литвин же вибрав для себе зручну нішу захисника української мови. Це не тільки відповідає особистими переконанням Володимира Михайловича, але й дозволяє йому зберігати обличчя в коаліційному тушкованому «м`ясі».
Микола Азаров і Володимир Путін
Миколі Азарову стала в пригоді російська мова. Правда, йому так і не вдалося переконати Володимира Путіна знизити ціну російського газу для української промисловості. Пропозиції Києва щодо створення газотранспортного консорціуму Путін показово-поблажливо відкинув. Загалом, цілком логічно: консорціум – це ідея пізнього Кучми, а зараз надворі ранній Янукович. Росії вже мало управління українською «трубою», їй подавай можливість продавати газ на нашому внутрішньому ринку, з можливістю, за необхідності, робити банкрутами привабливі об`єкти інфраструктури. Отже з апогеєм російсько-української дружби доведеться почекати.
Сергій Тігіпко
У стилістиці героїв Вальтера Скотта продовжує діяти Сергій Тігіпко. Йому вже знайшли застосування в уряді – ведення переговорів з представниками МВФ і висловення професійної думки щодо показників бюджету-2010, благо Сергій Леонідович уміє бути красномовним і переконливим. Гірше поки йдуть справи з політичною самостійністю віце-прем`єра. Принаймні, Тігіпко запевняє, що на пост лідера Партії регіонів його не сватали і своєї участі у виборах столичного мера не виключає. Правда, після кадрових чисток на Хрещатику, в результаті якого залишилися тільки слухняні «регіоналам» заступники голови КМДА, головний господарник Києва Анатолій Голубченко і сам «дорогий Леонід Михайлович», лідерові «Сильної України» ловити в столиці стало нічого.
Віктор Ющенко
«Газова атака» з Москви пробудила від політичної сплячки Віктора Ющенка. Екс-президент майже місяць опікувався домашньою живністю, мабуть, відточуючи риторичні обороти і полум`яні заклики. Правда, зміст промов Віктора Андрійовича залишається незмінним: Юлія Тимошенко – втілення всеукраїнського зла, Віктор Янукович не повинен бути президентом Донбасу, ось очистимо лави «Нашої України» і всім дамо перцю.
Втім, й інші опозиціонери не можуть похизуватися грандіозними успіхами. Арсеній Яценюк вирішив пропагувати ідею створення «фронтового» «уряду-2012» з Брюсселя, щоб нагадати європейським політикам про своє існування. Юлія Тимошенко відбула в короткочасну відпустку, чим фактично паралізувала роботу «сердечної» опозиції: її соратники так і не змогли зібратися на перше засідання опозиційного уряду. Нічого, повернеться Юлія Володимирівна – роздасть всім міністрам по портфелю!
Євген Магда
Подписаться на:
Сообщения (Atom)