Чи під силу Кремлю скинути Лукашенка?

На 7 вересня призначено позачергова сесія парламенту Білорусі, яка має визначити дату президентських виборів білоруського президента. Вони ж повинні відбутися до 6 лютого 2011 року. У цю кампанію Білорусь увійде на тлі перманентних конфліктів з Росією. Російський телеканал НТВ кілька днів тому показав документальне кіно. “Журналістське розслідування”, зроблене за найгіршими пропагандистськими зразками новітнього російського телебачення, має назву “Хрещений батька”. Воно стосується всіх років правління Лукашенка й містить нищівну критику діючого президента Білорусі. Поява такого фільму вже після укладання договору щодо митного союзу та під час підготовки ратифікації договору з ЄЕП породжує такі запитання.

Чи збирається Росія взяти участь у президентських виборах у Білорусі? І наскільки серйозно вона готується до таких виборів? Чи існують у Білорусі структури так званого «третього сектор», що працює під Росію? Чи є нова креатура наступника Лукашенка, якої бажає Кремль? Зрештою, яким буде вибір білоруського народу та кого має підтримати на цих виборах Україна? Ці запитання ми адресували білоруським та вітчизняним експертам.

Юрій Царик, керівник Білоруської групи розвитку (РБ):

ГАЗОВИЙ КОНФЛІКТ МІЖ РФ ТА БІЛОРУССЮ ДОДАВ ЛУКАШЕНКУ 5% РЕЙТИНГУ

Немає двох думок щодо того, кого підтримає білоруський народ на наступних виборах. Однозначну підтримку матиме нинішній глава держави. За дослідженнями опозиційно налаштованого незалежного інституту Національних політичних та економічних досліджень, протягом 2010 року рейтинг Лукашенка зріс на 3 відсотки. Тільки останній газовий конфлікт із Росією дав президентові від 3 до 5 відсотків голосів додатково. Власне кажучи, усі інформаційні накати того ж НТВ жодної шкоди заподіяти не можуть. Адже поки життєві інтереси більшості населення країни в безпеці, а з підписанням документів щодо митного союзу та запуском процесу ратифікації документів з Єдиного економічного простору це саме так, - всі ці речі не можуть серйозно вплинути на вибір білорусів. Ніякої креатури Кремля замість Лукашенка просто немає. У нас по-різному, залежно від приналежності експертів до тих чи інших структур та шкіл оцінюють позиціонування Кремля в майбутніх виборах. Кажуть, що Кремль начебто працює з опозицією, але одночасно з кількома фігурами. Цілком очевидно, що якоїсь однієї кандидатури бути не може. Її ще не встигли та й не могли б створити. Спроба висунути якого серйозного кандидата на основі проросійській позиції позбавлена перспективи з цілого ряду причин. По-перше, цьому не сприяє сама політика Росії, яка фактично через свого президента заявляє, що основним її пріоритетом є країни Заходу, а також Тихоокеанського регіону. З цього випливає, що Білорусь для російської еліти – це така собі третьорядна проблема. То чого доброго чекати від такого ставлення?

Деяка лояльність частини білоруського населення до Росії насправді пов’язана ось із чим. У Білорусі деякі речі асоціюються з Радянським Союзом – як то могутня соціальна держава, захист населення, гарантії зайнятості. Усі ці речі у сучасній Росії знищуються цілковито...

Що стосується тверджень, що Росія датувала Білорусь дешевими енергоносіями і тому ми змогли організувати економічне диво... Тут постає зустрічне запитання? Чому Росія, маючи ну зовсім дешеві енергоресурси, не організувала економічне диво в себе?

Що мала б зробити Білорусь, аби припинити інформаційний конфлікт з РФ, - це найбільш серйозне питання. Судячи з коментарів із Росіх, білоруська сторона мусила би просто змовчати й терпіти, чекаючи, що все затихне. Але, даруйте, Олександр Григорович Лукашенко, як будь-який політик зобов’язаний тримати удар. І мовчати, коли на нього ллють бруд (а те, що вийшло в НТВ, це взагалі безпрецедентний випадок в історії не лише наших двосторонніх відносин), - це не зовсім прийнятно. Що стосується мети Росії в такій війні, - то вона не проглядається. Була ситуація з газом. У цій ситуації Росія виглядала не дуже сильно. У підсумку вона зазнала репутаційних втрат, тож зараз вона набирає очки, бере реванш. Можна розглядати це по-іншому. У Росії зараз сезонне затишшя, плюс внутрішні проблеми, пов’язані з посухою. Тому виникає бажання в щось побавитися, на чомусь набрати балів, попіаритися на якихось темах.

У Білорусі нема якогось структурованого російського лобі. Немає підґрунтя для такого лобі. Якщо воно буде просто проплачене, це одне питання. Але яка в нього може бути ідеологія? Незрозуміло. У нас є певні проросійські структури, котрі виступають у опозиції до керівництва Білорусі. І намагаються, судячи з назви, яка містить слово “імперія”, пропагувати великодержавну ідеологію об’єднання слов’ян. Але даруйте, це погано в’яжеться з реальною політикою нової Росії. Треба мати дуже розщеплену свідомість і не товаришувати з реальністю, аби всерйоз сприймати такі гасла. Навпаки – спостерігається готовність Росії йти дуже далеко в здачі інтересів на пострадянському просторі та налагодженні відносин із Заходом. Є певні громадські об’єднання, які відкрито позиціонуються як орієнтовані на Росію. Але суттєвого впливу на суспільне життя вони не мають.

Вадим Карасьов, президент Інституту глобальних стратегій (Україна):

ЗАВДАННЯ РОСІЇ – РОЗХИТАТИ БІЛОРУСЬ, СТВОРИТИ ТАМ КРИЗУ

Білоруський народ однозначно підтримає Лукашенка. Але завдання Кремля вивести на якусь передову електоральну позицію якогось анти-Лукашенка, свою креатуру. Російська стратегія “Першого білоруського фронту” полягає в розумінні того, що зараз повалення Лукашенка – нереальне, що позиції Лукашенка – міцні, а от політичний режим не такий міцний, яким він був три – п’ять, а тим більше десять років тому. Тому завдання російської влади – розхитати режим особистої влади Лукашенка навіть у випадку його перемоги. Щоб через рік-два, незважаючи на його перемогу, і Лукашенко, і режим його особистої влади опинилися в глибокій кризі, за якою може настати обвал. Росії не цікаво, аби замість Лукашенка прийшов якийсь політичний “містер Х”, головне – розхитати політичний режим так, щоб незалежно від того, хто прийшов до влади, ця країна, її влада були тісно прив’язані до російського возу влади.

Проросійське лобі в Біларусі формувати не треба. Воно там завжди було. Але справа в тому, що Лукашенко почав займати не ту проросійську позицію, якої від нього вимагали. Гадаю, Росія задля здійснення своєї стратегії намагатиметься сформувати якісь перспективні групи впливу та пул політиків, щоб на обвалі особистої влади Лукашенка вийшла ця когорта й підхопила владу.

Кого на білоруських виборах мала б підтримати Україна? Їй слід підтримувати закон, процедуру та стабільність Білорусі. А виходить, що, крім Лукашенка, інших нема. Зрештою, у Лукашенка та Януковича багато спільного. Вони обидва – міцні мужики, без усіляких витончених потягів до дзюдо та ігор із блогами та гаджетами, провінційні директори – один директор автобази, другий директор радгоспу, – винесені нагору на хвилі геополітичної кон’юнктури. Тим більше що Янукович не проти повторити режим стабілізації, який реалізував Лукашенко. Зрештою, Януковичу ментально ближчий Лукашенко, аніж “продвинуті” Путін з Медвєдєвим, йому не потрібне сліпе копіювання путінської моделі, йому хотілося б узяти й модель Лукашенка.

Валерій Димов, директор центру суспільно-інформаційних технологій «Форум» (Україна):

ЛУКАШЕНКО ЗМЕНШУЄ ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД РФ, І ЙОГО ПІДТРИМУЮТЬ БІЛОРУСИ

На цих виборах гідної конкуренції Лукашенку не буде. За час його правління опозиція була розпорошена й розпилена. А Росія, попри всі свої намагання, не виростила конкуренцію Лукашенку, оскільки протягом тривалого часу він сам очолював проросійський рух і виступав модератором переговорів. Коли Росія зрозуміла, що виростила сильного лідера, а сильний лідер у сателітних державах їй ніколи не був потрібний, то почала шукати альтернативу. Тим більше що останнім часом президент демонструє рухи, які Росія вважає неадекватними. Коли Лукашенко зрозумів, що його політика “пристьобування” Росії до своїх планів та проектів призводить тільки до зростання її апетитів, він вирішив, що слід зменшувати залежність від російських урядовців. Домовленості з Уго Чавесом та Венесуелою щодо постачання нафти або проекти щодо будівництва терміналу скрапленого газу показують, у тому числі й Росії, що він намагається бути самостійним політиком.

Підтримавши свого часу політику Лукашенка щодо знищення опору, опозиції, Росія сама взяла участь в компрометації «третього сектора». Тому їй буде складно сформувати впливових ставлеників серед громадських організацій. І за що Лукашенка тепер критикувати? Він підписав угоду про ОДКБ, вступив до митного союзу, Белтрансгаз без п’яти хвилин належить Газпрому.

При цьому Білорусь, яка отримувала дешеві енергоносії, змогла створити білоруське диво. І коли російські селяни з Курщини та Брянщини приїжджають до Білорусі та бачать значно більше порядку, ніж у них, - це створює певний дискомфорт правителям Кремля. Лукашенко зберіг певні соціальні стандарти. Зріс побутовий патріотизм білоруського народу. Це складно назвати націоналізмом, оскільки ці люди переважно не розмовляють білоруською мовою і не усвідомлюють білоруські національні інтереси. Але коли сусідня держава, її телеканали та її очільники розповідають щось погане про їхню державу Білорусь, це мобілізовує людей на те, щоб вони відстоювали свій спосіб правління, свою владу, свої інтереси. Це такий неусвідомлений патріотизм. Люди на побутовому рівні вважають, що нікому не варто втручатися у справи їхньої країни, їхньої економіки. І це дає змогу президенту перебудовувати риторику, це мобілізує його рухи на кшталт приєднання до Східного партнерства, швидко домовлятися і переводити в практичну площину диверсифікацію енергопотоків. Лукашенко не має опору, але має підтримку, і це допомагає білоруському народу почуватися народом. Як показує останнє соціологічне опитування, жити в союзі з іншою державою бажає дедалі менше людей. А бажаючих входити до складу однієї держави практично не залишилося.

Єдиний спосіб, у який Росія зможе повалити Лукашенка, – це створити серед його оточення групу з працівників КДБ, військових, сильних урядовців, виконавців. Від тих людей Лукашенку слід чекати небезпеки. Чогось на кшталт двірцевого перевороту.

Не думаю, що Україні треба намагатися впливати на вибір Білорусі, це все одно ні до чого не призведе. Оскільки Лукашенко має підтримку в народу.

Опитувала Маша Міщенко, УНІАН

Газовою війною Кремль почав реалізацію плану усунення Лукашенка

Газпром-шоу почалося нетрадиційно: з театрального доручення Медведєва... Лукашенко думав, що пільги будуть вічно... Спочатку була Україна, потім Білорусь, потім знову Україна?..

Російсько-білоруський конфлікт, що стосується заборгованості Білорусі перед Росією, став публічним із середини червня. 15 червня Президент Росії Дмитро Медведєв поставив вимогу, щоб Білорусь розплатилася за поставлений газ у п`ятиденний термін, а білоруський президент заявив, що ніякого боргу в Білорусі немає.

Впродовж останніх чотирьох днів Росія, нагадуючи, що труба Белтрнасгазу належить їй, послідовно скорочувала поставки газу Білорусі, обмеживши його до 60% добової норми. У відповідь Лукашенко розпорядився перекрити транзит російського газу до Європи.

Вранці 24 червня Газпром нібито відновив поставки газу до Білорусі в повному об`ємі. Як заявили в Кремлі, глава Газпрому Олексій Міллер у телефонній розмові доповів президентові Росії Дмитру Медведєву про оплату поставок газу білоруською стороною і відновлення подачі газу в повному об`ємі. Правда, про борг Росії за транзит промовчали.

Газпром-шоу почалося нетрадиційно: не з театрального виступу Міллера, а з доручення Медведєва

Аналізуючи події чергового газового конфлікту, складається враження, що газовий борг це лише привід для війни.

Адже перш ніж починати махати газовою дубиною, питання могли вирішувати в судовому порядку. Стандартний контракт припускає наявність статті про врегулювання суперечок. Там передбачається можливість звернення в арбітраж. Цього етапу вирішення суперечки – через судову інстанцію – не спостерігалося. Перескакування через етап і задіювання газової зброї говорить про юридичну слабкість Росії у цій суперечці. А те, що Газпром замовчував борг за транзит – ще одне підтвердження цього.

Та й газо-бойові дії з боку Росії почалися з найвищого рівня. Зазвичай Газпром-шоу починається з того, що на телевізійну передову, випускають главу Газпрому, який робить заяву про борг країни-транзитера і картинно дає команду на скорочення поставок. Цього разу Міллер вийшов на екран уже після того, як прозвучав ультиматум із найвищого рівня, тобто після того, як президент РФ Медведєв дав йому доручення розібратися з білоруською заборгованістю. Те, що Газпром-шоу залишається на другому плані, поступаючись першим планом президентові Медведєву, свідчить: конфлікт від початку не вписувався в рамки суто газових відносин.

Розв`язавши чергову газову війну, Росія переслідує декілька цілей. Нагадаємо, що залишилося не до кінця врегульованим питання, пов`язане з експортом із Білорусі нафтопродуктів, одержаних із російської нафти. Сторони так і не прийшли до взаєморозуміння. Російська сторона залишилася на своїй позиції. (6,3 мільйона тонн можуть поставляти до Білорусі на колишній основі, а інше – приблизно 15 мільйонів тонн – за ринковими цінами). Ця ціна питання на порядок вища, ніж ціна газу – близько двох мільярдів доларів. У цьому сенсі Росія намагається привести відносини з Білоруссю до російського знаменника.

Другий аспект – політичний, і він пов`язаний з тим, що Росія, враховуючи прийдешні президентські вибори в Білорусі, націлилася в них узяти участь. У Москві подумали, що, добившись успіху в Україні, слід зачистити режим Лукашенка від головної політичної особи. Зробити це і політично, й економічно складно, але в Москві вирішили, що можливо. Вони порахували, що, скоротивши субсидування білорускої економіки, тим самим посилять економічний стан у країні. Народ обуриться і забажає когось іншого. І настане кінець ери Лукашенка. Тому РФ постійно шукає приводи для тих чи інших енерговійськових дій у Білорусі. Газовий привід ідеальний, час вибраний вдало. У літній період резонанс від газової кризи буде мінімальний. Україна з її потужною ГТС спокійно пропустить білоруські об`єми для Польщі й Німеччини. ЄС занурений у свої проблеми, у нього специфічне ставлення до білоруського президента, і Брюссель, якщо й не закриє на це очі, то говоритиме про те, що це двостороння суперечка.

Чим Лукашенко не догодив Москві?

До Лукашенка можна ставитися по-різному, але йому важко відмовити в логіці. Раз Білорусь має спеціальні відносини з РФ, в рамках так званої союзної держави, в рамках Митного союзу, який формується, ЄврАзЕс, ОДКБ та інших інтеграційних утворень економічного й військово-політичного характеру, то очевидно, що Білорусь розраховує на певні преференції в системі відносин такого субординованого партнерства. І так було до 2007 року.

А Росія вважає інакше. У Москві вважають, що позиція Мінська в солідарності й підтримці Росії, зовнішньої політики, яку вона веде, – це вибір Білорусі. Тому логіка нинішнього кремлівського режиму така: ми вам за це вдячні, але не більш того, ціни ж за енергоресурси мають бути ринкові.

Росія хоче розрубати складний вузол взаємозалежностей, який склався у нафтогазовій сфері з Білоруссю. Ставка на безлімітний у часі режим преференцій, за яким Лукашенко працював з Росією з часів Єльцина, була системним прорахунком Лукашенка. Він вважав, що так буде завжди. Але преференції можуть бути великими й тривалими, але вони ніколи не будуть нескінченно великими і нескінченно тривалими. Лукашенко на пострадянському просторі – серед рекордсменів за тривалістю безперервного перебування у владі (після Назарбаєва й Карімова) – майже 16 років. Він не тільки зберіг вплив у країні, але й забезпечив її розвиток. Цього не скажеш про сучасний правлячий дуумвірат Росії, основний успіх якого – розвиток олігархономіки, яка паразитує в нафто- і газодоларових потоках, працює на добробут олігархату й правлячого політичного режиму. Режим Лукашенка небезпечний для політичного майбутнього Кремля, тому що він самим фактом свого існування демонструє альтернативу розвитку – соціально направлену, а не олігархоорієнтовану. Лукашенко в Мінську – це своєрідний біловезький партизан, який небезпечніший, ніж партизани в Примор`ї. Тому, за логікою Кремля, підлягає зачистці.

І зараз ми бачимо, як Лукашенко переграє газових гоблінів із Москви. Заплативши за поставки за газпромівськими рахункахми, Мінськ висунув ультиматум Газпрому щодо оплати за транзит. Бумеранг повертається назад.

Спочатку була Україна, потім Білорусь, потім знову Україна?

Белтрансгаз, як відомо, на 50 відсотків належить Газпрому. Але з урахуванням специфіки Білорусі, неважливо, хто є фактичним акціонером труби. Все те, що знаходиться на території Білорусі, чітко і жорстко працює за директивами президента і білоруського уряду. Якщо провести екстраполяцію на Україну і припустити, що 50% відсотками НАК «Нафтогаз» розпоряджається Газпром, то в нас ситуація була б абсолютно іншою. Досить пригадати прецедент, коли президент України Ющенко не міг витребувати у НАКу підписаної газової допугоди. Голова правління Нафтогазу письмово повідомляв главу держави, що без згоди Газпрому не може він цього зробити. Це говорить про те, що українська держава при ста відсотках контролю практично не мала суверенітету в нафтогазовому секторі.

У Білорусі ситуація інша: іноземний акціонер має 50 відсотків, але він може лише задовольнятися лише часткою дивідендів, що належить йому, і не більш того.

Як поводиться Україна в особі нинішньої влади? Заявили свою нейтральну позицію в конфлікті, проте, послужливо обіцяють Газпрому прокачувати до Європи додаткові білоруські об`єми, нівелюючи таким чином свій нейтралітет. МЗС не слід було б забувати, що у нас з Білоруссю є чутливе питання, пов`язане із завершенням процесу демаркації кордону, пов`язане в пакет із боргом. А незавершеність процесу з держкордоном із Білоруссю може мати наслідком чергове затягування на переговорах із ЄС щодо безвізового режиму.

Радіти кільком мільйонам зайвих транзитних доларів - передчасно. Нескладно уявити, що аналогічна нейтрально-послужлива модель поведінки Мінська чекатиме Київ у разі включення для нього білоруського сценарію.

Ще один важливий урок – технологічний.

При великому скороченні подачі газу з боку Росії, Белтрансгаз не зможе підтримувати високий тиск у трубопроводах. Існує певна межа, при якій система, знаходячись у нормальному технічному стані, не буде здатна виконувати транзитну функцію передачі газу під високим тиском через нестачу газу, що подається на вхід до системи. Це має важливе значення для України і Європи, але не в контексті російсько-білоруської кризи, а в контексті реалізації Росією проектів будівництва додаткових газопроводів в обхід територій транзитних країн. Росія в цьому випадку дістане необмежені можливості маніпулювання об`ємами і напрямами транзиту. І для України буде критичним те, які мінімальні об`єми транзиту забезпечуватимуться при подачі газу з Росії до Європи через територію України. Якщо ці об`єми транзиту будуть менші критичного рівня, то об`єктивно українська ГТС, у нормальному технічному стані, буде не здатна виконувати транзитну функцію. Газу, що подається, буде недостатньо для підтримки високого тиску на виході з системи, і Укртрансгазу нічого не залишиться, як переводити ГТС в автономний режим роботи. Те, як було під час газової кризи в 2009 році.

Росія, маючи диверсифіковану систему подачі газу, отримає ідеальну інфраструктуру для ведення енергетичних воєн. Можна, наприклад, знайти привід мінімізувати транзит через Україну і при цьому звинуватити Україну в тому, що вона не забезпечує його. Хоча забезпечувати транзит буде неможливо при такому зниженні подачі газу на вхід до системи. Скоротивши об`єм, РФ зв`язала руки Білорусі. Завтра на її місці може опинитися Україна.

Нинішня українська влада вважає, що газових криз більше не буде, що вони були можливі тільки з помаранчевою владою. Але й Лукашенко думав, що він пов`язаний із Росією назавжди і вона йому буде довіку вдячна. А вийшло зовсім інакше. Якщо припустити, що Україна перешкоджатиме російській моделі поглинання НАКу Газпромом, то не виключено, що Росія знайде привід для війни, і використає модель, яку вона відпрацювала минулого року на Україні, цього року – на Білорусі. Європа, декларуючи позицію невтручання, уподібнюється страусові, який ховає голову в пісок. ЄС намагається не втручатися в газові кризи на сході, вважаючи, що вони носять двосторонній характер. І така оцінка Брюсселя просто робить нормою газовійськову модель поведінки Росії.

Адекватнішу оцінку висловлюють у НАТО. Зокрема, варто подивитися на рекомендації стратегічної групи, яка готує пропозиції щодо нової концепції НАТО.

«Поліпшення співпраці (між НАТО і ЄС. – Авт.) також може бути корисним при вирішенні нетрадиційних загроз, таких як тероризм, кібер-атаки і вразливість енергопоставок. ЄС накопичив більший відповідний досвід, ніж НАТО в боротьбі з невоєнними аспектами такої небезпеки, хоча межа між воєнними і невоєнними погрозами стирається».

Для відповіді на ці загрози потрібні не тільки солідарна позиція ЄС і НАТО, але й базис для солідарних дій країн транзитерів. У 2006 році після газової кризи з такою ініціативою виступив покійний Лех Качинський після газової кризи 2006 року, запропонувавши об`єднати зусилля Литві, Польщі, Грузії, Україні. Білорусь уже тоді, до речі, була дуже не проти.

Гостра інформаційна недостатність


Ще один важливий аспект – інформаційний. Учора Єврокомісія повідомила про скорочення надходження газу. Це підтвердив глава Європарламенту Єжи Бузек, який заявив про скорочення поставок російського газу до Литви, Східної Німеччини й Польщі. Глава російського Міністерства енергетики Сергій Шматко спростував слова голови Європарламенту. Цілком конкретна й дуже серйозна проблема інформаційної недостатності. Варто пригадати, що, за висновками Єврокомісії, під час газової кризи 2009 року дуже бракувало об`єктивної інформації: «На рівні ЄС, – йдеться в робочих документах Комісії, – основна складність в оцінці того, як найкращим чином відреагувати на кризу, полягала в обмеженому доступі до важливої технічної інформації, яка стосується системи газопостачання і газових потоків на національному рівні та на рівні ЄС. Бракувало достовірної інформації про газові потоки, скільки газу було в системі і яка структура попиту. Ця ситуація відображала той факт, що в усіх державах-членах існують якісно різні системи, з нерівним доступом до інформації учасників ринку й інших сторін, зокрема органів державної влади. Розвиток ринку стримується через недостатність інформації про трансграничні потоки газу і прозорості інформації про надходження газу в ЄС».

У зв`язку з цим залишається актуальним запропонована минулого року групою українських неурядових організацій ініціатива прозорості у сфері транспортування енергоресурсів.

Ефективним механізмом посилення енергетичної безпеки на Європейському континенті могло стати проголошення і імплементація Режиму прозорості в енергетичній сфері (Energy Transparency Regime, ETR), яка має охоплювати весь технологічний ланцюг, – від видобутку до споживання енергоносіїв. Ця ініціатива має базуватися на фундаментальному праві – знати. Споживачі в усіх державах (Росія, Україна, країни-члени ЄС) мають право знати параметри постачання енергоносіїв, оскільки саме вони їх оплачують.

Має бути інстальована відповідна он-лайн система моніторингу телеметричних даних, які би надходили з відповідних газовимірювальних станцій (ГВС) за взаємним погодженням сторін. Вона б фіксувала в щодобовому режимі параметри, які стосуються лише кількісних показників фізичного переміщення газових потоків. У переліку не фігурують комерційні або фінансові показники. Вказані параметри повинні бути доступними для всіх сторін технологічного ланцюжка видобуток – транспортування – споживання» (РФ – Україна – ЄС). Зіставлення параметрів надаватиме можливість виявлення проблемних зон на всьому шляху переміщення газових потоків від свердловини до споживача і чітко встановити відповідального у разі порушення трафіку.

Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру «Номос»