Сьогодні трапилася нагода ще раз порівняти слова і справи уряду Януковича-Азарова, що стосуються його обіцянок про підвищення добробуту українців.
Так, зовсім недавно, прем`єр-міністр Микола Азаров голосно пообіцяв істотне зростання зарплат працівників бюджетної сфери в найближчому майбутньому. «Скажу тільки, що за рахунок податкової реформи ми розраховуємо протягом наступних двох років у півтора рази збільшити зарплати бюджетників», - заявив, зокрема, він 17 вересня, відкриваючи позачергове засідання уряду з презентації Податкового кодексу.
Для виконання цієї обіцянки глави уряду потрібно, щоб зарплати підвищувалися щорічно на 23%.
Ну що ж! Зовсім непогане зростання. Наприклад, була зарплата в лікаря або вчителя в кінці 2010 року, скажімо, 2000 гривень, а в кінці 2011 року стане 2460 гривень і в кінці 2012 року – 3000 гривень.
Проте це лише слова. Реальні ж наміри Кабміну щодо зростання зарплат і пенсій на майбутнє зовсім інші.
Як стало відомо, насправді Міністерство праці і соціальної політики заклало в проект держбюджету на 2011 рік приріст соціальних стандартів всього на 9%. Зокрема мінімальна зарплата повинна збільшитися з 922 гривень станом на 1 грудня 2010 року до 1004 гривень на 1 грудня майбутнього року, або на 8,9%. А мінімальну пенсію планується підвищити з 734 гривень станом на 1 грудня цього року до 800 гривень на 1 грудня 2011 року, або на 9,0%.
І якби ж то просто відрізнялися темпи зростання зарплат і пенсій – трохи більше або трохи менше. Але насправді ситуація набагато гірша. Параметри зростання соцстандартів, що закладаються урядом у бюджет-2011, означають погіршення рівня добробуту співвітчизників, оскільки реальні доходи бюджетників і пенсіонерів не тільки не збільшаться, але, навпаки, впадуть.
Справа в тому, що в тому ж проекті бюджету на 2011 рік уряд передбачає річну інфляцію у розмірі 10,8%. Таким чином, темп зростання споживчих цін на 2 процентних пункти перевищить темп зростання мінімальних зарплат і пенсій. Отже, купити товарів/послуг на свої зарплати і пенсії в кінці 2011 року українці зможуть менше, ніж на теперішні зарплати і пенсії.
Причому, не потрібно відкидати і той факт, що ніколи ще урядові прогнози щодо інфляції не збувалися – реально інфляція завжди виявлялася вищою. Так, до бюджетів 2004-2009 років закладалася інфляція не вище 10%, тоді як по факту виходив приріст споживчих цін: у 2004 році – 12,3%, в 2005 – 10,3%, в 2006 – 11,6%, в 2007 – 16,6%, в 2008 – 22,3%, в 2009 – 12,3%.
Варто відзначити, що, наприклад, Нацбанк чекає в 2011 році значнішу інфляцію, ніж прогнозує Кабмін – 11,2%. Проте насправді темпи зростання споживчих цін наступного року з урахуванням потужного розгону інфляції, що почався зараз, можуть опинитися набагато вищими – і 15%, і 20%, а, отже, реальні доходи населення знизяться ще сильніше.
Як відзначають експерти, уряд не має права істотно підвищувати зарплати і пенсії з причини зобов`язань із цього приводу перед МВФ. Зокрема, в меморандумі з Фондом передбачено, що в 2011 році витрати держави на зарплату можуть вирости не більше ніж на 14,6 млрд. грн. або на 12,8% - до 146 млрд. грн. При цьому зрозуміло, що уряд не зацікавлений порушувати умови меморандуму, оскільки МВФ може у будь-який момент зупинити програму кредитування, яке передбачає щоквартальні виплати Україні протягом 2,5 років на загальну суму в 15,15 млрд. дол.
То навіщо ж у такому випадку дурити народ, озвучуючи обіцянки, які не можуть бути виконані?
Аркадій Кашуба
Показаны сообщения с ярлыком план. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком план. Показать все сообщения
пятница, 8 октября 2010 г.
четверг, 24 июня 2010 г.
Газовою війною Кремль почав реалізацію плану усунення Лукашенка
Газпром-шоу почалося нетрадиційно: з театрального доручення Медведєва... Лукашенко думав, що пільги будуть вічно... Спочатку була Україна, потім Білорусь, потім знову Україна?..
Російсько-білоруський конфлікт, що стосується заборгованості Білорусі перед Росією, став публічним із середини червня. 15 червня Президент Росії Дмитро Медведєв поставив вимогу, щоб Білорусь розплатилася за поставлений газ у п`ятиденний термін, а білоруський президент заявив, що ніякого боргу в Білорусі немає.
Впродовж останніх чотирьох днів Росія, нагадуючи, що труба Белтрнасгазу належить їй, послідовно скорочувала поставки газу Білорусі, обмеживши його до 60% добової норми. У відповідь Лукашенко розпорядився перекрити транзит російського газу до Європи.
Вранці 24 червня Газпром нібито відновив поставки газу до Білорусі в повному об`ємі. Як заявили в Кремлі, глава Газпрому Олексій Міллер у телефонній розмові доповів президентові Росії Дмитру Медведєву про оплату поставок газу білоруською стороною і відновлення подачі газу в повному об`ємі. Правда, про борг Росії за транзит промовчали.
Газпром-шоу почалося нетрадиційно: не з театрального виступу Міллера, а з доручення Медведєва
Аналізуючи події чергового газового конфлікту, складається враження, що газовий борг це лише привід для війни.
Адже перш ніж починати махати газовою дубиною, питання могли вирішувати в судовому порядку. Стандартний контракт припускає наявність статті про врегулювання суперечок. Там передбачається можливість звернення в арбітраж. Цього етапу вирішення суперечки – через судову інстанцію – не спостерігалося. Перескакування через етап і задіювання газової зброї говорить про юридичну слабкість Росії у цій суперечці. А те, що Газпром замовчував борг за транзит – ще одне підтвердження цього.
Та й газо-бойові дії з боку Росії почалися з найвищого рівня. Зазвичай Газпром-шоу починається з того, що на телевізійну передову, випускають главу Газпрому, який робить заяву про борг країни-транзитера і картинно дає команду на скорочення поставок. Цього разу Міллер вийшов на екран уже після того, як прозвучав ультиматум із найвищого рівня, тобто після того, як президент РФ Медведєв дав йому доручення розібратися з білоруською заборгованістю. Те, що Газпром-шоу залишається на другому плані, поступаючись першим планом президентові Медведєву, свідчить: конфлікт від початку не вписувався в рамки суто газових відносин.
Розв`язавши чергову газову війну, Росія переслідує декілька цілей. Нагадаємо, що залишилося не до кінця врегульованим питання, пов`язане з експортом із Білорусі нафтопродуктів, одержаних із російської нафти. Сторони так і не прийшли до взаєморозуміння. Російська сторона залишилася на своїй позиції. (6,3 мільйона тонн можуть поставляти до Білорусі на колишній основі, а інше – приблизно 15 мільйонів тонн – за ринковими цінами). Ця ціна питання на порядок вища, ніж ціна газу – близько двох мільярдів доларів. У цьому сенсі Росія намагається привести відносини з Білоруссю до російського знаменника.
Другий аспект – політичний, і він пов`язаний з тим, що Росія, враховуючи прийдешні президентські вибори в Білорусі, націлилася в них узяти участь. У Москві подумали, що, добившись успіху в Україні, слід зачистити режим Лукашенка від головної політичної особи. Зробити це і політично, й економічно складно, але в Москві вирішили, що можливо. Вони порахували, що, скоротивши субсидування білорускої економіки, тим самим посилять економічний стан у країні. Народ обуриться і забажає когось іншого. І настане кінець ери Лукашенка. Тому РФ постійно шукає приводи для тих чи інших енерговійськових дій у Білорусі. Газовий привід ідеальний, час вибраний вдало. У літній період резонанс від газової кризи буде мінімальний. Україна з її потужною ГТС спокійно пропустить білоруські об`єми для Польщі й Німеччини. ЄС занурений у свої проблеми, у нього специфічне ставлення до білоруського президента, і Брюссель, якщо й не закриє на це очі, то говоритиме про те, що це двостороння суперечка.
Чим Лукашенко не догодив Москві?
До Лукашенка можна ставитися по-різному, але йому важко відмовити в логіці. Раз Білорусь має спеціальні відносини з РФ, в рамках так званої союзної держави, в рамках Митного союзу, який формується, ЄврАзЕс, ОДКБ та інших інтеграційних утворень економічного й військово-політичного характеру, то очевидно, що Білорусь розраховує на певні преференції в системі відносин такого субординованого партнерства. І так було до 2007 року.
А Росія вважає інакше. У Москві вважають, що позиція Мінська в солідарності й підтримці Росії, зовнішньої політики, яку вона веде, – це вибір Білорусі. Тому логіка нинішнього кремлівського режиму така: ми вам за це вдячні, але не більш того, ціни ж за енергоресурси мають бути ринкові.
Росія хоче розрубати складний вузол взаємозалежностей, який склався у нафтогазовій сфері з Білоруссю. Ставка на безлімітний у часі режим преференцій, за яким Лукашенко працював з Росією з часів Єльцина, була системним прорахунком Лукашенка. Він вважав, що так буде завжди. Але преференції можуть бути великими й тривалими, але вони ніколи не будуть нескінченно великими і нескінченно тривалими. Лукашенко на пострадянському просторі – серед рекордсменів за тривалістю безперервного перебування у владі (після Назарбаєва й Карімова) – майже 16 років. Він не тільки зберіг вплив у країні, але й забезпечив її розвиток. Цього не скажеш про сучасний правлячий дуумвірат Росії, основний успіх якого – розвиток олігархономіки, яка паразитує в нафто- і газодоларових потоках, працює на добробут олігархату й правлячого політичного режиму. Режим Лукашенка небезпечний для політичного майбутнього Кремля, тому що він самим фактом свого існування демонструє альтернативу розвитку – соціально направлену, а не олігархоорієнтовану. Лукашенко в Мінську – це своєрідний біловезький партизан, який небезпечніший, ніж партизани в Примор`ї. Тому, за логікою Кремля, підлягає зачистці.
І зараз ми бачимо, як Лукашенко переграє газових гоблінів із Москви. Заплативши за поставки за газпромівськими рахункахми, Мінськ висунув ультиматум Газпрому щодо оплати за транзит. Бумеранг повертається назад.
Спочатку була Україна, потім Білорусь, потім знову Україна?
Белтрансгаз, як відомо, на 50 відсотків належить Газпрому. Але з урахуванням специфіки Білорусі, неважливо, хто є фактичним акціонером труби. Все те, що знаходиться на території Білорусі, чітко і жорстко працює за директивами президента і білоруського уряду. Якщо провести екстраполяцію на Україну і припустити, що 50% відсотками НАК «Нафтогаз» розпоряджається Газпром, то в нас ситуація була б абсолютно іншою. Досить пригадати прецедент, коли президент України Ющенко не міг витребувати у НАКу підписаної газової допугоди. Голова правління Нафтогазу письмово повідомляв главу держави, що без згоди Газпрому не може він цього зробити. Це говорить про те, що українська держава при ста відсотках контролю практично не мала суверенітету в нафтогазовому секторі.
У Білорусі ситуація інша: іноземний акціонер має 50 відсотків, але він може лише задовольнятися лише часткою дивідендів, що належить йому, і не більш того.
Як поводиться Україна в особі нинішньої влади? Заявили свою нейтральну позицію в конфлікті, проте, послужливо обіцяють Газпрому прокачувати до Європи додаткові білоруські об`єми, нівелюючи таким чином свій нейтралітет. МЗС не слід було б забувати, що у нас з Білоруссю є чутливе питання, пов`язане із завершенням процесу демаркації кордону, пов`язане в пакет із боргом. А незавершеність процесу з держкордоном із Білоруссю може мати наслідком чергове затягування на переговорах із ЄС щодо безвізового режиму.
Радіти кільком мільйонам зайвих транзитних доларів - передчасно. Нескладно уявити, що аналогічна нейтрально-послужлива модель поведінки Мінська чекатиме Київ у разі включення для нього білоруського сценарію.
Ще один важливий урок – технологічний.
При великому скороченні подачі газу з боку Росії, Белтрансгаз не зможе підтримувати високий тиск у трубопроводах. Існує певна межа, при якій система, знаходячись у нормальному технічному стані, не буде здатна виконувати транзитну функцію передачі газу під високим тиском через нестачу газу, що подається на вхід до системи. Це має важливе значення для України і Європи, але не в контексті російсько-білоруської кризи, а в контексті реалізації Росією проектів будівництва додаткових газопроводів в обхід територій транзитних країн. Росія в цьому випадку дістане необмежені можливості маніпулювання об`ємами і напрямами транзиту. І для України буде критичним те, які мінімальні об`єми транзиту забезпечуватимуться при подачі газу з Росії до Європи через територію України. Якщо ці об`єми транзиту будуть менші критичного рівня, то об`єктивно українська ГТС, у нормальному технічному стані, буде не здатна виконувати транзитну функцію. Газу, що подається, буде недостатньо для підтримки високого тиску на виході з системи, і Укртрансгазу нічого не залишиться, як переводити ГТС в автономний режим роботи. Те, як було під час газової кризи в 2009 році.
Росія, маючи диверсифіковану систему подачі газу, отримає ідеальну інфраструктуру для ведення енергетичних воєн. Можна, наприклад, знайти привід мінімізувати транзит через Україну і при цьому звинуватити Україну в тому, що вона не забезпечує його. Хоча забезпечувати транзит буде неможливо при такому зниженні подачі газу на вхід до системи. Скоротивши об`єм, РФ зв`язала руки Білорусі. Завтра на її місці може опинитися Україна.
Нинішня українська влада вважає, що газових криз більше не буде, що вони були можливі тільки з помаранчевою владою. Але й Лукашенко думав, що він пов`язаний із Росією назавжди і вона йому буде довіку вдячна. А вийшло зовсім інакше. Якщо припустити, що Україна перешкоджатиме російській моделі поглинання НАКу Газпромом, то не виключено, що Росія знайде привід для війни, і використає модель, яку вона відпрацювала минулого року на Україні, цього року – на Білорусі. Європа, декларуючи позицію невтручання, уподібнюється страусові, який ховає голову в пісок. ЄС намагається не втручатися в газові кризи на сході, вважаючи, що вони носять двосторонній характер. І така оцінка Брюсселя просто робить нормою газовійськову модель поведінки Росії.
Адекватнішу оцінку висловлюють у НАТО. Зокрема, варто подивитися на рекомендації стратегічної групи, яка готує пропозиції щодо нової концепції НАТО.
«Поліпшення співпраці (між НАТО і ЄС. – Авт.) також може бути корисним при вирішенні нетрадиційних загроз, таких як тероризм, кібер-атаки і вразливість енергопоставок. ЄС накопичив більший відповідний досвід, ніж НАТО в боротьбі з невоєнними аспектами такої небезпеки, хоча межа між воєнними і невоєнними погрозами стирається».
Для відповіді на ці загрози потрібні не тільки солідарна позиція ЄС і НАТО, але й базис для солідарних дій країн транзитерів. У 2006 році після газової кризи з такою ініціативою виступив покійний Лех Качинський після газової кризи 2006 року, запропонувавши об`єднати зусилля Литві, Польщі, Грузії, Україні. Білорусь уже тоді, до речі, була дуже не проти.
Гостра інформаційна недостатність
Ще один важливий аспект – інформаційний. Учора Єврокомісія повідомила про скорочення надходження газу. Це підтвердив глава Європарламенту Єжи Бузек, який заявив про скорочення поставок російського газу до Литви, Східної Німеччини й Польщі. Глава російського Міністерства енергетики Сергій Шматко спростував слова голови Європарламенту. Цілком конкретна й дуже серйозна проблема інформаційної недостатності. Варто пригадати, що, за висновками Єврокомісії, під час газової кризи 2009 року дуже бракувало об`єктивної інформації: «На рівні ЄС, – йдеться в робочих документах Комісії, – основна складність в оцінці того, як найкращим чином відреагувати на кризу, полягала в обмеженому доступі до важливої технічної інформації, яка стосується системи газопостачання і газових потоків на національному рівні та на рівні ЄС. Бракувало достовірної інформації про газові потоки, скільки газу було в системі і яка структура попиту. Ця ситуація відображала той факт, що в усіх державах-членах існують якісно різні системи, з нерівним доступом до інформації учасників ринку й інших сторін, зокрема органів державної влади. Розвиток ринку стримується через недостатність інформації про трансграничні потоки газу і прозорості інформації про надходження газу в ЄС».
У зв`язку з цим залишається актуальним запропонована минулого року групою українських неурядових організацій ініціатива прозорості у сфері транспортування енергоресурсів.
Ефективним механізмом посилення енергетичної безпеки на Європейському континенті могло стати проголошення і імплементація Режиму прозорості в енергетичній сфері (Energy Transparency Regime, ETR), яка має охоплювати весь технологічний ланцюг, – від видобутку до споживання енергоносіїв. Ця ініціатива має базуватися на фундаментальному праві – знати. Споживачі в усіх державах (Росія, Україна, країни-члени ЄС) мають право знати параметри постачання енергоносіїв, оскільки саме вони їх оплачують.
Має бути інстальована відповідна он-лайн система моніторингу телеметричних даних, які би надходили з відповідних газовимірювальних станцій (ГВС) за взаємним погодженням сторін. Вона б фіксувала в щодобовому режимі параметри, які стосуються лише кількісних показників фізичного переміщення газових потоків. У переліку не фігурують комерційні або фінансові показники. Вказані параметри повинні бути доступними для всіх сторін технологічного ланцюжка видобуток – транспортування – споживання» (РФ – Україна – ЄС). Зіставлення параметрів надаватиме можливість виявлення проблемних зон на всьому шляху переміщення газових потоків від свердловини до споживача і чітко встановити відповідального у разі порушення трафіку.
Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру «Номос»
Російсько-білоруський конфлікт, що стосується заборгованості Білорусі перед Росією, став публічним із середини червня. 15 червня Президент Росії Дмитро Медведєв поставив вимогу, щоб Білорусь розплатилася за поставлений газ у п`ятиденний термін, а білоруський президент заявив, що ніякого боргу в Білорусі немає.
Впродовж останніх чотирьох днів Росія, нагадуючи, що труба Белтрнасгазу належить їй, послідовно скорочувала поставки газу Білорусі, обмеживши його до 60% добової норми. У відповідь Лукашенко розпорядився перекрити транзит російського газу до Європи.
Вранці 24 червня Газпром нібито відновив поставки газу до Білорусі в повному об`ємі. Як заявили в Кремлі, глава Газпрому Олексій Міллер у телефонній розмові доповів президентові Росії Дмитру Медведєву про оплату поставок газу білоруською стороною і відновлення подачі газу в повному об`ємі. Правда, про борг Росії за транзит промовчали.
Газпром-шоу почалося нетрадиційно: не з театрального виступу Міллера, а з доручення Медведєва
Аналізуючи події чергового газового конфлікту, складається враження, що газовий борг це лише привід для війни.
Адже перш ніж починати махати газовою дубиною, питання могли вирішувати в судовому порядку. Стандартний контракт припускає наявність статті про врегулювання суперечок. Там передбачається можливість звернення в арбітраж. Цього етапу вирішення суперечки – через судову інстанцію – не спостерігалося. Перескакування через етап і задіювання газової зброї говорить про юридичну слабкість Росії у цій суперечці. А те, що Газпром замовчував борг за транзит – ще одне підтвердження цього.
Та й газо-бойові дії з боку Росії почалися з найвищого рівня. Зазвичай Газпром-шоу починається з того, що на телевізійну передову, випускають главу Газпрому, який робить заяву про борг країни-транзитера і картинно дає команду на скорочення поставок. Цього разу Міллер вийшов на екран уже після того, як прозвучав ультиматум із найвищого рівня, тобто після того, як президент РФ Медведєв дав йому доручення розібратися з білоруською заборгованістю. Те, що Газпром-шоу залишається на другому плані, поступаючись першим планом президентові Медведєву, свідчить: конфлікт від початку не вписувався в рамки суто газових відносин.
Розв`язавши чергову газову війну, Росія переслідує декілька цілей. Нагадаємо, що залишилося не до кінця врегульованим питання, пов`язане з експортом із Білорусі нафтопродуктів, одержаних із російської нафти. Сторони так і не прийшли до взаєморозуміння. Російська сторона залишилася на своїй позиції. (6,3 мільйона тонн можуть поставляти до Білорусі на колишній основі, а інше – приблизно 15 мільйонів тонн – за ринковими цінами). Ця ціна питання на порядок вища, ніж ціна газу – близько двох мільярдів доларів. У цьому сенсі Росія намагається привести відносини з Білоруссю до російського знаменника.
Другий аспект – політичний, і він пов`язаний з тим, що Росія, враховуючи прийдешні президентські вибори в Білорусі, націлилася в них узяти участь. У Москві подумали, що, добившись успіху в Україні, слід зачистити режим Лукашенка від головної політичної особи. Зробити це і політично, й економічно складно, але в Москві вирішили, що можливо. Вони порахували, що, скоротивши субсидування білорускої економіки, тим самим посилять економічний стан у країні. Народ обуриться і забажає когось іншого. І настане кінець ери Лукашенка. Тому РФ постійно шукає приводи для тих чи інших енерговійськових дій у Білорусі. Газовий привід ідеальний, час вибраний вдало. У літній період резонанс від газової кризи буде мінімальний. Україна з її потужною ГТС спокійно пропустить білоруські об`єми для Польщі й Німеччини. ЄС занурений у свої проблеми, у нього специфічне ставлення до білоруського президента, і Брюссель, якщо й не закриє на це очі, то говоритиме про те, що це двостороння суперечка.
Чим Лукашенко не догодив Москві?
До Лукашенка можна ставитися по-різному, але йому важко відмовити в логіці. Раз Білорусь має спеціальні відносини з РФ, в рамках так званої союзної держави, в рамках Митного союзу, який формується, ЄврАзЕс, ОДКБ та інших інтеграційних утворень економічного й військово-політичного характеру, то очевидно, що Білорусь розраховує на певні преференції в системі відносин такого субординованого партнерства. І так було до 2007 року.
А Росія вважає інакше. У Москві вважають, що позиція Мінська в солідарності й підтримці Росії, зовнішньої політики, яку вона веде, – це вибір Білорусі. Тому логіка нинішнього кремлівського режиму така: ми вам за це вдячні, але не більш того, ціни ж за енергоресурси мають бути ринкові.
Росія хоче розрубати складний вузол взаємозалежностей, який склався у нафтогазовій сфері з Білоруссю. Ставка на безлімітний у часі режим преференцій, за яким Лукашенко працював з Росією з часів Єльцина, була системним прорахунком Лукашенка. Він вважав, що так буде завжди. Але преференції можуть бути великими й тривалими, але вони ніколи не будуть нескінченно великими і нескінченно тривалими. Лукашенко на пострадянському просторі – серед рекордсменів за тривалістю безперервного перебування у владі (після Назарбаєва й Карімова) – майже 16 років. Він не тільки зберіг вплив у країні, але й забезпечив її розвиток. Цього не скажеш про сучасний правлячий дуумвірат Росії, основний успіх якого – розвиток олігархономіки, яка паразитує в нафто- і газодоларових потоках, працює на добробут олігархату й правлячого політичного режиму. Режим Лукашенка небезпечний для політичного майбутнього Кремля, тому що він самим фактом свого існування демонструє альтернативу розвитку – соціально направлену, а не олігархоорієнтовану. Лукашенко в Мінську – це своєрідний біловезький партизан, який небезпечніший, ніж партизани в Примор`ї. Тому, за логікою Кремля, підлягає зачистці.
І зараз ми бачимо, як Лукашенко переграє газових гоблінів із Москви. Заплативши за поставки за газпромівськими рахункахми, Мінськ висунув ультиматум Газпрому щодо оплати за транзит. Бумеранг повертається назад.
Спочатку була Україна, потім Білорусь, потім знову Україна?
Белтрансгаз, як відомо, на 50 відсотків належить Газпрому. Але з урахуванням специфіки Білорусі, неважливо, хто є фактичним акціонером труби. Все те, що знаходиться на території Білорусі, чітко і жорстко працює за директивами президента і білоруського уряду. Якщо провести екстраполяцію на Україну і припустити, що 50% відсотками НАК «Нафтогаз» розпоряджається Газпром, то в нас ситуація була б абсолютно іншою. Досить пригадати прецедент, коли президент України Ющенко не міг витребувати у НАКу підписаної газової допугоди. Голова правління Нафтогазу письмово повідомляв главу держави, що без згоди Газпрому не може він цього зробити. Це говорить про те, що українська держава при ста відсотках контролю практично не мала суверенітету в нафтогазовому секторі.
У Білорусі ситуація інша: іноземний акціонер має 50 відсотків, але він може лише задовольнятися лише часткою дивідендів, що належить йому, і не більш того.
Як поводиться Україна в особі нинішньої влади? Заявили свою нейтральну позицію в конфлікті, проте, послужливо обіцяють Газпрому прокачувати до Європи додаткові білоруські об`єми, нівелюючи таким чином свій нейтралітет. МЗС не слід було б забувати, що у нас з Білоруссю є чутливе питання, пов`язане із завершенням процесу демаркації кордону, пов`язане в пакет із боргом. А незавершеність процесу з держкордоном із Білоруссю може мати наслідком чергове затягування на переговорах із ЄС щодо безвізового режиму.
Радіти кільком мільйонам зайвих транзитних доларів - передчасно. Нескладно уявити, що аналогічна нейтрально-послужлива модель поведінки Мінська чекатиме Київ у разі включення для нього білоруського сценарію.
Ще один важливий урок – технологічний.
При великому скороченні подачі газу з боку Росії, Белтрансгаз не зможе підтримувати високий тиск у трубопроводах. Існує певна межа, при якій система, знаходячись у нормальному технічному стані, не буде здатна виконувати транзитну функцію передачі газу під високим тиском через нестачу газу, що подається на вхід до системи. Це має важливе значення для України і Європи, але не в контексті російсько-білоруської кризи, а в контексті реалізації Росією проектів будівництва додаткових газопроводів в обхід територій транзитних країн. Росія в цьому випадку дістане необмежені можливості маніпулювання об`ємами і напрямами транзиту. І для України буде критичним те, які мінімальні об`єми транзиту забезпечуватимуться при подачі газу з Росії до Європи через територію України. Якщо ці об`єми транзиту будуть менші критичного рівня, то об`єктивно українська ГТС, у нормальному технічному стані, буде не здатна виконувати транзитну функцію. Газу, що подається, буде недостатньо для підтримки високого тиску на виході з системи, і Укртрансгазу нічого не залишиться, як переводити ГТС в автономний режим роботи. Те, як було під час газової кризи в 2009 році.
Росія, маючи диверсифіковану систему подачі газу, отримає ідеальну інфраструктуру для ведення енергетичних воєн. Можна, наприклад, знайти привід мінімізувати транзит через Україну і при цьому звинуватити Україну в тому, що вона не забезпечує його. Хоча забезпечувати транзит буде неможливо при такому зниженні подачі газу на вхід до системи. Скоротивши об`єм, РФ зв`язала руки Білорусі. Завтра на її місці може опинитися Україна.
Нинішня українська влада вважає, що газових криз більше не буде, що вони були можливі тільки з помаранчевою владою. Але й Лукашенко думав, що він пов`язаний із Росією назавжди і вона йому буде довіку вдячна. А вийшло зовсім інакше. Якщо припустити, що Україна перешкоджатиме російській моделі поглинання НАКу Газпромом, то не виключено, що Росія знайде привід для війни, і використає модель, яку вона відпрацювала минулого року на Україні, цього року – на Білорусі. Європа, декларуючи позицію невтручання, уподібнюється страусові, який ховає голову в пісок. ЄС намагається не втручатися в газові кризи на сході, вважаючи, що вони носять двосторонній характер. І така оцінка Брюсселя просто робить нормою газовійськову модель поведінки Росії.
Адекватнішу оцінку висловлюють у НАТО. Зокрема, варто подивитися на рекомендації стратегічної групи, яка готує пропозиції щодо нової концепції НАТО.
«Поліпшення співпраці (між НАТО і ЄС. – Авт.) також може бути корисним при вирішенні нетрадиційних загроз, таких як тероризм, кібер-атаки і вразливість енергопоставок. ЄС накопичив більший відповідний досвід, ніж НАТО в боротьбі з невоєнними аспектами такої небезпеки, хоча межа між воєнними і невоєнними погрозами стирається».
Для відповіді на ці загрози потрібні не тільки солідарна позиція ЄС і НАТО, але й базис для солідарних дій країн транзитерів. У 2006 році після газової кризи з такою ініціативою виступив покійний Лех Качинський після газової кризи 2006 року, запропонувавши об`єднати зусилля Литві, Польщі, Грузії, Україні. Білорусь уже тоді, до речі, була дуже не проти.
Гостра інформаційна недостатність
Ще один важливий аспект – інформаційний. Учора Єврокомісія повідомила про скорочення надходження газу. Це підтвердив глава Європарламенту Єжи Бузек, який заявив про скорочення поставок російського газу до Литви, Східної Німеччини й Польщі. Глава російського Міністерства енергетики Сергій Шматко спростував слова голови Європарламенту. Цілком конкретна й дуже серйозна проблема інформаційної недостатності. Варто пригадати, що, за висновками Єврокомісії, під час газової кризи 2009 року дуже бракувало об`єктивної інформації: «На рівні ЄС, – йдеться в робочих документах Комісії, – основна складність в оцінці того, як найкращим чином відреагувати на кризу, полягала в обмеженому доступі до важливої технічної інформації, яка стосується системи газопостачання і газових потоків на національному рівні та на рівні ЄС. Бракувало достовірної інформації про газові потоки, скільки газу було в системі і яка структура попиту. Ця ситуація відображала той факт, що в усіх державах-членах існують якісно різні системи, з нерівним доступом до інформації учасників ринку й інших сторін, зокрема органів державної влади. Розвиток ринку стримується через недостатність інформації про трансграничні потоки газу і прозорості інформації про надходження газу в ЄС».
У зв`язку з цим залишається актуальним запропонована минулого року групою українських неурядових організацій ініціатива прозорості у сфері транспортування енергоресурсів.
Ефективним механізмом посилення енергетичної безпеки на Європейському континенті могло стати проголошення і імплементація Режиму прозорості в енергетичній сфері (Energy Transparency Regime, ETR), яка має охоплювати весь технологічний ланцюг, – від видобутку до споживання енергоносіїв. Ця ініціатива має базуватися на фундаментальному праві – знати. Споживачі в усіх державах (Росія, Україна, країни-члени ЄС) мають право знати параметри постачання енергоносіїв, оскільки саме вони їх оплачують.
Має бути інстальована відповідна он-лайн система моніторингу телеметричних даних, які би надходили з відповідних газовимірювальних станцій (ГВС) за взаємним погодженням сторін. Вона б фіксувала в щодобовому режимі параметри, які стосуються лише кількісних показників фізичного переміщення газових потоків. У переліку не фігурують комерційні або фінансові показники. Вказані параметри повинні бути доступними для всіх сторін технологічного ланцюжка видобуток – транспортування – споживання» (РФ – Україна – ЄС). Зіставлення параметрів надаватиме можливість виявлення проблемних зон на всьому шляху переміщення газових потоків від свердловини до споживача і чітко встановити відповідального у разі порушення трафіку.
Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру «Номос»
Подписаться на:
Сообщения (Atom)