Перспективи Майдану-2: прийнявши «кістку» від уряду, підприємці програють майбутнє

Багато хто щиро підтримує підприємців, хоча б за те, що вони виступили з протестами проти політики цього уряду. Дехто в них бачить ту силу, яка спроможна організувати Майдан-2. Але очевидно, що боротьба підприємців насправді приречена на поразку.

Підприємці, захищаючи лише власні інтереси і намагаючись домогтись певних поступок з боку уряду щодо тих чи інших норм Податкового кодексу, ймовірно програють своє майбутнє. Підприємців можна зрозуміти, але їх вимоги об`єктивно не можуть бути рушійною силою загальнонаціонального протесту.

Довгий час підприємці жили в своєму окремому світі. В ньому можна розраховувати лише на себе, не задумуючись серйозно про своє майбутнє, натомість не платити податки, хоча і сплачувати корупційний податок у вигляді хабарів митникам та великій кількості різних місцевих чиновників за право відкрити крамничку, здійснювати якусь підприємницьку діяльність, що виходить за межі примітивної торгівлі на ринку. При цьому вони залишались доволі пасивною частиною суспільства. Їм було все рівно, хто там при владі, і що вони там роблять. Бо, на їхню думку, всі вони там однакові. З чим, зрештою, важко не погодитись.

Таке відношення підприємців до політики та можновладців повністю влаштовувало останніх. Криза державних фінансів порушила цю негласну домовленість по взаємний ненапад.

Сьогоднішнє керівництво держави об’єктивно неготове до проведення реформ, які по суті своїй в першу чергу мають обмежити права чиновництва та політичної еліти на корупцію та розкрадання національних багатств. Не для того ж вони отримували владу, а зараз намагаються її повністю монополізувати. Тому в них виникло зрозуміле бажання спробувати знайти гроші, які закриватимуть дірки в бюджеті, в тому окремому світі малого бізнесу, який вони протягом багатьох років майже не чіпали.

Показово, що наважились на цей крок саме представники Партії регіонів, які репрезентують в основі своїй інтереси великого олігархічного капіталу. Сьогоднішніх урядовців майбутнє малого бізнесу взагалі не цікавить. Головне, чого вони намагались досягти, це перекрити дірки, через які середній та великий бізнес намагається ухилитись від сплати податків. І тому ми побачимо, як урядовці намагатимуться зараз кинути підприємцям кістку у вигляді тих чи інших поступок. І це з радістю більшість з них оголосить своєю перемогою, бо вони отримають те, що хотіли. Але проблема полягає в тому, що ця «перемога» неминуче обернеться поразкою в довгостроковому вимірі.

На жаль, поки що підприємці не усвідомлюють, що головною їх вимогою до влади може і повинна бути не удавана, а реальна боротьба з корупцією на всіх щаблях влади. Причому, ця боротьба має починатись та стосуватись в першу чергу вищих державних осіб, які в нашій державі і є головними корупціонерами та казнокрадами. Бо поки корупція на вищому рівні є нормою, яку навіть не намагаються особливо приховати, до того часу всі заяви з тих високих кабінетів про боротьбу з корупцією не сприйматимуться інакше як фарс.

Допоки підприємці будуть змушені платити корупційний податок, якого неможливо уникнути, всі розмови про розмір офіційного податкового навантаження є безглуздими. І вето Президента України на проект Податкового кодексу, насправді, жодним чином не покращить ситуацію.

На підтвердження цієї тези можу навести особисті спостереження та розмови з представниками того самого малого бізнесу. Зараз всі вони майже в один голос стверджують, що головною проблемою для них є навіть не цей Кодекс. В кінці кінців вони знайдуть спосіб, як продовжувати ухилятись від сплати податків. Наприклад, створюючи додаткових спрощенців чи просто тікаючи повністю в «тінь». Найбільше їх турбує суттєве падіння в останні місяці продажів та відповідно доходів. Ситуація, за їх свідченнями, гірша навіть ніж у минулому році. Причому, враховуючи, що більшість їх бізнесу і так знаходиться в «тіні», офіційна статистика цього падіння не бачить. Але воно є і, за оцінками підприємців, ситуація щонайменше наступні півроку буде продовжувати погіршуватись. І це відбувається на фоні значних кредитних зобов’язань, у більшості своїй валютних, що висять надзвичайним тягарем саме на представниках малого бізнесу, які були протягом 2004-2008 років головними позичальниками іпотечних, споживчих кредитів, та кредитів, які направлялись на розвиток бізнесу.

На жаль, малі підприємці, в більшості своїй не розуміють, у чому мають полягати їх фундаментальні інтереси і чого насправді вони повинні вимагати. Вони не розуміють, що їх зусилля повинні сконцентруватись зараз не стільки на тому, щоби Президент Янукович наклав вето на ці податкові правила або пройшли дострокові парламентські вибори, в яких зацікавлені в більшій мірі лише деякі сьогоднішні опозиціонери, які опинились без урядових крісел та депутатських "корочок". Вони повинні вимагати негайного впровадження публічного контролю за всіма доходами та витратами державних службовців, негайного прийняття нового закону про прокуратуру, яким її буде позбавлено слідчих функцій, негайного законодавчого затвердження процедури оприлюднення повної інформації щодо всіх витрат з державного та місцевих бюджетів вище певної суми.

Важко не звернути увагу, що зараз навколо мітингувальників найбільшу активність проявляють ті політики, які ще зовсім нещодавно знаходилися при владі, але ніч;ого не зробили, щоб на законодавчому рівні зламати основні механізми, що забезпечують функціонування корупції та розкрадання державного майна. Більш того, розмах корупції та нахабного публічного розкрадання державних коштів при них набув нечуваного розміру. Тому, лаючи Податковий кодекс і урядовців та вимагаючи парламентських виборів, вони не хочуть пояснювати, якими мали б бути вимоги підприємців.

І якщо з ними все зрозуміло, то питання до громадських діячів та нового покоління політиків залишаються. Чому вони не намагаються йти до підприємців та пояснювати їм, чого вони повинні вимагати, якщо хочуть жити в нормальній країні? Чому вони не поширюють цю думку всіма можливими способами? Хоча ж є Інтернет, ЗМІ, соціальні мережі. Невже вони не розуміють, що зараз протести підприємців намагаються у власних цілях використати політики, яких потрібно було б за все, що вони накоїли протягом останніх декількох років, якщо не посадити за грати, то принаймні відправити в політичне небуття? Пасивність громадських діячів та нового покоління політиків призводить до того, що підприємців у власних інтересах використають «нанайські політичні хлопчики», що зараз в опозиції та при владі. Підприємцям лише дадуть певні податкові послаблення, натомість відправивши їх продовжувати жити в тому своєму окремому світі, у той час як можновладці продовжуватимуть грабувати державу, що надалі деградуватиме.

Борис Кушнірук

Слова і справи: уряд планує зниження реальних доходів українців

Сьогодні трапилася нагода ще раз порівняти слова і справи уряду Януковича-Азарова, що стосуються його обіцянок про підвищення добробуту українців.

Так, зовсім недавно, прем`єр-міністр Микола Азаров голосно пообіцяв істотне зростання зарплат працівників бюджетної сфери в найближчому майбутньому. «Скажу тільки, що за рахунок податкової реформи ми розраховуємо протягом наступних двох років у півтора рази збільшити зарплати бюджетників», - заявив, зокрема, він 17 вересня, відкриваючи позачергове засідання уряду з презентації Податкового кодексу.

Для виконання цієї обіцянки глави уряду потрібно, щоб зарплати підвищувалися щорічно на 23%.

Ну що ж! Зовсім непогане зростання. Наприклад, була зарплата в лікаря або вчителя в кінці 2010 року, скажімо, 2000 гривень, а в кінці 2011 року стане 2460 гривень і в кінці 2012 року – 3000 гривень.

Проте це лише слова. Реальні ж наміри Кабміну щодо зростання зарплат і пенсій на майбутнє зовсім інші.

Як стало відомо, насправді Міністерство праці і соціальної політики заклало в проект держбюджету на 2011 рік приріст соціальних стандартів всього на 9%. Зокрема мінімальна зарплата повинна збільшитися з 922 гривень станом на 1 грудня 2010 року до 1004 гривень на 1 грудня майбутнього року, або на 8,9%. А мінімальну пенсію планується підвищити з 734 гривень станом на 1 грудня цього року до 800 гривень на 1 грудня 2011 року, або на 9,0%.

І якби ж то просто відрізнялися темпи зростання зарплат і пенсій – трохи більше або трохи менше. Але насправді ситуація набагато гірша. Параметри зростання соцстандартів, що закладаються урядом у бюджет-2011, означають погіршення рівня добробуту співвітчизників, оскільки реальні доходи бюджетників і пенсіонерів не тільки не збільшаться, але, навпаки, впадуть.

Справа в тому, що в тому ж проекті бюджету на 2011 рік уряд передбачає річну інфляцію у розмірі 10,8%. Таким чином, темп зростання споживчих цін на 2 процентних пункти перевищить темп зростання мінімальних зарплат і пенсій. Отже, купити товарів/послуг на свої зарплати і пенсії в кінці 2011 року українці зможуть менше, ніж на теперішні зарплати і пенсії.

Причому, не потрібно відкидати і той факт, що ніколи ще урядові прогнози щодо інфляції не збувалися – реально інфляція завжди виявлялася вищою. Так, до бюджетів 2004-2009 років закладалася інфляція не вище 10%, тоді як по факту виходив приріст споживчих цін: у 2004 році – 12,3%, в 2005 – 10,3%, в 2006 – 11,6%, в 2007 – 16,6%, в 2008 – 22,3%, в 2009 – 12,3%.

Варто відзначити, що, наприклад, Нацбанк чекає в 2011 році значнішу інфляцію, ніж прогнозує Кабмін – 11,2%. Проте насправді темпи зростання споживчих цін наступного року з урахуванням потужного розгону інфляції, що почався зараз, можуть опинитися набагато вищими – і 15%, і 20%, а, отже, реальні доходи населення знизяться ще сильніше.

Як відзначають експерти, уряд не має права істотно підвищувати зарплати і пенсії з причини зобов`язань із цього приводу перед МВФ. Зокрема, в меморандумі з Фондом передбачено, що в 2011 році витрати держави на зарплату можуть вирости не більше ніж на 14,6 млрд. грн. або на 12,8% - до 146 млрд. грн. При цьому зрозуміло, що уряд не зацікавлений порушувати умови меморандуму, оскільки МВФ може у будь-який момент зупинити програму кредитування, яке передбачає щоквартальні виплати Україні протягом 2,5 років на загальну суму в 15,15 млрд. дол.

То навіщо ж у такому випадку дурити народ, озвучуючи обіцянки, які не можуть бути виконані?

Аркадій Кашуба

ЗАТ "Україна", кероване урядом олігархів

Якщо абстрагуватись від емоцій та власних політичних вподобань, то те, що наразі відбувається в Україні виглядає, як абсолютно закономірний процес в ланцюзі історичного розвитку пострадянської України, а саме:

Виборами лютого 2010 року завершена епоха панування пострадянської бюрократичної еліти та настала епоха, коли керівництво держави взяли в свої руки власники найбільших фінансово-промислових груп країни, які згуртувалися навколо політичної фігури Віктора Януковича.

Наразі очевидно, що саме це мало статися ще в листопаді-грудні 2004 року, але країна мала пережити п'ятирічний перехідний період "віртуальної" демократії, з якого, як виявляється, не було іншого виходу, ніж до неоавторитарного режиму, чи то Януковича, чи то Тимошенко, хай хоч би як його не прикрашали демократичною риторикою.

До демократії країна за п'ять років каденції Ющенка не просунулася ні на крок, хіба що більше стало свободи слова, але й це "поправимо". Хіба отримав народ України хоч трохи важелів впливу на реальне формування та діяльність політичного істеблішменту країни? Хіба демократично формувались на всіх виборах після 2004 року партійні виборчі списки хоча б однієї політичної сили?

Зрештою, хіба готові громадяни сучасної України в переважній більшості до реальної демократії та до реальної відповідальності за стан справ у власній країні-місті-вулиці-будинку-сім`ї?

За результатами дослідження експертів з політології та соціології, в будь-якій сучасній країні світу не може бути сталої демократії, якщо рівень доходу на душу населення країни менший, ніж 1500 доларів США. В Україні ж наразі такий показник менший за 200 (!!!) доларів США (1217 грн. у 2009 році). Про яку демократію йдеться в найбіднішій країні Європи?

Помаранчеву революцію 2004 року зробили представники малого та середнього бізнесу (недаремно її називали революцією мільйонерів), тобто той самий середній клас, який є основою демократії в усіх країнах світу. Але по-перше, в Україні він надто вузький та практично зовсім не організований.

По-друге, помаранчеві вожді зрадили тих, завдяки кому прийшли до влади - Ющенко здався на милість пострадянської бюрократії та дрібних і не дуже шахраїв заради власного благополуччя та будівництва "повітряних замків".

Тимошенко - політикою соціального популізму та абсолютним ігноруванням потреб та проблем малого та середнього бізнесу. Корупція, вседозволеність та безкарність органів центральної і особливо місцевої влади за часи президентства Ющенка розцвіли буйним цвітом.

Сталося те, що мало статися - в умовах тотального безвладдя та бардаку в країні, та несформованої самоорганізації суспільства владу в країні взяв в свої руки новосформований економічний істеблішмент країни, центром консолідації якого стала Партія Регіонів.

Саме в цьому основна причина перемоги ПР на останніх виборах - керівники штабу підійшли до організації його роботи, як до великого та важливого бізнес-проекту, та чітко з точністю до відсотка вирахували, що потрібно для перемоги їх політичного лідера: яку явку виборців потрібно забезпечити в регіонах сходу і півдня України, скільки своїх прихильників потрібно довезти на дільниці, яка кількість виборців повинна проголосувати на дому тощо. І які ресурси потрібно інвестувати для забезпечення потрібного результату, коли і як ці ресурси повернуться. А також - як юридично захистити власну перемогу.

Керівники штабу ПР на виборах цього разу спрацювали як досвідчені а системні менеджери: "бачу ціль - не бачу перешкод".

Те, як вміють організовувати справу "спонсори" ПР видно за прикладом організації підготовки інфраструктури міст Донецька та Харкова з одного боку, та Львова і Києва - з іншого. В першому випадку - відмінна організація і відмінний результат, в другому - безлад, чвари, корупція та відсутність результату.

В першому випадку організаційним "куратором" проекту є один із "олігархів", в другому - місцева влада

45% Юлії Тимошенко в другому турі президентських виборів за таких умов виглядають, як справжнє диво. Проти неї працювало все: опозиція та лояльні до неї керівники регіонів; президент Ющенко, його секретаріат та лояльні до нього керівники інших регіонів; прокуратура, судова система, більшість телеканалів та інших ЗМІ та, зрештою, фінансово-економічна криза в країні та за її межами.

Наразі вже стало очевидно, що переможець отримує все. Те, з якою швидкістю, системністю та наполегливістю команда чинного президента вибудовує вертикаль влади, навіть часом всупереч діючій конституції, викликає не тільки і не стільки подив чи захоплення, скільки велике занепокоєння. Тому що виникає запитання: а в них взагалі то є якісь гальма та обмеження в досягненні мети?

Наразі можна стверджувати, що за умов: стабілізації фінансового стану країни, забезпеченні сталого економічного розвитку та зростання ВВП в середньому на рівні 10% на рік і більше, стабілізації стану справ в гуманітарній та культурній сферах (особливо збереженні статусу як української, так і російської мов) - ця команда прийшла до влади "всерйоз і надовго".

Якщо ж за півроку-рік команда чинного президента не продемонструє реальні успіхи в економіці та соціальній сфері, якщо українофобські наміри деяких членів команди вийдуть за межу "покричали, помахали руками та розійшлись", то, з одного боку, це викличе спочатку розчарування, а потім апатію й роздратування біло-блакитного електорату, з іншого - значно посилить протестні настрої національно-демократичного.

Іншим чинником можливої кризи чинної влади є неоднорідність команди. Те, що є зараз її сильною стороною, в інших умовах може стати її руйнівником. Знову ж таки, за півроку-рік чинній команді потрібно продемонструвати країні реальні результати діяльності, перш за все економічні та соціальні.

Без радикального реформування дозвільно-регуляторної політики, зменшення соціального навантаження на бюджет країни через монетаризацію пільг, підвищення комунальних платежів, без подолання корупції, без покращення інвестиційного клімату ні про які економічні успіхи в виснаженій економічно країні не може бути й мови.

Ахметов, Ярославський, Пінчук, Тігіпко, Коломойський, Бойко та ін. інвестори сучасної ЗАТ "Україна" є кращими менеджерами країни, які звикли ставити перед собою високу мету і досягати її. Вони не вміють і не хочуть програвати, і не будуть миритись з будь-якою принциповою поразкою Президента ЗАТ та його команди, в яких вони інвестували.

Закрита, тоталітарна та бідна країна невигідна акціонерам ЗАТ та їх бізнесу. Тому намагання "закрутити" гайки чинної влади в разі наростання протестних настроїв суспільства викличе ідіосинкразію і в власників фінансово-політичних груп країни, а, значить, і серйозний "разброд и шатания" всередині чинної владної команди.

А що ж опозиція?

Наразі для неї настали важкі часи. По-перше, вона розколота та розсварена. По-друге, старі вожді втомились боротись і вже явно демонструють колабораціоністські настрої, а суспільство ними розчароване та в них зневірене.

По-третє, безперервні мобілізаційні виборчі кампанії практично знищили будь-які демократичні зародки діяльності партійних організацій. Ніякі чистки зверху не допоможуть: корумпована партійна бюрократія сформувалась саме через відсутність внутрішньопартійної демократії.

Саме Юлія Тимошенко, як ніхто інший, має шанс наразі почати заново будувати власну політичну силу на нових демократичних принципах, ретельно вивчивши досвід організації політичних партій та політичних систем в США, Німеччині, Великій Британії тощо, в тому числі враховуючи прихильність політичних лідерів цих країн до неї, як перспективного українського політика та реальної альтернативи Януковичу та ПР. Не забуваючи також про те, що ВО "Батьківщина" є членом впливової Європейської Народної партії.

Партія Регіонів навряд чи здатна на суттєве оновлення. Влада - розбещує та заспокоює. Хоча безперечно, команда ПР наразі на порядок сильніша і духом, і кадровим складом, і волею до "наведення порядку" в країні, ніж команда БЮТ (про інші партійні сили годі й говорити!).

Але саме БЮТ, як лідер об'єднаної опозиції, має шанс на суттєве оновлення за рахунок нового покоління політиків, підприємців, інтелігенції, які мають скласти ядро оновленої української еліти.

Цитую статтю в "Дзеркалі тижня" ще п'ятирічної давності:

"Ключовий чинник для успіху країни - наявність у ній еліти, чиї мудрість, патріотизм, дотримання закону і любов до справедливості не дозволять потурати тимчасовим, вузькогруповим чи партійним інтересам".

Питання - в наявності політичної волі лідера об'єднаної опозиції. Ціна питання - повернення до влади в Україні, шанси розбудови демократії в країні та перспективи вступу до Євросоюзу.

Інакше суспільство шукатиме та висуватиме нових лідерів.

"Успіх - це рух від невдачі до невдачі без втрати ентузіазму". У.Черчілль.

Сергій Сорока, для УП

Кандидати й доктори в уряді Азарова: Табачник цікавився репресіями, а Толстоухов – еко-майбутнім

У Кабміні Миколи Азарова науковці на будь-який смак: кандидати технічних, юридичних, економічних, сільськогосподарських наук та держуправління, доктори економічних, історичних, філософських, геолого-мінералогічних, медичних і фізико-математичних наук, професори. УНІАН вирішив ознайомитися з науковими здобутками сьогоднішніх урядовців і з’ясувати, чи втілили вони в життя свої теоретичні розробки, посівши поважні посади.

СТАРА ГВАРДІЯ

Гуманітарний віце-прем’єр Володимир Семиноженко за освітою - технар. У 1972 році він з відзнакою закінчив фізико-технічний факультет Харківського державного університету. Семноженко – один з небагатьох, хто отримав науковий ступінь доктора ще за радянських часів, у 1984 році. Тема його дисертації: “Кінетичні і нерівноважні явища у системах взаємодіючих квазічасток у інтенсивних зовнішніх полях”.

Прем’єр Микола Азаров став доктором геолого-мінералогічних наук у далекому 1986 році, захистивши дисертацію на тему “Шахтна сейсморозвідка вугільного пласту”. Захищався Азаров у Московському державному університеті ім. М. Ломоносова, який закінчив у 1971 році.

ТАБАЧНИК ЦІКАВИВСЯ РЕПРЕСІЯМИ

Те, що найбільш одіозний міністр нинішнього уряду Дмитро Табачник є доктором історичних наук – факт відомий. Але, мабуть, не всі знають, що Табачника як науковця цікавили репресії. Тема його кандидатської: “Масові репресії проти інтелігенції України у другій половині 30-х початку 40-х років”. Через кілька місяців після її захисту у грудні 1992 році він очолив прес-службу Кабміну Леоніда Кучми, вже у 1994 році став головою виборчого штабу Кучми, а згодом і керівником його адміністрації. І саме в цей час, пробиваючи собі шлях до вершин українського політичного олімпу, Табачник активно займався науковою діяльністю. Буквально за три роки він став доктором історичних наук, захистивши у вересні 1995 року дисертацію на тему: “Феномен тоталітарно-репресивного суспільства в Україні (кінець 20-х–50-ті роки). Історичний та етнополітичний аспекти”.

.... А МИТНИК -ПЕЧІНКОЮ

Міністр охорони здоров’я Олексій Митник – доктор медичних наук. Як науковця Митника завжди цікавила печінка, про що свідчать, зокрема, його дисертації. Кандидатська, яку він захистив у рідному Івано-Франківську у 1998 році, має назву “Корекція синдрому портальної системної енцефалопатії та порушень оксидазно-антиоксидатної системи при хронічних дифузних захворюваннях печінки”. А тема докторська звучить як: “Остеопороз і остеопенічний синдром при хронічних захворюваннях печінки: чинники ризику, механізми розвитку, діагностика, лікування”.

НАУКОВИЙ ШЛЯХ ЛАВРИНОВИЧА: ВІД ЛАЗЕРНОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ ДО ВИБОРЧОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Інженер-фізик за першою освітою нинішній міністр юстиції Олександр Ларвинович у 1988 році захистив кандидатську на тему: “Інтенсифікація обробки надтвердої кераміки лазерним випромінюванням”. А потрапивши у велику політику, вирішив стати юридично підкованим, тому у 1994 році вступив до Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, яку закінчив з відзнакою. А у 2001 році з-під пера Лавриновича вийшла дисертація – “Виборче законодавство України та проблеми його вдосконалення”. Він став кандидатом юридичних наук.

Лавринович – чи не єдиний з науковців-урядовців, чиї науково-теоретичні розробки втілилися в життя, а результати дослідження знайшли своє відображення навіть у Конституції України.

Проте у його роботі висунуті і доволі дискусійні тези. У дисертації Лавринович стверджує, що “інститут “недійсних виборів” є неконституційним, оскільки суперечить конституційному праву громадян обирати і бути обраними”.

– Це його думка як вченого, як юриста, вона має право на існування. Висновку Конституційного Суду з цього приводу немає, – розповідає експерт з виборчого права Олександр Барабаш. – І думаю, навряд чи може бути, хіба що хтось звернеться до КС з тим, щоби відмінити цей інститут “недійсних виборів”. Хоча на мій погляд, якщо вибори проведені з грубими порушеннями основних виборчих прав громадян, які гарантовані Конституцією, то це тоді не вибори. А називати їх “не дійсними” чи такими що не відбулися – це вже питання нормотворчого смаку. Для мене сумніву немає, що інститут “недійсних виборів” має право на життя.

Неконституційним Лавринович вважає і відсотковий бар’єр участі громадян у виборах як обов’язкову умова для визнання виборів чинними.

– Це питання розглядав Конституційний Суд у 1997 і 1998 роках і відповів, що це питання політичної доцільності, яке вирішує Верховна Рада, – коментує Барабаш. – Вибори є суспільно легітимними, а не юридичними. Моя точка зору: має бути встановлена певна межа суспільної легітимності. Можна ж дійти до абсурду, коли на вибори прийде 10 осіб і вони за мільйони приймуть рішення. Яка тут межа – це питання виключно політичної доцільності. Я б встановив, що треба набрати 25% від загальної кількості виборців. У нас ця проблема виникне тоді, коли на вибори систематично почнуть ходити менше 50% виборців. Поки це проблема теоретична.

Ще одна теза, яку обстоює Лавринович у своїй роботі – пропозиція надавати право висувати кандидата у Президенти виключено політичними партіями.

– Проблема полягає в тому, що не з’ясовано на рівні тлумачення і однакового розуміння всіма суб’єктами правовідносин в Україні поняття, що таке виборче право, – пояснює Барабаш. – На мій погляд і погляд багатьох вчених і фахівців, виборче право – це сукупність права обирати, права бути обраним і права висувати. Мені здається, що ця складова частина виборчого права як право висувати є дуже важливою. Право вільного висунення вчинило величезну політичну революцію у житті Радянського Союзу у 1989 році, де до цього часу кандидати висувалися виключно КПРС. Право вільного висування – це фундаментальна річ у виборчому праві. І коли такими хитрими науково-подібними побудовами обґрунтовується, що тільки політичні партії мають право висувати – це повернення до сталінсько-брежнєвської конструкції політичної системи, коли вузьке коло людей визначає, хто може, а хто не може бути кандидатом. Звуження – це шлях до політичного застою, в якому Радянський Союз жив 50 останніх років.

ЕКСПЕРТ З ДЕРЖАВНОГО БОРГУ ЛЬОВОЧКІН І АГРАРІЙ ШУФРИЧ

Нинішній голова Адміністрації Президента Сергій Льовочкін теж не пасе задніх у науковому українському просторі. Він – доктор економічних наук. У 1997 році Льовочкін захистив кандидатську дисертацію на тему “Державний борг США”, а у 2004 році – докторську: “Макрофінансова стабілізація в Україні в контексті економічного зростання”, де описав українські проблеми фіскальної політики, податкового законодавства, бюджетного дефіциту і т. д. Його докторська одна з найбільших за обсягом серед нинішніх урядовців-науковців – 411 сторінок, а список літератури складається з 203 найменувань.

Про наукову діяльність Нестора Шуфрича ми вже писали (http://unian.net/ukr/news/news-264878.html). У 2004 році він захистив кандидатську на тему: “Розвиток і трансформація аграрного виробництва в Угорщині”.

ЕКО-МАЙБУТНЄ ТОЛСТОУХОВА

Міністр Кабінету міністрів Анатолій Толстоухов теж має неабиякий науковий багаж. Він - доктор філософських наук. Темою його дисертації, яку він захистив у 1999 році у віці 46 років вже перебуваючи в кріслі нардепа, була “Філософсько-світоглядні засади оптимального управління екологічною ситуацією в Україні”. А за 5 років з-під його пера з’явилася і докторська – “Творення еко-майбутнього в контексті глобалізації: проблеми керування та перспективи розвитку”.

Нова концепція філософського бачення еко-майбутнього Толстоухова знайшла своє відображення на 367 сторінках. І джерельна база виглядає солідно – 318 найменувань. У дослідженні міністр констатує, що “криза у сфері керування процесами людської діяльності пов’язана з радикальними змінами у стратифікації владних відносин. Сучасна неліберальна глобалізація призводить до зрощування ділової й політичної еліти, влада прямо переходить до представників великого бізнесу або концентрується в руках політичних угрупувань, які підзвітні економічним суб’єктам і фактично непідконтрольні громадянському суспільству. Персональна влада, яка ґрунтується тією чи іншою мірою на інтересах конкретних індивідів, перетворюється на безособову владу транснаціональних корпорацій, владу абстрактного типу, позбавлену ціннісного виміру та відношення відповідності”. Але викривання всіх недоліків сучасної влади, не завадило Толстоухову стати її представником. Окрім “стратифікації” Толстоухов активно оперує складними науковими термінами на кшталт “когнітивізації”, “кризи наукового розуму” і т. д.

Толстоухов вважає, що до ознак цивілізаційної держави, окрім соціальна і демократична, необхідно додати “екологічна”. А ще міністр робить висновок, що “головним завданням сучасної влади є сприяння формуванню планетарного екологічного мислення, яке буде базуватися на новій цивілізаційній парадигмі та яке повинне знайти вираження у створенні ідеології, адекватній новій фазі коеволюції природи і суспільства, що визначатиме цілі діяльності людства”.

Директор Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ Мирослав Попович знайомий з роботою Толстоухова.

– Це добросовісна докторська дисертація, – вважає Мирослав Попович. – Присвячена темі екології, яка ще довго буде актуальною. Я не сказав би нічого злого. Якщо б я голосував, то голосував би “за”.

Попович впевнений, що у дисертації нема плагіату і Толстоухов її писав власноруч, бо “роботу написану “чорними лаборантами” видно неозброєним оком”.

БАНКІВСЬКА НАУКА ТІГІПКА

Віце-прем’єр Сергій Тігіпко – кандидат економічних наук. Його наукова діяльність була напряму пов’язана з професійною банківською. У 1997 році він захистив дисертацію на тему: “Формування та державне регулювання системи комерційних банків в Україні”. У роботі зазначено, що Тігіпко визначив поняття “система комерційних банків”, розробив ознаки класифікації комерційних банків, сформулював основі напрямки удосконалення державного регулювання в сфері банківського законодавства, а також назвав основні причини недотримання нормативних вимог вітчизняними нормативними банками: “видання пільгових кредитів власним засновникам та акціонерам, незабезпечення повертання кредитів, видача додаткових кредитів на погашення відсотків по раніше отриманих позиках, залучення вкладів та депозитів під необумовлено високі відсотки, не забезпечені отримуваними банками прибутками”.

У дисертації Тігіпко також наголошував на недосконалій законодавчій базі, яка регламентує банківську діяльність.

ЗЕРНОВЕ ГОСПОДАРСТВО СЛАУТИ

Нинішній віце-прем’єр з питань АПК Віктор Слаута став кандидатом економічних наук у 2000 році. “Економічні проблеми розвитку зернового господарства області: ефективність, сталість, циклічність (на матеріалах Донецької області)”, – так звучить тема його дисертації.

Аграрний віце-прем’єр вивчав тенденції розвитку зернового господарства рідної Донеччини з 1951 по 1998 роки. У роботі зазначено, що Слаута удосконалив методику оптимізації структури виробництва зерна на рівні регіонів і обґрунтував необхідність розрізняти поняття “сталість урожайності” та “сталість валових зборів зерна” при виробництві озимої пшениці, якій він надавав провідну роль.

“Надання озимій пшениці провідної ролі в структурі посівних площ сприятиме формуванню найбільш ефективної структури зернового господарства”, – пише Слаута

Віце-прем’єр констатує, що з високоприбуткового зернове господарство перетворилося на малоприбуткове. З 1951 до 1990 року збори зерна на Донеччині збільшувалися, а з 1991 – пішли на спад, і ця негативна тенденція триває і досі. Причина – різке скорочення посівних площ, а не зменшення урожайності. Слаута також зауважив, що в шахтарському районі найбільша збитковість зумовлена найнижчою ціною реалізації і найвищим рівнем собівартості одного центнеру зерна.

ФІЛОСОФІЯ ПРАВА ТИХОНОВА

Віце-прем’єр з питань регіональної політики Віктор Тихонов у віці 54 років теж вирішив отримати свій перший науковий ступінь. У 2003 році він став кандидатом юридичних наук, захистивши дисертацію на тему: “Проблеми права і держави у творчій спадщині П. Д. Юркевича та сучасність”.

Тихонов наголошує, що у його роботі вперше у вітчизняній історико-правовій літературі на монографічному рівні досліджено погляди на право і державу українського філософа права Памфіла Юркевича. Віце-прем’єр зазначає, що хоча Юркевич не став таким авторитетним представником вітчизняної філософії права, як його російський ідеологічний послідовник Володимир Соловйов, він “чимало зробив для обґрунтування ідеї про те, що право, правові переконання важливі для морального прогресу”.

Опонентом Тихонова під час захисту був директор Правничого коледжу Львівського національного університету ім. І. Франка Тарас Андрусяк. Тож ми вирішили зателефонувати йому і спитати, наскільки вагомий внесок зробив Віктор Тихонов в українську юридичну науку.

– Це дисертаційне дослідження вийшло окремою монографією. Можете з нею ознайомитися у бібліотеці Вернадського, – сухо відповів Андрусяк.

Наполягаючи, що ми хочемо почути думку фахівця, який безпосередньо перебував на захисті, директор врешті решт виголосив: “Позитивно оцінюю. Цю проблему не досліджував ніхто в українській юридичній науці до того часу”.

ФАХІВЦІ З ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Міністр з питань регіонального розвитку і будівництва Володимир Яцуба – кандидат наук з державного управління. Отримати перший науковий ступінь він вирішив у поважному віці – 52 років. Тема його дисертації звучить наступним чином: “Кадрове забезпечення державного управління (організаційно–правовий аспект)”. Робота складається зі 179 сторінок, а джерел – аж 353. Плюс 18 рисунків. Яцуба наголошує, що саме він ввів в науковий обіг поняття “макросистемної дестабілізації кадрового потенціалу державного управління”. А ще теперішній міністр доходить умовисновку “про небезпеку повторення в наші дні помилок минулого щодо політизації державного управління, використання суб’єктивних методів професійного відбору й оцінки міри компетентності державних управлінців, обмеження їх службової ініціативи і невизначеності міри відповідальності”.

Ще один кандидат наук з державного управління у нинішньому складі Кабміну – міністр праці і соціальної політики Василь Надрага. У 2004 році він захистив дисертацію “Взаємодія владних структур, політичних і громадських організацій як засіб підвищення ефективності управління на регіональному рівні”. У роботі зазначено, що він розробив концепцію підвищення ефективності державного управління. Надрага робить висновок про “необхідність децентралізації державного управління, особливо на регіональному рівні, й деконцентрації владних повноважень з передачею на місцевий і регіональний рівень відповідних фінансових ресурсів”. У дисертації міністр також обстоює ідею “продовження роздержавлення частини державних установ і підприємств”.

ДОКТОР НАУК ДЛЯ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Міністр вугільної промисловості Юрій Ященко у 1975 році закінчив гірничий факультет Донецького політехнічного інституту. В 1990 році він захистив кандидатську на тему: “Досягнення вищої ефективності суспільного виробництва”, а у 2003 – докторську “Трансформація господарського механізму до ринкового типу (на прикладі ПЕК України)”.

У докторській дисертації Ященка зазначено, що він розробив концепцію формування загального і регіонального оптового ринків електроенергії, удосконалив принципи і методичні підходи до формування державної стратегії енергетичної безпеки країни, а також досліджував методи ціноутворення і управління ПЕК.

P. S. Детальніше з авторефератами дисертацій політиків ви можете ознайомитися в Національній парламентській бібліотеці. Щоправда, там, на жаль, не знайшлося праць першого віце-прем’єра Андрія Клюєва, який став кандидатом технічних наук у 1989 році, і міністра фінансів, кандидата сільськогосподарських і доктора економічних наук Федора Ярошенка.

Анна Ященко

У конфлікті Google і уряду Китаю переміг Пекін, але не виграв ніхто

Автор: Ольга ТАНАСІЙЧУК (Укрінформ)

Те, чого всі давно чекали, нарешті сталося: американський інтернет-пошуковик Google офіційно оголосив, що йде з китайського ринку. Заява прозвучала у США в понеділок увечері, коли в Китаї вже була третя година ночі.

Нічого схожого на жаль у Пекіна це не викликало, більше того — він відверто обурився. «Google порушив свої ж письмові обіцянки, дані під час входження на китайський ринок, і зробив велику помилку, припинивши цензурування свого китайського пошукового серверу Google.cn, звинувативши Китай у зловмисних хакерських атаках», — уже через дві години заявив китайський високопоставлений чиновник, який відповідає у прес-канцелярії держради КНР за питання Інтернету.

Нагадаємо: ситуація почала розвиватися понад два місяці тому, коли компанія Google звинуватила Пекін у причетності до витонченого кібер-злому свого серверу й стала вимагати для себе право на те, щоб не фільтрувати вмісту контента, як робила це останніх чотири роки. Відтоді уповноважені представники зустрічалися двічі — 29 січня і 25 лютого. Безрезультатно.

Скандал набув світового розголосу. При цьому влада Китаю підкреслює, що у випадку з Google суто комерційне питання було повністю політизоване. У коментарі прес-канцелярії сказано, що в Google перетворили всю історію на «фарс» і «демарш», відвернувши тим самим від себе китайських користувачів. Вимоги американців виникли не на рівному місці, а з подачі американського уряду, який знайшов новий спосіб «зачепити» КНР, переконані в Китаї. Державні ЗМІ КНР обвинуватили Google у тому, що він є інструментом зовнішньої політики американського уряду. І справді, до риторики долучилися високі американські чини, у тому числі держсекретар США Гілларі Клінтон.

«Один із найбільших світових пошукових серверів відійшов від принципів бізнесу й натомість показав усьому світові своє справжнє обличчя, що є повністю політизованим», — зазначило державне інформагентство Сіньхуа. Такий відхід, ідеться в статті, не може не примусити людей засумніватися, чи справді ця компанія веде самостійний бізнес, і замислитися: чого насправді хочуть ті, хто стоїть за нею? Автор звинувачує Google у тому, що він намагається вплинути на культуру та цінності Китаю і саме з цією метою увійшов на китайський ринок. Він нагадує, що цей інтернет-пошуковик був четвертим за величиною спонсором передвиборної кампанії нинішнього президента США Барака Обами, та й в іншому його зв’язки з владою США дуже глибокі.

Автор статті називає трагедією для інноваційного лідера Інтернету те, що американські політики хочуть його політизувати. «Як можуть люди вірити в незаангажованість результатів мережевого пошуку, коли компанія не є незалежною і їй бракує ділової етики?» — запитує Сіньхуа. Агентство також нагадує, що жодна країна світу не допустить поширення з допомогою Інтернету новин сепаратистського, расистського й терористичного змісту. «У кібер-просторі також існують суверенітет і кордони, які повинні захищатися законом», — каже автор редакційної статті. І додає: «Одне абсолютно ясно: Китай не буде ламати і підлаштовувати свої правила та закони, піддаючись на погрози хоч би там якої компанії».

Тут варто згадати, що свого часу влада Китаю вже мала претензії до Google, кілька разів звинувативши пошуковик у наданні доступу до посилань «непристойного» змісту, зокрема порнографічного. Після цього компанія «виправлялася» і вдосконалювала фільтри, які перекривають доступ до неблагонадійних сайтів. Причому не тільки до порнографічних, а й до ряду інших — таких як організація Міжнародна амністія, Тибетський уряд у вигнанні тощо. До речі, 17 березня стало відомо, що китайські користувачі змогли увійти на сайти, доступ до яких був завжди закритий. Це китайська влада також навряд чи вибачила.

Той факт, що Китай укотре звинуватять у порушенні свободи в Інтернеті та перешкоджанні вільному потоку інформації, Пекін, схоже, не дуже хвилює. Головне, впевнені тут, — виховати морально здорове покоління. А те, що це підкине дров у вогонь непростих китайсько-американських відносин, — то таке трапляється постійно.

Кажуть, «вільний» від цензури Google остаточно залишить Китай 10 квітня. Втім, відхід буде ніби неповним: уже тепер користувачів, які набирають старий запит — Google.cn, — просто переадресовують на гонконзький сервер Google.com.hk. тією ж китайською мовою. Гонконг — спеціальний адміністративний район КНР, хоч і з високою автономією. Поки що ця адреса відкривається, але не виключено, що вже найближчим часом її заблокують. Уряд КНР користується правом стежити за активністю своїх громадян у мережі та обмежувати доступ до різних ресурсів на власний розсуд.

Інтернет-компанія ж заявила, що має намір продовжувати в материковому Китаї діяльність із дослідження і розвитку, а також займатися іншими видами діяльності. Але, це, так би мовити, вже не те. Вихід Google із Китаю і втрата найбільшого і з найвищими темпами зростання ринку у світі (384 млн. інтернет-користувачів) — це серйозна поразка для Google. Принаймні так вважають у Пекіні. Та й Пітер Лю, який курирував колись фінансові питання компанії в Азіатському регіоні, визнає: після того, як пошуковик залишить КНР, він уже навряд чи зможе повернутися на китайський ринок інтернет-послуг. Вихід Google із Китаю, на думку аналітиків, примусить компанію зосередитися на просуванні в Японії і Кореї, де пошуковик ще не такий популярний, як у США або Європі. Проте не можна навіть порівнювати обсяги цих ринків.

У самому Китаї «святе місце» теж порожнім не буде. До цього інциденту багато користувачів Інтернету в Китаї вдавалися до послуг місцевого пошуковика Baidu, до речі — лідера в цьому сегменті ринку послуг. На тлі чуток про відхід Google акції Baidu з початку року подорожчали на 46%. Нові шанси для зростання в китайському інтернет-просторі з’явилися також у компанії Yahoo.

Залишаючи ринок, Google залишає за собою шлейф невирішених проблем. І питання навіть не в долі співробітників, яких начебто обіцяли добре прилаштувати. Так, до керівництва компанії вже звернулися з претензіями рекламодавці та Спілка китайських письменників, вимагаючи, з одного боку, відшкодувати збитки від нереалізованих багатомільйонних інвестицій, а з іншого — надати план нейтралізації наслідків використання творів китайських письменників із порушенням авторських прав. А це ще раз підтверджує, що тему виходу Google з китайського ринку остаточно не закрито, і до цієї компанії в КНР залишається ще дуже багато запитань.