Віхи тижня. Янукович промовчав на хамство росіян, парламент схвалив Пшонку, вибори майже прояснилися

Російське керівництво за допомогою телебачення продемонструвало всю глибину братської любові до Віктора Януковича. Новим генеральним прокурором став кум і тезко Януковича Віктор Пшонка. На місцях продовжується підбиття підсумків виборів.

З братським привітом

Російське телебачення давно нічого не показує випадково. Ось і сюжет в гумористичній програмі «Большая разница», де Віктор Янукович з`явився перед глядачами як Віктор Всемогутній, може бути тільки прелюдією масштабної інформаційної війни. У Москві звикли не церемонитися навіть зі своїми колись вірними союзниками. Хто не вірить – хай запитає у Олександра Лукашенка. Українська влада вважала за краще зробити вигляд, ніби нічого екстраординарного не трапилося, благо канал ICTV вирізав сюжет з Януковичем з трансляції на Україну.

Мабуть, варто нагадати тим, хто сидить на Банковій і сьогодні нагадує трьох мавп – нічого не бачу, нічого не чую, нікому нічого не скажу, – що Лукашенко використовував інформаційну атаку з боку Москви для зміцнення власної влади. Якщо офіційний Київ здатний тільки втиратися, то навздогін він одержить ще витонченіше «розважальне відео». «Віктор Всемогутній», судячи з усього, став реакцією на угоду про транспортування венесуельської нафти по українській території. Цікаво, що нам покажуть, якщо Янукович і Азаров навідріз відмовляться передавати ГТС під контроль Росії?

Парламент нагодували Пшонкою

Давно вже в Україні так швидко не міняли генерального прокурора. З одного боку, в Олександра Медведька закінчився рекордно-конституційний термін повноважень – він пробув біля штурвала ГПУ довгих 5 років, лавіруючи між Ющенком і Тимошенко. Але Олександр Іванович до останнього часу був зовсім не проти продовжити служіння Феміді. Мабуть, знайшлися ті, хто шепнув йому «заповітне слово». Тому Медведько попросився у відставку, а Віктор Янукович вніс на затвердження парламентом кандидатуру Віктора Пшонки.

Фактично це була перша реальна проба розширених після відміни політичної реформи президентських повноважень, і пройшла вона як по маслу. Річ навіть не в тому, що за Пшонку проголосували 292 парламентарії, а в тому, наскільки єлейно-пафосними були виступи деяких опозиційних депутатів, які з парламентської трибуни висловлювали упевненість, що Віктор Павлович – це і є втілення законності і порядку на українській землі. Пшонка невдовзі не забув відзначити, що є членом президентської команди. Не виключено, що в цьому належить переконатися багатьом опозиціонерам.

Литвин проти виборів

Цікаво, що спікер парламенту в загальний хор голосів вписався без звичного вже ентузіазму. У Володимира Литвина сьогодні інша турбота – не допустити проведення парламентських виборів в березні 2011 року. Цього кроку Володимир Михайлович боїться, схоже, більше, ніж оприлюднення повного архіву записів з кабінету Леоніда Кучми. Після місцевих виборів стало зрозуміло, що Литвину особливо ловити нічого – його народники опинилися настільки далекі від виборців, що впору їх називати декабристами. Або октябристами – за термінами проведення місцевої кампанії. Спікер, звичайно, бадьориться і не подає вигляду, навіть виступає за мажоритарну систему голосування, але за цими заявами ховається страх втратити крісло – реальний вплив на події в країні втрачений і без того.

Драми на місцях

Партія регіонів помітно підбадьорена результатом, показаним на місцевих виборах. У міру підрахунку голосів стає зрозумілим, що соратники Азарова – Януковича зможуть сформувати більшість в багатьох обласних радах за допомогою своїх мажоритарників, не звертаючи уваги на потенційних союзників. Крим, Луганська і Донецька області стали прикладами практично 100-процентної монополізації влади однією політичною силою, що обіцяла поліпшення життя вже сьогодні. Втім, саме в електоральному заповіднику «регіоналів» багато виборців проголосували «проти всіх».

Часто члени Партії регіонів діють з поспішністю, несолідною для влади. Наприклад, Олексій Костусєв поспішив прийняти присягу одеського градоначальника, не дозволивши Едуардові Гурвіцу оскаржити підсумки виборів. Упевнений у своїй перемозі і Геннадій Кернес, який зумів, за даними ТВК, обійти свого конкурента Арсена Авакова на виборах харківського мера всього на 0,63% голосів виборців. Своєрідний рекорд поставив Сергій Кравченко: його перевага на виборах луганського мера над головним конкурентом – комуністом Спиридоном Кілінкаровим – становила всього 21 голос. У комуністів росте невдоволення, а риторика все частіше віддає опозиційністю. Але «регіонали» відступати не збираються – вони налаштовані дістати більшість в максимальній кількості обласних і міських рад, підгрібаючи тих, що сумніваються, переманюючи опонентів і вербуючи мажоритарників. Напевно, їм незнайомі закони фізики про те, що кожна дія народжує протидію, а тому клапан суспільного розчарування і незадоволеності не можна тримати наглухо задраєним.

Втім, Партію регіонів порадували не тільки результати «Свободи», яка потіснила «Батьківщину» в західних областях, але і заочна сварка між Юлією Тимошенко і Арсенієм Яценюком. Екс-прем`єр, яка не з`являлася на публіці через хворобу, але тим не менше відправилася на ділову вечерю з делегацією Європарламенту, розгледіла серед відвідувачів ресторану Арсенія Яценюка, котрий задушевно розмовляє з Януковичем-молодшим. Головний «фронтовик» країни запевняє, що в цей час тягав залізо у спортзалі, але осад, як мовиться, залишився. Тому «Фронту змін» і «Батьківщині» буде непросто домовлятися про співпрацю на місцях.

Євген Магда

Чи правомірно нелюбов до українців вважати національною рисою росіян?

Це продукт, головним чином, кремлівської антиукраїнської пропаганди, що бере початок не з Майдану, а з проголошення Україною незалежності... Про національний характер найнадійніше судити з художніх образів...

«Отакі мі українці»

Коли людина міркує про те, який народ українці (росіяни, руританці тощо), ви, як правило, більше дізнаєтеся від нього не про них, а про нього – що за фрукт він сам.

Якби антисеміт знав, яку кепську недугу своєї душі він виставляє напоказ, як бридко від нього пахне, він би напевно тримав язик за зубами. І далі. Якби російський натовп добряче знав, що переважна більшість українців доброзичливо налаштована щодо росіян, то ступінь його ворожості до України не викликав би подиву в стороннього спостерігача: чи, бува, не воюють ці два народи? Але знову ж таки: чи правомірно нелюбов до українців вважати національною рисою росіян, а теплі почуття до росіян – національною рисою українців? Російська нелюбов до українців – це продукт, головним чином, кремлівської антиукраїнської пропаганди, що бере початок, між іншим, не з Майдану, а з проголошення Україною незалежності. У свою чергу, і доброзичливість українців до росіян переконливо пояснюється відсутністю в Україні казенної і слабкістю самодіяльної антиросійської пропаганди. Національні характери тут ні при чому або майже ні при чому.

Поняття національного характеру, у відомому сенсі, дуже давнє. Воно зародилося ще тоді, коли не було самих націй. Люди одного племені якось звернули увагу, що люди іншого племені чимось від них відрізняються: більш вправні або навпаки, незграбні, трохи інакше переживають мисливські успіхи й невдачі. Далі – більше, і ось уже Григорій Савович Сковорода помічає: «Всякому городу нрав і права», і тоді ж із ним погоджується російське прислів’я: що не місто, то норов. Століттям пізніше починають докладно розмірковувати про вплив географічного положення – ландшафту й клімату – на вдачу й долю народів. Географія України в цьому сенсі еталонна – без зайвих пояснень вона робить зрозумілими найважливіші особливості української історії, а отже, й українського характеру. Або навпаки, характеру та історії. Складна, загадкова взаємодія того й іншого захоплює покоління любителів поговорити про все таке.

Про національний характер найнадійніше судити не з чиїхось там міркувань і навіть не з досліджень етнографів і соціологів, а з художніх образів. Художній образ, якщо він справді художній, містить доказ своєї достовірності в самому собі. Запорожців, котрі пишуть турецькому султанові, бачите? Пізнаєтеся в них своїх друзів, приятелів, знайомих? Мене, наприклад, мої російські друзі впізнавали в писарі, над яким нависає товстун з люлькою. Пише-то він усе, що йому диктують важливіші члени бойового товариства, справно пише, але подекуди й він, скориставшись паузою, і від себе тихенько вставить кріпке слівце... Нашими сучасниками були двоє визначних митців: російський Василь Шукшин і українець Григорій Тютюнник-молодший. Вони схожі геніальним відчуттям живої, тобто постійно змінної, національності. У першого що не герой, то росіянин до мозку кісток, у другого – українець, якого пізнаєш і радієш – аж тремтиш від захоплення. І сплутати їх неможливо.

Повноцінні образи за допомогою своїх прототипів створює сучасне телебачення. Іван Степанович Плющ, Леонід Макарович Кравчук... Хоч хтось скаже, що це не українці? Володимир Вольфович Жириновський... Хто стане заперечувати, що це особливий, по-своєму чудовий тип російського «сина юриста» – суміш містечкового пройдисвіта й демагога, народженого Великим Селом на ім’я Москва? А Співаючий Ректор? Чи не довершений це тип солодкуватої і нестримно діловитої української бездарності?

Ну, і мій друг Василь з Рудиків: «Отакі мі, Толю, зара українці: ні в кишені, ні в ширінці».

Анатолій Стріляний, «Коментарі»

РОСІЯНИ УКРАЇНЦЯМ НЕ БРАТИ

Katyn ІІ: помилка поляків чи недбалість росіян

На фото видно, що частина лісу знаходиться між автомобільною дорогою та злітно-посадочною смугою.

Саме ці дерева стали причиною страшної трагедії 10.04.10


Питання:

Чому лише частина лісопосадки перед посадочною смугою зрубана і прибрана і це добре видно на фото (жовте коло)?

На фото добре видно залишки польського літака, який розбився зачепившись за верхівки дерев.

Дякую російському френду за фотоматеріали аеропорту "Північний", що під Смоленськом.

Владислав Синяговський