Міняються президенти і знову міняється наша історія. То був геноцид, то не було, потім знову був, тепер знову не було. Навколо теми Голодомору з усіх сторін нагромаджено мільйони політичних слів, за якими гине історична суть.
Чомусь головним чином дискусія точить навколо питання «Хто винен?» і навколо слова «Геноцид»... Хіба це – головне?
Нашим крайнім націоналістам хочеться представити справу так, ніби в усьому винні виключно росіяни. Але, зрозуміло, що це не так. Бо голодомор був і в Росії. І це їхній біль, російський, про який Кремль старається забути.
Друга точка зору: крайні московські націоналісти намагаються представити Голодомор, як штучне питання, яке перебільшується нашими націоналістами для того, щоб посварити два братніх народи. Слів нема, народи справді братні, але вони разом потрапили у спільну біду, після якої один з братів (принаймні його вожді) старається сказати, що біди не було, а брат інший, який постраждав найбільше, старається, з документами в руках, довести, що трагедія була.
Тут мала б бути третя точка зору, та що істина, яка посередині. Але її поки що немає. Європа, і це її сором, досі не сформулювала консолідованої легітимної думки щодо нашого українського Голодомору.
Тому подумаймо про «Хто винен?» і визначення слова «Геноцид».
Звісно, в Голодоморі не винна російська нація. Хіба під час Холокосту у нищенні євреїв брали участь лише німці? Ні. Але це не означає, що Холокосту не було. Справді, у голоді тридцять третього винний злочинний режим Сталіна, коли недовчені, малограмотні семінаристи й слюсарі керували велетенською країною, робили згубні стратегічні помилки і виправляли їх терором.
Але це не означає, що не було самого геноциду.
Ось яке визначення цього слова дає Вікіпедія (цитуємо): «Геноци́д — цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами. До таких дій відносяться: а) вбивство членів цієї групи; b) нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи; c) навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи; d) дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи; е) насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.»
Пункт «с», як це не цинічно звучить, у нас був по повній програмі. Нищилося українське селянство. Одні історики пишуть, що навмисно, інші - що в результаті трагічних помилок і терору сталінського режиму, але, яка, в біса, різниця?
Геноцид був. Незалежно від того, як ми його назвемо.
І нехай мені кажуть, що хочуть. Двоє моїх предків, навіть у нас, на Поліссі, де ліс рятував людей, померли від голоду. І майже в кожній родині є така пам`ять. Не кажучи вже про тонни документів. Тонни незаперечних доказів.
А Європа все ще думає?
Тепер про ігри в гроші.
Кілька років тому мені довелося побувати в гостях у свого товариша по журналістській молодості, дипломата, який працював в одному з посольств Росії у великій країні. Я був здивований. Посольство займало два величезних квартали – із адмінбудинками, житлом, магазинами, бібліотекою, рестораном, кафе, парком. «Це все – спадщина Союзу», - сказали мені. А скільки таких спадщин є нині по світу? Нерухомих і тих, що плавають і літають. І скільки вони коштують?
Коли Союз розпався, Росія заявила, що вона стає юридичною правонаступницею СРСР, бере на себе усі його борги і разом з ними забирає собі все закордонне майно Союзу. З поверненням тих боргів вийшла не зовсім зрозуміла історія, щось там Росія на щось поміняла… А майно залишилося. Але треба визнати, що в той час це було вигідно всім. Україні теж. Бо ми не мали ні історичного часу, ні фінансових та адміністративних можливостей втягуватися у довгі з’ясування і витрати на підтримку свої частки зарубіжного майна.
А тепер ми маємо спільну не розміновану міну теми Голодомору.
«Ти що, не розумієш,» - сказав мені один опозиційний до нинішнього Кремля московський журналіст, - «чому наші вожді так проти визнання Голодомору і геноциду? Бо бояться, що тоді ваші націоналісти поставлять питання про грошові компенсації. Німеччина ж платила…»
Ось вам і ігри в гроші…
З наших навиків станеться, можуть і так поставити питання. Та навряд чи їх підтримає в цьому українське суспільство. Ні.
Але хіба в цьому суть?
Треба визнати сам факт трагедії. На Європейському і загальносвітовому рівні.
І від визнання цього факту перейти до наступного етапу. До справжньої дружби двох держав і народів, які разом пережили весь той жах.
Валерій Нечипоренко
среда, 28 апреля 2010 г.
Літак Качинського не міг розлетітися на шматки - журналістське розслідування
Літак Президента Польщі Леха Качинського не міг розлетітися на дрібні частини внаслідок падіння з висоти кількох метрів, що ніби-то мало місце за попередньо оприлюдненою версією прокуратури Російської Федерації, яка розслідує кримінальну справу за фактом авіакатастрофи поблизу Смоленська 10 квітня.
Як передає кореспондент УНІАН у Польщі, про це у власному розслідувані причин аварії президентського літака пише Gazeta Polska.
Видання аналізує низку інших авіакатастроф Ту-154 і звертає увагу, що у жодному з цих випадків рештки літаків не були розкидані на такій значній території, як внаслідок катастрофи літака Л.Качинського (близько 600-700 метрів - УНІАН). При цьому літаки падали на землю з висоти від 1100 до 200 метрів, а літак Л.Качинського під Смоленськом ніби-то впав після того як зачепив дерева на висоті 6-8 метрів. За даними експертів, на яких посилається газета, у разі падіння з такої висоти вцілілий літак мав би впасти на землю та за інерцією проїхатися по ній.
"Він не встиг би перекинутися. Неможливо, аби розлетівся на дрібні частини", - цитує видання слова експерта.
Газета також зазначає, що президентський літак був обладнаний найсучаснішою технікою, в тому числі, системою TAWS (Terrain Awareness and Warning System), що попереджає про небезпеку зіткнення літака із землею. За даними Gazeta Polska, жоден літак, обладнаний цією системою, не може зазнати катастрофи. За даними видання, з кінця 1990-х років жоден літак, обладнаний системою TAWS, не зазнав катастрофи.
Газета також звертає увагу на те, що 75% жертв авіакатастрофи вдалося впізнати лише після аналізу ДНК, водночас після падіння Ту-154 в Об’єднаних Арабських Еміратах у 1997 році з висоти 200 метрів один із 87 пасажирів навіть вижив.
Крім того, видання підкреслює, що, згідно з правилами авіасполучення, у випадку неможливих умов для посадки літака, диспетчери були зобов’язані закрити аеродром та відправляти літаки на інші. (Російські ЗМІ повідомляли, що диспетчери аеродрому у Смоленську "рекомендували" пілоту президентського Ту-154 через погодні умови приземлитись на іншому аеродромі, але пілоти не послухали їх - УНІАН).
"Підхід посадки не в осі злітно-посадкової смуги, висота літака - кілька метрів над землею. Що там, заради Бога, діялося?", - обурився один із експертів, з яким спілкувалися журналісти видання.
Як повідомляв УНІАН, генеральний прокурор Польщі Анджей ШЕРЕМЕТ заявляв про можливість оприлюднення записів "чорних скриньок" в четвер, 22 квітня, після повернення до Польщі польських прокурорів.
Польські слідчі також заявили, що не мають права оприлюднювати матеріали слідства без згоди російської прокуратури, котра розслідує справу.
Однак 23 квітня польські ЗМІ написали, що записи "чорних скриньок" літака можуть бути оприлюднені через три місяці.
Довідка УНІАН. Генеральна прокуратура РФ та польська військова прокуратура порушили у зв’язку із авіакатастрофою кримінальну справу за статтями щодо ненавмисного спричинення смерті людей при порушень правил безпеки польотів.
Згідно з повідомленням російської прокуратури, попередньою причиною катастрофи є те, що "літак зачепився за верхівки дерев під час заходження на посадку в умовах поганої видимості через сильний туман".
В авіакатастрофі поблизу Смоленська 10 квітня загинули усі 96 осіб, які знаходилися на борту президентського літака, серед яких президентське подружжя, керівники усіх видів Збройних сил Польщі, високопоставлені польські чиновники та політики.
Як передає кореспондент УНІАН у Польщі, про це у власному розслідувані причин аварії президентського літака пише Gazeta Polska.
Видання аналізує низку інших авіакатастроф Ту-154 і звертає увагу, що у жодному з цих випадків рештки літаків не були розкидані на такій значній території, як внаслідок катастрофи літака Л.Качинського (близько 600-700 метрів - УНІАН). При цьому літаки падали на землю з висоти від 1100 до 200 метрів, а літак Л.Качинського під Смоленськом ніби-то впав після того як зачепив дерева на висоті 6-8 метрів. За даними експертів, на яких посилається газета, у разі падіння з такої висоти вцілілий літак мав би впасти на землю та за інерцією проїхатися по ній.
"Він не встиг би перекинутися. Неможливо, аби розлетівся на дрібні частини", - цитує видання слова експерта.
Газета також зазначає, що президентський літак був обладнаний найсучаснішою технікою, в тому числі, системою TAWS (Terrain Awareness and Warning System), що попереджає про небезпеку зіткнення літака із землею. За даними Gazeta Polska, жоден літак, обладнаний цією системою, не може зазнати катастрофи. За даними видання, з кінця 1990-х років жоден літак, обладнаний системою TAWS, не зазнав катастрофи.
Газета також звертає увагу на те, що 75% жертв авіакатастрофи вдалося впізнати лише після аналізу ДНК, водночас після падіння Ту-154 в Об’єднаних Арабських Еміратах у 1997 році з висоти 200 метрів один із 87 пасажирів навіть вижив.
Крім того, видання підкреслює, що, згідно з правилами авіасполучення, у випадку неможливих умов для посадки літака, диспетчери були зобов’язані закрити аеродром та відправляти літаки на інші. (Російські ЗМІ повідомляли, що диспетчери аеродрому у Смоленську "рекомендували" пілоту президентського Ту-154 через погодні умови приземлитись на іншому аеродромі, але пілоти не послухали їх - УНІАН).
"Підхід посадки не в осі злітно-посадкової смуги, висота літака - кілька метрів над землею. Що там, заради Бога, діялося?", - обурився один із експертів, з яким спілкувалися журналісти видання.
Як повідомляв УНІАН, генеральний прокурор Польщі Анджей ШЕРЕМЕТ заявляв про можливість оприлюднення записів "чорних скриньок" в четвер, 22 квітня, після повернення до Польщі польських прокурорів.
Польські слідчі також заявили, що не мають права оприлюднювати матеріали слідства без згоди російської прокуратури, котра розслідує справу.
Однак 23 квітня польські ЗМІ написали, що записи "чорних скриньок" літака можуть бути оприлюднені через три місяці.
Довідка УНІАН. Генеральна прокуратура РФ та польська військова прокуратура порушили у зв’язку із авіакатастрофою кримінальну справу за статтями щодо ненавмисного спричинення смерті людей при порушень правил безпеки польотів.
Згідно з повідомленням російської прокуратури, попередньою причиною катастрофи є те, що "літак зачепився за верхівки дерев під час заходження на посадку в умовах поганої видимості через сильний туман".
В авіакатастрофі поблизу Смоленська 10 квітня загинули усі 96 осіб, які знаходилися на борту президентського літака, серед яких президентське подружжя, керівники усіх видів Збройних сил Польщі, високопоставлені польські чиновники та політики.
Вирішення проблеми ЧФ Росії було однією з передвиборчих обіцянок Януковича
Зрада чи перемога
Після бійок у Верховній Раді та поза її стінами, після гнівних закликів до імпічменту та громадянського спротиву, вважаю, настав час тверезо та неупередженно поглянути на зміст угод, підписаних президентами України та Росії в Харкові 21 квітня.
Про економічний бік угод було багато сказано. Якщо вимірювати їхню вартість у площині “бартеру”, як це багато хто пропонує, то президент України, мабуть, уклав у Харкові одну з найприбутковіших бартерних угод в історії людства. Він отримав прибуток живими грошима для економіки країни в розмірі 40 млрд. доларів, а також низку інших економічно-фінансових вигод практично ні за що, лише продовживши наявний уже 20 років статус-кво бази ВМФ Росії у Севастополі.
Однак, шановне “патріотичне” товариство на чолі з екс-президентом Ющенком про інтерес економічного розвитку держави та добробут суспільства згадує лише тоді, коли це є йому особисто політично вигідним. А коли ні, то ці добродії готові умовляти нас “соломою” піч палити, аби тільки зневажити своїх опонентів.
Скажу відразу: у щирість закликів про “солому” повірю лише тоді, коли шановний пан екс-президент почне це робити на власному прикладі. Проте чомусь подібні діячі прагнуть повернути у кам’яний вік кого завгодно, але не самих себе.
Тож залишимо осторонь економіку й поговоримо про те, про що сьогодні з усіх трибун волають псевдопатріоти. Про гідність держави, її незалежність і територіальну цілісність. А також не забудемо й сусідів – не лише на Сході.
Гадаю, не варто довго пояснювати, що камлання про “порушення Конституції” є суцільною демагогією. Не можна вибірково читати одну статтю Конституції і відкидати іншу. Не можна виконувати один її пункт і не виконувати інший. Не можна тикати в очі частиною 7 статті 17 Конституції та ігнорувати пункт 14 перехідних положень, який саме розтлумачує особливу дію ст. 17 Основного Закону щодо однієї-єдиної іноземної військової бази, що існувала на території України на момент незалежності й продовжує існувати нині.
І не можна вдавати з себе невігласів, які нібито не розуміють найпростішої речі: саме це положення Конституції прямим чином делегує легітимно обраному президенту право укладати міжнародні угоди щодо продовження тимчасового використання території та інфраструктури цієї бази на умовах оренди. А більшості законно обраного парламенту країни – ці угоди ратифікувати.
Отже, Конституція України дає незаперечне право президенту України приймати саме політичне рішення в цьому питанні від імені держави. Саме з політичних, а не з правових міркувань діяв президент Ющенко, коли намагався започаткувати виведення російського флоту з Севастополя ще за своєї президентської каденції. При цьому і Ющенко визнавав беззаперечне право росіян залишатися в Криму до 2017 року, адже цифри “2017” у Конституції, ухваленій у 1996 році, ніде не прописано.
Для тих же, хто забув, нагадаю: вирішення питання базування Чорноморського флоту Росії на взаємовигідній основі разом з Російською Федерацією було однією з передвиборчих обіцянок Віктора Януковича, частиною його зовнішньополітичної платформи як кандидата в президенти. А будь-який законно обраний президент має виконувати саме політичні зобов’язання перед своїми виборцями, адже це – фундаментальна засада будь-якої європейської демократії.
Отже, поміркуймо: які ж із сакральних, недоторканних, святих для кожного українця речей нібито “віддав” Віктор Янукович росіянам?
Чи віддав президент хоч шматок, хоч квадратний сантиметр території країни іноземній державі?
Ні, не віддав. Російский флот, як і раніше, продовжуватиме саме орендувати територію, інфраструктуру, яка повністю залишатиметься в суверенній власності України.
Чи погіршив президент якимось неприйнятним для інтересів держави чином умови попередніх договорів?
Ні, жодним чином не погіршив. Навіть покращив – у контексті орендної плати, яка збільшується в розмірі й незабаром сплачуватиметься живими грошима.
Чи вимірюється взагалі ступінь незалежності країни наявністю на її території іноземних війскових баз?
У реальному світі незалежність країни вимірюється насамперед масштабом та якістю її економічного та людського потенціалу. І будь-який вітчизняний чи іноземний експерт у галузі міжнародного права чітко скаже: регламентоване міжнародними угодами тимчасове використання однією державою частини території іншої, у тому числі й задля розміщення військових об’єктів, жодним чином не обмежує суверенітет приймаючої країни.
Останніми днями продивився купу пристрасних коментарів, але в жодному з них не знайшов відповіді на запитання: які конкретні вигоди для України саме в площині державних інтересів принесло б вигнання російського флоту з Севастополя?
Ну добре, вкотре полаялися б із сусідом.
Назавжди поховали б мрію про відновлення партнерських відносин із ним (а практично всі, хто сьогодні лає Януковича, казали під час виборчої кампанії про необхідність відновлення партнерства з Москвою).
Залишили б іржавіти величезну портову інфраструктуру. Кинули б напризволяще чимале місто, українських громадян у ньому, залишили б їх без роботи й прибутків.
Зростили б укотре буйне сім’я сепаратизму в Криму, населення якого в такому разі повністю зневірилося б у київській владі.
Хіба це є справжній патріотизм, справжнє піклування про націю та її розвиток?
Які загрози несе перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі для України та її незалежності?
Якщо відкинути порожню балаканину, то в конкретній площині коментарі “аналітиків” зводяться до згадок про якихось поодиноких громадян України, які нібито служать на кораблях ЧФ, та російських військових пенсіонерів, які нібито беруть участь в демонстраціях проти НАТО.
Оце й усі загрози державності та безпеці 46-мільйонної країни? Смішно навіть читати таку “аналітику”...
Останній аргумент псевдопатріотів щодо “військових загроз” з боку ЧФ зводиться до того, що база може використовуватися Росією для участі кораблів флоту у збройних діях у регіоні, як це було під час грузино-осетинського конфлікту.
Найбільша брехня при цьому – твердження про те, що в такому разі країна, яка надає територію під військові бази, сама нібито автоматично стає стороною конфлікту.
Хотів би, щоб мені навели хоча б один приклад сучасного збройного конфлікту, де подібне могло б мати місце.
Таких прикладів немає.
Україна з 2001 року надає військовий простір для прольоту літаків, що беруть участь у військовій операції НАТО в Афганістані. Хіба є якісь докази того, що ця співпраця з НАТО збільшила ризик загрози тероризму для нашої держави?
США за адміністрації Буша кілька років поспіль піддавали тортурам звинувачуваних у тероризмі мусульман на базі Гуантанамо, що викликало величезну хвилю обурення як у світі, так і в саміх Сполучених Штатах.
Хіба ці кричущі факти хоч якимось чином погіршили відносини мусульманського світу з Кубою, на суверенній території якої, власне, ці події й відбувались?
Україна – мирна, позаблокова держава. І всілякі конфлікти у світі, у будь-якому регіоні – це не наші війни. І навіть під час конфлікту в серпні 2008 року нікому – ні у Тбілісі, ні в Москві, ні в жодній іншій столиці світу й на думку не спало вважати Київ стороною військових дій.
То чому ми так безвідповідально лякаємо націю терактами чи втягуванням у війну?
Розумію, безумовно, відчай псевдопатріотів, адже сьогодні з-під них вибито опору, яку вони багато років відчували за власними спинами.
Маю на увазі громадську думку Заходу.
Сьогодні західний світ є одностайним у думці: подовження угоди про базування Чорноморського флоту є виключно справою двосторонніх відносин України та Росії, яка жодним чином не завдає шкоди ані регіональній чи світовій безпеці, ані відносинам Києва із Заходом.
Нагадаю: ще коли керівництво України прагнуло увійти до НАТО, з боку Альянсу неодноразово й офіційно наголошувалося: перебування флоту Росії в Криму не є перешкодою євроатлантичній інтеграції Києва.
І сучасні західні коментарі Харківських угод теж – одностайні.
“Підписання угоди між Росією та Україною про Чорноморський флот не перешкодить Україні увійти до складу НАТО. Названа двостороння угода не вплине на відносини НАТО ні з Москвою, ні з Києвом" (Андерс Фог Расмуссен, генеральний секретар НАТО).
«Я не бачу викликів, які могли б перешкодити нашому спільному процесу. Я не бачу жодних прямих загроз у продовженні перебування ЧФ РФ для проведення необхідних реформ» (Штефан Фюле, Комісар ЄС з питань розширення та європейської політики сусідства).
«Гадаю, ясно, що Україна намагається мати збалансований підхід до власної зовнішньої політики... Беручи до уваги історію та географічне розташування України, цей балансуючий вчинок (that balancing act) є непростим, але для нас має значення те, що він (Янукович) намагається робити – устояти, якщо хочете, в обох частинах власної країни” (Хіларі Клінтон, Держсекретар США, щодо Харківських угод).
Отже, для Америки, як і для Заходу в цілому, збереження балансу, геополітичного та стратегічного статус-кво в регіоні є найважливішою річчю в українсько-російських відносинах. Цей баланс Харківські угоди чудово витримують.
Захід добре розуміє, що виведення російського флоту з Криму стало б суттєвим елементом погіршення регіональної безпеки. Насправді хіба краще було б з точки зору безпеки в Чорноморському регіоні, якби російський флот після Севастополя знайшов притулок, наприклад, в Очамчирі в Абхазії? Чи подякував би західний світ Києву в цьому разі за вигнання флоту з Криму? Відповідь однозначна.
І зовсім невипадково, що з усіх лідерів світу Харківські угоди негативно оцінив лише Міхаїл Саакашвілі. Але в грузинського лідера свої резони... І хіба ж то решта зовнішнього світу складається з суцільних ворогів Україні або “посіпак” Кремля?
Висновок однозначний: несамовито лаючи президента власної країни, українська опозиція опинилась у тотальній міжнародній ізоляції.
І тому впевнено прогнозую: нинішня, об’єднана навколо несприйняття Харківських угод “опозиція” досить швидко розсиплеться. Адже можна вести політичну боротьбу всередині країни. Можна вороже ставитися до когось із сусідів (такі погляди не толеруються в сучасних європейських демократіях, але, на жаль, у нас ще є реальністю). Але сперечатися з усім світом довкола – це вже, на мою думку, верх безглуздя. І тверезі, розумні опозиційні політики це чудово усвідомлюють.
Отже, підсумовую: підписуючи угоду про подовження терміну базування Чорноморського флоту Росії у Севастополі, президент Віктор Янукович діяв виключно в інтересах України, її нації та всього світу. Угода відповідає як прагненням українського народу, так і нагальним вимогам безпеки в регіоні. Це добре підтверджує, з одного боку, підтримка угоди більшістю населення України, з другого – схвальна або принаймні доброзичливо-нейтральна реакція світового співтовариства.
Харківські угоди – це однозначна перемога президента і Міністерства закордонних справ України. Це – перемога здорового глузду, перемога в інтересах України.
Анатолій Орел, генеральний директор Центру міжнародних та порівняльних досліджень, колишній керівник головного управління зовнішньої політики президента України (Л.Кучми)
Після бійок у Верховній Раді та поза її стінами, після гнівних закликів до імпічменту та громадянського спротиву, вважаю, настав час тверезо та неупередженно поглянути на зміст угод, підписаних президентами України та Росії в Харкові 21 квітня.
Про економічний бік угод було багато сказано. Якщо вимірювати їхню вартість у площині “бартеру”, як це багато хто пропонує, то президент України, мабуть, уклав у Харкові одну з найприбутковіших бартерних угод в історії людства. Він отримав прибуток живими грошима для економіки країни в розмірі 40 млрд. доларів, а також низку інших економічно-фінансових вигод практично ні за що, лише продовживши наявний уже 20 років статус-кво бази ВМФ Росії у Севастополі.
Однак, шановне “патріотичне” товариство на чолі з екс-президентом Ющенком про інтерес економічного розвитку держави та добробут суспільства згадує лише тоді, коли це є йому особисто політично вигідним. А коли ні, то ці добродії готові умовляти нас “соломою” піч палити, аби тільки зневажити своїх опонентів.
Скажу відразу: у щирість закликів про “солому” повірю лише тоді, коли шановний пан екс-президент почне це робити на власному прикладі. Проте чомусь подібні діячі прагнуть повернути у кам’яний вік кого завгодно, але не самих себе.
Тож залишимо осторонь економіку й поговоримо про те, про що сьогодні з усіх трибун волають псевдопатріоти. Про гідність держави, її незалежність і територіальну цілісність. А також не забудемо й сусідів – не лише на Сході.
Гадаю, не варто довго пояснювати, що камлання про “порушення Конституції” є суцільною демагогією. Не можна вибірково читати одну статтю Конституції і відкидати іншу. Не можна виконувати один її пункт і не виконувати інший. Не можна тикати в очі частиною 7 статті 17 Конституції та ігнорувати пункт 14 перехідних положень, який саме розтлумачує особливу дію ст. 17 Основного Закону щодо однієї-єдиної іноземної військової бази, що існувала на території України на момент незалежності й продовжує існувати нині.
І не можна вдавати з себе невігласів, які нібито не розуміють найпростішої речі: саме це положення Конституції прямим чином делегує легітимно обраному президенту право укладати міжнародні угоди щодо продовження тимчасового використання території та інфраструктури цієї бази на умовах оренди. А більшості законно обраного парламенту країни – ці угоди ратифікувати.
Отже, Конституція України дає незаперечне право президенту України приймати саме політичне рішення в цьому питанні від імені держави. Саме з політичних, а не з правових міркувань діяв президент Ющенко, коли намагався започаткувати виведення російського флоту з Севастополя ще за своєї президентської каденції. При цьому і Ющенко визнавав беззаперечне право росіян залишатися в Криму до 2017 року, адже цифри “2017” у Конституції, ухваленій у 1996 році, ніде не прописано.
Для тих же, хто забув, нагадаю: вирішення питання базування Чорноморського флоту Росії на взаємовигідній основі разом з Російською Федерацією було однією з передвиборчих обіцянок Віктора Януковича, частиною його зовнішньополітичної платформи як кандидата в президенти. А будь-який законно обраний президент має виконувати саме політичні зобов’язання перед своїми виборцями, адже це – фундаментальна засада будь-якої європейської демократії.
Отже, поміркуймо: які ж із сакральних, недоторканних, святих для кожного українця речей нібито “віддав” Віктор Янукович росіянам?
Чи віддав президент хоч шматок, хоч квадратний сантиметр території країни іноземній державі?
Ні, не віддав. Російский флот, як і раніше, продовжуватиме саме орендувати територію, інфраструктуру, яка повністю залишатиметься в суверенній власності України.
Чи погіршив президент якимось неприйнятним для інтересів держави чином умови попередніх договорів?
Ні, жодним чином не погіршив. Навіть покращив – у контексті орендної плати, яка збільшується в розмірі й незабаром сплачуватиметься живими грошима.
Чи вимірюється взагалі ступінь незалежності країни наявністю на її території іноземних війскових баз?
У реальному світі незалежність країни вимірюється насамперед масштабом та якістю її економічного та людського потенціалу. І будь-який вітчизняний чи іноземний експерт у галузі міжнародного права чітко скаже: регламентоване міжнародними угодами тимчасове використання однією державою частини території іншої, у тому числі й задля розміщення військових об’єктів, жодним чином не обмежує суверенітет приймаючої країни.
Останніми днями продивився купу пристрасних коментарів, але в жодному з них не знайшов відповіді на запитання: які конкретні вигоди для України саме в площині державних інтересів принесло б вигнання російського флоту з Севастополя?
Ну добре, вкотре полаялися б із сусідом.
Назавжди поховали б мрію про відновлення партнерських відносин із ним (а практично всі, хто сьогодні лає Януковича, казали під час виборчої кампанії про необхідність відновлення партнерства з Москвою).
Залишили б іржавіти величезну портову інфраструктуру. Кинули б напризволяще чимале місто, українських громадян у ньому, залишили б їх без роботи й прибутків.
Зростили б укотре буйне сім’я сепаратизму в Криму, населення якого в такому разі повністю зневірилося б у київській владі.
Хіба це є справжній патріотизм, справжнє піклування про націю та її розвиток?
Які загрози несе перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі для України та її незалежності?
Якщо відкинути порожню балаканину, то в конкретній площині коментарі “аналітиків” зводяться до згадок про якихось поодиноких громадян України, які нібито служать на кораблях ЧФ, та російських військових пенсіонерів, які нібито беруть участь в демонстраціях проти НАТО.
Оце й усі загрози державності та безпеці 46-мільйонної країни? Смішно навіть читати таку “аналітику”...
Останній аргумент псевдопатріотів щодо “військових загроз” з боку ЧФ зводиться до того, що база може використовуватися Росією для участі кораблів флоту у збройних діях у регіоні, як це було під час грузино-осетинського конфлікту.
Найбільша брехня при цьому – твердження про те, що в такому разі країна, яка надає територію під військові бази, сама нібито автоматично стає стороною конфлікту.
Хотів би, щоб мені навели хоча б один приклад сучасного збройного конфлікту, де подібне могло б мати місце.
Таких прикладів немає.
Україна з 2001 року надає військовий простір для прольоту літаків, що беруть участь у військовій операції НАТО в Афганістані. Хіба є якісь докази того, що ця співпраця з НАТО збільшила ризик загрози тероризму для нашої держави?
США за адміністрації Буша кілька років поспіль піддавали тортурам звинувачуваних у тероризмі мусульман на базі Гуантанамо, що викликало величезну хвилю обурення як у світі, так і в саміх Сполучених Штатах.
Хіба ці кричущі факти хоч якимось чином погіршили відносини мусульманського світу з Кубою, на суверенній території якої, власне, ці події й відбувались?
Україна – мирна, позаблокова держава. І всілякі конфлікти у світі, у будь-якому регіоні – це не наші війни. І навіть під час конфлікту в серпні 2008 року нікому – ні у Тбілісі, ні в Москві, ні в жодній іншій столиці світу й на думку не спало вважати Київ стороною військових дій.
То чому ми так безвідповідально лякаємо націю терактами чи втягуванням у війну?
Розумію, безумовно, відчай псевдопатріотів, адже сьогодні з-під них вибито опору, яку вони багато років відчували за власними спинами.
Маю на увазі громадську думку Заходу.
Сьогодні західний світ є одностайним у думці: подовження угоди про базування Чорноморського флоту є виключно справою двосторонніх відносин України та Росії, яка жодним чином не завдає шкоди ані регіональній чи світовій безпеці, ані відносинам Києва із Заходом.
Нагадаю: ще коли керівництво України прагнуло увійти до НАТО, з боку Альянсу неодноразово й офіційно наголошувалося: перебування флоту Росії в Криму не є перешкодою євроатлантичній інтеграції Києва.
І сучасні західні коментарі Харківських угод теж – одностайні.
“Підписання угоди між Росією та Україною про Чорноморський флот не перешкодить Україні увійти до складу НАТО. Названа двостороння угода не вплине на відносини НАТО ні з Москвою, ні з Києвом" (Андерс Фог Расмуссен, генеральний секретар НАТО).
«Я не бачу викликів, які могли б перешкодити нашому спільному процесу. Я не бачу жодних прямих загроз у продовженні перебування ЧФ РФ для проведення необхідних реформ» (Штефан Фюле, Комісар ЄС з питань розширення та європейської політики сусідства).
«Гадаю, ясно, що Україна намагається мати збалансований підхід до власної зовнішньої політики... Беручи до уваги історію та географічне розташування України, цей балансуючий вчинок (that balancing act) є непростим, але для нас має значення те, що він (Янукович) намагається робити – устояти, якщо хочете, в обох частинах власної країни” (Хіларі Клінтон, Держсекретар США, щодо Харківських угод).
Отже, для Америки, як і для Заходу в цілому, збереження балансу, геополітичного та стратегічного статус-кво в регіоні є найважливішою річчю в українсько-російських відносинах. Цей баланс Харківські угоди чудово витримують.
Захід добре розуміє, що виведення російського флоту з Криму стало б суттєвим елементом погіршення регіональної безпеки. Насправді хіба краще було б з точки зору безпеки в Чорноморському регіоні, якби російський флот після Севастополя знайшов притулок, наприклад, в Очамчирі в Абхазії? Чи подякував би західний світ Києву в цьому разі за вигнання флоту з Криму? Відповідь однозначна.
І зовсім невипадково, що з усіх лідерів світу Харківські угоди негативно оцінив лише Міхаїл Саакашвілі. Але в грузинського лідера свої резони... І хіба ж то решта зовнішнього світу складається з суцільних ворогів Україні або “посіпак” Кремля?
Висновок однозначний: несамовито лаючи президента власної країни, українська опозиція опинилась у тотальній міжнародній ізоляції.
І тому впевнено прогнозую: нинішня, об’єднана навколо несприйняття Харківських угод “опозиція” досить швидко розсиплеться. Адже можна вести політичну боротьбу всередині країни. Можна вороже ставитися до когось із сусідів (такі погляди не толеруються в сучасних європейських демократіях, але, на жаль, у нас ще є реальністю). Але сперечатися з усім світом довкола – це вже, на мою думку, верх безглуздя. І тверезі, розумні опозиційні політики це чудово усвідомлюють.
Отже, підсумовую: підписуючи угоду про подовження терміну базування Чорноморського флоту Росії у Севастополі, президент Віктор Янукович діяв виключно в інтересах України, її нації та всього світу. Угода відповідає як прагненням українського народу, так і нагальним вимогам безпеки в регіоні. Це добре підтверджує, з одного боку, підтримка угоди більшістю населення України, з другого – схвальна або принаймні доброзичливо-нейтральна реакція світового співтовариства.
Харківські угоди – це однозначна перемога президента і Міністерства закордонних справ України. Це – перемога здорового глузду, перемога в інтересах України.
Анатолій Орел, генеральний директор Центру міжнародних та порівняльних досліджень, колишній керівник головного управління зовнішньої політики президента України (Л.Кучми)
Практичний посібник: як за димовою завісою роздерибанити півмільярда гривень
Сьогодні, відкриваючи засідання уряду, Азаров погрожував своїй попередниці кримінальним переслідуванням. Воістину: ворогам – прокуратуру й закон, однопартійцям – бюджет-2010...
Це була найлаконічніша й найкоротша презентація проекту бюджету в новітній історії України. Апарат Міністерства фінансів кілька днів готував доповідь своєму міністрові й витратив кілька картриджів для кольорових принтерів, аби роздрукувати тонни кольорових слайдів (у своїй любові до презентацій із використанням PowerPoint Федір Ярошенко перевершить свою колишню шефиню Тимошенко). Один із так і не використаних слайдів проголошував: «Основою проекту бюджету України на 2010 рік є система цінностей, визначена програмою президента України».
Однак слайди, презентація і тижнева робота апарату Мінфіну вранці 27 квітня зійшли на пси, оскільки міністр у задимленій сесійній залі був змушений зіжмакати свою доповідь. Так само невиразною була й співдоповідь найнепублічнішого голови Бюджетного комітету ВР Миколи Деркача, і мало хто за димовою завісою та стусаниною звернув увагу на квінтесенцію виступу вірного литвинівця – “рекомендувати проект бюджету-2010 до прийняття з урахуванням пропозицій Бюджетного комітету”. З цим доповненням бюджет і був проголосований.
Пропозиції Бюджетного комітету, що стали частиною бюджету (текст, знятий з офіційного сайту парламенту, читайте нижче), варті того, щоб з ними уважно ознайомитися. Більше того, у посібниках з парламентаризму вони можуть використовуватися як хрестоматійний матеріал для розділу «Парламентський лобізм». Авторами проекту постанови ВР значаться Володимир Макеєнко (теж свого часу голова Бюджетного комітету), Петро Мельник та інші.
Pet Projects – улюблені бюджетні пестунчики
На жаргоні американських законодавців pet project (pet – пестунчик, домашня тваринка) означає їхні власні лобістські проекти, якими вони нашпиговують законопроекти, передусім бюджетний. Притчею во язицех в Америці стали міст на Алясці, який веде в нікуди, і восьмисмуговий хайвей у одному зі штатів Середнього Заходу, по якому в день проїжджає кілька машин, оскільки військова база, до якої веде ця дорога, закрилася.
Свої улюблені бюджетні пестунчики є і в наших депутатів, незалежно від їх фракційної належності. Скажімо, Петро Мельник, який уже неодноразово був народним депутатом, а цього разу поповнив лави обранців під час останнього пересування в партійному списку “Регіонів”, дуже любить очолюваний ним багато років Національний університет податкової служби. На його офіційному сайті Петро Володимирович досі значиться повноцінним ректором, хоча не сьогодні – завтра стане, як і за свого колишнього нардепства, почесним. Тільки-но отримавши мандат народного депутата цього скликання, Мельник відразу став заступником голови Бюджетного комітету. І якраз устигнув до бюджетної трапези. Ось що знаходимо в тексті постанови, співавтором якої він є.
Додаткове фінансування з бюджету-2010 виділяється на:
За кодом 3507040 – «Підготовку кадрів та підвищення кваліфікації Національним університетом державної податкової служби». На видатки розвитку за цією статтею спрямовується 15 мільйонів гривень.
За кодом 3507020 – «Прикладні розробки у сфері оподаткування, фінансового права та діяльності податкової служби» – 8 мільйонів гривень (не доводиться сумніватися, що провідною інституцією в галузі прикладних розробок у сфері оподаткування є саме Національний університет податкової служби, розташований у Ірпені.
Географічне розміщення цього закладу відіграє істотну роль, оскільки далі постанова наказує Мініфіну створити спеціальну бюджетну програму «Субвенція з державного бюджету обласному бюджету Київської області на соціально-економічний розвиток, у тому числі для міст Бучі, Ірпеня та Києво-Святошинського району» (видатки розвитку) в сумі майже85,2 млн. гривень. Ось так Ірпеню і сусідній з ним Бучі поталанило, що на ірпенській території розміщено таки провідний заклад, а закладу, у свою чергу, поталанило з керівником. Та й Києво-Святошинському району щось перепаде – якраз до місцевих виборів 2011 року, які “регіонали” заприсяглися виграти.
Прикордонні війська, Украгролізинг і Верховна Рада
Звісно, нашвидкуруч ділячи гроші за димовою завісою, депутати не забули й самих себе. Верховна Рада збудує для себе житло (на видатки розвитку – додаткові 14 млн. понад ті 39 млн., що вже були передбачені в проекті бюджету). Закладених у бюджет 64 мільйони гривень на комфортний відпочинок у санаторіях виявилося замало, і депутати додали ще три мільйони, як і два мільйони – собі на закордонні відрядження, переважно до Брюсселя та Страсбурга. Це не враховуючи 16 мільйонів гривень на інші статті витрат.
З усіх головних розпорядників коштів найбільше поталанило під час голосування в останню мить за бюджет Національній акціонерній компанії «Украгролізинг» та Державній прикордонній службі. Відповідно, понад бюджетні призначення, передбачені законопроектом №6000, їм було виділено 200 і 19 мільйонів гривень. На додачу, Украгролізингу було зроблено ще більш царський подарунок: цю компанію наділили правом розпоряджатися цілою низкою бюджетних програм – відповідно, позбавивши цього права Мінагрополітики.
Парасольки не дозволяли бачити, які емоції були на обличчі в Литвина, коли відомства, очолювані його ріднею та однопартійцями, отримували десятки, а то й сотні додаткових мільйонів з бюджету. Ви там жбурляйте собі яйцями...
Неприховано лоббстські пропозиції Бюджетного комітету Верховної Ради не містять в собі нічого кримінального й нічого нового. Український бюджет – чи то на на п’яти сторінках за часів Лазаренка чи у двох фоліантах за часів Азарова – завжди був і продовжує бути годівницею допущених до нього.
Ось тільки Азаров через десять хвилин після того, як його однопартійці влаштували міжсобойчик з розподілу чергового півмільярда гривень (460 мільйонів, якщо бути точним) читав лекцію про те, як дерибанив бюджет попередній уряд, охарактеризований ним «зграєю». А наступного дня при відкритті засідання уряду – погрожував попередниці кримінальним переслідуванням.
Воістину: ворогам – прокуратуру і закон, однопартійцям – бюджет-2010.
Станіслав Голубенко
Проект
вноситься народними депутатами України – членами Комітету з питань бюджету Макеєнком В.В., Мельником П.В. та іншими
ПОСТАНОВА
Верховної Ради України
Про прийняття проекту Закону України про Державний бюджет України на 2010 рік
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
Прийняти за основу та в цілому як закон проект Закону України про Державний бюджет України на 2010 рік (реєстр. № 6000), поданий Кабінетом Міністрів України, з урахуванням таких змін:
1) у тексті законопроекту:
у пункті 1 статті 2 слова і цифри «пунктом 50 статті 6» замінити словами і цифрами «пунктом 50 статті 6 цього Закону»;
у пункті 13 статті 2 слово «законодавства» замінити словом «закону»;
у пункті 49 статті 2 текст у дужках викласти у такій редакції: «(крім надходжень з цього платежу у сумі, визначеній по спеціальному фонду державного бюджету у додатку № 1 до цього Закону)»;
текст пункту 25 статті 6 викласти у такій редакції «збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності у сумі, визначеній по спеціальному фонду державного бюджету у додатку № 1 до цього Закону»;
частину першу статті 13 після слів «пов’язаних з підготовкою та проведенням чемпіонату» доповнити словами та цифрами «за зобов’язаннями Державної іпотечної установи на суму 2.000.000 тис. гривень»;
у статті 23 слова «Стабілізаційного фонду» замінити словами «спеціального фонду державного бюджету»;
у статті 25: у частині першій слово «її» виключити; у частині другій слова «державних облігацій України» та «доходи» замінити відповідно словами «облігацій внутрішньої державної позики» та «відповідні показники доходів державного бюджету»;
частину восьму статті 26 викласти у такій редакції: «Перерозподіл обсягів коштів між субвенціями з державного бюджету місцевим бюджетам, між субвенціями з державного бюджету місцевим бюджетам та додатковими дотаціями з державного бюджету місцевим бюджетам, а також таких трансфертів між місцевими бюджетами у межах загального обсягу відповідних субвенцій та додаткових дотацій у 2010 році здійснюється у порядку, визначеному Міністерством фінансів України»;
у статті 31 після цифр «5001060» та «6151020» доповнити відповідно цифрами «6122060» та «6511020»;
у пункті 1 статті 33: цифри і слова «31 відсотка», «34 відсотка» та «35 відсотків» виключити; в абзаці третьому слова і цифри «пунктами 1, 2 та 3 статті 6 цього Закону» замінити словами і цифрами «пунктами 1, 2, 3 та 35 статті 6 цього Закону»;
у пункті 59 статті 33 слова і цифри «пунктом 5 статті 6 цього Закону» замінити словами і цифрами «пунктами 5 та 37 статті 6 цього Закону»;
пункт 2 статті 34 доповнити словами «для податку з доходів фізичних осіб»;
у частині першій статті 40 слова «вільних залишків» та «таких бюджетів» замінити словами «вільного залишку» та «такого бюджету», слово «соціально» виключити;
у частині другій статті 55 слова «подавати Міністерству фінансів України та Державному казначейству України» замінити словами «щокварталу подавати Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті, Міністерству фінансів України та Державному казначейству України»;
частину шосту статті 72 доповнити словами і цифрами «строком до 1 січня 2011 року»;
пункт 3 частини першої статті 74 після слів «проектів з ліквідації шахт» доповнити словами «фінансування програми реновації»;
пункт 10 частини першої статті 74 після слів «доступного житла» доповнити словами «та здійснення компенсації Державній іпотечній установі витрат з придбання квартир по забезпеченню житлом окремих категорій громадян»;
статтю 74 доповнити новою частиною такого змісту:
«Державному казначейству України щомісяця (не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним) подавати Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України звіт про надходження коштів до Стабілізаційного фонду у розрізі джерел надходження та їх використання у розрізі головних розпорядників коштів державного бюджету та бюджетних програм»;
частину першу статті 75 після слів «надаватися кредити» доповнити словами «і безповоротна фінансова допомога», після слів «фінансові можливості вичерпані» доповнити словами «здійснюватися збільшення статутного капіталу Державної іпотечної установи»;
у статті 80 після слів «земельних ділянок» доповнити словами «несільськогосподарського призначення»;
пункт 7 Прикінцевих положень після слів «Кабінету Міністрів України» доповнити словами «за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету»;
Прикінцеві положення доповнити пунктом 14 такого змісту:
«14. Використання коштів місцевих фондів охорони навколишнього середовища здійснюється за погодженням з Кабінетом міністрів України »;
2) збільшити видатки загального фонду проекту державного бюджету на 2010 рік:
за кодом 0111010 «Здійснення законотворчої діяльності Верховної Ради України» на 16.453,1 тис. гривень, у тому числі видатки споживання – на 2.397,1 тис. гривень, видатки розвитку – на 14.056 тис. гривень;
за кодом 0111040 «Візити народних депутатів України за кордон» видатки споживання на 2.000 тис. гривень;
за кодом 0111050 «Обслуговування діяльності Верховної Ради України» видатки споживання на 10.641 тис. гривень, з них комунальні послуги та енергоносії – на 2.627,3 тис. гривень, та видатки розвитку – на 44 тис. гривень;
за кодом 0111070 «Фінансова підтримка санаторно-курортного комплексу Управління справами Верховної Ради України» видатки споживання на 3.616,2 тис. гривень;
за кодом 0111080 «Висвітлення діяльності народних депутатів України через засоби телебачення і радіомовлення» видатки споживання на 3.510 тис. гривень;
за кодом 0411030 «Обслуговування діяльності Кабінету Міністрів України» на 3.500 тис. гривень, у тому числі видатки споживання – на 2.000 тис. гривень, з них комунальні послуги та енергоносії – на 2.000 тис. гривень, та видатки розвитку – на 1.500 тис. гривень;
за кодом 1202080 «Виробництво та розповсюдження соціальної реклами щодо шкоди тютюнопаління та зловживання алкоголем» видатки розвитку на 7.800 тис. гривень;
за кодом 1801200 «Музейна справа та виставкова діяльність» видатки розвитку на 14.200 тис. гривень та передбачити рядок «в тому числі завершення археологічних досліджень та музеєфікації залишків фундаментів Десятинної церкви у місті Києві» – 14.200 тис. гривень»;
за кодом 2201010 «Керівництво та управління у сфері освіти і науки» видатки розвитку на 1.300 тис. гривень;
за кодом 2201020 видатки розвитку на 33.700 тис. гривень та назву бюджетної програми викласти у такій редакції «Фундаментальні дослідження у вищих навчальних закладах та наукових установах»;
назву бюджетної програми за кодом 2201040 викласти у такій редакції «Прикладні дослідження і розробки за напрямами науково-технічної діяльності вищих навчальних закладів та наукових установах»;
за кодом 2201180 «Проведення всеукраїнських та міжнародних олімпіад у сфері освіти» видатки споживання на 558,8 тис. гривень;
за кодом 2801390 видатки розвитку на 200.000 тис. гривень та назву бюджетної програми викласти у такій редакції «Збільшення статутного фонду НАК "Украгролізинг" для закупівлі технічних засобів для агропромислового комплексу з подальшою передачею їх на умовах фінансового лізингу»;
виділити Національну акціонерну компанію «Украгролізинг» головним розпорядником коштів державного бюджету за бюджетними програми (коди 2801390, 2801440, 2801470 і 2801490);
за кодом 3507020 «Прикладні розробки у сфері оподаткування, фінансового права та діяльності податкової служби» видатки розвитку на 8.000 тис. гривень;
за кодом 3507040 «Підготовка кадрів та підвищення кваліфікації Національним університетом державної податкової служби» видатки розвитку на 15.000 тис. гривень;
передбачити бюджетну програму за кодом 3511480 «Субвенція з державного бюджету міському бюджету міста Калуша на соціально-економічний розвиток» (видатки розвитку) у сумі 30.000 тис. гривень;
передбачити бюджетну програму за кодом 3511490 «Субвенція з державного бюджету обласному бюджету Київської області на соціально-економічний розвиток, у тому числі для міст Бучі, Ірпіня та Києво-Святошинського району» (видатки розвитку) у сумі 85.172,7 тис. гривень;
за кодом 5341020 «Забезпечення особового складу Державної прикордонної служби України» видатки споживання на 6.000 тис. гривень;
за кодом 5341030 «Матеріально-технічне забезпечення Державної прикордонної служби України» видатки споживання на 5.000 тис. гривень;
за кодом 5341800 «Будівництво, реконструкція та капітальний ремонт об`єктів Державної прикордонної служби України» видатки розвитку на 8.000 тис. гривень;
за кодом 5991010 «Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини» на 773,1 тис. гривень, у тому числі видатки споживання – на 26,3 тис. гривень та видатки розвитку – на 746,9 тис. гривень;
за кодом 6651020 «Організаційне забезпечення підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу» видатки розвитку на 5.000 тис. гривень;
визначити Державну службу автомобільних доріг України відповідальним виконавцем за бюджетною програмою «Будівництво, реконструкція, капітальний ремонт автомобільних доріг загального користування (міжміське сполучення), задіяних до підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу» з кодом 6652020;
3) збільшити повернення кредитів по загальному фонду проекту державного бюджету на 2010 рік за кодом 3511630 «Повернення позик, наданих для фінансування проектів розвитку за рахунок коштів, залучених державою» на 460.269 тис. гривень;
4) внести відповідні зміни до статті 1 та додатків до законопроекту з урахуванням вищенаведених змін показників проекту державного бюджету на 2010 рік.
Голова Верховної Ради України В.ЛИТВИН
Це була найлаконічніша й найкоротша презентація проекту бюджету в новітній історії України. Апарат Міністерства фінансів кілька днів готував доповідь своєму міністрові й витратив кілька картриджів для кольорових принтерів, аби роздрукувати тонни кольорових слайдів (у своїй любові до презентацій із використанням PowerPoint Федір Ярошенко перевершить свою колишню шефиню Тимошенко). Один із так і не використаних слайдів проголошував: «Основою проекту бюджету України на 2010 рік є система цінностей, визначена програмою президента України».
Однак слайди, презентація і тижнева робота апарату Мінфіну вранці 27 квітня зійшли на пси, оскільки міністр у задимленій сесійній залі був змушений зіжмакати свою доповідь. Так само невиразною була й співдоповідь найнепублічнішого голови Бюджетного комітету ВР Миколи Деркача, і мало хто за димовою завісою та стусаниною звернув увагу на квінтесенцію виступу вірного литвинівця – “рекомендувати проект бюджету-2010 до прийняття з урахуванням пропозицій Бюджетного комітету”. З цим доповненням бюджет і був проголосований.
Пропозиції Бюджетного комітету, що стали частиною бюджету (текст, знятий з офіційного сайту парламенту, читайте нижче), варті того, щоб з ними уважно ознайомитися. Більше того, у посібниках з парламентаризму вони можуть використовуватися як хрестоматійний матеріал для розділу «Парламентський лобізм». Авторами проекту постанови ВР значаться Володимир Макеєнко (теж свого часу голова Бюджетного комітету), Петро Мельник та інші.
Pet Projects – улюблені бюджетні пестунчики
На жаргоні американських законодавців pet project (pet – пестунчик, домашня тваринка) означає їхні власні лобістські проекти, якими вони нашпиговують законопроекти, передусім бюджетний. Притчею во язицех в Америці стали міст на Алясці, який веде в нікуди, і восьмисмуговий хайвей у одному зі штатів Середнього Заходу, по якому в день проїжджає кілька машин, оскільки військова база, до якої веде ця дорога, закрилася.
Свої улюблені бюджетні пестунчики є і в наших депутатів, незалежно від їх фракційної належності. Скажімо, Петро Мельник, який уже неодноразово був народним депутатом, а цього разу поповнив лави обранців під час останнього пересування в партійному списку “Регіонів”, дуже любить очолюваний ним багато років Національний університет податкової служби. На його офіційному сайті Петро Володимирович досі значиться повноцінним ректором, хоча не сьогодні – завтра стане, як і за свого колишнього нардепства, почесним. Тільки-но отримавши мандат народного депутата цього скликання, Мельник відразу став заступником голови Бюджетного комітету. І якраз устигнув до бюджетної трапези. Ось що знаходимо в тексті постанови, співавтором якої він є.
Додаткове фінансування з бюджету-2010 виділяється на:
За кодом 3507040 – «Підготовку кадрів та підвищення кваліфікації Національним університетом державної податкової служби». На видатки розвитку за цією статтею спрямовується 15 мільйонів гривень.
За кодом 3507020 – «Прикладні розробки у сфері оподаткування, фінансового права та діяльності податкової служби» – 8 мільйонів гривень (не доводиться сумніватися, що провідною інституцією в галузі прикладних розробок у сфері оподаткування є саме Національний університет податкової служби, розташований у Ірпені.
Географічне розміщення цього закладу відіграє істотну роль, оскільки далі постанова наказує Мініфіну створити спеціальну бюджетну програму «Субвенція з державного бюджету обласному бюджету Київської області на соціально-економічний розвиток, у тому числі для міст Бучі, Ірпеня та Києво-Святошинського району» (видатки розвитку) в сумі майже85,2 млн. гривень. Ось так Ірпеню і сусідній з ним Бучі поталанило, що на ірпенській території розміщено таки провідний заклад, а закладу, у свою чергу, поталанило з керівником. Та й Києво-Святошинському району щось перепаде – якраз до місцевих виборів 2011 року, які “регіонали” заприсяглися виграти.
Прикордонні війська, Украгролізинг і Верховна Рада
Звісно, нашвидкуруч ділячи гроші за димовою завісою, депутати не забули й самих себе. Верховна Рада збудує для себе житло (на видатки розвитку – додаткові 14 млн. понад ті 39 млн., що вже були передбачені в проекті бюджету). Закладених у бюджет 64 мільйони гривень на комфортний відпочинок у санаторіях виявилося замало, і депутати додали ще три мільйони, як і два мільйони – собі на закордонні відрядження, переважно до Брюсселя та Страсбурга. Це не враховуючи 16 мільйонів гривень на інші статті витрат.
З усіх головних розпорядників коштів найбільше поталанило під час голосування в останню мить за бюджет Національній акціонерній компанії «Украгролізинг» та Державній прикордонній службі. Відповідно, понад бюджетні призначення, передбачені законопроектом №6000, їм було виділено 200 і 19 мільйонів гривень. На додачу, Украгролізингу було зроблено ще більш царський подарунок: цю компанію наділили правом розпоряджатися цілою низкою бюджетних програм – відповідно, позбавивши цього права Мінагрополітики.
Парасольки не дозволяли бачити, які емоції були на обличчі в Литвина, коли відомства, очолювані його ріднею та однопартійцями, отримували десятки, а то й сотні додаткових мільйонів з бюджету. Ви там жбурляйте собі яйцями...
Неприховано лоббстські пропозиції Бюджетного комітету Верховної Ради не містять в собі нічого кримінального й нічого нового. Український бюджет – чи то на на п’яти сторінках за часів Лазаренка чи у двох фоліантах за часів Азарова – завжди був і продовжує бути годівницею допущених до нього.
Ось тільки Азаров через десять хвилин після того, як його однопартійці влаштували міжсобойчик з розподілу чергового півмільярда гривень (460 мільйонів, якщо бути точним) читав лекцію про те, як дерибанив бюджет попередній уряд, охарактеризований ним «зграєю». А наступного дня при відкритті засідання уряду – погрожував попередниці кримінальним переслідуванням.
Воістину: ворогам – прокуратуру і закон, однопартійцям – бюджет-2010.
Станіслав Голубенко
Проект
вноситься народними депутатами України – членами Комітету з питань бюджету Макеєнком В.В., Мельником П.В. та іншими
ПОСТАНОВА
Верховної Ради України
Про прийняття проекту Закону України про Державний бюджет України на 2010 рік
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
Прийняти за основу та в цілому як закон проект Закону України про Державний бюджет України на 2010 рік (реєстр. № 6000), поданий Кабінетом Міністрів України, з урахуванням таких змін:
1) у тексті законопроекту:
у пункті 1 статті 2 слова і цифри «пунктом 50 статті 6» замінити словами і цифрами «пунктом 50 статті 6 цього Закону»;
у пункті 13 статті 2 слово «законодавства» замінити словом «закону»;
у пункті 49 статті 2 текст у дужках викласти у такій редакції: «(крім надходжень з цього платежу у сумі, визначеній по спеціальному фонду державного бюджету у додатку № 1 до цього Закону)»;
текст пункту 25 статті 6 викласти у такій редакції «збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності у сумі, визначеній по спеціальному фонду державного бюджету у додатку № 1 до цього Закону»;
частину першу статті 13 після слів «пов’язаних з підготовкою та проведенням чемпіонату» доповнити словами та цифрами «за зобов’язаннями Державної іпотечної установи на суму 2.000.000 тис. гривень»;
у статті 23 слова «Стабілізаційного фонду» замінити словами «спеціального фонду державного бюджету»;
у статті 25: у частині першій слово «її» виключити; у частині другій слова «державних облігацій України» та «доходи» замінити відповідно словами «облігацій внутрішньої державної позики» та «відповідні показники доходів державного бюджету»;
частину восьму статті 26 викласти у такій редакції: «Перерозподіл обсягів коштів між субвенціями з державного бюджету місцевим бюджетам, між субвенціями з державного бюджету місцевим бюджетам та додатковими дотаціями з державного бюджету місцевим бюджетам, а також таких трансфертів між місцевими бюджетами у межах загального обсягу відповідних субвенцій та додаткових дотацій у 2010 році здійснюється у порядку, визначеному Міністерством фінансів України»;
у статті 31 після цифр «5001060» та «6151020» доповнити відповідно цифрами «6122060» та «6511020»;
у пункті 1 статті 33: цифри і слова «31 відсотка», «34 відсотка» та «35 відсотків» виключити; в абзаці третьому слова і цифри «пунктами 1, 2 та 3 статті 6 цього Закону» замінити словами і цифрами «пунктами 1, 2, 3 та 35 статті 6 цього Закону»;
у пункті 59 статті 33 слова і цифри «пунктом 5 статті 6 цього Закону» замінити словами і цифрами «пунктами 5 та 37 статті 6 цього Закону»;
пункт 2 статті 34 доповнити словами «для податку з доходів фізичних осіб»;
у частині першій статті 40 слова «вільних залишків» та «таких бюджетів» замінити словами «вільного залишку» та «такого бюджету», слово «соціально» виключити;
у частині другій статті 55 слова «подавати Міністерству фінансів України та Державному казначейству України» замінити словами «щокварталу подавати Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті, Міністерству фінансів України та Державному казначейству України»;
частину шосту статті 72 доповнити словами і цифрами «строком до 1 січня 2011 року»;
пункт 3 частини першої статті 74 після слів «проектів з ліквідації шахт» доповнити словами «фінансування програми реновації»;
пункт 10 частини першої статті 74 після слів «доступного житла» доповнити словами «та здійснення компенсації Державній іпотечній установі витрат з придбання квартир по забезпеченню житлом окремих категорій громадян»;
статтю 74 доповнити новою частиною такого змісту:
«Державному казначейству України щомісяця (не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним) подавати Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України звіт про надходження коштів до Стабілізаційного фонду у розрізі джерел надходження та їх використання у розрізі головних розпорядників коштів державного бюджету та бюджетних програм»;
частину першу статті 75 після слів «надаватися кредити» доповнити словами «і безповоротна фінансова допомога», після слів «фінансові можливості вичерпані» доповнити словами «здійснюватися збільшення статутного капіталу Державної іпотечної установи»;
у статті 80 після слів «земельних ділянок» доповнити словами «несільськогосподарського призначення»;
пункт 7 Прикінцевих положень після слів «Кабінету Міністрів України» доповнити словами «за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету»;
Прикінцеві положення доповнити пунктом 14 такого змісту:
«14. Використання коштів місцевих фондів охорони навколишнього середовища здійснюється за погодженням з Кабінетом міністрів України »;
2) збільшити видатки загального фонду проекту державного бюджету на 2010 рік:
за кодом 0111010 «Здійснення законотворчої діяльності Верховної Ради України» на 16.453,1 тис. гривень, у тому числі видатки споживання – на 2.397,1 тис. гривень, видатки розвитку – на 14.056 тис. гривень;
за кодом 0111040 «Візити народних депутатів України за кордон» видатки споживання на 2.000 тис. гривень;
за кодом 0111050 «Обслуговування діяльності Верховної Ради України» видатки споживання на 10.641 тис. гривень, з них комунальні послуги та енергоносії – на 2.627,3 тис. гривень, та видатки розвитку – на 44 тис. гривень;
за кодом 0111070 «Фінансова підтримка санаторно-курортного комплексу Управління справами Верховної Ради України» видатки споживання на 3.616,2 тис. гривень;
за кодом 0111080 «Висвітлення діяльності народних депутатів України через засоби телебачення і радіомовлення» видатки споживання на 3.510 тис. гривень;
за кодом 0411030 «Обслуговування діяльності Кабінету Міністрів України» на 3.500 тис. гривень, у тому числі видатки споживання – на 2.000 тис. гривень, з них комунальні послуги та енергоносії – на 2.000 тис. гривень, та видатки розвитку – на 1.500 тис. гривень;
за кодом 1202080 «Виробництво та розповсюдження соціальної реклами щодо шкоди тютюнопаління та зловживання алкоголем» видатки розвитку на 7.800 тис. гривень;
за кодом 1801200 «Музейна справа та виставкова діяльність» видатки розвитку на 14.200 тис. гривень та передбачити рядок «в тому числі завершення археологічних досліджень та музеєфікації залишків фундаментів Десятинної церкви у місті Києві» – 14.200 тис. гривень»;
за кодом 2201010 «Керівництво та управління у сфері освіти і науки» видатки розвитку на 1.300 тис. гривень;
за кодом 2201020 видатки розвитку на 33.700 тис. гривень та назву бюджетної програми викласти у такій редакції «Фундаментальні дослідження у вищих навчальних закладах та наукових установах»;
назву бюджетної програми за кодом 2201040 викласти у такій редакції «Прикладні дослідження і розробки за напрямами науково-технічної діяльності вищих навчальних закладів та наукових установах»;
за кодом 2201180 «Проведення всеукраїнських та міжнародних олімпіад у сфері освіти» видатки споживання на 558,8 тис. гривень;
за кодом 2801390 видатки розвитку на 200.000 тис. гривень та назву бюджетної програми викласти у такій редакції «Збільшення статутного фонду НАК "Украгролізинг" для закупівлі технічних засобів для агропромислового комплексу з подальшою передачею їх на умовах фінансового лізингу»;
виділити Національну акціонерну компанію «Украгролізинг» головним розпорядником коштів державного бюджету за бюджетними програми (коди 2801390, 2801440, 2801470 і 2801490);
за кодом 3507020 «Прикладні розробки у сфері оподаткування, фінансового права та діяльності податкової служби» видатки розвитку на 8.000 тис. гривень;
за кодом 3507040 «Підготовка кадрів та підвищення кваліфікації Національним університетом державної податкової служби» видатки розвитку на 15.000 тис. гривень;
передбачити бюджетну програму за кодом 3511480 «Субвенція з державного бюджету міському бюджету міста Калуша на соціально-економічний розвиток» (видатки розвитку) у сумі 30.000 тис. гривень;
передбачити бюджетну програму за кодом 3511490 «Субвенція з державного бюджету обласному бюджету Київської області на соціально-економічний розвиток, у тому числі для міст Бучі, Ірпіня та Києво-Святошинського району» (видатки розвитку) у сумі 85.172,7 тис. гривень;
за кодом 5341020 «Забезпечення особового складу Державної прикордонної служби України» видатки споживання на 6.000 тис. гривень;
за кодом 5341030 «Матеріально-технічне забезпечення Державної прикордонної служби України» видатки споживання на 5.000 тис. гривень;
за кодом 5341800 «Будівництво, реконструкція та капітальний ремонт об`єктів Державної прикордонної служби України» видатки розвитку на 8.000 тис. гривень;
за кодом 5991010 «Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини» на 773,1 тис. гривень, у тому числі видатки споживання – на 26,3 тис. гривень та видатки розвитку – на 746,9 тис. гривень;
за кодом 6651020 «Організаційне забезпечення підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу» видатки розвитку на 5.000 тис. гривень;
визначити Державну службу автомобільних доріг України відповідальним виконавцем за бюджетною програмою «Будівництво, реконструкція, капітальний ремонт автомобільних доріг загального користування (міжміське сполучення), задіяних до підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу» з кодом 6652020;
3) збільшити повернення кредитів по загальному фонду проекту державного бюджету на 2010 рік за кодом 3511630 «Повернення позик, наданих для фінансування проектів розвитку за рахунок коштів, залучених державою» на 460.269 тис. гривень;
4) внести відповідні зміни до статті 1 та додатків до законопроекту з урахуванням вищенаведених змін показників проекту державного бюджету на 2010 рік.
Голова Верховної Ради України В.ЛИТВИН
Табачник попав пальцем у небо: знайшов, що відлякує іноземних студентів
Мова навчання іноземців залежить від бажання майбутнього студента… Це може бути англійська, українська чи російська, як обумовлено в контракті… Табачник зайнявся черговим окозамилюванням...
Міністр освіти Дмитро Табачник “дозволив” українським вишам навчати іноземців будь-якою мовою.
– Наші університети можуть навчати тією мовою, якою захочуть навчатися іноземці. Технічні фахи – російською мовою, Київська політехніка цілий ряд базових фахів веде англійською, Харківська політехніка готує англійською, і тут немає ніякої проблеми, – роз’яснив міністр на прес-конференції у Харкові після завершення розширеної колегії МОН.
Табачник зазначив, що за останні 5 років, коли було запроваджено навчання у вузах лише українською мовою, почався величезний відтік студентів з арабських та азійських країн – “почали втрачати в першу чергу держава й вищі навчальні заклади”.
– У нас щороку вступало за контрактом близько 5 тисяч громадян Росії. 1 вересня 2009 року вперше цей показник майже на чверть скоротився. Він уперше впав за останні 7-8 років нижче 4 тисяч – 3 тис. 860. Тому ми повинні повертати іноземних студентів до наших вищих навчальних закладів. Це майбутні інженери, які будуть зорієнтовані на українське виробництво, це майбутні лікарі, які будуть зорієнтовані на українські клініки, на українські школи. Це, зрештою, міжнародний авторитет України й величезні кошти, – наголосив Табачник.
Мета начебто благородна. Але навіщо Табачник винаходить велосипед і видає з себе “доброго поліцейського”? Хіба раніше потужні українські вузи, які десятиріччями готували майбутні професійні кадри для інших держав, не мали російських чи англійських груп? А китайською чи арабською наші викладачі все одно не заговорять.
Студент з далекої Індії Чакрадар п’ятий рік вивчає лікувальну справу в Україні. До Луганського державного медичного університету хлопець вступив за порадою індійських лікарів, які свого часу навчалися й працювали в Україні. Чакрадар розповідає, що навчання ведеться англійською, і рівень викладання доволі високий.
– В основному читають лекції ваші українські викладачі, у них гарна англійська, у деяких, щоправда, трапляються мовні проблеми, але вони все одно намагаються пояснити матеріал. Є викладачі-араби, але їх набагато менше.
– Я веду повний курс дерматології для студентів-іноземців в Національному медичному університеті, – розповідає УНІАН доктор медичних наук, професор, відомий лікар-дерматолог Ольга Богомолець. – Викладання для них ведеться виключно англійською мовою, тому що російською або українською більшість із них не володіють, іноземні студенти знають, звісно, свою рідну мову і обов’язково англійську. Щороку до нас вступають студенти з різних країн. Торік була Швеція, деякі країни Європи. Цього року в мене група складається переважно з представників арабських країн, плюс Індія, Лівія, Гана. Не кожен викладач може читати лекції чи проводити практичні заняття англійською. Але на кожній кафедрі є відповідальний, хто вільно володіє розмовною і професійною англійською мовою, хто або навчався, або викладав за кордоном. Я вважаю, що на сьогодні просуватися професійно без знання англійської мови неможливо.
Ми вирішили звернутися й до керівників згаданих Табачником технічних вузів – Харківської і Київської політехнік – і з’ясувати, невже до міністерського наказу їх «притискали» й змушували навчати іноземців українською?
– У нас навчаються іноземні студенти з 42 країн світу: Південно-Східної Азії, арабських та африканських держав. Найбільша група студентів з Китаю, дуже велика з Ірану, – розповідає ректор Національного технічного університету “Київський політехнічний інститут” Михайло Згуровський. – Навчається студентка з Канади і готуються до приїзду декілька студентів з США. Для Китаю ми свого часу підготували двох міністрів – цивільної авіації і машинобудування, для Угорщини – посла Угорщини в Україні, був нашим студентом і нинішній гендиректор російського КамАЗу Микола Бех.
Ректор розповідає, що мова навчання іноземців в КПІ залежить від бажання майбутнього студента: чи то буде англійська, чи російська, чи українська. Ця умова прописується в контракті. Існує невелика відмінність у вартості – викладання англійською коштує приблизно на 25% дорожче. У середньому за контрактом іноземні студенти сплачують 1,5-2 тисячі доларів, що, за словами Згуровського, у 5, а то й у 10 разів дешевше за вартість навчання на аналогічних спеціальностях у сусідній Польщі. Серед іноземців у Київському політеху користуються попитом спеціальності з машинобудування, електроніки, інформаційних технологій, електрозварювання й системного аналізу.
Директор Центру підготовки іноземних громадян Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” Олександр Ластовка розповідає, що в їхньому вузі навчаються студенти з більш як 40 країн. Переважно Туркменистану, Росії, Китаю, Таджикистану, Білорусі та Близького Сходу.
– Серед студентів з Туркменистану популярні нафтогазові спеціальності. Комп’ютерним факультетам, інформаційним технологіям, програмуванню, телекомунікаціям – надають перевагу країни Близького Сходу, – ділиться Ластовка. – Що стосується китайських студентів – це переважно економічні дисципліни: менеджмент, зовнішньоекономічна діяльність, облік і аудит. У нас є дві спеціальності, де викладання ведеться виключно англійською: “Програмне забезпечення комп’ютерів і комп’ютерних систем” і “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”. Загалом викладання в вузі ведеться і російською, і українською.
Тож жодних проблем із можливістю викладати іноземцям російською чи англійською мовою у вищій школі не було. Але Табачник висловив сподівання, що це його розпорядження приверне до вітчизняних ВНЗ понад 50 тисяч іноземних студентів і Україна ввійде у двадцятку найбільших держав-надавачів освітніх послуг. Роблячи таку гучну заяву, Табачнику не завадило б ознайомитися з досвідом цих самих країн у сфері вищої освіти. Чомусь Америка і Великобританія, де іноземні студенти становлять близько 50% від загальної кількості здобувачів вищої освіти, не пропонують навчання у своїх вузах будь-якою мовою. Проте майбутні студенти з усіх куточків світу їдуть до них здобувати вищу освіту. І хоча незнання англійської у вищій школі будь-якої країни – це вже ніби моветон, сильні держави підтримують національну освіту й заохочують іноземних студентів навчатися їхньою національною мовою. Узяти б Німеччину чи Францію. Або, скажімо, головний виш Чехії – Карлів університет. Навіть іноземці там можуть навчатися безкоштовно. Головне – аби чеську знали.
Що може змінити наказ Табачника? Завдяки йому виші начебто отримали “добро” на викладання російською. Хоча й досі лекції в університетах Східної України, будь то Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого у Харкові чи Східноукраїнський університет ім. В. Даля у Луганську, читалися переважно російською.
Звісно, іноземні студенти – це гарний прибуток для вузу. І залучати їх українським ВНЗ треба якомога активніше. Політика всіх розвинутих країн спрямована на підвищення кількості іноземних студентів. Але заяви Табачника, на кшталт того, що до нас не їдуть студенти з Азії через викладання українською, – це окозамилювання, а не розв’язання проблеми. Арабам і азіатам усе одно, якою мовою навчатися в Україні – російською чи українською. Деякі китайські студенти, що навчаються в Інституті журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, наприклад, не розуміють російську, але без проблем спілкуються українською.
Чому до України зменшуються потоки іноземних студентів?
– Тому що ціна неконкурентноспроможна, – вважає Ольга Богомолець. – Раніше було дуже багато іноземців, бо навчання було безкоштовне – для співдружніх країн. Зараз навчання комерційне, і його ціна не дуже відрізняється від навчання в країнах Європи. А в деяких країнах сьогодні можна й безкоштовно отримати вищу освіту.
– Думаю, тенденція зменшення була через погіршення умов перебування іноземних громадян в Україні і через економічні проблеми, – розповідає Михайло Згуровський. – На превеликий жаль, кримінальна атмосфера дещо відштовхує. З’явилися й факти нетерпимості до іноземців. Ми переживали в КПІ такі прояви й намагалися максимально захистити студентів-іноземців.
На думку ректора КПІ, саме ці фактори знижують привабливість України в очах іноземних студентів. І через те українські виші не можуть встановлювати адекватні ціни за свої освітні послуги для іноземців і намагаються їх заманити дешевизною. Хоча якість навчання в солідних українських вишах, на його думку, не поступається європейському рівню.
Анна Ященко
Міністр освіти Дмитро Табачник “дозволив” українським вишам навчати іноземців будь-якою мовою.
– Наші університети можуть навчати тією мовою, якою захочуть навчатися іноземці. Технічні фахи – російською мовою, Київська політехніка цілий ряд базових фахів веде англійською, Харківська політехніка готує англійською, і тут немає ніякої проблеми, – роз’яснив міністр на прес-конференції у Харкові після завершення розширеної колегії МОН.
Табачник зазначив, що за останні 5 років, коли було запроваджено навчання у вузах лише українською мовою, почався величезний відтік студентів з арабських та азійських країн – “почали втрачати в першу чергу держава й вищі навчальні заклади”.
– У нас щороку вступало за контрактом близько 5 тисяч громадян Росії. 1 вересня 2009 року вперше цей показник майже на чверть скоротився. Він уперше впав за останні 7-8 років нижче 4 тисяч – 3 тис. 860. Тому ми повинні повертати іноземних студентів до наших вищих навчальних закладів. Це майбутні інженери, які будуть зорієнтовані на українське виробництво, це майбутні лікарі, які будуть зорієнтовані на українські клініки, на українські школи. Це, зрештою, міжнародний авторитет України й величезні кошти, – наголосив Табачник.
Мета начебто благородна. Але навіщо Табачник винаходить велосипед і видає з себе “доброго поліцейського”? Хіба раніше потужні українські вузи, які десятиріччями готували майбутні професійні кадри для інших держав, не мали російських чи англійських груп? А китайською чи арабською наші викладачі все одно не заговорять.
Студент з далекої Індії Чакрадар п’ятий рік вивчає лікувальну справу в Україні. До Луганського державного медичного університету хлопець вступив за порадою індійських лікарів, які свого часу навчалися й працювали в Україні. Чакрадар розповідає, що навчання ведеться англійською, і рівень викладання доволі високий.
– В основному читають лекції ваші українські викладачі, у них гарна англійська, у деяких, щоправда, трапляються мовні проблеми, але вони все одно намагаються пояснити матеріал. Є викладачі-араби, але їх набагато менше.
– Я веду повний курс дерматології для студентів-іноземців в Національному медичному університеті, – розповідає УНІАН доктор медичних наук, професор, відомий лікар-дерматолог Ольга Богомолець. – Викладання для них ведеться виключно англійською мовою, тому що російською або українською більшість із них не володіють, іноземні студенти знають, звісно, свою рідну мову і обов’язково англійську. Щороку до нас вступають студенти з різних країн. Торік була Швеція, деякі країни Європи. Цього року в мене група складається переважно з представників арабських країн, плюс Індія, Лівія, Гана. Не кожен викладач може читати лекції чи проводити практичні заняття англійською. Але на кожній кафедрі є відповідальний, хто вільно володіє розмовною і професійною англійською мовою, хто або навчався, або викладав за кордоном. Я вважаю, що на сьогодні просуватися професійно без знання англійської мови неможливо.
Ми вирішили звернутися й до керівників згаданих Табачником технічних вузів – Харківської і Київської політехнік – і з’ясувати, невже до міністерського наказу їх «притискали» й змушували навчати іноземців українською?
– У нас навчаються іноземні студенти з 42 країн світу: Південно-Східної Азії, арабських та африканських держав. Найбільша група студентів з Китаю, дуже велика з Ірану, – розповідає ректор Національного технічного університету “Київський політехнічний інститут” Михайло Згуровський. – Навчається студентка з Канади і готуються до приїзду декілька студентів з США. Для Китаю ми свого часу підготували двох міністрів – цивільної авіації і машинобудування, для Угорщини – посла Угорщини в Україні, був нашим студентом і нинішній гендиректор російського КамАЗу Микола Бех.
Ректор розповідає, що мова навчання іноземців в КПІ залежить від бажання майбутнього студента: чи то буде англійська, чи російська, чи українська. Ця умова прописується в контракті. Існує невелика відмінність у вартості – викладання англійською коштує приблизно на 25% дорожче. У середньому за контрактом іноземні студенти сплачують 1,5-2 тисячі доларів, що, за словами Згуровського, у 5, а то й у 10 разів дешевше за вартість навчання на аналогічних спеціальностях у сусідній Польщі. Серед іноземців у Київському політеху користуються попитом спеціальності з машинобудування, електроніки, інформаційних технологій, електрозварювання й системного аналізу.
Директор Центру підготовки іноземних громадян Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” Олександр Ластовка розповідає, що в їхньому вузі навчаються студенти з більш як 40 країн. Переважно Туркменистану, Росії, Китаю, Таджикистану, Білорусі та Близького Сходу.
– Серед студентів з Туркменистану популярні нафтогазові спеціальності. Комп’ютерним факультетам, інформаційним технологіям, програмуванню, телекомунікаціям – надають перевагу країни Близького Сходу, – ділиться Ластовка. – Що стосується китайських студентів – це переважно економічні дисципліни: менеджмент, зовнішньоекономічна діяльність, облік і аудит. У нас є дві спеціальності, де викладання ведеться виключно англійською: “Програмне забезпечення комп’ютерів і комп’ютерних систем” і “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”. Загалом викладання в вузі ведеться і російською, і українською.
Тож жодних проблем із можливістю викладати іноземцям російською чи англійською мовою у вищій школі не було. Але Табачник висловив сподівання, що це його розпорядження приверне до вітчизняних ВНЗ понад 50 тисяч іноземних студентів і Україна ввійде у двадцятку найбільших держав-надавачів освітніх послуг. Роблячи таку гучну заяву, Табачнику не завадило б ознайомитися з досвідом цих самих країн у сфері вищої освіти. Чомусь Америка і Великобританія, де іноземні студенти становлять близько 50% від загальної кількості здобувачів вищої освіти, не пропонують навчання у своїх вузах будь-якою мовою. Проте майбутні студенти з усіх куточків світу їдуть до них здобувати вищу освіту. І хоча незнання англійської у вищій школі будь-якої країни – це вже ніби моветон, сильні держави підтримують національну освіту й заохочують іноземних студентів навчатися їхньою національною мовою. Узяти б Німеччину чи Францію. Або, скажімо, головний виш Чехії – Карлів університет. Навіть іноземці там можуть навчатися безкоштовно. Головне – аби чеську знали.
Що може змінити наказ Табачника? Завдяки йому виші начебто отримали “добро” на викладання російською. Хоча й досі лекції в університетах Східної України, будь то Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого у Харкові чи Східноукраїнський університет ім. В. Даля у Луганську, читалися переважно російською.
Звісно, іноземні студенти – це гарний прибуток для вузу. І залучати їх українським ВНЗ треба якомога активніше. Політика всіх розвинутих країн спрямована на підвищення кількості іноземних студентів. Але заяви Табачника, на кшталт того, що до нас не їдуть студенти з Азії через викладання українською, – це окозамилювання, а не розв’язання проблеми. Арабам і азіатам усе одно, якою мовою навчатися в Україні – російською чи українською. Деякі китайські студенти, що навчаються в Інституті журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, наприклад, не розуміють російську, але без проблем спілкуються українською.
Чому до України зменшуються потоки іноземних студентів?
– Тому що ціна неконкурентноспроможна, – вважає Ольга Богомолець. – Раніше було дуже багато іноземців, бо навчання було безкоштовне – для співдружніх країн. Зараз навчання комерційне, і його ціна не дуже відрізняється від навчання в країнах Європи. А в деяких країнах сьогодні можна й безкоштовно отримати вищу освіту.
– Думаю, тенденція зменшення була через погіршення умов перебування іноземних громадян в Україні і через економічні проблеми, – розповідає Михайло Згуровський. – На превеликий жаль, кримінальна атмосфера дещо відштовхує. З’явилися й факти нетерпимості до іноземців. Ми переживали в КПІ такі прояви й намагалися максимально захистити студентів-іноземців.
На думку ректора КПІ, саме ці фактори знижують привабливість України в очах іноземних студентів. І через те українські виші не можуть встановлювати адекватні ціни за свої освітні послуги для іноземців і намагаються їх заманити дешевизною. Хоча якість навчання в солідних українських вишах, на його думку, не поступається європейському рівню.
Анна Ященко
вторник, 27 апреля 2010 г.
Бюджет – як джерело особистого збагачення конкретних людей
Думка
У статті Станіслава Голубенкa зроблено правильний висновок про надзвичайну схожість бюджетних планів уряду Тимошенко та Азарова. До речі, якщо проаналізувати текст закону «Про Державний бюджет України на 2009 рік» і законопроект «Про Державний бюджет України на 2010 рік», то навіть текстуально вони дуже схожі.
Щоб не повторювати висновки пана Голубенка, зупинюсь лише на одному з аспектів проекту Держбюджету-2010 – боротьбі з корупцією.
Кожний український уряд після приходу до влади любить розповідати про те, якими корупціонерами були попередники, і як вони долатимуть це зло.
Ось і глава нинішнього уряду заявляв, що протидіятиме корупції, але в проекті бюджету на 2010 рік закладено чимало норм, які дають змогу керувати процесом у ручному режимі, приймаючи відверто корупційні рішення та поводячись із бюджетними коштами, як з власними.
Так, наприклад, у статті 5 передбачено, що 2010 року продаж спеціальних дозволів на користування надрами здійснюється на аукціонах, але «КРІМ ВИПАДКІВ, ВИЗНАЧЕНИХ КАБІНЕТОМ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ». З яких таких міркувань уряд має отримати право роздавати спеціальні дозволи на безальтернативній основі, та ще й з невідомо яким чином визначеною ціною, незрозуміло. Тобто, як бачимо, створюються, і можна не мати жодного сумніви, що будуть широко використані, можливості для корупції та прийняття рішення про надання дозволів у ручному режимі для наближених до уряду компаній.
Ідемо далі. У статті 13 передбачається можливість надання урядових гарантій «щодо виконання боргових зобов’язань за запозиченнями на суму 45 000 000 тис. гривень суб’єктів господарювання державного сектору економіки, зокрема за зобов’язаннями Державної служби автомобільних доріг України (за запозиченнями, зобов’язаннями з оплати введених інвесторами в дію об’єктів та за договорами концесії), і Національного агентства з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу з виконання заходів, пов`язаних з підготовкою та проведенням чемпіонату, а також для фінансування інвестиційних, інноваційних, інфраструктурних та інших проектів розвитку, які мають стратегічне значення та реалізація яких сприятиме розвитку економіки України, у тому числі імпортозамінних і експортоорієнтованих галузей».
Ця стаття є наочним прикладом корупційності всієї нашої урядової політики.
Почнемо з гарантій за зобов’язаннями Державної служби автомобільних доріг України (ДСАДУ). Як відомо, головним джерелом фінансування діяльності ДСАДУ є бюджетні кошти. Таким чином, надання гарантій під залучення кредитів для ДСАДУ є не чим іншим як прихованим бюджетним фінансуванням, де бюджетні витрати не показуються в поточному бюджетному періоді й ,зрозуміло, не відображаються в розмірі реального дефіциту держбюджету. Уже не кажу про те, що всі роботи з будівництва та ремонту доріг мають напряму фінансуватися державним та місцевими бюджетами з проходженням відповідної процедури, пов’язаної з підготовкою та проведенням відкритих і прозорих тендерів щодо залучення найбільш ефективних виконавців цих послуг для уряду та місцевих органів влади.
Слід також зазначити, що ідея залучення кредитів під гарантії уряду в нас постійно закінчується одним і тим самим – уряд змушений повертати кредити за рахунок бюджету. Крім того, у процитоване вище формулювання можна втиснути що завгодно, і лише уряд у ручному режимі визначатиме, хто й чому отримає можливість залучити кошти на світових фінансових ринках під його гарантії.
Не менш показовою є також передбачена в статті 25 процедура «здійснення відшкодування податку на додану вартість платникам, у яких суми податку задекларовані до відшкодування до 1 травня 2010 року, підтверджені перевірками та не відшкодовані на дату набуття чинності цим Законом. Це відшкодування здійснюється шляхом її оформлення облігаціями внутрішньої державної позики понад обсяги, встановлені додатком №2 до цього Закону, з відповідним коригуванням граничного обсягу державного боргу, визначеного статтею 10 цього Закону, з терміном обігу п`ять років». Тобто, знову таки, сам уряд фактично має можливість визначити, кому відшкодувати, а кому в примусовому порядку видати ОВДП, до того ж навіть без визначення процентної ставки. При цьому взагалі незрозуміло, а що буде з відшкодуванням податку, яке станом на 1 травня не було підтверджено перевірками. Чи то відшкодування можна взагалі відкласти на невизначений час, чи, може, навпаки повернути живими грошами, але за певних «домовленостей» з податківцями та керівництвом уряду.
Отже, поки що як у цілому в економічній політиці, так і в сфері протидії корупції, уряд Азарова й Тимошенко схожі наче близнюки, що опинилися біля бюджетного корита.
Борис Кушнірук, економіст
У статті Станіслава Голубенкa зроблено правильний висновок про надзвичайну схожість бюджетних планів уряду Тимошенко та Азарова. До речі, якщо проаналізувати текст закону «Про Державний бюджет України на 2009 рік» і законопроект «Про Державний бюджет України на 2010 рік», то навіть текстуально вони дуже схожі.
Щоб не повторювати висновки пана Голубенка, зупинюсь лише на одному з аспектів проекту Держбюджету-2010 – боротьбі з корупцією.
Кожний український уряд після приходу до влади любить розповідати про те, якими корупціонерами були попередники, і як вони долатимуть це зло.
Ось і глава нинішнього уряду заявляв, що протидіятиме корупції, але в проекті бюджету на 2010 рік закладено чимало норм, які дають змогу керувати процесом у ручному режимі, приймаючи відверто корупційні рішення та поводячись із бюджетними коштами, як з власними.
Так, наприклад, у статті 5 передбачено, що 2010 року продаж спеціальних дозволів на користування надрами здійснюється на аукціонах, але «КРІМ ВИПАДКІВ, ВИЗНАЧЕНИХ КАБІНЕТОМ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ». З яких таких міркувань уряд має отримати право роздавати спеціальні дозволи на безальтернативній основі, та ще й з невідомо яким чином визначеною ціною, незрозуміло. Тобто, як бачимо, створюються, і можна не мати жодного сумніви, що будуть широко використані, можливості для корупції та прийняття рішення про надання дозволів у ручному режимі для наближених до уряду компаній.
Ідемо далі. У статті 13 передбачається можливість надання урядових гарантій «щодо виконання боргових зобов’язань за запозиченнями на суму 45 000 000 тис. гривень суб’єктів господарювання державного сектору економіки, зокрема за зобов’язаннями Державної служби автомобільних доріг України (за запозиченнями, зобов’язаннями з оплати введених інвесторами в дію об’єктів та за договорами концесії), і Національного агентства з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу з виконання заходів, пов`язаних з підготовкою та проведенням чемпіонату, а також для фінансування інвестиційних, інноваційних, інфраструктурних та інших проектів розвитку, які мають стратегічне значення та реалізація яких сприятиме розвитку економіки України, у тому числі імпортозамінних і експортоорієнтованих галузей».
Ця стаття є наочним прикладом корупційності всієї нашої урядової політики.
Почнемо з гарантій за зобов’язаннями Державної служби автомобільних доріг України (ДСАДУ). Як відомо, головним джерелом фінансування діяльності ДСАДУ є бюджетні кошти. Таким чином, надання гарантій під залучення кредитів для ДСАДУ є не чим іншим як прихованим бюджетним фінансуванням, де бюджетні витрати не показуються в поточному бюджетному періоді й ,зрозуміло, не відображаються в розмірі реального дефіциту держбюджету. Уже не кажу про те, що всі роботи з будівництва та ремонту доріг мають напряму фінансуватися державним та місцевими бюджетами з проходженням відповідної процедури, пов’язаної з підготовкою та проведенням відкритих і прозорих тендерів щодо залучення найбільш ефективних виконавців цих послуг для уряду та місцевих органів влади.
Слід також зазначити, що ідея залучення кредитів під гарантії уряду в нас постійно закінчується одним і тим самим – уряд змушений повертати кредити за рахунок бюджету. Крім того, у процитоване вище формулювання можна втиснути що завгодно, і лише уряд у ручному режимі визначатиме, хто й чому отримає можливість залучити кошти на світових фінансових ринках під його гарантії.
Не менш показовою є також передбачена в статті 25 процедура «здійснення відшкодування податку на додану вартість платникам, у яких суми податку задекларовані до відшкодування до 1 травня 2010 року, підтверджені перевірками та не відшкодовані на дату набуття чинності цим Законом. Це відшкодування здійснюється шляхом її оформлення облігаціями внутрішньої державної позики понад обсяги, встановлені додатком №2 до цього Закону, з відповідним коригуванням граничного обсягу державного боргу, визначеного статтею 10 цього Закону, з терміном обігу п`ять років». Тобто, знову таки, сам уряд фактично має можливість визначити, кому відшкодувати, а кому в примусовому порядку видати ОВДП, до того ж навіть без визначення процентної ставки. При цьому взагалі незрозуміло, а що буде з відшкодуванням податку, яке станом на 1 травня не було підтверджено перевірками. Чи то відшкодування можна взагалі відкласти на невизначений час, чи, може, навпаки повернути живими грошами, але за певних «домовленостей» з податківцями та керівництвом уряду.
Отже, поки що як у цілому в економічній політиці, так і в сфері протидії корупції, уряд Азарова й Тимошенко схожі наче близнюки, що опинилися біля бюджетного корита.
Борис Кушнірук, економіст
Мітинг під стінами Верховної Ради: «Крємлю прівєт! Крим - для українців!»
Вже о 8-й ранку під Верховною Радою активно збиралися мітингувальники на підтримку опозиції і Партії регіонів. Перше коло – прихильники біло-блакитних – були щільно оточені кордонами “Беркута” та інших спецпідрозділів МВС. Тож протестуюча опозиція була на десяток метрів відгороджена від стін парламенту живим кордоном з міліціянтів.
“Геть Верховну зраду! Зека геть! Банду геть! Путіна геть!” – голосно скандували “свободівці”. А згодом затягнули український гімн.
– Гей, козаки, чому такі сумні? – звернувся один з прихильників Тягнибока до юнака з “Верховного козацтва”, що тримав плакат з написом: “За единство Украины, России и Беларуси”.
Але хлопець у козацькій формі лише мовчки опустив очі. Ці козаки – традиційні учасники майже всіх регіоналівських акцій. Останнім часом вони активно мітингують на підтримку нині головного освітянина Дмитра Табачника.
Біля 4-го під’їзду Ради, де і відбувалися основні події, почалася шарпанина. В колах регіоналів виявили “ворога” – літню жінку з українським прапором і помаранчевою стрічкою на сивому чолі. Міліціянти намагалися змусити стареньку перейти на інший бік дороги, де мітингувала опозиція.
– Там “ваші”, перейдіть туди! – промовляв співробітник МВС до бабусі, взявши її під руку.
– Що значить “ваші”? Чому я не можу тут постояти, це що, не мої земляки? – не здавалася літня мітингувальниця, окидаючи оком присутніх прибічників Партії регіонів. – Це що, якісь турки? Ми всі українці, не має значення, якою мовою ми балакаємо.
Відійшовши від бабусі, міліціянт дав вказівку своїм підлеглим перевести її на інший бік, коли “не буде камер”. Щойно жінку захотіли примусити піти, як вона вчинила галас і, на її щастя, її почула Віра Ульянченко, яка саме біля Верховної Ради чекала приїзду екс-Президента Віктора Ющенка.
– Не чіпайте жінку. Хай стоїть. Дивіться, щоб міліція не була проти людей, – застерегла Ульянченко правоохоронців.
– Сесія відкрита, але Литвина закидали тухлими яйцями і помідорами, – радісно повідомив у гучномовець один з модераторів “Свободи”. “Ура!” – заревів натовп.
Раптом з-за спин беркутівців показався і Ющенко у супроводі охорони. Ніхто з мітингувальників його не вітав, хоча прапори “Нашої України” миготіли серед іншої партійної символіки натовпу. Екс-Президенту навіть не було кому махнути рукою. Регіонали дивилися на нього з байдужістю, а “свободівці” зустрічали вигуками “Ганьба!”.
Журналісти російського Інтернет-телересурсу з промовистою назвою “Кремль” розпитують українців, чому вони проти базування ЧФ РФ.
– Крим – це українська земля. Хай Чорноморський флот забирає свої корита і повертається у Новоросійськ, якщо вони, звісно, допливуть. Кремлю - привет! Крим - для українців!
Двоє міліціянтів тягнуть під руки хлопця. Їм залишається минути живий кордон опозиції. Народ дружно намагається відбити молодого чоловіка у правоохоронців. Починається перше зіткнення мітингувальників і міліціонерів, на допомогу останнім приходять беркутівці.
– Но пасаран! – вигукує іспанський лозунг жінка з натовпу, намагаючись захистити хлопця.
Чисельна перевага явно на боці протестувальників. Врешті-решт їм вдається заховати хлопця у своїх рядах. Міліція повертається ні з чим. Але настрої серед натовпу стають все агресивнішими.
– Кого ви захищаєте, – лунає з натовпу звернення до правоохоронців. – Вони ж бандити! (маючи на увазі владу – Авт.) Міліція проти народу!
Перші ряди мітингувальників намагаються прорвати кордон беркутівців. Йде стінка на стінку.
– Ви прийшли не штовхатися, а висловлювати свою політичну волю. Дотримуйтесь громадського порядку. Організатори партій, дотримуйтесь порядку, – намагається контролювати ситуацію один з керівників спецпідрозділу і звертається до своїх підлеглих. – Стояти на місці! Крок назад!
За декілька хвилин протистояння вщухає. На згадку про зіткнення під ногами залишаються потоптані українські прапори і флагштоки.
У Верховній Раді ратифікують угоду про ЧФ РФ. Невдовзі з будівлі виходить Ющенко і проводить невеличкий брифінг для журналістів.
– Відбулася зрада. Почали торгувати суверенітетом України... Я переконаний, що на цьому крапка не ставиться. Безумовно, це рішення є тимчасове і, безумовно, ми його повинні переглянути... Учора ми прийняли рішення нашою фракцією про перехід в опозицію... Я чув позаду репліку, що Янукович пройшов завдяки мені. Я можу сотні разів журналістам і нації повторювати, у нас дві проблеми: Янукович і Тимошенко. І якщо хтось хоче порівняти, що щось менше , а щось більше, ви увійдете в оману. Не має більшого і меншого зла.
– Ви будете об’єднуватися Тимошенко?
– Що таке об’єднання з Тимошенко, скажіть мені? Я двічі об’єднувався з Тимошенко, об’єднувався і результат був один – глибше і глибше роздроблення патріотичних і демократичних сил. Ми того маємо проблему демократичного руху. Нам треба така консолідація, яка нікого не знищує. Не Янукович нас переміг. Бійня в оточенні Ющенка не від Януковича почалася і, вибачте, не від Симоненка. Не від їх позицій, а від тієї політичної некоректності, від відсутності національних пріоритетів, а тільки бачення одного – де ти є у владі. І будь- яка дорога, яка вела до крісла, до влади нищила демократичні сили.
Вчора у мене була зустріч з Тимошенко і я сказав: "Юля, перше, з чого починається порозуміння і консолідація, це щоб ти зробила уроки від того, що ти принесла країні. Де сьогодні демократи? 12 політичних сил 5 років тому стояли пліч-о-пліч, де вони сьогодні у тебе?"
Газова угода, підписана Тимошенко, привела до економічної капітуляції України. По цій угоді – Україна безперспективна країна, банкрот. Янукович посилається на те, що у нас такі газові угоди, які роблять зашморги. Так треба не суверенітет віддавати, а газові угоди переглядати. Одна фатальна економічна помилка привела до фатальної політичної помилки.
– Ця влада надовго?
– Переконаний, що ні. Але відповідь не у них, а в нас. Вона настільки, наскільки ми даємо квоту на подібні рішення.
Між прихильниками опозиції і "Беркутом" знову починається зіткнення.
– Людей б’ють ногами! Міліція б’є людей, – вигукують у натовпі.
Тхне газом.
– Це “черемуха”, – запевняють фотокори.
“Партія регіонів, не бійтесь свого народу! Вийдіть до нас!” – скандують протестувальники.
Але виходить бютівець Андрій Шевченко.
– Ми зараз говоримо з міліцією. Попереджаємо, якщо будуть напирати ззаду (учасники мітингу – Авт.) і міліція напирати, вони можуть подавити людей. Зараз має підійти їхнє керівництво і, сподіваюся, ми якось вирішимо це питання. Ми чули, що були палиці, кийки і газ. Хоча була обіцянка, що ніякі спецзасоби не будуть застосовувати.
З приміщення Ради виходять депутати-нашоукраїнці. Іхній вигляд (піджаки і штани в розводах від сирих яєць, підбиті носи) красномовно свідчить про нещодавню бійку, що відбулася у парламенті.
– Багатьох били, нападали ззаду. Такого звірства, коли один тримає за волосся, а другий б’є в обличчя я ніколи в житті не бачив, – розповідає про перебіг ратифікації угоди про ЧФ РФ нардеп нашоукраїнець з підбитим носом Володимир Карпук. – І це депутати Верховної Ради – представники Партії регіонів. Прикро, що люди можуть застосовувати фізичну силу. При цьому грубо, як при бандитських бійках. Це досить серйозне випробування для нашої нації. Треба зробити все, щоби ці бандити не були при владі.
Народ знову напирає і прагне прорватися до парламенту.
– У що виллються громадянські протести? – питаю у Юрія Костенка, що стоїть поряд.
– Нічим добрим, якщо говорити про такі одноразові акції, це закінчуватися не може. Це може тільки призвести до кровопролиття, не дай Боже. Але якщо говорити про подальші перспективи відстоювання українських інтересів, то це не один день і мітинг, це досить довга дорога. Швидкі перемоги зараз не можливі.
– А чи можливий другий Майдан?
– Можливий. Але треба бути щирим і відвертим, Майдан був після двох з половиною років дуже активної політичної роботи з людьми. Будемо відверті, що сьогодні всі, хто зібралися на цьому політичному мітингу, не прийшли за покликом серця, за сумлінням. Майдан може бути. Але не сьогодні, на превеликий жаль...
Серед натовпу з’являється лідер об’єднаної опозиції Юлія Тимошенко. Вона разом з Луценком, Гриценком, Кириленком, Яценюком, Тягнибоком та іншими опозиціонерами виходить на невеличку сцену, влаштовану на розі Грушевського і Садової.
– Тільки що у приміщенні цієї зрадницької Верховної Ради відбулася ратифікація угоди, яка повністю відкриває процес до втрати Незалежності нашої держави. Відкриває шлях до втрати частини території України, втрати Севастополя і Криму... Це чорна сторінка в житті нашої держави... Сьогодні ми мусимо буди єдиною командою.
– Тягнибок! Тягнибок! – голосно скандують свободівці, заважаючи виступу Тимошенко.
– Ось приклад того, як консолідувати зусилля! Замість того, щоб бути разом, зараз просто слова не дає сказати партія “Свобода”, – обурюється Тимошенко.
– З сьогоднішнього дня вони закрили Верховну Раду, і вони не хочуть, щоб вона працювала аж до 11 травня, тому що чорну роботу вони вже зробили. З сьогоднішнього дня ми починаємо об’їжджати всю країну для того, щоб люди, які здатні стояти за Україну, підтримувати Україну в такий важкий момент, щоб мали можливість 11 травня, коли будуть заходити ці зрадники до Верховної Ради, зібратися і стояти, поки вони не денонсують цю угоду, або поки не будуть оголошені дострокові вибори.
– Ви готові разом з нами сьогодні йти і піднімати людей? – звернулася вона до натовпу. Народ загув.
– Буде Киргизія? – почула з-за спини розмову двох чоловіків.
– Ще ні...
“Смута наступає”, – приречено промовив нашоукраїнець Владислав Каськів.
Анна Ященко
“Геть Верховну зраду! Зека геть! Банду геть! Путіна геть!” – голосно скандували “свободівці”. А згодом затягнули український гімн.
– Гей, козаки, чому такі сумні? – звернувся один з прихильників Тягнибока до юнака з “Верховного козацтва”, що тримав плакат з написом: “За единство Украины, России и Беларуси”.
Але хлопець у козацькій формі лише мовчки опустив очі. Ці козаки – традиційні учасники майже всіх регіоналівських акцій. Останнім часом вони активно мітингують на підтримку нині головного освітянина Дмитра Табачника.
Біля 4-го під’їзду Ради, де і відбувалися основні події, почалася шарпанина. В колах регіоналів виявили “ворога” – літню жінку з українським прапором і помаранчевою стрічкою на сивому чолі. Міліціянти намагалися змусити стареньку перейти на інший бік дороги, де мітингувала опозиція.
– Там “ваші”, перейдіть туди! – промовляв співробітник МВС до бабусі, взявши її під руку.
– Що значить “ваші”? Чому я не можу тут постояти, це що, не мої земляки? – не здавалася літня мітингувальниця, окидаючи оком присутніх прибічників Партії регіонів. – Це що, якісь турки? Ми всі українці, не має значення, якою мовою ми балакаємо.
Відійшовши від бабусі, міліціянт дав вказівку своїм підлеглим перевести її на інший бік, коли “не буде камер”. Щойно жінку захотіли примусити піти, як вона вчинила галас і, на її щастя, її почула Віра Ульянченко, яка саме біля Верховної Ради чекала приїзду екс-Президента Віктора Ющенка.
– Не чіпайте жінку. Хай стоїть. Дивіться, щоб міліція не була проти людей, – застерегла Ульянченко правоохоронців.
– Сесія відкрита, але Литвина закидали тухлими яйцями і помідорами, – радісно повідомив у гучномовець один з модераторів “Свободи”. “Ура!” – заревів натовп.
Раптом з-за спин беркутівців показався і Ющенко у супроводі охорони. Ніхто з мітингувальників його не вітав, хоча прапори “Нашої України” миготіли серед іншої партійної символіки натовпу. Екс-Президенту навіть не було кому махнути рукою. Регіонали дивилися на нього з байдужістю, а “свободівці” зустрічали вигуками “Ганьба!”.
Журналісти російського Інтернет-телересурсу з промовистою назвою “Кремль” розпитують українців, чому вони проти базування ЧФ РФ.
– Крим – це українська земля. Хай Чорноморський флот забирає свої корита і повертається у Новоросійськ, якщо вони, звісно, допливуть. Кремлю - привет! Крим - для українців!
Двоє міліціянтів тягнуть під руки хлопця. Їм залишається минути живий кордон опозиції. Народ дружно намагається відбити молодого чоловіка у правоохоронців. Починається перше зіткнення мітингувальників і міліціонерів, на допомогу останнім приходять беркутівці.
– Но пасаран! – вигукує іспанський лозунг жінка з натовпу, намагаючись захистити хлопця.
Чисельна перевага явно на боці протестувальників. Врешті-решт їм вдається заховати хлопця у своїх рядах. Міліція повертається ні з чим. Але настрої серед натовпу стають все агресивнішими.
– Кого ви захищаєте, – лунає з натовпу звернення до правоохоронців. – Вони ж бандити! (маючи на увазі владу – Авт.) Міліція проти народу!
Перші ряди мітингувальників намагаються прорвати кордон беркутівців. Йде стінка на стінку.
– Ви прийшли не штовхатися, а висловлювати свою політичну волю. Дотримуйтесь громадського порядку. Організатори партій, дотримуйтесь порядку, – намагається контролювати ситуацію один з керівників спецпідрозділу і звертається до своїх підлеглих. – Стояти на місці! Крок назад!
За декілька хвилин протистояння вщухає. На згадку про зіткнення під ногами залишаються потоптані українські прапори і флагштоки.
У Верховній Раді ратифікують угоду про ЧФ РФ. Невдовзі з будівлі виходить Ющенко і проводить невеличкий брифінг для журналістів.
– Відбулася зрада. Почали торгувати суверенітетом України... Я переконаний, що на цьому крапка не ставиться. Безумовно, це рішення є тимчасове і, безумовно, ми його повинні переглянути... Учора ми прийняли рішення нашою фракцією про перехід в опозицію... Я чув позаду репліку, що Янукович пройшов завдяки мені. Я можу сотні разів журналістам і нації повторювати, у нас дві проблеми: Янукович і Тимошенко. І якщо хтось хоче порівняти, що щось менше , а щось більше, ви увійдете в оману. Не має більшого і меншого зла.
– Ви будете об’єднуватися Тимошенко?
– Що таке об’єднання з Тимошенко, скажіть мені? Я двічі об’єднувався з Тимошенко, об’єднувався і результат був один – глибше і глибше роздроблення патріотичних і демократичних сил. Ми того маємо проблему демократичного руху. Нам треба така консолідація, яка нікого не знищує. Не Янукович нас переміг. Бійня в оточенні Ющенка не від Януковича почалася і, вибачте, не від Симоненка. Не від їх позицій, а від тієї політичної некоректності, від відсутності національних пріоритетів, а тільки бачення одного – де ти є у владі. І будь- яка дорога, яка вела до крісла, до влади нищила демократичні сили.
Вчора у мене була зустріч з Тимошенко і я сказав: "Юля, перше, з чого починається порозуміння і консолідація, це щоб ти зробила уроки від того, що ти принесла країні. Де сьогодні демократи? 12 політичних сил 5 років тому стояли пліч-о-пліч, де вони сьогодні у тебе?"
Газова угода, підписана Тимошенко, привела до економічної капітуляції України. По цій угоді – Україна безперспективна країна, банкрот. Янукович посилається на те, що у нас такі газові угоди, які роблять зашморги. Так треба не суверенітет віддавати, а газові угоди переглядати. Одна фатальна економічна помилка привела до фатальної політичної помилки.
– Ця влада надовго?
– Переконаний, що ні. Але відповідь не у них, а в нас. Вона настільки, наскільки ми даємо квоту на подібні рішення.
Між прихильниками опозиції і "Беркутом" знову починається зіткнення.
– Людей б’ють ногами! Міліція б’є людей, – вигукують у натовпі.
Тхне газом.
– Це “черемуха”, – запевняють фотокори.
“Партія регіонів, не бійтесь свого народу! Вийдіть до нас!” – скандують протестувальники.
Але виходить бютівець Андрій Шевченко.
– Ми зараз говоримо з міліцією. Попереджаємо, якщо будуть напирати ззаду (учасники мітингу – Авт.) і міліція напирати, вони можуть подавити людей. Зараз має підійти їхнє керівництво і, сподіваюся, ми якось вирішимо це питання. Ми чули, що були палиці, кийки і газ. Хоча була обіцянка, що ніякі спецзасоби не будуть застосовувати.
З приміщення Ради виходять депутати-нашоукраїнці. Іхній вигляд (піджаки і штани в розводах від сирих яєць, підбиті носи) красномовно свідчить про нещодавню бійку, що відбулася у парламенті.
– Багатьох били, нападали ззаду. Такого звірства, коли один тримає за волосся, а другий б’є в обличчя я ніколи в житті не бачив, – розповідає про перебіг ратифікації угоди про ЧФ РФ нардеп нашоукраїнець з підбитим носом Володимир Карпук. – І це депутати Верховної Ради – представники Партії регіонів. Прикро, що люди можуть застосовувати фізичну силу. При цьому грубо, як при бандитських бійках. Це досить серйозне випробування для нашої нації. Треба зробити все, щоби ці бандити не були при владі.
Народ знову напирає і прагне прорватися до парламенту.
– У що виллються громадянські протести? – питаю у Юрія Костенка, що стоїть поряд.
– Нічим добрим, якщо говорити про такі одноразові акції, це закінчуватися не може. Це може тільки призвести до кровопролиття, не дай Боже. Але якщо говорити про подальші перспективи відстоювання українських інтересів, то це не один день і мітинг, це досить довга дорога. Швидкі перемоги зараз не можливі.
– А чи можливий другий Майдан?
– Можливий. Але треба бути щирим і відвертим, Майдан був після двох з половиною років дуже активної політичної роботи з людьми. Будемо відверті, що сьогодні всі, хто зібралися на цьому політичному мітингу, не прийшли за покликом серця, за сумлінням. Майдан може бути. Але не сьогодні, на превеликий жаль...
Серед натовпу з’являється лідер об’єднаної опозиції Юлія Тимошенко. Вона разом з Луценком, Гриценком, Кириленком, Яценюком, Тягнибоком та іншими опозиціонерами виходить на невеличку сцену, влаштовану на розі Грушевського і Садової.
– Тільки що у приміщенні цієї зрадницької Верховної Ради відбулася ратифікація угоди, яка повністю відкриває процес до втрати Незалежності нашої держави. Відкриває шлях до втрати частини території України, втрати Севастополя і Криму... Це чорна сторінка в житті нашої держави... Сьогодні ми мусимо буди єдиною командою.
– Тягнибок! Тягнибок! – голосно скандують свободівці, заважаючи виступу Тимошенко.
– Ось приклад того, як консолідувати зусилля! Замість того, щоб бути разом, зараз просто слова не дає сказати партія “Свобода”, – обурюється Тимошенко.
– З сьогоднішнього дня вони закрили Верховну Раду, і вони не хочуть, щоб вона працювала аж до 11 травня, тому що чорну роботу вони вже зробили. З сьогоднішнього дня ми починаємо об’їжджати всю країну для того, щоб люди, які здатні стояти за Україну, підтримувати Україну в такий важкий момент, щоб мали можливість 11 травня, коли будуть заходити ці зрадники до Верховної Ради, зібратися і стояти, поки вони не денонсують цю угоду, або поки не будуть оголошені дострокові вибори.
– Ви готові разом з нами сьогодні йти і піднімати людей? – звернулася вона до натовпу. Народ загув.
– Буде Киргизія? – почула з-за спини розмову двох чоловіків.
– Ще ні...
“Смута наступає”, – приречено промовив нашоукраїнець Владислав Каськів.
Анна Ященко
Подписаться на:
Сообщения (Atom)