Янукович просив надати йому конкретні приклади щодо утисків ЗМІ. Голова Спілки журналістів Лубченко у відкритому листі до президента наводить 11 таких прикладів...
Відкритий лист Президенту України В.Ф.Януковичу
Шановний Вікторе Федоровичу!
Звертаючись до наших колег з нагоди Міжнародного дня свободи преси, Ви закликали навести конкретні приклади порушень у державі свободи слова і пообіцяли відреагувати на них.
Взагалі-то під час Вашої президентської каденції ми не раз намагалися достукатися до Вас з приводу болючих проблем української журналістики, але, на жаль, конкретних зрушень не побачили.
Що ж, зробимо нову спробу.
І розпочнемо з найсвіжішого факту...
Факт перший
18 травня 2011 року о 9.00 оператором «Воля» було припинено трансляцію популярного черкаського незалежного телеканалу «Антена-плюс».
Адміністрація кабельного провайдера, який є монополістом на місцевому ринку кабельних мереж, жодним чином не повідомила ТРК про відключення. Воно відбулося всупереч діючій ліцензії на мовлення ТРК «Антена-плюс», що чинна до 2016 року. Згідно з її умовами, ТОВ «ТРК «Антена-плюс» має здійснювати мовлення в кабельних мережах міста Черкаси в обсязі 24 години на добу.
На численні звернення телеглядачів лунають заяви від адміністрації кабельного оператора, що «Антену» переведено на «цифру». Від спілкування з представниками телеканалу посадовці «Волі» відмовляються.
І зрозуміло чому: ТРК «Антена-плюс» мала близько 36 тисяч абонентів в базовому пакеті оператора «Україна». Цифрова мережа «Волі» в Черкасах налічує не більш як кілька сотень підключень. Тобто переведення ТРК «Антена-плюс» у цифровий формат означає позбавлення десятків тисяч черкасців права на отримання інформації та можливості перегляду незалежного місцевого мовника. А враховуючи, що багатоканальна телевізійна мережа, що належить «Волі», є практично єдиним засобом (не враховуючи Інтернет-мовлення) доставки контенту телеканалу абонентам міста, припинення трансляції означає знищення єдиного незалежного телеканалу, що працював у Черкасах.
Протягом багатьох років ЗМІ, об’єднані назвою «Антена», залишилися вільними та критично налаштованими щодо будь-якої влади. Однак свободу слова вдалося зберегти і за часу «злочинного режиму Кучми», і за часів «демократичного режиму Ющенка».
Після призначення головою ОДА Сергія Тулуба почалася нова хвиля тиску та репресій. Спроби рейдерського захоплення ЗМІ, погрози з боку місцевих можновладців та силових структур, тиск на операторів кабельних мереж з вимогою припинити трансляцію телеканалу, погрози рекламодавцям та розповсюджувачам преси – ось тільки деякі чинники нової інформаційної політики в області.
Факт другий
За наполяганням голови Черкаської обласної державної адміністрації Тулуба минулого року звільнено з посади генерального директора обласної державної телерадіокомпанії відомого й авторитетного журналіста Калініченка. Своє рішення пан Тулуб у листі до Держкомтелерадіо мотивував тим, що КРУ при ревізії у 2007-2008 роках виявило фінансові порушення в ОДТРК на суму 716,36 тис. грн. Однак ще задовго до написання паном Тулубом цього листа СБУ та прокуратура відмовили в порушенні проти Калініченка кримінальної справи у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину.
Тоді знайшли іншу зачіпку: маючи усне погодження попереднього керівника Держкомтелерадіо, Михайло Калініченко читав лекції на відділенні журналістики Черкаського університету. І це поставили йому у провину, хоча навіть державним службовцям дозволяється науково-педагогічна діяльність, а генеральний директор ОДТРК – лише прирівняний до державного службовця в частині соціального захисту.
Схоже, для керівництва Черкаської ОДА, як і для керівництва Держкомтелерадіо, не існують Конституція, закони України, висновки Генеральної прокуратури України.
Факт третій
Украй напруженою склалася ситуація між редакцією Сахновщинської районної газети «Колос» і районною радою (Харківська область). Провокує цю ситуацію голова райради Прядко.
Ще влітку минулого року райрада почала процедуру ліквідації юридичної особи – редакції газети «Колос». Самостійно, без рішення колективу редакції, який теж є співзасновником газети. Чим було обґрунтовано таке рішення – невідомо: ось уже декілька років, як підприємство є прибутковим, тримає стабільний тираж, заробітна плата працівникам виплачується вчасно, колектив підібрано за професійними та моральними якостями. Яка причина ліквідації та реорганізації підприємства? На це питання від районної ради працівники редакції так і не отримали обґрунтованої відповіді.
Натомість райрада на чолі з головою Прядком, але без рішення сесії (що є нелегітимним) подала на редакцію позов до Харківського господарчого суду про визнання недійсним установчого договору, статуту та скасування державної реєстрації.
Факт четвертий
Роздільнянську районну газету «Вперед» (Одеська область) лихоманить від того часу, як районна рада в березні 2008 року з порушенням закону звільнила з посади редактора Тетяну Хамардюк. Відтоді змінювалися редактори, а краще не ставало. Бо не в них, як тепер видно, була причина, а в засновниках газети, точніше – в керівниках райради й райдержадміністрації, які підминали під себе газету.
Тетяна Хамардюк не змирилася зі свавіллям місцевих чиновників, звернулася до суду. Майже три роки тривав розгляд справи про її незаконне звільнення в судах різних рівнів. Нарешті 21 січня цього року Апеляційний суд Одеської області поставив крапку :
Хамардюк поновлено на роботі.
Але в редакції її чекали нові «сюрпризи» від влади: руками депутатів райради чиновники ліквідували редакцію. Головою ліквідаційної комісії було призначено в.о. голови райради Бакланов (він же, до речі, і підписував газету). А коли Тетяна Хамардюк на підставі рішення суду приступила до виконання своїх редакторських обов’язків й за актами одержала редакційну печатку, проти неї в Роздільній розпочали новий самосуд. Ось що вона пише:
«Газета «Вперед» 05.02.2011 року опублікувала повідомлення про крадіжку печатки КП «Редакція газети «Вперед». Повідомлення підписав голова ліквідаційної комісії, в.о. голови Роздільнянської районної ради В.В. Бакланов.
Звичайно, печатка не викрадена, а знаходиться в мене, оскільки рішенням Апеляційного суду Одеської області з 21 січня 2011 року мене поновлено на посаді головного редактора КП «Редакція газети «Вперед». Про цю ситуацію 9 лютого я повідомила прокурора Роздільнянського району. Разом зі зверненням, завіреним печаткою редакції, прокуратурі було надано копію акта прийому-передачі печатки редакції головному редактору. Але прокуратура не відреагувала на цю інформацію.
Для спростування недостовірної інформації про крадіжку печатки я підготувала повідомлення до газети «Вперед», яке мало бути опубліковане 12 лютого. Але Бакланов письмово наказав заступникові редактора Т.В. Мегері зняти зі шпальти газети повідомлення-спростування. Одночасно В.В. Бакланов звернувся до прокурора району з тим, що, мовляв, Т. Хамардюк незаконно заволоділа печаткою і ключами від кабінету і сейфу редакції газети «Вперед».
Ось тут прокуратура не забарилася й оперативно подала документи до районного відділу внутрішніх справ. Уже 14 лютого за вказівкою прокуратури питанням «незаконного заволодіння» редакційними атрибутами влади зайнялася районна міліція. Та, як виявилося, печатка була передана актом прийому-передачі, а ключі – добровільно, у присутності працівників редакції».
Факт п’ятий
Журналісти Дніпропетровської області обурені обставинами звільнення свого колеги Володимира Глядченка з посади директора Нікопольського КП «Телерадіокомпанія «Південна зоря». З ним розірвано контракт і при цьому порушено низку конституційних прав громадянина України на працю.
По-перше, контрактна форма трудового договору у відповідності до Кодексу законів про працю, Господарського кодексу, Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», як і будь-який інший Закон України не визначається обов’язковою для головного редактора (керівника) комунального ЗМІ на відміну від керівника держпідприємства. З цього приводу є роз’яснення Конституційного суду України від 09.07.1998 р., №17/81-97.
По-друге. У рішенні сесії райради від 22 квітня 2003 року «Про перейменування КП «Редакція газети «Південна зоря» пункт 3 проголошує: «Призначити Глядченка Володимира Петровича керівником КП ТРК «Південна зоря» (у рішенні відсутній пункт про необхідність укладення контракту).
1 лютого 2007 року після довгих переговорів Глядченка змусили підписати контракт, який набув чинності з 1 лютого 2007 року, його дія закінчувалася 31 грудня 2007 року. Далі, за нормами трудових відносин, має іти його пролонгація АБО ЙОГО ПРИПИНЕННЯ. Сесія райради 19 червня 2009 року (минуло півтора року від закінчення дії попереднього) приймає рішення про укладання контракту з 1 січня 2009 року до 18 квітня 2011 року. Практично два роки директор ТРК працював без контракту. А допущення керівника до роботи по закінченні дії контракту, пояснюється в Законі «Про працю», є пролонгацією дії трудових відносин у безстроковому терміні.
По-третє. В обох наявних контрактах прописано: п.5.5 – за два місяці до закінчення терміну дії контракту він може бути за згодою сторін продовжений, або укладений на новий чи інший строк. Проте голова райради і голова райдержадміністрації ніяких переговорів про закінчення контрактів з Глядченком не вели ні в усній, ні в письмовій формі.
По-четверте. Районна рада приймає рішення 08.04.2011 року про закінчення дії контракту з керівником КП ТРК «Південна зоря» і звільняє його з посади 18 квітня 2011 року, коли він перебував на стаціонарному лікуванні. Термін дії першого лікарняного з 29 березня по 13 квітня 2011 року. 14 квітня він вийшов на роботу й написав наказ про те, що за рекомендацією лікаря (отримав направлення) потребує подальшого обстеження й лікування, тому вибуває у відпустку за відпрацьований термін. 15 квітня в нього стався гіпертонічний криз і швидка медична допомога доставила його у лікарню.
«Вважаю, що вся незаконна процедура звільнення мене з посади, пов’язана з особистими амбіціями нинішніх керівників району, викликаними гострими критичними матеріалами, які друкувала газета у свій час про розкрадання майна колишнього агрокомбінату “Нікопольський» (база відпочинку, піонерський табір, база спортклубу «Колос», систем зрошення і ін.), яке не було передано у власність територіальних громад. Деякі «герої» цих публікацій і до нинішнього часу обіймають відповідальні посади. Розглядаю факт звільнення мене з посади, як помсту за критику, утиски свободи слова й перешкоджання професійній діяльності», - пише Глядченко.
Факт шостий
Аналогічна ситуація склалася в місті Славуті на Хмельниччині. Міський голова Василь Сидор ось уже кілька років створює нестерпну обстановку в редакції міськрайонної газети «Трудівник Полісся». Редактор газети Віра Мальчук виграла за цей час 17 судів. А міському голові все нетерпеливиться позбавити її посади. Хоча на цю посаду вона обрана трудовим колективом редакції ще в 1991 році. Але її знову «дістають» вимогою підписувати контракти. Дія укладеного 7 квітня 2009 року закінчується цьогоріч 1 червня.
Пан Сидор, повідомляючи Віру Мальчук про закінчення контракту, пише: «Сподіваюсь, Ви погодитеся на подальшу діяльність у КП «Редакція газети «Трудівник Полісся» та з притаманними Вам сумлінням і самовідданістю спрямовуватимете свої зусилля, професійні знання і великий практичний досвід для досягнення нових здобутків газети».
Якщо це – не фарисейство, то що ж?
Факт сьомий
З перших днів роботи новообрана Білопільська районна рада (Сумська область) на чолі з головою Кубраком почала тиск на газету «Білопільщина» й особисто редактора.
Пан Кубрак дав незаконні доручення провести перевірку газети контрольно-ревізійним відділом у Білопільському районі. До цієї перевірки була залучена прокуратура. Незважаючи на наявність рішення суду про те, що редакція не є підконтрольною установою КРУ, у січні ц.р. редакцію знову спробували перевірити. До того ж перша спроба перевірки відбулася під час офіційної відпустки головного редактора, про що знав начальник КРВ у Білопільському районі.
Утім голова районної ради Кубрак особисто наполягав, щоб редакція забрала з КРВ листа про відпустку редактора, і перевірка почалась у відсутність керівника. Він погрожував заступниці Галун тим, що співзасновники більшістю – районна рада та райдержадміністрація – ухвалять рішення про її відсторонення від посади й призначать нового заступника, який «мовчки зробить усе, що ми скажемо». Після таких погроз з жінкою стався гіпертонічний криз, у редакцію викликали «швидку допомогу» і заступник, яка має 37 років стажу роботи в редакції, перебувала на лікарняному.
Після виходу редактора з відпустки КРВ прийшов на перевірку, і колектив, керуючись рішенням суду та іншими законодавчими актами, відмовив у перевірці. На редактора було складено протокол про перешкоджання перевірці, а потім винесено постанову про адміністративне правопорушення за ознаками ч. 1 ст. 162/2 КУпАП.
І це при тому, що редакція погоджує штатний розпис зі співзасновниками, план доходів і витрат, за їхніми підписами затверджує передплатну ціну газети, щомісяця та наприкінці року постійно звітує до фінансового управління райдержадміністрації. Щороку її перевіряють представники всіх фондів, надаються звіти в усі інстанції. Редакція не має заборгованості. До того ж останні п’ять років працює з прибутком. За останні три роки не отримала жодної копійки бюджетних коштів, використовує лише гроші, зароблені власною господарською діяльністю.
Має найвищий серед комунальних газет області тираж – 7 тис. 800 примірників станом на 1 січня 2011 року.
Але голова районної ради та кілька депутатів, очевидно, маючи щодо посаду редактора свої бачення, продовжують тиск і втручання в фінансово-господарську діяльність редакції. Вирішення головних питань соціально-економічного розвитку району відходять на інший план, бо більшої проблеми, ніж «наведення порядку» у прибутковій найтиражнішій газеті області у влади немає. На редакцію кинуто всі наявні резерви адмінресурсу: КРУ, прокуратура, депутатська комісія
Факт восьмий
6 лютого 2008 року Кабінет Міністрів України постановою №34 ухвалив підвищити з 01.02.08 на 45 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців. Відповідно мали бути перераховані пенсії непрацюючим колишнім журналістам.
На той час редакція газети «Обрії Ізюмщини» (Харківська область) не мала коштів для підвищення посадових окладів працівників, а отже, не було здійснено й перерахунок пенсій.
Оклади журналістам редакції підвищили лише в грудні 2008 року. І відтоді журналісти-пенсіонери б’ються і не можуть добитися, щоб їм зробили перерахунок пенсій.
Ось і заступник голови Пенсійного фонду України Максимчук у листі від 25.11.2010 №2140/02-20 роз’яснює, що для перерахунку пенсії їм законні підстави відсутні. На основі якої статті якого закону України не можна цього зробити – ніхто в Пенсійному фонді не може й не хоче пояснити людям.
Розповідають, що в Ізюмському відділенні Пенсійного фонду це питання обговорювалося навіть на зборах працівників відділення. Думка виступаючих була одностайною: пенсію не перераховувати!
То що, тепер питання розмірів пенсій регулюватиметься не Законом України, а голосуванням на зборах працівників місцевих апаратів відділень Пенсійного фонду?
На мій лист голові Пенсійного фонду Зайчуку інший заступник – Никитенко повідомила: відповідь вам була надана листом від 25.11.2010.
Коло замкнулося?
Факт дев’ятий
Сесія Житомирської обласної ради 08.09.2010 р. прийняла рішення виділити субвенцію бюджету Овруцького району на зміцнення матеріально-технічної бази газети «Овруцький голос» у сумі 10 тис. гривень.
Це рішення продублювала Овруцька районна рада. Овруцькій районній держадміністрації як розпоряднику коштів належало забезпечити проведення їх виплати.
(На сесії був присутній голова РДА Левківський, усі депутати одноголосно ухвалили таке рішення).
Та згодом, у кабінеті чи то голови РДА, чи начальника фінуправління, мабуть, вирішили продемонструвати незалежній газеті та її редактору, хто в районі господар і, незважаючи на конкретні рішення сесій обласної і районної рад, редакція так і не отримала ці 10 тисяч гривень.
Хіба це не утиск свободи слова? Правда, фінансовий.
Насамкінець хочу додати, що засновником газети «Овруцький голос» - першої незалежної газети на Житомирському Поліссі – є заслужений журналіст України Іван Петрович Дубницький, котрий не раз зазнавав переслідувань за принциповість, правдивість і об’єктивність своїх газетних виступів. Він більш як 11 років працював редактором районного тижневика «Життя і слово» (Народицький район Житомирської області), при ньому його тираж зріс у 8 разів, газета стала переможцем багатьох всеукраїнських конкурсів. Через критику дій минулої влади, під тиском місцевих чиновників, редактор змушений був написати заяву на звільнення. Заснував незалежну газету, яка користується авторитетом у населення, але знову, здається, зустрів супротив. Тепер уже нової влади, за яку колись і сам агітував.
Факт десятий
У квітні газета «Оржицькі вісті» (Полтавська область) надрукувала на комерційній основі подяку працівників Яблунівського фельдшерсько-акушерського пункту народному депутату України Сергію Гордієнку за надану матеріальну допомогу для ремонту приміщення пункту. Відразу після виходу газети у світ до її редактора Баганця зателефонував голова Оржицької державної адміністрації Рибачов і в брутальній формі вимагав написати заяву на звільнення з посади. Цього ж дня Баганця викликали до голови райдержадміністрації і водночас до голови районної ради Карлова, де було поставлено вимогу – звільнення за власним бажанням або на наступну сесію районної ради співзасновниками буде внесена нова кандидатура на посаду редактора.
Баганець працює редактором газети тринадцятий рік і обирався на цю посаду зборами трудового колективу.
Протягом 5 місяців 2011 року на підтримку газети з районного бюджету не виділено взагалі коштів.
Районна державна адміністрація, районна рада відмовилися укладати договори на висвітлення їхньої діяльності на шпальтах газети, хоч редакція газети в повному обсязі виконувала замовлення співзасновників.
Шановний Вікторе Федоровичу!
Наведені вище факти стосуються місцевих засобів масової інформації.
Звичайно, з Києва важко спостерігати, що робиться у містах і районних центрах. Але невже й процеси, які відбуваються у столиці, теж невидимі?
Ось факт одинадцятий
Ще 15 березня минулого року тодішня заступниця глави Вашої адміністрації Ганна Герман у своєму інтерв’ю щодо призначення нових керівників державного медіасектора на запитання, чи планується зміна керівника Національної радіокомпанії, відповіла: «Ми зараз думаємо над цим. Коли завершиться термін пана Набруска, думаю, ми робитимемо зміни й у цьому напрямку».
Я відразу звернувся до пані Герман, закликавши її не робити поспішних висновків, зустрітися з Віктором Набруском, вислухати його думки, переконатися в його державницькій, патріотичній позиції.
Пані Герман не зважила на це звернення.
20 червня 2000 року тодішній Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України (нині Державний комітет телебачення і радіомовлення – Держкомтелерадіо) призначив Набруска Віктора Івановича президентом Національної радіокомпанії України, уклавши з ним контракт до 19.06.2005 року. Строк дії цього контракту було продовжено з 19.06.2005 до 18.06.2010 р.
18.06.2910 наказом Держкомтелерадіо №163-5 його звільнено з посади президента Національної радіокомпанії України у зв’язку з закінченням строку контракту.
Але відповідно до ч. 2 ст. 39-1 Кодексу законів про працю України трудові угоди, переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що були укладені на невизначений строк. Й отже, у даному випадку не було підстав для звільнення Набруска Віктора Івановича.
На свій лист до Генеральної прокуратури України НСЖУ отримала відповідь, де чітко сказано, що звільненн Набруска відбулося з порушенням статуту НРКУ, згідно з яким керівник радіокомпанії призначається та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України.
Не звернули уваги в Держкомтелерадіо на ще одну обставину. До сьогодні фактично залишається чинною норма статуту НРКУ, яку можна змінити лише законом, про те, що управління компанією здійснює її президент, який призначається і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Наглядової ради радіокомпанії.
16 липня минулого року відбулося розширене засідання секретаріату НСЖУ, у якому взяли участь Прем’єр-міністр М.Я. Азаров і голова Держкомтелерадіо Ю.О. Плаксюк. Порушувалося там і питання звільнення В.І. Набруска. Прем’єр-міністр і голова Держкомтелерадіо обіцяли виправити ситуацію.
Довірившись таким поважним особам, наш колега заяву до суду не відніс, визначений термін втратив, питання, на жаль, не вирішене.
Секретарі Спілки з цього приводу звернулися з листом до Вас, але відповіді не отримали.
Викликає тривогу й та обставина, що за останні півроку поширення програм Національної радіокомпанії України скоротилося на третину, уперше за майже 90-літню історію українське радіо фактично зникло з довгого та середньохвильового діапазону.
Нинішнє керівництво Національної радіокомпанії ліквідує українську редакцію іномовлення – службу, яка 60 років працює в міжнародному ефірі.
Як стверджується, згодом буде ліквідовано також мовлення англійською, німецькою та румунською мовами. Замість програм, спеціально підготовлених для українців світової діаспори, звучатимуть програми внутрішнього мовлення Українського радіо.
Ось так – у час, коли сусідні держави нарощують обсяги свого мовлення на закордон, Україна його зменшує – і це не турбує ні Раду з національної безпеки і оборони, ні інші державні структури?
Поширюється інформація про те, що нові власники Укртелекому мають намір відмовитися від послуг проводового радіо, а це означає, що так звані радіоточки – найпоширеніший та найдемократичніший засіб масової комунікації, улюбленець мільйонів – незабаром буде остаточно знищено.
Шановний Вікторе Федоровичу!
У листі наведено не всі факти утисків засобів масової інформації та журналістів – їх, на жаль, більше.
Ви не раз підкреслювали роль вільної журналістики у побудові громадянського суспільства. І в цьому ми з Вами єдині.
Якщо Ви готові почути 18 тисяч членів Спілки – секретарі НСЖУ готові зустрітися з Вами, щоб детальніше обговорити ситуацію.
З повагою –
Голова Національної спілки України Ігор Лубченко
Комментариев нет:
Отправить комментарий