“Галю, як там твій син у Києві, може, вже начальник?”
“Ні, Маланю, ще не начальник, але по-руськи вже балака.
З розмови двох сусідок на Чернігівщині
Історична довідка
У світі немає країн, яка б за свою історію не була хоча раз кимсь переможена, захоплена чи окупована. Незалежно від періоду окупації, переможець намагався асимілювати підкорене населення через запровадження своїх порядків і мови. Як тільки наставали сприятливі обставини, народ виборював незалежність. І завжди відродження нації, становлення сильної держави починалося з відродження рідної мови.
Приклади
Норвегія. Войовничі вікінги, котрі сторіччями навіювали жах на всю Європу, таки потрапили під зверхність Данії. Норвежці були змушені розмовляти й вести офіційні справи на чужій, хоч і спорідненій мові. Та як тільки отримали спочатку часткову, а потім і повну незалежність, відразу відновили мову причому одночасно у двох модифікаціях – букмол і нюношк. А всього населення Норвегії – 5,5 млн.
Чехія. Понад вісімсот років потерпала від німецької мовної експансії. Уся еліта та її прихвосні розмовляли німецькою. Але коли склалася сприятлива ситуація, націонал-патріоти вольовим рішенням прийняли чеську як державну й стали на шлях процвітання. До речі, іншим закономірним кроком на цьому шляху, уже відносно недавно, була повна люстрація, проведена Вацлавом Гавелом.
Ізраїль. Євреї взагалі відродили свою невживану майже 2000 років мову – іврит. І хто може сказати, що ця нація якась недолуга або бідує?
Список можна продовжити…
Як виняток, є цивілізованих країн з двома чи трьома державними мовами. Але вони або специфічні, або відверто слабкі. Наприклад, двомовна Бельгія дуже нестійка, але географічно фартова. Була б поряд агресивна Москва, а не Париж з Амстердамом, то цю славну країну вже б давно порвали на шматки.
Медичний факт
Новітні дослідження підтвердили давно зафіксований факт, що діти, котрі зростають у двомовному середовищі, мають кращі розумові здібності, вищий коефіцієнт інтелекту IQ і, що цілком закономірно, досягають кращих життєвих результатів.
Економіка
Декілька років тому мій давній знайомий, успішний бізнесмен, віддав своїх дітей до престижного київського ліцею з поглибленим вивченням на української, польської та англійської мов. Коли його запитували: «А як же російська?» - то чули у відповідь: «Русскому і матюкам научатся на улице. Буду я еще бабки платить!» І тут немає жодної зневаги. Є проста констатація загальновідомого факту, що в Україні російська мова вже 350 років є основним знаряддям комунікації між чужими людьми. Між собою говорять по-українськи, а до незнайомців завжди відповідають російською. Тому в іноземців і складається обманливе враження, що всі розмовляють по-російськи. За такого агресивного (на побутовому рівні) російськомовного пресингу немає жодної потреби платити за це гроші. Це все одно що оплачувати постчорнобильську радіацію... Саме собою влізе в найменшу шпаринку. Тобто, з точки зору економіки, фінансова підтримка російської мови в Україні – гроші на вітер.
Прикордонна зона
У всіх країнах уздовж кордонів живе цікава публіка – «подвійного призначення». Будучи формально громадянами своєї держави, вони мають велику кількість родичів і знайомих по той бік, добре знають чужу мову, дуже мобільні й завжди являють собою сферу інтересів та впливу країни-сусіда.
Так, західні поляки добре володіють німецькою, а деякі мають німецькі паспорти, що дає їм можливість безмитного ввезення автомобілів та інших товарів. У невеликих масштабах таке явище терпиме. Але не в Україні. У нас масово роздають паспорти або «карти» Румунія, Угорщина, Польща та інші. Але найбільш загрозливе становище на сході й півдні України. Тут свідомість населення цілих областей перебуває під повним контролем російських медіа.
Самі росіяни з середини 90-х не цікавляться політикою і виробили імунітет на свою пропаганду. Тим же, у кого ще з’являються сумніви щодо адекватності пропаганди з голубого екрана, можуть вийти на вулицю й побачити російські дійсність на власні очі...
Наші ж глядачі такої можливості не мають і тому цілковито ведуться на щоденний кремлівський ТВ-«розвод»-казочку про щасливе життя в Росії та звитяги їхніх керманичів.
Виведення з російськомовної зони перевело б наших громадян у реальний вимір і принесло б їм же безцінну користь, яку вони зможуть оцінити з часом. Для підтвердження цього зробіть експеримент – спробуйте лише один місяць порозмовляти тільки українською мовою, дивитися українськомовні канали й фільми та читати українську пресу й літературу. Коли після цього увімкнете РТР або НТВ, то будете шоковані повною неадекватністю.
Поведінка населення
Звичайні люди прагнуть до кращого життя. А краще – завжди біля влади. Тому йде швидке пристосування: переймаються мова, поведінка, одяг і навіть походження. Так, наприклад, суто українське прізвище Омельченко свого часу трансформувалося в Амельченков. При короткочасній окупації, наприклад у 1941 – 1944 роках, така поведінка трактувалася як пряма зрада батьківщині. При довгостроковій теж засуджується, але вже не так суворо. Але якщо мама розмовляла з тобою рідною українською, а ти перейшов на «руський» суржик, то це все одно зрада.
Дії влади
Коли політики займають найвищі позиції в країні, відбувається трансформація їхньої ментальності. Уже не немає потреби у звичайних методах збагачення, типу «обналічки» тощо. І без того вся країна з її бюджетом – у твоїх руках. Відтепер усі зусилля спрямовуються на втримання в кріслі та посилення влади шляхом укріплення монолітності та однорідності суспільства. І головний інструмент тут – державна мова. У нас вона може бути ТІЛЬКИ УКРАЇНСЬКА! Недарма Янукович категорично вимагає від всіх своїх підлеглих розмовляти по-українськи. Тільки в передвиборчі періоди допускаються тимчасові обманні обіцянки щодо запровадження російської мови. Насправді ніхто її вводити ніколи не збирався і не збирається. Це все одно що рубати, на якому сидиш.
І останнє… Відомий чечебол любить пафосно повторювати про Януковича: «Ето ж всєнародно ізбранний прєзідєнт!» Ну, по-перше, зовсім не всенародно, а по-друге, не зовсім вибраний. Але то в минулому. Зараз головне те, що він легітимний президент України. І хочеш того чи ні – маєш поважати президента своєї країни. Ця людина, попри всі свої вади, змогла в поважному віці досконало вивчити українську мову, чисто говорити й думати на ній.
І тут маємо конфлікт між агресивною проросійськомовною популяцією сходу й півдня, неспроможною вивчити літературну мову країни перебування, і її лідером, котрий чудово володіє цією мовою.
Тобто президент Віктор Федорович Янукович є для сходу й півдня України недосяжною суперзіркою, яка на порядок вища від свого електорату за розумовими здібностями…
Висновок
Громадяни України, якщо хочете, щоб ви і ваші нащадки добре жили в Україні – вивчайте українську, мисліть і розмовляйте по-українськи.
Віктор Малєй, підприємець
Показаны сообщения с ярлыком Держава. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком Держава. Показать все сообщения
пятница, 22 октября 2010 г.
пятница, 14 мая 2010 г.
Як забрати у держави своє: у мене поки виходить не дуже...
Скажу відразу, якби словосполучення «податковий кредит» випадково не виринуло в розмові з одним з моїх знайомих (він працює економістом), я не мала б анінайменшого уявлення про своє законне право на відшкодування частини грошей, сплачених за навчання моєї дитини у вузі.
Виявляється (погодьтеся, круто звучить, коли йдеться про щось таке, що належить тобі згідно із законом), десь в лютому-березні можна віднести пакет документів в податкову і, говорячи канцелярською мовою, «претендувати на зниження суми загального річного доходу оподаткування, одержаного за підсумками такого звітного року, у випадках, визначених законом».
Претендувати – це, звичайно, голосно сказано. Мені, наприклад, в основному доводилося вислуховувати претензії співробітників податкової. То в пакеті опинилися «непотрібні» документи. То з першого разу не зметикувала, що в тих графах податкової декларації, куди мені вписати нічого (скажімо, про земельні ділянки чи банківські рахунки) треба ставити прочерк, а не залишати «як було». Було діло, мене хвилин 10 висповідували за нездатність розрахувати суму на відшкодування за «абсолютно зрозумілою», з погляду податківців, схемою.
Втім розрахунки, як з`ясувалося, - болюче питання не тільки для мене. Все той же знайомий просвітив, що податкова, перевіряючи правильність заповнення документів на податковий кредит, кожного разу прагне занизити суму відшкодування. Втім тут же порадив не лізти в дебати, якщо тільки «матчастина» від зубів не відскакує.
Проте, з урахуванням моєї зарплати (більше суми сплачених податків, ясна річ, ніхто відшкодовувати не буде), вартості навчання, того факту, що до уваги беруться тільки навчальні місяці, що сума відшкодування жорстко обмежена по кожному місяцю і т.д. і т.п. в моєму випадку виходить трохи більше тисячі гривень, які моя рідна держава згідно із законом мені зобов`язана повернути. Для мене це гроші. Але, щоб їх одержати...
Для початку я мушу або взяти день за свій рахунок на роботі, або хоч на півдня відпроситися – податкова, як ви розумієте, ні у вихідні, ні вечорами відвідувачів не приймає. Потім чекати ще два місяці, поки вони всі надані мною відомості перевірять і перепровірять. І лише після всього цього, дізнавшись все в тій же податковій «свій номер у реєстрі» можу «в будь-який час» відправлятися за грошима в банк, який, абсолютно правильно, також ні у вихідні, ні вечорами не працює.
Але і на додачу до цього рідна батьківщина не втомлюється винаходити нові проблеми для таких як я. Наприклад, цього року вимагали на додаток до торішнього пакету документів принести довідку з вузу про кількість навчальних місяців у році.
А коли прийшов мій час одержувати нараховане, виявилось, що за день до цього в єдиному на весь Київ Зембанку, де тільки і можна одержати податковий кредит, Нацбанк ввів тимчасову адміністрацію і велів не віддавати нікому і ніяких грошей протягом наступних шести місяців Зрозуміло, в одній держструктурі (Нацбанку) не додумалися наперед попередити іншу держструктуру (податкову) про те, що з виплатами людям назрівають великі проблеми. Нехай, мовляв, поки є час, підшукають інший банк. Ага! І зрозуміло, коли я дізнавалася свій номер в реєстрі, співробітники податкової «не додумалися» попередити, що за грошима, поки не буде названий інший банк, та поки туди не перекажуть кошти, та поки по новій розберуться з документами... загалом, зараз належні мені гроші одержати не можна ніде і ніяк. У тому питанні мене просвітили вже співробітники банку, добре, вистачило обачності спершу уточнити, чи не відрізняється і там список необхідних документів від торішнього.
Але не чекайте, що навіть про таку заплутану схему з настільки важкодосяжним «призом» вам розкажуть, та хоч в тому ж вузі, скажімо, при підписанні контракту. В Україні знання про те, що належить людям згідно із законом, все більше стає «привілеєм» наполегливих.
Віра Сорока
УНІАН
Виявляється (погодьтеся, круто звучить, коли йдеться про щось таке, що належить тобі згідно із законом), десь в лютому-березні можна віднести пакет документів в податкову і, говорячи канцелярською мовою, «претендувати на зниження суми загального річного доходу оподаткування, одержаного за підсумками такого звітного року, у випадках, визначених законом».
Претендувати – це, звичайно, голосно сказано. Мені, наприклад, в основному доводилося вислуховувати претензії співробітників податкової. То в пакеті опинилися «непотрібні» документи. То з першого разу не зметикувала, що в тих графах податкової декларації, куди мені вписати нічого (скажімо, про земельні ділянки чи банківські рахунки) треба ставити прочерк, а не залишати «як було». Було діло, мене хвилин 10 висповідували за нездатність розрахувати суму на відшкодування за «абсолютно зрозумілою», з погляду податківців, схемою.
Втім розрахунки, як з`ясувалося, - болюче питання не тільки для мене. Все той же знайомий просвітив, що податкова, перевіряючи правильність заповнення документів на податковий кредит, кожного разу прагне занизити суму відшкодування. Втім тут же порадив не лізти в дебати, якщо тільки «матчастина» від зубів не відскакує.
Проте, з урахуванням моєї зарплати (більше суми сплачених податків, ясна річ, ніхто відшкодовувати не буде), вартості навчання, того факту, що до уваги беруться тільки навчальні місяці, що сума відшкодування жорстко обмежена по кожному місяцю і т.д. і т.п. в моєму випадку виходить трохи більше тисячі гривень, які моя рідна держава згідно із законом мені зобов`язана повернути. Для мене це гроші. Але, щоб їх одержати...
Для початку я мушу або взяти день за свій рахунок на роботі, або хоч на півдня відпроситися – податкова, як ви розумієте, ні у вихідні, ні вечорами відвідувачів не приймає. Потім чекати ще два місяці, поки вони всі надані мною відомості перевірять і перепровірять. І лише після всього цього, дізнавшись все в тій же податковій «свій номер у реєстрі» можу «в будь-який час» відправлятися за грошима в банк, який, абсолютно правильно, також ні у вихідні, ні вечорами не працює.
Але і на додачу до цього рідна батьківщина не втомлюється винаходити нові проблеми для таких як я. Наприклад, цього року вимагали на додаток до торішнього пакету документів принести довідку з вузу про кількість навчальних місяців у році.
А коли прийшов мій час одержувати нараховане, виявилось, що за день до цього в єдиному на весь Київ Зембанку, де тільки і можна одержати податковий кредит, Нацбанк ввів тимчасову адміністрацію і велів не віддавати нікому і ніяких грошей протягом наступних шести місяців Зрозуміло, в одній держструктурі (Нацбанку) не додумалися наперед попередити іншу держструктуру (податкову) про те, що з виплатами людям назрівають великі проблеми. Нехай, мовляв, поки є час, підшукають інший банк. Ага! І зрозуміло, коли я дізнавалася свій номер в реєстрі, співробітники податкової «не додумалися» попередити, що за грошима, поки не буде названий інший банк, та поки туди не перекажуть кошти, та поки по новій розберуться з документами... загалом, зараз належні мені гроші одержати не можна ніде і ніяк. У тому питанні мене просвітили вже співробітники банку, добре, вистачило обачності спершу уточнити, чи не відрізняється і там список необхідних документів від торішнього.
Але не чекайте, що навіть про таку заплутану схему з настільки важкодосяжним «призом» вам розкажуть, та хоч в тому ж вузі, скажімо, при підписанні контракту. В Україні знання про те, що належить людям згідно із законом, все більше стає «привілеєм» наполегливих.
Віра Сорока
УНІАН
понедельник, 28 декабря 2009 г.
«Держава розплатиться кров’ю…»
"До розкішного ресторану під'їжджає "Мерседес". Звідти виходить багатій зі своєю дружиною. Біля входу їх зустрічає оточений численною охороною міністр. Ця товстопуза сволота тисне одне одному забруднені кров'ю руки... Спочатку я кидаю в цю компанію кілька пляшок із бензином, потім дістаю автомата, кричу «Ви засуджені революцією до смерті» та добиваю виродків, що корчаться на землі. І так буде в кожному місті. В одну мить піднімуться всі мої товариші і знищать усіх тих, хто смокче кров з чесних людей. І той, хто буде не з нами, той буде проти нас. Viva revolution! Viva Liberte! (Цитати тут і далі - з бесіди двох молодих анархістів)
«Держава розплатиться кров’ю…»
«Всесвітня розправа з буржуями» - мрія сучасних анархістів
Стас АЛЕКСЄЄВ
Мрії двох молодих синдикалістів про початок "всесвітньої розправи з буржуями" не варто сприймати з усмішкою. Світ готується до війни проти олігархів. І вже не важливо, під яким прапором збираються ті, хто "готові пожертвувати життям за волю" — під зеленим, червоним чи під розсіченим по діагоналі червоно-чорним.
Чеченці кидаються з гранатами під російські танки за те, щоб "жити у своїй країні за своїми законами". У США група людей скерувала пасажирські літаки у "серце" і "мозок", гроші і владу, головні органи Держави. В Росії живцем спалюють міліціонерів у їхніх власних офісах.
"Пані Держава, залежна чи незалежна", потрапила під зливу свинцю, бензину і "розривається зсередини". "Народ втомився бути приниженим", тому до барикад і вуличних перестрілок з міліцією часу залишилося стільки, скільки залишилося "терпіння в принижених". І головне завдання тих, хто рухає "зневіреними", не змінилося з часів Нестора Махна: "розгін урядових закладів і оголошення поза всякими правами існування приватної власності на землі, фабрики, заводи й інші види суспільних підприємств".
Проти всіх
Батька Махна й дотепер згадують на Запоріжжі. Причому багато хто — добрими словами. Щороку 26-27 жовтня, у день народження незабутнього Нестора Івановича на Гуляй-Полі збираються під червоно-чорними прапорами юрби молодих людей. Вони організовані, у них залізна дисципліна. Це зовсім не та п'яна ватага матросів у пошматованих тільняшках, котра, завдяки радянським фільмам, десятиріччями асоціювалася з анархістами.
Дисципліна на таких масових зборах обов'язкова, тому що будь-який сміливий вигук, будь-який різкий рух розцінюється патрулями міліції як спроба державного перевороту.
Акції на Гуляй-Полі відвідують цього дня й інші організації Приїздять, наприклад, "нові козаки" на "волгах" і "мерседесах" ще якісь бритоголові індивідууми та просто селяни, колиши махновці. Все як у кіно!
Більшість обивателів не сприймають анархістів серйозно. Але, "судячи з настільки підвищеної уваги, усе-таки побоюються". Побоюються — м'яко сказано, — бояться, адже ці люди ратують за відкритий терор проти всього, з чим усі вже давно змирилися. "Навіть комуніст злилися з бізнесменами і виступають за якісь реформи, вони продались". Анархісти ж не бачать іншого шляху до змін, окрім революції і збройних акцій.
Найвагомішу підтримку анархісти отримують у профспілок, особливо — незалежних. Колись Незалежна профспілка гірників домоглася того, що у Федерації анархістів Донбасу (ФАД), однієї з найпотужніших анархо-синдикалістських організацій України, з'явився офіс у колишньому будинку Мінвугілля. Вона ж надала безкоштовну юридичну підтримку та ще багато чого. Це сталося після того, як ФАДівці зуміли звільнити з донецького СІЗО ув'язненого після чергової акції протесту лідера страйкарів-шахтарів.
Стихійні страйки та новітні профспілки — це величезне поле діяльності для анархістів різного роду. Хто, як не робітники, усім та завжди незадоволені? В тому числі — і корумпованими профспілками, навіть "незалежними". Адже відомо, що там, де починають крутитися великі гроші, з'являється мафія. Тому профспілкові боси, котрі колись були рядовими робітниками, починають надурювати своїх товаришів. Відповідний хід "обдурених" — створити контрмафію, тобто своє угруповання.
Всім відомо, що таке профспілка. Це добре описано в історії США, Іспанії, Італії, Англії та ще багатьох європейських держав. Популярні фільми на кшталт "Кулака" цілком правдоподібно розповідають про те, як незадоволені робітники спочатку починали страйкувати, потім у їхніх лавах з'являлася сильна особистість. Вона організовувала усіх в одну армію, в "кулак", де робітники перетворювалися у загін бійців, що був готовий на все.
Профспілка — це завжди бойова організація. Досить лише подивитися інші значення англійського слова Strike, аби зрозуміти, що таке протест робітників...
"1) ударяти(ся), завдавати удару, бити (фізично: рукою, зброєю, інструментом і т.п.)... 2) пробивати, проникати крізь що-небудь: а) уст. заколоти, зарубати, проткнути (букв, і перен.); б) проникати крізь, проростати... 3) атакувати (про людей, звірів, хвороби, стихії і т.п.)... 5) доводити (доходити) до певного стану (пов'язаного з фізичними збитками),to strike smb dead - вбити... 6) вселяти (страх і т.п.)..."
Ненависть, убогість, готовність до відкритого бою і відчайдушність страйкарів — на руку їхнім керівникам. "Люди — це порох революції", як сказав молодий "геноссе" на одному зі страйків у неофіційній бесіді. А якщо більш чесно і прямолінійно, то люди – це м’ясо, яке пожирає будь-яка боротьба, те, чим харчуються вожді. І це стосується не лише босів профспілок та лідерів анархістів. У більшості випадків це стосується усіх, хто керує більш ніж однією людиною.
Слово — вождям
N — анархіст, партійний бос, учасник і організатор багатьох страйків. Йому близько тридцяти років і сенс його життя тільки у боротьбі:
"Я, звичайно, не думаю, що побачу вільних від рабства людей при житті. Швидше за все, я загину. Але я загину не марно. За мною — тисячі моїх товаришів, і моя смерть принесе користь... Ми учимо робітників ненавидіти і вміти боротися за свої права. Ми вчимо їх у відкритих зіткненнях зі владою обстоювати свої вимоги. У цих же зіткненнях вони здобудуть і бойовий досвід, а він згодиться у майбутньому. Коли-небудь робітники знищуватимуть офіси і захоплюватимуть фабрики й заводи. Це вже буде справжня революція А те, що діється зараз, — просто розминка. Нам їх не потрібно агітувати, до наших лав їх залучає сама держава. Це вона поставила робітників у нелюдські умови, вона вбиває їх і саджає у в'язниці. Держава, конкретні чиновники і керівники, розплатяться кров'ю за свої знущання".
«Держава розплатиться кров’ю…»
«Всесвітня розправа з буржуями» - мрія сучасних анархістів
Стас АЛЕКСЄЄВ
Мрії двох молодих синдикалістів про початок "всесвітньої розправи з буржуями" не варто сприймати з усмішкою. Світ готується до війни проти олігархів. І вже не важливо, під яким прапором збираються ті, хто "готові пожертвувати життям за волю" — під зеленим, червоним чи під розсіченим по діагоналі червоно-чорним.
Чеченці кидаються з гранатами під російські танки за те, щоб "жити у своїй країні за своїми законами". У США група людей скерувала пасажирські літаки у "серце" і "мозок", гроші і владу, головні органи Держави. В Росії живцем спалюють міліціонерів у їхніх власних офісах.
"Пані Держава, залежна чи незалежна", потрапила під зливу свинцю, бензину і "розривається зсередини". "Народ втомився бути приниженим", тому до барикад і вуличних перестрілок з міліцією часу залишилося стільки, скільки залишилося "терпіння в принижених". І головне завдання тих, хто рухає "зневіреними", не змінилося з часів Нестора Махна: "розгін урядових закладів і оголошення поза всякими правами існування приватної власності на землі, фабрики, заводи й інші види суспільних підприємств".
Проти всіх
Батька Махна й дотепер згадують на Запоріжжі. Причому багато хто — добрими словами. Щороку 26-27 жовтня, у день народження незабутнього Нестора Івановича на Гуляй-Полі збираються під червоно-чорними прапорами юрби молодих людей. Вони організовані, у них залізна дисципліна. Це зовсім не та п'яна ватага матросів у пошматованих тільняшках, котра, завдяки радянським фільмам, десятиріччями асоціювалася з анархістами.
Дисципліна на таких масових зборах обов'язкова, тому що будь-який сміливий вигук, будь-який різкий рух розцінюється патрулями міліції як спроба державного перевороту.
Акції на Гуляй-Полі відвідують цього дня й інші організації Приїздять, наприклад, "нові козаки" на "волгах" і "мерседесах" ще якісь бритоголові індивідууми та просто селяни, колиши махновці. Все як у кіно!
Більшість обивателів не сприймають анархістів серйозно. Але, "судячи з настільки підвищеної уваги, усе-таки побоюються". Побоюються — м'яко сказано, — бояться, адже ці люди ратують за відкритий терор проти всього, з чим усі вже давно змирилися. "Навіть комуніст злилися з бізнесменами і виступають за якісь реформи, вони продались". Анархісти ж не бачать іншого шляху до змін, окрім революції і збройних акцій.
Найвагомішу підтримку анархісти отримують у профспілок, особливо — незалежних. Колись Незалежна профспілка гірників домоглася того, що у Федерації анархістів Донбасу (ФАД), однієї з найпотужніших анархо-синдикалістських організацій України, з'явився офіс у колишньому будинку Мінвугілля. Вона ж надала безкоштовну юридичну підтримку та ще багато чого. Це сталося після того, як ФАДівці зуміли звільнити з донецького СІЗО ув'язненого після чергової акції протесту лідера страйкарів-шахтарів.
Стихійні страйки та новітні профспілки — це величезне поле діяльності для анархістів різного роду. Хто, як не робітники, усім та завжди незадоволені? В тому числі — і корумпованими профспілками, навіть "незалежними". Адже відомо, що там, де починають крутитися великі гроші, з'являється мафія. Тому профспілкові боси, котрі колись були рядовими робітниками, починають надурювати своїх товаришів. Відповідний хід "обдурених" — створити контрмафію, тобто своє угруповання.
Всім відомо, що таке профспілка. Це добре описано в історії США, Іспанії, Італії, Англії та ще багатьох європейських держав. Популярні фільми на кшталт "Кулака" цілком правдоподібно розповідають про те, як незадоволені робітники спочатку починали страйкувати, потім у їхніх лавах з'являлася сильна особистість. Вона організовувала усіх в одну армію, в "кулак", де робітники перетворювалися у загін бійців, що був готовий на все.
Профспілка — це завжди бойова організація. Досить лише подивитися інші значення англійського слова Strike, аби зрозуміти, що таке протест робітників...
"1) ударяти(ся), завдавати удару, бити (фізично: рукою, зброєю, інструментом і т.п.)... 2) пробивати, проникати крізь що-небудь: а) уст. заколоти, зарубати, проткнути (букв, і перен.); б) проникати крізь, проростати... 3) атакувати (про людей, звірів, хвороби, стихії і т.п.)... 5) доводити (доходити) до певного стану (пов'язаного з фізичними збитками),to strike smb dead - вбити... 6) вселяти (страх і т.п.)..."
Ненависть, убогість, готовність до відкритого бою і відчайдушність страйкарів — на руку їхнім керівникам. "Люди — це порох революції", як сказав молодий "геноссе" на одному зі страйків у неофіційній бесіді. А якщо більш чесно і прямолінійно, то люди – це м’ясо, яке пожирає будь-яка боротьба, те, чим харчуються вожді. І це стосується не лише босів профспілок та лідерів анархістів. У більшості випадків це стосується усіх, хто керує більш ніж однією людиною.
Слово — вождям
N — анархіст, партійний бос, учасник і організатор багатьох страйків. Йому близько тридцяти років і сенс його життя тільки у боротьбі:
"Я, звичайно, не думаю, що побачу вільних від рабства людей при житті. Швидше за все, я загину. Але я загину не марно. За мною — тисячі моїх товаришів, і моя смерть принесе користь... Ми учимо робітників ненавидіти і вміти боротися за свої права. Ми вчимо їх у відкритих зіткненнях зі владою обстоювати свої вимоги. У цих же зіткненнях вони здобудуть і бойовий досвід, а він згодиться у майбутньому. Коли-небудь робітники знищуватимуть офіси і захоплюватимуть фабрики й заводи. Це вже буде справжня революція А те, що діється зараз, — просто розминка. Нам їх не потрібно агітувати, до наших лав їх залучає сама держава. Це вона поставила робітників у нелюдські умови, вона вбиває їх і саджає у в'язниці. Держава, конкретні чиновники і керівники, розплатяться кров'ю за свої знущання".
Подписаться на:
Сообщения (Atom)