Зміна полярності

Не минуло й півтора року з того часу, коли США та Росія проголосили початок «перезавантаження» двосторонніх відносин, а геополітичну карту Європи вже не впізнати. Адміністрація президента США Барака Обами всю увагу зосередила на Китаї та проблемному близькосхідному регіоні. Потребуючи допомоги Росії в стримуванні атомних амбіцій Ірану, Вашингтон дає Кремлю карт-бланш на відновлення впливу в Центральній та Східній Європі.

У логіку цих процесів чудово вписуються перемога Віктора Януковича на президентських виборах в Україні та його подальші дії, які вже призвели до втрати Україною суверенітету в зовнішній політиці та припинення руху країни на Захід.

Український Тиждень

“Генеральний секретар” США Гіларі Клінтон: Америка залишається з Україною…

Сьогодні завершується візит в Україну голови Держдепартаменту США Гіларі Клінтон. Якби я писала цю статтю для жіночого журналу, напевно, я б детально описала великі пласкі білі ґудзики на синьому костюмі з льону, в якому вчора проводила свої зустрічі пані Держсекретар, про цілковиту жіночу природність без краплі ботоксу, і про те, як Гіларі, вже будучи не дуже юною, пройшла іміджевий шлях від типової на вигляд американської жінки до першої в усіх відносинах леді з обкладинки Вогу...



За день до візиту секретаря Держдепартаменту США в Україну я обдзвонила знайомих експертів-міжнародників. Просто хотіла поговорити, чим для них буде візит Гіларі. Чи символізуватиме він якусь фазу наших двосторонніх відносин, чи це дипломатичний реверанс у зоні виключних інтересів Росії? Чи хоче США відігравати якусь роль в регіоні чи Україна залишається похідною російсько-американських відносин, а саме їхньої «перезагрузки». Чи існує в принципі окрема політика американської адміністрації щодо України.

Тоді думки дослідників різнилися кардинально. Від крайньої точки зору: “Нічого не чекайте від візиту. Нас здали, вся риторика США лишень формалізує статус кво”. До поміркованої: “Візит Гіларі збалансує таке потепління із Росією. Україна залишатиметься в полі зору Америки”. В принципі, окрім офіційних паперів, які підписуються за результатами зустрічей,завжди є щось більше. Завжди є моменти, коли навіть дипломат може розкритися, є фрази, з яких можна відчути настрій однієї з головних осіб держави. Саме задля цього попри всі версії аналітиків та удавану визначеність вектору і тональність візиту варто відвідувати їхні зустрічі.

Візит в Україну пані Клінтон був першим у великому турне голови Держдепартаменту по країнах Східної Європи та Кавказу. В її програмі: участь у засіданні двосторонньої Комісії зі стратегічного партнерства, зустріч із Президентом Януковичем, лідером опозиції Юлією Тимошенко, та виступ перед студентами київських вузів у Політехнічному Університеті.

ПРО БІЛІ КРОСІВКИ ЧЛЕНІВ ДЕЛЕГАЦІЇ ТА ЩАСЛИВИЙ ВИГЛЯД УКРАЇНСЬКОГО МІНІСТРА

У МЗСі, де мав відбутися перший брифінг Гіларі, зібралося більше сотні українських та американських журналістів. В коридорах відомства гуляли члени американської делегації. Між нами кажучи, бездоганно виглядали лише жінки та сек’юріті. Але мені подобається, що чиновники наддержави можуть приїхати на засідання стратегічної групи у костюмі та білих кросівках (шкода, що не мала фотоапарату), або ходити в краватці, яка з’їхала десь убік. “Це ознака американської безпосередності, а якщо хочеш, і некорумпованості”, - сказала я своїй колезі, яка разом зі мною зауважила пана у спортивному взутті. Втім охоронці Гіларі виглядали як народні депутати України. Мені сподобалася одна дівчина із обличчям Софі Марсо та поставою американського морського піхотинця. Було видно, що вона попри дитячий вигляд обличчя здатна на ці всі штуки, що зазвичай показують у американських бойовиках.

– Чи можу я роздивитися ваш значок? – обережно запитала я (всі охоронці мали білий значок з якимось золотим символом).

– Come in, - дозволила вона.

Поки ми чекали на брифінг, я говорила з американськими колегами. Багато з них працювали у Москві, говорять російською та читають УНІАН. Ми говорили про наші відносини США – Росія – Україна.

– Рік тому Обама взяв курс на перезавантаження із Росією, з’їздив у Москву, подякував росіянам за віддану Аляску, поїв пельменів із перепелицями, млинців із білугою. Росія дозволила використовувати свої бази для доправки військових вантажів в Афганістан. Тиждень тому президент РФ Дмитро Медведєв з’їздив до США, отримав у подарунок айпод та айфон, поїв із Обамою бургерів, порцію картоплі фрі розділили на двох.

Що буде їсти у Києві Гіларі? - цікавилася якась моя колега.

– Що вона буде їсти, зараз не знаю. Але кухарка, яка працювала в ресторані Конкорд, розповідала, що під час її візиту до Києва 1995 року у статусі дружини Білла Клінтона, Гіларі відмовилася віх всього запропонованого розкішного меню та замовила на сніданок яєчню, - відповіла я,

Мене цікавило інше, я на прес-конференції хотіла запитати голову Держдепартаменту, чому після таких російсько-американських зустрічей на вищому рівні та підкреслено теплих обіймів слідує візит високих американських політиків в Україну та Грузію та слова підтримки і запевнення, що США не будуватимуть відносини із Росією за рахунок України (та Грузії). Так було минулого року, коли після візиту Обами відбулося турне віце-президента США Джо Байдена до України та Грузії, те саме фактично відбувається зараз після візиту Медвєдєва до США.

Питання задати не змогла, їх на брифінгу була всього два, але зустріч пані Держсекретаря та голови МЗС Костянтина Грищенка та короткий брифінг мене як для початку візиту втішив. Було зрозуміло, що Гіларі Клінтон прекрасно знає ситуацію в Україні. Приблизно з восьми хвилин її підсумкового виступу на засіданні групи, де були присутні журналісти, чотири хвилини вона говорила про енергетику. Про те, що всі процеси повинні бути прозорими, і що все там повинно бути відбуватися за правилами. Такий зміст виступу не міг бути продиктований нічим іншим, як новиною про рішення Стокгольмського арбітражу, який власнику РУЕ Фірташу фактично допомогли виграти керівники енергетичної галузі України. Не знаю, що мав би відчувати в цей момент міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, однопартієць міністра ПЕКу Юрія Бойка, батька непрозорих газових схем, який вже став героєм точніше антигероєм підручників зі схем в ПЕКу.



Втім Грищенко очі в сірка не позичав, за однопартійця не соромився, виглядав цілком задоволеним та демократичним. Хочете, чи ні, але візит голови Держдепу в Україну - це подія. На прес-конференції прозвучало, як я вже казала, два запитання – від української та американської сторони.

Відповідаючи українцям, Клінтон пообіцяла, що вона й надалі стежитиме за свободою преси, та тим, чи не згоратється свобода зібрань в Україні.

Але за запитання американської колеги я потім окремо їй подякувала.

Одразу ж після завершення візиту Медвєдєва до Штатів, США затримали російських шпигунів. Тож моя колега з Вашингтон пост цікавилася, чи надалі триватиме шпигунський скандал.

– Шпигунські скандали повинні залишитися у двадцятому столітті, ми будуємо нові, конструктивні двосторонні відносини із Росією, – не стала розвивати тему пані Клінтон.

Добре, хоч внесла ясність. А то журналісти все дискутують, чи була затримка російських шпигунів зроблена з благословення Обами, чи це просто хтось з ЦРУ хотів насолити російському лобі у Вашингтоні, а саме Кісінджеру. Тепер зрозуміло, що це друге.



ПРО ЩО СВІДЧИВ ДОЩ ПІД ЧАС ПЕРЕГОВОРІВ ГІЛАРІ ТА ЯНУКОВИЧА

Після МЗСу Клінтон мала зустрічатися із президентом, потім із лідером опозиції Юлією Тимошенко, а згодом із студентами. Добираючись до Політеху, думала, що студентські зустрічі із відомими політиками завжди мають особливу атмосферу. Незалежно, хто цей лектор, Кофі Анан чи Гіларі Клінтон. Напевно, тому що дітей люблять всі. Напевно, тому що студентів хочеться у переконати у найкращому. По дорозі мені прийшла смс-ка від одного з моїх приятелів-міжнародників “Клінтон із Януковичем зустрічається, а на вулиці така злива”. Дощ був дійсно сильний, але я відписала інше: “Під час приїзду патріарха Варфоломія над Софією була веселка, а з помісною церквою нічого не вигоріло, тому не зважай на дощ. Це просто погода”.

Великий зал головного корпусу Політехнічного Університету був повний. Щоб побачити Гіларі Клінтон, багато студентів, які вже роз’їхалися додому після сесії, повернулися до Києва. Запрошення роздавалися головами студентських рад, їх отримували зазвичай активісти студентських рухів.

Зустріч на півгодини відкладалася, швидше за все Гіларі затрималася із Тимошенко. (Не думаю, що вони довго розмовляли із Януковичем, говоріння - не його стихія, але на цій зустрічі він встиг держсекретаря назвати “генеральним секретарем”. Саме генсеки та політбюро ЦК КПРС у радянські часи керували СРСР). Зустрітися із Тимошенко висловив побажання офіс Гіларі Клінтон, вони звернулися до МЗС внести таку зустріч у програму візиту. Це зрозуміло і з формальної точки зору. Бо ж за Тимошенко проголосувала половина країни. І це має пояснення з емоційної точки зору. Як вже відомо, так званий аудит уряду Тимошенко, який замовив Янукович, проводить та сама кампанія Trout Cacheris, яка в свого часу працювала проти президента США Біла Клінтона у справі Моніки Лівінськи. Всі ви пам’ятаєте як мужньо, і з якою жіночою гідністю трималась тоді Гіларі. Тому навряд чи Гіларі оцінила зусилля урядовців, які “замовили” інспекторів. Швидше за все, нормальна жінка мала би гидуватися такою ось кампанією. Але про аудит своєї діяльності Тимошенко не говорила, в неї було достатньо тем для переговорів. Готувалася вона до зустрічі ґрунтовно. Вона передала Клінтон рішення арбітражного суду Стокгольму, напевно, розповіла про політв’язня Макаренка та про згортання свобод. Напевно, розповіла, бо лекція була надзвичайно емоційно насиченою, а слова підтримки надзвичайно щирими.

“Я БИ ДУЖЕ ХОТІЛА, ЩОБ ВАС НАДИХНУВ МІЙ ВІЗИТ”

Зустріч в університеті розпочалася із виступу посла США з глобальних жіночих питань Мелані Вервір. Мелані Вервір – українка за походженням. Вона розповіла, що обидва її дідусі народилися в Україні, вона як всі українці діаспори чекала і вірила, що Україна стане незалежною і щоранку, будучи дитиною, промовляла слова нинішнього гімну “Ще не вмерла Україна”. Я не знаю, як вам читати ці слова, але якби ви їх чули, ви би повірили їй. Зал аплодував їй так само, як пізніше аплодував самій Клінтон. Мелані говорила не тою академічною українською, яку вчать іноземні фахівці з українського питання, а тією старою та трошки смішною мовою, якою говорять американські українці вдома. Вони в родинах завжди говорять українською, вони дуже хочуть, щоб їхні діти залишалися українцями. Ще вона сказала, що Гіларі Клінтон завжди допомагала і буде допомагати Україні, так як робила це на посаді першої леді та сенатора США. Ми можемо вірити, Мелані Вервір – давня подруга Клінтон.

Чи тому, що Гіларі Клінтон була після зустрічі із Тимошенко, та перебувала під враженнями від почутого, чи тому, що дітей хочеться переконати у найкращому, її сигнали щодо підтримки Америкою Україною були чіткіші, як і чіткіше проявилося ставлення до української влади:

– В України та Америки спільні цінності. Демократія будується важко, бо завжди є люди, які хочуть красти... Я сьогодні мала багато дискусій, і знаю про ваші проблеми у енергетиці, про те, що там роблять з коштами, знаю, що відбувається зараз... Це те, що стосується вашого повсякденного життя, але ви мусите вірити та боротися. Америка у цій боротьбі залишається з вами…

Моя мама багато зробила, аби я отримала добру освіту. Тепер я приймаю такі рішення, про які моя мама і не мріяла. Я дуже багато винна своїй державі. Ви теж винні своїй державі.

Демократія відбувається повільно. Як ми знаємо, вона має недоліки, але ніхто не придумав кращої форми за демократію. Ви маєте громадянське суспільство, ви маєте неурядові організації. Я дуже заохочувала не припиняти цю роботу та будувати свою державу, залишатися активними, діяти, працювати ще важче, забезпечувати ваше майбутнє. США хоче бути вашим партнером. Сьогодні ми мали другу сесію нашої стратегічної україно-американської групи, в кінці року, можливо, відбудеться наступне її засідання. У нас буде співпраця в оборонній галузі. Можлива співпраця у сфері нових інвестиційних проектів щодо енергетичної безпеки. Енергетична незалежність необхідна будь-якій державі і та, якій 234 роки, і та якій дев’ятнадцять. Ми будемо підтримувати свободу преси, свободу звернень до влади та свободу зібрань. Я говорила з вашим президентом, і він обіцяв підтримати свободу слова та верховенство права, пообіцяв викорінити корупцію. Ми вітаємо заяви та наміри, але заяви мусять мати імплементацію.

Далі Клінтон сама фактично була модератором лекції. Вона, побачивши підняту руку студента, показувала на нього долонею та йому передавали мікрофон.



Студенти задавали запитання англійською. Зазначу, що їхні запитання були не гірші, ніж деякі від професіоналів на деяких телеканалах.

– У вас відбулося перезавантаження із Росією Яким є місце України у вашій зовнішній політиці?

– Ми хотіли би мати добрі відносини із Росією. Широкі комплексні загальні стосунки…Це не означає, що ми підтримуємо те, що Росія робить у Грузії та як вона поводиться із правозахисними організаціями. Зовсім не означає. Але у нас є грунт для співпраці, ми шукаємо шляхи співпраці. Ми хотіли припинити тенденції до озброєння, це породжує нестабільність та породжує нові виклики. Тому ми хотіли би мати спільні санкції щодо Ірану. Нам важливо мати спільні погляди на події в Афганістані. Якщо Афганістан зазнає поразки, то програє не лише Афганістан, а всі ми.

– Казали, що на сьогоднішній зустрічі із президентом ви радили йому звільнити голову СБУ Валерія Хорошковського? – прозвучало друге запитання. (Питання було провокативним, бо насправді це один з американських аналітиків радив пані Клінтон порадити Януковичу звільнити Хорошковського)

– Ми не можемо давати жодних порад щодо звільнення та призначення, – відповіла Клінтон, – Але я мала довгу розмову із міністром закордонних справ та президентом та дала певні рекомендації щодо громадянського суспільства. І я хотіла би, щоб після цих зустрічей з українськими посадовцями в Україні були зроблені конкретні кроки із захисту основних громадянських прав і свобод.

Цікавим було запитання, чому США не розберуться із піратством.

Воно цікаве тим, що зазвичай українські противники НАТО дорікають Америці, що вона не може чи не хоче розібратися із піратством.

– Піратство - страшна перешкода. Пірати діють не лише у Аденській затоці. І ми не можемо бути присутні усюди. Ми працюємо із судновласниками, але не всі вони хочуть мати озброєну охорону на суднах. Ми працюємо над тим, щоб мати змогу засудити піратів, – почула у відповідь.

Одні з останніх на цій зустрічі слів Гіларі були:

– Найкраща мотивація у розбудові для демократії - це наявність громадян, які не приймають статус кво. Не зупиняйте роботу, не знеохочуйтесь. Виклики важкі, але вони не важчі, ніж ті, що раніше стояли перед Україною. Ви можете відігравати роль у прийнятті рішень. І той внесок, що ви зробите, сто разів вам повернеться. Американська адміністрація та Обама підтримує вас. І я би хотіла, щоб мій візит був для вас натхненням.



Постскриптум. Мене легко надихнути на розбудову демократії та зміцнення свободи слова. Зрештою, це моя професія. Хоча я розумію, що усі промови Гіларі, це приклад типового американського місіонерського ідеалізму (так це називають вчені – американісти) у країні, яку Штати програли, в якій їм не вдалося зреалізувати своє геополітичне бачення. Ми ж і на хвилину не сумніваємося, що США хотіли приєднати нас до Альянсу, включити у зону євроатлантичної безпеки. (Окремі західні аналітики кажуть, що США програло цю битву свідомо, побоюючись, що Росія, маючи безліч важелів, у випадку відходу України просто влаштує другу Осетію).

Ряд заяв Гіларі і на підтримку опозиції і на підтримку влади, комічне прохання президента до “генсекретаря” Клінтон підтримати Україну у зв’язку із її позаблоковістю (цікаво, чи помітив би наш президент, якби його оточення знову змінило зовнішній курс на протилежний) свідчать, що США прийшла до найменшого знаменника.

Урядовці США поки що будуть просто приїжджати, виконувати роль промоутерів миру та стабільності. Не будемо сумувати. У нас багато роботи. Тієї, про яку казала Клінтон. Зрештою, ми всі заборгували своїй державі. А хіба вона не заслуговує на краще?

Лана Самохвалова

Що дає Україні угода з США по ядерній енергетиці?

Мій багаторічний досвід роботи в комітеті по ПЕК та у Міністерстві екології та ядерної безпеки підказує мені, що домовленість президентів України та США щодо відмови України до 2012 року від запасів урану, збагаченого на 20%, та переорієнтації дослідницьких центрів на роботу з низькозбагаченим паливом відповідає національним інтересам України. Відмова від запасів урану відкриває нові можливості для ефективної співпраці з США у мирному використанні ядерної енергії.

Використовувати високозбагачений уран ми не можемо через міжнародні зобов'язання щодо виключно мирного використання ядерної енергії. Водночас уран, збагачений на 20%, все одно є непридатним для виготовлення ядерної зброї, оскільки для цього потрібна більш висока його концентрація.

Я переконаний, чим більше Україна буде відкрита для співпраці з такими цивілізованими країнами, як США, в ядерній галузі, тим вищим буде рівень її безпеки в стосунках з іншими країнами, – в тому числі, з РФ.

Маю надію, що україно-американська угода передбачає співробітництво у галузі виробництва власного ядерного палива. Це було б ще одним важливим аспектом співпраці України та США.

Юрій Костенко

Передача всіх запасів високозбагаченого урану США – це диверсія проти безпеки держави

Рішення РНБО про передачу Сполученим Штатам Америки останніх запасів високозбагаченого урану з України напередодні візиту Віктора Януковича до Вашингтона та підтвердження цього рішення у спільній заяві Президентів України та США від 12 квітня 2010 року є диверсією проти національної безпеки України. Це рішення свідчить про те, що кожен кримінально-олігархічний клан, який перебуває при владі в Україні, діє на ослаблення нашої держави та зниження її обороноздатності.

Влада легко знищує навіть можливість відновлення ядерного статусу України, хоча останній міг би стати запорукою безпеки України. Для цього, зважаючи на те, що Україна за запасами урану займає шосте місце у світі, а за запасами цирконію – третє, наша держава повинна створити свій замкнутий ядерний цикл.

Ми усвідомлюємо, наскільки важко сьогодні здійснити це завдання. За 18 років Незалежності Україна не зробила жодного кроку, щоб створити власний ядерно-паливний цикл та не залежати у цьому питанні від Російської Федерації. Штучно створені умови, коли Україна не може забезпечити свої АЕС ні ураном, ні цирконієвими трубками для ТВЕЛів – при наявності величезних розвіданих запасів урану і цирконію, ні технологією конверсії та реконверсії урану, ні виготовленням паливних пігулок, ні виділенням тепловиділяючих збірок. Ми не створили українського реактора. Україна не готує фахівців у галузях розвідки, видобутку та збагачення природного урану. У 1995 році українські владоможці всупереч здоровому глузду віддали перемогу російському "ТВЕЛу" в міжнародному тендері на будівництво заводу фабрикації ядерного палива. Півтора десятка років Україна вдає, що будує спільно з РФ, цей завод, хоча донині не вибраний навіть майданчик для будівництва.

Тепер, передаючи останні запаси високозбагаченого урану, влада знищує навіть теоретичні можливості відновлення ядерного циклу. Зараз уран зберігається у Харківському фізико-технічному інституті та в Севастопольському національному університеті ядерної енергії та промисловості (за неофіційною інформацією це мінімум 50 кілограмів високозбагаченого урану, що дорівнює 1000 кілограмам збагаченого урану). Ще одним наслідком передачі урану США стане втрата українськими вищими навчальними і дослідницькими закладами необхідної для їхнього функціонування сировини. Тобто Україна не зможе готувати спеціалістів з ядерної фізики, а вчені не зможуть займатися дослідницькою діяльністю, що поставить хрест на українській науці в цьому напрямку.

Рішення РНБО України "співпало" у часі з підписанням нової угоди між США і РФ про заходи щодо подальшого скорочення і обмеження стратегічних озброєнь. У ній не прописані гарантії безпеки для України, не зважаючи на те, що Росія, як один із гарантів безпеки України, неодноразово порушувала Будапештський меморандум (конфлікти довкола о. Тузла та Керченської протоки, прямі погрози, брутальний політичний та економічний тиск, регулярні спроби піддати сумніву територіальну цілісність України з боку посадових осіб Росії).

З огляду на загрози, які стоять перед Україною, рішення РНБО про передачу всіх запасів високозбагаченого урану США – це диверсія проти безпеки держави, капітуляція перед дядьком Семом без жодних гарантій на випадок агресії Росії. Влада має пам'ятати, що державна зрада – це найтяжчий злочин проти нації і рано чи пізно винні у зраді будуть покарані.

Оскільки Українська держава зобов'язана забезпечувати реальний суверенітет Української нації, Всеукраїнське об'єднання "Свобода" вважає, що це можна зробити через відновлення ядерного статусу України, розробку власної ядерної програми і створення тактичного ракетно-ядерного арсеналу держави.

Олег Тягнибок

«Українсько-масонська змова», або Коли Президентом США виберуть українця

Чим ближче до виборів тим ближчою стає «білизна» наших політиків до виборців, людей починає цікавити все пов’язане з особою кандидатів: їхнє віровизнання, до якої школи ходили і з ким приятелюють. Не на останньому місці й питання національності. Проте чимало українців знайшли собі нову батьківщину і представляють політичний бомонд у суспільствах, де звучать інша мова, де існує інша культура, де українці є меншиною

Остап ОДУШКІН

Наші співвітчизники розпочали підкорення політичного Олімпу інших держав ще багато століть тому. Згадаймо хоча б королеву Франції Анну чи «таємного радника» турецького султана Роксоляну. Однак політичну діяльність в її західному демократичному варіанті, українці поза межами України розпочали не так вже й давно. Канада, США, Росія, Франція,Польща – ось далеко не повний перелік країн, політика яких формується без участі українців.

Перший «обраний» українець

Вперше українця обрано до демократичного парламенту західної держави у 1926 році – ним став канадець українського походження Михайло Лучкович, котрий «пройшов» до федерального парламенту Канади. Другим значним парламентарієм, який вперше підняв українське питання на державному рівні іншої країни, став також канадець Антін Глинка. Народившись ще в Україні (під Тернополем), він зумів перемогти у виборах до парламенту Канади у віці 33 років (1940), ставши представником не лише свого округу, але й усієї української громади Канади. В цей час головні політичні партії не висували кандидатів українського походження в федеральний парламент, тож розраховувати на підтримку потужної політичної сили було марне, успіх залежав лише від особистих якостей претендента.

А. Глінка запам’ятався переважно з двох причин. Перша: він єдиний, хто домігся, аби Канада прийняла українських біженців Другої світової війни, що спричинило третю хвилю еміграції. Друга: за тиждень до створення Організації Об’єднаних Націй А. Глінка виступив у канадському парламенті з пропозицією, щоб Україна була представлена в ООН представниками українських організацій з-поза України. Ймовірно з причини уникнення можливого конфлікту стосовно представництва України, протягом кількох днів Радянський Союз і західні країни погодилися надати місце в Організації для УРСР і визнати її засновником ООН. Навіть в ті часи під час виборів намагалися використовувати технологію двійників, щоправда не імен, а національності – для того висували ще одного представника українських канадців, таким чином забираючи голоси в іншого представника українських інтересів.

Українці з роками набирали дедалі більшої політичної ваги – розквіт почався в 70-х і досяг апогею в 90-х роках. Власне тоді прем’єром провінції Саскачеван стає на тривалий час канадець українського походження – Рой Романов, соціал-демократ за переконаннями і член Нової демократичної партії. «Канадський націоналіст, що при кожній нагоді згадує про свою українську спадщину» - так характеризували одного з найконтроверсійніших політиків Канади, який у 28 років уже засідав в парламенті провінції – прем’єр з 1991-го. В цій же ж провінції лейтенант-губернаторами (представниками королеви) були Сильвія Федорук і Степан Воробець – останній є першим українцем, який обійняв подібний пост у Канаді.

Траплялися і моменти, коли в один період всі найважливіші посади в провінції обіймали канадці українського походження, так, наприклад, Манітобою керували самі українці – прем’єром був Гері Філмон, лейтенант-губернатором Петро Ліба, мером Вінніпега – Глен Муррей, а начальником кольори українського прапора знайшли своє відображення в символіці Вінніпега. Така ситуація відображала становище канадських українців на їхній новій Батьківщині – впевнені в собі, заможні будівничі канадської нації інтегровані у самий вир політичного і громадського життя в Канаді. У 2002 році у федеральному парламенті і парламентах провінцій, виконавчих органах і суді працювала понад сотня українців (за деякими даними, серед національних меншин Канади українці і євреї мають найбільшу кількість членів парламенту після німців). Українці працювали мерами канадських міст (Едмонтона, Ошави), міністрами в федеральному та провінційних урядах (М. Стар – міністр праці, Н. Кафік – міністр мультикультур, Н. Андрі – міністр оборони, Е. Стельмах – міністр сільського господарства etc.), сенаторами (П. Юзик і Р. Андрейчук), суддями Верховного Суду Канади (Джон Сопілка).

Нові іммігранти з інших країн розглядають тепер українців як майже корінну націю Канади. Тепер не є дивним факт, що кілька українців кандидують в одному окрузі від різних партій, оскільки зараз їхньою метою є не стільки представлення інтересів української громади в органах влади, скільки представництво своїх виборців, своїх політичних партій, адже українці в Канаді є інколи «більшими канадцями», ніж інші мешканці країни. Пригадую лекцію одного канадського професора під час літньої школи в Гельсінкі. Він намагався окреслити канадську ідентичність, стверджуючи, що канадці стали досить замериканізованими, хоча, зауважив він, величезна частина канадців українського походження (особливо у провінції Британська Колумбія) досі зберігають власне канадську ідентичність, як суто канадську, відмінну від американської. Моя розмова з корінними канадцями про загальний імідж українців в Канаді підтвердила значний авторитет українців в країні, їхню працьовитість, надійність, щирість та вірність.

Канада виховала і першого українця, який став главою іншої держави – колишнього генерал-губернатора Канади – Рамона Джона Гнатишина (депутата канадського парламенту з 1974 року, міністра декількох Кабінетів) – цей нащадок вихідців з України протягом п’яти років (1990-1995) очолював найстарішу канадську політичну інституцію (існує з 1608 року). Канада як парламентська республіка монархія і конституційна монархія визнає королеву главою держави. Проте де-факто главою держави є генерал-губернатор, який представляє королеву і призначається нею за поданням прем’єр-міністра Канади. Ця країна за часів генерал-губернаторства Р. Дж. Гнатишина одна із перших визнала незалежність України в 1991 році та встановила з нею дипломатичні відносини, а Р. Дж. Гнатишин відвідав з офіційним візитом нашу державу та родинні місця.

США та українці

Політичне життя Сполучених Штатів Америки також не обходиться без участі українців. Найвищу виборну посаду Демократичної партії в американському Конгресі до недавнього часу очолював американець українського походження Давид Боньор. Посада Congressional Democratic Whip (посада дещо відповідає посаді голови фракції в українському парламенті) є найвищою в політичному житті США, якої будь-коли досяг нащадок українських емігрантів (а також яку коли-небудь обіймав представник штату Мічиган). З 1991 до 2002 року Д. Боньор був основним законодавчим стратегом демократів у Конгресі (виконуючи функції Congressional Democratic Whip), в обов’язки якого входили підрахунки голосів і забезпечення присутності конгресменів-демократів під час важливих голосувань.

Його батька свого час обирали мером Східного Детройта, тож не дивно, що й син також заангажувався в політику. Д. Боньор навчався в католицькій семінарії і мріяв стати священиком, служив у В’єтнамі, а з 27 років засідав у парламенті штату Мічиган і вже понад чверть століття в Конгресі є прихильником теології звільнення (суспільство слід змінювати політичним шляхом, звільнивши його від соціальних та політичних несправедливостей). Він виступає проти абортів та постійних торгівельних відносин з Китаєм, підтримав акцію НАТО в Югославії, є противником використання «таємних доказів» (засекречена інформація, з якою не потрібно ознайомлювати особу, проти якої вона може бути використана) проти підозрюваних терористів та інших (у 2000-му він запропонував Генеральному прокуророві піти у відставку за використання «таємних доказів», назвавши сам факт використання акцією подібною до дій гестапо), він був одним з ініціаторів розгляду резолюції, що засуджувала б масакру вірмен під час Першої світової війни (проте на прохання Б. Клінтона і М. Олбрайт, резолюцію не було висунуто на розгляд).

Виборчі кампанії Д. Боньор не були легкими. Респубілканці серйозно боролися проти нього, коли він балотувався в Конгрес: проводилися зміни меж округів, щоб округ Боньора включав менше районів з прихильниками демократів; запрошували балотуватися сильних і популярних кандидатів (наприклад, держсекретаря).

Неукраїнські українці за кордоном

Окрім політиків українського походження існує велика кількість політиків інших національностей (які самі або їхні предки є іммігрантами з України), що досягли успіху на політичній арені інших країн. Один із них, кандидат на посаду віце-президента США під час президентської кампанії кандидата від Демократичної партії США А. Гора, - колишній генеральний прокурор і перший єврей, номінований на посаду віце-президента – Д. Ліберман (чиї предки походять з Чернівців). Авторитет Д. Лібермана був досить великий, щоби дозволити собі відкрито і жорстко критикувати з трибуни Сенату Б. Клінтона під час скандалу з М. Левінські, хоча під час голосування з питання імпічменту президента він проголосував проти. Як ортодоксальний єврей Д. Ліберман не працював і не проводив кампаній по суботам.

Україна виховала цілу низку політиків для новоствореної в 1949 році держави Ізраїль. І прикме тно, що трирізн перші з п’яти прем’єр-міністрів Ізраїлю народилися в Україні. Так, другим (1954-55) був Моше Шарет, народжений у Херсоні. З 1963 по 1969 рр. уряд Ізраїлю очолював Леві Ешколь (родом з-під Києва). А одразу після нього – Гольда Маєр (народилася в Києві). Крім того, багато вихідців з України керували різними міністерствами та політичними партіями, серед них найвідоміший Натан Шаранський (лідер партії «Їзраєль б’Аліях» та власник кількох міністерських портфелів) .

В Польщі в перший демократично обраний парламент (Сейм) в 1990 році було обрано поляка українського походження професора Володимира Мокрого. А ще відомий українець, Мирослав Чех, який обіймав одну з найвищих посад (генерального секретаря) ліберальної партії польської інтелігенції Унії Свободи, який протягом кількох каденцій засідав в польському Сеймі (поєднуючи одночасно посаду заступника голови Організації українців Польщі).

У 1993 році у Франції наклав на себе руки тодішній прем’єр-міністр з українськими коренями П’єр Береговуа (1992-1993) – лідер соціалістичної партії з 1969 року, що керував кількома міністерствами до і під час президентства Ф.Міттерана (міністр економіки і фінансів, індустрії та бюджету). За час його прем’єрства у Франції була найнижча інфляція.

Росія яскріла і яскріє цілою плеядою політиків українського походження чи просто вихідців з України. Найвідоміші з них – В. Матвієнко та А. Хрістенко, лідер ліберальної партії «Яблоко» Г. Явлінський (зі Львова), П. Швидкой та інші.

Ще багато українців, про яких ми просто не знаємо, сходили на політичний Олімп у різних кінцях світу, проте національність в політиці завжди відігравала значну роль (часто негативну), тому й люди, які намагалися досягти успіху в політичному житті в інших суспільствах часто приховували своє походження або намагалися не акцентувати на ньому.

Незважаючи на своє походження, більшість українців, будучи обраними до законодавчих і виконавчих органів інших країн, переймалися й обстоювали інтереси своїх виборців і своєї нової батьківщини, не забуваючи при цьому про свою колишню, проте пріоритетом для них завжди були і є їхні безпосередні виборці. Сподіваємося для наших депутатів інтереси українських виборців і України (які не суперечитимуть загальнолюдським принципам) теж будуть пріоритетними незалежно від їх походження, а виборців більше цікавитимуть професійні здібності і доробок кандидатів, їхні політичні погляди та переконання.