Україна намірилася відкрити нафтопровід Одесса–Броди за призначенням

Росія завантажує трубу, тільки щоб не допустити аверсу. Україна може постачати озброєння в Баку, тоді як Єреван підтримує і озброює Москва. Білорусь приєднається до ГУАМ?..

17 листопада може відбутися важлива подія в житті України. Як заявив перший віце-прем`єр Білорусі Володимир Семашко, цього дня відбудеться перше прокачування нафти трубопроводом Одесса-Броди в аверсному режимі (тобто «в прямому» напрямку, а не в зворотному). В історії енергетичної політики незалежної України починається новий етап.

До останнього часу трубопровід Одеса – Броди був чимось на зразок відгалуження російської трубопровідної системи: ним російська компанія ТНК-ВР качала «чорне золото» в чорноморські порти. Варто нагадати, що спочатку труба, на прокладання якої було витрачено 100 мільйонів доларів, створювалася для прокачування легкої каспійської нафти на нафтопереробні заводи Західної Європи, але з 2004 року використовується в реверсному режимі. Для доведення трубопроводу до польського Плоцька не вистачило політичної волі і реального наповнення енергоресурсами, хоча Віктор Ющенко, коли був главою держави, навіть видавав укази про переведення використання трубопроводу Одеса – Броди в аверсний режим.

Аналогічне розпорядження видав і Віктор Янукович у жовтні поточного року. Йому передував візит до України президента Венесуели Уго Чавеса, під час якого сторони домовилися про транзит територією нашої країни енергетичних ресурсів для потреб Білорусі. Остання перестала одержувати дешеву російську нафту внаслідок введення на неї Москвою експортного мита (про перспективи створення Союзної держави Росії і Білорусі тепер згадують хіба що нецензурними словами), і Олександр Лукашенко знайшов джерело рідкого палива в далекій центральноамериканській країні. Віктор Янукович навіть запевнив, що ця домовленість не завдасть шкоди російській стороні, хоча навряд чи такий варіант розвитку подій сподобався Кремлю. На першому етапі планується використовувати залізничний транспорт, але в 2011 – 2012 роках Україна готова задіювати і нафтопровід Одеса – Броди.

Володимир Путін

Взагалі друга половина жовтня 2010-го стала дуже цікавою в енергетичному розрізі. Російський прем`єр Володимир Путін не став підписувати угоду про постачання нафти українською територією під час свого візиту до Києва. Не секрет, що ТНК-ВР (читай – російська влада) завантажує нафтопровід Одеса – Броди скоріше не для вирішення економічних проблем, а щоб не допустити його аверсного використання Україною. Нагадаємо, що ця труба стала одним з наріжних каменів організації ГУАМ, яка за часів Кучми претендувала на формування альтернативної російської позиції на пострадянському просторі.


Тим цікавіше виглядає заява президента Азербайджану Ільхама Алієва про готовність забезпечити збільшення поставок нафти трубопроводом Одеса – Броди в аверсному напрямку. Алієв прибув до Києва наступного дня після Путіна. Трубою можна прокачувати близько 9 мільйонів тонн нафти в рік, але Білорусь не збирається жорстко прив`язуватися до українського нафтопроводу. До логістики тут домішується і політика: Мінськ налагоджує відносини з Європейським Союзом, тому частина венесуельських поставок проходитиме через морські порти балтійських країн. Тому каспійська нафта може виявитися додатковим наповнювачем для української труби.

Віктор Янукович та Ільхам Алієв

Не менш цікавою є недавня заява Ільхама Алієва щодо перспектив урегулювання карабахського конфлікту з Вірменією. Вона прозвучала напередодні дня голосування на виборах до парламенту закавказької республіки і невдовзі після зустрічі азербайджанського і вірменського президентів у Москві. Алієв не виключив відновлення територіальної цілісності Азербайджану збройним шляхом, якщо дипломатичні зусилля зайдуть у безвихідь. Стає зрозумілою зацікавленість Баку в співпраці з Києвом – Україна залишається серйозним гравцем на ринку озброєнь, тоді як Єреван підтримує і озброює Москва. Зміцнення українсько-азербайджанських відносин може привести до пожвавлення практично замороженого ГУАМ. Хай без Молдови, яка охолола до цього проекту, зате за участю Грузії, також пов`язаної з Азербайджаном нафтопроводом Баку, – Тбілісі – Джейхан. Чого на світі не буває: до ГУАМ може підключитися і Білорусь, що перестала рівнятися на Москву.


Олександр Лукашенко

Росія, що сприймає пострадянський простір як власний задній двір, де всі мешканці рівні, але деякі рівніші, якщо на те є санкція Кремля, до подібного розвитку ситуації байдуже поставитися не зможе. І вирізаний із телепрограми «Большая разница», яка транслювалася в Україні, сюжет про «Віктора Всемогутнього» може виявитися квіточками в порівнянні з тим інформаційним накатом, який може організувати російське ТБ на Януковича. Не секрет, що в українського президента вистачає больових точок, а російська влада вважає за краще не обмежуватися напівнатяками. Олександр Лукашенко вже відчув це, як то кажуть, повною мірою. Чи вистоїть Віктор Янукович перед можливим інформаційним ударом? Чи достатньо в офіційного Києва сил і можливостей для діалогу з Москвою і захисту власних економічних інтересів? Питання залишаються риторичними.


У будь-якому випадку 17 листопада фактично відбудеться перше комерційне прокачування нафти нафтопроводом Одеса – Броди в аверсному режимі. Вперше за 8 років після здачі трубопроводу в експлуатацію він працюватиме в плановому напрямку, що виглядає політично і економічно вірним кроком. В іншій країні це означало б і посилення позицій країни в боротьбі за контроль над власною ГТС, але українське керівництво поки не давало підстав підозрювати себе в здатності розігрувати стратегічні многоходівки. Хоча охолодження відносин між Києвом і Москвою наявне, остання безумовно спробує нав`язати свою волю, адже в Кремлі давно сприймають енергетичні питання такими, що вимагають підвищеної уваги.

Євген Магда

Генпрокурора призначено, питання залишились

Чому на одну з найвищих посад у правоохоронній системі призначають працівника з доганою в особовій справі?.. За які заслуги син Пшонки став депутатом від ПР і головою парламентського підкомітету?

Парламент 292 голосами (як сказав Володимир Литвин, майже конституційною більшістю) призначив Віктора Пшонку на посаду генерального прокурора України. Камери великим планом дали задоволене обличчя Віктора Януковича, який особисто представляв Верховній Раді свого давнього донбаського приятеля і кума.

“Златоуст” від фракції ПР Михайло Чечетов учора як у воду дивився, пророкуючи близько 300 голосів депутатів “за Пшонку”. Щоправда, якось дивно пояснив причину такої одностайності: «він не віддає свою прихильність жодній з політичних сил». Лукавив пан Чечетов – новий генпрокурор є стовідсотково людиною президента і Партії регіонів. І син його є депутатом парламенту від цієї «провідної сили сучасності».

А які ж іще має чесноти цей пан, які дали йому підстави та можливість замінити на високій посаді Медведька.? Крім належності до великого і потужного братства «донецьких»?

Отут до Віктора Пшонки є багато запитань, на які досі не отримано відповідей. Зокрема, ідеться про розслідування резонансних справ, які він курирував на посаді першого заступника генпрокурора. Сьогодні у ВР він укотре пообіцяв якнайшвидше розкрити справу про зникнення харківського журналіста Климентьєва. Мовляв, у Харкові працює «потужна слідчо-оперативна група» з керівників МВС, з центрального апарату і центрального апарату Генпрокуратури.

Це вже не перша аналогічна обіцянка Віктора Павловича, але слідчий віз і нині там. Чи не тому, що зниклий безвісти журналіст розслідував зловживання місцевого прокурора?

Багато питань залишається відкритими й щодо більш віддалених у часі етапів службової кар’єри пана Пшонки.

29 листопада 2004 року, виступаючи на мітингу на Майдані Незалежності, Петро Порошенко заявив, що «заступник генпрокурора, колишній прокурор Донецька Пшонка віддав уночі наказ про застосування сили проти учасників акції непокори, які блокують адміністративні будівлі». Якщо точніше, 27 листопада 2004 року, приблизно о 17.00 заступник генпрокурора Віктор Пшонка виніс постанову, у якій керівництву МВС доручалося «вжити заходів» щодо розблокування будинків Адміністрації президента й Кабінету міністрів.

Саме ця постанова й стала підставою для наказу підрозділам внутрішніх військ МВС, які розташовувалися в п’яти центрах навколо Києва, рухатися на Майдан Незалежності. Тоді прихильники кандидата в президенти Віктора Ющенка заблокували виїзд підрозділів ВВ з місць їхньої дислокації, і лише чітка позиція окремих керівників Збройних Сил та представників правоохоронних органів не дали розвинутися силовому сценарію.

Чи усвідомлює Віктор Пшонка, що його підпис міг спричинити силовий (можливо, навіть збройний) громадянський конфлікт, коштувати життя тисячам людей? Автору не вдалося розшукати якихось свідчення того, що цей пан усвідомив неприпустимість таких дій і що якимось чином розкаявся в них. На жаль, доводиться припустити: він і сьогодні готовий на будь-що, аби виконати волю високого начальства.

Залишається без відповідей також багато запитань щодо розслідування страшної смерті тележурналіста зі Слов’янська Ігоря Александрова, по-звірячому забитого бейсбольними битами у 2001 році. Нагляд за цим розслідуванням здійснювала Донецька обласна прокуратура на чолі з паном Пшонкою.

Наскільки відповідають дійсності тодішні заяви двох краматорських “убозівців” Солодуна та Сербина, котрі звинуватили Пшонку в причетності до злочинного угруповання його кума Бантуша «17-а ділянка» й „кришуванні” останнього?

Чи правда, що в останній телепередачі покійного мала фігурувати фотографія сина Віктора Пшонки Артема в компанії з членами організованого злочинного угруповання? Куди зник відеозапис телепередачі, матеріали якої бачили співробітники Александрова? Чи правда, що, як повідомляли ЗМІ, були наявні фотографії і самого Віктора Пшонки в теплій компанії з бандитами, котрі безслідно зникли після обшуку у квартирі вбитого Александрова?

І що це був за прокурорський нагляд за ганебним судовим розглядом справи нещасного „терпили”, бомжа Юрія Вередюка, невинно убієнного порцією отрути, на якого намагалися „навісити” вбивство Александрова? Мовляв, хирлявий чоловічок одразу кількома битами забив до смерті журналіста. Як повідомляло «Дзеркало тижня», «прокурору області Віктору Пшонці було винесено догану за «незабезпечення належного нагляду за розслідуванням кримінальної справи за фактом убивства журналіста Ігоря Александрова». Про це Святослав Піскун заявив у парламенті країни».

До речі, догану знято? Якщо знято, то за які успіхи? Що, справу Александрова нарешті розкрито? А як виглядає призначення на одну з найвищих посад у правоохоронній системі працівника з доганою в особовій справі?

Повторю також запитання зі своєї статті чотирирічної давності, оскільки на них відповідей так само немає:

Чи правда, що по службовій драбині Віктора Павловича „пхав” його старший брат Микола – член Верховного Суду України, особистий друг генпрокурора Михайла Потебенька? Чи правда, що дотримуючись цієї „доброї” сімейної традиції, сам Віктор Пшонка щосили просував кар’єру свого сина Артема, який у 28 років уже мав звання в прокуратурі, яке відповідає званню полковника? За які заслуги? І за які заслуги Артем Пшонка став депутатом від Партії регіонів і головою парламентського підкомітету?

Чи правда, що Піскун у серпні 2002 року намагався відсторонити від посади обласного прокурора Пшонку, оскільки мав підстави вважати, що той вигороджує справжніх винуватців трагічної аварії на шахті ім. Засядька? Чому жоден з керівників шахти так і не поніс покарання? Чи правда, що від ганебної відставки Пшонку врятувало лише заступництво тодішнього гепрокурора Геннадія Васильєва та прем’єра Віктора Януковича?

Звідки прокурор Віктор Пшонка взяв ті сотні тисяч гривень, які він „щедро” дав на побудову в селі Сергіївка Слов’янського району жіночого монастиря Свято-Сергіївська обитель і храму при ній? Невже з прокурорської зарплати?

На жаль, складається враження, що мають слушність версії тих оглядачів, котрі пов’язують призначення цього персонажа на посаду генпрокурора з намірами найвищої влади доконечно розправитися з політичними опонентами. Адже це «такі орли, що готові на все».

А як же пристойний міжнародний імідж і всякі там євроінтеграції?

Микола Писарчук

Чи призначать «стрілочником» Хорошковського, або Примушування до демократії по-німецьки

Інцидент з викручуванням рук керівнику українського представництва Фонду «Конрада Аденауера» Ніко Ланге в столичному аеропорту «Бориспіль», схоже, просто замовили. Це скандал, призначений не «для зовнішнього користування», а для вирішення внутрішньополітичних проблем української бюрократії. У свою чергу, схоже, це означає, що в партії влади загострилася підкилимова боротьба, що й виплеснулося на поверхню. Її мета, схоже - усунення з посади нинішнього голови Служби безпеки України.
Ніко Ланге

За повідомленням низки ЗМІ і дипломатичних джерел провина колишнього солдата Бундесверу і колишнього нештатного викладача міжнародної політики в Університеті Грейфсвальда Ніко Ланге в тому, що він консультує українську політичну опозицію і тим самим завдає непоправного збитку національній безпеці України. Правда, сам Ланге «не бачить політичного підтексту в його десятигодинному сидінні в аеропорту «Бориспіль».

Але найскандальніша і несподівана інформація, яка з`явилася як результат PR-творчості невідомих політичних диригентів і великих фінансових витрат полягає в тому, що «президента України можуть не пустити до Німеччини через інцидент з паном Ланге».

У зв`язку з цим «драма в Борисполі» може мати набагато цікавіші наслідки, ніж це здається.

По-перше, якщо чутки про активне «консультування» української опозиції західними дипломатами правда, це означає лише те, що іноземні дипломати, керівники численних Фондів, акредитованих при МЗС України поводяться так, як це дозволяє їм робити українська влада.

Адже, як відомо, Віденська конвенція 1961 року чітко регламентує поведінку дипломатів у країні перебування, а численні іноземні фонди мають статути і, звичайно, зобов`язані дотримуватися букви і духу міжнародного й українського законодавства.

Погодьтеся, складно уявити собі ситуацію, коли автор цих рядків приїхав би до Німеччини і, володіючи повноваженнями представника, наприклад, Партії регіонів як керівник фонду імені «Віктора Януковича», зібрав «клуб» противників Ангели Меркель і закликав опозицію об`єднатися в цілях усунення німецького канцлера від влади. Упевнений, читачу, ви погодитеся, що після цього німецька влада навряд чи обмежилася б тим, що автора на десять годин затримали в аеропорту. Набагато ймовірніше, що запакували б до психлікарні на лікування, а потім передали б українським лікарям зі своїми суворими рекомендаціями і пігулками.

Отже, на скромну думку автора цих рядків, особливо коментувати поведінку тих, хто приймав рішення не пускати Ніко Ланге до України, немає бажання. Судячи з усього, «інцидент в аеропорту» був схвалений політично на найвищому рівні. Як правило – це узгоджене рішення МЗС, СБУ, відповідних чиновників, відомств і органів адміністрації президента й кабміну.

Але що вийшло в підсумку?

Українські «компетентні органи» можуть стати «крайніми», з`явитися перед рідним обивателем, як «удова, яка сама себе висікла».

І ось тут, схоже, криється головна політична інтрижка недозволеної розкоші вимушеного сидіння пана Ланге в аеропорту.

Бо, ситуація, схоже на те, може розвиватися таким чином, що останнім крайнім у всій цій історії стане глава СБУ пан Валерій Хорошковський.

Якщо перед робочим візитом президента України Віктора Януковича до Німеччини дійсно опиниться огорожа вимог і протестів німецьких непідкупних політиків і дипломатів, то «цапом відбувайлом» з імовірністю на всі 100 призначать саме главу СБУ.

І, схоже, що шахову партію, де «білими фігурами» грали якісь загадкові політики в оточенні Президента Януковича, наперед продумали. Причому не тільки весь сценарій спектаклю в аеропорту, але й політичні наслідки для того, кого готують на заклання.

Це ж, у свою чергу, теж на скромну думку автора цих рядків, означає, що в українській партії влади йде прихована, завуальована боротьба за лідерство, або, принаймні, бійка за наближеність до тіла президента, за інструменти, засоби і способи, за допомогою яких приймаються доленосні для виживання, збереження влади й бізнесу рішення.

Валерій Хорошковський

І в цих обставинах Валерій Хорошковський – це та важка шахова фігура, проти якої, схоже, грають не за правилами. Значить, він «когось і чимось дістав», він «зарвався», «він багато на себе бере». А може й ні, - домисли, плітки.

Може, стає небезпечним для «інших» людей влади. Тому ці «інші» вирішили призначити його політиком, який небезпечний для української демократії, з Німеччиною Україну хоче посварити. Не геть чисто тобі цугцванг, - агресивний, відчутний і цілком матеріальний. Тому свідок - реальний пан Ланге.

Хоча якщо це так, позитивний момент цієї історії полягає в тому, що в оточенні Януковича багато груп впливу, які і є псевдодемократією української влади. Недаремно класики говорять, що після будь-якого захоплення влади або революції йде внутрішньовидова боротьба, на відміну від бійки класової.

Боротьба колишніх союзників і друзів, контроль за опонентами, бажання розставити своїх людей на ключові посади у владі - це хоч невеликий, але крок від політичного застою у відсутності ефективної і організованої політичної опозиції.

Судячи з підсумків бенефісу Валерія Хорошковського на «Свободі з Савіком Шустером», то він успішно відбив перші чорні PR-атаки. Але війна українських політичних джунглів триває і стрімко наростає. Отже, ми, обивателі, станемо її, слава Богу, не учасниками, а спостерігачами.

Віктор Тимошенко

Що означає призначення Портнова

Юлія Тимошенко втратила ще одного члена своєї команди – свого головного соратника й юриста Андрія Портнова. Віктор Янукович призначив Портнова заступником голови Адміністрації Президента. Там він відповідатиме за питання судової реформи та судоустрою. Ми запитали в експертів, що означає призначення Андрія Портнова?

Сергій Соболєв, прем’єр-міністр опозиційного уряду:

ЧИМ ШВИДШЕ ВСІ ГРУПИ РИЗИКУ ПРОЯВЛЯТЬСЯ, ТИМ КРАЩЕ БУДЕ ДЛЯ ТИМОШЕНКО І ЇЇ КОМАНДИ

Гадаю, про це треба питати в Адміністрації Януковича. Також це питання міг би добре відкоментувати Степан Гавриш, який має такий самий досвід. Він представляв інтереси Януковича в судах, а потім працював у Секретаріаті Ющенка.

Мені важко сказати, чим вчинок Портнова був зумовлений… Реальну причину ніхто вам не скаже.

Які групи ризику ще є в БЮТ? Знаю одне – чим швидше всі ці групи ризику проявляться, тим краще буде для Тимошенко і її команди.

Віктор Небоженко, політолог:

КОЛИ ПОРТНОВ ВТІЛЮВАТИМЕ РЕФОРМИ, ВІН ЗІТКНЕТЬСЯ З ТИМ, ЩО УСІ СУДИ ПІДПОРЯДКОВАНІ ЯНУКОВИЧУ

Портнова не можна змішувати в одну купу з нинішніми представниками БЮТ. Тому що більшість депутатів прийшли в БЮТ по комерційних каналах. Тепер вони йтимуть за переможцем, вимагати від них мужності не варто, бо ці перебіжчики купили квитки й виходять на тій станції, яка їм потрібна.

Так, Портнов був одним з сильних юристів БЮТ, він був одним з цінних набутків Тимошенко. Звісно, це удар по БЮТ.

Є інша проблема – ті самі причини, які призвели до конфлікту Портнова з найближчим оточенням Тимошенко, ті ж самі причини й приведуть його до конфлікту в Адміністрації Президента. Загостриться проблема навколо судової системи в Україні… Справа в тому, що Портнов заявляє, що він займатиметься судовою реформою в Україні, в той час, коли судова реформа в нас відбувається, тихо, безшумно і без будь-яких портнових. Йдеться про те, що сьогодні Янукович розставляє на однаковій відстані від себе всі види судів, незалежно від їх ієрархій, напрямку й легітимності. Тобто він усіма судами користується залежно від своїх політичних потреб.

Зі словом «реформи» у нас завжди виникають позитивні асоціації, але часом буває і навпаки. Реформа може бути й перебудовою влади. Наприклад, ми з вами не помітили, як ми перейшли від парламентсько-президентської республіки до чисто президентської. Без будь-яких конституційних змін. Сьогодні в країні всі гілки владі підконтрольні Януковичу.

Тому коли Портнов захоче втілювати якісь реформи, то він зіткнеться з тим, що насправді реформа вже відбулася – усі суди підпорядковуються Януковичу. І незабаром Портнов буде змушений пояснювати свою присутність у Адміністрації.

Крім того, у нього напевне будуть складні відносини з чисто донецьким представництвом в юридичних колах, Наприклад, з Оленою Лукаш, яка завжди вважалася сильним юристом серед донецьких політиків. А вони обоє в Адміністрації, тому якісь суперечності невідворотні. Чим це закінчиться? Теж важко сказати.

Гадаю, з Портнова не варто робити зрадника й шпигуна. Те, що він вступить у конфлікт з оточенням Тимошенко, можна було передбачити.

Інші групи ризику в БЮТ – це ті, в кого є бізнес. Вони попадуть під жорстке око силовиків, які знаходяться під контролем президента Януковича й прем’єра Азарова.

Губський? Губський взагалі особа якась містична. З одно боку, він – людина багата, з другого, йому все сходить з рук. Таке буває рідко…

Важко сказати, хто саме, але ясно, що ті, хто заробив статки за останні п’ять років дистанціюватимуться від БЮТ.

Та ради Бога, нехай ідуть. Ці гаманці більше заробили на БЮТ, ніж БЮТ на них. Найголовнішою помилкою БЮТ було те, що навколо неї зосередилися саме олігархи і крупний бізнес. Тепер за все це доводиться платити.

Можливо, цій виродженій практиці – фінансування бізнесменами партії – прийде кінець…

Дмитро Видрін, політолог:

ПОРТНОВ ПІШОВ, БО В БЮТ НУЛЬ КРЕАТИВУ З ЮРИСПРУДЕНЦІЄЮ

Гадаю, Портнов читав мої афоризми з моєї останньої книжки «Критика-2». «Виходити з влади треба не за два роки до її кончини, а за п’ять днів після». Тож, Портнов зробив аналогічно.

Коли влада втрачає владу, вибачте за тавтологію, то вона перестає бути спокусою.

Ми з Портновим розмовляли з цього приводу… Виявилося, у нас схожі думки. Наприклад, я вийшов з БЮТ, коли побачив, що в БЮТі нуль креативу з політологією. А Портнов вийшов з БЮТ, коли побачив, що в них нуль креативу з юриспруденцією.

Щоб там не говорили про рейдерське минуле Портнова, але він чудовий юрист.

Ні, я його не підтримую, я просто констатую. Коли я виходив з БЮТ, я не чекав, що мене хтось підтримуватиме чи ні. Я просто сказав, що я не маю сили працювати з командою, яка не має жодного потенціалу до креативу.

Тож, можу сказати, що Портнов так само вичинив як я три роки тому і з тих самих причин.

Значить, така політична сила, якщо з неї втікають люди. Якщо політсила, яка називає себе опозиційною, не запропонувала жодного опозиційного кроку, законопроекту, флешмобу, як зараз дуже модно в Європі, а займається лише блокуванням трибуни, то як можна працювати в цій політичній силі?!

Своїх людей можна втримати лише тоді, коли цікава робота, інакше доведеться вдягати нашийники або замикати депутатів регіонального рівня десь у залах. Але вони все одно втікатимуть через вікно.

Хто на черзі? Подивіться, хто там ще залишився креативний. Губський? Дерибанити землю я не вважаю креативом.

Михайло Погребінський, політолог:

ЯКЩО ПОРТНОВУ НЕ ДАДУТЬ РЕАЛІЗОВУВАТИ СВОЄ УЯВЛЕННЯ ПРО СУДОВУ РЕФОРМУ, ТО ВІН ПІДЕ Й ЗВІДСИ

Я висловлю свою особисту думку…

Я трошки знаю Андрія Портнова, кілька разів говорили з ним про життя-буття, на різних етапах: коли він ще не був у БЮТ і коли пішов туди.

Знаю, що він справді має дуже сильне бажання реформувати українську судову систему. Він багато набив собі гуль, працюючи адвокатом і взагалі будучи в цій сфері, тому знає, що тут треба змінити. Тому, гадаю, він і пішов у політику, щоб реалізовувати реформу судової системи.

Не думаю, що для нього був принципово важливий колір політичної сили, яка б давала йому змогу реалізовувати свої уявлення про судову владу.

У Портнова були конфлікти в БЮТ і коли йому запропонували зайнятися тим, заради чого він пішов у політику, він пішов. Але якщо йому не дадуть можливості реалізовувати свої уявлення про судову реформу, то він піде й звідси.

Портнов абсолютно не типовий перебіжчик, бо він не шукає місце, де йому було б зручніше заробляти гроші.

Опитала Ксеня Лесів
УНІАН

По темі:
http://unian.net/ukr/news/news-370701.html