Напевно, якби дослідити прискіпливо, можна було б назвати ті плюси, які могло б дати перебування в Криму Чорноморського Флоту за умов грамотно і продумано складеного договору. Але угоди про продовження перебування в Криму ЧФ ще на 25 років були уклали так з такою швидкістю, без найменшого експертного і громадського обговорення, що це, на наш погляд, лише загострило існуючі виклики. На жаль, сьогодні складно давати комплексну оцінку Харківському договору, доречніше аналізувати загрози і негативи, які несе продовження перебування в Севастополі Чорноморського Флоту.
ЖОДНОГО СПІРНОГО ПИТАННЯ ХАРКІВСЬКІ УГОДИ НЕ ВИРІШИЛИ
Нагадаю, що головним поштовхом до укладення так званих базових угод по Чорноморському флоту – пакету документів, який включає договори «Про статус і умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України», «Про параметри поділу Чорноморського флоту» і «Про взаєморозрахунки, пов`язані з поділом Чорноморського флоту і перебуванням його на території України», - послужило підписання в 1997 році Договору про дружбу й співпрацю. Ратифікація вищезазначених договорів дозволила закінчити юридичне оформлення поділу Чорноморського флоту колишнього СРСР, а також ввести в правове поле перебування і діяльність ЧФ Росії на території України.
На жаль, тоді при підписанні угод по Чорноморському флоту договірні сторони значно більше переймалися тим, як би з більшою вигодою для себе поділити радянський Чорноморський флот, ніж питаннями практичної реалізації міжнародно-правових основ базування російського флоту на території України. Крім того, серйозно стояла проблема боргу України за енергоносії. В результаті неврегульовані тринадцять років тому питання продовжують «висіти в повітрі». У 2003 році тодішній перший заступник міністра оборони Росії статс-секретар Микола Михайлов заявив, що для того, щоб угоди по Чорноморському флоту працювали не формально, а системно, необхідно прийняти ще вісімнадцять додаткових спільних російсько-українських документів. На сьогодні, за оцінками експертів, подібних двосторонніх документів необхідно вже більше сорока.
Після підписання і ратифікації харківських угод ці питання, які досі «висять», – найбільш важливий виклик і небезпечний ризик для України. Жодного спірного питання харківські угоди так і не вирішили. Певна річ, російську сторону влаштовує такий стан справ: Севастополь і частина Криму залишаються якщо не російською територією, то, принаймні, підконтрольною Росії зоною. Україну ж не може влаштовувати те, що Російська Федерація де-факто контролює військову інфраструктуру значної частини Криму і при цьому повністю незалежна в питаннях застосування сил флоту з її території.
Необхідно відзначити, що для вирішення військово-політичних питань функціонування Чорноморського флоту Російської Федерації і його перебування на території України 24 квітня 1998 року створена і діє Підкомісія в рамках Змішаної російсько-української комісії зі співпраці. До компетенції підкомісії входять розробка узгоджених підходів, механізмів реалізації міждержавних рішень із функціонування Чорноморського флоту, сприяння в розробці проектів додаткових угод і їх реалізації. Проте питання потрібно ставити не про консультації і взаємодію при вирішенні спірних питань, а про вироблення двосторонніх угод, які регулюють конкретні механізми реалізації базових угод.
РФ НАПОЛЕГЛИВО НЕ БАЖАЄ ВИРОБИТИ ПРОЗОРІ УМОВИ РЕГУЛЯРНОГО КОНТРОЛЮ З БОКУ УКРАЇНИ
Зупинимося детальніше на деяких питаннях, що «висять».
Порядок здійснення українською стороною контролю (верифікації) діяльності військових формувань РФ на території України, особливо сил наступального і дестабілізуючого характеру.
У складі Чорноморського флоту більшість одиниць – носії ядерної зброї. Для прикладу: флагман Чорноморського флоту ракетний крейсер «Москва» має на озброєнні ПКРК «Базальт», боєкомплект якого складає 16 оперативно-тактичних ракет, які оснащуються звичайними або ядерними боєголовками; ракетні кораблі на повітряній подушці типу «Бора» – ПКРК «Москіт», тактичні крилаті ракети якого можуть також нести як звичайну так і спеціальну (ядерну) бойову частку. Не заглиблюючись у подальший перелік, підведемо підсумок: озброєння всіх ракетно-артилерійських кораблів, ракетних катерів і підводних човнів флоту за своїми тактико-технічними характеристиками передбачає використання як звичайних, так і спеціальних (ядерних) боєприпасів.
Носіями тактичної ядерної зброї в авіації ЧФ є літаки Бе-12 і вертольоти Ка-27 (вони можуть нести протичовнові ЯБП), а також фронтові бомбардувальники або, як їх чомусь називають чорноморці, штурмовики Су-24. До речі, в 2000 році при передислокації ескадрильї російських Су-24 до Криму, однією з основних умов української сторони було позбавити літаки можливості застосовувати ядерну зброю – росіяни демонтували на них ланцюги перевірки спецбоєприпасів із бортових систем зброї. Але, за словами колишнього військового інженера, який не один рік експлуатував «сушки», монтаж одного роз`єму ланцюга перевірки спецбоєприпасів триває рівно 30 хвилин.
Таким чином, безперечно, носії ядерної зброї у складі з`єднань і частин Чорноморського флоту, дислокованих на території України, є. Але Росія і не обіцяла, що їх не буде. Інше питання – наявність на них спецбоєприпасів. А ось тут відповідь далеко не однозначна.
На жаль, сьогодні українська сторона не може здійснювати дієвий моніторинг наявності на кораблях Чорноморського флоту ядерних боєприпасів, в першу чергу, через відсутність технічних засобів дистанційного контролю радіоактивних випромінювань. Спеціальний вертоліт Ка-27Е, призначений саме для цих цілей, наскільки відомо, в Криму є тільки у складі того ж таки Чорноморського флоту. Таким чином, єдиний реальний шлях перевірки дотримання Чорноморським флотом прийнятих на себе міждержавних зобов`язань – верифікація відповідних об`єктів українськими фахівцями.
Розуміють це і росіяни. Тому викликає не тільки подив, але й настороженість наполегливе небажання російської сторони виробити прозорі умови регулярної верифікації українськими фахівцями кораблів і частин ЧФ.
Порядок допуску техніки і озброєнь ВМФ РФ на територію України з метою їх заміни (ротації), а також кораблів і суден ЧФ, що базуються на території Росії, і порядок застосування сил Чорноморського флоту під час перебування на території України і в її територіальних водах, особливо в передвоєнний період або при виникненні кризових ситуацій.
Необхідно відзначити, що проблема ротації озброєнь і техніки частин і підрозділів ЧФ, що дислокуються в Криму, тісно пов`язана з питанням діяльності Чорноморського флоту в кризових ситуаціях, або просто кажучи, при веденні бойових дій російським флотом з території України. У серпні 2008 року кораблі Чорноморського флоту брали участь у бойових діях під час російсько-грузинського конфлікту.
З метою недопущення втягування в кризу України нам життєво важливо виробити з Росією двосторонню угоду про механізм дій її військових формувань, дислокованих на території України, у разі виникнення кризової ситуації. Зокрема, така угода повинна включати положення про неможливість бойового застосування сил ЧФ із території України, неможливості використання елементів мобілізаційного ресурсу, транспортної і промислової інфраструктури для забезпечення потреб ЧФ РФ у разі бойового застосування його сил, відмежування України від відповідальності за бойове застосування сил Чорноморського флоту Росії проти третіх країн і тому подібне.
При цьому, російською стороною наполегливо ігноруються пропозиції української частини робочої групи з урегулювання питань про формат повідомлень про загальну чисельність особового складу і основних озброєнь ЧФ РФ, про компенсацію українській стороні за військову техніку і майно, недоотримані Україною в результаті поділу ЧФ СРСР, про передачу українській стороні об`єктів гідрографії, які знаходяться в управлінні ГС ЧФ та інші. Зі свого боку Росія пропонує підписати такі угоди як договори «Про протиповітряну оборону сил Чорноморського флоту РФ, що дислокуються на території України» і «Про комплектування сил Чорноморського флоту РФ в мирний час і на військовий період».
Найважливіша проблема – врегулювання питань власності. 27 серпня 1999 року повноважний представник Генеральної прокуратури РФ в Україні у справах Чорноморського флоту Ігор Лебедь в інтерв`ю газеті «Флаг Родины» визнав: «З юридичної точки зору неправильно говорити про те, що базовий матроський клуб або, наприклад, інші стаціонарні об`єкти, такі як берегові бази або військові частини, є територією Росії. Територією Росії є тільки бойові кораблі (і літаки), все інше знаходиться у Російської сторони лише на правах оренди».
Дійсно, згідно зі статтею 2 договори «Про взаєморозрахунки, пов`язані з поділом Чорноморського флоту і перебуванням його на території України», умови використання Чорноморським флотом РФ об`єктів ЧФ визначені таким чином: «Українська сторона передає Російській стороні в оренду ... Російська сторона використовує орендовані земельні ділянки, розміщені на них об`єкти берегової інфраструктури і акваторії бухт відповідно до чинного законодавства України» (орендні відносини в чинному законодавстві України регламентуються Законом України «Про оренду державного і комунального майна», в статті 12 де, зокрема, сказано: «Договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості щодо всіх основних умов підписаних сторонами тексту договору»).
Таким чином, пакет угод про ЧФ і ЧФ РФ, окрім домовленості про поділ бойової техніки ЧФ, являє собою домовленість про тимчасове перебування ЧФ РФ на території України на правах оренди відповідно до чинного законодавства України. Проте, до нинішнього часу немає жодного договору оренди на жоден об`єкт, на жоден квадратний метр території України, які в даний час використовує ЧФ РФ. Більш того, ЧФ РФ використовує не тільки об`єкти й земельні ділянки, які Українська сторона повинна передати в тимчасове користування Російській стороні, але й ті, яких немає в Угоді про параметри поділу ЧФ.
Наочний приклад двоякого трактування положень базових угод по ЧФ в умовах відсутності інвентаризації об`єктів флоту і чіткого визначення орендних відносин – так звана «маякова війна» або суперечки навколо навігаційно-гідрографічного обладнання. А договорів оренди і до сьогодні немає!
Зазначте, це лише маленька частина неврегульованих питань. Нагадаю, на сьогоднішній день їх близько 40!
СЕВАСТОПОЛЬ ЯК МІШЕНЬ ДЛЯ ТЕРОРИСТІВ
Окрім перерахованих питань загрози національній безпеці України є й загроза здійснення терористичних актів на її території.
Враховуючи існування в Росії незгасаючого вогнища напруженості на Північному Кавказі, потенційним каталізатором терористичної небезпеки в Криму виступає саме базування в Севастополі Чорноморського флоту Російської Федерації. Проведення Російською Федерацією широкомасштабних заходів щодо забезпечення національної безпеки і попередження терористичних актів, а також успіхи федеральних сил у витісненні і блокуванні бойовиків на Північному Кавказі закономірно ведуть до того, що терористи для проведення актів «помсти» і «залякування» шукатимуть менш захищені російські об`єкти, що знаходяться за межами РФ. У цьому сенсі Севастополь є для кавказьких бойовиків доволі привабливим і вразливим у диверсійно-терористичному відношенні місцем.
Місто створювалося як головна військово-морська база флоту. З цією метою зводилися причали, склади, арсенали, підземні споруди, заводи, казарми, аеродроми та інша військова інфраструктура. Після поділу флоту об`єкти Чорноморського флоту Росії і Військово-морських Сил України, розташовані в безпосередній близькості один від одного, виявилися тісно пов`язаними. А це 3,4 тис. га землі, або 4,5% території Севастополя, 90 причалів і причальних споруд з 120 наявних у місті, 3 аеродроми, 300 тис. кв. м підземних споруд, 1,5 млн. кв. м наземних складських приміщень і сховищ, зокрема сховища паливно-мастильних матеріалів на 100 тис. тон (50 тис. тон підземного зберігання), системи навігації, зв`язку, транспорту, управління...
У центральній частині міста, уздовж берегів Севастопольської бухти, знаходяться понад 100 військових частин і установ ЧФ РФ. Це не тільки кадрові частини, але й ракетні, торпедні, мінні, артилерійські арсенали, паливні склади, кораблі з боєзапасом і пальним. На узбережжі бухти зберігається і певна частина сильнодіючих отруйних речовин, розташований дослідницький ядерний реактор ІР-200, що належить Севастопольському інституту ядерної енергетики. При цьому в безпосередній близькості до потенційно небезпечних об`єктів розташовані житлові будинки й елементи інфраструктури, що забезпечують життєдіяльність міста.
До чинників, які підвищують вразливість Севастополя як об`єкту терористичних устремлінь можна віднести наступні обставини:
- участь деяких підрозділів і окремих військовослужбовців Чорноморського флоту Росії в контртерористичних заходах на Північному Кавказі (сьогодні в бригаді морської піхоти Чорноморського флоту проходять службу два Герої Росії, які одержали високе звання за участь у контртерористичній операції в Чечні);
- наявність у Севастополі значної кількості окремих об`єктів ЧФ Росії і місць компактного проживання військовослужбовців Чорноморського флоту, які є потенційними об`єктами терористичного нападу;
- близькість Криму до районів бойових дій, відкритість кордонів і можливість проникнення терористів як сухопутним шляхом через Керченську протоку з Краснодарського краю, так і морським.
Не можна не згадати й про економічну складову. Для ілюстрації наведу вислів командувача Чорноморським флотом віце-адмірала Олександра Кльоцкова, опубліковане в журналі «Морской сборник» : «Отже навіть якщо наші капризні непередбачувані сусіди (мається на увазі Україна – прим. автора) не попросять російський флот залишити Севастополь з політичних міркувань, то очевидна економічна причина: щоб блокувати порт Новоросійськ і зробити його ще менш конкурентноспроможним перед українськими портами. вже зараз на півдні Росії відчувається катастрофічний брак глибоководних причалів зі зручними під`їзними шляхами. Неважко уявити, як Військово-морський Флот у Новоросійську обмежить роботу вантажних терміналів. Один лише термінал Геопорту передали військовим морякам, і вже виникла маса проблем з деякими вантажопотоками». Проаналізуйте цю заяву з точки зору національних інтересів України. Здається, коментарі зайві!
Дмитро Штибліков, Директор міжнародних програм центру «Номос» (м. Севастополь)
