За день до візиту секретаря Держдепартаменту США в Україну я обдзвонила знайомих експертів-міжнародників. Просто хотіла поговорити, чим для них буде візит Гіларі. Чи символізуватиме він якусь фазу наших двосторонніх відносин, чи це дипломатичний реверанс у зоні виключних інтересів Росії? Чи хоче США відігравати якусь роль в регіоні чи Україна залишається похідною російсько-американських відносин, а саме їхньої «перезагрузки». Чи існує в принципі окрема політика американської адміністрації щодо України.
Тоді думки дослідників різнилися кардинально. Від крайньої точки зору: “Нічого не чекайте від візиту. Нас здали, вся риторика США лишень формалізує статус кво”. До поміркованої: “Візит Гіларі збалансує таке потепління із Росією. Україна залишатиметься в полі зору Америки”. В принципі, окрім офіційних паперів, які підписуються за результатами зустрічей,завжди є щось більше. Завжди є моменти, коли навіть дипломат може розкритися, є фрази, з яких можна відчути настрій однієї з головних осіб держави. Саме задля цього попри всі версії аналітиків та удавану визначеність вектору і тональність візиту варто відвідувати їхні зустрічі.
Візит в Україну пані Клінтон був першим у великому турне голови Держдепартаменту по країнах Східної Європи та Кавказу. В її програмі: участь у засіданні двосторонньої Комісії зі стратегічного партнерства, зустріч із Президентом Януковичем, лідером опозиції Юлією Тимошенко, та виступ перед студентами київських вузів у Політехнічному Університеті.
ПРО БІЛІ КРОСІВКИ ЧЛЕНІВ ДЕЛЕГАЦІЇ ТА ЩАСЛИВИЙ ВИГЛЯД УКРАЇНСЬКОГО МІНІСТРА
У МЗСі, де мав відбутися перший брифінг Гіларі, зібралося більше сотні українських та американських журналістів. В коридорах відомства гуляли члени американської делегації. Між нами кажучи, бездоганно виглядали лише жінки та сек’юріті. Але мені подобається, що чиновники наддержави можуть приїхати на засідання стратегічної групи у костюмі та білих кросівках (шкода, що не мала фотоапарату), або ходити в краватці, яка з’їхала десь убік. “Це ознака американської безпосередності, а якщо хочеш, і некорумпованості”, - сказала я своїй колезі, яка разом зі мною зауважила пана у спортивному взутті. Втім охоронці Гіларі виглядали як народні депутати України. Мені сподобалася одна дівчина із обличчям Софі Марсо та поставою американського морського піхотинця. Було видно, що вона попри дитячий вигляд обличчя здатна на ці всі штуки, що зазвичай показують у американських бойовиках.
– Чи можу я роздивитися ваш значок? – обережно запитала я (всі охоронці мали білий значок з якимось золотим символом).
– Come in, - дозволила вона.
Поки ми чекали на брифінг, я говорила з американськими колегами. Багато з них працювали у Москві, говорять російською та читають УНІАН. Ми говорили про наші відносини США – Росія – Україна.
– Рік тому Обама взяв курс на перезавантаження із Росією, з’їздив у Москву, подякував росіянам за віддану Аляску, поїв пельменів із перепелицями, млинців із білугою. Росія дозволила використовувати свої бази для доправки військових вантажів в Афганістан. Тиждень тому президент РФ Дмитро Медведєв з’їздив до США, отримав у подарунок айпод та айфон, поїв із Обамою бургерів, порцію картоплі фрі розділили на двох.
Що буде їсти у Києві Гіларі? - цікавилася якась моя колега.
– Що вона буде їсти, зараз не знаю. Але кухарка, яка працювала в ресторані Конкорд, розповідала, що під час її візиту до Києва 1995 року у статусі дружини Білла Клінтона, Гіларі відмовилася віх всього запропонованого розкішного меню та замовила на сніданок яєчню, - відповіла я,
Мене цікавило інше, я на прес-конференції хотіла запитати голову Держдепартаменту, чому після таких російсько-американських зустрічей на вищому рівні та підкреслено теплих обіймів слідує візит високих американських політиків в Україну та Грузію та слова підтримки і запевнення, що США не будуватимуть відносини із Росією за рахунок України (та Грузії). Так було минулого року, коли після візиту Обами відбулося турне віце-президента США Джо Байдена до України та Грузії, те саме фактично відбувається зараз після візиту Медвєдєва до США.
Питання задати не змогла, їх на брифінгу була всього два, але зустріч пані Держсекретаря та голови МЗС Костянтина Грищенка та короткий брифінг мене як для початку візиту втішив. Було зрозуміло, що Гіларі Клінтон прекрасно знає ситуацію в Україні. Приблизно з восьми хвилин її підсумкового виступу на засіданні групи, де були присутні журналісти, чотири хвилини вона говорила про енергетику. Про те, що всі процеси повинні бути прозорими, і що все там повинно бути відбуватися за правилами. Такий зміст виступу не міг бути продиктований нічим іншим, як новиною про рішення Стокгольмського арбітражу, який власнику РУЕ Фірташу фактично допомогли виграти керівники енергетичної галузі України. Не знаю, що мав би відчувати в цей момент міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, однопартієць міністра ПЕКу Юрія Бойка, батька непрозорих газових схем, який вже став героєм точніше антигероєм підручників зі схем в ПЕКу.
Втім Грищенко очі в сірка не позичав, за однопартійця не соромився, виглядав цілком задоволеним та демократичним. Хочете, чи ні, але візит голови Держдепу в Україну - це подія. На прес-конференції прозвучало, як я вже казала, два запитання – від української та американської сторони.
Відповідаючи українцям, Клінтон пообіцяла, що вона й надалі стежитиме за свободою преси, та тим, чи не згоратється свобода зібрань в Україні.
Але за запитання американської колеги я потім окремо їй подякувала.
Одразу ж після завершення візиту Медвєдєва до Штатів, США затримали російських шпигунів. Тож моя колега з Вашингтон пост цікавилася, чи надалі триватиме шпигунський скандал.
– Шпигунські скандали повинні залишитися у двадцятому столітті, ми будуємо нові, конструктивні двосторонні відносини із Росією, – не стала розвивати тему пані Клінтон.
Добре, хоч внесла ясність. А то журналісти все дискутують, чи була затримка російських шпигунів зроблена з благословення Обами, чи це просто хтось з ЦРУ хотів насолити російському лобі у Вашингтоні, а саме Кісінджеру. Тепер зрозуміло, що це друге.
ПРО ЩО СВІДЧИВ ДОЩ ПІД ЧАС ПЕРЕГОВОРІВ ГІЛАРІ ТА ЯНУКОВИЧА
Після МЗСу Клінтон мала зустрічатися із президентом, потім із лідером опозиції Юлією Тимошенко, а згодом із студентами. Добираючись до Політеху, думала, що студентські зустрічі із відомими політиками завжди мають особливу атмосферу. Незалежно, хто цей лектор, Кофі Анан чи Гіларі Клінтон. Напевно, тому що дітей люблять всі. Напевно, тому що студентів хочеться у переконати у найкращому. По дорозі мені прийшла смс-ка від одного з моїх приятелів-міжнародників “Клінтон із Януковичем зустрічається, а на вулиці така злива”. Дощ був дійсно сильний, але я відписала інше: “Під час приїзду патріарха Варфоломія над Софією була веселка, а з помісною церквою нічого не вигоріло, тому не зважай на дощ. Це просто погода”.
Великий зал головного корпусу Політехнічного Університету був повний. Щоб побачити Гіларі Клінтон, багато студентів, які вже роз’їхалися додому після сесії, повернулися до Києва. Запрошення роздавалися головами студентських рад, їх отримували зазвичай активісти студентських рухів.
Зустріч на півгодини відкладалася, швидше за все Гіларі затрималася із Тимошенко. (Не думаю, що вони довго розмовляли із Януковичем, говоріння - не його стихія, але на цій зустрічі він встиг держсекретаря назвати “генеральним секретарем”. Саме генсеки та політбюро ЦК КПРС у радянські часи керували СРСР). Зустрітися із Тимошенко висловив побажання офіс Гіларі Клінтон, вони звернулися до МЗС внести таку зустріч у програму візиту. Це зрозуміло і з формальної точки зору. Бо ж за Тимошенко проголосувала половина країни. І це має пояснення з емоційної точки зору. Як вже відомо, так званий аудит уряду Тимошенко, який замовив Янукович, проводить та сама кампанія Trout Cacheris, яка в свого часу працювала проти президента США Біла Клінтона у справі Моніки Лівінськи. Всі ви пам’ятаєте як мужньо, і з якою жіночою гідністю трималась тоді Гіларі. Тому навряд чи Гіларі оцінила зусилля урядовців, які “замовили” інспекторів. Швидше за все, нормальна жінка мала би гидуватися такою ось кампанією. Але про аудит своєї діяльності Тимошенко не говорила, в неї було достатньо тем для переговорів. Готувалася вона до зустрічі ґрунтовно. Вона передала Клінтон рішення арбітражного суду Стокгольму, напевно, розповіла про політв’язня Макаренка та про згортання свобод. Напевно, розповіла, бо лекція була надзвичайно емоційно насиченою, а слова підтримки надзвичайно щирими.
“Я БИ ДУЖЕ ХОТІЛА, ЩОБ ВАС НАДИХНУВ МІЙ ВІЗИТ”
Зустріч в університеті розпочалася із виступу посла США з глобальних жіночих питань Мелані Вервір. Мелані Вервір – українка за походженням. Вона розповіла, що обидва її дідусі народилися в Україні, вона як всі українці діаспори чекала і вірила, що Україна стане незалежною і щоранку, будучи дитиною, промовляла слова нинішнього гімну “Ще не вмерла Україна”. Я не знаю, як вам читати ці слова, але якби ви їх чули, ви би повірили їй. Зал аплодував їй так само, як пізніше аплодував самій Клінтон. Мелані говорила не тою академічною українською, яку вчать іноземні фахівці з українського питання, а тією старою та трошки смішною мовою, якою говорять американські українці вдома. Вони в родинах завжди говорять українською, вони дуже хочуть, щоб їхні діти залишалися українцями. Ще вона сказала, що Гіларі Клінтон завжди допомагала і буде допомагати Україні, так як робила це на посаді першої леді та сенатора США. Ми можемо вірити, Мелані Вервір – давня подруга Клінтон.
Чи тому, що Гіларі Клінтон була після зустрічі із Тимошенко, та перебувала під враженнями від почутого, чи тому, що дітей хочеться переконати у найкращому, її сигнали щодо підтримки Америкою Україною були чіткіші, як і чіткіше проявилося ставлення до української влади:
– В України та Америки спільні цінності. Демократія будується важко, бо завжди є люди, які хочуть красти... Я сьогодні мала багато дискусій, і знаю про ваші проблеми у енергетиці, про те, що там роблять з коштами, знаю, що відбувається зараз... Це те, що стосується вашого повсякденного життя, але ви мусите вірити та боротися. Америка у цій боротьбі залишається з вами…
Моя мама багато зробила, аби я отримала добру освіту. Тепер я приймаю такі рішення, про які моя мама і не мріяла. Я дуже багато винна своїй державі. Ви теж винні своїй державі.
Демократія відбувається повільно. Як ми знаємо, вона має недоліки, але ніхто не придумав кращої форми за демократію. Ви маєте громадянське суспільство, ви маєте неурядові організації. Я дуже заохочувала не припиняти цю роботу та будувати свою державу, залишатися активними, діяти, працювати ще важче, забезпечувати ваше майбутнє. США хоче бути вашим партнером. Сьогодні ми мали другу сесію нашої стратегічної україно-американської групи, в кінці року, можливо, відбудеться наступне її засідання. У нас буде співпраця в оборонній галузі. Можлива співпраця у сфері нових інвестиційних проектів щодо енергетичної безпеки. Енергетична незалежність необхідна будь-якій державі і та, якій 234 роки, і та якій дев’ятнадцять. Ми будемо підтримувати свободу преси, свободу звернень до влади та свободу зібрань. Я говорила з вашим президентом, і він обіцяв підтримати свободу слова та верховенство права, пообіцяв викорінити корупцію. Ми вітаємо заяви та наміри, але заяви мусять мати імплементацію.
Далі Клінтон сама фактично була модератором лекції. Вона, побачивши підняту руку студента, показувала на нього долонею та йому передавали мікрофон.
Студенти задавали запитання англійською. Зазначу, що їхні запитання були не гірші, ніж деякі від професіоналів на деяких телеканалах.
– У вас відбулося перезавантаження із Росією Яким є місце України у вашій зовнішній політиці?
– Ми хотіли би мати добрі відносини із Росією. Широкі комплексні загальні стосунки…Це не означає, що ми підтримуємо те, що Росія робить у Грузії та як вона поводиться із правозахисними організаціями. Зовсім не означає. Але у нас є грунт для співпраці, ми шукаємо шляхи співпраці. Ми хотіли припинити тенденції до озброєння, це породжує нестабільність та породжує нові виклики. Тому ми хотіли би мати спільні санкції щодо Ірану. Нам важливо мати спільні погляди на події в Афганістані. Якщо Афганістан зазнає поразки, то програє не лише Афганістан, а всі ми.
– Казали, що на сьогоднішній зустрічі із президентом ви радили йому звільнити голову СБУ Валерія Хорошковського? – прозвучало друге запитання. (Питання було провокативним, бо насправді це один з американських аналітиків радив пані Клінтон порадити Януковичу звільнити Хорошковського)
– Ми не можемо давати жодних порад щодо звільнення та призначення, – відповіла Клінтон, – Але я мала довгу розмову із міністром закордонних справ та президентом та дала певні рекомендації щодо громадянського суспільства. І я хотіла би, щоб після цих зустрічей з українськими посадовцями в Україні були зроблені конкретні кроки із захисту основних громадянських прав і свобод.
Цікавим було запитання, чому США не розберуться із піратством.
Воно цікаве тим, що зазвичай українські противники НАТО дорікають Америці, що вона не може чи не хоче розібратися із піратством.
– Піратство - страшна перешкода. Пірати діють не лише у Аденській затоці. І ми не можемо бути присутні усюди. Ми працюємо із судновласниками, але не всі вони хочуть мати озброєну охорону на суднах. Ми працюємо над тим, щоб мати змогу засудити піратів, – почула у відповідь.
Одні з останніх на цій зустрічі слів Гіларі були:
– Найкраща мотивація у розбудові для демократії - це наявність громадян, які не приймають статус кво. Не зупиняйте роботу, не знеохочуйтесь. Виклики важкі, але вони не важчі, ніж ті, що раніше стояли перед Україною. Ви можете відігравати роль у прийнятті рішень. І той внесок, що ви зробите, сто разів вам повернеться. Американська адміністрація та Обама підтримує вас. І я би хотіла, щоб мій візит був для вас натхненням.
Постскриптум. Мене легко надихнути на розбудову демократії та зміцнення свободи слова. Зрештою, це моя професія. Хоча я розумію, що усі промови Гіларі, це приклад типового американського місіонерського ідеалізму (так це називають вчені – американісти) у країні, яку Штати програли, в якій їм не вдалося зреалізувати своє геополітичне бачення. Ми ж і на хвилину не сумніваємося, що США хотіли приєднати нас до Альянсу, включити у зону євроатлантичної безпеки. (Окремі західні аналітики кажуть, що США програло цю битву свідомо, побоюючись, що Росія, маючи безліч важелів, у випадку відходу України просто влаштує другу Осетію).
Ряд заяв Гіларі і на підтримку опозиції і на підтримку влади, комічне прохання президента до “генсекретаря” Клінтон підтримати Україну у зв’язку із її позаблоковістю (цікаво, чи помітив би наш президент, якби його оточення знову змінило зовнішній курс на протилежний) свідчать, що США прийшла до найменшого знаменника.
Урядовці США поки що будуть просто приїжджати, виконувати роль промоутерів миру та стабільності. Не будемо сумувати. У нас багато роботи. Тієї, про яку казала Клінтон. Зрештою, ми всі заборгували своїй державі. А хіба вона не заслуговує на краще?
Лана Самохвалова
Комментариев нет:
Отправить комментарий