Чесно кажучи, навряд чи й сам Арсеній Петрович всерйоз розраховував на можливість прийняття його законодавчого дітища. Законопроект, скоріше, був піарним продуктом, спрямованим на ілюстрацію «виконання» Яценюком одного з основних гасел своєї передвиборної кампанії. Це доводить і «фронтовий» стиль документа, який передбачав просто таки «ревтрибуналівські» рішення: взяти спецпідрозділи СБУ та МВС з боротьби з корупцією та й об’єднати їх в єдиний комітет. Причому цей комітет буде «військовим формуванням зі спеціальним статусом», а підпорядковуватися буде напряму Президентові.
Звучить ефектно, але ефективності в цьому обмаль. Проект був буквально розгромлений Науково-експертним управлінням ВР : ну, не узгоджуються з Конституцією і чинним законодавством його ключові положення. Державний орган зі спеціальним статусом не може існувати поза системою органів виконавчої влади. Військове формування має вести воєнні (бойові) дії у разі «зовнішньої збройної агресії», а корупціонери – це все-таки внутрішня агресія проти держави. Як правило, беззбройна. Танками та літаками їх не візьмеш. Тому не може бути такий комітет «військовим формуванням». Хоча могло б бути дуже мальовнича картинка: попереду глава держави на білому коні, за ним бійці НАК у плямистих комбінезонах атакують корупцію на «бетеерах»…
До того ж, Конституція дає вичерпний перелік повноважень Президента – і ніякого керівництва Національним антикорупційним комітетом там немає. І це лише частина зауважень експертів апарату парламенту, які порекомендували повернути проект його розробнику.
Втім, навіть якби цей законопроект раптом був би прийнятий, це зовсім не гарантувало б його виконання. В Україні бувають цікаві колізії, наприклад, вступ у дію прийнятих законів може надовго відкладатися. Особливо, якщо йдеться про боротьбу з корупцією.
Ще влітку 2009 року Верховна Рада, виконуючи зобов’язання України перед Радою Європи в даній галузі, прийняла три базових закони: 1) «Про основи запобігання і протидії корупції», 2) «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень», 3) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення».
Проте практичних наслідків ніяких не настало. Набуття чинності цими трьома законами спочатку перенесли на 2010 рік, а потім – і на 2011-й. Але ніхто з експертів не вірить в те, що ця «трійця» взагалі хоч колись запрацює. Принаймні, без внесення корінних змін. Чому? Свого часу (11 грудня минулого року) основну причину пояснив з небувалою відвертістю тодішній міністр МВС Юрій Луценко: «Ми повинні заробляти через платні послуги і добродійні фонди. Якщо з 1 січня це зупиниться, міліція неефективно працюватиме, як і інші силові структури».
Якщо перекласти це нормальною мовою, то це означатиме приблизно наступне: «Правоохоронні органи, які нібито борються з корупцією, заробляють на цій самій корупції, а тому без корупції прожити не можуть». Той, хто хоч інколи стикався з формуванням добродійних фондів при органах МВС, ані крихти не сумніватиметься, що це і є ота сама корупція. Вона ж, дорогенька, процвітає у всіх спеціальних та позабюджетних фондах державних органів, на які замахнулися три згаданих закони. Наскільки відомо автору, ніхто ці чудові «годівнички» для тисяч високопосадових чиновників скасовувати не збирається. А через них перерозподіляються мільярди гривень – скільки саме, не знає ніхто, такі фонди непідзвітні навіть Рахунковій палаті.
А ще три «заморожених» закони зобов`язують декларувати всі доходи і витрати держслужбовців, а також їх найближчих родичів. І навіть подарунки. Причому за «ліві» витрати, які виходили за рамки офіційної платні, передбачалося не просто адміністративне покарання аж до звільнення, але і кримінальна відповідальність. Як казав один відомий кіноперсонаж, «не це ми пойтіть не могьом». Народні депутати влаштували «неправильним» законам «глибоку гібернацію», незважаючи на грізні застереження моніторингового комітету ПАРЄ. Попутно вони дуже допомогли мільйонам українських підприємців-сумісників, яким довелося б відмовлятися від інших видів діяльності і втрачати свої кревні. До речі, саме цим багато депутатів і мотивувало своє «відкладальне» голосування. Не пояснюючи, чому не можна було скоригувати ці драконівські норми законів під час їхнього розгляду і читань.
Парадоксальна річ: після того, як депутати по суті вирвали з рук правоохоронців законодавчу зброю боротьби з корупцією, вони не втомлюються планувати створення нових бюрократичних структур, які мають таку боротьбу успішно вести. І це не лише вікопомна ідея Арсенія Яценюка стосовно «військового формування на чолі з Головнокомандувачем».
Взагалі кажучи, тих структур і так немало. Управління по боротьбі з економічною злочинністю МВС (УБЕЗ), спецпідрозділ «К» СБУ, податкова міліція, Військова служба правопорядку (у складі Збройних Сил України), нарешті, урядове Бюро з питань антикорупційної політики, яке має координувати всю роботу в даному напрямі. А результат – згідно з відомим прислів’ям про купу няньок і нещасну дитинку. Якщо в 2008 році Україна займала 134 місце у світі за рівнем корупції, то за підсумками 2009 втратила ще 12 позицій і впала на 146-те (рейтинг складається за принципом "від кращого - до гіршого"). Але законодавці вперто «продавлюють» створення «найголовнішої» антикорупційної структури. На початку березня цього року у ВР був зареєстрований проект закону № 5031 «Про Національне бюро антикорупційних розслідувань України». Автори – депутати практично всіх фракцій ВР: бютівець О.Рябека, квазібютівець Г.Омельченко, комуніст І.Калєтнік, нунсівці Г.Москаль та Ю.Кармазін та литвинівець О.Зарубінський. Їх об’єднує хіба що причетність до силових органів – СБУ, МВС, митниці (виняток – Зарубінський).
А ще депутатів об’єднує неймовірна любов до Кабінету Міністрів ім. Азарова, якому вони і збираються підпорядкувати нову антикорупційну структуру. За задумом авторів, вона матиме вузьку спеціалізацію і зосередиться на виявленні і розслідуванні фактів корупції серед «вищих посадових осіб». Щоправда, як відзначило все те ж Головне науково-експертне управління ВР, у законодавстві такого терміну просто немає, тому ніхто не може чітко окреслити коло цих «VIP-осіб». Крім того, експерти управління не вважають необхідним спеціальний закон про такий орган і надання йому спеціального статусу.
Вплив парламенту на Нацбюро законопроект обмежує впливом парламентського комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією: лише з ним узгоджується призначення та звільнення керівника структури та положення про неї. Дискримінація якась виходить стосовно інших депутатів. До речі, Конституційний Суд у своєму рішенні № 12-рп/2009 в травні 2009 року визнав неконституційними аналогічні положення про гіпертрофовані повноваження профільного комітету ВР Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”. У нас, звичайно, немає прецедентного права, але…
Цікаво, що ст. 25 законопроекту встановлює обмеження щодо затримання, огляду особистих речей, транспортних засобів, порушення кримінальної справи стосовно самих працівників Національного бюро. Отже, самі вони заздалегідь є безгрішними.
Сумнівно, чесно кажучи, як сумнівно і те, що безгрішними є працівники Кабміну, яким буде підпорядкована нова структура. Більше того, на правах журналіста висловлю оціночне судження: автор упевнений, саме в цьому урядовому будинку на Грушевського і міститься один з найпотужніших центрів корупції в Україні.
Тому важко не погодитися з тими оглядачами, які вказують, що в разі появи Нацбюро (або Нацкомітету) «і без того жебрацькі бюджети МВС і СБУ можуть перерозподілити на користь нового відомства. Не виключено, що після створення ще одного антикорупційного органу почнеться перетягування каната між силовиками, які перехоплюватимуть один у одного інформацію, використовуватимуть чужі банки даних і доводитимуть свою «потрібність» у момент роздачі держбюджетних коштів».
Отака вийде «антикорупційна корупція»!
А Кабмін, між іншим, не надто поспішає боротися з корупцією. Учора директор бюро з питань антикорупційної політики Руслан Рябошапка повідомив, що Кабмін до кінця поточного року планує лише розробити державну антикорупційну концепцію.
За його словами, в основу концепції буде покладено найкращий міжнародний досвід і останні напрацювання українських науковців та експертів у цій сфері. "Цей напрям роботи для нас є одним з найважливіших", - зауважив Рябошапка.
Що ж, чекаємо концепції. Може, потім і боротьба якась почнеться з корупцією. Але якщо будуть створені якісь «спеціальні» структури, які займуться освоєнням бюджетних коштів, тоді навряд.
Микола Писарчук, УНІАН
Комментариев нет:
Отправить комментарий