На 7 вересня призначено позачергова сесія парламенту Білорусі, яка має визначити дату президентських виборів білоруського президента. Вони ж повинні відбутися до 6 лютого 2011 року. У цю кампанію Білорусь увійде на тлі перманентних конфліктів з Росією. Російський телеканал НТВ кілька днів тому показав документальне кіно. “Журналістське розслідування”, зроблене за найгіршими пропагандистськими зразками новітнього російського телебачення, має назву “Хрещений батька”. Воно стосується всіх років правління Лукашенка й містить нищівну критику діючого президента Білорусі. Поява такого фільму вже після укладання договору щодо митного союзу та під час підготовки ратифікації договору з ЄЕП породжує такі запитання.
Чи збирається Росія взяти участь у президентських виборах у Білорусі? І наскільки серйозно вона готується до таких виборів? Чи існують у Білорусі структури так званого «третього сектор», що працює під Росію? Чи є нова креатура наступника Лукашенка, якої бажає Кремль? Зрештою, яким буде вибір білоруського народу та кого має підтримати на цих виборах Україна? Ці запитання ми адресували білоруським та вітчизняним експертам.
Юрій Царик, керівник Білоруської групи розвитку (РБ):
ГАЗОВИЙ КОНФЛІКТ МІЖ РФ ТА БІЛОРУССЮ ДОДАВ ЛУКАШЕНКУ 5% РЕЙТИНГУ
Немає двох думок щодо того, кого підтримає білоруський народ на наступних виборах. Однозначну підтримку матиме нинішній глава держави. За дослідженнями опозиційно налаштованого незалежного інституту Національних політичних та економічних досліджень, протягом 2010 року рейтинг Лукашенка зріс на 3 відсотки. Тільки останній газовий конфлікт із Росією дав президентові від 3 до 5 відсотків голосів додатково. Власне кажучи, усі інформаційні накати того ж НТВ жодної шкоди заподіяти не можуть. Адже поки життєві інтереси більшості населення країни в безпеці, а з підписанням документів щодо митного союзу та запуском процесу ратифікації документів з Єдиного економічного простору це саме так, - всі ці речі не можуть серйозно вплинути на вибір білорусів. Ніякої креатури Кремля замість Лукашенка просто немає. У нас по-різному, залежно від приналежності експертів до тих чи інших структур та шкіл оцінюють позиціонування Кремля в майбутніх виборах. Кажуть, що Кремль начебто працює з опозицією, але одночасно з кількома фігурами. Цілком очевидно, що якоїсь однієї кандидатури бути не може. Її ще не встигли та й не могли б створити. Спроба висунути якого серйозного кандидата на основі проросійській позиції позбавлена перспективи з цілого ряду причин. По-перше, цьому не сприяє сама політика Росії, яка фактично через свого президента заявляє, що основним її пріоритетом є країни Заходу, а також Тихоокеанського регіону. З цього випливає, що Білорусь для російської еліти – це така собі третьорядна проблема. То чого доброго чекати від такого ставлення?
Деяка лояльність частини білоруського населення до Росії насправді пов’язана ось із чим. У Білорусі деякі речі асоціюються з Радянським Союзом – як то могутня соціальна держава, захист населення, гарантії зайнятості. Усі ці речі у сучасній Росії знищуються цілковито...
Що стосується тверджень, що Росія датувала Білорусь дешевими енергоносіями і тому ми змогли організувати економічне диво... Тут постає зустрічне запитання? Чому Росія, маючи ну зовсім дешеві енергоресурси, не організувала економічне диво в себе?
Що мала б зробити Білорусь, аби припинити інформаційний конфлікт з РФ, - це найбільш серйозне питання. Судячи з коментарів із Росіх, білоруська сторона мусила би просто змовчати й терпіти, чекаючи, що все затихне. Але, даруйте, Олександр Григорович Лукашенко, як будь-який політик зобов’язаний тримати удар. І мовчати, коли на нього ллють бруд (а те, що вийшло в НТВ, це взагалі безпрецедентний випадок в історії не лише наших двосторонніх відносин), - це не зовсім прийнятно. Що стосується мети Росії в такій війні, - то вона не проглядається. Була ситуація з газом. У цій ситуації Росія виглядала не дуже сильно. У підсумку вона зазнала репутаційних втрат, тож зараз вона набирає очки, бере реванш. Можна розглядати це по-іншому. У Росії зараз сезонне затишшя, плюс внутрішні проблеми, пов’язані з посухою. Тому виникає бажання в щось побавитися, на чомусь набрати балів, попіаритися на якихось темах.
У Білорусі нема якогось структурованого російського лобі. Немає підґрунтя для такого лобі. Якщо воно буде просто проплачене, це одне питання. Але яка в нього може бути ідеологія? Незрозуміло. У нас є певні проросійські структури, котрі виступають у опозиції до керівництва Білорусі. І намагаються, судячи з назви, яка містить слово “імперія”, пропагувати великодержавну ідеологію об’єднання слов’ян. Але даруйте, це погано в’яжеться з реальною політикою нової Росії. Треба мати дуже розщеплену свідомість і не товаришувати з реальністю, аби всерйоз сприймати такі гасла. Навпаки – спостерігається готовність Росії йти дуже далеко в здачі інтересів на пострадянському просторі та налагодженні відносин із Заходом. Є певні громадські об’єднання, які відкрито позиціонуються як орієнтовані на Росію. Але суттєвого впливу на суспільне життя вони не мають.
Вадим Карасьов, президент Інституту глобальних стратегій (Україна):
ЗАВДАННЯ РОСІЇ – РОЗХИТАТИ БІЛОРУСЬ, СТВОРИТИ ТАМ КРИЗУ
Білоруський народ однозначно підтримає Лукашенка. Але завдання Кремля вивести на якусь передову електоральну позицію якогось анти-Лукашенка, свою креатуру. Російська стратегія “Першого білоруського фронту” полягає в розумінні того, що зараз повалення Лукашенка – нереальне, що позиції Лукашенка – міцні, а от політичний режим не такий міцний, яким він був три – п’ять, а тим більше десять років тому. Тому завдання російської влади – розхитати режим особистої влади Лукашенка навіть у випадку його перемоги. Щоб через рік-два, незважаючи на його перемогу, і Лукашенко, і режим його особистої влади опинилися в глибокій кризі, за якою може настати обвал. Росії не цікаво, аби замість Лукашенка прийшов якийсь політичний “містер Х”, головне – розхитати політичний режим так, щоб незалежно від того, хто прийшов до влади, ця країна, її влада були тісно прив’язані до російського возу влади.
Проросійське лобі в Біларусі формувати не треба. Воно там завжди було. Але справа в тому, що Лукашенко почав займати не ту проросійську позицію, якої від нього вимагали. Гадаю, Росія задля здійснення своєї стратегії намагатиметься сформувати якісь перспективні групи впливу та пул політиків, щоб на обвалі особистої влади Лукашенка вийшла ця когорта й підхопила владу.
Кого на білоруських виборах мала б підтримати Україна? Їй слід підтримувати закон, процедуру та стабільність Білорусі. А виходить, що, крім Лукашенка, інших нема. Зрештою, у Лукашенка та Януковича багато спільного. Вони обидва – міцні мужики, без усіляких витончених потягів до дзюдо та ігор із блогами та гаджетами, провінційні директори – один директор автобази, другий директор радгоспу, – винесені нагору на хвилі геополітичної кон’юнктури. Тим більше що Янукович не проти повторити режим стабілізації, який реалізував Лукашенко. Зрештою, Януковичу ментально ближчий Лукашенко, аніж “продвинуті” Путін з Медвєдєвим, йому не потрібне сліпе копіювання путінської моделі, йому хотілося б узяти й модель Лукашенка.
Валерій Димов, директор центру суспільно-інформаційних технологій «Форум» (Україна):
ЛУКАШЕНКО ЗМЕНШУЄ ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД РФ, І ЙОГО ПІДТРИМУЮТЬ БІЛОРУСИ
На цих виборах гідної конкуренції Лукашенку не буде. За час його правління опозиція була розпорошена й розпилена. А Росія, попри всі свої намагання, не виростила конкуренцію Лукашенку, оскільки протягом тривалого часу він сам очолював проросійський рух і виступав модератором переговорів. Коли Росія зрозуміла, що виростила сильного лідера, а сильний лідер у сателітних державах їй ніколи не був потрібний, то почала шукати альтернативу. Тим більше що останнім часом президент демонструє рухи, які Росія вважає неадекватними. Коли Лукашенко зрозумів, що його політика “пристьобування” Росії до своїх планів та проектів призводить тільки до зростання її апетитів, він вирішив, що слід зменшувати залежність від російських урядовців. Домовленості з Уго Чавесом та Венесуелою щодо постачання нафти або проекти щодо будівництва терміналу скрапленого газу показують, у тому числі й Росії, що він намагається бути самостійним політиком.
Підтримавши свого часу політику Лукашенка щодо знищення опору, опозиції, Росія сама взяла участь в компрометації «третього сектора». Тому їй буде складно сформувати впливових ставлеників серед громадських організацій. І за що Лукашенка тепер критикувати? Він підписав угоду про ОДКБ, вступив до митного союзу, Белтрансгаз без п’яти хвилин належить Газпрому.
При цьому Білорусь, яка отримувала дешеві енергоносії, змогла створити білоруське диво. І коли російські селяни з Курщини та Брянщини приїжджають до Білорусі та бачать значно більше порядку, ніж у них, - це створює певний дискомфорт правителям Кремля. Лукашенко зберіг певні соціальні стандарти. Зріс побутовий патріотизм білоруського народу. Це складно назвати націоналізмом, оскільки ці люди переважно не розмовляють білоруською мовою і не усвідомлюють білоруські національні інтереси. Але коли сусідня держава, її телеканали та її очільники розповідають щось погане про їхню державу Білорусь, це мобілізовує людей на те, щоб вони відстоювали свій спосіб правління, свою владу, свої інтереси. Це такий неусвідомлений патріотизм. Люди на побутовому рівні вважають, що нікому не варто втручатися у справи їхньої країни, їхньої економіки. І це дає змогу президенту перебудовувати риторику, це мобілізує його рухи на кшталт приєднання до Східного партнерства, швидко домовлятися і переводити в практичну площину диверсифікацію енергопотоків. Лукашенко не має опору, але має підтримку, і це допомагає білоруському народу почуватися народом. Як показує останнє соціологічне опитування, жити в союзі з іншою державою бажає дедалі менше людей. А бажаючих входити до складу однієї держави практично не залишилося.
Єдиний спосіб, у який Росія зможе повалити Лукашенка, – це створити серед його оточення групу з працівників КДБ, військових, сильних урядовців, виконавців. Від тих людей Лукашенку слід чекати небезпеки. Чогось на кшталт двірцевого перевороту.
Не думаю, що Україні треба намагатися впливати на вибір Білорусі, це все одно ні до чого не призведе. Оскільки Лукашенко має підтримку в народу.
Опитувала Маша Міщенко, УНІАН
Комментариев нет:
Отправить комментарий