ЛЕГЕНДИ І ПЕРЕКАЗИ КАРПАТ гори….

ТУХЛЯ

Чув я того від старих людий. Бовало, отак посходятся та і приповідають собі всячину. А там хтось з молодиків:

- А відки то взялася наша Тухля? Як тото село постало?

- Та, може, ви, нанашку, приповісте? – кажут до того старшого чоловіка.

Вінь витягне люльку з рота, глипне на нас:

- Хотіли би-сь те тото знати?

- Дуже хочеме. У школі нам таке ни кажут. Та й відки то вчуєме, як ни від вас, нанашку?

Та й так помали, помали чоловік розохотиться, розговориться.

Тухля, Тухля… Було то щи, може, й сотка літ перед татарами, може й більше… Жив десь на долах, а ци близько, ци далеко, того я ни чув, якийсь чоловік. І щось му там дуже дігріло. Так, що ни міг там дале лишатися. А може, й ни.хотів, бо, меже людьми всяке буває. Досить того, що забрав, що міг взяти з собов, і пішов у гори.

Йшов тов дорогов, що щи за київських князів бола. Нев ходили гет на Закарпаття. А відта до нас. Та ци чули-сьте, куда тота дорога йшла, де вна бола?

- А ви нам повіджте, бо ми хіба так соте через десяте знаєме.

- Та тота дорога йшла сюда понад ріку, понад Опір. На Зелемнянці розходилася. Одна вела попри потік на Сукіль і Брязу, а дале туда й до Галича. Другов мож боло йти понад Опір аж до Синевідська і далі на доли. Яка тота дорога вже бола, ни знаю, але помали мож боло нев проїхати через Бескид.

Но, та тот чоловік ішов динь, ішов ци їхав другий… Довго і пиняво то робилося, тутки охляв, від’їхав трохи від дороги вбік та й став. Відпочив, помалу пороздив’явся, місце йому сподобалося і вже далі ни хотів никуда йти. Тамой якось побудувався та й остався жити ту. Коло нього щи якісь осіли та й поволи ґаздували…

Але то нидалеко дороги. Ци то князь, ци король якись виправив свойих дружинників провідати наші гірські терени, хто де живе. Приходят они сюда та й увиділи тоти хати. Идут до них. Хто там сидит? Хто там є? Натрафили якраз на того, що сюда зайшов першим, бо його хата бола скраю.

- Як ти ту взявся? Чого ти тутка?

- Та, – каже, – ту охляв та й лишився жити.

- А як тото ваше село називатся?

- Нияк щи ни називатся. Ту-м охляв та й усьо.

- Запиши, – каже старший дружинник до другого. – Ту охляв. А тот спішив, ци помилився, бо нидочув, та й написав Тухля.

- Нанашку, а в якім місци тоти перші хати стояли?

- А я їх видів, гадаєте?

- Та, може-сьте, десь чули?

- Чути, то-м чув. Казали єдни, що он там, як у керунку до Либохорі, у Мельничнім потоці. А другі приповідали, що Тухля спочатку бола в Черенищох над Зелемнянков, над тим потоком, що дорога попри нього вела на Сукіль, Брязу, на Болехів. Але потім сталася біда. Напала на людей якась хвороба: ци чума, ції колєра. Люде вмирали, як мухи. Їх тамой усих поховали. Відтоді то місце Гробищами називают. Лишень якась малийка горсточка з них потім перебралася сюди, де нинішна Тухля.

А другі приказували, що тоти перші тухляне жили на Погари.. Там і типирь є з дисять хат, файні ораниці, пасовища. Є де вівці, та маржинку попасти. Єдну ораницю там називают Городища.. Туда пару літ тому вчені ходили, щось там міряли, копали, казали погарце, що понаходили давні речі.

- Аз тих трьох місць, де найповніше могла бути перша Тухля, як ви міркуєте? – питали ми.

- Якби я то видів… Могло бути й таке, що якісь хати стояли на Зелемнянці, инчі – в Мельничнім, а щи троха – на Погари. Тот наш письменник Франко десь сягнув, десь довідався, що тухлянська полонина називатся Тугарське. Туда із Зелемнянки ходят. То, може, там і найбільше жило людий, над тим потоком Зелемнянков до того татарського нападу, про який знаєте із Франкової книжки “Захар Беркут”.

Тож ни єдна сотка літ пройшла. Але Тухля, її назва від того, що ту охляв чоловік і ни міг далі йти.

http://fayno.if.ua/?p=271