Плинність часу завжди і до болю хвилювала людину. Поетичний вигук «зупинися, мить, ти прекрасна» насправді є воланням жаху та відчаю, виявом прагнення залишитися. Бути, а не зникати поволі, нестримно, як пісок у піщаному годиннику. І тому вічно триватимуть наївні та метушливі спроби «зупинити й мить» - у наскельних малюнках, у малярстві, дитячих начерках, у фотографії…
Але просто фіксування певної точки часу-простору людині не цікаво. Вона прагне виявити себе у цій миті з допомогою її фіксації залишитися у ній. Марнославство людське таке ж непереборне, як і страх зникнення. В цій площині і виникає, мабуть, те, що й має наймення – мистецтво. Хоча, ці відверті дитячі спроби зупинити час нагадують живопис водою по каменю – вода висихає, а камінь залишається, вічний та чистий, як полотно для прийдешніх фіксаторів своїх миттєвостей.
Іда ВОРС
Комментариев нет:
Отправить комментарий