Нещодавно уряд Миколи Азарова прозвітував про свої перші сто днів роботи. Побіжний аналіз зробленого новим Кабміном вселяє надію, що уряд дійсно зацікавлений у проведенні економічних реформ. Проте на практиці зі ці сто днів ми знову переконались, що з-поміж усіх наявних в реальності механізмів реформування уряд робить вже традиційну ставку на продаж стратегічних об’єктів та отримання зовнішніх кредитів – тільки з поправкою, що відтепер не лише від МВФ, але й від Росії.
Натомість фіскальна політика Кабміну, схоже, вкотре буде реалізовуватись в межах збільшення податкового тиску на малий та середній бізнес. Найпереконливіший сигнал цьому - розроблений Податковий кодекс викликав шквал критики з боку підприємницьких та бізнесових кіл, навіть лояльних до влади як-то УСПП Анатолія Кінаха. Та й сам Віктор Янукович та заступник глави його адміністрації Ірина Акімова не в захваті від цього документу, який на їхню думку є «сирим», а, відтак, не може бути прийнятий у чинній редакції.
Тим часом, для експертів та аналітиків надзвичайно важливим «маячком» є той факт, що відповідальність за прийняття Податкового кодексу, як і здійснення інших економічних реформ в уряді Азарова, була покладена на віце-прем’єра з питань економіки Сергія Тігіпка. Сам Сергій Леонідович свій похід у «регіональний» Кабмін, сформований, за його ж власними словами (сказаними напередодні приєднання до команди Азарова), у неконституційний спосіб, виправдовував тим, що на цій посаді він здійснить необхідні структурні реформи в економіці України.
Справді, призначення Сергія Тігіпка в уряд, який анонсував проведення реформ, виглядало цілком природно. По-перше, у Тігіпка вже був досвід роботи на аналогічній посаді в уряді Віктора Ющенка. По-друге, банкір Тігіпко, який створив не один успішний бізнес (страховий, банківський тощо), знає зсередини потреби та проблеми бізнесу. І нарешті, по-третє, йому довіряє малий і середній підприємницький клас, який у своїй масі підтримав його на президентських виборах. Адже довіра до влади дуже важлива у такому делікатному питанні як здійснення реформ. Саме тому на Тігіпка покладалися великі сподівання та видавалися аванси, що він зможе здійснити реформи європейського зразка в Україні, й буде певною противагою адміністративним методам Азарова в уряді.
Чи вдалось цього досягти? На жаль, підсумок першої урядової стоденки засвідчив, що до позитивного результату далеко.
Схоже, Тігіпко, який з самого початку виступав у ролі «промоутера» Податкового та Бюджетного кодексів та був гарною «обгорткою» на переговорах з МВФ, останнім часом намагається дистанціюватись від одіозних урядових ініціатив, а його соратниця по партії екс-голова Держкомпідприємництва Олександра Кужель навіть припустила, що у разі прийняття Податкового кодексу в існуючій редакції, віце-прем’єр з питань економіки піде у відставку.
Про що це може свідчити? Або Тігіпко не очікував на спротив з боку підприємців новій фіскальній політиці уряду, або Податковий кодекс писався у податковій адміністрації, а завданням Тігіпка було лише переконати малий та середній бізнес у корисності прийняття цього документу.
Як би там не було, але тепер з легкої руки недоброзичливців «сильноукраїнця» поряд з терміном «азаровщина» може з’явитись новий термін - «тігіпковщина», який жодним чином не асоціюється з реформами. І, звісно, Сергія Леонідовича, кістяк електорату якого складають дрібні та середні підприємці, ця ситуація не може не турбувати.
Але як тут бути?
Сергій Тігіпко свідомо йшов у владу, знаючи, що його економічні погляди та економічні погляди Миколи Азарова кардинально різняться. Історія з Податковим кодексом – яскравий тому приклад. Адже не секрет, що головною економічною проблемою для цього уряду є виконання дохідної частини бюджету, дірка якого тільки за офіційними даними складає 55 млрд. гривень. Не вдаючись до непопулярних соціальних реформ, вирішити цю проблему можна лише збільшивши тиск на бізнес, запозичивши зовнішні кошти чи включивши друкарський верстат Нацбанку. Ні перший, ні останній з названих шляхів, природно, не працюватимуть на імідж “молодого реформатора”. Відтак, Сергію Леонідовичу залишається або публічно грюкнути дверима, залишивши уряд “не реформаторів”,або ж, принаймні, бодай відносно дистанціювавшись від сумнівних податкових кодексів, домогтися успіхів на другому шляху, тобто, залучивши серйозні зовнішні кошти.
Тут ми повертаємось до переговорів з МВФ, тобто, до іншого напрямку, за який відповідає Сергій Тігіпко. Успіхів так само поки що негусто. Навіть реноме економіста-ліберала не допомогло Тігіпку переконати місію МВФ відновити стару чи підписати нову програму для України. Кредит же у 2,5 млрд. отриманий від «Внєшекономбанку» Росії, – радше персональна заслуга Азарова з Клюєвим, ніж Сергія Тігіпка.
Зрозуміло, не все тут провина Сергія Леонідовича. Реформи здійснюють конкретні люди, і, якщо подивитися на склад уряду, то на провідних посадах, що відповідають за економічну політику, немає жодної людини Тігіпка. Тобто Сергій Леонідович, який не має власної команди в уряді, обкладений «червоними» прапорцями, вийти за межі яких він не в змозі.
Що буде далі?
Якщо все продовжуватиметься в тому ж дусі, час грає не на користь Сергія Тігіпка. Подальше перебування в уряді може втратити сенс як для самого віце-прем’єра, так і для Януковича з Азаровим. Для останніх Тігіпко вже зіграв свою роль, озвучивши непопулярні реформи та не досягнувши поки що відчутних успіхів у переговорах з МВФ. Відтак, хтось може зіграти на випередження. Або Сергій Тігіпко, грюкнувши дверима, напише заяву про відставку, або Віктор Янукович руками коаліції «вилучить» віце-прем’єра з владної команди. За цих обставин схема «я хотів – мені не дали», мабуть, якнайкраще підійде для пояснення Сергієм Тігіпко своїх дій перед власним виборцем напередодні місцевих та можливих дострокових парламентських виборів.
Звісно, за таких розкладів Сергію Леонідовичу не вдасться увійти в історію у якості «українського Бальцеровича». Також багато хто дорікне йому тим, що він на очах став ще однією невиправданою надією на реформи. А ще тим, що як економіст він не міг не прораховувати наслідки свого походу в Кабмін Азарова, а значить для нього саме повернення у владу, а не здійснення реформ було головною метою. Але тут вже самому Сергію Леонідовичу треба робити вибір.
Реформи влада поки що відклала на рік. Навіть назва коаліції, в якій співіснують взаємовиключні поняття «стабільність» та «реформи», свідчить, що на першому плані стоїть аж ніяк не реформування. Тож якщо попередній похід у владу Сергія Тігіпка з метою реформ на посаду голови НБУ запам’ятався випуском нових гривневих банкнотів з підписом Тігіпка, то нинішнє перебування в уряді для симпатиків Сергія Леонідовича може запам’ятатися хіба що підписом Тігіпка під Податковим кодексом Миколи Азарова. Подумаєш тут…
Володимир Поляков, політичний експерт
среда, 30 июня 2010 г.
20 мільярдів доларів на економічну експансію
Росіяни вириваються в лідери у банківській системі України
Український уряд має намір продати банки, націоналізовані минулого року. Хоча схема продажу остаточно не узгоджена, представники органів влади сподіваються, що покупцями виступлять росіяни. Досі російський капітал, маючи в Україні 11 банків, посідав відносно скромне місце у банківській системі країни. Однак прогнозований відхід з ринку західних фінансових структур і масштабні плани урядів України та Росії з промислової кооперації можуть посилити позиції російського капіталу.
На початок літа в Україні було зареєстровано 176 банків, із яких 51 належить іноземним структурам. За обсягом активів на цей рік російські «Альфа-банк», «Промінвестбанк» (належить «Внешэкономбанку») та ВТБ-Банк (власність російського «Внешторгбанка») входять до десятки найбільших. Інші фінустанови з російським капіталом, серед яких і дочірній банк «Сбербанка» РФ, досі істотно відставали від лідерів. Зате західні банківські структури, які активно завойовували український ринок до 2007 року, раніше міцно закріпилися у верхній частині списку найбільших.
Ситуація стала змінюватися влітку минулого року, коли, як вважається, банківська система України сягнула дна кризи. Уряд Юлії Тимошенко, намагаючись не допустити краху, прийняв політичне рішення про рекапіталізацію низки структур. У підсумку Нацбанк України запровадив тимчасові адміністрації у 25 комерційних банках, лише п’ять із яких успішно подолали кризові явища. Порятунок банків проходив, зокрема за такою схемою: мінфін випустив і зарахував до статутних капіталів затверджених урядом проблемних банків облігації внутрішньої державної позики, які потім буди викуплені Нацбанком.
Прикладом успішної рекапіталізації вважаються «Родовід Банк», «Укргазбанк» і банк «Київ». Їхній порятунок став державі, за офіційними даними, приблизно у 2 млрд. дол. У підсумку уряд став фактичним власником трьох структур: державі належить в «Укргазбанку» – 87,7% акцій, у «Києві» – 99,93%, у «Родовід Банку» – 99,99%. Хоча Юлія Тимошенко збиралася приєднати цю трійку до кількох державних банків, що існують та успішно працюють, але ця ідея не була втілена. Експерти зазначають, що націоналізовані структури тільки зовні виглядають стабільними, за підсумками минулого року на їхню частку припало близько 30% збитків банківської системи України. Спроба держави підтримувати нове господарство на плаву обернулася б неприпустимими витратами держбюджету.
На цьому зробив акцент і головний кредитор України – Міжнародний валютний фонд, який вимагав від влади позбутися проблемної власності. Ще у березні віце-прем’єр Сергій Тігіпко повідомив, що уряд планує продаж «Укргазбанку», «Родовід Банку» та «Києва». Він пояснив, що ставиться завдання якщо не заробити на угоді, то хоча б повернути до держбюджету кошти, витрачені на рекапіталізацію. Утім, галузеві аналітики скептично оцінили такі плани, зазначивши, що інвестори не тільки припинили цікавитися купівлею українських банків, але, побоюючись другої хвилі кризи, намагаються продати структури, що належать їм. У ЗМІ раз по раз з’являється, а потім спростовується інформація про купівлю-продаж банків, які належать західним інвесторам.
Пояснюючи ситуацію, один із чиновників сказав, що робота комерційних банків в Україні залишається збитковою, а частка проблемних кредитів, сягаючи в окремих фінустановах 30%, є рекордною у Європі. При цьому він зазначив, що криза дала змогу набрати вагу російським банкам: «Якщо до кризи росіяни посідали скромне місце, концентруючись в основному на обслуговуванні операцій, пов’язаних із роботою великого російського бізнесу в Україні, то зараз ситуація змінюється. З одного боку, кількість таких операцій і масштаб економічної взаємодії між Україною та РФ стрімко збільшується завдяки спільним проектам, що готуються. З іншого боку, росіяни розширюють межі своєї діяльності, завойовуючи місце основного кредитора в Україні».
Дані відкритих джерел підтверджують слова чиновника: якщо на початок 2009 року російські банки видали близько 10% кредитів українським юридичним особам, то за рік збільшили частку майже до 15%, а за перше півріччя цього року наростили обсяги кредитування ще приблизно на 5%. Найбільш активними кредиторами виступали ВТБ-Банк і «Промінвестбанк».
Економіст Ігор Луценко зазначив, що діяльність росіян на банківському ринку України має політичну підтримку. «За моїми даними, банківські структури, афільовані з російським урядом, мають величезний бюджет – на рівні 15-20 мільярдів доларів, – який може бути використаний у процесі українсько-російської економічної інтеграції. Простіше кажучи, росіяни зараз зацікавлені у купівлі усіх українських активів більш чи менш пристойної якості майже у будь-якій галузі, в тому числі у банківській сфері», – сказав експерт.
Про те, що російський капітал має намір посісти провідні позиції в Україні, заявив і один із співробітників Фонду держмайна (ФДМ). Він зазначив, що при продажу перших трьох націоналізованих банків українська сторона робить ставку саме на російських покупців. Минулого тижня ФДМ оприлюднив свої пропозиції щодо процедури продажу. Йшлося про проведення відкритих аукціонів. Хоча інші державні відомства України не виключають продажу акцій на біржах.
Тетяна Івженко, «Независимая газета» (РФ),
переклад - з сайту "Главред"
Від «Київської Русі» - до Голівуду: каскадери розкрили секрети професії
Перший міжнародний фестиваль каскадерів у «Парку Київська Русь» (село Копачів Обухівського району Київської області) обіцяв щось неймовірне. Цього разу організатори фестивалю запросили провідних каскадерів з України, Росії, Латвії та Словаччини – планувалися не просто виступи, а можливість дізнатися про таємниці професії, взяти майстер-класи.
На вході до «Парку Київська Русь» голосно вітали яскраві скоморохи. Святковий настрій сягнув найвищої позначки.
Власне, настрій і не міг бути іншим – не кожен день доводиться відчути себе причетним до великого мистецтва кіно.
Президент благодійної організації «Слов’янський фонд» Володимир Янченко розповів, що головна ідея фестивалю – створити майданчик для діалогу між усіма представниками кіно-шоу-індустрій: каскадерами, продюсерами, режисерами, акторами та меценатами. Ну і глядачами, звісно ж. Можна з впевненістю константувати: це в нього вийшло.
Глядачів допускали лише до найбезпечніших трюків
Основну частину програми фестивалю склали найрізноманітніші майстер-класи, які провели професійні каскадери та постановники трюків. Усе це буде зафільмовано в навчальний посібник для підростаючого покоління каскадерів.
Глядачів допускали взяти участь лише у найбезпечніших трюках. Кожен бажаючий міг на кілька хвилин стати каскадером і навчитись, наприклад, битися на мечах. Правда, лише на дерев’яних.
Учасники майстер-класу стояли на ристалищі двома рівними рядами.
Тренер виправляв поставу, розказвав про основні рухи...
Як з’ясувалось, під час зйомок сцен із двобоєм на мечах головне синхронність та одночасність рухів партнерів.
Аж ось у двобої сходяться професіонали зі справжніми мечами. У тому, що мечі справжні сумнівів немає: снопи іскор, які летять від зброї, коли її схрещують – тому підтвердження. Видовище неймовірне – рухи воїнів одночасно поєднують у собі і міць, і грацію.
Але самими двобоями не обмежилися. Каскадери, наче фокусники, дивували усе новими і новими трюками. Тільки на відміну від фокусників, вони розкривали секрети свого вміння. Наступна демонстрація – піротехнічна.
Секрет страшної червоної плями
Сцена, яку, мабуть, кожен із нас бачив у фільмах мільйон разів: головний герой біжить, раптом завмирає, тіло напружується, наче лук, ще секунда – і герой падає на землю. На його сорочці розповзається страшна червона пляма. Уперше в житті побачила як це робиться. Виявляється, під сорочку одягають спеціальний пояс, на якому закріплений заряд, який імітує кулю, і мішечок, який забезпечує ту саму страшну пляму. У потрібну мить або піротехнік, або сам герой, натискають кнопку і – бабах! – в героя вже вистрелили.
Іншу сцену часто можна побачити у фільмах про війну. Коли герої підриваються на міні. Заряд заривають у землю, раптом лунає вибух, піднімається хмара землі і диму, хлопців відкидає в різні сторони. Успіх цьому трюку забезпечує підвищена увага піротехніка – щоб вибухнуло саме тоді, коли треба і не зашкодило актору. Від каскадерів вимагається, знову ж таки, правдиво зіграти жертву (до речі, це не так уже й легко) та не наїстися землі. Одразу після професіоналів – актори-початківці, і звичайні глядачі. Мушу відзначити, у них вийшло не гірше...
"Ті, хто не відчувають страху - люди без даху"
У майстер-класах невеличка перерва, можна погуляти територією парку. Увагу привертає білява дівчинка, яка виконує неймовірні трюки на коні. Мабуть, теж каскадерка. Кремезний чоловік каскадер – це одне, а от маленька дівчинка-підліток – це вже інтригує. Тендітна дівчинка – член Ліги каскадерів України Вероніка Пшенична, має багаторічний стаж не лише в цій професії.
"Каскадери, вважаю, усі вийшли зі спорту. Я колись займалася художньою гімнастикою. Але оскільки я маленька і коренаста, тренерка мене завжди сильно ганяла. І вже через три роки мене перевели на спортивну гімнастику. Потім працювала в цирку повітряною гімнасткою, але мені завжди подобалося, коли хлопці б’ються, фехтують. І от я себе знайшла у каскадерстві. Це моє, і я уже нікуди звідси не піду…. Часто мене питають: «Чи страшно бути каскадером?» Я завжди відповідаю, що ті, хто не відчувають страху – це не каскадери, це – люди без «даху»", – каже вона.
«Просто, написано, щоб він випав з вікна – Андрієнко випаде»
Ще одна людина, яка привернула увагу – Віктор Андрієнко – талановитий актор, каскадер.
«Я в кіно прийшов через каскадерство… Я приблизно років десять прожив яскраве життя в кіно, як каскадер, а вже потім почав більше займатися акторством. Та все одно ще кілька років я був каскадером – десь, колись. Я працював за свій персонаж, поєднуючи акторство з каскадерством… Я не роблю автотрюки. Можу працювати на збив, тобто мене можуть збити, і я не постраждаю. Я можу впасти з коня. Я не працюю падінням з високих висот, а падіння з висоти до 10 метрів я відпрацюю нормально. Тут кожен робить те, що вміє краще. А от у акторстві, наприклад, у мене меж нема», – розказує Віктор.
Наразі каскадерські навички теж доводиться часто використовувати. «Часом бувають, наприклад, у «Великій різниці» ситуації, коли потрібно десь впасти. Ну от, я падаю, стрибаю. Але там не знають, що я каскадер. Просто, написано, щоб він випав з вікна – Андрієнко випаде», – ділиться актор.
Вогнемет випускає полум’я – і палаюча людина біжить по майданчику
Починається черговій виступ каскадерів. Зараз будуть відтворювати сцену з фільму «Полювання на Вервольфа» – підпалять людину. Тривалий процес підготовки, костюм каскадера обробляють спеціальним розчином, щоб він зайнявся. Вогнемет випускає полум’я – і палаюча людина біжить по майданчику, падає, його гасять вогнегасником. Костюм, який ще кілька секунд тому палав, з актора намагаються стягти одразу троє чоловіків. Раптово каскадер схоплюється і тікає за сцену, туди ж прямують лікарі. Але ось директор Ліги каскадерів Назар Майборода (саме він виконував номер) виходить до схвильованих глядачів. Втриматися від оплесків неможливо.
Наприкінці про Київську Русь зняли екшн
Демонстрацій трюків і майстер-класів було чимало: і машина, яка в’їжджає у вуличне кафе, і людина яка падає з десятиметрової висоти, і кінні номери, і мотоциклетні трюки. Підсумком усіх цих неймовірних демонстрацій стала зйомка екшну про Київську Русь, до якого залучили чи не всіх учасників фестивалю. Фільм відтворює велику баталію руської раті з бусурманами під стінами Києва.
У виконанні трюків брали участь і учні каскадерів, і майбутні актори. «На пострадянському просторі, нажаль, немає спеціальних шкіл. Все переважно самоучки. А от ми вигадали таку спеціальність як «актор, каскадер та постановник програм». Є така Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, там є кафедра «Режисер-постановник оригінально-трюкового жанру». І там цю професію ми даємо на найвищому рівні. І на цьому фестивалі ці студенти – вони основні. У них величезні обсяги роботи, іноді вони трішки виють. Але це їм потрібно. Потім у житті вони стануть висококваліфікованими спеціалістами, при чому у різних галузях: і як режисери, і як актори, і як каскадери», - поділився Н.Майборода.
Наостанок цікавлюсь враженням від фестивалю у тих, хто знає що таке професія каскадера з власного досвіду.
Актор, каскадер Улдіс Вейспал (Латвія):
– У нас немає такого парку. У нас є етнографічний музей. У Ризі. Тому я радий, що мені вдалося приїхати і подивитися на це все. Гадаю, це тільки початок і надалі все розвиватиметься.
Актор Віктор Андрієнко:
– Цей фестиваль показав, що кіно не померло, що воно живе і житиме. Це свято навіть не конкретної професії. І це свято кіно, оскільки каскадери, в основному, працюють в історичних фільмах, а ми ще й знаходимося в історичному місці. Плюс це свято духовності. Тому що мистецтво можна створити тільки духовністю. Головне – що українське кіно знову довело, що воно існує.
Президент благодійної організації «Слов’янський фонд» Володимир Янченко:
– Ми проводимо цей фестиваль для того, щоб привернути увагу до цієї чудової професії, до нашого кіно, показати що ми багато можемо. Фестиваль показує наші можливості. Ми хочемо показати, що ось, є готовий знімальний майданчик. Ставайте і знімайте кіно, знімайте майстер-класи, показуйте навчальне кіно студентам. Хай вони навчаються і стають кращими від своїх західних колег. Будуть кращі від них – вони будуть зніматись в усіх фільмах. А там, може, у якогось українця, який працюватиме в Голівуді, виникне бажання побудувати в Україні свій Голівуд. Для цього ми це все і робимо – щоб підштовхнути наші думки і бажання.
Я думаю, що цей день будуть довго згадувати всі. Адже вперше за час існування України проходить такий фестиваль. У нас, тут, у символічному місці, де відтворюється Дитинець Києва.
Такий фестиваль плануємо робити хоча б раз на рік. Але ідеально було б – двічі на рік. Восени і влітку, наприклад. Тобто початок і кінець сезону. Показати наші можливості на початок сезону, і показати досягнення наприкінці сезону. Щоб ця площадка стала своєрідної біржею для кінематографу.
***
Проект «Парк Київська Русь» займається не лише тим, що відроджує базове коріння нашої держави. Він допомагає показати та розвинути неймовірний творчий потенціал сучасної України.
Наступний захід - фестиваль-маскарад «Київська фібула», що пройде 10-11 липня. Організатори впевнені: особливе задоволення від цього заходу отримають поціновувачі фентезі зі слов’янським колоритом.
Світлана Боремська
На вході до «Парку Київська Русь» голосно вітали яскраві скоморохи. Святковий настрій сягнув найвищої позначки.
Власне, настрій і не міг бути іншим – не кожен день доводиться відчути себе причетним до великого мистецтва кіно.
Президент благодійної організації «Слов’янський фонд» Володимир Янченко розповів, що головна ідея фестивалю – створити майданчик для діалогу між усіма представниками кіно-шоу-індустрій: каскадерами, продюсерами, режисерами, акторами та меценатами. Ну і глядачами, звісно ж. Можна з впевненістю константувати: це в нього вийшло.
Глядачів допускали лише до найбезпечніших трюків
Основну частину програми фестивалю склали найрізноманітніші майстер-класи, які провели професійні каскадери та постановники трюків. Усе це буде зафільмовано в навчальний посібник для підростаючого покоління каскадерів.
Глядачів допускали взяти участь лише у найбезпечніших трюках. Кожен бажаючий міг на кілька хвилин стати каскадером і навчитись, наприклад, битися на мечах. Правда, лише на дерев’яних.
Учасники майстер-класу стояли на ристалищі двома рівними рядами.
Тренер виправляв поставу, розказвав про основні рухи...
Як з’ясувалось, під час зйомок сцен із двобоєм на мечах головне синхронність та одночасність рухів партнерів.
Аж ось у двобої сходяться професіонали зі справжніми мечами. У тому, що мечі справжні сумнівів немає: снопи іскор, які летять від зброї, коли її схрещують – тому підтвердження. Видовище неймовірне – рухи воїнів одночасно поєднують у собі і міць, і грацію.
Але самими двобоями не обмежилися. Каскадери, наче фокусники, дивували усе новими і новими трюками. Тільки на відміну від фокусників, вони розкривали секрети свого вміння. Наступна демонстрація – піротехнічна.
Секрет страшної червоної плями
Сцена, яку, мабуть, кожен із нас бачив у фільмах мільйон разів: головний герой біжить, раптом завмирає, тіло напружується, наче лук, ще секунда – і герой падає на землю. На його сорочці розповзається страшна червона пляма. Уперше в житті побачила як це робиться. Виявляється, під сорочку одягають спеціальний пояс, на якому закріплений заряд, який імітує кулю, і мішечок, який забезпечує ту саму страшну пляму. У потрібну мить або піротехнік, або сам герой, натискають кнопку і – бабах! – в героя вже вистрелили.
Іншу сцену часто можна побачити у фільмах про війну. Коли герої підриваються на міні. Заряд заривають у землю, раптом лунає вибух, піднімається хмара землі і диму, хлопців відкидає в різні сторони. Успіх цьому трюку забезпечує підвищена увага піротехніка – щоб вибухнуло саме тоді, коли треба і не зашкодило актору. Від каскадерів вимагається, знову ж таки, правдиво зіграти жертву (до речі, це не так уже й легко) та не наїстися землі. Одразу після професіоналів – актори-початківці, і звичайні глядачі. Мушу відзначити, у них вийшло не гірше...
"Ті, хто не відчувають страху - люди без даху"
У майстер-класах невеличка перерва, можна погуляти територією парку. Увагу привертає білява дівчинка, яка виконує неймовірні трюки на коні. Мабуть, теж каскадерка. Кремезний чоловік каскадер – це одне, а от маленька дівчинка-підліток – це вже інтригує. Тендітна дівчинка – член Ліги каскадерів України Вероніка Пшенична, має багаторічний стаж не лише в цій професії.
"Каскадери, вважаю, усі вийшли зі спорту. Я колись займалася художньою гімнастикою. Але оскільки я маленька і коренаста, тренерка мене завжди сильно ганяла. І вже через три роки мене перевели на спортивну гімнастику. Потім працювала в цирку повітряною гімнасткою, але мені завжди подобалося, коли хлопці б’ються, фехтують. І от я себе знайшла у каскадерстві. Це моє, і я уже нікуди звідси не піду…. Часто мене питають: «Чи страшно бути каскадером?» Я завжди відповідаю, що ті, хто не відчувають страху – це не каскадери, це – люди без «даху»", – каже вона.
«Просто, написано, щоб він випав з вікна – Андрієнко випаде»
Ще одна людина, яка привернула увагу – Віктор Андрієнко – талановитий актор, каскадер.
«Я в кіно прийшов через каскадерство… Я приблизно років десять прожив яскраве життя в кіно, як каскадер, а вже потім почав більше займатися акторством. Та все одно ще кілька років я був каскадером – десь, колись. Я працював за свій персонаж, поєднуючи акторство з каскадерством… Я не роблю автотрюки. Можу працювати на збив, тобто мене можуть збити, і я не постраждаю. Я можу впасти з коня. Я не працюю падінням з високих висот, а падіння з висоти до 10 метрів я відпрацюю нормально. Тут кожен робить те, що вміє краще. А от у акторстві, наприклад, у мене меж нема», – розказує Віктор.
Наразі каскадерські навички теж доводиться часто використовувати. «Часом бувають, наприклад, у «Великій різниці» ситуації, коли потрібно десь впасти. Ну от, я падаю, стрибаю. Але там не знають, що я каскадер. Просто, написано, щоб він випав з вікна – Андрієнко випаде», – ділиться актор.
Вогнемет випускає полум’я – і палаюча людина біжить по майданчику
Починається черговій виступ каскадерів. Зараз будуть відтворювати сцену з фільму «Полювання на Вервольфа» – підпалять людину. Тривалий процес підготовки, костюм каскадера обробляють спеціальним розчином, щоб він зайнявся. Вогнемет випускає полум’я – і палаюча людина біжить по майданчику, падає, його гасять вогнегасником. Костюм, який ще кілька секунд тому палав, з актора намагаються стягти одразу троє чоловіків. Раптово каскадер схоплюється і тікає за сцену, туди ж прямують лікарі. Але ось директор Ліги каскадерів Назар Майборода (саме він виконував номер) виходить до схвильованих глядачів. Втриматися від оплесків неможливо.
Наприкінці про Київську Русь зняли екшн
Демонстрацій трюків і майстер-класів було чимало: і машина, яка в’їжджає у вуличне кафе, і людина яка падає з десятиметрової висоти, і кінні номери, і мотоциклетні трюки. Підсумком усіх цих неймовірних демонстрацій стала зйомка екшну про Київську Русь, до якого залучили чи не всіх учасників фестивалю. Фільм відтворює велику баталію руської раті з бусурманами під стінами Києва.
У виконанні трюків брали участь і учні каскадерів, і майбутні актори. «На пострадянському просторі, нажаль, немає спеціальних шкіл. Все переважно самоучки. А от ми вигадали таку спеціальність як «актор, каскадер та постановник програм». Є така Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, там є кафедра «Режисер-постановник оригінально-трюкового жанру». І там цю професію ми даємо на найвищому рівні. І на цьому фестивалі ці студенти – вони основні. У них величезні обсяги роботи, іноді вони трішки виють. Але це їм потрібно. Потім у житті вони стануть висококваліфікованими спеціалістами, при чому у різних галузях: і як режисери, і як актори, і як каскадери», - поділився Н.Майборода.
Наостанок цікавлюсь враженням від фестивалю у тих, хто знає що таке професія каскадера з власного досвіду.
Актор, каскадер Улдіс Вейспал (Латвія):
– У нас немає такого парку. У нас є етнографічний музей. У Ризі. Тому я радий, що мені вдалося приїхати і подивитися на це все. Гадаю, це тільки початок і надалі все розвиватиметься.
Актор Віктор Андрієнко:
– Цей фестиваль показав, що кіно не померло, що воно живе і житиме. Це свято навіть не конкретної професії. І це свято кіно, оскільки каскадери, в основному, працюють в історичних фільмах, а ми ще й знаходимося в історичному місці. Плюс це свято духовності. Тому що мистецтво можна створити тільки духовністю. Головне – що українське кіно знову довело, що воно існує.
Президент благодійної організації «Слов’янський фонд» Володимир Янченко:
– Ми проводимо цей фестиваль для того, щоб привернути увагу до цієї чудової професії, до нашого кіно, показати що ми багато можемо. Фестиваль показує наші можливості. Ми хочемо показати, що ось, є готовий знімальний майданчик. Ставайте і знімайте кіно, знімайте майстер-класи, показуйте навчальне кіно студентам. Хай вони навчаються і стають кращими від своїх західних колег. Будуть кращі від них – вони будуть зніматись в усіх фільмах. А там, може, у якогось українця, який працюватиме в Голівуді, виникне бажання побудувати в Україні свій Голівуд. Для цього ми це все і робимо – щоб підштовхнути наші думки і бажання.
Я думаю, що цей день будуть довго згадувати всі. Адже вперше за час існування України проходить такий фестиваль. У нас, тут, у символічному місці, де відтворюється Дитинець Києва.
Такий фестиваль плануємо робити хоча б раз на рік. Але ідеально було б – двічі на рік. Восени і влітку, наприклад. Тобто початок і кінець сезону. Показати наші можливості на початок сезону, і показати досягнення наприкінці сезону. Щоб ця площадка стала своєрідної біржею для кінематографу.
***
Проект «Парк Київська Русь» займається не лише тим, що відроджує базове коріння нашої держави. Він допомагає показати та розвинути неймовірний творчий потенціал сучасної України.
Наступний захід - фестиваль-маскарад «Київська фібула», що пройде 10-11 липня. Організатори впевнені: особливе задоволення від цього заходу отримають поціновувачі фентезі зі слов’янським колоритом.
Світлана Боремська
Чому я пишаюся Молдовою, яка оголосила 28 червня днем радянської окупації
Я до 18 років жила на півдні Одеської області по вулиці 28 червня. І весь радянський період свого дитинства знала, що ця дата позначає день приходу радянських військ до Бессарабії і «звільнення» цього краю в 1940 році від боярської Румунії. Правда, до цієї дати в тому ж радянському дитинстві додавалися що не зовсім зрозумілі подробиці, що суперечили радянській версії. Моя бабуся гагаузка розповідала, що якраз через рік після «звільнення» всю її багаточисельну рідню заштовхали у вагони і відправили до Казахстану. Що червоні «визволителі» відібрали все: землю, худобу, навіть дитячий одяг. Потім виявилось, що обидва мої прадідусі забрали від сім`ї і відправили далі, за дві тисячі кілометрів від Свердловська на лісоповал. Їх фактично вбили в якомусь страшному містечку Івдель. Я знайшла його на карті.
– Чому їх убили? – цікавилася я.
– Діль лязим сорма, - по-гагаузьки відповідала бабуся. («Не питай», в перекладі).
Вона завжди переходила на гагаузьку, коли ми говорили про репресії, знаючи, що я так швидше від неї відстану.
Після перебудови все стало зрозуміліше. В одного діда по маминій лінії було 80 гектарів землі. Другий очолював осередок ліберальної партії Румунії в своєму повіті. А всіх, у кого була земля, у кого вдома пікся хліб, хто обробляв виноградник і, маючи свого шовкопряда, ткав ковдри й тканини на одяг, вантажили у вагони і відправляли до Казахстану. Що бувало далі з репресованими, ви знаєте... У кожної сім`ї Бессарабії є своя історія, свій наскельний живопис...
Розповідаючи про жахи заслання, бабуся завжди додавала таку деталь:
– Але ми були разом, наші чоловіки (за винятком прадідусів, яких згноїли на лісоповалі, оскільки вони були фактичними власниками відібраних земель) були з нами. І болгари і гагаузи залишалися своїми родинами. А ось у Молдавії забрали всіх чоловіків і кудись вивезли. Молдавські жінки плакали й голосили, а військові їх «заспокоювали» тим, що ми забираємо чоловіків, але вони їдуть приготувати вам місце. Куди поділи чоловіків Молдавії, ніхто не знав. І чому забирали чоловіків саме Молдавії, ми теж не розуміли, говорила бабуся.
Пізніше я дізналася, що в 1918 році жителі Бессарабії в повітах вирішували на референдумі, куди їм приєднуватися - до Цара Роминяске (Румунія) чи Російської імперії. Тоді вони вибрали Румунію, і Румунія увійшла туди на прохання молдавського уряду і з відома населення. Зараз я думаю, що можливо, радянська влада, пам`ятаючи про це, в 1940 році просто вирішила знищити чоловічих представників ніби «титульної нації», знаючи, що під боком є така держава, як Румунія. Це почерк радянської влади: справжніх господарів замордувати в засланні, а небезпечні національні елементи знищити.
Пам`ятаю, як перед вступом на журналістику, підробляючи в місцевій газеті, я чула гіркі вислови керівників колгоспів: з ким тут піднімати господарство, всіх вартих мужиків ця влада згноїла.
Зараз у нашому регіоні дуже мирно живуть молдавани, гагаузи, болгари і нащадки радянських «визволителів». Навіщо згадувати старе... Так, ці жителі Бессарабії часто беруть собі паспорти подвійного громадянства, які люб`язно надає Румунія. Не будемо це міцно аналізувати. У цьому другому громадянстві насправді немає нічого особистого. Якщо рідна держава не здатна забезпечити якихось базових прав і свобод, то людина просто, думаючи про зручність життя, бере цей документ у сусідній державі для того, щоб було зручно переміщатися Європою і працевлаштуватися там, як у випадку з Румунією. Вважаю, вони також легко вийшли би з нього, як і зайшли.
А що стосується Молдови. Ця маленька і горда країна, спростувавши всі продуковані радами анекдоти про молдаванів, показала, що їй плювати, на те, що радянська влада по суті ще не повністю залишила цю країну і продовжує підгодовувати сепаратистський режим у Придністров`ї. Визнати 28 червня Днем радянської окупації - це все одно, що визнати Голодомор геноцидом. Це показати, що влада пам`ятає про сльози молдаван, у яких забирали їх чоловіків, і яких більше ніхто ніколи не побачив. Це показати, що вона шанує свою історію і пам`ятає своїх померлих. Це по-людськи. Все ж таки, за всіх недомовок, непогані в нас сусіди на Півдні?
Маша Міщенко
– Чому їх убили? – цікавилася я.
– Діль лязим сорма, - по-гагаузьки відповідала бабуся. («Не питай», в перекладі).
Вона завжди переходила на гагаузьку, коли ми говорили про репресії, знаючи, що я так швидше від неї відстану.
Після перебудови все стало зрозуміліше. В одного діда по маминій лінії було 80 гектарів землі. Другий очолював осередок ліберальної партії Румунії в своєму повіті. А всіх, у кого була земля, у кого вдома пікся хліб, хто обробляв виноградник і, маючи свого шовкопряда, ткав ковдри й тканини на одяг, вантажили у вагони і відправляли до Казахстану. Що бувало далі з репресованими, ви знаєте... У кожної сім`ї Бессарабії є своя історія, свій наскельний живопис...
Розповідаючи про жахи заслання, бабуся завжди додавала таку деталь:
– Але ми були разом, наші чоловіки (за винятком прадідусів, яких згноїли на лісоповалі, оскільки вони були фактичними власниками відібраних земель) були з нами. І болгари і гагаузи залишалися своїми родинами. А ось у Молдавії забрали всіх чоловіків і кудись вивезли. Молдавські жінки плакали й голосили, а військові їх «заспокоювали» тим, що ми забираємо чоловіків, але вони їдуть приготувати вам місце. Куди поділи чоловіків Молдавії, ніхто не знав. І чому забирали чоловіків саме Молдавії, ми теж не розуміли, говорила бабуся.
Пізніше я дізналася, що в 1918 році жителі Бессарабії в повітах вирішували на референдумі, куди їм приєднуватися - до Цара Роминяске (Румунія) чи Російської імперії. Тоді вони вибрали Румунію, і Румунія увійшла туди на прохання молдавського уряду і з відома населення. Зараз я думаю, що можливо, радянська влада, пам`ятаючи про це, в 1940 році просто вирішила знищити чоловічих представників ніби «титульної нації», знаючи, що під боком є така держава, як Румунія. Це почерк радянської влади: справжніх господарів замордувати в засланні, а небезпечні національні елементи знищити.
Пам`ятаю, як перед вступом на журналістику, підробляючи в місцевій газеті, я чула гіркі вислови керівників колгоспів: з ким тут піднімати господарство, всіх вартих мужиків ця влада згноїла.
Зараз у нашому регіоні дуже мирно живуть молдавани, гагаузи, болгари і нащадки радянських «визволителів». Навіщо згадувати старе... Так, ці жителі Бессарабії часто беруть собі паспорти подвійного громадянства, які люб`язно надає Румунія. Не будемо це міцно аналізувати. У цьому другому громадянстві насправді немає нічого особистого. Якщо рідна держава не здатна забезпечити якихось базових прав і свобод, то людина просто, думаючи про зручність життя, бере цей документ у сусідній державі для того, щоб було зручно переміщатися Європою і працевлаштуватися там, як у випадку з Румунією. Вважаю, вони також легко вийшли би з нього, як і зайшли.
А що стосується Молдови. Ця маленька і горда країна, спростувавши всі продуковані радами анекдоти про молдаванів, показала, що їй плювати, на те, що радянська влада по суті ще не повністю залишила цю країну і продовжує підгодовувати сепаратистський режим у Придністров`ї. Визнати 28 червня Днем радянської окупації - це все одно, що визнати Голодомор геноцидом. Це показати, що влада пам`ятає про сльози молдаван, у яких забирали їх чоловіків, і яких більше ніхто ніколи не побачив. Це показати, що вона шанує свою історію і пам`ятає своїх померлих. Це по-людськи. Все ж таки, за всіх недомовок, непогані в нас сусіди на Півдні?
Маша Міщенко
вторник, 29 июня 2010 г.
Чи захоче Меркель зустрічатися з Януковичем після «бориспільського інциденту»?
Чи захоче Меркель зустрічатися з Януковичем після «бориспільського інциденту»?
Минулої суботи українська влада зробила нечувано обурливий вчинок. Нічого подібного не могло трапитися не тільки за часів президентства Віктора Ющенка, але і, мабуть, навіть тоді, коли країною правив Леонід Кучма.
Отже, у суботу рейсовим літаком до міжнародного аеропорт «Бориспіль» з Парижа прилетів керівник українського представництва Німецького фонду Конрада Аденауера Ніко Ланґе (фонд Конрада Аденауера - міжнародний демократичний фонд, створений Християнсько-демократичним союзом - правлячою політичною партією Німеччини).
Пан Ланґе вже більше трьох років працює в Києві, і йому, природно, доводиться досить часто літати до Європи і назад в українську столицю. Проте цього разу німецького політика в Києві чекав вельми неприємний сюрприз. Нова українська влада не захотіла його пропускати в країну. «Мене не пускають. І поки нічого не говорять», - повідомив у суботу близько 16-ї години телефоном до редакції «Української правди» Ніко Ланґе. Врешті його протримали в аеропорту з другої години суботи до півпершої ночі на неділю. Причину заборони в`їзду до України не назвали, а тільки пояснили, що депортують назад до Європу літаком о 6-й годині ранку в неділю. Протримали пана Ланґе в кімнаті для нелегальних мігрантів близько 10 годин, при цьому харчі і воду йому не пропонували, але «милосердно» випускали, щоб він сам міг купити собі напої. Лише після наполегливого втручання представників урядів Німеччини і Бельгії прикордонники аеропорту «Бориспіль» його відпустили, назвавши затримання «непорозумінням». То чим же, спитаймо, так не догодив нинішній українській владі керівник українського представництва Німецького фонду Конрада Аденауера Ніко Ланґе, що вона пішла на міжнародний скандал?
Знайти відповідь на це запитання буде не складно, якщо пригадати, що на початку червня пан Ланґе дав інтерв`ю «Німецькій хвилі» з несхвальними для команди Януковича оцінками, а наприкінці травня він підготував критичну доповідь про перші 100 днів нового президента України. Чого варта сама тільки назва цього документа: «Перші 100 днів після зміни влади в Україні: авторитарні тенденції і зближення з Росією»! (Переклад доповіді з німецького українською читайте http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/medvedev/4c2601abf1e0c/).
У своїй доповіді Ніко Ланґе намалював дуже непривабливу картину нинішніх українських реалій. Він, зокрема, написав, що протягом перших же тижнів після перемоги Віктора Януковича невеликій групі осіб, близьких до президента та прем`єр-міністра Азарова, вдалося захопити контроль над країною.
Формування нового уряду на чолі з Азаровим базувалося на новому законі, що дозволив об`єднуватися в коаліцію не тільки фракціям, а й окремим депутатам, зазначається в доповіді. При цьому більшість українських і зарубіжних експертів вважають, що зміна регламенту Верховної Ради і, як наслідок, формування коаліції є антиконституційними – наголошує керівник українського представництва Німецького фонду.
Далі пан Ланґе пише, що лише за кілька тижнів відбувся відчутний відкат до старих авторитарних шаблонів часів Кучми. Суди і державні органи відкрито приймають рішення відповідно до політики нової влади. Генпрокуратура дозволяє використовувати себе для дискредитації опозиції.
Потім зарубіжний експерт критикує в своїй доповіді новий український уряд. Кабмін переважно складається із спонсорів Партії регіонів і їх представників, які, очевидно, чекають віддачі від своїх «інвестицій», - зазначається в доповіді.
Акцентує увагу пан Ланґе також на тій негативній обставині, що український парламент практично втратив своє значення. Для того, щоб ратифікувати угоду про Чорноморський флот і затвердити бюджет, знадобилося лише 8 хвилин, наголошується в документі.
Також у доповіді розповідається в критичному контексті, що нова влада скасувала місцеві вибори, раніше призначені на 30 травня. Ще про те, що Генпрокуратура відновила проти Юлії Тимошенко стару кримінальну справу, яку було закрито ще 2005 року. Про наступ на свободу слова в Україні – зокрема, про звернення каналів «1+1» і «СТБ» у зв`язку з цензурою і про заяву «Репортерів без кордонів». Ще про обмеження, які вводть влада, на свободу мітингів і зборів, з цитуванням фрази голови МВС Могильова, мовляв, «опозиція може протестувати на якомусь великому полі за містом».
Критично оцінив пан Ланґе в своїй доповіді і відносини нового українського керівництва з Кремлем, зазначаючи посилення залежності України від Росії. Крім того, він висловив свій великий сумнів щодо спроможності української влади провести обіцяні реформи.
Особливо в цьому плані команді Януковича, мабуть, не сподобалося те місце в доповіді зарубіжного експерта, де йдеться про відносини України з МВФ. Новий уряд України, ймовірно, спробує зіграти на непослідовності МВФ і хоче одержати кредит без проведення широкомасштабних реформ, пише Ланґе.
Складаючи загальну характеристику процесів, що відбуваються останнім часом в Україні, експерт зазначає, що тандем Януковича-Азарова застосовує авторитарний, типовий пострадянський адміністративний стиль управління. «Схоже на те, що Янукович і невелика група людей, близьких до Фірташа, Льовочкіна й інших, швидко і рішуче реалізує план, який має на меті забезпечити корпоративні інтереси спонсорів Партії регіонів і на довгий час гарантувати їх владу в Україні», - резюмує Ланґе.
Звісно, такі висновки іноземних експертів, що працюють, до того ж уже чималий час безпосередньо в Україні, виявилися сильно не до душі новій владі. До речі, Ганна Герман в недільному інтерв`ю на телеканалі ТВi висловила думку, що в Європі не знають про справжнє становище в Україні, тому що вони не вивчають обстановку самі безпосередньо. «Коли експерти роблять свої висновки на інформації, яку вони не одержували самі безпосередньо, я завжди в таких випадках кажу: приїжджайте в Україну, дивіться, аналізуйте, звіряйте і тоді робіть висновки», - заявила вона. Це Ганна Герман так парирувала висновок доповідачів ПАРЕ, які констатували відкат України в дотриманні демократичних свобод. Але, виходить, Ганна Миколаївна не обізнана, що в Києві вже кілька років працює, зокрема, представництво Німецького фонду Конрада Аденауера на чолі з Ніко Ланґе?..
Між іншим, такий необгрунтований докір в бік ПАРЄ, озвучений заступником адміністрації Президента, також є зухвалістю. І така заява Герман може стати причиною ще одного міжнародного скандалу.
Мало того, претензії Україні після згаданого інтерв`ю Ганни Герман можуть висунути не тільки в Європі, а й у США. Зокрема, вона заявила, що президент Віктор Янукович і президент Барак Обама дуже схожі один на одного.
«Може, тому що і той, і інший зробили самі себе. І вони мають приблизно однаково важкий шлях. Може, Янукович мав трохи важчий шлях до кар`єри, ніж Обама. Але їх дитинство дуже схоже, і те, як вони боролися за своє існування. Вони дуже схожі", - сказала Ганна Герман. «І, можливо, саме тому вони з першого півслова порозумілися. Я бачила, як спалахнули їх погляди при їх контакті», - додала заступник голови адміністрації президента.
Звичайно, для Януковича таке порівняння є втішним. Проте чи сприймуть його схвально в США і, зокрема, сам американський президент – це вже, м`яко кажучи, велике питання. Крім того, можна помітити, що логіка Герман дуже «кульгає». Якщо вже Віктор Янукович і схожий на котрогось з американських президентів, то це не Барак Обама, а Джордж Буш (молодший), який запам`ятався своїми численними неграмотними висловами («бушизмами»), - на те саме страждає і нинішній Президент України.
Треба сказати, що зазначені заяви і дії нової української влади щодо представників демократичних держав не можуть не мати відповідних наслідків. Причому, «перша ластівка» вже прилетіла з Європи.
Зокрема, в понеділок Німеччина жорстко розкритикувала Україну за інцидент з Ніко Ланґе в аеропорту «Бориспіль». «Відмінити заборону в`їзду вдалося тільки після втручання федерального уряду», - повідомила «Німецька хвиля» з посиланням на спікера уряду Крістофа Штегманса. За словами спікера, німецький уряд має намір в майбутньому пильно стежити за діями українських властей в цій справі, а зараз вимагає розслідування інциденту.
Певної пікантності додає до цього, дедалі сильнішого скандалу ще і та обставина, що Янукович збирається найближчим часом зробити візит до Німеччини. Цікаво, що він розповість канцлерові Німеччини Ангелі Меркель про небажання впускати до України Ніко Ланґе і про вкрай негативні висновки щодо нової української влади у зазначеній доповіді цього аналітика?..
Гірше того... Чи не вийде так, що Ангела Меркель не захоче зустрічатися з Віктором Януковичем? І це буде знаком того, що нинішній український президент одержить статус невиїзного, як вже було з Кучмою, коли приймати його відмовлялися кращі президентські й королівські двори Америки і Європи?..
Юрій Глухов
Минулої суботи українська влада зробила нечувано обурливий вчинок. Нічого подібного не могло трапитися не тільки за часів президентства Віктора Ющенка, але і, мабуть, навіть тоді, коли країною правив Леонід Кучма.
Отже, у суботу рейсовим літаком до міжнародного аеропорт «Бориспіль» з Парижа прилетів керівник українського представництва Німецького фонду Конрада Аденауера Ніко Ланґе (фонд Конрада Аденауера - міжнародний демократичний фонд, створений Християнсько-демократичним союзом - правлячою політичною партією Німеччини).
Пан Ланґе вже більше трьох років працює в Києві, і йому, природно, доводиться досить часто літати до Європи і назад в українську столицю. Проте цього разу німецького політика в Києві чекав вельми неприємний сюрприз. Нова українська влада не захотіла його пропускати в країну. «Мене не пускають. І поки нічого не говорять», - повідомив у суботу близько 16-ї години телефоном до редакції «Української правди» Ніко Ланґе. Врешті його протримали в аеропорту з другої години суботи до півпершої ночі на неділю. Причину заборони в`їзду до України не назвали, а тільки пояснили, що депортують назад до Європу літаком о 6-й годині ранку в неділю. Протримали пана Ланґе в кімнаті для нелегальних мігрантів близько 10 годин, при цьому харчі і воду йому не пропонували, але «милосердно» випускали, щоб він сам міг купити собі напої. Лише після наполегливого втручання представників урядів Німеччини і Бельгії прикордонники аеропорту «Бориспіль» його відпустили, назвавши затримання «непорозумінням». То чим же, спитаймо, так не догодив нинішній українській владі керівник українського представництва Німецького фонду Конрада Аденауера Ніко Ланґе, що вона пішла на міжнародний скандал?
Знайти відповідь на це запитання буде не складно, якщо пригадати, що на початку червня пан Ланґе дав інтерв`ю «Німецькій хвилі» з несхвальними для команди Януковича оцінками, а наприкінці травня він підготував критичну доповідь про перші 100 днів нового президента України. Чого варта сама тільки назва цього документа: «Перші 100 днів після зміни влади в Україні: авторитарні тенденції і зближення з Росією»! (Переклад доповіді з німецького українською читайте http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/medvedev/4c2601abf1e0c/).
У своїй доповіді Ніко Ланґе намалював дуже непривабливу картину нинішніх українських реалій. Він, зокрема, написав, що протягом перших же тижнів після перемоги Віктора Януковича невеликій групі осіб, близьких до президента та прем`єр-міністра Азарова, вдалося захопити контроль над країною.
Формування нового уряду на чолі з Азаровим базувалося на новому законі, що дозволив об`єднуватися в коаліцію не тільки фракціям, а й окремим депутатам, зазначається в доповіді. При цьому більшість українських і зарубіжних експертів вважають, що зміна регламенту Верховної Ради і, як наслідок, формування коаліції є антиконституційними – наголошує керівник українського представництва Німецького фонду.
Далі пан Ланґе пише, що лише за кілька тижнів відбувся відчутний відкат до старих авторитарних шаблонів часів Кучми. Суди і державні органи відкрито приймають рішення відповідно до політики нової влади. Генпрокуратура дозволяє використовувати себе для дискредитації опозиції.
Потім зарубіжний експерт критикує в своїй доповіді новий український уряд. Кабмін переважно складається із спонсорів Партії регіонів і їх представників, які, очевидно, чекають віддачі від своїх «інвестицій», - зазначається в доповіді.
Акцентує увагу пан Ланґе також на тій негативній обставині, що український парламент практично втратив своє значення. Для того, щоб ратифікувати угоду про Чорноморський флот і затвердити бюджет, знадобилося лише 8 хвилин, наголошується в документі.
Також у доповіді розповідається в критичному контексті, що нова влада скасувала місцеві вибори, раніше призначені на 30 травня. Ще про те, що Генпрокуратура відновила проти Юлії Тимошенко стару кримінальну справу, яку було закрито ще 2005 року. Про наступ на свободу слова в Україні – зокрема, про звернення каналів «1+1» і «СТБ» у зв`язку з цензурою і про заяву «Репортерів без кордонів». Ще про обмеження, які вводть влада, на свободу мітингів і зборів, з цитуванням фрази голови МВС Могильова, мовляв, «опозиція може протестувати на якомусь великому полі за містом».
Критично оцінив пан Ланґе в своїй доповіді і відносини нового українського керівництва з Кремлем, зазначаючи посилення залежності України від Росії. Крім того, він висловив свій великий сумнів щодо спроможності української влади провести обіцяні реформи.
Особливо в цьому плані команді Януковича, мабуть, не сподобалося те місце в доповіді зарубіжного експерта, де йдеться про відносини України з МВФ. Новий уряд України, ймовірно, спробує зіграти на непослідовності МВФ і хоче одержати кредит без проведення широкомасштабних реформ, пише Ланґе.
Складаючи загальну характеристику процесів, що відбуваються останнім часом в Україні, експерт зазначає, що тандем Януковича-Азарова застосовує авторитарний, типовий пострадянський адміністративний стиль управління. «Схоже на те, що Янукович і невелика група людей, близьких до Фірташа, Льовочкіна й інших, швидко і рішуче реалізує план, який має на меті забезпечити корпоративні інтереси спонсорів Партії регіонів і на довгий час гарантувати їх владу в Україні», - резюмує Ланґе.
Звісно, такі висновки іноземних експертів, що працюють, до того ж уже чималий час безпосередньо в Україні, виявилися сильно не до душі новій владі. До речі, Ганна Герман в недільному інтерв`ю на телеканалі ТВi висловила думку, що в Європі не знають про справжнє становище в Україні, тому що вони не вивчають обстановку самі безпосередньо. «Коли експерти роблять свої висновки на інформації, яку вони не одержували самі безпосередньо, я завжди в таких випадках кажу: приїжджайте в Україну, дивіться, аналізуйте, звіряйте і тоді робіть висновки», - заявила вона. Це Ганна Герман так парирувала висновок доповідачів ПАРЕ, які констатували відкат України в дотриманні демократичних свобод. Але, виходить, Ганна Миколаївна не обізнана, що в Києві вже кілька років працює, зокрема, представництво Німецького фонду Конрада Аденауера на чолі з Ніко Ланґе?..
Між іншим, такий необгрунтований докір в бік ПАРЄ, озвучений заступником адміністрації Президента, також є зухвалістю. І така заява Герман може стати причиною ще одного міжнародного скандалу.
Мало того, претензії Україні після згаданого інтерв`ю Ганни Герман можуть висунути не тільки в Європі, а й у США. Зокрема, вона заявила, що президент Віктор Янукович і президент Барак Обама дуже схожі один на одного.
«Може, тому що і той, і інший зробили самі себе. І вони мають приблизно однаково важкий шлях. Може, Янукович мав трохи важчий шлях до кар`єри, ніж Обама. Але їх дитинство дуже схоже, і те, як вони боролися за своє існування. Вони дуже схожі", - сказала Ганна Герман. «І, можливо, саме тому вони з першого півслова порозумілися. Я бачила, як спалахнули їх погляди при їх контакті», - додала заступник голови адміністрації президента.
Звичайно, для Януковича таке порівняння є втішним. Проте чи сприймуть його схвально в США і, зокрема, сам американський президент – це вже, м`яко кажучи, велике питання. Крім того, можна помітити, що логіка Герман дуже «кульгає». Якщо вже Віктор Янукович і схожий на котрогось з американських президентів, то це не Барак Обама, а Джордж Буш (молодший), який запам`ятався своїми численними неграмотними висловами («бушизмами»), - на те саме страждає і нинішній Президент України.
Треба сказати, що зазначені заяви і дії нової української влади щодо представників демократичних держав не можуть не мати відповідних наслідків. Причому, «перша ластівка» вже прилетіла з Європи.
Зокрема, в понеділок Німеччина жорстко розкритикувала Україну за інцидент з Ніко Ланґе в аеропорту «Бориспіль». «Відмінити заборону в`їзду вдалося тільки після втручання федерального уряду», - повідомила «Німецька хвиля» з посиланням на спікера уряду Крістофа Штегманса. За словами спікера, німецький уряд має намір в майбутньому пильно стежити за діями українських властей в цій справі, а зараз вимагає розслідування інциденту.
Певної пікантності додає до цього, дедалі сильнішого скандалу ще і та обставина, що Янукович збирається найближчим часом зробити візит до Німеччини. Цікаво, що він розповість канцлерові Німеччини Ангелі Меркель про небажання впускати до України Ніко Ланґе і про вкрай негативні висновки щодо нової української влади у зазначеній доповіді цього аналітика?..
Гірше того... Чи не вийде так, що Ангела Меркель не захоче зустрічатися з Віктором Януковичем? І це буде знаком того, що нинішній український президент одержить статус невиїзного, як вже було з Кучмою, коли приймати його відмовлялися кращі президентські й королівські двори Америки і Європи?..
Юрій Глухов
Український блюз: сходження до влади Януковича, занепад демократії
У лютому 2010 року відбулось феєричне повернення Януковича в політику.
На президентських виборах 2004 року Януковича, який тоді був прем’єр-міністром та обраним наступником президента Леоніда Кучми, звинуватили у фальсифікації. Його було усунуто в результаті Помаранчевої революції, яку очолили Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко. Лише через п’ять років в оточенні біло-блакитних прапорів своєї партії Янукович став президентом.
Здавалось, що після приходу до влади помаранчевих, вони зможуть виконати вимоги народу щодо радикальних політичних реформ та швидкої інтеграції в Європу. Але ці сподівання швидко розвіялись. Ющенко, як президент, та Тимошенко, як прем’єр-міністр, виявились неспроможними працювати разом, між ними виникали постійні сварки та публічний обмін критикою. Невдовзі українці почали називати нефункціонуючу політичну систему України «божевільнею».
А потім глобальна економічна криза принесла різкий спад в українську економіку. В 2009 році ВВП скоротився на 15 відсотків, експорт – на 25 відсотків, а імпорт – на трохи менше 40 відсотків. Індекс споживчих цін зріс більше, ніж на 12 відсотків. Почало зростати обурення та розчарування народу. Прагнучи стабільності, на цьогорічних виборах українці готові були підтримати будь-кого, хто зможе розібратись з цим безладом. На головну суперницю Януковича Тимошенко покладали частину провини за проблеми України, тому їй важко було довести, що вона є саме тією людиною.
Дуже розсудливо, Янукович намагався виставити себе поміркованим, демократичним професіоналом, здатним об’єднати країну, в якій зростав розкол між прихильниками Росії та Заходу. Він заявив, що йому вдасться досягнути правильного балансу між цими двома напрямками, і що він зможе перетворити Україну на економічного тигра, зробивши її однією з 20 найбагатших держав світу. Лозунг кампанії Януковича «Україна для людей» мав правильний тон, протидіючи його попередньому негативному іміджу. Він наводив на думку, що Янукович є людиною з народу, яка ставитиме інтереси громадян вище своїх власних, на противагу «спраглої до влади» Тимошенко. Янукович також заявляв, що він вивчив свої помилки 2004 року. В грудні 2009 він написав в одній з найбільш популярних українських газет «Дзеркало тижня», що хоча він і досі вважає, що справжньою метою Помаранчевої революції було «послаблення Росії», він приймає той факт, що вона була закликом народу до демократії. Він також зазначив, що влада не зможе «просувати серйозні соціально-економічні реформи без активної участі всього суспільства».
З яких би причин не переміг Янукович, його перевага була незначною. В першому турі він отримав трохи більше 35 відсотків голосів та вийшов до другого туру, де йому протистояла Тимошенко. В другому турі він отримав трохи менше 49 відсотків голосів, а Тимошенко – 45 відсотків. Але насправді він переміг з підтримкою лише третини українських виборців, адже явка становила 69 відсотків. Крім того, якби Ющенко не закликав своїх прихильників голосувати «проти всіх», Тимошенко, скоріш за все, перемогла би.
Більшість припускала, що з таким слабким мандатом після виборів Янукович дотримуватиметься поміркованого курсу, простягнувши руку опозиції та працюючи над запровадженням економічної стабільності та політичної реформи. Натомість, одразу після виборів він почав підривати демократію, нехтувати економікою країни, що знаходилась у вкрай важкому стані, та занадто зближувати Україну з Росією на втіху значної частини електорату.
Демократичні тушки
Після того, як 3 березня уряд Ющенка було відправлено у відставку, у Януковича було 30 днів на формування свого уряду. Оскільки у його Партії регіонів не було більшості місць у Верховній Раді, їй був потрібен партнер по коаліції, тому вона розпочала переговори з блоком Наша Україна – Народна Самооборона (НУ-НС), який очолював Ющенко. НУ-НС знав, що без нього не вдасться сформувати коаліційну більшість, тому він почав вимагати контроль над низкою портфелів, включаючи портфель прем’єр-міністра.
Партія регіонів відреагувала на це, змінивши регламент Верховної Ради таким чином, щоб мати можливість сформувати коаліцію без НУ-НСу та шляхом приєднання до неї окремих депутатів. В середині березня партія Януковича створила правлячу коаліцію під назвою «Стабільність та реформи», до якої увійшли фракції комуністів, Блоку Литвина (спікера парламенту) та 16 перебіжчиків з різних партій. Перебіжчиків почали називати «тушками», лайливим російським словом, яке, грубо кажучи, означає вбиту тварину. Хоча завдяки тушкам «Стабільність та реформи» отримала достатньо голосів, щоб сформувати уряд, бажання Януковича використати для цього неконституційні засоби – а в 2008 році Конституційний Суд України чітко заборонив формування коаліції окремими депутатами, хоча цього разу він відмовився піддавати сумніву дії Януковича – створює дуже тривожний антидемократичний прецедент. Як зазначив наприкінці березня в свої статті в газеті «Київ Пост» німецький політолог Андреас Умланд: «Україна сьогодні стала менш демократичною, ніж була раніше… Змінивши свою підтримку, тушки спотворили вибір українських громадян».
Очікувалось, що після формування коаліції Янукович почне виконувати свої виборчі обіцянки та призначить на урядові посади професіоналів, реформаторів та людей поміркованих поглядів. Але він зробив зовсім протилежне. Більшість політичних призначень Януковича походить з його рідного регіону, дуже радянізованого промислового Донбасу. Ці люди не мають жодного досвіду демократичної політики або технічних ноу-хау, необхідних для управління чистим урядом та функціонуючою ринковою економікою. Так само, як старі комуністичні боси Донбасу, разом з якими розпочинали свою політичну кар’єру багато призначенців Януковича, він поводиться, як хазяїн. Він скупо роздає свою підтримку, дає доступ до влади та приймає більшість рішень.
Наприклад, посада прем’єр-міністра відійшла його давньому соратнику Миколі Азарову. Як голова Комітету Верховної Ради з питань бюджету та голова Державної податкової адміністрації в 1990-х він закривав очі на хабарництво у владі та запроваджував надмірно високі податки для малого бізнесу. Його відносини з Януковичем зміцнились, коли він був першим віце-прем’єр-міністром та міністром фінансів у сумнозвісно безпринципних урядах Януковича в 2004 та 2006-07 роках. Разом Янукович та Азаров роздали своїм прибічникам 29 місць в уряді. Такий великий кабінет, що має лише на два члени більше, ніж в неефективній Раді Європейського Союзу, безумовно, перетвориться на «говорильню», яка, так само як і Рада Європейського Союзу, не здатна досягнути згоди або прийняти важкі рішення. Тим часом, посади міністрів економіки та фінансів відійшли політикам, яким не вистачає досвіду в обох сферах, але які у своїй владі залежать від Януковича, а тому навряд чи йому суперечитимуть. Всупереч своїм виборчим лозунгам, реформи та демократія вже точно не є пріоритетами Януковича.
Звичайно, Янукович та заступниця голови його адміністрації, економіст Ірина Акімова, створили та очолили новий Комітет з економічних реформ. Хоча серед 25 членів комітету і є економісти, там також багато політичних призначень відданих Януковичу осіб. Включення політичних призначенців та непрактично великий розмір комітету припускають, що він буде таким же неефективним, як і кабінет Януковича. Але навіть якщо він і розробить якісь економічні реформи, вони, скоріш за все, стануть жертвами боротьби за місце під сонцем між міністерствами економіки і фінансів та самим комітетом. Паралельні організації з частково збіжними повноваженнями приречені боротись за контроль, навіть якщо вони матимуть розважливих, професійних керівників, яких навряд чи зможе надати Янукович.
За словами одного з аналітиків київського політичного центру «Пента», зіркоподібна політична система Януковича, в якій в центрі знаходиться сам Янукович, а ключові політичні ролі виконують його безвідмовні прибічники, поставила президента «на верхівку української владної піраміди». Янукович навіть дійшов до того, що під час прес-конференції 27 квітня в Страсбурзі знайшов нове визначення для демократії як «порядку». Але політичний порядок – це не демократія. Дуже рідко така гіперцентралізована політична система є ефективною, та майже завжди вона – корумпована. Немає жодних підстав вважати, що донецькі барони, які укомплектовують систему Януковича, будуть в змозі або матимуть бажання здійснювати вкрай необхідні реформи в Україні.
Прив’язка до Сходу
Так само, як Янукович не дотримався своїх демократичних та економічних обіцянок, він діяв всупереч власним виборчим обіцянкам об’єднати країну. Як президент, Ющенко активно підтримував етнічних українців, сприяючи поширенню української мови, культури та ідентичності в школах, органах влади та засобах інформації. В цьому процесі він відштовхнув від себе велику кількість етнічних росіян та російськомовних українців на Сході та Півдні країни. Більшість спостерігачів очікували, що Янукович заспокоїть напружену ситуацію, не відстоюючи, але й не принижуючи українську спадщину. Натомість, він здивував усіх, почавши проти неї активні нападки.
Призначенець Януковича на посаду міністра освіти та науки Дмитро Табачник очолив ці нападки. Кандидатура Табачника є дуже одіозною, адже окрім своїх слабких академічних заслуг, він відкрито дотримується антиукраїнських поглядів. Він заявляє, що етнічні українці на Заході країни є занадто європеїзованими, щоб бути українцями. Він вважає, що українська культура процвітала в радянські часи, коли насправді вона придушувалась на користь колоніальної культури. Він також наполягає, що сьогодні російська мова дискримінується, хоча російськомовні видання та канали складають переважну більшість всіх засобів інформації в Україні. З моменту приходу на свою посаду Табачник зменшив роль української мови у школах, закликав до відміни обов’язкового дублювання іноземних фільмів українською, та байдуже поставився до встановлення пам’ятника Сталіну в східноукраїнському місті Запоріжжя. Зовсім не дивно, що його нападки на українську ідентичність спричинили демонстрації, студентські протести та петиції, спрямовані водночас проти Януковича та Табачника.
Надмірно централізований, антиукраїнський режим Януковича не зміг досягнути справжнього загальнонаціонального консенсусу щодо напрямку політичного та економічного розвитку країни. Яскравим прикладом є квітневий російсько-український пакт, за яким Янукович погодився продовжити до 2047 року термін перебування російського Чорноморського флоту в Севастополі, портовому місті в південній частині українського Кримського півострова на Чорному морі. В обмін на це Президент Дмитро Медвєдєв погодився до 2019 знизити на 30 відсотків ціну, яку сплачує Україна за російський газ.
Критики цієї угоди звинувачують Януковича в тому, що він продався Росії. Це може бути правдою, але ще більш нищівну критику заслуговує те, що цей пакт був протягнутий через Раду без дотримання прозорих та демократичних процедур. Як сказав мені один з високопоставлених українських дипломатів: «Поспіх, з яким було підписану дану угоду, викликає занепокоєння. Не було проведено жодних експертних оцінок проекту угоди, це питання не було належним чином розглянуте в парламентських комітетах… Рішення приймалось невеликою групою осіб, якщо не однією особою взагалі.»
Є, щонайменше, чотири питання щодо угоди по Севастополю, які Рада повинна була обговорити: геополітичні наслідки для України базування Чорноморського флоту в Криму; справедлива ціна, яку Росія має сплачувати за використання цієї бази; ціна, яку повинна сплачувати Україна за російський газ та вартість транспортування російського газу через український трубопровід. Але замість того, щоб підняти кожне з цих питань у Раді, Янукович здав безпеку України, поступившись Росії на найближче майбутнє неформальним контролем над Кримом, його потенційно важливими морськими шляхами та запасами природного газу, які його оточують. В обмін на це Янукович домовився про ціну на газ, яка, можливо, протягом наступних дев’яти років заощадить Україні щороку від 1 до 3 мільярдів доларів. Гірше того, Росія просто погодилась зменшити свою ціну на газ до середнього на сьогоднішній день рівня світових цін. Вона також платитиме нижчу за ринкову плату за транзит газу та сплачуватиме довгострокову оренду за базу в розмірі 100 мільйонів доларів щороку, що складає лише одну п’яту частину тієї суми, яку підрахували експерти на основі орендної плати за аналогічні бази по всьому світу. Якби в Раді відбулось відкрите обговорення умов цього договору, а в переговорах брала участь команда професіоналів, Україна могла б отримати завдяки цій угоді набагато більше: вона повинна була, принаймні, вимагати транзитну плату на європейському рівні та вищу орендну плату за морську базу.
Ратифікація цієї угоди спричинила справжній бунт в парламенті, з киданням яєць та димових шашок. Наступні переговори Януковича з Росією щодо тіснішої співпраці в сферах авіабудування, ядерної енергетики, транспорту та транзиту газу викликали протести по всій Україні. Інтелектуали та лідери опозиції звинуватили Януковича у зраді, оголосили про беззастережну опозицію його режиму та заявили, що в недалекому майбутньому можна очікувати на громадянську війну. Навіть якщо така реакція є перебільшеною, вона демонструє, що значна частина населення - щонайменше одна третина або більше людей, які виступають проти тісніших відносин з Росією – сьогодні відчувають до Януковича відразу.
Нас не стримати
Зростання незадоволення населення має велике значення. Завдяки Помаранчевій революції, в Україні існує політично свідоме громадянське суспільство, яке сьогодні є більш енергійним, ніж за всі 20 років існування незалежної держави. Професіонали, інтелектуали, студенти та бізнесмени все більше протистоять намаганням Януковича запровадити авторитарне правління. Вони продовжуватимуть протестувати, якщо він плазуватиме перед Росією, або погіршуватиметься економічне становище. Вони вже почали самоорганізовуватись: всередині березня понад 300 представників громадської кампанії «Новий громадянин» зустрілись в Києві, де розпочали моніторинг діяльності уряду Януковича; у травні по всій країні розпочали свою діяльність гілки аналогічного Комітету захисту України. Місцеві вибори в 2001 та парламентські вибори в 2012 також можуть мобілізувати населення проти Януковича та його режиму. Якщо він продовжуватиме свій поточний курс, великими переможцями можуть стати радикальні націоналісти.
Зыткнувшись зі зростаючим народним опором, Янукович може спробувати застосувати репресії проти незгодних. Але такий крок, скоріш за все, призведе до насильства та дестабілізує Україну. Крім того, авторитаризм за зразком Білорусі середини 1990-х або Росії початку цього століття точно не є підходящим варіантом для Януковича. Коли Олександра Лукашенка було обрано президентом Білорусі в 1994, він отримав у спадок неушкоджений апарат безпеки радянських часів. А колишній президент Росії Володимир Путін міг покладатись на тисячі силовиків, політичних оперативників в таємній поліції та армію. Українська служба безпеки та армія дуже відрізняються від служб безпеки та армії в Росії і Білорусі. Без сильного примусового апарату Януковичу не вдасться добитись успіху, навіть як авторитарному правителю.
Перший президент України (1991-1994), дуже обережний Леонід Кравчук приєднався до хору критиків Януковича. У відкритому листі, опублікованому в березні, він написав: «у Вашій команді є чимало людей, які хочуть, щоб Україна і надалі йшла по шляху беззаконня, вседозволеності та корупції. У них розвивається смак вирішувати через коліно складні державні проблеми, не рахуватися з ситуацією, нехтувати законні вимоги, в т.ч. і опозиції. Нічого спільного з демократією це не має». Зауваження Кравчука мали б занепокоїти Януковича. Вони демонструють, що навіть нейтральні українські політики (Кравчук не підтримав Помаранчеву революцію) повстають проти нього.
Фокуси з реформами
Якщо Янукович продовжуватиме свій поточний курс, він може спровокувати другу Помаранчеву революцію. Не маючи здатності, здібностей та бажання змінювати систему, Янукович, скоріш за все, спробує покращити легітимність свого режиму, продовжуючи об’єднувати найбільш радикальних зі своїх виборців за рахунок української мови, культури та ідентичності; робити все можливе, щоб заспокоїти спраглих до газу олігархів Східної України; та використовувати Чемпіонат Європи з футболу , який прийматиме Україна в 2012 році, для просування іміджу проєвропейського модернізатора.
З такої перспективи, обрання Януковичем на посаду міністра освіта та науки одіозної кандидатури Табачника має певний сенс. Оскільки Табачник протистоїть національно-свідомим українцям, він покращує підтримку Януковича серед проросійських виборців на Сході та Півдні країни. Разом з тим, такий курс загрожує викликати спалахи насильства між радикально налаштованими етнічними росіянами та етнічними українцями. Крім того, Янукович не може безкінечно провокувати етнічних українців. Адже саме вони вийшли на вулиці в 2004, щоб не дати йому прийти до влади. Тому вони цілком здатні це повторити, щоб скинути його цього разу.
Нижча ціна на газ, про яку домовився Янукович з Росією, буде безпосередньо вигідною для олігархів, що панують на промисловому південному-сході України. Нижча ціна газу дозволить їм втримати низьку ціну на власну продукцію та зберегти конкурентоспроможність на міжнародному рівні без необхідності модернізувати виробництво або робити його ефективнішим. А це, безумовно, змусить їх в найближчій перспективі полюбити Януковича. В середній термін, однак, всеохоплююча економічна стагнація в Україні відхопить частину їхніх прибутків. І навіть якщо спочатку населення вітатиме нижчі ціни на газ, в процесі зближення з сумновзвісно безпринципним російським енергетичним бізнесом режим Януковича, скоріш за все, стане ще більш корумпованим. Раніше чи пізніше, коли їхні умови життя погіршуватимуться, виборці Януковчиа з робочого класу почнуть усвідомлювати, що їх обдурили.
Найкращою можливістю для Януковчиа збільшити народну підтримку (та вирішити деякі економічні проблеми) може стати Євро-2012. Дороги в Україні знаходяться в жахливому стані; залізниця, хоча вона і працює досить ефективно, потребує модернізації; а аеропорти та готелі вимагають значного покращення. Державна кампанія з вирішення цих проблем до притоку туристів в 2012 році може сприяти економічній діяльності, створити робочі місця та привабити більше капіталу. Як не дивно, підготовка України до чемпіонату стала одним з пріоритетів Януковича, який у квітні створив спеціальний комітет, що наглядатиме за підготовкою.
Підготовка до Євро-2012 виграє для Януковчиа деякий час, однак вона не вирішить економічні та політичні проблеми України, що лежать в основі. Щоб зробити це, Януковичу доведеться демократизувати свій режим, взяти під контроль корупцію, припинити свою антиукраїнську кампанію та переконати своїх співвітчизників погодитись на деякі економічні негаразди, що супроводжують серйозні реформи. Згодом він навіть може усвідомити, що демократія є кращою за ганьбу. Або олігархи, які піклуються про власні довгострокові економічні інтереси, можуть переконати його, що гіперцентралізація влади дестабілізує Україну. Але замість того, щоб чекати, поки це станеться, Росія та Захід повинні допомогти Януковичу змінити свій курс вже сьогодні, поки не стало занадто пізно.
Допомогти Януковичу - допомогти самому собі
На самому початку свого президентства Янукович окреслив свої пріоритети у зовнішній політиці: відновлення тісних зв’язків України з Росією, європейська інтеграція та налагодження відносин зі стратегічними партнерами, на зразок Сполучених Штатів. Підігруючи цим пріоритетам та, у той же час, переслідуючи власні інтереси в регіоні, Росія, Європейський Союз та Сполучені Штати можуть допомогти стабілізувати президентство Януковича та Україну.
Росія вважає Україну частиною своєї сфери впливу, для неї краще бачити Україну слабкою державою, а не незалежною, сильною демократією. Але хоча слабка Україна може бути вигідна для авторитарної Росії, глибоко дисфункціонуюча Україна на межі народної революції – точно не в її інтересах. Зі свого боку, Янукович заявляв, що він хоче, щоб Україна послужила мостом між Росією та Заходом. Але міст повинен бути міцним. Угодою по газу та флоту Янукович яскраво продемонстрував свою відданість Росії та зміцнив підтримку своїх проросійських виборців. Кремль повинен зробити зустрічну послугу, закликавши Януковича звільнити суперечливого Табачника, щоб вгамувати деяких з його критиків у решті країни.
Захід може зіграти навіть більшу роль, підштовхнувши Януковича у правильному напрямку. Міжнародний валютний фонд – який надав Києву позику ще на початку глобальної економічної кризи, та якому, вочевидь, доведеться зробити це знову – повинен наполягти на жорсткій обумовленості. Він повинен не тільки вимагати, щоб Янукович збалансував свій бюджет, але й натиснути на нього, щоб він запровадив значні структурні економічні реформи, включаючи зменшення оподаткування, спрощення процедур реєстрації бізнесу, підвищення пенсійного віку та збільшення вартості комунальних послуг.
Європа повинна дотримуватись резолюції Європейського Парламенту лютого 2010 року, в якій було ще раз підтверджено стратегічне значення України для ЄС та зазначалось, що країна може подати заявку щодо членства, «якщо вона залишатиметься вірною принципам свободи, демократії, поваги до прав людини, фундаментальних свобод та верховенства права». Згідно з рекомендаціями Європейського Парламенту, Європа повинна допомогти Україні задовольнити ці стандарти, а також вона має поглибити свої зв’язки з нею, працюючи над запровадженням безвізового режиму, кращої співпраці в енергетичній сфері та зони вільної торгівлі. Янукович заявив, що він зацікавлений у подальшій інтеграції з ЄС. Європа повинна зловити його на слові та запропонувати Януковичу перспективу статусу асоційованого членства України, якщо він вирішить деякі з політичних та економічних проблем країни.
Вашингтон повинен нагадати Януковичу, що Україна, особливо демократична Україна, залишається важливою для Сполучених Штатів, навіть якщо адміністрація Обами працює над покращенням відносин з Росією. Історично американсько-українські відносини послаблювались, коли Сполучені Штати намагались налагодити відносини з Росією, та ставали сильнішими, коли погіршувались російсько-американські відносини. Але Президент Обама повинен відмовитись від цієї моделі. Так само, як стабільна Україна є в інтересах Росії, стабільна та демократична Україна є в інтересах Сполучених Штатів. Якщо Янукович прискорить крах уряду або держави, у гру може вступити Росія, яка зруйнує баланс сил у Східній Європі.
Якщо не втрутиться народна революція, протягом наступних п’яти років Росії та Заходу доведеться мати справу з Януковичем та його «блакитною контрреволюцією». На жаль, за цей час ефективність Януковича ставатиме все меншою, а сам він наражатиметься на ще більшу критику, що дестабілізує Україну. Однак, все ще можна припустити, що Янукович змінить свій курс, демократизує Україну та здійснить справжні економічні реформи. Але це буде можливим тільки, якщо Росія та Захід почнуть діяти негайно, щоб врятувати Януковича від самого себе.
Олександр Мотиль, професор політології Рутгерського університету Ньюарку, Нью Джерсі
«Форін Афферс», липень/серпень 2010
На президентських виборах 2004 року Януковича, який тоді був прем’єр-міністром та обраним наступником президента Леоніда Кучми, звинуватили у фальсифікації. Його було усунуто в результаті Помаранчевої революції, яку очолили Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко. Лише через п’ять років в оточенні біло-блакитних прапорів своєї партії Янукович став президентом.
Здавалось, що після приходу до влади помаранчевих, вони зможуть виконати вимоги народу щодо радикальних політичних реформ та швидкої інтеграції в Європу. Але ці сподівання швидко розвіялись. Ющенко, як президент, та Тимошенко, як прем’єр-міністр, виявились неспроможними працювати разом, між ними виникали постійні сварки та публічний обмін критикою. Невдовзі українці почали називати нефункціонуючу політичну систему України «божевільнею».
А потім глобальна економічна криза принесла різкий спад в українську економіку. В 2009 році ВВП скоротився на 15 відсотків, експорт – на 25 відсотків, а імпорт – на трохи менше 40 відсотків. Індекс споживчих цін зріс більше, ніж на 12 відсотків. Почало зростати обурення та розчарування народу. Прагнучи стабільності, на цьогорічних виборах українці готові були підтримати будь-кого, хто зможе розібратись з цим безладом. На головну суперницю Януковича Тимошенко покладали частину провини за проблеми України, тому їй важко було довести, що вона є саме тією людиною.
Дуже розсудливо, Янукович намагався виставити себе поміркованим, демократичним професіоналом, здатним об’єднати країну, в якій зростав розкол між прихильниками Росії та Заходу. Він заявив, що йому вдасться досягнути правильного балансу між цими двома напрямками, і що він зможе перетворити Україну на економічного тигра, зробивши її однією з 20 найбагатших держав світу. Лозунг кампанії Януковича «Україна для людей» мав правильний тон, протидіючи його попередньому негативному іміджу. Він наводив на думку, що Янукович є людиною з народу, яка ставитиме інтереси громадян вище своїх власних, на противагу «спраглої до влади» Тимошенко. Янукович також заявляв, що він вивчив свої помилки 2004 року. В грудні 2009 він написав в одній з найбільш популярних українських газет «Дзеркало тижня», що хоча він і досі вважає, що справжньою метою Помаранчевої революції було «послаблення Росії», він приймає той факт, що вона була закликом народу до демократії. Він також зазначив, що влада не зможе «просувати серйозні соціально-економічні реформи без активної участі всього суспільства».
З яких би причин не переміг Янукович, його перевага була незначною. В першому турі він отримав трохи більше 35 відсотків голосів та вийшов до другого туру, де йому протистояла Тимошенко. В другому турі він отримав трохи менше 49 відсотків голосів, а Тимошенко – 45 відсотків. Але насправді він переміг з підтримкою лише третини українських виборців, адже явка становила 69 відсотків. Крім того, якби Ющенко не закликав своїх прихильників голосувати «проти всіх», Тимошенко, скоріш за все, перемогла би.
Більшість припускала, що з таким слабким мандатом після виборів Янукович дотримуватиметься поміркованого курсу, простягнувши руку опозиції та працюючи над запровадженням економічної стабільності та політичної реформи. Натомість, одразу після виборів він почав підривати демократію, нехтувати економікою країни, що знаходилась у вкрай важкому стані, та занадто зближувати Україну з Росією на втіху значної частини електорату.
Демократичні тушки
Після того, як 3 березня уряд Ющенка було відправлено у відставку, у Януковича було 30 днів на формування свого уряду. Оскільки у його Партії регіонів не було більшості місць у Верховній Раді, їй був потрібен партнер по коаліції, тому вона розпочала переговори з блоком Наша Україна – Народна Самооборона (НУ-НС), який очолював Ющенко. НУ-НС знав, що без нього не вдасться сформувати коаліційну більшість, тому він почав вимагати контроль над низкою портфелів, включаючи портфель прем’єр-міністра.
Партія регіонів відреагувала на це, змінивши регламент Верховної Ради таким чином, щоб мати можливість сформувати коаліцію без НУ-НСу та шляхом приєднання до неї окремих депутатів. В середині березня партія Януковича створила правлячу коаліцію під назвою «Стабільність та реформи», до якої увійшли фракції комуністів, Блоку Литвина (спікера парламенту) та 16 перебіжчиків з різних партій. Перебіжчиків почали називати «тушками», лайливим російським словом, яке, грубо кажучи, означає вбиту тварину. Хоча завдяки тушкам «Стабільність та реформи» отримала достатньо голосів, щоб сформувати уряд, бажання Януковича використати для цього неконституційні засоби – а в 2008 році Конституційний Суд України чітко заборонив формування коаліції окремими депутатами, хоча цього разу він відмовився піддавати сумніву дії Януковича – створює дуже тривожний антидемократичний прецедент. Як зазначив наприкінці березня в свої статті в газеті «Київ Пост» німецький політолог Андреас Умланд: «Україна сьогодні стала менш демократичною, ніж була раніше… Змінивши свою підтримку, тушки спотворили вибір українських громадян».
Очікувалось, що після формування коаліції Янукович почне виконувати свої виборчі обіцянки та призначить на урядові посади професіоналів, реформаторів та людей поміркованих поглядів. Але він зробив зовсім протилежне. Більшість політичних призначень Януковича походить з його рідного регіону, дуже радянізованого промислового Донбасу. Ці люди не мають жодного досвіду демократичної політики або технічних ноу-хау, необхідних для управління чистим урядом та функціонуючою ринковою економікою. Так само, як старі комуністичні боси Донбасу, разом з якими розпочинали свою політичну кар’єру багато призначенців Януковича, він поводиться, як хазяїн. Він скупо роздає свою підтримку, дає доступ до влади та приймає більшість рішень.
Наприклад, посада прем’єр-міністра відійшла його давньому соратнику Миколі Азарову. Як голова Комітету Верховної Ради з питань бюджету та голова Державної податкової адміністрації в 1990-х він закривав очі на хабарництво у владі та запроваджував надмірно високі податки для малого бізнесу. Його відносини з Януковичем зміцнились, коли він був першим віце-прем’єр-міністром та міністром фінансів у сумнозвісно безпринципних урядах Януковича в 2004 та 2006-07 роках. Разом Янукович та Азаров роздали своїм прибічникам 29 місць в уряді. Такий великий кабінет, що має лише на два члени більше, ніж в неефективній Раді Європейського Союзу, безумовно, перетвориться на «говорильню», яка, так само як і Рада Європейського Союзу, не здатна досягнути згоди або прийняти важкі рішення. Тим часом, посади міністрів економіки та фінансів відійшли політикам, яким не вистачає досвіду в обох сферах, але які у своїй владі залежать від Януковича, а тому навряд чи йому суперечитимуть. Всупереч своїм виборчим лозунгам, реформи та демократія вже точно не є пріоритетами Януковича.
Звичайно, Янукович та заступниця голови його адміністрації, економіст Ірина Акімова, створили та очолили новий Комітет з економічних реформ. Хоча серед 25 членів комітету і є економісти, там також багато політичних призначень відданих Януковичу осіб. Включення політичних призначенців та непрактично великий розмір комітету припускають, що він буде таким же неефективним, як і кабінет Януковича. Але навіть якщо він і розробить якісь економічні реформи, вони, скоріш за все, стануть жертвами боротьби за місце під сонцем між міністерствами економіки і фінансів та самим комітетом. Паралельні організації з частково збіжними повноваженнями приречені боротись за контроль, навіть якщо вони матимуть розважливих, професійних керівників, яких навряд чи зможе надати Янукович.
За словами одного з аналітиків київського політичного центру «Пента», зіркоподібна політична система Януковича, в якій в центрі знаходиться сам Янукович, а ключові політичні ролі виконують його безвідмовні прибічники, поставила президента «на верхівку української владної піраміди». Янукович навіть дійшов до того, що під час прес-конференції 27 квітня в Страсбурзі знайшов нове визначення для демократії як «порядку». Але політичний порядок – це не демократія. Дуже рідко така гіперцентралізована політична система є ефективною, та майже завжди вона – корумпована. Немає жодних підстав вважати, що донецькі барони, які укомплектовують систему Януковича, будуть в змозі або матимуть бажання здійснювати вкрай необхідні реформи в Україні.
Прив’язка до Сходу
Так само, як Янукович не дотримався своїх демократичних та економічних обіцянок, він діяв всупереч власним виборчим обіцянкам об’єднати країну. Як президент, Ющенко активно підтримував етнічних українців, сприяючи поширенню української мови, культури та ідентичності в школах, органах влади та засобах інформації. В цьому процесі він відштовхнув від себе велику кількість етнічних росіян та російськомовних українців на Сході та Півдні країни. Більшість спостерігачів очікували, що Янукович заспокоїть напружену ситуацію, не відстоюючи, але й не принижуючи українську спадщину. Натомість, він здивував усіх, почавши проти неї активні нападки.
Призначенець Януковича на посаду міністра освіти та науки Дмитро Табачник очолив ці нападки. Кандидатура Табачника є дуже одіозною, адже окрім своїх слабких академічних заслуг, він відкрито дотримується антиукраїнських поглядів. Він заявляє, що етнічні українці на Заході країни є занадто європеїзованими, щоб бути українцями. Він вважає, що українська культура процвітала в радянські часи, коли насправді вона придушувалась на користь колоніальної культури. Він також наполягає, що сьогодні російська мова дискримінується, хоча російськомовні видання та канали складають переважну більшість всіх засобів інформації в Україні. З моменту приходу на свою посаду Табачник зменшив роль української мови у школах, закликав до відміни обов’язкового дублювання іноземних фільмів українською, та байдуже поставився до встановлення пам’ятника Сталіну в східноукраїнському місті Запоріжжя. Зовсім не дивно, що його нападки на українську ідентичність спричинили демонстрації, студентські протести та петиції, спрямовані водночас проти Януковича та Табачника.
Надмірно централізований, антиукраїнський режим Януковича не зміг досягнути справжнього загальнонаціонального консенсусу щодо напрямку політичного та економічного розвитку країни. Яскравим прикладом є квітневий російсько-український пакт, за яким Янукович погодився продовжити до 2047 року термін перебування російського Чорноморського флоту в Севастополі, портовому місті в південній частині українського Кримського півострова на Чорному морі. В обмін на це Президент Дмитро Медвєдєв погодився до 2019 знизити на 30 відсотків ціну, яку сплачує Україна за російський газ.
Критики цієї угоди звинувачують Януковича в тому, що він продався Росії. Це може бути правдою, але ще більш нищівну критику заслуговує те, що цей пакт був протягнутий через Раду без дотримання прозорих та демократичних процедур. Як сказав мені один з високопоставлених українських дипломатів: «Поспіх, з яким було підписану дану угоду, викликає занепокоєння. Не було проведено жодних експертних оцінок проекту угоди, це питання не було належним чином розглянуте в парламентських комітетах… Рішення приймалось невеликою групою осіб, якщо не однією особою взагалі.»
Є, щонайменше, чотири питання щодо угоди по Севастополю, які Рада повинна була обговорити: геополітичні наслідки для України базування Чорноморського флоту в Криму; справедлива ціна, яку Росія має сплачувати за використання цієї бази; ціна, яку повинна сплачувати Україна за російський газ та вартість транспортування російського газу через український трубопровід. Але замість того, щоб підняти кожне з цих питань у Раді, Янукович здав безпеку України, поступившись Росії на найближче майбутнє неформальним контролем над Кримом, його потенційно важливими морськими шляхами та запасами природного газу, які його оточують. В обмін на це Янукович домовився про ціну на газ, яка, можливо, протягом наступних дев’яти років заощадить Україні щороку від 1 до 3 мільярдів доларів. Гірше того, Росія просто погодилась зменшити свою ціну на газ до середнього на сьогоднішній день рівня світових цін. Вона також платитиме нижчу за ринкову плату за транзит газу та сплачуватиме довгострокову оренду за базу в розмірі 100 мільйонів доларів щороку, що складає лише одну п’яту частину тієї суми, яку підрахували експерти на основі орендної плати за аналогічні бази по всьому світу. Якби в Раді відбулось відкрите обговорення умов цього договору, а в переговорах брала участь команда професіоналів, Україна могла б отримати завдяки цій угоді набагато більше: вона повинна була, принаймні, вимагати транзитну плату на європейському рівні та вищу орендну плату за морську базу.
Ратифікація цієї угоди спричинила справжній бунт в парламенті, з киданням яєць та димових шашок. Наступні переговори Януковича з Росією щодо тіснішої співпраці в сферах авіабудування, ядерної енергетики, транспорту та транзиту газу викликали протести по всій Україні. Інтелектуали та лідери опозиції звинуватили Януковича у зраді, оголосили про беззастережну опозицію його режиму та заявили, що в недалекому майбутньому можна очікувати на громадянську війну. Навіть якщо така реакція є перебільшеною, вона демонструє, що значна частина населення - щонайменше одна третина або більше людей, які виступають проти тісніших відносин з Росією – сьогодні відчувають до Януковича відразу.
Нас не стримати
Зростання незадоволення населення має велике значення. Завдяки Помаранчевій революції, в Україні існує політично свідоме громадянське суспільство, яке сьогодні є більш енергійним, ніж за всі 20 років існування незалежної держави. Професіонали, інтелектуали, студенти та бізнесмени все більше протистоять намаганням Януковича запровадити авторитарне правління. Вони продовжуватимуть протестувати, якщо він плазуватиме перед Росією, або погіршуватиметься економічне становище. Вони вже почали самоорганізовуватись: всередині березня понад 300 представників громадської кампанії «Новий громадянин» зустрілись в Києві, де розпочали моніторинг діяльності уряду Януковича; у травні по всій країні розпочали свою діяльність гілки аналогічного Комітету захисту України. Місцеві вибори в 2001 та парламентські вибори в 2012 також можуть мобілізувати населення проти Януковича та його режиму. Якщо він продовжуватиме свій поточний курс, великими переможцями можуть стати радикальні націоналісти.
Зыткнувшись зі зростаючим народним опором, Янукович може спробувати застосувати репресії проти незгодних. Але такий крок, скоріш за все, призведе до насильства та дестабілізує Україну. Крім того, авторитаризм за зразком Білорусі середини 1990-х або Росії початку цього століття точно не є підходящим варіантом для Януковича. Коли Олександра Лукашенка було обрано президентом Білорусі в 1994, він отримав у спадок неушкоджений апарат безпеки радянських часів. А колишній президент Росії Володимир Путін міг покладатись на тисячі силовиків, політичних оперативників в таємній поліції та армію. Українська служба безпеки та армія дуже відрізняються від служб безпеки та армії в Росії і Білорусі. Без сильного примусового апарату Януковичу не вдасться добитись успіху, навіть як авторитарному правителю.
Перший президент України (1991-1994), дуже обережний Леонід Кравчук приєднався до хору критиків Януковича. У відкритому листі, опублікованому в березні, він написав: «у Вашій команді є чимало людей, які хочуть, щоб Україна і надалі йшла по шляху беззаконня, вседозволеності та корупції. У них розвивається смак вирішувати через коліно складні державні проблеми, не рахуватися з ситуацією, нехтувати законні вимоги, в т.ч. і опозиції. Нічого спільного з демократією це не має». Зауваження Кравчука мали б занепокоїти Януковича. Вони демонструють, що навіть нейтральні українські політики (Кравчук не підтримав Помаранчеву революцію) повстають проти нього.
Фокуси з реформами
Якщо Янукович продовжуватиме свій поточний курс, він може спровокувати другу Помаранчеву революцію. Не маючи здатності, здібностей та бажання змінювати систему, Янукович, скоріш за все, спробує покращити легітимність свого режиму, продовжуючи об’єднувати найбільш радикальних зі своїх виборців за рахунок української мови, культури та ідентичності; робити все можливе, щоб заспокоїти спраглих до газу олігархів Східної України; та використовувати Чемпіонат Європи з футболу , який прийматиме Україна в 2012 році, для просування іміджу проєвропейського модернізатора.
З такої перспективи, обрання Януковичем на посаду міністра освіта та науки одіозної кандидатури Табачника має певний сенс. Оскільки Табачник протистоїть національно-свідомим українцям, він покращує підтримку Януковича серед проросійських виборців на Сході та Півдні країни. Разом з тим, такий курс загрожує викликати спалахи насильства між радикально налаштованими етнічними росіянами та етнічними українцями. Крім того, Янукович не може безкінечно провокувати етнічних українців. Адже саме вони вийшли на вулиці в 2004, щоб не дати йому прийти до влади. Тому вони цілком здатні це повторити, щоб скинути його цього разу.
Нижча ціна на газ, про яку домовився Янукович з Росією, буде безпосередньо вигідною для олігархів, що панують на промисловому південному-сході України. Нижча ціна газу дозволить їм втримати низьку ціну на власну продукцію та зберегти конкурентоспроможність на міжнародному рівні без необхідності модернізувати виробництво або робити його ефективнішим. А це, безумовно, змусить їх в найближчій перспективі полюбити Януковича. В середній термін, однак, всеохоплююча економічна стагнація в Україні відхопить частину їхніх прибутків. І навіть якщо спочатку населення вітатиме нижчі ціни на газ, в процесі зближення з сумновзвісно безпринципним російським енергетичним бізнесом режим Януковича, скоріш за все, стане ще більш корумпованим. Раніше чи пізніше, коли їхні умови життя погіршуватимуться, виборці Януковчиа з робочого класу почнуть усвідомлювати, що їх обдурили.
Найкращою можливістю для Януковчиа збільшити народну підтримку (та вирішити деякі економічні проблеми) може стати Євро-2012. Дороги в Україні знаходяться в жахливому стані; залізниця, хоча вона і працює досить ефективно, потребує модернізації; а аеропорти та готелі вимагають значного покращення. Державна кампанія з вирішення цих проблем до притоку туристів в 2012 році може сприяти економічній діяльності, створити робочі місця та привабити більше капіталу. Як не дивно, підготовка України до чемпіонату стала одним з пріоритетів Януковича, який у квітні створив спеціальний комітет, що наглядатиме за підготовкою.
Підготовка до Євро-2012 виграє для Януковчиа деякий час, однак вона не вирішить економічні та політичні проблеми України, що лежать в основі. Щоб зробити це, Януковичу доведеться демократизувати свій режим, взяти під контроль корупцію, припинити свою антиукраїнську кампанію та переконати своїх співвітчизників погодитись на деякі економічні негаразди, що супроводжують серйозні реформи. Згодом він навіть може усвідомити, що демократія є кращою за ганьбу. Або олігархи, які піклуються про власні довгострокові економічні інтереси, можуть переконати його, що гіперцентралізація влади дестабілізує Україну. Але замість того, щоб чекати, поки це станеться, Росія та Захід повинні допомогти Януковичу змінити свій курс вже сьогодні, поки не стало занадто пізно.
Допомогти Януковичу - допомогти самому собі
На самому початку свого президентства Янукович окреслив свої пріоритети у зовнішній політиці: відновлення тісних зв’язків України з Росією, європейська інтеграція та налагодження відносин зі стратегічними партнерами, на зразок Сполучених Штатів. Підігруючи цим пріоритетам та, у той же час, переслідуючи власні інтереси в регіоні, Росія, Європейський Союз та Сполучені Штати можуть допомогти стабілізувати президентство Януковича та Україну.
Росія вважає Україну частиною своєї сфери впливу, для неї краще бачити Україну слабкою державою, а не незалежною, сильною демократією. Але хоча слабка Україна може бути вигідна для авторитарної Росії, глибоко дисфункціонуюча Україна на межі народної революції – точно не в її інтересах. Зі свого боку, Янукович заявляв, що він хоче, щоб Україна послужила мостом між Росією та Заходом. Але міст повинен бути міцним. Угодою по газу та флоту Янукович яскраво продемонстрував свою відданість Росії та зміцнив підтримку своїх проросійських виборців. Кремль повинен зробити зустрічну послугу, закликавши Януковича звільнити суперечливого Табачника, щоб вгамувати деяких з його критиків у решті країни.
Захід може зіграти навіть більшу роль, підштовхнувши Януковича у правильному напрямку. Міжнародний валютний фонд – який надав Києву позику ще на початку глобальної економічної кризи, та якому, вочевидь, доведеться зробити це знову – повинен наполягти на жорсткій обумовленості. Він повинен не тільки вимагати, щоб Янукович збалансував свій бюджет, але й натиснути на нього, щоб він запровадив значні структурні економічні реформи, включаючи зменшення оподаткування, спрощення процедур реєстрації бізнесу, підвищення пенсійного віку та збільшення вартості комунальних послуг.
Європа повинна дотримуватись резолюції Європейського Парламенту лютого 2010 року, в якій було ще раз підтверджено стратегічне значення України для ЄС та зазначалось, що країна може подати заявку щодо членства, «якщо вона залишатиметься вірною принципам свободи, демократії, поваги до прав людини, фундаментальних свобод та верховенства права». Згідно з рекомендаціями Європейського Парламенту, Європа повинна допомогти Україні задовольнити ці стандарти, а також вона має поглибити свої зв’язки з нею, працюючи над запровадженням безвізового режиму, кращої співпраці в енергетичній сфері та зони вільної торгівлі. Янукович заявив, що він зацікавлений у подальшій інтеграції з ЄС. Європа повинна зловити його на слові та запропонувати Януковичу перспективу статусу асоційованого членства України, якщо він вирішить деякі з політичних та економічних проблем країни.
Вашингтон повинен нагадати Януковичу, що Україна, особливо демократична Україна, залишається важливою для Сполучених Штатів, навіть якщо адміністрація Обами працює над покращенням відносин з Росією. Історично американсько-українські відносини послаблювались, коли Сполучені Штати намагались налагодити відносини з Росією, та ставали сильнішими, коли погіршувались російсько-американські відносини. Але Президент Обама повинен відмовитись від цієї моделі. Так само, як стабільна Україна є в інтересах Росії, стабільна та демократична Україна є в інтересах Сполучених Штатів. Якщо Янукович прискорить крах уряду або держави, у гру може вступити Росія, яка зруйнує баланс сил у Східній Європі.
Якщо не втрутиться народна революція, протягом наступних п’яти років Росії та Заходу доведеться мати справу з Януковичем та його «блакитною контрреволюцією». На жаль, за цей час ефективність Януковича ставатиме все меншою, а сам він наражатиметься на ще більшу критику, що дестабілізує Україну. Однак, все ще можна припустити, що Янукович змінить свій курс, демократизує Україну та здійснить справжні економічні реформи. Але це буде можливим тільки, якщо Росія та Захід почнуть діяти негайно, щоб врятувати Януковича від самого себе.
Олександр Мотиль, професор політології Рутгерського університету Ньюарку, Нью Джерсі
«Форін Афферс», липень/серпень 2010
Віхи тижня. Нагорода для Литвина, камера для Тимошенко, кодекс для Азарова
Спікер парламенту почав практично безнадійну боротьбу за свій рейтинг. Лідер БЮТ шукає можливості для переформатування своєї політичної сили на марші. Прем`єр відсвяткував 100 днів перебування на посаді під акомпанемент критики Податкового кодексу, запропонованого урядом.
Оцінюючи 100 днів роботи свого уряду, прем`єр-міністр Микола Азаров відзначив, що «жити стало краще, жити стало веселіше». Правда, з цією оцінкою не погодився Віктор Янукович, який побував на розширеному засіданні уряду. Віктор Федорович пильно відзначив відсутність у країні кадрового резерву і невідповідність норм проголосованого в першому читанні проекту Податкового кодексу потребам економіки. Подив Януковича, відверто кажучи, не зовсім зрозумілий, адже уряд керується програмою реформ, яку запропоновав глава держави, а кандидатура прем`єра не викликала у глави держави заперечень. Правда, Азаров і його соратники, певно, вирішили «зашити» до Податкового кодексу норми, про які Микола Янович мріяв під час своєї роботи на посту голови ДПАУ. Мінімальне ослаблення податкового тиску мало бути компенсоване розширенням повноважень фіскальної служби аж до права проводити обшуки і списувати кошти з рахунків неплатників. У відповідь економічний гуру Банкової, Ірина Акімова, запевнила, що під керівництвом Президента розроблені поправки до горезвісного кодексу, без урахування яких він підписаний не буде. Чекати демаршу від Азарова не доводиться – він невтомно демонструє, що не є самостійним політичним гравцем.
Позитивні зміни для коаліції «Стабільність і реформи» все ж таки відбулися – в її складі створено депутатську групу «Право вибору», координатором-натхненником якої став Давид Жванія. Свою ефективність і затребуваність кум Віктора Ющенка вирішив довести, зруйнувавши зсередини депутатську групу «Народна самооборона». Як виявилось, багато ще недавно принципових соратників Юрія Луценка замість прийомів самбо на користь опозиції готові танцювати самбу, румбу і ча-ча-ча на музику коаліції. Юрієві Віталійовичу тільки й залишається, що нарікати на всепереможну силу грошей в українській політиці і шукати тепле місце в свиті Тимошенко. Тим часом Жванія разом зі своїми «апостолами» збирається не тільки витіснити комуністів із коаліції, але й дістати для «Права вибору» офіційний статус депутатської групи.
Проти такого варіанту розвитку подій рішуче виступив Володимир Литвин, який несподівано відчув себе зайвим на святі коаліційного життя. Він навіть підкреслив в одному з інтерв`ю, що є не одним з лідерів коаліції, а головою Верховної Ради. Цей факт очевидний, як і легкість розлуки зі спікерським кріслом в українських реаліях. Про це Володимир Михайлович може розпитати Арсенія Яценюка і Олександра Ткаченка, які достроково залишали місця першого серед рівних парламентаріїв. Але поки Литвин активно приндиться і обіцяє сприяти поліпшенню результату Народної партії на місцевих виборах. Він уже готовий очолити процес реформування виборчого законодавства, щоб забезпечити всім політичним силам рівні права виборах у місцеві ради. Цікава наївність для професійного історика. Володимир Михайлович навіть упевнений, що події 27 квітня в парламенті, коли він героїчно ховався за парасольками від граду яєць, підвищили його рейтинг. Оскільки зірку Героя України спікер одержав ще в 2004-му, за посередництво під час «помаранчевої» революції, сьогодні він може розраховувати хіба що на російську медаль «За оборону Севастополя».
Лідерові БЮТ Юлії Тимошенко довелося конкурувати з Віктором Януковичем за право критикувати Податковий кодекс і з колишнім главою Державної митної служби Анатолієм Макаренком – за право нести відповідальність за розмитнення минулого року 11 мільярдів кубометрів газу. Ці об`єми палива Стокгольмський арбітраж визнав власністю немилої Юлії Володимирівні компанії RosUkrEnergo. Тимошенко публічно заявила, що митники виконували її розпорядження, вилучаючи газ, але в Служби безпеки свої резони. Валерій Хорошковський докладає максимум зусиль, щоб створити образ вітчизняного «антикорупційного Джеймса Бонда», чому сприяє перебування Валерія Івановича в двадцятці найбагатших українців. Тимошенко, якщо вірити її заявам, готова до зустрічі з репресивним апаратом режиму Януковича, який за вже обкатаною традицією має підвищити популярність лідера БЮТ. Перед телевізійними камерами леді Ю давно вже не говорить нічого нового, тому спекулюватиме на загрозі своєї зустрічі з камерою СІЗО.
Тим часом за газовими маневрами в Україні уважно спостерігають у Росії. Голова правління ВАТ «Газпром» Олексій Міллер під час щорічних зборів акціонерів енергетичної монополії заявив, що об`єднання «Газпрому» і НАК «Нафтогаз України» історично зумовлене інтегрованістю газотранспортних систем наших країн. Олексій Борисович з панського плеча навіть пообіцяв українським громадянам «блакитне паливо» за регульованими цінами, забувши, що для забезпечення комунальних потреб нашій країні традиційно вистачає газу власного видобутку. Мабуть, підкреслені спроби міністра палива й енергетики Юрія Бойка порозумітися з представниками ЄС із питань енергетики викликають у Москві серйозне занепокоєння.
Але навіть на тлі яскравих буднів є місце святу. Вітаючи співгромадян з Днем Конституції, Віктор Янукович відзначив доцільність коригування Основного Закону, і запевнив, що це буде не політична акція, а торжество суспільного консенсусу. Залишилося тільки сформувати пул громадськості, який сприяє закріпленню де-юре президентських повноважень, де-факто сформованих за 100 днів перебування Януковича у владі.
Євген Магда
Оцінюючи 100 днів роботи свого уряду, прем`єр-міністр Микола Азаров відзначив, що «жити стало краще, жити стало веселіше». Правда, з цією оцінкою не погодився Віктор Янукович, який побував на розширеному засіданні уряду. Віктор Федорович пильно відзначив відсутність у країні кадрового резерву і невідповідність норм проголосованого в першому читанні проекту Податкового кодексу потребам економіки. Подив Януковича, відверто кажучи, не зовсім зрозумілий, адже уряд керується програмою реформ, яку запропоновав глава держави, а кандидатура прем`єра не викликала у глави держави заперечень. Правда, Азаров і його соратники, певно, вирішили «зашити» до Податкового кодексу норми, про які Микола Янович мріяв під час своєї роботи на посту голови ДПАУ. Мінімальне ослаблення податкового тиску мало бути компенсоване розширенням повноважень фіскальної служби аж до права проводити обшуки і списувати кошти з рахунків неплатників. У відповідь економічний гуру Банкової, Ірина Акімова, запевнила, що під керівництвом Президента розроблені поправки до горезвісного кодексу, без урахування яких він підписаний не буде. Чекати демаршу від Азарова не доводиться – він невтомно демонструє, що не є самостійним політичним гравцем.
Позитивні зміни для коаліції «Стабільність і реформи» все ж таки відбулися – в її складі створено депутатську групу «Право вибору», координатором-натхненником якої став Давид Жванія. Свою ефективність і затребуваність кум Віктора Ющенка вирішив довести, зруйнувавши зсередини депутатську групу «Народна самооборона». Як виявилось, багато ще недавно принципових соратників Юрія Луценка замість прийомів самбо на користь опозиції готові танцювати самбу, румбу і ча-ча-ча на музику коаліції. Юрієві Віталійовичу тільки й залишається, що нарікати на всепереможну силу грошей в українській політиці і шукати тепле місце в свиті Тимошенко. Тим часом Жванія разом зі своїми «апостолами» збирається не тільки витіснити комуністів із коаліції, але й дістати для «Права вибору» офіційний статус депутатської групи.
Проти такого варіанту розвитку подій рішуче виступив Володимир Литвин, який несподівано відчув себе зайвим на святі коаліційного життя. Він навіть підкреслив в одному з інтерв`ю, що є не одним з лідерів коаліції, а головою Верховної Ради. Цей факт очевидний, як і легкість розлуки зі спікерським кріслом в українських реаліях. Про це Володимир Михайлович може розпитати Арсенія Яценюка і Олександра Ткаченка, які достроково залишали місця першого серед рівних парламентаріїв. Але поки Литвин активно приндиться і обіцяє сприяти поліпшенню результату Народної партії на місцевих виборах. Він уже готовий очолити процес реформування виборчого законодавства, щоб забезпечити всім політичним силам рівні права виборах у місцеві ради. Цікава наївність для професійного історика. Володимир Михайлович навіть упевнений, що події 27 квітня в парламенті, коли він героїчно ховався за парасольками від граду яєць, підвищили його рейтинг. Оскільки зірку Героя України спікер одержав ще в 2004-му, за посередництво під час «помаранчевої» революції, сьогодні він може розраховувати хіба що на російську медаль «За оборону Севастополя».
Лідерові БЮТ Юлії Тимошенко довелося конкурувати з Віктором Януковичем за право критикувати Податковий кодекс і з колишнім главою Державної митної служби Анатолієм Макаренком – за право нести відповідальність за розмитнення минулого року 11 мільярдів кубометрів газу. Ці об`єми палива Стокгольмський арбітраж визнав власністю немилої Юлії Володимирівні компанії RosUkrEnergo. Тимошенко публічно заявила, що митники виконували її розпорядження, вилучаючи газ, але в Служби безпеки свої резони. Валерій Хорошковський докладає максимум зусиль, щоб створити образ вітчизняного «антикорупційного Джеймса Бонда», чому сприяє перебування Валерія Івановича в двадцятці найбагатших українців. Тимошенко, якщо вірити її заявам, готова до зустрічі з репресивним апаратом режиму Януковича, який за вже обкатаною традицією має підвищити популярність лідера БЮТ. Перед телевізійними камерами леді Ю давно вже не говорить нічого нового, тому спекулюватиме на загрозі своєї зустрічі з камерою СІЗО.
Тим часом за газовими маневрами в Україні уважно спостерігають у Росії. Голова правління ВАТ «Газпром» Олексій Міллер під час щорічних зборів акціонерів енергетичної монополії заявив, що об`єднання «Газпрому» і НАК «Нафтогаз України» історично зумовлене інтегрованістю газотранспортних систем наших країн. Олексій Борисович з панського плеча навіть пообіцяв українським громадянам «блакитне паливо» за регульованими цінами, забувши, що для забезпечення комунальних потреб нашій країні традиційно вистачає газу власного видобутку. Мабуть, підкреслені спроби міністра палива й енергетики Юрія Бойка порозумітися з представниками ЄС із питань енергетики викликають у Москві серйозне занепокоєння.
Але навіть на тлі яскравих буднів є місце святу. Вітаючи співгромадян з Днем Конституції, Віктор Янукович відзначив доцільність коригування Основного Закону, і запевнив, що це буде не політична акція, а торжество суспільного консенсусу. Залишилося тільки сформувати пул громадськості, який сприяє закріпленню де-юре президентських повноважень, де-факто сформованих за 100 днів перебування Януковича у владі.
Євген Магда
Що робитиме Янукович з Києвом?
У Києва з’явився фактично новий господар – Олександр Попов. Його робота розпочалася з кадрових чисток - ряди команди Черновецького суттєво поріділи. Мер "здав" навіть Дениса Басса, свого вірного соратника ще з часів "Правекс-банку".
Яким буде Київ за Януковича? Чи підуть регіонали на розмежування повноважень київського мера і голови адміністрації? Чим завершаться кримінальні справи за участі столичних чиновників: компроматами в шухлядках чи арештами? З цими питаннями ми звернулися до експертів.
Іван Салій, голова Київської міської держадміністрації (1992-1993рр.)
У ДЕКОГО ЗІ СТОЛИЧНИХ ЧИНОВНИКІВ НЕ ТЕ ЩО ЗОШИТИ НЕ ВИСОХЛИ, У ДЕЯКИХ НАВІТЬ ПАМПЕРСИ НЕ БУЛИ СУХИМИ
Коли я керував містом, я підбирав команду, яка знає більше за мене. Вони мене слухали, але кожен в своїй галузі тямив більше, ніж я. Ще була утворена муніципальна асамблея, яка увібрала все геніальне, що було у Києві: вчені, академіки, керівники підприємств. Це була рада, від якої я отримував інтелектуальну підтримку. А команда Черновецького підбирала людей, щоб було комфортно працювати, щоб менше знав, тільки слухався і мовчки виконував. Басс любив підбирати 19-річних чи 22-річних, у яких не те що зошити не висохли, у деяких навіть памперси не були сухими. І їх беруть на державну службу. Але вони слухаються. А тепер ходять по прокуратурах. В управленні інформатики за два роки 4 чи 5 керівників змінилося і до кожного є претензії у прокуратурі чи міліції.
Місто Київ сьогодні втратило столичну місію в столиці. Донецьк назвав себе діловою столицею. Я був там нещодавно і можу підтвердити, що це правда, як мені не прикро. А місто на чолі з Аделаджею – хіба це приклад для України?
Те, що ми зараз спостерігаємо по Києву – це напівзаходи. Хоч у Попова за плечима і міністерство, і Комсомольськ – це все таки для Києва теж не зовсім масштабно. Якщо буде формуватися команда не з киян, то киянам буде некомфортно, соромно і рано чи пізно вони скажуть своє протестне слово. Попов мені подобається. Але перші його кроки такі-собі. Він заявив, що він буде займатися економікою, а Черновецький – тільки політикою. Я його спитав: а тарифи – це політичне питання чи економічне? Він відповідає: “Економічне”. Я кажу: “Ну тоді розберись”.
Тарифи давно треба привести у відповідність. І МВФ цього вимагає. Але треба говорити людям правду і робити ці підвищення вчасно. А у нас вибори заважають владі приймати будь-які адекватні рішення. По-перше, не може бути диференційований тариф на кожний будинок. Це дурниця, форма здирництва, сортування людей. Бабусі ж на лавочках між собою спілкуються і з’ясовують, хто на три копійки більше платить і чому це так. По-друге, у нас ці прибудинкові території ніхто не прибирає, за великим рахунком, у нас нема для цього ні культури, ні механізмів. І вводити великі тарифи на прибирання ( а для “хрущовок” вони більші, ніж для хмарочосів) – це абсолютно неправильно. У цих тарифах багато начудили, тому їх і не сприймають.
Місцеві вибори треба провести і не морочити людям голову. Попов сказав, що домовився з Черновецьким. А його правильно спитав Пилипишин: а з ким ти домовився, яка в тебе більшість у Київраді, на що ти будеш опиратися? Якщо на те, що є (команду Черновецького – Авт.), то воно ж зупинило життя в Києві, їхня жадібність і бездіяльність, рейдерські замашки. Вони ж думали, що так буде завжди.
Малюють вони зараз генеральний план Києва, ніби у космосі. Я їм сказав: у вас немає головного планшета – де чия земля. Ви можете вимальовувати станції метро і автостанції, шляхопроводи і висотки, але ви вже цю землю незграбно, безсистемно пороздавали. А тепер спробуй її викупити. А викупляти ж треба з міського бюджету і набагато дорожче. Бо віддали її безплатно або за копійки, або за хабарі. Попов сказав, що йому треба людина, яка поверне незаконно роздану землю у власність Києва. Але я не думаю, що у регіонів є такі люди, які будуть для Києва щось повертати. Треба бути щирим киянином, щоб її повернути, наприклад, таким як я (сміється) або Олександр Олександрович Омельченко.
Від того, що когось кудись “засадять” користі не буде. Краще, щоб щось повернули.
Олександр Сергієнко, директор “Інституту міста”
ПЕРЕД ПОПОВИМ РАНО ЧИ ПІЗНО СТАНЕ ДИЛЕМА – ЧИ ВИРІШУВАТИ ПИТАННЯ КИЄВА, ЧИ ЗАДОВОЛЬНЯТИ АПЕТИТИ КОМАНДИ ПР
Призначення Попова абсолютно логічне з точки зору Януковича. Черновецький не є людиною Януковича і спиратися на нього він не може.
Проведення зараз виборів мера, чи то будуть об’єднані посади мера і голови КМДА чи роз’єднані, в будь-якому випадку вони не вигідні Партії регіонів і Януковичу, тому що рейтинг ПР в Києві мізерний, в Київраді вони не отримають більшості. Очевидно, є домовленість, що Черновецький буде лояльним до нової влади, а Попов буде спиратися на більшість Черновецького в Київраді. Такий своєрідний ґешефт: Черновецького не чіпаємо, але він забезпечує підтримку Попову.
Попов буде намагатися в дусі його роботи в Комсомольську поліпшити справи в Києві. Але тут він буде логічно входити в конфлікт з бізнесовими апетитами команди ПР. Зрозуміло, що тут є земля, нерухомість, проходять величезні бюджетні потоки, і від усього цього можна відкусити чималий шмат. Перед Поповим рано чи пізно стане дилема – чи вирішувати питання Києва, чи задовольняти апетити команди ПР.
Чекати, що Попов буде діяти всупереч партійній логіці і дисципліні – не варто.
Зараз у влади спрацює логіка політичної доцільності. Буде доцільно показово посадити кількох чиновників, довести яка нова влада справедлива, – посадять. Не буде доцільно, домовиться з ними команда Черновецького, відстібнуть їм якісь блага, землю чи гроші, значить, не посадять нікого. Питання посадки чи непосадки Басса – це питання торгу, який зараз відбувається чи відбувся між Черновецьким і командою регіоналів.
Зараз, коли ПР пішла на союз з Черновецьким, вона, по суті, прикрила собою його і взяла на себе всю відповідальність за його попередню діяльність, за весь грабунок і дерибан, який мав місце у Києві. Кияни чекали, що нова влада наведе порядок у Києві, будуть переглянуті всі земельні і майнові справи, всі бюджетні потоки і їм буде дана належна оцінка. Якщо цього не буде зроблено, значить ПР і Президент Янукович стають співучасниками всього того, що наробив Черновецький у попередні роки.
Дмитро Андрієвський, депутат Київради (блок Кличка), голова Української селянської демократичної партії
ДЛЯ ВЛАДИ ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ – ЦЕ ГРАВЕЦЬ, ЯКИЙ ВІДІГРАВ СВОЮ ГРУ, ТОМУ ВЕСЬ НЕГАТИВ БУДУТЬ СКИДАТИ НА НЬОГО
Попов – це людина, яка налаштована працювати у місті системно, він не буде співпрацювати з командою Черновецького, а повністю її замінить. Ця людина розуміється на самоврядуванні, на житлово-комунальному господарстві, – а це основні питання в місті Києві.
Черновецький буде виконувати все, що йому будуть казати, і його вплив буде обмежений ритуальними питаннями.
Торги між Януковичем і Черновецьким зараз лежать у площині, хто залишиться на волі, а хто все ж таки буде відповідати. Я впевнений, що багато людей все таки уникнуть відповідальності, за рахунок цього Черновецький буде постійно втрачати повноваження, буде все виконувати, намагаючись, таким чином, хоч якось захистити своїх людей. Адже сьогодні дуже наближені до нього люди, члени родини, той же Чуб (Анатолій Чуб – депутат Київради від Блоку Леоніда Чернівецького, чоловік сестри Черновецького – Авт.) та інші знаходяться під тиском.
Окрім того, що Черновецький буде намагатися максимально захистити своє оточення від відповідальності, він буде брати на себе негативну складову, а позитивна буде залишатися у представника Президента. Наприклад, на відкриття школи чи стадіону буде приїжджати Попов, а підвищення комунальних тарифів буде “освячувати” Черновецький.
Влада не бачить Черновецького партнером, для них це гравець, який відіграв свою гру, тому весь негатив будуть скидати на нього.
Якщо б на сьогодні регіонали мали свою людину, яку вони б могли повести на вибори мера, якщо б вони були впевнені, що їм вдасться сформувати більшість у Київраді, то ми б вже побачили 31 жовтня вибори у Київраду і мера. Оскільки таких людей і такої впевненості немає, то ці вибори, скоріше за все, будуть проводитися з посиланням на відповідне роз’яснення КС вже в березні 2012 року.
Якщо влада буде бачити, що підготує людину, яка зможе перемогти на виборах, то повноваження мера і голови КМДА не розділятимуть. А якщо вони підуть шляхом адміністрування всіх процесів і візьмуть під контроль ресурси міста Києва через адміністративну вертикаль, то можуть розділити повноваження, взагалі не займатися виборами мера, і більше повноважень зосередити якраз на посаді голови КМДА, який буде призначатися Президентом. Який зараз основний варіант – рано казати. Але поки питання йде про утримання посади мера і про підготовку людини на цю посаду. Більш конкретно вже можна буде казати восени, коли покаже себе Попов, коли місто буде підготовлене до опалювального сезону. Подивимось, що буде з комунальними тарифами і який буде рівень підтримки Президента в Києві, саме Президента, а не Партії регіонів.
Кирило Куликов, народний депутат від фракції НУ-НС, голова ТСК ВР з розслідування фактів зловживань київської влади
ПОПОВ – ЦЕ СПРОБА ПР ВІДІЙТИ ВІД СЛОВА “ДОНЕЦЬКИЙ”
Попов – достатньо інтелігента, ділова, професійна людина. Це спроба Партії регіонів відійти від слова “донецький”. Наскільки вона буде успішна, залежить від того, як буде себе поводити ПР. Тому що всі посібники Черновецького на сьогодні або перебувають у ПР або перебігають туди. На словах і попередній уряд активно боровся з Черновецьким. А де-факто нічого не відбувалося.
Я сподіваюся, що усіх заступників Черновецького звільнять. Тому що по-іншому працювати не вдасться. Слово "корупція" в Києві має назву Черновецький. Все зло починалося з нього.
Президент повинен знімати Черновецького, відсторонювати, є достатньо багато матеріалів для того, щоб ним займався або кримінальний суд, або медкомісія.
Яку б дату місцевих виборів не призначили цього року, у Києві теж законно їх проводити.
На сьогодні ПР прекрасно розуміє, що у них незначні шанси у Києві, тому вони зараз взагалі на вибори не погоджуються і збираються зробити кадрову революцію. Може, це і правильно. Нічого гіршого, ніж нинішня злодійська влада (команда Черновецького – Авт.), немає.
Опитувала Анна Ященко
Яким буде Київ за Януковича? Чи підуть регіонали на розмежування повноважень київського мера і голови адміністрації? Чим завершаться кримінальні справи за участі столичних чиновників: компроматами в шухлядках чи арештами? З цими питаннями ми звернулися до експертів.
Іван Салій, голова Київської міської держадміністрації (1992-1993рр.)
У ДЕКОГО ЗІ СТОЛИЧНИХ ЧИНОВНИКІВ НЕ ТЕ ЩО ЗОШИТИ НЕ ВИСОХЛИ, У ДЕЯКИХ НАВІТЬ ПАМПЕРСИ НЕ БУЛИ СУХИМИ
Коли я керував містом, я підбирав команду, яка знає більше за мене. Вони мене слухали, але кожен в своїй галузі тямив більше, ніж я. Ще була утворена муніципальна асамблея, яка увібрала все геніальне, що було у Києві: вчені, академіки, керівники підприємств. Це була рада, від якої я отримував інтелектуальну підтримку. А команда Черновецького підбирала людей, щоб було комфортно працювати, щоб менше знав, тільки слухався і мовчки виконував. Басс любив підбирати 19-річних чи 22-річних, у яких не те що зошити не висохли, у деяких навіть памперси не були сухими. І їх беруть на державну службу. Але вони слухаються. А тепер ходять по прокуратурах. В управленні інформатики за два роки 4 чи 5 керівників змінилося і до кожного є претензії у прокуратурі чи міліції.
Місто Київ сьогодні втратило столичну місію в столиці. Донецьк назвав себе діловою столицею. Я був там нещодавно і можу підтвердити, що це правда, як мені не прикро. А місто на чолі з Аделаджею – хіба це приклад для України?
Те, що ми зараз спостерігаємо по Києву – це напівзаходи. Хоч у Попова за плечима і міністерство, і Комсомольськ – це все таки для Києва теж не зовсім масштабно. Якщо буде формуватися команда не з киян, то киянам буде некомфортно, соромно і рано чи пізно вони скажуть своє протестне слово. Попов мені подобається. Але перші його кроки такі-собі. Він заявив, що він буде займатися економікою, а Черновецький – тільки політикою. Я його спитав: а тарифи – це політичне питання чи економічне? Він відповідає: “Економічне”. Я кажу: “Ну тоді розберись”.
Тарифи давно треба привести у відповідність. І МВФ цього вимагає. Але треба говорити людям правду і робити ці підвищення вчасно. А у нас вибори заважають владі приймати будь-які адекватні рішення. По-перше, не може бути диференційований тариф на кожний будинок. Це дурниця, форма здирництва, сортування людей. Бабусі ж на лавочках між собою спілкуються і з’ясовують, хто на три копійки більше платить і чому це так. По-друге, у нас ці прибудинкові території ніхто не прибирає, за великим рахунком, у нас нема для цього ні культури, ні механізмів. І вводити великі тарифи на прибирання ( а для “хрущовок” вони більші, ніж для хмарочосів) – це абсолютно неправильно. У цих тарифах багато начудили, тому їх і не сприймають.
Місцеві вибори треба провести і не морочити людям голову. Попов сказав, що домовився з Черновецьким. А його правильно спитав Пилипишин: а з ким ти домовився, яка в тебе більшість у Київраді, на що ти будеш опиратися? Якщо на те, що є (команду Черновецького – Авт.), то воно ж зупинило життя в Києві, їхня жадібність і бездіяльність, рейдерські замашки. Вони ж думали, що так буде завжди.
Малюють вони зараз генеральний план Києва, ніби у космосі. Я їм сказав: у вас немає головного планшета – де чия земля. Ви можете вимальовувати станції метро і автостанції, шляхопроводи і висотки, але ви вже цю землю незграбно, безсистемно пороздавали. А тепер спробуй її викупити. А викупляти ж треба з міського бюджету і набагато дорожче. Бо віддали її безплатно або за копійки, або за хабарі. Попов сказав, що йому треба людина, яка поверне незаконно роздану землю у власність Києва. Але я не думаю, що у регіонів є такі люди, які будуть для Києва щось повертати. Треба бути щирим киянином, щоб її повернути, наприклад, таким як я (сміється) або Олександр Олександрович Омельченко.
Від того, що когось кудись “засадять” користі не буде. Краще, щоб щось повернули.
Олександр Сергієнко, директор “Інституту міста”
ПЕРЕД ПОПОВИМ РАНО ЧИ ПІЗНО СТАНЕ ДИЛЕМА – ЧИ ВИРІШУВАТИ ПИТАННЯ КИЄВА, ЧИ ЗАДОВОЛЬНЯТИ АПЕТИТИ КОМАНДИ ПР
Призначення Попова абсолютно логічне з точки зору Януковича. Черновецький не є людиною Януковича і спиратися на нього він не може.
Проведення зараз виборів мера, чи то будуть об’єднані посади мера і голови КМДА чи роз’єднані, в будь-якому випадку вони не вигідні Партії регіонів і Януковичу, тому що рейтинг ПР в Києві мізерний, в Київраді вони не отримають більшості. Очевидно, є домовленість, що Черновецький буде лояльним до нової влади, а Попов буде спиратися на більшість Черновецького в Київраді. Такий своєрідний ґешефт: Черновецького не чіпаємо, але він забезпечує підтримку Попову.
Попов буде намагатися в дусі його роботи в Комсомольську поліпшити справи в Києві. Але тут він буде логічно входити в конфлікт з бізнесовими апетитами команди ПР. Зрозуміло, що тут є земля, нерухомість, проходять величезні бюджетні потоки, і від усього цього можна відкусити чималий шмат. Перед Поповим рано чи пізно стане дилема – чи вирішувати питання Києва, чи задовольняти апетити команди ПР.
Чекати, що Попов буде діяти всупереч партійній логіці і дисципліні – не варто.
Зараз у влади спрацює логіка політичної доцільності. Буде доцільно показово посадити кількох чиновників, довести яка нова влада справедлива, – посадять. Не буде доцільно, домовиться з ними команда Черновецького, відстібнуть їм якісь блага, землю чи гроші, значить, не посадять нікого. Питання посадки чи непосадки Басса – це питання торгу, який зараз відбувається чи відбувся між Черновецьким і командою регіоналів.
Зараз, коли ПР пішла на союз з Черновецьким, вона, по суті, прикрила собою його і взяла на себе всю відповідальність за його попередню діяльність, за весь грабунок і дерибан, який мав місце у Києві. Кияни чекали, що нова влада наведе порядок у Києві, будуть переглянуті всі земельні і майнові справи, всі бюджетні потоки і їм буде дана належна оцінка. Якщо цього не буде зроблено, значить ПР і Президент Янукович стають співучасниками всього того, що наробив Черновецький у попередні роки.
Дмитро Андрієвський, депутат Київради (блок Кличка), голова Української селянської демократичної партії
ДЛЯ ВЛАДИ ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ – ЦЕ ГРАВЕЦЬ, ЯКИЙ ВІДІГРАВ СВОЮ ГРУ, ТОМУ ВЕСЬ НЕГАТИВ БУДУТЬ СКИДАТИ НА НЬОГО
Попов – це людина, яка налаштована працювати у місті системно, він не буде співпрацювати з командою Черновецького, а повністю її замінить. Ця людина розуміється на самоврядуванні, на житлово-комунальному господарстві, – а це основні питання в місті Києві.
Черновецький буде виконувати все, що йому будуть казати, і його вплив буде обмежений ритуальними питаннями.
Торги між Януковичем і Черновецьким зараз лежать у площині, хто залишиться на волі, а хто все ж таки буде відповідати. Я впевнений, що багато людей все таки уникнуть відповідальності, за рахунок цього Черновецький буде постійно втрачати повноваження, буде все виконувати, намагаючись, таким чином, хоч якось захистити своїх людей. Адже сьогодні дуже наближені до нього люди, члени родини, той же Чуб (Анатолій Чуб – депутат Київради від Блоку Леоніда Чернівецького, чоловік сестри Черновецького – Авт.) та інші знаходяться під тиском.
Окрім того, що Черновецький буде намагатися максимально захистити своє оточення від відповідальності, він буде брати на себе негативну складову, а позитивна буде залишатися у представника Президента. Наприклад, на відкриття школи чи стадіону буде приїжджати Попов, а підвищення комунальних тарифів буде “освячувати” Черновецький.
Влада не бачить Черновецького партнером, для них це гравець, який відіграв свою гру, тому весь негатив будуть скидати на нього.
Якщо б на сьогодні регіонали мали свою людину, яку вони б могли повести на вибори мера, якщо б вони були впевнені, що їм вдасться сформувати більшість у Київраді, то ми б вже побачили 31 жовтня вибори у Київраду і мера. Оскільки таких людей і такої впевненості немає, то ці вибори, скоріше за все, будуть проводитися з посиланням на відповідне роз’яснення КС вже в березні 2012 року.
Якщо влада буде бачити, що підготує людину, яка зможе перемогти на виборах, то повноваження мера і голови КМДА не розділятимуть. А якщо вони підуть шляхом адміністрування всіх процесів і візьмуть під контроль ресурси міста Києва через адміністративну вертикаль, то можуть розділити повноваження, взагалі не займатися виборами мера, і більше повноважень зосередити якраз на посаді голови КМДА, який буде призначатися Президентом. Який зараз основний варіант – рано казати. Але поки питання йде про утримання посади мера і про підготовку людини на цю посаду. Більш конкретно вже можна буде казати восени, коли покаже себе Попов, коли місто буде підготовлене до опалювального сезону. Подивимось, що буде з комунальними тарифами і який буде рівень підтримки Президента в Києві, саме Президента, а не Партії регіонів.
Кирило Куликов, народний депутат від фракції НУ-НС, голова ТСК ВР з розслідування фактів зловживань київської влади
ПОПОВ – ЦЕ СПРОБА ПР ВІДІЙТИ ВІД СЛОВА “ДОНЕЦЬКИЙ”
Попов – достатньо інтелігента, ділова, професійна людина. Це спроба Партії регіонів відійти від слова “донецький”. Наскільки вона буде успішна, залежить від того, як буде себе поводити ПР. Тому що всі посібники Черновецького на сьогодні або перебувають у ПР або перебігають туди. На словах і попередній уряд активно боровся з Черновецьким. А де-факто нічого не відбувалося.
Я сподіваюся, що усіх заступників Черновецького звільнять. Тому що по-іншому працювати не вдасться. Слово "корупція" в Києві має назву Черновецький. Все зло починалося з нього.
Президент повинен знімати Черновецького, відсторонювати, є достатньо багато матеріалів для того, щоб ним займався або кримінальний суд, або медкомісія.
Яку б дату місцевих виборів не призначили цього року, у Києві теж законно їх проводити.
На сьогодні ПР прекрасно розуміє, що у них незначні шанси у Києві, тому вони зараз взагалі на вибори не погоджуються і збираються зробити кадрову революцію. Може, це і правильно. Нічого гіршого, ніж нинішня злодійська влада (команда Черновецького – Авт.), немає.
Опитувала Анна Ященко
понедельник, 28 июня 2010 г.
Мер Калуша: Україні не вистачає такого політика як Мазепа
Особистий рейтинг мера Калуша та голови Української Партії Ігоря Насалика у місті, яким він керує – 95%.
Десь такий самий рівень популярності мав Роман Абрамович –колишній губернатор Чукотки, та президент Чечні Рамзан Кадиров (але останній, швидше за все, сам робить заміри та сам підраховує соціологічні дані своєї популярності).
Як вийшло, що у минулому співвласник цементних заводів, колгоспів, авіа- та автомобілебудівних компаній, облгазів та підприємств АПК вирішив змінити столицю на доволі занедбане містечко Прикарпаття? Як вдалося вивести депресивне місто із перманентною загрозою екологічних катастроф на перше у всеукраїнському рейтингу та за три роки вшестеро збільшити його бюджет. Зрештою, що для пана Насалика його управління містом? Цікавий тимчасовий експеримент? Майданчик для розробки навичок? Чи щось інше?
МИ ЄДИНІ, ХТО ОПРИЛЮДНИВ СВОЇ КОШТОРИСИ ПІСЛЯ ПОВЕНІ
Ігоре Степановичу, десять років тому в одному з інтерв’ю Ви сказали, що найкращі політики, це люди, які вийшли з бізнесу. В 1999 році в це хотілося вірити, але “галерея світлих образів” колишніх бізнесменів, неважливо хто це (мер Києва, губернатор Чернівців, голова СБУ чи міністр ПЕКу) у політиці дискредитує ідею ефективності бізнесменів на державних посадах. Між нормою власного прибутку та суспільним благом вони завжди обирають перше. Чи не так?
Давайте повернемося до 1998 року. Саме тоді я сказав цю фразу, під час того, як балотувався до Верховної Ради наголошуючи : “Якщо ми не піднімемо економіку, то втратимо Україну”. Згадайте 1998 рік, коли були річні заборгованості по заробітній платі, коли не виплачувалися пенсії та зупинялися підприємства. Тоді ж практично все виробництво зупинилося. Що могло підняти економіку? Початок функціонування бізнесу. Хто міг створити правила для бізнесу? Чистий політик без бізнес-досвіду був далекий від цього. Тому в ті роки бізнесмен мав прийти та створити правила для всіх, щоб почала функціонувати економіка. Наприклад, я прийшов у Верховну Раду у 1998 році , увійшов у комітет з паливно-енергетичних питань та очолив комітет по нафті та нафтопереробці. Так ось, за два роки роботи почали працювали всі нафтопереробні заводи, на відміну від сьогоднішнього дня, коли нафтопереробка стоїть. І ціна на світлі нафтопродукти була нижча, ніж в Росії. На цих заводах працювало більше 50 тисяч людей. А світлі нафтопродукти займають від 5 до 40 відсотків у будь-якій сфері економіці.
Де Ви брали нафту?
Це була і наша, і російська нафта. Ми проводили таку митну політику, що ввозити світлі нафтопродукти стало набагато дорожче, ніж їх переробляти. Тому на Україну пішли не світлі нафтопродукти, з Білорусі, Литви, Росії приходила сира нафта. І це давало можливість запустити переробку. Ви пам’ятаєте, 1996 року ще люди стояли на дорогах, продавали каністри з бензином за двадцять доларів, у 1999 році було вже зовсім інше. В той час у державне управління повинен був прийти бізнес. Сьогодні у політику повинні прийти політичні сили, які не є заангажовані промислово-фінансовими групами. Якщо це відбудеться - буде стрибок.
Очолювана Вами Українська партія не залежатиме від жодної групи? А за що будете вибори проводити?
Ми перейдемо на членські внески. Існує група бізнесменів, які вірять, що Українська партія буде не заангажована у ФПГ. Спочатку вони робитимуть внески. А далі, коли люди побачать, що ідея реалізується, то прихильність до нашої політсили буде зростати.
Верховна Рада періодично оголошує Калуш зоною надзвичайної екологічної ситуації. Поглянути на Ваші проблеми їздять президент, експерти ООН, уряд дає Вам гроші то на Домбровський кар’єр, то на утилізацію гексахлорбензолу. В Західній Україні багато міст з екологічними проблемами. Поділіться з іншими українськими мерами, як Вам вдається переконати уряд, президента, що Ваша проблема найсерйозніша?
По-перше, я хотів би вам сказати, що гексахлорбензол це дуже серйозна проблема. Півграма в повітрі здатні вбити людину. У Калуші захоронено 11,5 тисяч тон гексахлорбензолу. По-друге, кошти, що нам обіцяють виділити під утилізацію з бюджету, не будуть втрачені, ми сподіваємося отримати міжнародний грант на утилізацію.
А як Ви шукаєте гранти?
В Інтернеті існує чимало екологічних програм. Європейський банк, ЄБРР, Світовий банк виділяють гранти. Я вивчав цю систему, бо серйозно займався екологією. Вибачте, не можна жити у помийній ямі, якщо ми хочемо бути в Європі.
Я якраз шукав грант, щоб вирішити проблему регіону, у той же час Едуард Прутнік запросив мене до Німеччини, на великий екологічний форум. На цьому форумі ми фактично домовилися з іспанської компанією Емтіка, яка отримала європейський грант на управління відходами. Вони готові були виділити більше 15 мільйонів доларів, щоб розробити проект з утилізації гексахлорбензолу і проект по зупиненню просідання грунтів Домбровського кар’єру. Також вони направили лист до міністра палива та енергетики Бойка, що вони готові це зробити, але й досі не отримали відповіді.
Отже, Ви збиралися взяти грант, щоб утилізувати отруту?
Ми діяли відповідно до законодавства. Згідно зі Стокгольмською конвенцією, якщо Україна вкладає кошти, то Євросоюз їх повертає.
Але міністр палива та енергетики Юрій Бойко поки що не впевнений, що йому потрібен грант? Чи не впевнений, що отруту слід утилізувати? Відкати міністерству пана Бойка не пропонували?
Відкати - ні. Памятаєте, коли на Західній Україні пройшла повінь, Калуш єдине місто, хто вивісив свої кошториси щодо витрачання коштів, виданих на допомогу. Ми працюємо прозоро. До нас немає претензій. Відкати в нашій роботі не передбачені.
ПОКЛАВ РУКУ НА БІБЛІЮ І СКАЗАВ: Я КОПІЙКИ НЕ ВЗЯВ З ЦЬОГО МІСТА. ПОТІМ ЗАПРОПОНУВАВ ЦЕ Ж ЗРОБИТИ СВОЄМУ ОПОНЕНТОВІ
На одному із західноукраїнських ресурсів читала обурений матеріал про те, що Ви чи не за один день звільнили усіх своїх заступників.
Коли я став міським головою, то спочатку сформував апарат на основі партійних квот. Але з часом зрозумів, що серед тих, хто прийшов працювати багато непрофесійних людей, і мені б довелося робити за них їхню роботу. Наприклад, у бюджеті міста є 8 мільйонів вільних гривень, я прошу заступника розмістити їх у банку, щоб ми отримали відсотки по кредитах. Він не зміг цього зробити, я розмістив їх за п’ять днів.
Або створюємо в місті інформаційний центр. На даний час у нас вся зовнішня реклама в Калуші належить місту. Але спочатку голова центру каже, що ця структура повинна бути дотаційною. Я кажу: вибач, її створено для прибутку. Довелося змінити керівника, і вже через рік міський інформаційний центр дав 800 тисяч гривень прибутку.
Чи, наприклад, усі мери продають ринки, у нашому місті ринок - комунальний. Тому я поступово створював свою команду. Оголосив конкурс на заміщення посади моїх заступників. Вигравали ті, хто мав максимальний бал. У журі були й представники політичних партій і дієвих місцевих громадських організацій.
Переглядаючи калуські газети, я прочитала про Ваші грандіозні задуми збудувати в місті ковзанку, стадіон для скейт-бордингу. Що з цього вдалося реалізувати?
У 2006 році бюджет міста був 50 мільйонів гривень, а борг - 30 мільйонів. До кінця того ж року бюджет становив 80 мільйонів. Коли приймали бюджет 2007 року, я презентував його, то пообіцяв, що з 50 мільйонів ми збільшимо до 130 мільйонів гривень. Тоді ніхто мої слова всерйоз не сприйняв, а один з депутатів сказав, що коли ви цей бюджет виконаєте, то я з’їм свою шапку. Найцікавіше, що бюджет було виконано, а депутату подарували шапку з хліба і він її привселюдно з’їв. Ще через рік бюджет міста був 194 мільйони. Цього року наш бюджет 331 мільйон. Порівняйте, на соціальний захист малозабезпеченим Калуш виділив 700 тисяч, у той час як Івано-Франківськ – 100 тисяч, область виділила 10 мільйонів на будівництво доріг, ми виділили 35.
Ми побудували Льодовий палац. Квиток на ковзанку коштує п’ять гривень для дітей, для дорослих – 10. Басейни раніше не працювали, а тепер працюють цілий рік. Учні 3-4 класу проводять уроки фізвиховання у басейні, 9-10 клас обов’язково в Льодовому палаці. Останні три роки Калуш отримує перші місця за всіма показниками із благоустрою в Україні. Ми перші в області запровадили роздільне сортування сміття. Аргумент був наступним: жителі якого району найкраще сортуватимуть сміття, діти з цього району поїдуть відпочивати. І діти таки чином мотивували батьків.
Також збудували єдиний у Івано-Франківській області майданчик для скейт-бордингу. Ми багато чого зробили. Пам’ятаю свою першу зустріч із виборцями після перемоги. Туди прийшло більше тисячі людей, в яких протікали дахи. І більше тисячі, які скаржилися не неякісне опалення. Тому ми зробили програму на чотири роки, суть якої полягала не в латанні дахів, а в повному перекриванні. З більш як двохсот двадцяти п’яти комунальних будинків ми зробили сто дев’яносто дахів. Цього року не було жодного звернення, що течуть дахи, також не було жодного звернення щодо якості надання тепла.
В суспільства нема віри, що існують не корумповані міські голови...
Візьміть будь-якого громадянина міста Калуша, і запитайте його або проведіть опитування: чи бере їхній мер хабарі, чи прозоро розподіляє кошти. Впевнений, що 95% скажуть, що хабарів не бере. Якось у нас відбулася на цю тему дискусія з одним депутатом. Я попросив винести Біблію. Поклав на неї руку і привселюдно сказав: я не взяв з цього міста ані копійки, лише вкладав свої гроші. А потім попросив свого опонента, а він був лікарем, вийдіть і повторіть те саме, тримаючи руку на Біблії. Він щез. Апотім з’явився анекдот, що по місту їздить лікар, який скуповує Біблію, щоб не було, на чому клястися.
Мені дуже хотілося б, щоб оці напрацювання не завершилися Калушем. Саме тому я очолив Українську партію. Будь-який мер, який приходить працювати, стає заангажованим або в однієї, або в другої або у третьої політичної сили. Люди, які голосували за списки, голосували за партійних лідерів. Виборці тільки в процесі побачили, хто ж прийшов працювати. Я своїм депутатам сказав, мені байдуже, від якої політичної сили ви пройшли. Мені важливо, щоб ви знали бюджетний кодекс, земельний кодекс, щоб ви володіли соціальними, земельними питаннями. Як я можу дискутувати із працівниками департаменту земельних ресурсів, якщо вони не знають земельний кодекс, з бюджетниками, які не знають бюджетного кодексу.
Я зустрічав таких людей. Тоді й постало питання, як привести не партійних людей (бо там сват, брат, кум, той гроші дав), а професіоналів.
Ми готові співпрацювати із будь-якими мерами, які себе не заплямували, які готові працювати для своєї громади та сповідують українську національну ідею.
Ви так гарно говорите. Але ми так тісно кооперуємося із Росією, що Ви можете не встигнути із реалізацією національної ідеї. У День прийняття Конституції наші політики поїдуть в Москву обговорювати енергетичні питання. Деякі ЗМІ пишуть, що вони їдуть віддаватимуть НАК. Ви не боїтеся, що зможете здійснювати ваші повноваження у межах малоросійської колегії?
Скажу так: все, що можна зробити, необхідно зробити. Але не забувайте, скільки було втрачено. Наприклад, ми мали підписаний до 2010 року чудовий договір по газу, де він мав продаватися по 50 доларів. Ті, хто називали себе демократичними силами, його зруйнували. Мене колись запитали в телеінтерв’ю, як ви оцінюєте те, що скасували договір. Такі факти Прокуратура повинна оцінити. У нас були гарантії постачання газу по 50 доларів до 2010 року, це підтверджувалося ратифікацією договору, як російської Думи, так і нашої Верховної Ради.
УКРАЇНІ НЕ ВИСТАЧАЄ ТАКОГО ПОЛІТИКА ЯК МАЗЕПА, ЯКИЙ ВМІВ «ХОДИТИ» МІЖ КРАПЛЯМИ ДОЩУ
Ну, давайте не будемо. 50 доларів було за рахунок того, що існувало РосУкрЕнерго, та лідери двох держав крали в своїх держав.
По-перше, для того, щоб підняти Україну дуже потрібна хороша ціна. Якщо навіть РосУкрЕнерго дає туркменський газ по 50, то чого з ним не працювати?
По друге, посередника забирають для того, щоб зменшити ціну, а тут забрали посередника, а ціни вдвічі зросли. То що ми отримали?
У короткостроковій перспективі дешевий газ добре. А у довгостроковій – прозорість краще непрозорості, правила та формула краще відсутності правил.
Ми більше втратили не тоді коли забрали з ринку РУЕ та отримали ціну, а коли через непрофесійність влади втратили контракт із Туркменістаном на поставку 25 мільярдів кубів. Тому в Українській партії одним з кураторів енергетичної сфери є Богдан Соколовський.
Богдан Іванович вам не розповів по-свійськи чому Ющенко підігрував РосУкрЕнерго?
Ющенко зробив багато помилок. Я був єдиною людино, яка ще у 2003 році, коли відбувалося засідання фракції, привселюдно та жорстко критикував його оточення. Ніхто мені не заперечив, але ніхто присутніх на фракції не підтримав. Бо у кожного була карточка, в якій писало, де він буде після перемоги Ющенка. Я, до речі, був розписаний, у цій шахматці головою НАК Нафтогазу.
Але якби я ним став, то мене або б застрелили, або зняли, бо я би українські інтереси відстоював до останньої йоти.
Ви знаєте, я захоплююся Мазепою. Україні не вистачає такого політика як Мазепа, який умів «ходити» між краплями дощу. Вмів провести переговори так, щоб не програв його народ. Такого б політика нам зараз. Віктор Ющенко міг би стати президентом високорозвиненої економічної України. На даний момент президентом повинен бути управлінець, який бачить цілі, здатний чітко поставити завдання та показати шляхи їхнього виконання.
Ви поділяєте фактично заявлену стратегію нової влади на об’єднання активів, створення СП з Газпромом?
Якщо будуть збудовані обхідні потоки, то магістральна труба буде втрачена. Але якщо буде створено консорціум, а Україну допустять до російських родовищ та геологорозвідки, то це буде величезна перемога. Я працював із Андрієм Клюєвим в одному парламентському комітеті чотири роки. Він достатньо прагматичний фахівець та глибоко знає тему.
Але щоб уміти гідно проводити переговори, слід мати сильну економічну позицію. Довгий час у нас вважали, що немає альтернативних джерел енергії, окрім російського газу. Працюючи в парламенті, я постійно піднімав питання будівництва терміналу для скрапленого газу. Це міг бути газ із Ірану, Іраку, Алжиру. За умови будівництва терміналу, ми могли б вийти на вартість газу вдвічі дешевшого, ніж зараз маємо. Мені казали, це нецікаво: ми беремо у Росії по 50 доларів. Тоді рішення заблокували. А термінал потрібен, нехай це буде дорожче, але припиняться розмови про відсутність альтернативи. А уявіть, якби одного разу Україна та Росія не домовилися про газ, це ж колапс, було би тисяча «алчевськів».
Ну не треба так лякати. У нас народні умільці в 2009 році, перевели систему в автономний режим, знайшовся газ. Завжди прорвемося.
Вдалося тоді, й добре. Газу з Бородчан не вистачило би на всі металургійні заводи – ми не змогли б у повній мірі забезпечити так країну газом. Для того, щоб була сильна державна позиція, необхідно мати економічне підґрунтя та мати шляхи для відступу. Йти на переговори, не маючи шляхів для відступу, дуже складно, бо тоді Росія зможе диктувати будь-які умови.
Як Ви в принципі характеризуєте ситуацію, коли російський бізнес приватизує металургійні об’єкти України?
У Калуші працює ЛУКОР - потужний російський капітал, який вклав у реконструкцію міста більше 500 мільйонів доларів. Представникам підприємства я пообіцяв цілком лояльне ставлення, за умови, що заробітна плата людей, повинна бути більшою за середню по місту. Вкладаєте? Вкладайте. А держава завжди може прийняти будь-яке рішення, якщо ви будете погано поводитися.
На Заході відкриється одне робоче місце, і там шану працедавцеві співають, а ми тут тисячу відкриємо, ніхто дякує не скаже. Тому тих, хто працює та відкриває робочі місця, ми повинні робити національними героями.
Ви виступили з ініціативою спорудити Пантеон героїв та перепоховати у Калуші Євгена Коновальця? Чи це поклик душі чи така регіональна політична кон’юктура?
У батька мого батька було чотири дружини. У мого тата був 21 брат та 9 сестер. Мій тато народився, коли діду було 76 років.
Козацькому роду нема переводу...
Дев’ятнадцять братів та сестер мого тата загинули у період 1943-53 роки під час національно-визвольних змагань. Тому це історія країни та історія сім’ї.
Про перепоховання Коновальця я домовився ще, коли міністром зовнішніх справ був Арсеній Яценюк і це все було реально зробити. Але міська рада прийняла рішення, що перепоховати Коновальця варто у Києві, бо Калуш цього не достойний. І це був для мене величезний програш. Ми могли би зробити цей Пантеон, перепоховавши Коновальця, могли би підняти питання про перепоховання Пилипа Орлика, який захований у Румунії. Я давав сто тисяч тільки під цей проект, Олексій Кучеренко давав 20 тисяч.
Повертаючись до Української Партії та її участі у виборах. Ви не переоцінюєте свої шанси? Одна справа – ефективно керувати Калушем, інша – заявка на всеукраїнський успіх?
Якщо на наступних парламентських виборах буде мажоритарна система, Українська партія на Західній Україні менше сорока мажоритарників не приведе. Це я кажу, про Волинську, Львівську, Тернопільську, Івано-Франківську, частково Рівненську області. Давайте укладемо парі, якщо Ви мені не вірите. Якщо ми проведемо тридцять по мажоритарці, то ви в 2012 році визнаєте, що сміялися дарма.
Та я з радістю програю Вам це парі. Але головне, щоб Ви, вигравши його, та пройшовши спочатку в парламент, а потім в Кабмін, не пішли протореною стежкою, не почали би красти...
Міністр, потрапивши в уряд, починає платити партії, підсаджує на фінансову голку свою партію, щоб та закривала очі на все, що він робить. Наша партія буде позбавлена ефекту такої наркоманії. Якщо хтось, хто прийде, буде помічений в таких діях, ми відкличемо такого міністра.
Мені здається, щоб країна досягла повного успіху, необхідно, щоб правитель мав хребет, був релігійний та мав інстинкт державника. У нас були президенти, які мали лише по дві ці якості, хтось волю та інстинкт державника, хтось мав інстинкт державника та релігійність, але не мав хребта, останній має релігійність та волю, але не має інстинкту державника. Тому і не таланить цій державі.
Мойсей сорок років водив свій народ. А ми лише двадцять. У нас є час. З тим треба змиритися та почекати.
Розмовляла: Лана Самохвалова
Десь такий самий рівень популярності мав Роман Абрамович –колишній губернатор Чукотки, та президент Чечні Рамзан Кадиров (але останній, швидше за все, сам робить заміри та сам підраховує соціологічні дані своєї популярності).
Як вийшло, що у минулому співвласник цементних заводів, колгоспів, авіа- та автомобілебудівних компаній, облгазів та підприємств АПК вирішив змінити столицю на доволі занедбане містечко Прикарпаття? Як вдалося вивести депресивне місто із перманентною загрозою екологічних катастроф на перше у всеукраїнському рейтингу та за три роки вшестеро збільшити його бюджет. Зрештою, що для пана Насалика його управління містом? Цікавий тимчасовий експеримент? Майданчик для розробки навичок? Чи щось інше?
МИ ЄДИНІ, ХТО ОПРИЛЮДНИВ СВОЇ КОШТОРИСИ ПІСЛЯ ПОВЕНІ
Ігоре Степановичу, десять років тому в одному з інтерв’ю Ви сказали, що найкращі політики, це люди, які вийшли з бізнесу. В 1999 році в це хотілося вірити, але “галерея світлих образів” колишніх бізнесменів, неважливо хто це (мер Києва, губернатор Чернівців, голова СБУ чи міністр ПЕКу) у політиці дискредитує ідею ефективності бізнесменів на державних посадах. Між нормою власного прибутку та суспільним благом вони завжди обирають перше. Чи не так?
Давайте повернемося до 1998 року. Саме тоді я сказав цю фразу, під час того, як балотувався до Верховної Ради наголошуючи : “Якщо ми не піднімемо економіку, то втратимо Україну”. Згадайте 1998 рік, коли були річні заборгованості по заробітній платі, коли не виплачувалися пенсії та зупинялися підприємства. Тоді ж практично все виробництво зупинилося. Що могло підняти економіку? Початок функціонування бізнесу. Хто міг створити правила для бізнесу? Чистий політик без бізнес-досвіду був далекий від цього. Тому в ті роки бізнесмен мав прийти та створити правила для всіх, щоб почала функціонувати економіка. Наприклад, я прийшов у Верховну Раду у 1998 році , увійшов у комітет з паливно-енергетичних питань та очолив комітет по нафті та нафтопереробці. Так ось, за два роки роботи почали працювали всі нафтопереробні заводи, на відміну від сьогоднішнього дня, коли нафтопереробка стоїть. І ціна на світлі нафтопродукти була нижча, ніж в Росії. На цих заводах працювало більше 50 тисяч людей. А світлі нафтопродукти займають від 5 до 40 відсотків у будь-якій сфері економіці.
Де Ви брали нафту?
Це була і наша, і російська нафта. Ми проводили таку митну політику, що ввозити світлі нафтопродукти стало набагато дорожче, ніж їх переробляти. Тому на Україну пішли не світлі нафтопродукти, з Білорусі, Литви, Росії приходила сира нафта. І це давало можливість запустити переробку. Ви пам’ятаєте, 1996 року ще люди стояли на дорогах, продавали каністри з бензином за двадцять доларів, у 1999 році було вже зовсім інше. В той час у державне управління повинен був прийти бізнес. Сьогодні у політику повинні прийти політичні сили, які не є заангажовані промислово-фінансовими групами. Якщо це відбудеться - буде стрибок.
Очолювана Вами Українська партія не залежатиме від жодної групи? А за що будете вибори проводити?
Ми перейдемо на членські внески. Існує група бізнесменів, які вірять, що Українська партія буде не заангажована у ФПГ. Спочатку вони робитимуть внески. А далі, коли люди побачать, що ідея реалізується, то прихильність до нашої політсили буде зростати.
Верховна Рада періодично оголошує Калуш зоною надзвичайної екологічної ситуації. Поглянути на Ваші проблеми їздять президент, експерти ООН, уряд дає Вам гроші то на Домбровський кар’єр, то на утилізацію гексахлорбензолу. В Західній Україні багато міст з екологічними проблемами. Поділіться з іншими українськими мерами, як Вам вдається переконати уряд, президента, що Ваша проблема найсерйозніша?
По-перше, я хотів би вам сказати, що гексахлорбензол це дуже серйозна проблема. Півграма в повітрі здатні вбити людину. У Калуші захоронено 11,5 тисяч тон гексахлорбензолу. По-друге, кошти, що нам обіцяють виділити під утилізацію з бюджету, не будуть втрачені, ми сподіваємося отримати міжнародний грант на утилізацію.
А як Ви шукаєте гранти?
В Інтернеті існує чимало екологічних програм. Європейський банк, ЄБРР, Світовий банк виділяють гранти. Я вивчав цю систему, бо серйозно займався екологією. Вибачте, не можна жити у помийній ямі, якщо ми хочемо бути в Європі.
Я якраз шукав грант, щоб вирішити проблему регіону, у той же час Едуард Прутнік запросив мене до Німеччини, на великий екологічний форум. На цьому форумі ми фактично домовилися з іспанської компанією Емтіка, яка отримала європейський грант на управління відходами. Вони готові були виділити більше 15 мільйонів доларів, щоб розробити проект з утилізації гексахлорбензолу і проект по зупиненню просідання грунтів Домбровського кар’єру. Також вони направили лист до міністра палива та енергетики Бойка, що вони готові це зробити, але й досі не отримали відповіді.
Отже, Ви збиралися взяти грант, щоб утилізувати отруту?
Ми діяли відповідно до законодавства. Згідно зі Стокгольмською конвенцією, якщо Україна вкладає кошти, то Євросоюз їх повертає.
Але міністр палива та енергетики Юрій Бойко поки що не впевнений, що йому потрібен грант? Чи не впевнений, що отруту слід утилізувати? Відкати міністерству пана Бойка не пропонували?
Відкати - ні. Памятаєте, коли на Західній Україні пройшла повінь, Калуш єдине місто, хто вивісив свої кошториси щодо витрачання коштів, виданих на допомогу. Ми працюємо прозоро. До нас немає претензій. Відкати в нашій роботі не передбачені.
ПОКЛАВ РУКУ НА БІБЛІЮ І СКАЗАВ: Я КОПІЙКИ НЕ ВЗЯВ З ЦЬОГО МІСТА. ПОТІМ ЗАПРОПОНУВАВ ЦЕ Ж ЗРОБИТИ СВОЄМУ ОПОНЕНТОВІ
На одному із західноукраїнських ресурсів читала обурений матеріал про те, що Ви чи не за один день звільнили усіх своїх заступників.
Коли я став міським головою, то спочатку сформував апарат на основі партійних квот. Але з часом зрозумів, що серед тих, хто прийшов працювати багато непрофесійних людей, і мені б довелося робити за них їхню роботу. Наприклад, у бюджеті міста є 8 мільйонів вільних гривень, я прошу заступника розмістити їх у банку, щоб ми отримали відсотки по кредитах. Він не зміг цього зробити, я розмістив їх за п’ять днів.
Або створюємо в місті інформаційний центр. На даний час у нас вся зовнішня реклама в Калуші належить місту. Але спочатку голова центру каже, що ця структура повинна бути дотаційною. Я кажу: вибач, її створено для прибутку. Довелося змінити керівника, і вже через рік міський інформаційний центр дав 800 тисяч гривень прибутку.
Чи, наприклад, усі мери продають ринки, у нашому місті ринок - комунальний. Тому я поступово створював свою команду. Оголосив конкурс на заміщення посади моїх заступників. Вигравали ті, хто мав максимальний бал. У журі були й представники політичних партій і дієвих місцевих громадських організацій.
Переглядаючи калуські газети, я прочитала про Ваші грандіозні задуми збудувати в місті ковзанку, стадіон для скейт-бордингу. Що з цього вдалося реалізувати?
У 2006 році бюджет міста був 50 мільйонів гривень, а борг - 30 мільйонів. До кінця того ж року бюджет становив 80 мільйонів. Коли приймали бюджет 2007 року, я презентував його, то пообіцяв, що з 50 мільйонів ми збільшимо до 130 мільйонів гривень. Тоді ніхто мої слова всерйоз не сприйняв, а один з депутатів сказав, що коли ви цей бюджет виконаєте, то я з’їм свою шапку. Найцікавіше, що бюджет було виконано, а депутату подарували шапку з хліба і він її привселюдно з’їв. Ще через рік бюджет міста був 194 мільйони. Цього року наш бюджет 331 мільйон. Порівняйте, на соціальний захист малозабезпеченим Калуш виділив 700 тисяч, у той час як Івано-Франківськ – 100 тисяч, область виділила 10 мільйонів на будівництво доріг, ми виділили 35.
Ми побудували Льодовий палац. Квиток на ковзанку коштує п’ять гривень для дітей, для дорослих – 10. Басейни раніше не працювали, а тепер працюють цілий рік. Учні 3-4 класу проводять уроки фізвиховання у басейні, 9-10 клас обов’язково в Льодовому палаці. Останні три роки Калуш отримує перші місця за всіма показниками із благоустрою в Україні. Ми перші в області запровадили роздільне сортування сміття. Аргумент був наступним: жителі якого району найкраще сортуватимуть сміття, діти з цього району поїдуть відпочивати. І діти таки чином мотивували батьків.
Також збудували єдиний у Івано-Франківській області майданчик для скейт-бордингу. Ми багато чого зробили. Пам’ятаю свою першу зустріч із виборцями після перемоги. Туди прийшло більше тисячі людей, в яких протікали дахи. І більше тисячі, які скаржилися не неякісне опалення. Тому ми зробили програму на чотири роки, суть якої полягала не в латанні дахів, а в повному перекриванні. З більш як двохсот двадцяти п’яти комунальних будинків ми зробили сто дев’яносто дахів. Цього року не було жодного звернення, що течуть дахи, також не було жодного звернення щодо якості надання тепла.
В суспільства нема віри, що існують не корумповані міські голови...
Візьміть будь-якого громадянина міста Калуша, і запитайте його або проведіть опитування: чи бере їхній мер хабарі, чи прозоро розподіляє кошти. Впевнений, що 95% скажуть, що хабарів не бере. Якось у нас відбулася на цю тему дискусія з одним депутатом. Я попросив винести Біблію. Поклав на неї руку і привселюдно сказав: я не взяв з цього міста ані копійки, лише вкладав свої гроші. А потім попросив свого опонента, а він був лікарем, вийдіть і повторіть те саме, тримаючи руку на Біблії. Він щез. Апотім з’явився анекдот, що по місту їздить лікар, який скуповує Біблію, щоб не було, на чому клястися.
Мені дуже хотілося б, щоб оці напрацювання не завершилися Калушем. Саме тому я очолив Українську партію. Будь-який мер, який приходить працювати, стає заангажованим або в однієї, або в другої або у третьої політичної сили. Люди, які голосували за списки, голосували за партійних лідерів. Виборці тільки в процесі побачили, хто ж прийшов працювати. Я своїм депутатам сказав, мені байдуже, від якої політичної сили ви пройшли. Мені важливо, щоб ви знали бюджетний кодекс, земельний кодекс, щоб ви володіли соціальними, земельними питаннями. Як я можу дискутувати із працівниками департаменту земельних ресурсів, якщо вони не знають земельний кодекс, з бюджетниками, які не знають бюджетного кодексу.
Я зустрічав таких людей. Тоді й постало питання, як привести не партійних людей (бо там сват, брат, кум, той гроші дав), а професіоналів.
Ми готові співпрацювати із будь-якими мерами, які себе не заплямували, які готові працювати для своєї громади та сповідують українську національну ідею.
Ви так гарно говорите. Але ми так тісно кооперуємося із Росією, що Ви можете не встигнути із реалізацією національної ідеї. У День прийняття Конституції наші політики поїдуть в Москву обговорювати енергетичні питання. Деякі ЗМІ пишуть, що вони їдуть віддаватимуть НАК. Ви не боїтеся, що зможете здійснювати ваші повноваження у межах малоросійської колегії?
Скажу так: все, що можна зробити, необхідно зробити. Але не забувайте, скільки було втрачено. Наприклад, ми мали підписаний до 2010 року чудовий договір по газу, де він мав продаватися по 50 доларів. Ті, хто називали себе демократичними силами, його зруйнували. Мене колись запитали в телеінтерв’ю, як ви оцінюєте те, що скасували договір. Такі факти Прокуратура повинна оцінити. У нас були гарантії постачання газу по 50 доларів до 2010 року, це підтверджувалося ратифікацією договору, як російської Думи, так і нашої Верховної Ради.
УКРАЇНІ НЕ ВИСТАЧАЄ ТАКОГО ПОЛІТИКА ЯК МАЗЕПА, ЯКИЙ ВМІВ «ХОДИТИ» МІЖ КРАПЛЯМИ ДОЩУ
Ну, давайте не будемо. 50 доларів було за рахунок того, що існувало РосУкрЕнерго, та лідери двох держав крали в своїх держав.
По-перше, для того, щоб підняти Україну дуже потрібна хороша ціна. Якщо навіть РосУкрЕнерго дає туркменський газ по 50, то чого з ним не працювати?
По друге, посередника забирають для того, щоб зменшити ціну, а тут забрали посередника, а ціни вдвічі зросли. То що ми отримали?
У короткостроковій перспективі дешевий газ добре. А у довгостроковій – прозорість краще непрозорості, правила та формула краще відсутності правил.
Ми більше втратили не тоді коли забрали з ринку РУЕ та отримали ціну, а коли через непрофесійність влади втратили контракт із Туркменістаном на поставку 25 мільярдів кубів. Тому в Українській партії одним з кураторів енергетичної сфери є Богдан Соколовський.
Богдан Іванович вам не розповів по-свійськи чому Ющенко підігрував РосУкрЕнерго?
Ющенко зробив багато помилок. Я був єдиною людино, яка ще у 2003 році, коли відбувалося засідання фракції, привселюдно та жорстко критикував його оточення. Ніхто мені не заперечив, але ніхто присутніх на фракції не підтримав. Бо у кожного була карточка, в якій писало, де він буде після перемоги Ющенка. Я, до речі, був розписаний, у цій шахматці головою НАК Нафтогазу.
Але якби я ним став, то мене або б застрелили, або зняли, бо я би українські інтереси відстоював до останньої йоти.
Ви знаєте, я захоплююся Мазепою. Україні не вистачає такого політика як Мазепа, який умів «ходити» між краплями дощу. Вмів провести переговори так, щоб не програв його народ. Такого б політика нам зараз. Віктор Ющенко міг би стати президентом високорозвиненої економічної України. На даний момент президентом повинен бути управлінець, який бачить цілі, здатний чітко поставити завдання та показати шляхи їхнього виконання.
Ви поділяєте фактично заявлену стратегію нової влади на об’єднання активів, створення СП з Газпромом?
Якщо будуть збудовані обхідні потоки, то магістральна труба буде втрачена. Але якщо буде створено консорціум, а Україну допустять до російських родовищ та геологорозвідки, то це буде величезна перемога. Я працював із Андрієм Клюєвим в одному парламентському комітеті чотири роки. Він достатньо прагматичний фахівець та глибоко знає тему.
Але щоб уміти гідно проводити переговори, слід мати сильну економічну позицію. Довгий час у нас вважали, що немає альтернативних джерел енергії, окрім російського газу. Працюючи в парламенті, я постійно піднімав питання будівництва терміналу для скрапленого газу. Це міг бути газ із Ірану, Іраку, Алжиру. За умови будівництва терміналу, ми могли б вийти на вартість газу вдвічі дешевшого, ніж зараз маємо. Мені казали, це нецікаво: ми беремо у Росії по 50 доларів. Тоді рішення заблокували. А термінал потрібен, нехай це буде дорожче, але припиняться розмови про відсутність альтернативи. А уявіть, якби одного разу Україна та Росія не домовилися про газ, це ж колапс, було би тисяча «алчевськів».
Ну не треба так лякати. У нас народні умільці в 2009 році, перевели систему в автономний режим, знайшовся газ. Завжди прорвемося.
Вдалося тоді, й добре. Газу з Бородчан не вистачило би на всі металургійні заводи – ми не змогли б у повній мірі забезпечити так країну газом. Для того, щоб була сильна державна позиція, необхідно мати економічне підґрунтя та мати шляхи для відступу. Йти на переговори, не маючи шляхів для відступу, дуже складно, бо тоді Росія зможе диктувати будь-які умови.
Як Ви в принципі характеризуєте ситуацію, коли російський бізнес приватизує металургійні об’єкти України?
У Калуші працює ЛУКОР - потужний російський капітал, який вклав у реконструкцію міста більше 500 мільйонів доларів. Представникам підприємства я пообіцяв цілком лояльне ставлення, за умови, що заробітна плата людей, повинна бути більшою за середню по місту. Вкладаєте? Вкладайте. А держава завжди може прийняти будь-яке рішення, якщо ви будете погано поводитися.
На Заході відкриється одне робоче місце, і там шану працедавцеві співають, а ми тут тисячу відкриємо, ніхто дякує не скаже. Тому тих, хто працює та відкриває робочі місця, ми повинні робити національними героями.
Ви виступили з ініціативою спорудити Пантеон героїв та перепоховати у Калуші Євгена Коновальця? Чи це поклик душі чи така регіональна політична кон’юктура?
У батька мого батька було чотири дружини. У мого тата був 21 брат та 9 сестер. Мій тато народився, коли діду було 76 років.
Козацькому роду нема переводу...
Дев’ятнадцять братів та сестер мого тата загинули у період 1943-53 роки під час національно-визвольних змагань. Тому це історія країни та історія сім’ї.
Про перепоховання Коновальця я домовився ще, коли міністром зовнішніх справ був Арсеній Яценюк і це все було реально зробити. Але міська рада прийняла рішення, що перепоховати Коновальця варто у Києві, бо Калуш цього не достойний. І це був для мене величезний програш. Ми могли би зробити цей Пантеон, перепоховавши Коновальця, могли би підняти питання про перепоховання Пилипа Орлика, який захований у Румунії. Я давав сто тисяч тільки під цей проект, Олексій Кучеренко давав 20 тисяч.
Повертаючись до Української Партії та її участі у виборах. Ви не переоцінюєте свої шанси? Одна справа – ефективно керувати Калушем, інша – заявка на всеукраїнський успіх?
Якщо на наступних парламентських виборах буде мажоритарна система, Українська партія на Західній Україні менше сорока мажоритарників не приведе. Це я кажу, про Волинську, Львівську, Тернопільську, Івано-Франківську, частково Рівненську області. Давайте укладемо парі, якщо Ви мені не вірите. Якщо ми проведемо тридцять по мажоритарці, то ви в 2012 році визнаєте, що сміялися дарма.
Та я з радістю програю Вам це парі. Але головне, щоб Ви, вигравши його, та пройшовши спочатку в парламент, а потім в Кабмін, не пішли протореною стежкою, не почали би красти...
Міністр, потрапивши в уряд, починає платити партії, підсаджує на фінансову голку свою партію, щоб та закривала очі на все, що він робить. Наша партія буде позбавлена ефекту такої наркоманії. Якщо хтось, хто прийде, буде помічений в таких діях, ми відкличемо такого міністра.
Мені здається, щоб країна досягла повного успіху, необхідно, щоб правитель мав хребет, був релігійний та мав інстинкт державника. У нас були президенти, які мали лише по дві ці якості, хтось волю та інстинкт державника, хтось мав інстинкт державника та релігійність, але не мав хребта, останній має релігійність та волю, але не має інстинкту державника. Тому і не таланить цій державі.
Мойсей сорок років водив свій народ. А ми лише двадцять. У нас є час. З тим треба змиритися та почекати.
Розмовляла: Лана Самохвалова
Подписаться на:
Сообщения (Atom)