Український блюз: сходження до влади Януковича, занепад демократії

У лютому 2010 року відбулось феєричне повернення Януковича в політику.

На президентських виборах 2004 року Януковича, який тоді був прем’єр-міністром та обраним наступником президента Леоніда Кучми, звинуватили у фальсифікації. Його було усунуто в результаті Помаранчевої революції, яку очолили Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко. Лише через п’ять років в оточенні біло-блакитних прапорів своєї партії Янукович став президентом.

Здавалось, що після приходу до влади помаранчевих, вони зможуть виконати вимоги народу щодо радикальних політичних реформ та швидкої інтеграції в Європу. Але ці сподівання швидко розвіялись. Ющенко, як президент, та Тимошенко, як прем’єр-міністр, виявились неспроможними працювати разом, між ними виникали постійні сварки та публічний обмін критикою. Невдовзі українці почали називати нефункціонуючу політичну систему України «божевільнею».

А потім глобальна економічна криза принесла різкий спад в українську економіку. В 2009 році ВВП скоротився на 15 відсотків, експорт – на 25 відсотків, а імпорт – на трохи менше 40 відсотків. Індекс споживчих цін зріс більше, ніж на 12 відсотків. Почало зростати обурення та розчарування народу. Прагнучи стабільності, на цьогорічних виборах українці готові були підтримати будь-кого, хто зможе розібратись з цим безладом. На головну суперницю Януковича Тимошенко покладали частину провини за проблеми України, тому їй важко було довести, що вона є саме тією людиною.

Дуже розсудливо, Янукович намагався виставити себе поміркованим, демократичним професіоналом, здатним об’єднати країну, в якій зростав розкол між прихильниками Росії та Заходу. Він заявив, що йому вдасться досягнути правильного балансу між цими двома напрямками, і що він зможе перетворити Україну на економічного тигра, зробивши її однією з 20 найбагатших держав світу. Лозунг кампанії Януковича «Україна для людей» мав правильний тон, протидіючи його попередньому негативному іміджу. Він наводив на думку, що Янукович є людиною з народу, яка ставитиме інтереси громадян вище своїх власних, на противагу «спраглої до влади» Тимошенко. Янукович також заявляв, що він вивчив свої помилки 2004 року. В грудні 2009 він написав в одній з найбільш популярних українських газет «Дзеркало тижня», що хоча він і досі вважає, що справжньою метою Помаранчевої революції було «послаблення Росії», він приймає той факт, що вона була закликом народу до демократії. Він також зазначив, що влада не зможе «просувати серйозні соціально-економічні реформи без активної участі всього суспільства».

З яких би причин не переміг Янукович, його перевага була незначною. В першому турі він отримав трохи більше 35 відсотків голосів та вийшов до другого туру, де йому протистояла Тимошенко. В другому турі він отримав трохи менше 49 відсотків голосів, а Тимошенко – 45 відсотків. Але насправді він переміг з підтримкою лише третини українських виборців, адже явка становила 69 відсотків. Крім того, якби Ющенко не закликав своїх прихильників голосувати «проти всіх», Тимошенко, скоріш за все, перемогла би.

Більшість припускала, що з таким слабким мандатом після виборів Янукович дотримуватиметься поміркованого курсу, простягнувши руку опозиції та працюючи над запровадженням економічної стабільності та політичної реформи. Натомість, одразу після виборів він почав підривати демократію, нехтувати економікою країни, що знаходилась у вкрай важкому стані, та занадто зближувати Україну з Росією на втіху значної частини електорату.

Демократичні тушки

Після того, як 3 березня уряд Ющенка було відправлено у відставку, у Януковича було 30 днів на формування свого уряду. Оскільки у його Партії регіонів не було більшості місць у Верховній Раді, їй був потрібен партнер по коаліції, тому вона розпочала переговори з блоком Наша Україна – Народна Самооборона (НУ-НС), який очолював Ющенко. НУ-НС знав, що без нього не вдасться сформувати коаліційну більшість, тому він почав вимагати контроль над низкою портфелів, включаючи портфель прем’єр-міністра.

Партія регіонів відреагувала на це, змінивши регламент Верховної Ради таким чином, щоб мати можливість сформувати коаліцію без НУ-НСу та шляхом приєднання до неї окремих депутатів. В середині березня партія Януковича створила правлячу коаліцію під назвою «Стабільність та реформи», до якої увійшли фракції комуністів, Блоку Литвина (спікера парламенту) та 16 перебіжчиків з різних партій. Перебіжчиків почали називати «тушками», лайливим російським словом, яке, грубо кажучи, означає вбиту тварину. Хоча завдяки тушкам «Стабільність та реформи» отримала достатньо голосів, щоб сформувати уряд, бажання Януковича використати для цього неконституційні засоби – а в 2008 році Конституційний Суд України чітко заборонив формування коаліції окремими депутатами, хоча цього разу він відмовився піддавати сумніву дії Януковича – створює дуже тривожний антидемократичний прецедент. Як зазначив наприкінці березня в свої статті в газеті «Київ Пост» німецький політолог Андреас Умланд: «Україна сьогодні стала менш демократичною, ніж була раніше… Змінивши свою підтримку, тушки спотворили вибір українських громадян».

Очікувалось, що після формування коаліції Янукович почне виконувати свої виборчі обіцянки та призначить на урядові посади професіоналів, реформаторів та людей поміркованих поглядів. Але він зробив зовсім протилежне. Більшість політичних призначень Януковича походить з його рідного регіону, дуже радянізованого промислового Донбасу. Ці люди не мають жодного досвіду демократичної політики або технічних ноу-хау, необхідних для управління чистим урядом та функціонуючою ринковою економікою. Так само, як старі комуністичні боси Донбасу, разом з якими розпочинали свою політичну кар’єру багато призначенців Януковича, він поводиться, як хазяїн. Він скупо роздає свою підтримку, дає доступ до влади та приймає більшість рішень.

Наприклад, посада прем’єр-міністра відійшла його давньому соратнику Миколі Азарову. Як голова Комітету Верховної Ради з питань бюджету та голова Державної податкової адміністрації в 1990-х він закривав очі на хабарництво у владі та запроваджував надмірно високі податки для малого бізнесу. Його відносини з Януковичем зміцнились, коли він був першим віце-прем’єр-міністром та міністром фінансів у сумнозвісно безпринципних урядах Януковича в 2004 та 2006-07 роках. Разом Янукович та Азаров роздали своїм прибічникам 29 місць в уряді. Такий великий кабінет, що має лише на два члени більше, ніж в неефективній Раді Європейського Союзу, безумовно, перетвориться на «говорильню», яка, так само як і Рада Європейського Союзу, не здатна досягнути згоди або прийняти важкі рішення. Тим часом, посади міністрів економіки та фінансів відійшли політикам, яким не вистачає досвіду в обох сферах, але які у своїй владі залежать від Януковича, а тому навряд чи йому суперечитимуть. Всупереч своїм виборчим лозунгам, реформи та демократія вже точно не є пріоритетами Януковича.

Звичайно, Янукович та заступниця голови його адміністрації, економіст Ірина Акімова, створили та очолили новий Комітет з економічних реформ. Хоча серед 25 членів комітету і є економісти, там також багато політичних призначень відданих Януковичу осіб. Включення політичних призначенців та непрактично великий розмір комітету припускають, що він буде таким же неефективним, як і кабінет Януковича. Але навіть якщо він і розробить якісь економічні реформи, вони, скоріш за все, стануть жертвами боротьби за місце під сонцем між міністерствами економіки і фінансів та самим комітетом. Паралельні організації з частково збіжними повноваженнями приречені боротись за контроль, навіть якщо вони матимуть розважливих, професійних керівників, яких навряд чи зможе надати Янукович.

За словами одного з аналітиків київського політичного центру «Пента», зіркоподібна політична система Януковича, в якій в центрі знаходиться сам Янукович, а ключові політичні ролі виконують його безвідмовні прибічники, поставила президента «на верхівку української владної піраміди». Янукович навіть дійшов до того, що під час прес-конференції 27 квітня в Страсбурзі знайшов нове визначення для демократії як «порядку». Але політичний порядок – це не демократія. Дуже рідко така гіперцентралізована політична система є ефективною, та майже завжди вона – корумпована. Немає жодних підстав вважати, що донецькі барони, які укомплектовують систему Януковича, будуть в змозі або матимуть бажання здійснювати вкрай необхідні реформи в Україні.

Прив’язка до Сходу

Так само, як Янукович не дотримався своїх демократичних та економічних обіцянок, він діяв всупереч власним виборчим обіцянкам об’єднати країну. Як президент, Ющенко активно підтримував етнічних українців, сприяючи поширенню української мови, культури та ідентичності в школах, органах влади та засобах інформації. В цьому процесі він відштовхнув від себе велику кількість етнічних росіян та російськомовних українців на Сході та Півдні країни. Більшість спостерігачів очікували, що Янукович заспокоїть напружену ситуацію, не відстоюючи, але й не принижуючи українську спадщину. Натомість, він здивував усіх, почавши проти неї активні нападки.

Призначенець Януковича на посаду міністра освіти та науки Дмитро Табачник очолив ці нападки. Кандидатура Табачника є дуже одіозною, адже окрім своїх слабких академічних заслуг, він відкрито дотримується антиукраїнських поглядів. Він заявляє, що етнічні українці на Заході країни є занадто європеїзованими, щоб бути українцями. Він вважає, що українська культура процвітала в радянські часи, коли насправді вона придушувалась на користь колоніальної культури. Він також наполягає, що сьогодні російська мова дискримінується, хоча російськомовні видання та канали складають переважну більшість всіх засобів інформації в Україні. З моменту приходу на свою посаду Табачник зменшив роль української мови у школах, закликав до відміни обов’язкового дублювання іноземних фільмів українською, та байдуже поставився до встановлення пам’ятника Сталіну в східноукраїнському місті Запоріжжя. Зовсім не дивно, що його нападки на українську ідентичність спричинили демонстрації, студентські протести та петиції, спрямовані водночас проти Януковича та Табачника.

Надмірно централізований, антиукраїнський режим Януковича не зміг досягнути справжнього загальнонаціонального консенсусу щодо напрямку політичного та економічного розвитку країни. Яскравим прикладом є квітневий російсько-український пакт, за яким Янукович погодився продовжити до 2047 року термін перебування російського Чорноморського флоту в Севастополі, портовому місті в південній частині українського Кримського півострова на Чорному морі. В обмін на це Президент Дмитро Медвєдєв погодився до 2019 знизити на 30 відсотків ціну, яку сплачує Україна за російський газ.

Критики цієї угоди звинувачують Януковича в тому, що він продався Росії. Це може бути правдою, але ще більш нищівну критику заслуговує те, що цей пакт був протягнутий через Раду без дотримання прозорих та демократичних процедур. Як сказав мені один з високопоставлених українських дипломатів: «Поспіх, з яким було підписану дану угоду, викликає занепокоєння. Не було проведено жодних експертних оцінок проекту угоди, це питання не було належним чином розглянуте в парламентських комітетах… Рішення приймалось невеликою групою осіб, якщо не однією особою взагалі.»

Є, щонайменше, чотири питання щодо угоди по Севастополю, які Рада повинна була обговорити: геополітичні наслідки для України базування Чорноморського флоту в Криму; справедлива ціна, яку Росія має сплачувати за використання цієї бази; ціна, яку повинна сплачувати Україна за російський газ та вартість транспортування російського газу через український трубопровід. Але замість того, щоб підняти кожне з цих питань у Раді, Янукович здав безпеку України, поступившись Росії на найближче майбутнє неформальним контролем над Кримом, його потенційно важливими морськими шляхами та запасами природного газу, які його оточують. В обмін на це Янукович домовився про ціну на газ, яка, можливо, протягом наступних дев’яти років заощадить Україні щороку від 1 до 3 мільярдів доларів. Гірше того, Росія просто погодилась зменшити свою ціну на газ до середнього на сьогоднішній день рівня світових цін. Вона також платитиме нижчу за ринкову плату за транзит газу та сплачуватиме довгострокову оренду за базу в розмірі 100 мільйонів доларів щороку, що складає лише одну п’яту частину тієї суми, яку підрахували експерти на основі орендної плати за аналогічні бази по всьому світу. Якби в Раді відбулось відкрите обговорення умов цього договору, а в переговорах брала участь команда професіоналів, Україна могла б отримати завдяки цій угоді набагато більше: вона повинна була, принаймні, вимагати транзитну плату на європейському рівні та вищу орендну плату за морську базу.

Ратифікація цієї угоди спричинила справжній бунт в парламенті, з киданням яєць та димових шашок. Наступні переговори Януковича з Росією щодо тіснішої співпраці в сферах авіабудування, ядерної енергетики, транспорту та транзиту газу викликали протести по всій Україні. Інтелектуали та лідери опозиції звинуватили Януковича у зраді, оголосили про беззастережну опозицію його режиму та заявили, що в недалекому майбутньому можна очікувати на громадянську війну. Навіть якщо така реакція є перебільшеною, вона демонструє, що значна частина населення - щонайменше одна третина або більше людей, які виступають проти тісніших відносин з Росією – сьогодні відчувають до Януковича відразу.

Нас не стримати

Зростання незадоволення населення має велике значення. Завдяки Помаранчевій революції, в Україні існує політично свідоме громадянське суспільство, яке сьогодні є більш енергійним, ніж за всі 20 років існування незалежної держави. Професіонали, інтелектуали, студенти та бізнесмени все більше протистоять намаганням Януковича запровадити авторитарне правління. Вони продовжуватимуть протестувати, якщо він плазуватиме перед Росією, або погіршуватиметься економічне становище. Вони вже почали самоорганізовуватись: всередині березня понад 300 представників громадської кампанії «Новий громадянин» зустрілись в Києві, де розпочали моніторинг діяльності уряду Януковича; у травні по всій країні розпочали свою діяльність гілки аналогічного Комітету захисту України. Місцеві вибори в 2001 та парламентські вибори в 2012 також можуть мобілізувати населення проти Януковича та його режиму. Якщо він продовжуватиме свій поточний курс, великими переможцями можуть стати радикальні націоналісти.

Зыткнувшись зі зростаючим народним опором, Янукович може спробувати застосувати репресії проти незгодних. Але такий крок, скоріш за все, призведе до насильства та дестабілізує Україну. Крім того, авторитаризм за зразком Білорусі середини 1990-х або Росії початку цього століття точно не є підходящим варіантом для Януковича. Коли Олександра Лукашенка було обрано президентом Білорусі в 1994, він отримав у спадок неушкоджений апарат безпеки радянських часів. А колишній президент Росії Володимир Путін міг покладатись на тисячі силовиків, політичних оперативників в таємній поліції та армію. Українська служба безпеки та армія дуже відрізняються від служб безпеки та армії в Росії і Білорусі. Без сильного примусового апарату Януковичу не вдасться добитись успіху, навіть як авторитарному правителю.

Перший президент України (1991-1994), дуже обережний Леонід Кравчук приєднався до хору критиків Януковича. У відкритому листі, опублікованому в березні, він написав: «у Вашій команді є чимало людей, які хочуть, щоб Україна і надалі йшла по шляху беззаконня, вседозволеності та корупції. У них розвивається смак вирішувати через коліно складні державні проблеми, не рахуватися з ситуацією, нехтувати законні вимоги, в т.ч. і опозиції. Нічого спільного з демократією це не має». Зауваження Кравчука мали б занепокоїти Януковича. Вони демонструють, що навіть нейтральні українські політики (Кравчук не підтримав Помаранчеву революцію) повстають проти нього.

Фокуси з реформами

Якщо Янукович продовжуватиме свій поточний курс, він може спровокувати другу Помаранчеву революцію. Не маючи здатності, здібностей та бажання змінювати систему, Янукович, скоріш за все, спробує покращити легітимність свого режиму, продовжуючи об’єднувати найбільш радикальних зі своїх виборців за рахунок української мови, культури та ідентичності; робити все можливе, щоб заспокоїти спраглих до газу олігархів Східної України; та використовувати Чемпіонат Європи з футболу , який прийматиме Україна в 2012 році, для просування іміджу проєвропейського модернізатора.

З такої перспективи, обрання Януковичем на посаду міністра освіта та науки одіозної кандидатури Табачника має певний сенс. Оскільки Табачник протистоїть національно-свідомим українцям, він покращує підтримку Януковича серед проросійських виборців на Сході та Півдні країни. Разом з тим, такий курс загрожує викликати спалахи насильства між радикально налаштованими етнічними росіянами та етнічними українцями. Крім того, Янукович не може безкінечно провокувати етнічних українців. Адже саме вони вийшли на вулиці в 2004, щоб не дати йому прийти до влади. Тому вони цілком здатні це повторити, щоб скинути його цього разу.

Нижча ціна на газ, про яку домовився Янукович з Росією, буде безпосередньо вигідною для олігархів, що панують на промисловому південному-сході України. Нижча ціна газу дозволить їм втримати низьку ціну на власну продукцію та зберегти конкурентоспроможність на міжнародному рівні без необхідності модернізувати виробництво або робити його ефективнішим. А це, безумовно, змусить їх в найближчій перспективі полюбити Януковича. В середній термін, однак, всеохоплююча економічна стагнація в Україні відхопить частину їхніх прибутків. І навіть якщо спочатку населення вітатиме нижчі ціни на газ, в процесі зближення з сумновзвісно безпринципним російським енергетичним бізнесом режим Януковича, скоріш за все, стане ще більш корумпованим. Раніше чи пізніше, коли їхні умови життя погіршуватимуться, виборці Януковчиа з робочого класу почнуть усвідомлювати, що їх обдурили.

Найкращою можливістю для Януковчиа збільшити народну підтримку (та вирішити деякі економічні проблеми) може стати Євро-2012. Дороги в Україні знаходяться в жахливому стані; залізниця, хоча вона і працює досить ефективно, потребує модернізації; а аеропорти та готелі вимагають значного покращення. Державна кампанія з вирішення цих проблем до притоку туристів в 2012 році може сприяти економічній діяльності, створити робочі місця та привабити більше капіталу. Як не дивно, підготовка України до чемпіонату стала одним з пріоритетів Януковича, який у квітні створив спеціальний комітет, що наглядатиме за підготовкою.

Підготовка до Євро-2012 виграє для Януковчиа деякий час, однак вона не вирішить економічні та політичні проблеми України, що лежать в основі. Щоб зробити це, Януковичу доведеться демократизувати свій режим, взяти під контроль корупцію, припинити свою антиукраїнську кампанію та переконати своїх співвітчизників погодитись на деякі економічні негаразди, що супроводжують серйозні реформи. Згодом він навіть може усвідомити, що демократія є кращою за ганьбу. Або олігархи, які піклуються про власні довгострокові економічні інтереси, можуть переконати його, що гіперцентралізація влади дестабілізує Україну. Але замість того, щоб чекати, поки це станеться, Росія та Захід повинні допомогти Януковичу змінити свій курс вже сьогодні, поки не стало занадто пізно.

Допомогти Януковичу - допомогти самому собі

На самому початку свого президентства Янукович окреслив свої пріоритети у зовнішній політиці: відновлення тісних зв’язків України з Росією, європейська інтеграція та налагодження відносин зі стратегічними партнерами, на зразок Сполучених Штатів. Підігруючи цим пріоритетам та, у той же час, переслідуючи власні інтереси в регіоні, Росія, Європейський Союз та Сполучені Штати можуть допомогти стабілізувати президентство Януковича та Україну.

Росія вважає Україну частиною своєї сфери впливу, для неї краще бачити Україну слабкою державою, а не незалежною, сильною демократією. Але хоча слабка Україна може бути вигідна для авторитарної Росії, глибоко дисфункціонуюча Україна на межі народної революції – точно не в її інтересах. Зі свого боку, Янукович заявляв, що він хоче, щоб Україна послужила мостом між Росією та Заходом. Але міст повинен бути міцним. Угодою по газу та флоту Янукович яскраво продемонстрував свою відданість Росії та зміцнив підтримку своїх проросійських виборців. Кремль повинен зробити зустрічну послугу, закликавши Януковича звільнити суперечливого Табачника, щоб вгамувати деяких з його критиків у решті країни.

Захід може зіграти навіть більшу роль, підштовхнувши Януковича у правильному напрямку. Міжнародний валютний фонд – який надав Києву позику ще на початку глобальної економічної кризи, та якому, вочевидь, доведеться зробити це знову – повинен наполягти на жорсткій обумовленості. Він повинен не тільки вимагати, щоб Янукович збалансував свій бюджет, але й натиснути на нього, щоб він запровадив значні структурні економічні реформи, включаючи зменшення оподаткування, спрощення процедур реєстрації бізнесу, підвищення пенсійного віку та збільшення вартості комунальних послуг.

Європа повинна дотримуватись резолюції Європейського Парламенту лютого 2010 року, в якій було ще раз підтверджено стратегічне значення України для ЄС та зазначалось, що країна може подати заявку щодо членства, «якщо вона залишатиметься вірною принципам свободи, демократії, поваги до прав людини, фундаментальних свобод та верховенства права». Згідно з рекомендаціями Європейського Парламенту, Європа повинна допомогти Україні задовольнити ці стандарти, а також вона має поглибити свої зв’язки з нею, працюючи над запровадженням безвізового режиму, кращої співпраці в енергетичній сфері та зони вільної торгівлі. Янукович заявив, що він зацікавлений у подальшій інтеграції з ЄС. Європа повинна зловити його на слові та запропонувати Януковичу перспективу статусу асоційованого членства України, якщо він вирішить деякі з політичних та економічних проблем країни.

Вашингтон повинен нагадати Януковичу, що Україна, особливо демократична Україна, залишається важливою для Сполучених Штатів, навіть якщо адміністрація Обами працює над покращенням відносин з Росією. Історично американсько-українські відносини послаблювались, коли Сполучені Штати намагались налагодити відносини з Росією, та ставали сильнішими, коли погіршувались російсько-американські відносини. Але Президент Обама повинен відмовитись від цієї моделі. Так само, як стабільна Україна є в інтересах Росії, стабільна та демократична Україна є в інтересах Сполучених Штатів. Якщо Янукович прискорить крах уряду або держави, у гру може вступити Росія, яка зруйнує баланс сил у Східній Європі.

Якщо не втрутиться народна революція, протягом наступних п’яти років Росії та Заходу доведеться мати справу з Януковичем та його «блакитною контрреволюцією». На жаль, за цей час ефективність Януковича ставатиме все меншою, а сам він наражатиметься на ще більшу критику, що дестабілізує Україну. Однак, все ще можна припустити, що Янукович змінить свій курс, демократизує Україну та здійснить справжні економічні реформи. Але це буде можливим тільки, якщо Росія та Захід почнуть діяти негайно, щоб врятувати Януковича від самого себе.

Олександр Мотиль, професор політології Рутгерського університету Ньюарку, Нью Джерсі

«Форін Афферс», липень/серпень 2010