Планета самогубців

Дехто вважає їх психічно хворими, дехто – просто нещасними людьми. Так чи інакше, вони зробили свій вибір – чи, може, вважали, що вибору у них не було. Судячи зі світової статистики, щорічним врожаєм самогубців можна заселити чималих розмірів європейське місто – таке як Гельсінкі або Братислава, і кожний сороковий мешканець цього уявного міста смертників буде українцем

«Пішов з життя. Повернуся не скоро»

Іноді суїциди виникають немов на рівному місці, коли ніщо не передвіщає трагедії. Дванадцятирічна дівчинка, відмінниця і гордість батьків, повертається зі школи, прибирає кімнату, акуратно розставляє свої речі по місцях – і стрибає з підвіконня восьмого поверху. Тридцятирічний інженер чіпляє мотузку до труби у ванній і вішається, попередньо відправивши родину у гості до знайомих. Домогосподарка, мати двох дітей, приймає смертельну дозу резерпіну з домашньої аптечки…

Вони не залишають передсмертних записок на зразок «У моїй смерті прошу звинувачувати NN». Мотиви їхнього вчинку залишаються невідомими: після того, як минає перший шок, близькі розповідають, що останнім часом самогубець поводився «як завжди» і ніяких особливих трагедій начебто не відбувалося. Начебто…

Таке трапляється набагато частіше, ніж може здатися на перший погляд. Взагалі, за статистикою, невідомими залишаються причини 40 % самогубств. В тих же випадках, коли мотиви самогубства піддаються якомусь аналізу, 18 % суїцидів можна пояснити родинними проблемами, а 19 % - страхом перед покаранням. Лише 6 % самогубців позбавляє себе життя через нещасливе кохання, 1,2 % - через фізичні страждання (інваліди, невиліковно хворі). Що ж стосується бідності, нестатків та інших грошових проблем, то вони стають причинами самогубств лише у 3 % випадків.

Цікаво, що більшість самогубців – чоловіки. Вони накладають на себе руки у середньому у 4-5 разів частіше, ніж жінки. Зате представниці прекрасної статі випереджують чоловіків у кількості спроб суїциду: з чотирьох жінок, що вирішили піти з життя, лише одна доводить свій задум до кінця. Пояснюється це просто: по-перше, природа нагородила жінок значно більшим запасом психологічної міцності, тому у них суїцид альні наміри рідко бувають достатньо серйозними. По-друге, жінки частіше вдаються до так званих демонстративних самогубств, де головна мета – не так піти з життя, як довести щось близьким, подругам, начальству, тощо. Такі «суїциди» зазвичай відбуваються у присутності якнайбільшої кількості людей – чоловіка, сусідів, знайомих, бо інакше зникає весь ефект (та ще й можуть не врятувати завчасно, а це якраз не входить до намірів «самогубці»). І, нарешті навіть тоді, коли жінка дійсно збирається позбавити себе життя, вона, як правило, намагається вибрати максимально естетичний і безболісний спосіб – наковтатися снодійного або перерізати собі вени, тоді як чоловіки обирають ефективніші методи – зашморг або вогнепальну зброю.

Кандидати у зашморг

Потенційних самогубців можна розподілити і за професійною ознакою. Те, що серед них превалюють представники так званої богеми – музиканти, художники, письменники, журналісти, вже не те що не секрет – це навіть звучить як банальність. А проте ці люди за самою природою своєї професії мають надто чутливу психіку, а отже, особливо схильні до депресій, які й призводять до суїцидів. Але група ризику – це не лише нервова богема. Загальна тенденція така: чим частіше в людини трапляються стресові ситуації або чим більша покладена на неї відповідальність, тим більше ризикує вона поповнити собою цю статистику. Тому досить великий відсоток суїцидів серед медиків, шахтарів, правоохоронців та військових. Окреме питання – суїциди серед призовників та ув’язнених. Загалом тут діє принцип «Спочатку буде погано, а потім звикнеш». 60 % самогубств в армії та на «зоні» припадає на перші місяці служби або відбування строку.

Вищенаведена статистика не є специфічно українською – приблизно така ж ситуація характерна для усього світу. Наша держава додає до загальної картини лише кілька своїх штрихів. Наприклад, українські самогубці значно рідше обирають вогнепальну зброю, бо коштує вона недешево, та й знайти її не так легко. Зате варварський спосіб отруєння оцтовою есенцією – це вже суто наш винахід: мало хто з європейців ризикне піддати себе таким тортурам лише на тій підставі, що це «дешево та сердито». Але загальний рейтинг засобів суїциду майже усюди однаковий, і перше місце у ньому, як і сто років тому – класичний зашморг. Щоправда, прогрес не стоїть на місці, і новітні технології починають вносити свої поправки до традицій світового суїциду…

Смерть у Павутинні

Проблема самогубства з допомогою Інтернету зараз стала настільки актуальною, що заслуговує на окремий розгляд. В англо- і російськомовному Інтернеті існує безліч сайтів зі специфічними адресними іменами на кшталт «suicide» («самогубство»), «killmeplease» (вбий мене, будь-ласка), «imdead» («я мертвий»), тощо. На цих сайтах потенційні самогубці спілкуються, дають один одному «корисні» поради і деколи залишають посмертні записки.

Хоч як дивно, більшість цих веб-ресурсів порівняно нешкідливі, а іноді, вибачайте за парадокс, навіть корисні. Великий відсоток відвідувачів таких сайтів – це люди, які з різних причин не можуть знайти контакту з реальним довкіллям. Ось сповідь творця одного з таких «суїцидних» ресурсів: «Я інвалід. З дитинства. Пам’ятаю, як з мене знущалися в дитячому садку, у тому числі і вихователі. Пам’ятаю знущання у школі та в технікумі. Пам’ятаю ненависть батьків. Пам’ятаю все». За признанням автора сповіді, на його рахунку вже три суїцидні спроби. «Зараз живу на антидепресантах, п’ю їх з потрійною передозою, - закінчує безвісний інтернетник, який не залишив, усупереч звичаям мешканців Павутиння, навіть нікнейму. – Рятує Інтернет – тут мене ніхто не бачить».

Анонімний за своєю природою Інтернет дійсно став притулком усіх, кого наше суспільство традиційно робить упослідженими. Насправді цим людям, з покаліченим життям, просто потрібен кваліфікований психолог, але оскільки ходити по психологах у нас не прийнято, вони знаходять відраду у Мережі. До речі, у своїх форумах такі «суїцидники» спілкуються не стільки на тему самогубств, скільки взагалі «про життя», надаючи один одному посильну психологічну підтримку.

Інша категорія віртуальних клубів самогубців – сайти, створені підлітками і для підлітків. Тінейджерські ресурси відрізняються навмисно похмурим дизайном з безліччю черепів, могильних хрестів та іншої заупокійної символіки. Тут можна скачати собі екранну заставку з кривавим написом «Memento mori!!!» (з неодмінною помилкою у слові «memento») або програмку-годинник під назвою «Останні хвилини вашого життя». Відверто кажучи, в усьому цьому більше бравади, ніж реального бажання накласти на себе руки (і слава Богу!). Недарма, судячи з архівів форумів, більшість «самогубців» тусуються в цьому середовищі роками – і, подорослішавши, залишають тусовку.

«Як піти з життя?»

Однак дорослішають не всі. Підліткова бравада (точніше, комплекси, які ховаються за цією оравадою) може завести занадто далеко. І тоді тінейджер, "розігрітий" багатомісячним спілкуванням у суїцидній тусівці, звертається вже до не настільки невинних сайтів...

Нещодавно американські правоохоронці порушили кримінальну справу щодо законності веб-ресурсів — двох суспільно-релігійних організацій, які пропагували "збереження людського балансу" шляхом добровільних самогубств. На їх сайтах було розміщено понад дві сотні практичних порад, як піти з життя за допомогою зашморгу, отрути, вогнепальної та холодної зброї. За неофіційними відомостями, близько тисячі американців (переважно — підлітків) наклали на себе руки, керуючись цими "добрими порадами".

Інший веб-ресурс — цього разу південнокорейський — зайшов ще далі: його творці пропонували не лише методики суїциду, але й послуги кілера — для нерішучих відвідувачів. Після того, як цими послугами скористалися кілька людей, місцева влада закрили практично всі корейські сайти суїцидальної тематики.

Приклад корейців наслідували і російські правоохоронці. Після того, як у Санкт-Петербурзі стрибнули з даху багатоповерхового будинку пітерський підліток та його подруга з Естонії, які познайомилися на сайті "Клубу самогубців", робота сайту була припинена, і тепер замість нього користувач потрапляє на сторінку з написом "Закритий назавжди!".

Насправді важко визначити реальний вплив Інтернету на загальну кількість самогубств — адже далеко не кожний відвідувач "сайту смерті" неминуче має втілити у дійсність розміщені на ньому інструкції. Взагалі, коли йдеться про суїцид, навіть така точна дисципліна, як статистика, може дати лише приблизне уявлення про реальну картину ситуації. Оскільки значну частину самогубств реєструють як нещасні випадки, соціологи наполягають на тому, що насправді відсоток суїцидів набагато вищий за офіційні цифри. Отже, ми бачимо лише надводну частину айсберга.

До речі, за словами медиків, самогубству майже завжди можна запобігти — якщо вчасно надати людині психологічну допомогу. І хтозна, скільки теперішніх мешканців уявного міста самогубців залишилися б серед живих, якби ця допомога прийшла до них вчасно.

Юлія ТЕНЕНЬОВА