Через шість місяців, після трагедії 11 вересня, колишній американський президент Джордж Буш повідомив, що з’ясував причини нападу терористів на Сполучені Штати. Виявилося, що зловмисники просто «читали неправильні журнали і дивилися неправильне шоу Спрінгера», - заявив тодішній американський лідер на святкуванні в Білому домі… ні, не перемоги над талібами, а успіху семи національних університетських команд із футболу
Ігор СЛІСАРЕНКО
Виходить, що терористи уважно дивилися скандально популярне щоденне «Шоу Джеррі Спрінгера» (The Jerry Springer Show), яке фахівці мас-медіа давно вже відносили до розряду «смітникове шоу» (trash show). Про зміст можна вже судити за самими назвами дискусій у прямому ефірі, учасники яких театралізовано собачилися: «Моя сестра переспала з усіма трьома моїми чоловіками», «Я вагітна, але не від свого чоловіка», «Я спокусила бой-френда своєї 12-річної доньки», «Я відтяв собі дітородний орган», «Я одружуюсь із транссексуалом»… Так от, за логікою Буша, надивившись цього добра, терористи вирішили, буцімто американці «настільки зайняті своїми проблемами і матеріальними цінностями, що не будуть захищати те, у що вірять. Але вони помилилися».
Отож якби цього дурнуватого шоу Спрінгера не було, потенційні терористи, вивчившись на пілотів, катали б дівчат і туристів, аби ті милувалися висотою нью-йоркських хмарочосів. А Усама бен Ладен і далі медитував у печерах Афганістану, час від часу псуючи настрій недоречними вибухами. А з талібами взагалі була б дружба, міцно скріплена бізнесово-нафтовими інтересами.
Принаймні такий сценарій вимальовується завдяки книзі, яка вийшла у Франції під назвою «Заборонена правда. Голос поза хором». Її автори – експерти з міжнародних фінансів Жан-Клод Брізар та Гійом Дакюї – повідомляють, що лише за кілька місяців до нападу у Держдепартаменті США гаряче приймали спеціального посланця лідера талібів мулу Омара, до якого вельми приязно ставилися ще з часів радянської окупації. І говорили про можливість провести через контрольований ними Афганістан нафтопроводи від покладів у Казахстані та Туркменістані. І такі перемови тривали аж до літа 2001 року. До речі, те, що сам Туркменбаші вів переговори із талібами з цього ж приводу, ніколи не було таємницею.
Втім, «реаль політік» завжди доводила, що вічних друзів немає, як і вічних ворогів. Із «вічними приятелями» теж трапляються неприємні конфузи. Знову з’явилися повідомлення, що ізраїльська розвідка заздалегідь знала про атаку на «великих близнюків». Уже в перші дні після трагедії ЗМІ, посилаючись на свої джерела в «Мосад», стверджували, це ще в серпні та попередили ЦРУ про великомасштабні теракти. Тоді, правда, цереушники офіційно заявили, що жодної інформації від колег не отримували. Але невдовзі впливова французька газета «Ле Монд» повідомила, що Сполучені Штати викрили цілу шпигунську мережу із 120 ізраїльтян, яких негайно вислали з країни. Офіційні особи відкинули їхню причетність до шпигунства, але якось кволо. Імміграційні власті лише сказали, що вислали тих, хто порушив якісь там імміграційні правила. Шпигунські скандали у відносинах двох союзників не рідкість. Усім іще пам’ятний вирок – довічне ув’язнення – американському єврею Джонатану Полларду у 1986 році, який передав Ізраїлю ядерні секрети Америки. Але головне полягає в тому, що ніхто не спромігся прокоментувати дивовижний збіг обставин, а саме: третина зі 120-ти висланих мешкала по сусідству з 10 арабами, які 11-го вересня опинилися на літаках-самогубцях. Так само підозріло , що у шести ізраїльських «студентів факультету графіки» виявилися мобільні телефони, куплені добрим серцем віце-консулом.
Втім, припущення, нібито Ізраїль знав про плани терористів, це ще квіточки. Вже мало хто пам’ятає, як 12 жовтня 2000 року терористи-камікадзе підірвали начинений вибухівкою катер біля американського есмінця «Коул» в єменському порту Аден. Ємен не входить до числа країн, котрі за американською класифікацією, підтримують міжнародний тероризм, і його власті хутко заходилися допомагати американцям встановлювати зловмисників. Але глава держави Алі Абдалла Салех тоді прямо заявив, що існує версія про причетність ізраїльських спецслужб до теракту. «Ми володіємо даними про те, що «Мосад» активно просував своїх агентів в ісламські угрупування» заявив тоді єменський президент. Нісенітниця, скажете ви. З якого це дива Ізраїлю треба нападати на США?
Американський історик Девід Дюк з цього приводу нагадує історію 1954 року, коли ізраїльські військові планували підірвати американські об’єкти в Єгипті, з яким тоді воювали, аби покласти відповідальність саме на єгиптян. Змову викрили, міністр оборони Пінхус Лавон пішов у відставку, щоби своїм іменем дати історичну назву цьому скандалу як «справа Лавона». 1967 року, продовжує Дюк, збройні сили Ізраїлю потопили американське судно «Ліберті» (загинуло 31 і поранено 170 моряків), аби знову покласти вину на Єгипет. Але даремно. Тодішній держсекретар США заявив, що ізраїльський напад був цілеспрямованим. Та розслідування у Конгресі заблокували.
Чому нас, американців, так не навидять, запитує екс-конгресмен Девід Дюк. Чому саме проти США чинять і знову можуть вчинити напади, подібні до тих, що сталися 11-го вересня. І прямо говорить: це відповідь на сліпу підтримку Америкою Ізраїлю у війні з арабами, які знають, що майже кожна скинута на них бомба і випущена куля, зроблена на щорічну мільярдну американську допомогу. На переконання пана Дюка, єдиний переможець після 11-го вересня – це Ізраїль, оскільки світ перестав сприймати палестинців як мучеників, а ізраїльтян як окупантів.
Втім, екс-конгресмен зі своїми закликами до рідного уряду згадати заповіт Батька американської нації «уникати іноземної заплутаності» сьогодні на батьківщині чутний лише завдяки тотальній інтернетизації. А американці (і потенційні терористи) і далі дивляться телешоу Спрінгера…
Комментариев нет:
Отправить комментарий