У нашій «совковій» свідомості поняття «династія» викликає лише одну сталу асоціацію – «робітнича…»
Бо якщо дитина чимчикувала за батьком на завод, то це ставало продовженням славної «хвамілії», а якщо чадо художника ставало працівником пензля, то було воно, як казали, митцем «по блату». Бо ж куди його, неробу, подіти?
У нетрях нашого обивательського середовища завжди панувала впевненість, що праця художника – це щось несерйозне, легковажне: «теж мені, важка праця, помахав пензлем – ось тобі і гроші… А ти молотом спробуй!». А якщо пригадати ще й лихослівну формулу, яка чомусь стала аксіомою, що на дітях геніїв природа відпочиває, то суспільна думка стосовно мистецьких династій стає остаточно зрозумілою та конкретною як ляпас.
Комментариев нет:
Отправить комментарий