Війна в Афганістані провадиться з урахуванням нових реалій інформаційного століття. Вона є відповіддю на інформаційну атаку терористів, яким вдалося з допомогою трансляцій по CNN увергнути США та світ загалом у шок. Сполучені Штати поки не можуть дати адекватної картинки своєї протидії
УКРАЇНСЬКА АУДИТОРІЯ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНИХ ІНОФРМАЦІЙНИХ КАМПАНІЙ
Георгій ПОЧЕПЦОВ (2001 рік)
З одного боку, авіаудари не є такими ж видовищними. З іншого, — СNN втратило ексклюзивність, оскільки арабська телекомпанія "Аль-Джазіра" — з 35-мільйонною аудиторією — транслює по світі інший тип кадрів, будує іншу віртуальну дійсність. Там є й поранені діти, про які НТВ заявило "нібито поранені", що також є протидією в інформаційній війні двох сторін.
Інформаційна складова стала важливим компонентом національної та міжнародної безпеки. Мало того, віртуальна реальність стала об'єктом серйозного дослідження. Пентагон разом з Університетом Південної Каліфорнії активно вивчає всі існуючі фільми на тему тероризму для того, щоби зрозуміти нові схеми дій і нові види погроз. Обрано саме цей навчальний заклад, оскільки 1999 року він одержав п'ятирічний контракт на використання інструментарію індустрії розваг для військових цілей. Мається на увазі створення штучних візуальних, слухових й інших образів, котрі можуть
сприйматися супротивником як справжні. Інформаційний простір США "приніс" Дж. Бушу 90% підтримки населенням дій Білого дому. А як зреагувала Україна на терористичні акти в Америці? Як "спрацювали" наші ЗМІ? Для цього подивимося на наш інформаційний простір, створюваний українськими мас-медіа.
Інформаційний простір України: у періоди миру та війни
Сумарно можна відзначити такі висновки, що матимуть не цілком сприятливий характер. ЗМІ, у принципі, розповідають про ті події, свідком яких глядач не був. У іншому разі немає потреби дивитися. Але ЗМІ повинні «надати» мені журналіста, котрий сам був свідком події чи спілкувався з такими свідками.
Теракти в Нью-Йорку водночас продемонстрували і нездатність до динамічної роботи. Телебачення відрізняється іншою швидкістю висвітлення й іншою швидкістю ухвалення рішень. При цьому треба уміти виходити з «піке» висвітлення, вчасно переключаючи на інші теми. Ні того, ні іншого не було.
Висвітлення війни в Афганістані з'являється вже на заданому до цього тлі терактів, тому тут виявилося легше. Велика частина ТВ-каналів включилася вчасно в це висвітлення, з'явилися експерти; яких телевізійники не дуже зауважують. Вони масово беруть інтерв'ю в політиків, менш охоче в експертів, котрі, по суті, можуть заміняти для глядача функції свідків події. Однак все одно, цих подій ніби не пропускають через національну призму, вони залишаються багато в чому зовні. Єдиною внутрішньою характеристикою запропонованого стала поява сюжетів про іммігрантів.
Таким чином, мінусами ТВ-простору України стали:
- відсутність динаміки;
- невміння переключатися на нові теми;
- недостатнє використання експертів, які могли б компенсувати ВІДСУТНІСТЬ власкорів;
- брак внутрішніх характеристик зовнішньої події.
У цілому ж, мова також повинна йти про те, що ми не проникаємо в суть ситуації, шукаємо поверxневі причини і наслідки. Немає іншого, глибинного рівня, який би порушував питання ісламу, Афганістану, військових оцінок, наслідків для майбутнього устрою світу. На екрані ми бачимо ПОДІЮ, але його паралельно не супроводжує КОНТЕКСТ, що, на певно, є центральним поняттям для такого інтелігентного засобу
Усе це свідчить про те, що Україна має потребу в інформаційній реформі, подібну до тих, котрі заявлені в політичній, економічній та адміністративній сферах. Мало того, без інформреформи не буде мати місця ні політична, ні економічна, ні адміністративна реформа. Давайте спробуємо розглянути деякі фактори, що на сьогодні заважають розвиткові інформаційної сфери. При цьому ми одразу залишимо осторонь фактор фінансовий, визнаючи його базисність і тому визначену об'єктивність. Та все-таки варто погодитися, що не лише він гальмує розвиток інформаційної сфери.
Ми перебуваємо у полоні деяких догм, котрі заважають реальному розвиткові ринку інформації країни, котрі відводять суспільну увагу в інший бік. Неправильний розвиток інформаційної сфери може мати і вже має суттєві наслідки, оскільки вона починає мати ключове значення для існування розвитку всіх інших сфер: економічної, політичної, військової, дипломатичної. Програючи інформаційні битви, ми водночас програємо більш суттєві, з погляду матеріального світу, бої.
Однією з таких догм є уявлення про інформаційний простір винятково з погляду механізмів породження інформації. В результаті ми починаємо розуміти і, відповідно, вимірювати інформаційний простір за обсягами породжуваної інформації. Ми любимо інформаційних гігантів, які генерують більше інформації, ніж інші. Усе це правильно, але тільки з одного блоку. Іншим — є споживання інформації. І отут нас починають очікувати зовсім інші уявлення. Ми дивимося одні і не дивимося інших новинних програм, ми не читаємо багатьох наших газет. І дивним чином є споживачами дуже великого числа російських телепрограм, внаслідок чого частина українських рекламних бюджетів спокійно розподіляється на території Росії серед російських каналів, навіть не потрапляючи в Україну. Висновок може бути один: інформаційна карта споживання не збігається з інформаційною картою породження інформації.
Редактор, видавець, чиновник "паразитують" на системі породження інформації: вони її контролюють, керують, забороняють. І роблять це цілком законно. Водночас споживач інформації володіє не менш законним правом не дивитися, не слухати, не читати те, що йому так активно пропонують. При аналізі інформаційного простору лише з боку генерації забувають той факт, і що з постійно працюючих десятків каналів телебачення можна дивитися одночасно тільки один, так само зі списку потрібних комусь передач вибирати одну.
Прикладом такої неадекватності є боротьба Держкомінформу з російською книгою. Наводячи всі докази, включаючи навіть інформаційну безпеку, чиновник не хоче визнавати того, що така воля сподивача інформації, який хоче читати принципово інший інформаційний продукт. КРІМ ЙОГО дешевизни, на що наголошують чиновники, у нього є безліч інших достоїнств: саме через них такі видання й купують. Це - серія жіночих книг, серії фантастики й фентезі тощо. Кожен споживач починає одержувати саме те, що він хоче, а не те, що хоче видавець, котрий при цьому може керуватися найблагороднішими помислами. За 2000 рік Росія випустила 56 тисяч найменувань книг, що є для неї найвищим показником за увесь час друкарства взагалі. Розмаїтість назв і свідчить про орієнтацію на споживача, а не про рішення ідеологічних й інших поза інтересами споживача цілей.
Інший інформаційний міф відкрився нам у результаті терористичних актів в Америці. Вони продемонстрували принципово нову роль інформації в сучасному світі. Дослідники давно фіксують взаємозалежність феноменів тероризму і мас-медіа. Без медійного висвітлення тероризму йому б довелося стати іншим. Ми дивилися по всьому світі єдину картинку єдиного розуміння однієї події. За швидкістю його поширення, за захопленням аудиторії у нас і не було іншого вибору як не приєднатися до цього процесу. При цьому всі наші телеканали, за винятком хіба що двох, цілком програли в цьому змаганні інформаційників. Лише ICTV та "Інтер" змогли адекватно відобразити ситуацію. Решта залишилися у своєму "босоногому дитинстві". Тобто у нас немає телебачення як такого, оскільки саме воно повинно реагувати, навіть випереджаючи подію, як це було у випадку з СNN.
Техніка не вирішує всього. Техніка тільки допомагає вирішувати те, що вже є в головах телевізійників. Якісне телебачення, якісна газета, якісна книга спочатку повинні існувати в головах, подібно до тієї розрухи, про яку згадував булгаковський персонаж професор Преображенський. Усі наші канали мають техніку, Інтернет, гарячі молоді голови. Одночасно з терактом вони й далі пропонували нам пісні й танці, не в змозі прийняти рішення, адекватне новій ситуації. Усе це говорить про те, що й у будь-якому іншому випадку, наприклад, подібному до "касетного скандалу", Україна з допомогою своїх ЗМІ не зможе адекватно прискорити чи загальмувати розвиток соціальної ситуації, як це намагалося зробити, скажімо, НТВ при зміні свого керівництва.
Це проявляється й у тому, що новини, точніше те, що пропонують як новини, нічим не відрізняються від мильних опер. Політичні новини полягають у тому, що один з наших героїв усе не визначиться, з ким йому об'єднатися в єдиний і непорушний блок, інші — перелічують нескінченну низку успіхів, побачити які можна хіба що через рожеві окуляри, що їх вручають при посіданні якого-не-будь державного крісла. Телебачення не реагує ні на життя за межами України, ні на життя усередині України.
"Уповільнене" телебачення-яке існує у нас, сприяє ще одному негативному феномену: поділу України на непересічні співтовариства. Яскравим прикладом цього є відсутність інформації на центральних каналах, що відображають життя регіонів. У нас не центральне, а київське телебачення, яке оповідає про людей, котрі шаркають на паркетних підлогах. Тому за всього бажання, таке телебачення не може стати суттєвим елементом життя людей. Хай скільки воно розповідає про світське життя, наприклад, Нью-Йорка, це не врятує його від необхідності повернутися до життя реального. Дивним фактом є те, що в столиці навіть немає хоча б одного кіоску, де можна було б купити газети з наших регіонів. А вже давно Донецьк, Дніпропетровськ, Харків, Львів випускають газети, які за багатьма параметрами перевершують столичні. Але Київ закритий інформаційним щитом від своїх регіонів.
Поки ж телебачення живе у процесі перекодування однієї віртуальності в іншу: віртуальності політичного, економічного й закордонного життя передаються з допомогою віртуальності телевізійної. Це подвоєння і робить телебачення безпомічним з погляду породження картинки навколишньої дійсності.
Якісне телебачення дозволяє значно заощаджувати соціальний час, "прокручуючи" нових людей і нові ідеї за значно менші терміни, аніж це відбувається в іншому випадку. Згадаємо, що і перебудову часів Горбачова багато в чому винесли на своїх плечах люди телебачення. Це вони створили нові персонажі радянської історії. І це вони інтенсивно й динамічно вносили нові ідеї в масову свідомість, одночасно заперечуючи старі. Звичайно, багато хто з тих персонажів — від Єльцина до Собчака — були "спалені" наступною історією. Але вони виконали свою роль і, як мавр, могли зійти з політичної сцени. Якщо телебачення не виконує такої ролі, а щось подібне ми спостерігаємо у себе, то соціальні процеси розвиваються повільно і непевно. Мало того, персонажі вітчизняної історії практично не йдуть зі сцени: спостерігаємо нескінченний "кругообіг" одних і тих самих прізвищ.
Характерний приклад можна спостерігати й у Росії. Пригадаймо постать Олександра Солженіцина. Увага до нього ЗМІ в радянський період зробило з нього "скелю". Сьогоднішня відсутність такого ж рівня уваги перевела Солженіцина на зовсім маргінальні позиції. Його в'їзд у Росію під: звуки фанфар завершився глухою зупинкою, звідкіля не чутно голосів. Як бачимо, саме ЗМІ і можуть творити кумирів, а потім скидати їх з п'єдесталів. І як не боляче звідти падати у кумирів немає вибору: вони — частина віртуальної реальності, і можуть існувати лише тоді, коли до них прикута увага ЗМІ.
Цей, досить страшний, урок самодостатності ЗМІ ми спостерігали й у випадку НТВ, яке намагалося створити кінець світу при зміні своїх засновників. Інформаційна хвиля накрила всю Росію, а потім стихла. Хвиля була суто інформаційною, і не мала глибинних коренів.
В основі багатьох сьогоднішніх процесів лежить телебачення, котре активно формує те, що називається порядком денним, тобто декілька подій, на яких зосереджена наша увага. Увагу можна підсилювати, а можна й зменшувати. І все це в руках телебачення.
Інформвійна в Афганістані й Америці
США шле світові дві низки повідомлень. З одного боку, бомбардування, з іншого, — продукти й медикаменти. Дж. Буш закликав американських дітей допомогти дітям афганським, для чого створено фонд з адресою Білого дому. В американських військових є наука з назвою "менеджмент сприйняття". Отож у даному разі робиться спроба не дати сформуватися не тому сприйняттю, яке задумано. У цілому це пов'язано з бажанням не допустити розуміння даної війни як війни між ісламом і християнством. Дж. Буш у цьому плані припустився помилки, вживши словосполучення «хрестові походи», але потім одразу ж відмовився від нього.
Америка серйозним чином підтримує Буша: рівень задоволеності американців його діями зашкалює. І це при тому, що загинули мирні жителі, що у країні спорадично поширюється сибірка. Побічним доказом цілком визначеної напруги можуть бути такі факти: знизилося відвідування ресторанів Вашингтона, куди залучають людей безкоштовними напоями. Люди активно купують міське спортивне взуття, оскільки жінки на високих підборах і в довгих спідницях створювали затори при евакуації. Збільшилося число відвідувачів контор по створенню родин, американці активніше займаються сексом. Поки не дуже відновилися обсяги перевезень авіапасажирів, хоча виникли навіть ідеї патрулювання таких польотів з допомогою винищувачів. Але всі ці фактори ніяк не відбиваються на Бушові. Усе це свідчить про добре організовану інформаційну роботу.
В американських військових в Афганістані є дві мети: легітимувати своє застосування сили і делегітимізувати бен Ладена. США спробували перешкодити поширенню його телезвернення, придумавши для цього привід, начебто в його словах можуть бути закодовані інструкції для прихильників у США. До речі, аналіз телеобразу бен Ладена, зроблений фахівцями, виділив дві істотні характеристики: святий і аскетичний воїн. І навіть годинник на його правій руці був відзначений як знак належності до конкретної правовірної секти.
Легітимізація застосування сили повинна зробити із супротивника "виплодок пекла". Пригадаємо: спочатку випливає "Ворог хитрий і підступний", тільки потім чується "Вогонь!" Легітимізація була проведена успішно, практично всі країни приєдналися до тієї чи іншої підтримки антитерористичної акції. США заздалегідь збільшили мовлення "Голосу Америки" пушту і дарі, якими розмовляє населення Афганістану.
З приводу телевізійного виступу бен Ладена Америка дивується. Не можна собі уявити, щоб у минулому таке було можливим, аби японський імператор Хірохіто виступив по американському радіо після Перл-Гарбора чи Хо-Ши-Мін у розпал війни звернувся до американської аудиторії.
Але це не випливає і не применшує докладені з боку США пропагандистські зусилля. "Вашингтон Пост" пише: «Пропагандистська війна ведеться на безлічі фронтів — супутникове телебачення, мечеті, Інтернет — з допомогою таких методів, як скидання продуктів і відеокасет, опитувань суспільної думки і проповідей». Отут забуто й про листівки, що також активно використовують в Афганістані.
До речі, Інтернет дуже чітко продемонстрував свою особливу роль. Різко зріс обсяг переданих повідомлень, люди активно шукали інші джерела інформації. Виявилося, що Інтернет у цьому плані був дуже важливим: можна було не чекати настання часу телевізійних новин, оскільки інтернет-видання оновляються більш динамічно. Ще однією важливою особливістю став активний характер споживання інформації з Інтернету на відміну від, по СУТІ пасивного телебачення. Клацаючи мишкою, можна самому шукати потрібний зміст, чого не зробиш з телевізором. У результаті психологічна напруга була створена в телеглядачів, але не в користувачів Інтернетом. В ньому одразу ж з'явилися сайти, де можна розбомбити бен Ладена. Правда, коли я спробував ввійти в один з них, він виявився "на ремонті". Британія закрила одне з Інтернет-видань, що базується на її території, за заклики до священної війни. Тобто Інтернет є активним інформаційним полем для всіх дієвих постатей.
Телебачення зіграло дивну роль, постійно повторюючи на екрані моменти теракту, що були прирівняні до такої неможливої ситуації, як показ щоп'ять хвилин замаху на Дж. Кеннеді. Тут, імовірно, видовищність цієї принципово голлівудської картинки переграла редакторів ТВ. У результаті кожний з нас навіть в Україні легко може відновити цей епізод перед очима.
Буш поки що має повну підтримку преси у створенні образу президента країни, яка воює. Споуксмен Клінтона сказав, що ви, мовляв, можете зробити з хлопця гарну картинку, але вона повинна хоч чимось відповідати реальності. До того ж відомо те, що пацифісти мовчать тільки в перші тижні війни, потім виникають марші протесту тощо. Однак даний етап інформаційної кампанії, що ведеться паралельно реальній війні, пройдений успішно.
Інформація як продукт, котрий існує поза матеріальною прив'язкою, може поширюватися в будь-якій кількості копій. Це найдешевший тип поширення, й Україні також варто навчитися ним користуватися. Поки події з українською ракетою продемонстрували повне невміння функціонувати в кризових умовах. Адже в подібному випадку варто виконувати_три умови: якомога раніше визнати свою провину, якнайбільше видавати інформації, якнайчастіше спілкуватися з журналістами. Нічого цього не було зроблено, внаслідок чого зросли негативні наслідки цього неприємного інциденту.
Комментариев нет:
Отправить комментарий