Серпом по Євро?
Осінній наступ влади на права та свободи громадян, так само, як і на державність України в цілому, обіцяє бути безкомпромісним. Коаліція увіровала у свою всесильність і не збирається враховувати нічиєї думки – ані опозиції, ані громадськості. Та й на що ж іще сподіватися від людей, яких виховано на принципах „демократичного централізму”? Пам’ятаєте „сувору дисципліну та підкорення меншості волі більшості”?
Згадаємо, що саме ці принципи свого часу призвели до розколу на „більшовиків” та „меншовиків” на ІІ з’їзді РСДРП. Цікаво також зауважити, що „меншовиків” насправді було більше, ніж „більшовиків” – це вам не нагадує принципи формування коаліції у Верховній Раді?
Паралелей між діями більшовиків та теперішніх правителів України кожен може знайти досхочу. І це не дивно, враховуючи комсомольсько-партійно-гебешний стаж цих персонажів.
Звісно, „громадьйо планів” президента, уряду та коаліції вражає – тут і драконівські податки, і підвищення цін, і пенсійний вік, і придушення ЗМІ, і репресії проти музейників та архівістів, знищення системи шкільної освіти, перелицювання історії, переслідування „неправильних” церков... Боїмося помилитися, але не проти всіх підсудних на Нюрнберзькому процесі були такі масштабні звинувачення.
Проте головною мішенню для людей, що перебувають зараз при владі, залишається українська мова. Чим вона завинила перед ними, судити не візьмемося – але очевидно, що це глибинна ненависть, практично на клітинному рівні. Новий законопроект про мови підписано трьома головними учасниками коаліції, а значить, він пройде так само, як і знамениті Харківські угоди щодо флоту. Тобто пропливе на повному ходу.
„Міністр культури” вже зізнався, що питання дубляжу теж вирішено, та й хто у цьому сумнівався? Звісно, комуністична свідомість наших можновладців диктує й аргументацію. Ви ніде не знайдете справжніх причин тих чи інших дій. У піднятті пенсійного віку винуватий МВФ, у придушенні “5 каналу” та ТіВіАй „неправильний тендер”, істориків тероризують через якісь „секрети” (секрети якої країни, якої давності – питання риторичне). Іноді пояснення виходять за межі людського розуміння – наприклад те, що хочуть заборонити секенд-хенд, аргументується захистом вітчизняного виробника. Таке враження, що наша легка промисловість виробляє секенд-хенд чи принаймні змагається з ним у ціновій категорії!
Ну і, звісно, мова. Попри те, що в Україні багато народів та мов, коаліціянти роблять акцент саме на російській – її у нас буцімто утискають і саме її в першу чергу треба захищати аж до ОБОВ’ЯЗКОВОГО ПРОЦЕНТУ У ТЕЛЕЕФІРІ!
Звісно, тішить те, що друга державна в Україні не пройде, і влада це розуміє. А проте, як заповів великий Ленін, вони намагаються впровадити другу державну, не називаючи її державною. Так само, як колись інтернаціоналізмом іменували русифікацію.
Ми не робимо тут жодних відкриттів – ситуація зрозуміла кожному, хто дасть собі роботу замислитися. Однак коли перед тобою така навала викликів – від економічних до культурних, – не складно розгубитися. А головне – суспільство деморалізоване повним політичним та моральним провалом влади, що прийшла в результаті подій 2004-го. Ми не маємо лідерів, нікому не віримо і ні на що не сподіваємося. У нас опускаються руки – мабуть, саме на це й розраховують супротивники.
Масована атака „в багнети” – і від України нічого не залишиться, хіба що територія з прозорими кордонами. Уже наступного року ФСБ підриватиме бомби в нашому метро, щоб звинуватити українських націоналістів – за відпрацьованою схемою. „Динамо” з „Шахтарем” гратимуть у російському кубку, а місцевий бізнес поділять між собою люди з погонами під штатськими піджаками.
А втім, коли ворог атакує з усіх боків, найголовніше для тих, хто не втратив ще волі до боротьби – визначитися з напрямком прориву. Виявити найслабше місце і вдарити в нього всіма силами, хай би навіть невеликими.
Владі треба дати по руках, щоб вона зрозуміла – навіть безпреділ повинен мати межу.
Отже, чи є в нашої влади слабкі місця? Чи є боги, яким вони моляться? Звісно, є. І ви знаєте цих богів.
Це – гроші і футбол. А особливо те місце, де вони з’єднуються.
Розумієте, на що ми натякаємо?
Одразу зізнаємося – це не наша ідея. Особисто ми вболіваємо за українську збірну, радіємо її перемогам та засмучуємося від поразок. Але коли 2007 року Інститут філософії отримав листа від Академії наук з вимогою звільнити приміщення інституту через те, що воно потрібне для Євро, питання постало зовсім у іншому ракурсі. Чи можна виселяти наукові установи для проведення футбольного чемпіонату?
Власне, тоді в організаторів зборів „Україна – зона культурного лиха” виникла думка – апелювати до УЄФА і спробувати пояснити їм, що не можна нищити національну науку, культуру, освіту задля того, щоб на звільненому місці побуцати м’ячика.
На щастя, до листа Платіні справа тоді не дійшла. Академія наук вдала, що сталася прикра помилка й скасувала плани примусового перетворення українських філософів на мандрівних.
Тобто подіяло.
Отже, що робити цього разу? Звісно, наступ на мову, освіту, історію, який здійснює влада, – це вам не „помилковий” лист Академії наук. Але хто сказав, що у відповідь треба обмежуватися лише зверненням до Платіні?
Розуміючи, що тема Євро зачіпає серця не тільки можновладців, а й простих людей, мусимо зробити відступ.
Люди добрі, чи згодні ви, щоб заради футболу та грошей влада піднімала ціни, грабувала наших дітей та руйнувала державу? Чи згодні ми позбутися свободи слова, права голосу, власного бізнесу, щоб дати їм можливість спостерігати за різнокольоровими європейцями, які ганятимуть м’яч на кістках наших предків?
Чи варто заради футболу терпіти диктатуру, на яку перетворюється сучасна влада?
А з іншого боку, давайте поглянемо на ситуацію в Україні очами Європи, тої самої, яка збирається приїхати до нас 2012-го. Чи якість стадіонів – це єдиний критерій відбору претендентів на проведення міжнародного спортивного форуму?
Футболісти європейських збірних представляють різні раси й різні народи. Чи можна привозити їх до країни, міністерські посади в якій обіймають люди, помічені в ксенофобських висловлюваннях? Особливо якщо йдеться про МВС, яке дбатиме про безпеку та МОН, яке відає найактивнішими уболівальниками, а саме – молоддю.
Чи заслуговує на право прийняти Євро країна, де придушують опозицію, де зникають журналісти, де закривають телеканали, де б’ють демонстрантів і перекривають їм шляхи до столиці? Чи не стане це повтором Олімпіади-1936 у гітлерівській Німеччині?
Можна пригадати й іншу аналогію – знамениті „матчі смерті” в Києві та Одесі, що проводила німецька окупаційна влада під час війни.
Звучить переконливо? Тепер залишається тільки донести цю думку до європейських громадськості та влади. І дарма ви гадаєте, що вони її проігнорують – як мінімум Італія та Німеччина швидко відгукнуться на це. Частково через власний фашистсько-нацистський історичний досвід, а частково через те, що самі можуть провести футбольний чемпіонат не гірше за Україну.
Тільки не треба звинувачувати нас у відсутності патріотизму. Патріотизм не в тому, щоб допомагати олігархам набивати кишені футбольними грошима, а в тому, щоб ми й наші діти жили у вільній країні.
Отже, що ми можемо зробити?
Академія наук вищої школи закликає інтелігенцію об’єднатися проти мовних ініціатив уряду. Гадаємо, це правильна постановка питання. Але об’єднатися має не тільки інтелігенція. Час уже прийти до тями й політичним силам. Принаймні тим із них, котрі знайдуть у собі мужність тимчасово залишити осторонь суперечки з другорядних питань та боротьбу за гетьманську булаву.
Саме з представників інтелігенції, притомних політиків, журналістів та просто порядних і авторитетних людей має бути утворено оргкомітет з протидії Євро, який координуватимен широкий громадський рух.
Окремо хочеться запросити до участі в ньому футбольних уболівальників.
Шановні фани! Ми сподіваємося, ви розумієте, що міліцейський безпреділ, який сьогодні встановлюється в країні, передусім окошиться на ваших спинах та головах. Саме вас вони битимуть на стадіонах з певністю, що їм за це нічого не буде. Не вірите? Почитайте докладніше про „загадкові” смерті в міліцейських відділках. Ви – першочергова група ризику. Тому наш із вами обов’язок зупинити їх на попередньому етапі. Якщо вони зупиняться зараз, це зробить можливим нормальне проведення Євро в Україні.
До участі в оргкомітеті обов’язково треба запросити представників діаспори – вони зможуть допомогти знайти вихід на впливові інформаційні та владні центри своїх країн.
Ну а далі все зрозуміло – пікети під представництвами УЄФА в Україні. Потім – такі самі в Німеччині, Італії, під штаб-квартирою в Брюселі – там українські суди їх не заборонять. Заборонятимуть у нас. Влада може у відповідь навіть привезти автобуси хуліганів. Що ж – тим більше буде розголосу. Чи ми боїмося? Чи забули слова гімну „душу й тіло ми положим за нашу свободу”?
Відкриті та закриті листи у всі футбольні та спортивні інстанції – від науковців, від письменників, від істориків, музейників, журналістів. Публікації, інтерв’ю, історичні розвідки про успіхи нацистських олімпійців – усе це здатне пробити стіну, яка зазвичай оточує футбольно-бізнесові оборудки.
Запевняємо вас, щойно навколо Євро з’явиться найменша політична напруга, Платіні з компанією дешевше буде віддати його іншій країні, ніж брати на себе чужу карму.
Проведення Євро можливе тільки за умови консенсусу місцевих громадських та політичних сил щодо цього питання. І суть консенсусу полягає в тому, аби припинити наступ на свободи, мову і культуру українців.
Ми впевнені – якщо трохи попрацювати, якщо зосередити сили на цьому напрямку, за рік Європу можна переконати в тому, що для чемпіонату краще обрати більш демократичну державу.
Борис Колесніков, один з головних ідеологів деукраїнізації та футболу, сказав, що лише диво може завадити провести Євро в Україні. І ми знаємо навіть назву цього дива. Колеги Колеснікова по партії та коаліції ночі не спали, щоб його створити.
Це диво – законопроект „Про мови в Україні”.
Брати Капранови
Комментариев нет:
Отправить комментарий