Екс-міністр закордонних справ, а віднедавна член партії “Наша Україна», Володимир Огризко відповів на запитання УНІАН.
НЕВЖЕ ЄС ЗАХОЧЕ «АСОЦІЮВАТИСЯ» З ТАКИМИ «ДОСЯГНЕННЯМИ» ЯНУКОВИЧА?
Пане Володимире, Віктор Янукович начебто не відмовляється від європейського курсу, каже, що сьогоднішня влада прагне до безвізового режиму, вступу в ЄС… Чи вдасться Януковичу, на вашу думку, зробити те, що не вдалося Віктору Ющенку?
Я б не казав так: «що не вдалося Ющенку»… Віктор Ющенко якраз заклав той курс на євроінтеграцію, який сьогодні начебто продовжується. Я на цьому наголошував і наголошуватиму. Протягом його президентства ми почали робити перші реальні кроки на шляху євроінтеграції. Щось ми не встигли – це інше питання, воно залежить більше не від політиків, а від практиків – як у нас відбуваються реформи, яким чином адаптуємо своє законодавство до європейського та тисячу інших моментів… Але можу стверджувати, що політики та дипломати зробили свою роботу на 95%. Ви знаєте, що перша частина Угоди про асоціацію готова, за винятком двох речей – дискусійним залишається питання про перспективу вступу до ЄС і час надання Україні безвізового режиму.
Ми домоглися початку переговорів про безвізовий режим. Тепер знову ж таки все залежить від того, як швидко ми зможемо виконати в Україні всі вимоги ЄС, аби Україна отримала цей безвізовий режим.
Тож сказати, що Віктор Ющенко нічого не робив, – буде абсолютно неправильно. Повторюю, було зроблено дуже багато, а сьогоднішня влада «продовжує» попередній інтеграційний курс, щоправда лише на словах, на превеликий жаль. Бо, швидше за все, Угоду про асоціацію в листопаді цього року підписано не буде. Причина в тому, що досі не знайдено компромісу з другої – економічної частини, а саме щодо зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. І це дуже прикро, бо чим швидше ми адаптуємося до європейського економічного простору, тим швидше ми піднімемо рівень власної економіки. Поки я не побачив успіхів у діяльності сьогоднішньої команди з цих питань. Хоча буду першим, хто привітає нинішніх керівників, якщо така угода буде підписана. Бо це потрібно Україні.
Але дуже прикро, бо те, що робиться, що спостерігаємо зараз, віддаляє нас від євроінтеграції, шкодить національним інтересам України.
А що саме робиться?
Давайте візьмемо політичні питання. За сьогоднішніх дій влади маю великий сумнів, що втримається те, про що було домовлено раніше. Бо якщо на кожній зустрічі з західними лідерами теперішньому президенту України чітко і ясно говорять про проблеми зі свободою ЗМІ, з виборчими проблемами, з судовим «безпредєлом» тощо, то я не думаю, що ЄС може розглядати серйозно Україну як асоційованого члена. Невже вони захочуть «асоціюватися» з такими «досягненнями»? Вони просто не належать до європейських цінностей.
Одна справа – говорити про щось, а інша – робити. І якщо говориться одне, а робиться інше, то в підсумку в європейських партнерів виникне великий сумнів щодо наших перспектив.
Чи підтримуєте ви контакти з європейськими інституціями? Як вони сприймають Україну сьогодні?
Усе залежить від нас. Якщо нарешті почнеться реальна робота, не декларації, а практичні кроки з реформування нашої економіки і нашої політичної системи, ось тоді сприйняття і політика до нас зміниться.
А поки це схоже на гадання на кавовій гущі: нам залишилося півроку до Угоди про асоціацію, два місяці чи рік? Європейські партнери готові нам допомагати, але реформи за нас вони не робитимуть, бо це лише наші проблеми. Ми повинні ухвалити ті закони, які потрібні для реформ та неухильно їх виконувати. Не ЄС йде до нас, а ми йдемо до них.
Нарешті після довгої роботи, яка була започаткована ще Віктором Ющенком, недавно Україна стала членом Енергетичної хартії. Так, це дуже важливий крок, але він є лише одним з багатьох, які треба зробити.
А що кулуарно кажуть ваші європейські друзі про нашу сьогоднішню зовнішню політику?
Я спілкуюся з дипломатами, а вони люди делікатні, тому не звикли давати прямолінійних оцінок. Проте вони серйозно стривожені відвертим креном нашої зовнішньої політики в російський бік, нашими новітніми „запозиченнями” звідти у вигляді цензури та інших досягнень „керованої демократії”. Якщо ви згадаєте попередні роки, то питання про права людини взагалі зникло з порядку денного наших відносин з європейцями і ними ніколи не порушувалося. Сьогодні до цього питання знову повернулися. Не кажу вже про так звану позаблоковість. Для багатьох західних дипломатів це було шоком. Вони просто не розуміють, як можна вести зовнішню політику в чужих інтересах, собі на шкоду.
НІЯКОГО «РУСКОГО МІРА» НЕ БУДЕ
Часто складається враження, що Росії таки вдається побудувати «єдиний російський мір»…
Це, як кажуть, крик потопаючого, останній шанс у якийсь спосіб врятуватися. Бо те, що відбувається в демографічному, економічному плані в Росії, свідчить про одне – там дуже схвильовані перспективою отієї частини російського населення, яке себе відносить до слов’янського. Подивіться, скільки в Росії вже сьогодні є мусульман, подивіться на динаміку розвитку економічних відносин зі східними сусідами Росії ,і ви побачите, якщо брати тенденцію на десятиліття вперед, то вона для них є не просто загрозливою, а катастрофічною.
Пам’ятаєте недавні заяви окремих російських депутатів Держдуми про те, що, мовляв, давайте створимо спільну державу «Росія – Україна – Білорусь» з центром у Києві? Це і є реакція на невтішні прогнози, які роблять не тільки західні аналітики, а й російські. Це є спроба вирішити свої проблеми знову, як це вже неодноразово бувало в історії Росії, за рахунок інших, насамперед своїх сусідів.
Але все це нездійсненні мрії та фантазії Кремля. Бо історія багато чого й на дуже кривавих прикладах навчила і українців, і білорусів. Тому ніякого «руского міра» не буде. Це чергова теорія, яка ніколи не стане практикою.
Проте наразі ми є об’єктом їхнього чергового ідеологічного наступу. Росія не має іншого виходу, як рятуватися за рахунок України. А наша сьогоднішня влада є зручним інструментом Кремля в цьому наступі. Опозиція, у тому числі і „Наша Україна”, рішуче протидіятимуть цим планам.
В УКРАЇНІ УКРАЇНЦІВ БІЛЬШЕ, НІЖ БЕЗРОДНИХ ТОВАРІЩЕЙ З ПАРТІЇ РЕГІОНІВ
Такі люди, як Колесніченко – це обличчя Партії регіонів? Він виступає з заявами від імені цієї партії, і ніхто з його однопартійців не намагається цю особу зупинити…
Гадаю, таких, як він, зупинить український народ. І це не високопарні слова!
Знаєте, є речі, які не розмінюються. Рідна мова ніколи не може бути предметом торгу. Усе-таки в Україні українців більше, ніж оцих безродних товаріщей, тому, переконаний, їхнє слово – не останнє. І не вони визначатимуть, що відбуватиметься з українцями в Україні.
У зв’язку з цим мені найбільше шкода наших дітей, які сьогодні вчаться в школах. Бо це знущання саме над ними. Повернувшись до влади, ми найшвидшим чином скасуємо всі ці антиукраїнські, українофобські закони. Бо ми живемо у своїй державі й боронитимемо свою, українську мову. Заручниками сьогоднішніх мовних провокаторів стануть діти. До речі, „Наша Україна” починає активну кампанію протидії владним україножерам, ми закличемо громадськість до активних дій. Так цю справу опозиція не залишить.
Щодо цього товаріща… Я не беруся коментувати, що відбувається всередині іншої партії. Гадаю, він є просто представником найбільш маргінальної частини в Партії регіонів, для яких українофобство є просто засобом існування. Такі „діячі”, переконаний, шкодять самим „регіоналам”.
ЖОДНОЇ ТОРГІВЛІ «НАШОЮ УКРАЇНОЮ» НЕ БУДЕ
Ви вступили в «Нашу Україну». Багатьох такий крок дещо здивував, НУ в такому складі, зокрема, маю на увазі, Віру Ульянченко, у якої репутація не з найкращих, важко буде врятувати…
Скажу так, надія помирає останньою, тому ті люди, які вступили сьогодні в «Нашу Україну», зробили це свідомо. На з’їзді я вже казав, що не женуся за посадами.
Ми справді хочемо спробувати змінити ту атмосферу, яка склалася за останній час у партії. Хочемо чесно говорити з людьми, хочемо слухати, чути й реагувати. Власне це те, чого в партії не вистачало. Мене дивувало, чому після поразки Віктора Ющенка на виборах, партія не зібралася. Лідер партії програв, а партія не реагує.
Партія повинна була зробити висновки, відреагувати миттєво. На мою думку, це свідчило про те, що в керівництві не все було гаразд. Сьогодні в партії є кілька нових облич, нових людей, які спробують таку ситуацію поміняти. До цих людей належу і я. Я прийшов абсолютно зі щирими прагненнями долучитися до роботи. У мене немає фюрерськихх амбіцій, мені просто хочеться, аби в Україні сформувалася справді ідеологічна політична структура, яка матиме чіткі ідеологічні орієнтири.
Наприклад, для мене близькими й зрозумілими є ідеї правоцентризму, ліберальної, вільної економіки, партії, яка відстоюватиме українські національні інтереси. Ось це те, що мені з моїми новими колегами і рядовими членами партії хотілося б відновити. Я б не хотів, аби щось робилося під прізвища, бо сьогодні прізвища одні, а завтра інші. Саме з ідеологією треба йти до людей.
Хтось сказав, що програш на президентських виборах – всього лиш епізод у житті партії…
Якщо й погодитися з такою тезою, то це дуже сумний епізод. У європейській практиці, а ми справді хочемо зробити європейську партію, це привід одразу, на другий день, подати у відставку… Не хочу повторюватися, але певні висновки вже зроблені. Не можу сказати, що вони є всеосяжні, бо є ще багато речей, які треба буде реально змінювати і в організації, і в структурі, і головне – у реальній роботі з людьми. Наступні місяці покажуть, чи ми на правильному шляху.
Чи не здається вам, що Віра Іванівна, Віктор Андрійович мали б просто піти з партії?
Я б не хотів це все переводити на персоналії, хоча, звісно, рухають усім конкретні особи. Проте зараз мова про інше. Я, наприклад, не маю належного досвіду внутріпартійної роботи. А ті, хто в партії вже довгий час, його мають. То що, від усього відмовлятися? А якщо поставити питання по-іншому: вони що, нічого для партії не робили? Тоді як вона стала була правлячою?
Легко давати оцінки, працювати важко. Згоден, не все вдалося. Але це не є причиною для огульних висновків. Кожен може принести користь. Якщо кожен партієць робитиме якусь практичну роботу, то навіщо їх ось так відрізати.
Кажуть, що нинішні очільники НУ, так би мовити, «приторговують» партією…
Я про це не знаю. Але переконаний, що такого нема й не буде. Жодних торгів не буде, бо ті, хто прийшли, зокрема я, не будуть розмінними монетами.
ТИМОШЕНКО ЗАБРАКЛО ПОЛІТИЧНОЇ МУДРОСТІ Й УМІННЯ ПРОСТО ТЯГТИ СВОГО ПЛУГА
Чи не думаєте ви, що Віктору Андрійовичу варто припинити хоч зараз лаяти Тимошенко?..
Ми могли б мати сьогодні іншу державу, якби пані Тимошенко вгамувала свої політичні апетити й розуміла кінцеву мету українського політичного розвитку.
На жаль, їй забракло політичної мудрості й далекоглядності, уміння просто тягти свого плуга.
Сталося те, що сталося, на ній сьогодні серйозна політична відповідальність за ті проблеми, які маємо зараз. Дехто каже, що, можливо, й не потрібно сьогодні вже про це говорити. Як на мене, то потрібно, аби всім нарешті стало зрозуміло, що можна робити, а що – ні..
Щодо моєї особистої думки, то «Батьківщина» – це типова ліва, соціал-демократична партія, у якій соціалістичні тенденції випирають так, що навіть не треба брати лупу. Водночас вона в Європейській народній партії. Така політична всеїдність й призводить до того, що маємо.
Якими новими гаслами братимете людей, з чим прийдете до них після всього?
Ітимемо до людей з тими темами, які для них є найголовнішими. Це підказуватиме саме життя.
Наприклад, зараз прийматиметься Податковий кодекс. Мабуть, винесуть на обговорення цю, так звану, політреформу, після рішення КС, яке є на 95% очікуваним. Питання про мови… Тобто це ті речі, які хвилюють кожного, і ми не можемо на це не реагувати.
Разом з тим ми повинні бути опозицією європейського типу. Те, що буде розумним, вигідним українському народові, підтримуватимемо. Що ні – відкидатимемо, пропонуватимемо свої рішення. Правда, і влада має бути європейською і чути опозицію. А що маємо сьогодні? Опозицію просто душать. Звісно, не мовчатимемо щодо ЧФ, безпекових питань, протестуватимемо проти закону про мови, проти нового, золотоординського типу правління, яке «регіонали» хочуть нав’язати Україні. І з цим ми йтимемо до людей. Незабаром „Наша Україну” прийме оновлену програму, де й будуть дані відповіді на питання, які хвилюють суспільство.
Чи не здається вам, що перемогти сьогоднішню владу можна лише об’єднавшись усій опозиції?
Це очевидно. Гадаю, нам потрібно, щонайменше на першому етапі, координувати свою діяльність. Якщо йтиметься про ті гострі теми, які ми обговорювали, то чому б не об’єднатися кільком ідеологічно спорідненим опозиційним партіям?
Єдине, проти чого ми виступаємо, так це проти приватизації права на опозиційне лідерство.
Тобто з Юлею Тимошенко на один майдан ви поки не вийдете?
Я б не став говорити від імені всієї партії, таке рішення прийматиметься на відповідних форумах. Скажу від себе, що у випадках, коли збігатимуться наші позиції, я особисто за те, щоб ми виходили разом.
МЕНІ ПО-КОЛЄЖАНСЬКИ ШКОДА МОЇХ ДРУЗІВ-ДПЛОМАТІВ, ЯКІ ДУМАЮТЬ ОДНЕ, А ЗМУШЕНІ РОБИТИ ІНШЕ
Чи немає у вас враження, що ваших колег-дипломатів опускають деякими вказівками? Наприклад, ситуація з послом України в США, коли він був змушений дзвонити до діаспори й намацувати ґрунт, що потрібно зробити, аби українці США не влаштували мітинг під час приїзду президента України…
Згадую початок цього десятиліття, і, на жаль, можна провести багато паралелей.
У душі я залишаюся дипломатом, тому мені по-колєжанськи шкода моїх друзів, які змушені думати одне, а робити інше.
У КРЕМЛІ НАЙБІЛЬШЕ БОЯТЬСЯ, АБИ «ХОХОЛ» НЕ ЗАЖИВ КРАЩЕ
Юрій Андрухович пропонує дати можливість від’єднатися Криму й Донбасу, якщо в них буде таке бажання…
Дозвольте, я пожартую: хіба що для того, аби друга частина країни швидко приєдналася до ЄС і піднялася, а ці регіони побігли навздогін… Але це жарт.
Знаєте, сьогодні Росія вже ставить питання, що нам не треба йти в Євросоюз.
Цікава, до речі, еволюція їхньої позиції. Адже ще 8-10 років тому вище керівництво Росії навіть проти вступу України в НАТО не заперечувало, а от тепер уже воно проти вступу України й до ЄС.
Чому? Тому що бояться прикладу. Бояться, якщо Україна заживе набагато краще, ніж вони, то вже не зможуть вішати локшину своїм громадянам, мовляв, лише в нас добре. Ми ж усе це проходили за часів брежнєвізму й «розквіту» соціалізму. Коли все було «прекрасно», але чомусь у кілометрових чергах стояли за ковбасою.
Найбільше бояться, аби «хохол» не зажив краще. Бо що ж тоді робити з „рускім міром?”
СЬОГОДНІШНЯ ВЛАДА ПРОСТО СПАПЛЮЖИЛА ЗМІСТ ХАРТІЇ РЕГІОНАЛЬНИХ МОВ
Чи знаєте ви якийсь рецепт, як українізувати ці регіони? Бо досі, як показала практика, те, що робив Віктор Андрійович, було невдалим. Чи це апріорі неможливо?
Ні, це можливо. І це, безумовно, програма максимум, яку треба ділити на кілька підпрограм. Їх треба реалізувати спокійно, виважено й без примусу. Чого бракувало, так це системності. Мало проголосити правильне гасло. Воно має бути обґрунтоване організаційно, фінансово, кадрово і далі за текстом.
Статистика каже, що 75 відсотків населення України ідентифікує себе як українців. Так, якась частина з них у силу тих чи інших обставин не користується в побуті українською мовою, але вони цю мову а) розуміють, б) вона для них не є чужою. Тобто тут величезний пласт для союзництва з цими українцями. То чому не дати цьому прошарку спокійно, ненав’язливо спочатку долучатися, поступово переходити, а потім і думати українською мовою?
А щодо етнічних росіян. Ну що може бути поганого в тому, що люди, крім своєї рідної, знатимуть і державну мову?!
Звісно, ми повинні дати своїм громадянам, скажімо, українським угорцям, уроки рідної мови, рідної літератури й ще кілька предметів країнознавчого характеру…
Сьогоднішні керівники України просто спаплюжили зміст Хартії регіональних мов або мов меншин, на яку вони дуже часто посилаються. Там же йдеться про мови, які вимирають! Ну хіба вимирає в нас російська мова чи угорська в Закарпатті? Та в нас українська вимирає!.. Ми повинні допомагати мовам меншин, але ж не за рахунок мови титульної нації. Ми не будемо гостями у власному домі, як би це кому не хотілося.
Що сьогодні може додати людям оптимізму?
Те, що сьогоднішня ситуація не назавжди. Що є в Україні сили, які відстоюватимуть українську незалежність, мову, культуру. Українцям просто треба вчитися об’єднуватися. Тоді все антиукраїнське поборемо.
Переконаний, що Україна врешті-решт буде і українською, і європейською.
Розмовляла Оксана Климончук
Комментариев нет:
Отправить комментарий