Ерзац-вибори

Автор: Валентина САМАР (Крим)

Пригадується, в апогеї радянського застою та суцільного дефіциту була така ерзац-кава. Напій, із неї приготовлений, мав специфічний кислуватий присмак, а його споживання супроводжувалося спльовуванням лушпиння цикорію. Причому скільки порошку з бляшанки в джезву не сип — краще не стане. Тобто кількість у цьому експерименті аж ніяк не могла перейти в бажану якість — не той вихідний продукт.

Так і з демократією в Україні. Скільки політики правильних слів не кажуть, скільки не переконують у готовності до реформ, побудови вільного суспільства з вільним ринком — присмак кислий, і лушпиння спльовувати доводиться дедалі частіше.

Так, влада нині слабка як ніколи — вона безсоромно демонструє свій страх позбутися контролю навіть у найменшій сільраді. Інакше — навіщо масово вдаватися до сумнівних, із погляду порядності й легітимності, дій, здатних гарантувати потрібний результат? Серед методів:

— масова добровільно-примусова мобілізація в партію влади малого й великого чиновництва;

— масові пропозиції, від яких важко відмовитися, прохідним місцевим політикам:
а) балотуватися від партії влади; б) відмовитися від думки балотуватися взагалі, в) зняти вже зареєстровану кандидатуру. У разі відмови є реальна загроза потрапити під наступний пункт;

— залучення правоохоронних органів для розчищення поля від політичних конкурентів.

На двох останніх взаємозалежних моментах зупинимося докладно, ілюструючи кримськими прикладами, — вони наочні. Передвиборний негласний призов у Партію регіонів був для її кримського лідера Василя Джарти заходом вимушеним. Тільки необізнані з кримськими реаліями люди можуть думати, що півострів — базовий регіон ПРУ і Віктора Януковича, і тут мешкає ядро його електорату. Насправді ж це море голосів завжди наповнювалося безліччю струмочків (прихильники комуністичних і соціалістичних ідей; носії проросійських, антиукраїнських і особливо прорадянських настроїв; ті, хто проти Ющенка; проти Тимошенко; проти меджлісу й усіх помаранчевих, разом узятих, тощо), при цьому ще й підкачувати доводилося з допомогою адмінресурсу, грошей та фальсифікацій. Дзеркало цієї роздробленості електорату — структура нинішнього кримського парламенту, де в ПР була всього третина мандатів, але коаліція з представників союзницьких сил дозволила взяти всі керівні посади у ВР та уряді. Цю клаптикову ковдру, що розлазиться по всіх швах, як уже колись писалося, Джарти вирішив перетворити на жакардову — міцну, хоча й виткану з різних ниток. Процес масових перебіжок у партію влади пішов по всьому Криму саме напередодні виборів. Поодинці (мери міст) і цілими групами (Блок Куніцина без нього, депутати від СДПУ (о), ПСПУ). Але тут, як мовиться, все за згодою. Інша річ — опоненти, які відмовлялися вірити, що альтернативи Партії регіонів на цих виборах не буде, бо не має бути. Серед них і ті, хто зовсім не ворог партії влади, бо у цій владі працює.

Сімнадцять кандидатів у депутати по мажоритарних округах від «Сильної України», за словами першого номера партійного списку на виборах до ВР автономії Олександри Кужель, під тиском посадових осіб у своїх регіонах відмовилися балотуватися й забрали документи з виборчкомів. «Людей запрошував, наприклад, мер міста. Якщо це підприємець, йому казали, що участь у виборах буде несумісна з його бізнесом, якщо держслужбовець — що йому важко надалі буде працювати», — розповідає Кужель.

Друге коло зачищення від суперників — відмова в реєстрації кандидатом у депутати чи мери або ж скасування реєстрації. Найвеселіші приклади кримські ЗМІ наводять із Південнобережжя. Висуванцеві «Фронту змін» Миколі Рубанику відмовили в реєстрації кандидатом у мери Алупки вже двічі. Спочатку виборчком виявив, що в автобіографії є неточності й не зазначене місце роботи, хоча претендент точно пам’ятає, що код підприємства вказував. У суді, за його словами, він побачив, що перший аркуш декларації заповнений не ним, — тобто аркуш підмінили. Виправлення «неточностей» до реєстрації знову не привело, — тепер члени комісії вказують на граматичні помилки. Другий претендент на участь у боротьбі за крісло мера Алупки — висуванець «Батьківщини» О.Шурман — був позбавлений реєстрації... за власною заявою. Причому заяву про це він буцімто написав 15 вересня. А зареєстрований був 29-го. У самій Ялті проблему вирішили просто. Рішення щодо реєстрації «непотрібних» кандидатів у депутати не ухвалюють з природних причин. Більшість членів комісії... утримуються під час голосування. Тобто: два «за», один «проти», 13 утрималися. Абсурд? Ні, у Криму це — продовження традицій президентських виборів.

Третє коло вибавлення від суперників партії влади — майже за класикою: спочатку планувалися торжества (демократії), потім — арешти, а потім вирішили поєднати.

Треба сказати, що практика «зачисток» передвиборного поля з допомогою силовиків застосовувалася тут і раніше. Наприклад, у 1998 році напередодні місцевих виборів влада центральна (президент Л.Кучма, міністр МВС Ю.Кравченко) дала генералу Г.Москалю, який на той час очолював кримський головком міліції, мандат на «зачистку» влади і підступів до неї від елементів, які мали конкретний стосунок до криміналу. Але ці «зачистки» ні в яке порівняння з нинішніми не йдуть. На сьогодні під арештом мери трьох курортних міст і селищ південного узбережжя: Алупки — А.Харитонов, Алушти — В.Щербина, Лівадії — А.Мамикін; у розшук оголошено мера Гурзуфа В.Гамаля, проти якого теж порушено кримінальну справу, але його не затримували. Андрій Харитонов був затриманий наступного дня після висування від партії «Союз», Володимир Щербина — через кілька днів (він теж висуванець цієї партії), Анатолій Мамикін подав документи як претендент від КПУ. З Віктором Гамалем цікаво: його реєстрація кандидатом у мери була скасована рішенням Ялтинського міськсуду, потім, 8 жовтня, апеляційний суд його реєстрацію поновив. І відразу ж з’явилася інформація про порушення кримінальної справи за підозрою в незаконному виділенні двох земельних ділянок комерційній структурі. Гамаль подав заяву про зняття кандидатури, і тепер його оголошено в розшук. Усі інші затримані вже перебувають під арештом. Усім інкримінуються посадові злочини при ухваленні земельних рішень.

Сподіваюся, не знайдеться серед читачів «ДТ» людини, яка може запідозрити автора в наївності щодо законослухняності взятих під варту і тих, які перебувають на волі, південнобережних мерів. Про кримські афери з землею, розкраданням санаторіїв, особливо — дитячих, парків і заповідних місць, причому з документальними свідченнями, отриманими в ході журналістських розслідувань, із називанням імен і «дахів», більше, ніж «ДТ», мабуть, не писав ніхто. І мер Алупки, і мер Лівадії там були частими героями, як і землі дитячого протитуберкульозного санаторію імені Боброва та пляжні зони, які фігурують у кримінальних справах. І не смішні шість ділянок по одній сотці, розпоряджання якими сьогодні інкримінується Харитонову, а значно більше. І ніяких нових перевірок проводити не треба було — стосовно багатьох таких рішень багаторічними стараннями прокуратури Криму часів В.Шемчука і В.Бойка вже є судові ухвали, які набрали сили, — «незаконно, скасувати». У тому числі й стосовно спроб переполовинити територію санаторію ім. Боброва, забудови елінгами пляжної зони. Плюс протест стосовно здавання в оренду шести гектарів Мілютинського парку, у першому рішенні — фірмі, яку було зареєстровано на день пізніше за видачу дозволу на розробку проекту землевпорядкування!

Тому якби ці арешти та порушення кримінальних справ щодо мерів відбулися вчора — до висування їх кандидатами, відразу після приходу до влади Партії регіонів, відразу після перевірок, призначених урядом Джарти, — це була б одна справа. Але знаючи про труднощі, які відчуває команда Джарти на Південному березі з кандидатами від себе, — віри в наведення порядку із землею мало. Тим паче що обвинувачення мерам, що базуються на незаконних рішеннях, ухвалених місцевими радами, тобто колегіальним органом, — головна обставина, яка вказує, що справи в судах «посипляться». Якщо вони туди взагалі дійдуть...

Та головна інтрига виборів-2010 у Криму — хто стане мером столиці автономії. Тут, як і на ПБК, ПР спіткала гостра нестача кадрів. У результаті тривалих пошуків у кандидати було висунуто маловідомого і непублічного колишнього менеджера будівельної компанії «Консоль», що належить спікеру В.Константинову, Віктора Агєєва, який слідом за ним прийшов у політику. Слабкість суперника і невитрачений потенціал спонукали лідера партії «Союз» Льва Миримського виставити свою кандидатуру. За вимірами «союзівців», Миримський має рейтингову перевагу в два рази. За опублікованими вимірами регіоналів — усе навпаки. Весь Сімферополь, включаючи повітря, тобто ефір, заповнений агітацією Агєєва. На нього працює своїм авторитетом і ресурсами сам Джарти і заочно — з білбордів і розтяжок — президент Янукович. За наявною в «ДТ» інформацією, Джарти зробив спробу домовитися з Миримським, проте зустрічі не увінчалися успіхом. Пристрасті досягнуть апогею в лічені дні. Регіонали дуже розраховують, що лідер «Союзу» зніме свою кандидатуру сам. Питання — що й хто його до цього спонукає. Випереджаючи нехороші події, у п’ятницю Миримський розповсюдив звернення до керівників ГПУ, СБУ, МВС. «У зв’язку з тим, що я не зняв своєї кандидатури з виборів Сімферопольського міського голови, за інформацією, яка надійшла до мене, у правоохоронних органах цілеспрямовано проводиться перевірка моїх підприємств і фірм, готуються матеріали для порушення кримінальної справи проти мене з метою позбавити мене волі», — йдеться в листі. У цьому зв’язку Миримський заявляє, що, як законослухняний громадянин, готовий: прибути за першим викликом будь-якої силової структури і надати будь-яку потрібну інформацію, включно з графіком пересування та виступів перед виборцями, і в ЗМІ, надати будь-які документи, а свої паспорти (загальногромадянський і закордонний) — і поготів на збереження в органи прокуратури. Тобто тікати й ховатися не має наміру. За все це просить лише дещицю: «Дати можливість мені та моїм виборцям здійснити свої конституційні права, взяти участь у виборах 31 жовтня 2010 року».

Напевно, багато просить?

Та річ тут, як розумієте, не в Миримському (про якого теж багато написано, а ті, хто не боявся називати речі своїми іменами, довго ходили по судах), не в окремих кандидатах і навіть не в опозиції, яка зазнає розгрому. А в необхідності отримати чітку відповідь: це ще вибори чи вже їхній остаточний ерзац-варіант, і наступні всі списки та кандидати погоджуватимуться на Банковій і в місцевих штабах правлячої партії? Чи вона на той час уже буде одна, і всі питання знімуться самі собою?

Це запитання не тільки до влади, яка взяла жорсткий курс на побудову «головної керівної та направляючої сили», а й до всіх політичних партій, лідери яких грали в піддавки і заробляли на продажу місць у списках, а тепер голосно стенають про порушення під час виборів. Думка народу цього разу вже точно буде вторинна — через неможливість установити справжні результати його волевиявлення. Але йому переконливо розкажуть...