Як «план Путіна» спрацював на виборах у Вінниці

Вінничани вдруге довірили своє місто 32-річному Володимиру Гройсману. 77,81% - результат більш, ніж переконливий. Але це не єдина перемога "молодого, та раннього" на виборах 31 жовтня. Під прапором маловідомої партії «Совість України», від якої балотувався він сам, Гройсман провів у Вінницьку міську раду 33 «совісних» кандидати. Таким чином, мер має і свою переконливу більшість. Володимир Борисович вже встиг провести першу сесію Вінницької міськради, на якій знову висунув секретарем міськради свого «сірого кардинала» Сергія Моргунова, а вірна йому команда підтримала цю єдину кандидатуру.

"Совість України" як юридична платформа

Сам Гройсман не приховує того, що використав маловідому партію як юридичну платформу. "Позиціонувати себе, як партію - ми не бачимо в цьому необхідності. Більше того, ніхто з нашої команди не входить до лав партії «Совість України», - прокоментував мер Вінниці. Гройсман часто повторює, що на місцевому рівні не повинно бути політики, а повинна бути лише самовіддана праця міського голови. «Працювати з ранку до ночі, і робити якісно свою роботу – оце така політика має бути міського голови, а не махати прапорами», - каже він.

«Політичне життя національного рівня мене сьогодні не цікавить, і я не хотів би цим взагалі займатись», - сказав він, підкреслюючи, що навіть під час виборчої кампанії його команда не брала жодної участі у будь-яких політичних ток-шоу.

А засилля політичної агітації у місті перед виборами, у тому числі своєї, мер пояснює таким чином: « Я не люблю борди, плакати, постери і все інше, але куди дінешся... На платформі «Совісті України» ми виходили за місяць до виборів і потрібно було максимально донести інформацію до людей...Тому і треба було робити і агітацію, і плакати, і все інше».

"План Путіна" - на озброєнні у Гройсмана

Аналізуючи події, які відбулися під час виборчої кампанії у Вінниці, політолог Руслан Штогрин угледів, що у політтехнологів Гройсмана під час виборчих перегонів-2010 року чітко простежувались дві лінії, які вже були давно апробовані в Росії. А саме: під час виборів в Московську міську думу 4-го скликання, що відбулися 4 грудня 2005 року, і на парламентських і президентських виборах у 2007 та 2008 роках.

На місцевих виборах Володимир Борисович перетримав за руку всіх своїх кандидатів-мажоритарників (на бордах та плакатах) так само, як і свого часу це було в агітаційних матеріалах команди Лужкова. Штогрин зазначив, що це так звана технологія ототожнення, згідно з якою лідер громадської думки віддає частину своєї популярності своїм же кандидатам.

Політичний аналітик назвав ще одну технологію, яка була застосована під час виборів, вона дуже стара і відноситися більше не до політтехнології, а до пропаганди, – технологія під умовною назвою «План Путіна». «Створюється міф про те, що написано стратегію розвитку країни (міста), яка в швидкому майбутньому перетворить Росію (Вінницю) на супердержаву (супермісто), де всі будуть жити багато і щасливо», - розповів Штогрин.

"План Гройсмана, інтерпретований політтехнологами з путінського, «Вінниця-2020 – це рівні дороги, суперсучасна медицина, це всі щасливі. Отже, створено міф про «рожеве» майбутнє, в яке люди охоче повірять. А якщо хтось буде не згодний з командою Гройсмана, то він не згодний із стратегією «Вінниця-2020», а значить він – не патріот Вінниці», - резюмує Штогрин.

«Було багато мерів! І тільки Вовочка...»

Партія регіонів у Вінниці здобула 5 мандатів - це всього-навсього 10% депутатського корпусу. Цю невдачу вінницький губернатор та одночасно головний регіонал області Микола Джига пов’язує із проблемами, які існують у міській парторганізації. «Такий результат – наслідок проблем у міській парторганізації. Міський штаб і сама організація виборів у Вінниці були нестабільними», - сказав він.

Депутат обласної ради Юрій Яремчук підозрює, що Партія Регіонів зайняла в місті лише третє скромне місце тому, що голова її міського осередку є підлеглим Гройсмана. «Я цей факт не виключаю. Мало того, Гройсман дав йому цю посаду за півроку, можливо, за 8 місяців до виборів. Тому - «долг платежом красен», - сказав він.

Виникає запитання, чому ж провладна партія (яка, до речі, перемогла на виборах у Вінницькій області) не виставила свого кандидата у мери? Джига переконує, що альтернативи Гройсману на цих виборах не було. «Ми розуміли, що діючого мера підтримує більшість вінничан і так само підтримали Володимира Борисовича. Він хороший менеджер, прогнозований і прагматичний керівник і кращого за нього серед своїх ми не знайшли... І ми правильно вчинили!», - прокоментував Джига.

У той же час голова міського осередку «Батьківщини» Людмила Щербаківська називає усе, що відбулось під час виборів у Вінниці, – контрольованими діями. До речі, до міськради від «Батьківщини» потрапили також лише 5 депутатів, причому усі - за списком партії. «Якщо подивитись на різницю в голосах між мажоритарниками від «Совісті України» та «Батьківщини», то вона становила 39 голосів, 100, 120, 150...», - відзначає Щербаківська.

Самого Гройсмана, певна річ, тішить та обставина, що більшість у міськраді - з ним заодно. «Уявіть собі – перемагає мер - кандидат один, а його команда не має більшості. Як забезпечити прийняття рішень? У Верховній Раді так було – і що ми мали? Лише конфлікти кожен день, а людям від цього нічого», - сказав Гройсман.

Хто ж вона, ця більшість? Вся справа в тім, що з 33 депутатів від «Совісті України», які представлені у Вінницькій міській раді, 12 є працівниками виконавчого комітету Вінницької міськради, або керівниками міських комунальних підприємств, а ще з 10 - пов’язані із бізнесом, який має тісний контакт з міською владою.

У Вінниці вже крилатою стала фраза : «Було багато мерів! І тільки Вовочка (Гройсман) здогадався з підлеглих - вона ж вертикаль, зробити депутатів - вона ж горизонталь».

Владислава Дмитришина