Чому на одну з найвищих посад у правоохоронній системі призначають працівника з доганою в особовій справі?.. За які заслуги син Пшонки став депутатом від ПР і головою парламентського підкомітету?
Парламент 292 голосами (як сказав Володимир Литвин, майже конституційною більшістю) призначив Віктора Пшонку на посаду генерального прокурора України. Камери великим планом дали задоволене обличчя Віктора Януковича, який особисто представляв Верховній Раді свого давнього донбаського приятеля і кума.
“Златоуст” від фракції ПР Михайло Чечетов учора як у воду дивився, пророкуючи близько 300 голосів депутатів “за Пшонку”. Щоправда, якось дивно пояснив причину такої одностайності: «він не віддає свою прихильність жодній з політичних сил». Лукавив пан Чечетов – новий генпрокурор є стовідсотково людиною президента і Партії регіонів. І син його є депутатом парламенту від цієї «провідної сили сучасності».
А які ж іще має чесноти цей пан, які дали йому підстави та можливість замінити на високій посаді Медведька.? Крім належності до великого і потужного братства «донецьких»?
Отут до Віктора Пшонки є багато запитань, на які досі не отримано відповідей. Зокрема, ідеться про розслідування резонансних справ, які він курирував на посаді першого заступника генпрокурора. Сьогодні у ВР він укотре пообіцяв якнайшвидше розкрити справу про зникнення харківського журналіста Климентьєва. Мовляв, у Харкові працює «потужна слідчо-оперативна група» з керівників МВС, з центрального апарату і центрального апарату Генпрокуратури.
Це вже не перша аналогічна обіцянка Віктора Павловича, але слідчий віз і нині там. Чи не тому, що зниклий безвісти журналіст розслідував зловживання місцевого прокурора?
Багато питань залишається відкритими й щодо більш віддалених у часі етапів службової кар’єри пана Пшонки.
29 листопада 2004 року, виступаючи на мітингу на Майдані Незалежності, Петро Порошенко заявив, що «заступник генпрокурора, колишній прокурор Донецька Пшонка віддав уночі наказ про застосування сили проти учасників акції непокори, які блокують адміністративні будівлі». Якщо точніше, 27 листопада 2004 року, приблизно о 17.00 заступник генпрокурора Віктор Пшонка виніс постанову, у якій керівництву МВС доручалося «вжити заходів» щодо розблокування будинків Адміністрації президента й Кабінету міністрів.
Саме ця постанова й стала підставою для наказу підрозділам внутрішніх військ МВС, які розташовувалися в п’яти центрах навколо Києва, рухатися на Майдан Незалежності. Тоді прихильники кандидата в президенти Віктора Ющенка заблокували виїзд підрозділів ВВ з місць їхньої дислокації, і лише чітка позиція окремих керівників Збройних Сил та представників правоохоронних органів не дали розвинутися силовому сценарію.
Чи усвідомлює Віктор Пшонка, що його підпис міг спричинити силовий (можливо, навіть збройний) громадянський конфлікт, коштувати життя тисячам людей? Автору не вдалося розшукати якихось свідчення того, що цей пан усвідомив неприпустимість таких дій і що якимось чином розкаявся в них. На жаль, доводиться припустити: він і сьогодні готовий на будь-що, аби виконати волю високого начальства.
Залишається без відповідей також багато запитань щодо розслідування страшної смерті тележурналіста зі Слов’янська Ігоря Александрова, по-звірячому забитого бейсбольними битами у 2001 році. Нагляд за цим розслідуванням здійснювала Донецька обласна прокуратура на чолі з паном Пшонкою.
Наскільки відповідають дійсності тодішні заяви двох краматорських “убозівців” Солодуна та Сербина, котрі звинуватили Пшонку в причетності до злочинного угруповання його кума Бантуша «17-а ділянка» й „кришуванні” останнього?
Чи правда, що в останній телепередачі покійного мала фігурувати фотографія сина Віктора Пшонки Артема в компанії з членами організованого злочинного угруповання? Куди зник відеозапис телепередачі, матеріали якої бачили співробітники Александрова? Чи правда, що, як повідомляли ЗМІ, були наявні фотографії і самого Віктора Пшонки в теплій компанії з бандитами, котрі безслідно зникли після обшуку у квартирі вбитого Александрова?
І що це був за прокурорський нагляд за ганебним судовим розглядом справи нещасного „терпили”, бомжа Юрія Вередюка, невинно убієнного порцією отрути, на якого намагалися „навісити” вбивство Александрова? Мовляв, хирлявий чоловічок одразу кількома битами забив до смерті журналіста. Як повідомляло «Дзеркало тижня», «прокурору області Віктору Пшонці було винесено догану за «незабезпечення належного нагляду за розслідуванням кримінальної справи за фактом убивства журналіста Ігоря Александрова». Про це Святослав Піскун заявив у парламенті країни».
До речі, догану знято? Якщо знято, то за які успіхи? Що, справу Александрова нарешті розкрито? А як виглядає призначення на одну з найвищих посад у правоохоронній системі працівника з доганою в особовій справі?
Повторю також запитання зі своєї статті чотирирічної давності, оскільки на них відповідей так само немає:
Чи правда, що по службовій драбині Віктора Павловича „пхав” його старший брат Микола – член Верховного Суду України, особистий друг генпрокурора Михайла Потебенька? Чи правда, що дотримуючись цієї „доброї” сімейної традиції, сам Віктор Пшонка щосили просував кар’єру свого сина Артема, який у 28 років уже мав звання в прокуратурі, яке відповідає званню полковника? За які заслуги? І за які заслуги Артем Пшонка став депутатом від Партії регіонів і головою парламентського підкомітету?
Чи правда, що Піскун у серпні 2002 року намагався відсторонити від посади обласного прокурора Пшонку, оскільки мав підстави вважати, що той вигороджує справжніх винуватців трагічної аварії на шахті ім. Засядька? Чому жоден з керівників шахти так і не поніс покарання? Чи правда, що від ганебної відставки Пшонку врятувало лише заступництво тодішнього гепрокурора Геннадія Васильєва та прем’єра Віктора Януковича?
Звідки прокурор Віктор Пшонка взяв ті сотні тисяч гривень, які він „щедро” дав на побудову в селі Сергіївка Слов’янського району жіночого монастиря Свято-Сергіївська обитель і храму при ній? Невже з прокурорської зарплати?
На жаль, складається враження, що мають слушність версії тих оглядачів, котрі пов’язують призначення цього персонажа на посаду генпрокурора з намірами найвищої влади доконечно розправитися з політичними опонентами. Адже це «такі орли, що готові на все».
А як же пристойний міжнародний імідж і всякі там євроінтеграції?
Микола Писарчук
Комментариев нет:
Отправить комментарий