Попередньо ми домовлялися з народним депутатом Лесею Оробець про інтерв’ю щодо підготовленого МОН законопроекту “Про вищу освіту”, який Дмитро Табачник нещодавно виставив на громадське обговорення. Проте у суботу Леся Оробець заявила про вихід з партії "Єдиний центр". І цей її вчинок теж не міг не стати темою розмови.
ПРОЕКТ ОСВЯЧУЄ “БАЛ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ”
Пані Лесю, після суботньої новини про ваш вихід з Єдиного Центру хочу почати саме з цього. Отож, чому?
Давайте все ж таки йти за пріоритетами. Обіцяю, що на ваше запитання відповім. Але спочатку про важливіші речі, якими насправді переймаються сотні тисяч освітян, студентів, абітурієнтів та їх батьків. А потім – про зміни в моїй партійній приналежності.
Добре. Чи здатний міністерський проект, на вашу думку, покращити ситуацію в освітній сфері?
Я б відповіла: і так, і ні. Адже проект не вчора з’явився. Його готували в міністерстві Вакарчука, у нашому комітеті за безпосередньої участі кращих експертів та громадських активістів. І на міністерському сайті він, до речі, з’явився не вперше. Наче фантом – без номера й авторів. Так би мовити, проект проекту…
Отже, для освітян інтересу він наразі не становить?
На жаль, становить. Адже на відміну від проектів-попередників він має найбільш реальні шанси набути чинність найближчим часом. Коаліція проголосує за нього так само дружно, як упоралася свого часу із відновленням 11-річки. Якщо експертний пул не мобілізується й не вкаже на очевидні небезпеки його впровадження.
Яка вірогідність того, що цього разу експертів почують краще, ніж під час обговорення правил прийому до вишів? За словами колишнього заступника міністра освіти Павла Полянського, в міністерстві не врахували жодного із понад 300 зауважень громадських організацій...
Я не маю ілюзій щодо намірів пана Табачника перетворити громадське обговорення законопроекту «Про вищу освіту» на таке ж окозамилювання, як і обговорення решти міністерських проектів.
Але в даному разі йдеться про законопроект, який не менш як двічі буде обговорюватися в сесійній залі – у першому і другому читанні. Наша задача – мінімізувати найбільш критичні загрози, що містить проект. Якщо ми не станемо на заваді, проект набуде чинності в теперішньому його вигляді.
Які Ви помітили найбільш критичні загрози?
Так званий «бал вищого навчального закладу». Його названо серед обов’язкових параметрів, на підставі яких абітурієнт зараховується до вишу. Поряд із результатами, отриманими під час ЗНО та навчання в школі.
Показово, що в Умовах прийому міністр цей бал афішувати не наважився. А в документі, що за підсумками «обговорення» набуде статусу проекту Кабміну, – запросто. Адже підписуватиме його не пан Табачник, а прем’єр. Так само, як і скандальну постанову про впровадження нових платних послуг. Інакше як легалізацією вступних іспитів це не назвеш. А з ними – корупції при вступі, телефонного права і решти небезпечних явищ.
Але ж у Міносвіти встигли прокоментувати цей пункт як такий, що дозволяє впровадити «бонусні» бали для переможців предметних олімпіад і слухачів курсів довузівської підготовки.
У міністерстві це можуть коментувати як завгодно. Повірте мені або запитайте в будь-якого іншого фахового правника, як тлумачиться положення ст. 43 проекту. Під нього потім підганятимуть будь-яку корупційну схему, пов’язану з влаштуванням до вишу «найбільш рівних» громадян українського суспільства.
Відповідно, роль незалежного оцінювання абітурієнтів буде зведено нанівець. Навряд чи його хтось сьогодні наважиться скасувати, зважаючи на настрої громадськості, але нівелювати його сенс і зменшити вагу у визначенні кращих вступників автори проекту наразі намагаються.
Загальне враження від проекту таке – писаний ректорами і в інтересах ректорів, а студентські інтереси в ньому враховано – як завжди.
Ви маєте на увазі студентське самоврядування?
І його також. Але не в ньому головна біда міністерського проекту. У статті 68 закладено бомбу, що гарантовано зірве дах будь-якого ректора. Її редакція фактично знімає будь-які обмеження на збільшення розміру плати за навчання контрактників. Апологети даного положення переконують у тому, що жодної проблеми немає, адже, мовляв, в умовах кризи й особливої демографічної ситуації ніхто не зацікавлений «накручувати» ціновий бар’єр.
Як на мене, це розмови «для бідних». Закон не має писатися «під кон’юнктуру». Вона сьогодні одна – завтра інша. Сьогодні ректори бояться «голосування ногами», а завтра знімають з контрактника останню сорочку.
Ст. 64 чинного закону передбачає визначення розміру плати за весь термін навчання – без права на його щорічну корекцію. Натомість пропонована проектом ст. 68 легалізує подібний щорічний «перерахунок» з урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній рік.
Я б ще зрозуміла, якби в законі було передбачено таку саму залежність між інфляційними стрибками і розмірами стипендій. Або гарантії того, що відсоток збільшення розміру плати за навчання не перевищуватиме рівень інфляції. Але на даний момент міністерський проект розв’язує ректорам руки у неконтрольованому й нічим не обґрунтованому завищенні плати за навчання.
Іншими словами, інтереси ректорів у проекті враховано, а студентів – як завжди.
У сфері студентського самоврядування дещо варто привітати, а дещо – додати. Для балансу.
З одного боку, декларовано, що без погодження зі студентським самоврядуванням не може бути ні відраховано, ні переведено з бюджету на контракт жодної особи, що навчається у виші. Це стосується й поселення студентів у гуртожитку чи виселення з нього. Так само в проекті ректорів зобов’язано створити для самоврядування належні умови – приміщення, меблі, телефонний зв`язок, Інтернет, оргтехніку тощо.
З іншого боку, в тексті міністерського проекту дивовижно загубилося досі чинне положення, котре студентські активісти вибороли в зв’язку з голосуванням славнозвісного проекту №1280. Я маю на увазі гарантії фінансування студентського самоврядування в обсязі, не меншому за 0,5% від коштів спецфонду відповідного вищого навчального закладу.
Давайте називати речі своїми іменами – Міносвіти пропонує вилучити з чинного законодавства норми, що гарантують фінансову незалежність студентського самоврядування, а самим студентам якнайщільніше затягти паски.
Ми вже бачили реакцію студентів на подібні провокації. Вона очікувана. Не виключено, що на це й розрахунок. Не вперше принаймні Табачник підставляє уряд під непопулярне й абсурдне рішення. Іншими словами, ті самі граблі, але вигляд збоку.
А якісь ще позитиви у законопроекті побачили?
Серед позитивів, які містить проект, я б у першу чергу назвала підпорядкування Міносвіти всіх вищих навчальних закладів за винятком так званих «військових», тобто таких які функціонують у системі Міноборони або центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом (МВС, СБУ, МНС тощо). Потребу в цьому обстоював ще Вакарчук. Незалежно від персоналії міністра, такий крок має призвести до оптимізації управління вищою освітою. Не вік же Табачник керуватиме галуззю.
До здобутків, що лишилися в проекті від попереднього міністра, слід віднести і статтю 44 нинішнього проекту, де прописано не лише обов’язковість ЗНО як умови допуску особи до здобуття вищої освіти, але й гарантії державного контролю і громадського спостереження за його ходом. У проекті навіть згадано банк завдань зовнішнього незалежного оцінювання, а також сертифікат ЗНО як єдиний документ, що засвідчує результат незалежного оцінювання.
В одному з перших варіантів проекту містилося положення, навколо якого виникло свого часу багато дискусій. Я маю на увазі вибори керівника навчального закладу...
На жаль, в проекті Табачника ця норма не збереглася. У підсумковому варіанті процедура виборів відіграє роль імітації волевиявлення трудового колективу. Адже на загальних зборах в разі набуття проектом чинності обиратимуть лише кандидата в ректори. А затверджуватиме його або міністр, або власник навчального закладу. До речі, що студентські хвилювання 1968 року у Франції, що призвели в підсумку до відставки Шарля Де Голя, почалися з вимоги відновити давні університетські традиції виборності ректорів.
І ще. В проекті вперше закладено заборону обіймати посаду ректора більше як два терміни поспіль. Цілком імовірно, що після «громадського» обговорення за участю керівників вищих навчальних закладів ця норма накаже довго жити або зникне безвісти.
На думку керівників Міносвіти, прийняття їх проекту сприятиме входженню в освітній простір європейських держав завдяки оновленню класифікації українських вишів. А Ви як вважаєте?
Зрозуміло, що закладений у проекті кількісний підхід до класифікації вищих навчальних закладів не може не сподобатися Дмитру Табачнику як «справжньому» полковнику. Втім, на жаль, така градація не має нічого спільного з вимогами європейської спільноти до якості здобуття вищої освіти, а тим більше – з гарантіями студентської мобільності. Особливо, зважаючи на перспективу збільшення терміну навчання в магістратурі до півтора-двох років, між тим як у Європі магістри переважно навчаються не більше року.
Схоже, пану Табачнику для повного людського щастя в освіті бракує наразі лише військових підрозділів і такої самої субординації. Наплодить зараз замість дивізій профільні університети, замість бригад – академії, а замість рот – професійні коледжі. Уявіть собі лише консерваторію зі статусом професійного коледжу. Як кажуть, чим би дитя не тішилося, аби не плакало. А в нашому варіанті – аби воно ще й не перетворювало студентів на солдатиків…
Пані Лесю, давайте повернемося до політики. Так у чому причина вашого виходу з Єдиного Центру?
Для мене партія – це командна гра, де кожен довіряє один одному, а важливі рішення приймаються разом. Іншими словами, йдеться про команду однодумців, які разом працюють над досягненням спільних цілей. І при цьому я лише з Інтернету дізнаюся про входження одного з лідерів партії до уряду, де він сидітиме за одним столом із Табачником. Усе це важко назвати командною грою.
Отже, причина в міністерській посаді Віктора Балоги?
Віктору Івановичу хочу побажати успіху і натхнення. Впевнена, що він буде ефективнішим в уряді за декого з нинішніх міністрів. Так само не маю жодного наміру поливати брудом колишніх колег. Серед них достатньо фахових, авторитетних і небайдужих політиків.
І, водночас, слід визнати відверто, що нас важко назвати на даний момент однодумцями.
Дехто з колишніх колег встиг звинуватити вас у невмінні жертвувати особистими інтересами заради партійних...
Можна було б і не коментувати подібну маячню. Чоловікам, мабуть, важко це зрозуміти, але нагадаю, що моя перша агітаційна поїздка перед місцевими виборами відбулась, коли моїй дитині ще не було й трьох тижнів. Я можу і вмію поступатися особистими інтересами – але не принципами.
До якої політсили плануєте примкнути?
Відповіді наразі немає. У мене є чітке розуміння напрямку руху і очікуваних результатів в традиційних для мене сферах – освіта, екологія, охорона здоров’я, правозахист. І як показує мій особистий досвід, щоб ефективно допомагати людям, депутатського статусу вистачає. Партія є лише механізмом реалізації цілей. Якщо я побачу команду, цілі і принципи роботи якої збігатимуться з моїми, не сумніваєтеся, ми зможемо один одного посилити.
Розмовляла Анна Ященко
Комментариев нет:
Отправить комментарий