Схоже, це айсберг, у якому ховається велика група посадовців американської розвідки, дипломатії і армії, що згуртувалися в русі опору політиці американського керівництва...
Інтерпол оголосив у розшук Джуліана Ассанджа, засновника Wikileaks. Американський уряд, схоже, готовий вчинити з ним, як із «ворожим комбатантом», свого часу захопленими в Афганістані, Іраку й навіть в Європі – вколоти снодійне й доправити в тюрму в Гуантанамо. Сам найімовірніший – за планетарним народним визнанням – кандидат на наступну Нобелівську премію миру – десь ховається, але через зв’язкових попередив про наступний викид секретних документів. Те, що прокуратура Швеції звинувачує його у зґвалтуваннях, може працювати тільки на імідж борця за правду. Коли 30 років тому потрібно було спаплюжити високопоставленого співробітника ЦРУ Філіпа Ейджі, який утік на Кубу й розповів про брудні операції відомства в Південній Америці, його оголосили алкоголіком і бабієм. Сьогодні ці гріхи вже такими не вважають, тому, наприклад, коли потрібно було зганьбити інспектора ООН Скотта Ріттера, який наполягав, що Саддам Хусейн не має зброї масового знищення, то його оголосили педофілом: Ріттер спростував ці звинувачення в суді, але його реноме уже було поховано. Та історія його виправдала: коли в Іраку так нічого й не знайшли, аби хоч щось пред’явити на виправдання вторгнення, про Ріттера згадали з пошаною, і він зажив уже в статусі мученика правди.
Щодо зґвалтувань та «примусу», нібито вчинених Ассанджом у Швеції, то це, схоже, з тієї ж опери. Як мальовничо описав ізраїльсько-шведський письменник Ісраєль Шамір, стараннями войовничих феміністок там «зґвалтування» трактується не лише як суто фізичний акт наруги, а й випадок, коли «потерпіла» вирішить, що стала жертвою «свинячого чоловічого шовінізму» - для цього достатньо, щоб коханець не подзвонив наступного дня. Простіше, по-нашому, «поматросив і кинув». Себто Ассанджу слід було негайно після любощів узяти в тих двох жінок, які так радо взялися опікуватися ним у чужій країні, розписки, що потерпілими вони себе не вважають і претензій не мають.
Чи є Ассандж героєм-одинаком, як часто подають, який подорожує з трьома лептопами й хвацько ламає секретні бази даних? Нібито так, якщо згадати, що в молодості рідний австралійський суд помилував його за хакерство, узявши до уваги його «благородні безкорисливі мотиви». Але навіть у кіно чи не останнім героєм-одинаком, що викривав корупцію і змови в уряді, були персонажі Алена Делона у фільмах ще 70-х. А наш герой вільно пересувається через кордони і дає інтерв’ю по скайпу, попри ордер на арешт, коли, здається, кожна собака не сплутає цю довгу худу фігуру зі світлою шевелюрою. Ось тут здається, що «високий блондин» - це видима частина айсбергу, у якому ховається велика група посадовців середньої ланки американської розвідки, дипломатії і армії, що мали чимало часу згуртуватися в русі опору політиці американського керівництва. Саме ця група і забезпечує «високого блондина» сотнями тисяч документів і вільним пересуванням у просторі й часі а-ля Бетмен. Досі ця група висувала на публічний подіум, наче пробні кулі, окремих дисидентів, щоб перевірити американську та світову урядову та громадську думку – найпомітнішим був колишній керівник підрозділу ЦРУ з пошуку Бен Ладена Майкл Шоер із викривальними заявами.
Які мотиви керують цією групою? Передусім, бажання помсти всій команді Буша-Чейні-Райс-Рамсфельда за те, що вони звалили провину на розвідку, коли жодних слідів зброї масового знищення в Іраку не знайшли, отож луснув отой благородний привід для вторгнення. Військові невдоволені тим, що на них вішають собак за невдачі в окупованому Іраку та Афганістані. По-друге, рішуча незгода з уже традиційною для всіх адміністрацій політикою беззастережної підтримки Ізраїлю, коли США в цьому тандемі відведено підлеглу роль, коли – за крилатим висловом – хвіст крутить собакою. Нарешті, унеможливлення американського нападу на Іран, що стало б справжньою катастрофою для Америки. Останнє, схоже, досягнуто завдяки недавньому масштабному викиду документів Wikileaks, оскільки ні в кого не було сумнівів, що плани удару по Ірану Вашингтон виношував не для отих «благородних» завдань не допустити появи ще одного власника ядерної зброї, навіть не з метою подолати свого давнього ворога, а суто з інтересів Тель-Авіва.
І нічого нового тут немає. Понад сто років тому, коли американській адміністрації потрібно було популяризувати серед населення війну з Іспанією в благородній місії звільнити Кубу від колонізаторів, газетному магнату Рудольфу Герсту передали для публікації перехоплене листування іспанського посла з Мадридом, де той глузував над президентом Монро, називаючи його «слабаком». Тепер історія повторюється з точністю до навпаки.
Що тепер робитиме Вашингтон? Передусім доведеться відкликати купу дипломатів із країн призначення, адже в жодного сірка не позичити їм очей, щоб чесно дивитися на своїх візаві, про яких вони писали не у вельми поштивих виразах. По-друге, вони неминуче стануть цапами-відбувайлами, на яких можна навісити гріхи в несанкціонованій творчості, польоті фантазії і т.д. А їхні відставки призведуть до масштабного поповнення дисидентської групи в американському владному істеблішменті. Отож найцікавіше і найважливіше ще попереду, навіть якщо Wikileaks замовкне назавжди.
Ігор Слісаренко, для УНІАН
Комментариев нет:
Отправить комментарий