Побиття з перспективою
Те, що сталося увечері 16 грудня у Верховній Раді примушує засумніватися в демократичності України і європейському виборі нашої країни. У якому ще демократичному парламенті молодчики з депутатськими мандатами можуть бити своїх опонентів? Найближчі аналогії – фашистська Італія і нацистська Німеччина. Справа не тільки в кількості потерпілих, а в самому прецеденті – жорстокому побитті політичних опонентів, яке виявилося швидким унаслідок обмеженості простору. Інакше жертв могло бути більше.
Про неефективність тактики блокування роботи законодавчого органу, узятої на озброєння БЮТ-«Батьківщиною», сказано багато і предметно. Але у бютівців не було особливого вибору: парламентська опозиція останнім часом не може набрати навіть 150 голосів, щоб створити, наприклад, спеціальну слідчу комісію. А тут ще Юлію Тимошенко узяли на підписку про невиїзд, хоча вона не збиралася залишати чоловіка, який знаходиться у тяжкому стані. «Сердечні» готувалися до довготривалої облоги сесійної зали, але виявилися не готовими до стрімкого спланованого штурму, під час якого (судячи з відеозапису того, що сталося) кулаки «більшовиків» чомусь не обрушилися на бравого генерала СБУ і депутата від БЮТ Андрія Кожем’якіна, які перебували в епіцентрі подій. Може, «регіонали» хотіли взяти його в полон? Чи існують неписані домовленості «вождів не чіпати»?
Спікера парламенту Володимира Литвина, який заявив, що він несе відповідальність за те, що сталося, хочеться запитати: чи не осоружно йому керувати законотворчістю з місця, де кілька годин тому ламалися кістки і проливалася кров його колег-парламентаріїв? Соратники Литвина, як і «тушки», в штурмі участі не брали, але це навряд чи допоможе відновити хоч би натяки на авторитет голови Верховної Ради. Опозиціонери вимагають покарання для штурмовиків, при цьому висловлюючи сумнів щодо реальності притягнення їх до відповідальності. Для команди Януковича, яка клянеться у відданості євроінтеграції, те, що сталося – хороша перевірка на вміння тримати слово. У руках президента сьогодні зосереджені всі важелі влади, і він здатний вплинути на ефективне розслідування злочину – інакше групове побиття народних депутатів їх колегами не назвеш. Українській владі корисно змоделювати ситуацію: що буде, якщо розслідування подій 16 грудня спустять на гальмах міліція і Генпрокуратура? Дуже ймовірно, що Віктора Федоровича перестануть пускати до Європи.
Мобілізація Тимошенко
Юлії Володимирівні після того, що сталося увечері 16-го саме час зрадіти відсутності у неї депутатського мандата. Це примушує її вибудовувати лінію захисту не навмисно, а по-справжньому, адже і Генеральна прокуратура перестала “ваньку валяти”. Якби Тимошенко була парламентарієм, нинішній склад Верховної Ради із захватом віддав би її в руки правосуддя. Хоча оцінки ймовірності узяття екс-прем`єра під варту деколи діаметрально протилежні, однозначно можна стверджувати, що їй доведеться мобілізуватися. В екстремальних ситуаціях лідер «Батьківщини» неодноразово перемагала своїх супротивників. Вона, як і будь-яка нормальна людина, не хоче опинитися за гратами, тому відчайдушно боротиметься за свою свободу і політичну перспективу.
Випробування багатовекторністю
Гарант Конституції (редакції 1996 року) минулого тижня взяв участь у традиційній нараді українських послів. Цей захід Віктор Янукович як президент відвідав уперше, тому постарався, щоб його виступ запам`ятався. Промову глави держави можна назвати справжньою декларацією багатовекторності: Віктор Федорович зробив реверанс Європейському Союзу, вклонився Росії, і дав зрозуміти, що Україна продовжить маневрувати між цими центрами впливу. Саме собою, офіційний Київ не збирається забувати про Сполучені Штати і спробує розширити географію своєї дипломатичної активності. Звичайно, якщо фінансові ресурси і кадровий потенціал МЗС дозволять. Без рішучих і по-хорошому настирливих дипломатів президентські заклики так і залишаться декларацією про наміри, реалізувати яку буде неможливо.
Історія з Володимиром Путіним
Рішучість Віктора Януковича перетворити Україну на регіонального лідера була випробувана заклятим другим Києва – російським прем`єром Володимиром Путіном. Той під час традиційного теледіалогу з росіянами висловив упевненість, що Росія перемогла б у Великій Вітчизняній війні навіть без допомоги України. Любов Володимира Володимировича до подібних заяв добре відома, він давно узяв на озброєння великоруський шовінізм. Зрозуміло, що після заміни Ющенка Януковичем у президентському кріслі ставлення російського керівництва до нашої країни змінилося мінімально. Прикрим є інше: український МЗС так і не зважився висловити офіційну позицію щодо скандальної заяви. Путіна. Важко уявити, що ще повинно прозвучати з Росії, щоб українська влада прореагувала адекватно.
Євген Магда
Комментариев нет:
Отправить комментарий