В Україні склалася парадоксальна ситуація. Слабка влада і слабка опозиція демонстративно б’ються між собою, а вітчизняна «братія» традиційно «мовчить собі, витріщивши очі». В очах – нудьга і зневіра…
Слабкість влади
Зовнішній спостерігач може заперечити, що влада Януковича аж ніяк не є слабкою. Він діє рішуче до брутальності: підминає законодавчу гілку й вертикаль виконавчої влади, на сто вісімдесят градусів міняє зовнішньополітичний вектор України, «упорядковує» інформаційний простір. При цьому потужно плює на Конституцію і «продавлює» в «непідкупному» Конституційному суді будь-які рішення, навіть ті, які прямо суперечать статтям Основного Закону.
Цьому уявному спостерігачеві відповім так: нахабство – ознака не сили, а внутрішньої слабкості. Янукович та його команда діють так, ніби страшенно бояться, що завтра ця лафа скінчиться. А тому потрібно якомога скоріше урвати, скільки вдасться. Страшенно нагадує психологію і манеру дій ландскнехтів-найманців, яким на три дні віддано «в розпорядження» окуповану країну.
Звідси ота гарячкова похапливість: швиденько перенесемо місцеві вибори, аби чого не сталося (Конституцію – вбік). Для формування коаліції бракує голосів? А ми «тушок» прикупимо за помірною ціною (Конституцію – не те що в бік, а взагалі в… в одне місце). Колись за такі речі президент парламент розганяв. Нинішній – по голівках гладить і «тушок», і «тушкоторговців».
Та оскільки відчуття внутрішньої слабкості цієї антиконституційної «владної конструкції» залишається, її хочеться «підперти» ззовні. Для Януковича єдиний варіант такої підтримки – «братня» Росія, керована дуумвіратом Путіна – Медведєва. Але підтримка має свою ціну, і «тандемократи» «викотили пред’яву» аж ніяк не дитячих розмірів. Тисячі гектарів території суверенної України на десятиліття (цілком можливо, що й навіки) віддано під російську військову базу. Прощавай, євроатлантична й повноцінна європейська інтеграція! А дешевший газ на десятиліття заблокує реформування неймовірно енергозатратної української економіки. Вона й надалі потребуватиме багато російського природного газу.
Ратифікували «коаліціонери» цю угодовську угоду, натовкши писки деяким нетямущим опозиціонерам.
А ще під сурдинку скоренько, за 10 хвилин, в абортивному режимі ухвалили бюджет-2010, який неможливо назвати «державним». Він є відверто лобістським, «дутим» у доходній частині й налаштованим на ручне управління грошовими потоками (урядовим рішенням віддається пріоритет перед положеннями законів).
А тепер нинішня слабка влада готується далі розплачуватися за «підтримку Кремля»: активно готуються до здачі під контроль Росії цілі галузі вітчизняної економіки – авіапром, ядерна промисловість, ГТС, електрогенерація, залізниця… А що залишиться?
Щоб про це все не «гавкали» ЗМІ, влада активно відновлює цензуру «державного походження». Невже забули про «кучмівські граблі», про темники? І про стару апробовану історією істину – «вільного слова боїться лише слабка влада»? А тепер ще одне дежавю – Юлія Тимошенко в Генпрокуратурі, кримінальна справа… Вони справді нічого не забули й нічого не навчилися.
Слабкість опозиції
Далебі, ця влада може виглядати бодай трохи сильненькою лише на тлі слабенької опозиції. Перед президентськими перегонами активно мусувався міф про те, що в разі програшу неймовірно сильна опозиціонерка Тимошенко «з’їсть» Януковича, як щука карасика. І що з того вийшло?
У реальності Юлія Володимирівна ніяк не може знайти «плідної дебютної ідеї». Багато галасу – і нічого. Жодних результатів від походу до Вищого адміністративного Суду. Небажання визнавати перемогу Януковича схоже на поведінку малої дитини, яка щиро вважає: заплющу очі, і цей капосний Вітька зникне назавжди.
«Продуктивний» для об’єднання опозиції месидж «хто не з Тимошенко, той зрадник», титрування самої себе як «лідера об’єднаної опозиції»... А потім щирий подив з приводу того, що інші лідери опозиції не хочуть інкорпоруватися в створений нею Комітет захисту України.
Але, мабуть, найбільше послаблює опозиціонерку відсутність моральної вищості над представниками влади. Їй ніколи не забудуть (ні політичні союзники, ні громадськість) готовності піти на альянс, сумнозвісний «ПРіБЮТ», з нібито запеклими політичними опонентами. Не забудуть кабальних «газових контрактів» з Путіним. Не забудуть губських, жевагів та васадзів у найближчому оточенні.
Це надзвичайно серйозний чинник, який украй утруднює відновлення Тимошенко.
Заради справедливості потрібно визнати, що в Юлії Володимирівні в середовищі опозиційних політиків рейтингових альтернатив не видно. Арсеній Яценюк не дає суспільству якихось чітких програмних месиджів, а потенційний електорат він відлякав сюрреалістичним розфарбуванням і словами про «євразійські перспективи України». Націонал-демократична публіка добре пам’ятає, як В’ячеслав Кириленко пішов від Чорновола до Костенка, від Костенка – до Ющенка, а потім і від того мало не втік до Юлії Володимирівни. Куди піде далі? Невідомо. Тягнибок – політик радикальний, а тому вузько секторальний. Серйозних перспектив не має.
…От і виходить у нас в Україні «битва слабаків» - слабкої влади і слабкої опозиції.
Якби у нас була сильна влада і слабка опозиція – мали б диктатуру Януковича.
У разі слабкої влади і сильної опозиції вони б помінялися місцями – і отримали б диктатуру Тимошенко.
А якби лобами на вузьких історичних стежках зійшлися сильна влада і сильна опозиція, боюся, це скінчилося б громадянським конфліктом.
То, може, нинішня уповільнена шизофренія є оптимальниим варіантом для України в даній ситуації?
Ні, становище, у якому опинилося наше суспільство, засвідчило необхідність докорінної ротації і влади, і опозиції. Ротації українських політичних еліт, які мають формуватися на зовсім інших засадах, ніж нинішні еліти, за якими тягнуться кримінальні та газові шлейфи. На принципах справжнього, а не шароварного патріотизму, відданості національним інтересам, професійності, високих комунікативних якостей.
Це справа майбутнього. Дуже хочеться сподіватися, недалекого. А то Україна як суверенна і самостійна держава може й не дожити.
Микола Писарчук
Комментариев нет:
Отправить комментарий