З 1992 року Інститут соціології проводить дослідження на тему «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін». Цей щорічний моніторинг настроїв суспільства, що проводяться за однією програмою, за одніэю моделлю, одною вибіркою, здійснюваний однією і тією ж польовою організацією, включає близько двох сотень показників. І результати досліджень найточніше відображають переваги, хвороби і тенденції розвитку суспільства. Днями вийшло останнє моніторингове дослідження Інституту соціології, часовий період якого включав і перші півтора місяці правління нового Президента. Як сприймає суспільство нове керівництво країни і оцінює його кроки? Про це ми говоримо з Євгеном Головахою.
НІХТО НЕ ЧЕКАВ, ЩО ЯНУКОВИЧ І БРИГАДА СТАНУТЬ ОСВОЮВАТИ ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ПРОСТІР ТАКИМИ ТЕМПАМИ
Євгене Івановичу, Ви у всіх своїх минулих інтерв`ю прогнозували, що у разі перемоги Тимошенко на президентських виборах країну чекає матерналістська автократія. Як ви охарактеризуєте те, що намагається встановити переможець виборів Віктор Янукович?
Я б не давав чіткого визначення. У разі перемоги Тимошенко було чітко зрозуміло, чого слід чекати. А у разі перемоги Януковича не було ясності. Ніхто не чекав, що Янукович і бригада такими темпами почнуть освоювати соціально-політичний і геополітичний простір. Зараз в суспільстві панує деяка розгубленість, і вона не дозволяє остаточно прийти до висновку, чого нам чекати найближчими роками. З одного боку, претензія на патерналістську автократію є, і вона частково підтримується засобами масової інформації, які акуратненько ліплять Януковичу образ "батька рідного". Але я б не сказав, що образ батька рідного беззастережно підтримується масовою свідомістю. Днями вийшло моніторингове дослідження нашого Інституту соціології. Дослідження включало запитання "Яку оцінку ви б дали діяльності президента Януковича?" Ми пропонували десятибальну систему. Як правило, відразу після виборів рейтинги переможця ростуть.
Так от, якщо ми порівняємо рейтинг Ющенка в 2005 році і рейтинг Януковича в 2010 році, то рейтинг Ющенка становив 5,6, а у Януковича - 5,1. «5» - це дуже середня оцінка, тобто якогось особливого захоплення у людей з приводу приходу Януковича не спостерігається. Можна було б з упевненістю говорити про перспективу патерналістської автократії, якби замість п`яти стояло хоч би шість. А для того, щоб запанувала автократія, повинне бути захоплення, особа повинна сприйматися некритично. Так свого часу в Росії прийняли Путіна.
Люди розуміють, в який бік нова влада розвертає країну? Ваші соціологічні виміри з приводу Януковича проводилися до Харківських угод і інших коопераційних проектів?
Ми проводили моніторинг на початку квітня. Тоді ще розвороту і Харківських домовленостей не було. «П`ятірка» за десятибальною системою була авансовою оцінкою. Але зараз, після харківських і травневих домовленостей було б цікаво порівняти, як би це оцінили люди. Що таке Янукович і його перемога? - Це наслідок неймовірного розчарування в лідерах Помаранчевої революції. У нас є цікаві дані із цього приводу.
Давайте уточнимо: розчарування не самою Помаранчевою революцією, а саме її лідерами?
Я б не сказав, що є багато людей, які відносяться до революції, як до змови, перевороту або деструктивної події в житті країни. Тільки 29% вважають, що вона загострила протистояння в суспільстві. 25% вважає, що вона була виразом протесту проти зловживань влади, 48% вважає, що революція була використана в своїх особистих цілях. На запитання: чи підтримували ви політичних лідерів Помаранчевої революції (малося на увазі у 2005 році) і чи підтримуєте ви їх зараз, ми одержали такий результат: ствердну відповідь у 2005 році дали 41%, а зараз 9%. Залишилося всього 9% помаранчевих ентузіастів.
Це дев`ять кращих відсотків. Вони сильні інтуїти...
Я не даю оцінок. А може вони найдурніші і нездатні навчатися? Адже ми не вивчали рівень їх інтелекту, рівень адекватності соціальним реаліям і так далі. Відповідь «Підтримував тоді Помаранчевих лідерів, але не підтримую зараз» дали 27 відсотків. А є ще цікава категорія відповідей, так звані нонконформісти: «Не підтримував тоді, але підтримую зараз». Таких ось нонконформістів - два відсотки. До таких відношуся і я. Тоді я їх не підтримував, а зараз підтримую.
При цьому рівень суспільного оптимізму знизився. Рівень оптимізму, який, як не парадоксально, піднявся у 2005 році навіть на південному Сході. Не зважаючи на те, що їх кандидат програв з ганьбою, дуже багато людей сприйняли перемогу Ющенка як особистий виграш. 32 відсотки населення в 2005 році погодилися з твердженням, що «особисто вони виграли в результаті перемоги кандидата Ющенка», а зараз таких тільки шість відсотків. Такий підсумок п`ятиліття. І якщо ми не вчитимемося розуміти, що відбувається, ми, звичайно, одержимо автократію. Але потрібно визнати, що такі оцінки багато в чому – результат кризи. Адже найвищий рівень соціального самопочуття (він визначається за рівнем нестачі або достатності соціальних благ) припав на початок 2008 року. Реально самопочуття народу з 2000 до 2008 року підростало.
ЯКЩО Б НЕ КРИЗА, ТО ТИМОШЕНКО ВИГРАЛА Б ВИБОРИ
2008 рік - це прем`єрство Тимошенко. Значить, вона була права в оцінках самої себе, у нас під час її прем`єрства все йшло не так погано?
Так. З фінансової точки зору до 2008 року йшов підйом. Але не Янукович його визначав, і неТимошенко. Насправді був підйом економіки. Але пік припав на період керівництва урядом Тимошенко. Але вона не має рації в іншому, вона виявилася не готовою до кризи. Адже уряд не тільки повинен давати блага, але і передбачати ті ризики, до яких йде економіка. Але вона має рацію і тоді, коли говорить, що вчасно виплачувала пенсії і зарплати. Не кожен би зумів, це повинна бути міцна рука.
Крім того, Тимошенко підняла виплати при народженні дітей, і народ став народжувати...
Це не вона підняла. Це була реалізації програми президента Ющенка. Хоча особисто у мене, у багатьох експертів були сумніви щодо того, що збільшення виплат підніме народжуваність, але це спрацювало. Політики ухвалили правильне рішення. Люди виявилися настільки бідні, що для всієї маси людей вісім тисяч гривень стартової виплати на перший найважчий рік життя дитини стали мотиватором. Тобто, коли люди зрозуміли, що є гроші на памперси і дитячі суміші, то стали народжувати. Це означає, що наші лідери, ухвалюючи таке рішення, усвідомлювали весь ступінь бідності. Зараз позначилася криза, рівень соціального самопочуття впав до рівня 2005 року. Криза відкинула людей на п`ять років. Тимошенко б виграла вибори, якби не виникла криза.
Криза ударила по оптимізму, а коли ти не віриш в майбутнє, то ти не віриш в цей уряд. Хочеться змін.
Валерія Новодворська після перемоги Януковича з властивою їй прямотою дивувалася, як українці могли вибрати це «радянське барахло»?
Новодворська живе в чорно-білому світі. Причому, у неї світ білий і я цілком на її боці. Але чорного і білого є всього один відсоток, все решта сіре. У всі часи були люди-ідеалісти. Це може бути і добре, і погано, і ніяк, але головне: вони живуть в світі, якого немає.
Ющенко - теж ідеаліст. Але для того, щоб щось змінити в світі, потрібно оцінювати його реально. Я і сам живу в світі, якого немає, але я можу реально оцінити той світ, який є.
Але з приводу «радянського барахла» є цікава цифра. Ми в нашому дослідженні ставили питання "Чи вважаєте ви себе громадянами колишнього Радянського Союзу?". У 2000 році громадянами колишнього Радянського Союзу себе вважали 12%, а сьогодні такими себе вважають тільки 7% опитаних.
Напевно, п`ять відсотків вибулих з числа громадян СРСР, на які зменшилася цифра, перебралися до Адміністрації Президента і в Кабмін...
На жаль, Банкова ніколи не потрапляє в опитування. У чому специфіка нашої вибірки? У неї не потрапляють бомжі, і не потрапляє еліта. Але якби ми опитували Банкову, то вони б усі за звичкою брехали, прагнули б виглядати навдивовижу демократичними. У мене колись був репрезентативне опитування керівників всіх районів України. Я потім аналізував опитування: які демократи, які кристально чесні люди! З анкет на мене дивилися приголомшливі демократи і оптимісти. Враховуючи, що це опитування я робив в період Кучми, то аби вони насправді були такими, як описали себе, ми б вже жили в світлому майбутньому і перевершили найрозвинутіші країни Європи.
ШОВКОВА КРАВАТКА ДЛЯ ПОЛІТИКІВ – СПОСІБ ПЕРЕТВОРЕННЯ НА ЕЛІТУ
Ми з колегами після виборів обговорювали, чому Юлія Тимошенко програла. Адже п`ять відсотків - це майже нічого, це мізер. Я говорю: "Тому що вона не вигнала з фракції педофілів". Журналістка, яка займається розслідуванням, каже, що далася взнаки корупція. Треті вважали, що вона покарана таким чином за газові контракти...
Педофіли - це жахливо. Але наше суспільство настільки заземлене, що цей чинник не міг стати вирішальним. Колись під час кампанії один співробітник штабу БЮТ запитав мене, чому падає рейтинг Тимошенко. А я показую на біг-борд: «Всі відпочивають – вона працює». І кажу, як працює, так і оцінює. Крім того, в умовах кризи вибрати гасло «я одна працюю» – глибоко помилково. Краще б вибрали колишнє гасло «я хочу, а вони знову заважають».
А народ усвідомлює, що ніякої боротьби з корупцією не буде?
Ми найбільш терпима до корупції країна. Суспільство корумповане не владою, суспільство корумповане типом свідомості.
У нас в дослідженні було запитання: «Чи давали ви упродовж року подарунки, послуги посадовцям, від яких залежало вирішення невідкладних проблем у вашому житті?». Відповіді розподілилися таким чином. Відповідь «іноді» дали 19%. Відповідь «не давав, тому що проти» дали 27 відсотків. А відповідь «не давав, тому що не було потреби» – 45 відсотків.
Але саме представники влади виховують і насаджують цей тип суспільної свідомості...
Хто така влада? Нормани, варяги, інопланетяни? Вони плоть від плоті цього народу.
Еліта повинні бути вищою за рядового представника народу...
У своєму гумористичному словнику я написав, що еліта - це частина суспільства, що вважає себе кращою на тій підставі, що все краще належить їм. Які маси - такі й еліти, а не які еліти - такі маси. Коли ми декларуємо, що все належить народу, давайте не забувати, що і еліта належить народу. Ця еліта на 70 відсотків – вихідці з найбідніших прошарків суспільства. Не треба їх за це зневажати. Ви берете десятки інтерв`ю, ви помітили, як вони переймаються, щоб у них шовкова краватка була в тон сорочці?
Так.
Шовкова краватка в тон. Для них це єдиний спосіб миттєвого еволюційного стрибка аж до перетворення на високоорганізованогог представника еліти. Але давайте не забувати, вони свою справу все-таки роблять, і в оперативному управлінні суспільством вони досягають непоганих результатів. Вони не довели ні до громадянської війни, ні до масових репресій. Навіть спроби одиничних репресій не увінчалися успіхом.
І хочу сказати комплімент Ющенку. Факт свободи слова народ оцінив. Наше дослідження включало таке запитання: «Чи можуть сьогодні в Україні люди вільно висловлювати свої політичні погляди?». Візьмемо, наприклад, 1998 рік: 54% відсотки при тому режимі, який вважався антинародним, вважали, що може. Але зате в 2005-ому таких людей стало 58%, у 2006 році таких стало 66%. І до цих пір тенденція зберігається. У перші півтора місяці приходу Януковича 68% вважали, що свобода слова є. Але, підкреслю, що це дані за перші півтора місяці.
СТАВЛЕННЯ ЛЮДЕЙ ДО НАТО ПОКРАЩАЛО
Скільки часу потрібно, щоб визріли протестні настрої?
У нас є цікаві цифри. Ми задали запитання "Наскільки можливі у вашому місті, селі масові виступи проти падіння рівня життя і на захист своїх прав?" У 2008 році такі акції малоймовірними вважали 54%, зараз таких вже 63%. При цьому на запитання «Чи взяли б ви самі участь в таких акціях?» у 2008 році 46% людей сказали, що не взяли б. А зараз 50% сказали, що не взяли б. Росте частка тих, хто не взяв би участі у таких виступах. Рівень протестних настроїв низький.
Але є інша ознака. Індекс дестабілізаційного протестного потенціалу в цьому році зріс. Цей індекс розраховується за участю в конкретних акціях з врахуванням ваги цих акцій. Є радикальні акції, а є легальні акції. Так от, менше стало тих, хто хоче брати участь в легітимних акціях, але зросла частка тих, хто готовий брати участь в таких акціях, як захоплення державних приміщень, незаконні страйки і пікетування державних органів. Частка радикалів в цілому збільшилася. Тобто менш ймовірними стали акції масового протесту, але більш ймовірними - акції радикальних сил. Але для суспільства було б краще, якби люди були готові захищати свої права у легітимних акціях .
Але самі протестні настрої можуть визріти за кілька місяців, якщо люди будуть вважати, що їх інтереси зачепили серйозно.
А були у вас виміри щодо того, з ким суспільство хоче інтегруватися, з Росією чи з Європою, і яке ставлення до Америки?
Суспільна свідомість - цікаве явище, яке допускає іноді взаємовиключні твердження. І в питаннях зовнішньої політики люди якраз дотримуються взаємовиключних політичних позицій. Таких людей з амбівалентною політичною свідомістю стало більше. З одного боку, основним союзником України в найближчі п`ять років 58% наших громадян бачать Росію і країни СНД, а Європейський союз – 20%, США – 1%.
З іншого боку, забавно те, що на цей раз поліпшилося ставлення до НАТО. Людей, котрі скоріше негативно ставляться до НАТО, зменшилося навіть у порівнянні з 2005 роком, коли був період євроатлантичної ейфорії. Тобто прийшов Янукович, а до НАТО ставляться так само, як у 2005 році, і набагато краще в порівнянні з 2006 роком. І при цьому збільшується число людей, охочих інтегруватися в ЄС. Ось вам і амбівалентність суспільної свідомості, люди готові дружити і з Росією, і з ЄС. А значить, у наших політиків є поле для маневру. Ні шлях до Росії, ні шлях в ЄС не зустрінуть протесту в суспільній свідомості. Потрібно уміло вести суспільство в ЄС.
Інша справа, чи захочуть ці політики вести нас в ЄС?
Справа не в тому, хочуть чи не хочуть. Для того, щоб вести країну в ЄС, треба самому відповідати критеріям ЄС. Потрібно показувати приклад європейського політика. Будівництво резиденцій за мільйони доларів - це не європейський зразок. Вони чомусь думають, що до Європи доїдуть на своїх «майбахах» і «мерседесах». Чим відрізняється західний політичний лідер від українського? Західні політики навіть зовні не хочуть, щоб політичний лідер відрізнявся від пересічного громадянина, вони вважають, що політичне середовище повинне бути наближене до місця існування свого середньостатистичного виборця.
А є у вашому моніторингу, скажімо так, показник патріотизму суспільства?
Так, і повинен сказати приємну річ. Незважаючи на всі труднощі, у людей поступово, поволі, але йде формування уявлення про свою громадянську ідентичність. У нас було запитання: ким ви себе перш за всевважаєте? І варіанти відповіді: «мешканцем населеного пункту, в якому ви живете», «жителем регіону». І третя відповідь: «громадянином України». Ось ця остання відповідь, це ключовий момент, це розуміння того, що ти не житель свого району чи області, а ти громадянин. 51% вважає себе громадянином України. До речі, в 2000-ому році таких, що вважають себе громадянином України, було тільки 41%. Показник треба піднімати до 60–70%. Але важливо, що не зважаючи на перемогу сил, які закликають до реінтеграції, ми зберегли у себе ядро, більшість людей, що вважають себе громадянами. І навколо цього ядра і формуватиметься українська нація. І це дуже важливо.
Маша Міщенко
Комментариев нет:
Отправить комментарий