Що заважає опозиції об`єднатися? Хто гідний її очолити? Чи настав час виходити людям на вулиці? З цими запитаннями ми звернулися до голови Комітету ВР з питань національної безпеки й оборони, екс-міністра оборони, лідера “Громадянської позиції” Анатолія Гриценка.
ПРОБЛЕМА В НЕСПРИЙНЯТТІ ТИМОШЕНКО ЯК ЛІДЕРА ОБ`ЄДНАНОЇ ОПОЗИЦІЇ
Анатолію Степановичу, у Юрія Костенко заявили, що УНП не увійде до Комітету захисту України, а формуватиме “реальну праву українську опозицію”. Напередодні ви, як і більшість опозиційних лідерів, також відмовилися підписувати акт зі створення Комітету. Це свідоцтво того, що опозиція сьогодні не в змозі об`єднатися, чи вас не влаштовує такий формат?
Якщо не буде сильної об`єднаної опозиції, то нинішня монолітна влада наробить дуже багато великих помилок. Об`єднати зусилля опозиції необхідно – це на користь 46 мільйонів людей, щоб протистояти прийняттю помилкових рішень. Нинішня влада вкоріняється в землі надовго.
З першої спроби створити Комітет як платформу не вдалося – це урок. Те, що не поставив свій підпис Гриценко як представник «Громадянської позиції», – це не проблема в Гриценкові. Проблема глибша – в несприйнятті партнерами конкретної особи – Юлії Тимошенко як лідера об`єднаної опозиції. Інша проблема, яка ще не вийшла на перший план (сподіваюся, і не вийде), – таке саме несприйняття Ющенка. 10 травня підписати спільний документ не всі були готові і з причин персонального, міжособистісного характеру. Адже справа не тільки в підписі, за документом мають стояти спільні дії.
Потрібно засвоїти урок і рухатися далі, але в бік об`єднання.
Але ви ж усвідомлюєте, що без Тимошенко і Ющенка сильної об`єднаної опозиції не вийде?..
Я абсолютно об`єктивно оцінюю, у кого які організаційні, фінансові, медійні ресурси, хто досяг яких результатів на попередніх виборах: президентських, парламентських, місцевих. Все це первинна основа для аналізу. А потім з минулого потрібно подивитися вперед. Кому з партійних вождів люди сьогодні вірять, а кому не вірять і чому?
Зрозуміло, що потрібно координувати дії, тим більше з блоком Юлії Тимошенко, який найширше представлений у парламенті й місцевих радах, має сотні тисяч членів і величезні фінансові ресурси. Але координація – це одне, а лідерство Тимошенко – зовсім інше. Їй має як жінці, як політику, що має певний досвід, вистачити мудрості відійти на другий план, пропустити когось уперед зі своєї ж політичної сили. Для того, щоб виграти спільну справу. Тоді я повірю, що це щиро. А коли розмова йде про те, що “ми всі на рівних”, а після цього скрізь кричать, що Тимошенко – лідер об`єднаної опозиції...
Оточення лідера БЮТ живе в полоні ілюзій. Високий і дуже гідний результат на минулих виборах – 45% підтримка – потрібно забути. Наступні вибори будуть місцеві, потім парламентські, і там рейтинги будуть абсолютно інші. Вони сьогодні вже інші, близько 15%. Це для тих, хто мислить категоріями рейтингів. А для тих, хто мислить категоріями моралі й відповідальності, є важливіші причини, які поки не дозволили опозиції об`єднатися. Нинішній уряд і попередній за своїми базовими характеристиками дуже схожі. Той самий ручний режим управління економікою, та сама відсутність реформ, та сама націленість на внутрішні й зовнішні запозичення з метою проїдання, а не з метою розвитку й інвестицій у майбутнє, та сама непродумана кадрова політика, ті самі відкати й хабарі. У чому велика різниця?
ШВИДЕНЬКО СКИНУТИ ЦЮ ВЛАДУ НЕ ВИЙДЕ
Деякі експерти поділяють вашу думку і вважають, що не може бути лідером опозиції людина, яка двічі була у владі, і до того ж Юлія Володимирівна викликає відчуття ревнощів у багатьох представників опозиційних сил. Але “багатоголовою” опозиція теж бути не може, вона повинна об`єднатися навколо однієї особи, яка здатна і готова повести за собою народ. Кого ви сьогодні бачите в цій ролі?
Гирі минулого багатьох тягнуть униз. Немає в опозиції такої монолітної сили, як Партія регіонів, яка після поразки на виборах 2004 року згуртувалася, перебудувалася і тихою сапою пішла у владу, дисципліновано, при цьому не особливо роздумуючи. Я це бачу й зараз у коаліції: тупенько натискають кнопку, хоча думають інакше й інакше говорять у курилці. Але вони прийшли у владу і діють монолітом. У нинішній опозиції все було інакше, спочатку. Її роз`єднували з 1991 року. Тому потрібно зробити твердий перший крок – відновити довіру, перш за все, між партійними лідерами. Поки не всі вони можуть навіть сісти за один стіл.
Другий і важливіший крок – відновити довіру людей до лідерів. А тих, до кого вже неможливо повернути довіру, потрібно відсунути на другий план.
Під час останньої виборчої кампанії на багатьох зустрічах я виходив до людей, і перше моє запитання звучало так: “У вас є претензії до Гриценка?” Немає. Тоді продовжимо розмову. Хай кожен спробує подумки змоделювати такий початок розмови – Тимошенко, Ющенко та інші вожді, які претендують на лідерську роль. А якщо не виходить – хай відійдуть на другий план. Сьогодні не потрібно зациклюватися на темі лідерства в опозиції. На порядку денному немає президентських чи парламентських виборів. Зараз стоїть завдання скоординувати наші зусилля, не висовуючи вперед якогось вождя, щоб ця влада, яка дуже сильна внутрішньо, не наробила багато помилок.
Не буде найближчим часом об`єднаної, єдиної опозиції. Цей шлях ще треба пройти.
До того ж Банкова завжди, як і при Кучмі і Ющенкові, докладає зусиль, щоб опозиція не стала єдиною. Є “козачки”, які представляють себе опозицією, а грають іншу роль.
Які настрої в суспільстві? Багато хто причавлений бетонною плитою від того, що відбувається не тільки в економіці, але і в наступі на все українське. Але є й інші настрої. В Інтернет-середовищі, на форумах, де народ активніший, криком кричать: давайте швидше на барикади, давайте переламаємо ситуацію, швиденько скинемо цю владу, щоб прийшли націонал-демократичні сили. Не вийде швиденько, як би не хотілося.
ЗАРАЗ ЛЮДЕЙ НЕМАЄ ЧОГО ВИВОДИТИ НА ВУЛИЦЮ
Соціологи стверджують, що після останніх п`яти років політичних чвар і протистояння в нашому суспільстві сформувався чіткий запит на стабільність. Люди не вийдуть на вулиці проти продовження дислокації Чорноморського флоту в Криму, як і не вийдуть під гаслом “захисту демократії”. Як ви збираєтеся будити національну самосвідомість українців і виводити людей на вулицю?
Зараз людей немає чого виводити на вулицю.
Абсолютно очевидно, що мене, вас і мільйони громадян не влаштовував той хаос у владі, який тривав останні роки. Я називав цей хаос однією з загроз національній безпеці. Не було кому ані ухвалювати рішення, ані їх виконувати. Відкритий конфлікт, відкрите протистояння між першими особами держави – це одна з причин, чому в суспільстві зараз спокійніше сприймають навіть помилкові дії нової влади. Щось не помічають або щось прощають, тому що бачать якийсь елемент стабільності. Нова влада відновила вертикаль управління країною. Це плюс. І я це визнаю. Ті, хто між собою конфліктували у відкритому режимі, називали один одного зрадниками, щодня ганьбили владу всередині країни і за її межами, несуть, принаймні, морально-політичну відповідальність, за те, що зараз суспільство “завмерло” і не відгукується на їх заклики приїхати до Києва.
Запит на стабільність є. Питання – стабільність заради чого? Відновити вертикаль управління країною, щоб приймати рішення і виконувати їх – це добре. Але які рішення, які завдання, ради чого? Тут поки вакуум.
Пройшло 2,5 місяця перебування Януковича в першому кріслі країни. І за цей час він вніс лише один законопроект, той самий по ЧФ, і ось другий – про проведення військових навчань на території України за участю підрозділів інших армій. Жодного законопроекту для того, щоб вирішити ключові проблеми країни, почати необхідні й зрозумілі реформи в економіці, в соціальній сфері, енергетиці й т.д. за підписом Януковича не надійшло. Про що це говорить? Про те, що вертикаль влади нібито є, а особливого толку від неї немає. Нею не транслюються сигнали з головного крісла країни.
Люди повинні відчувати поліпшення життя, а не просто бачити стабільну владу. А далі нинішній високий рівень підтримки президента піде вниз, як би Янукович не намагався зупинити цей процес.
Як пробудити самосвідомість людей? Про народ прийнято говорити дуже добре: він наймудріший, найрозумніший, завжди все правильно оцінює. Напевно, не завжди це так. Напевно, те, якою стає влада, залежить і від громадян, правда?
Є об`єктивні причини, чому люди не мають уявлення про те, що відбувається в країні. Тут частина відповіді лежить і на ЗМІ, їх змісті й доступності. Не всі люди можуть собі дозволити купити газету. Можна одержати інформацію з Інтернету, але не всі мають до нього доступ.
За останні роки під час виборчих кампаній людей розбещували грошима. У кампаніях 1989 року, коли обирали З`їзд Рад СРСР і 1990 року у Верховну Раду, можна було стати депутатом, не маючи коштів узагалі. Зараз таке неможливо. Вкидаються величезні ресурси, мільярди гривень. І люди звикли, що навіть за те, щоб сказати добре слово за кандидата, якого ти насправді підтримуєш, він заплатить. А якщо не заплатить, тоді поряд є інший, який платить. Такий підхід зберігається й після виборів. І не тільки на рівні громадян, але й на рівні ЗМІ.
Приклад із власної практики. Приїжджаю в одну з областей. Оголошено, що на прес-конференції виступить голова парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони, екс-міністр оборони. Запрошені журналісти з районних газет, у них є можливість узяти інтерв`ю. А зацікавленості немає. Не в Гриценкові. Немає зацікавленості тому, що, на думку районних газет, його мають проплатити. Кажуть, якщо ви нам заплатите 4-5 тисяч гривень, ми візьмемо інтерв`ю. Хлопці, я можу заплатити ці гроші одній газеті зі своєї зарплати. Але щоб заплатити ще декільком районним газетам, я повинен ці гроші вкрасти. А щоб вийти на телебачення або радіо, треба ще заплатити. А потім ви мені скажете: “Ти злодюга”, - і через це у нас в районі немає нормальної школи, лікарні і т. д., тому що бюджет розікрали. Замкнуте коло виходить. Його потрібно розривати. Тому, коли ми говоримо про самосвідомість мільйонів людей, треба визнати, що насправді ця самосвідомість ще не прийшла в голови сотень тисяч тих, хто через свою професію або статус активніший, хто розуміє, що відбувається. Це теж одна з причин, чому немає швидких рішень, навіть якщо комусь дуже не подобається політика нинішньої влади. І навіть ті, хто закликає на сайтах або в щирих публічних виступах, давайте, мовляв, негайно підемо на барикади і повалимо цю владу, - можу припустити, самі сидітимуть перед телевізором із пивом і попкорном і спостерігатимуть, а що ж із цього вийде. А самі на барикади не підуть.
З приводу барикад... Олег Тягнибок, який перебував у ваших лавах, вважає, що сьогодні на порядку денному національна революція. Ви вважаєте, це правильні гасла, чи варто вдаватися до таких радикальних заходів?
Що означає “у ваших лавах”?
В опозиційних. Ви стоїте на одній трибуні на мітингах. Причому Тягнибока підтримує молодь, як правило, найрадикальніше налаштована.
Саме тому, щоб з трибуни, де стоять керівники різних політичних сил, звучав один голос за відсутності одного лідера і потрібен координуючий орган. Але зробили інакше. Тягнибок проводить активнішу лінію поведінки. Тимошенко сама закликає людей приходити в конкретний день у конкретний час на якусь акцію, інші опозиціонери, які стоять на цій самій трибуні, вперше про це чують. Це вже какофонія, а не координація. І вона лише зміцнює недовіру.
Ви торкнулися тільки одного моменту виступів – ступені напруження й металу в голосі. А є й інші. Політики на одній сцені відкрито один одного критикують, а люди, яких вони привели, часто скандують, м`яко кажучи, не в унісон. Це все не на користь об`єднанню. Краще пройти довший шлях і таки знайти спільну платформу. Коли звучатиме один голос. А але ж люди не знають, куди і навіщо йти. Чи їхати до Києва пікетувати Верховну Раду, поки вона не піде на дострокові вибори, як оголосили з трибуни, чи їхати для того, щоб добитися включення до порядку денного звіту уряду, чи взагалі не їхати. Ця плутанина починається в думках лідерів і веде до нездатності об`єднатися на спільній платформі перед лицем дуже серйозних викликів суверенітету й безпеці країни.
СЬОГОДНІ НЕ ПОТРІБНО ВИСУВАТИ З ОПОЗИЦІЇ ОДНОГО ЛІДЕРА
11 травня ви, як і низка інших представників опозиційних сил, не прийшли на мітинг під стіни парламенту. Ви вирішили не з`являтися на публічних акціях протесту, поки не почуєте одноголосності у ваших лавах?
Ми проводили спільний мітинг 27 квітня, у день ратифікації харківської угоди. Там стояли активісти нашої «Громадянської позиції», так само, як і інших партій. Ми були на одній сцені. А мітинг, який проводився 11 травня, був оголошений Тимошенко в односторонньому порядку, без узгодження. До неї приєднався Тягнибок.
Ми братимемо участь в усіх публічних і непублічних акціях опозиції, які будуть наперед узгоджені. І робитимемо все для того, щоб не було таких імпровізацій, коли один з вождів звертається до народу від себе і ставить якісь свої завдання. Це руйнування зсередини.
А ви готові очолити опозицію?
На нинішньому етапі не потрібно висувати з опозиції одного лідера. Потрібно шукати спільну платформу. Я її бачу таким чином: як спільними зусиллями не допустити кроків влади, направлених на обмеження суверенітету країни, на масове обмеження прав і свобод громадян, чи то у сфері ЗМІ, чи то в підприємництві, як не допустити створення загроз національній безпеці України. Щоб стати на цю платформу, потрібно відкинути амбіції лідерства. Якщо хочете – подумати про формат, який працює в ЄС або ОБСЄ – почергове лідерство. Я до цього готовий. Включаючи і роботу в опозиційному уряді. Але якщо сьогодні немає передумов, щоб усі сприйняли якусь одну фігуру, так давайте зробимо кілька кроків і побачимо, як спрацював кожен. Інакше рухатися вперед разом неможливо.
ПЕРЕДУМОВ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ДОСТРОКОВИХ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ НЕМАЄ
Чи вдасться опозиції домогтися проведення дострокових парламентських виборів, і наскільки вони зараз доцільні?
Я не бачу передумов для проведення дострокових парламентських виборів. Їх немає. По-перше, немає в парламенті критичної маси депутатів або фракцій, у цьому зацікавлених. По-друге, вже не вийде меншістю, як це було в 2007 році, просто відкликати більше 150 мандатів, ця процедура була змінена на рівні закону, і тепер цього швидко зробити не можна, знадобиться кілька років. І третій чинник – я не бачу цілеспрямованого тиску громадськості, громадян, які би примусили парламент і президента піти на дострокові вибори. Очевидно, вибори до парламенту відбудуться в 2012 році.
Сьогодні європейське суспільство втрачає інтерес до України. Як ви плануєте підтримувати інтерес до опозиції в Європі?
Через наші внутрішні причини на Україну махнули рукою вже давно. Плюс практично всі держави зараз зайняті боротьбою з наслідками світової кризи. Їм не до України. І потім, ми маємо зрозуміти, що проблеми, створені українцями, повинні вирішувати самі українці. А не хтось за нас. Соромно, врешті-решт, на 19-му році незалежності шукати досвідченіших товаришів, щоб вони за нас вирішували якісь питання. І нашу політичну силу – «Громадянську позицію» – ми розвиваємо, базуючись виключно на внутрішніх ресурсах. Ми домовилися – жодної підтримки з-за кордону. І перед виборчою кампанією прийняли принципове рішення: на відміну від інших кандидатів, включаючи Януковича, який переміг, а також Тимошенко, Тігіпка, Яценюка, жодного зарубіжного технолога не було в моєму штабі. Я не розраховую на зовнішні чинники.
ПРИСКОРЕНА ІНТЕГРАЦІЯ З РОСІЄЮ – ЦЕ КОРОТКОЗОРА ПОЗИЦІЯ
Чорноморський флот, авіабудування, атомна і електроенергетика. Чим ще Янукович готовий поділитися з Кремлем?
Нелегко визнавати, але ви, журналісти, сьогодні знаєте більше, ніж ми, депутати. Завдяки журналістам при цій безпрецедентно закритій владі суспільство дізнається, що насправді відбувається в українсько-російських відносинах. Завдяки “Дзеркалу тижня” Україна дізналася, яка угода готується у сфері енергетики. Напевно, сам факт оприлюднення цього документа й подальше його обговорення зупинило Януковича від негайного підписання і примусило його особисто подивитися, а що ж там прописане. А там прописана не співпраця між Україною і Росією. А зафіксована передача контролю Росії стратегічної галузі України.
На нинішньому складному етапі, коли меншість у парламенті не має реальних важелів впливу на ситуацію, коли суспільство не прокинулося і коли роз`єднана опозиція, роль журналіста набагато вища, ніж роль політика. Ми повинні всі працювати на те, щоб преса вистояла, щоб люди одержували правду про те, що відбувається в країні, бачили успіхи, провали й злочини – як влади, так і опозиції.
Як ви вважаєте, нинішня влада насмілиться віддати ГТС?
З погляду своєї психології, а це психологія бізнесмена, з погляду практичного рішення, думаю, що навряд чи. Є закон, що забороняє зміни форми власності нашої стратегічної магістралі. Проломити інший закон такого радикального характеру, що роз`єднує країну навпіл... Думаю, навряд чи Янукович найближчим часом зважиться на такий крок. Тим більше, після угоди по ЧФ.
Врешті-решт, якщо у нього немає стратегічного бачення інтересів країни, перспектив її розвитку на десятиліття вперед, пошуку гідного місця для України в Європі і світі, то хочеться сподіватися, що в ньому коли-небудь прокинеться господарська жилка (адже його позиціонували як міцного господарника, жорсткого управлінця), щоб він сказав собі: це ж моє, я тут господар. Може хоч це зупинить прискорену здачу всього одній країні.
Якби Янукович робив те саме шляхом підготовки в закритому режимі угод з Німеччиною або Францією, я б критикував його так само жорстко. Питання не в Росії. Не можна стратегічні сектори країни віддавати якійсь одній державі. Будь-якій. А тим більше – російській. Чому? Та тому що Росія сама знаходиться на дуже складному, перехідному етапі розвитку. І в РФ, на відміну від розвинених європейських держав, немає сталих традицій демократії, незалежної судової системи, прозорого оподаткування, твердого захисту базових прав і свобод громадян, немає високих стандартів етики бізнес- і державного менеджменту. Коли Росія приходить до України, вона не додає нам нової якості. Ні у держуправлінні, ні в прозорості, точно само вона не привносить нових технологій. Співпрацювати з Росією потрібно у напрямку кооперації, взаємодії галузей і підприємств. Це дозволяє створювати нові робочі місця, разом виходити на треті ринки.
Я за те, щоб влада залучала в країну інвестиції з різних країн. Російський вектор сьогодні явно домінує. Значить потрібно «розбавити» його вектором китайським, японським, німецьким, французьким, британським, американським. Ці країни не звикли платити хабар, вони цьому протистоятимуть, вони не звикли ховати податки, у них прозора відповідальність, вони не звикли «домовлятися», вони хочуть вирішувати питання відповідно до закону. Вони привнесуть нові технології, які є в Японії, США або Німеччині, але яких немає в Росії. Нинішній прискорений вектор, фактично єдиний, інтеграції з Росією – це немудра і дуже короткозора політика.
Розмовляла Анна Ященко
УНІАН
Комментариев нет:
Отправить комментарий