Питання злиття НАК і Газпрому, що його активно дискутують російські й українські медіа, породжує додаткові питання. Хто модернізуватиме наші магістральні газопроводи: Москва чи Брюссель? Якщо Москва, то на які гроші, враховуючи плачевний стан Газпрому? Якщо Брюссель, то навіщо ЄС потрібно витрачатися на модернізацію труби, враховуючи, що контролювати її захоче Москва? Симптомом чого є розтиражовані в російських ЗМІ «просочування інформації», що ГТС України Росія готова модернізувати без участі Європи? Що означає, туманна напівобіцянка допустити Україну в разі такого злиття до російських родовищ? Чи збереже Україна транзитний статус, якщо головним власником її ГТС стане Газпром, і охоронятимуть її об`єкти, відповідно, воєнізовані підрозділи Газпрому? Чи вартий в принципі транзитний статус того, щоб втрачати в таких випадках контроль над об`єктами ГТС? Що, врешті-решт, страшніше втратити: транзитний статус чи контроль над територією, де розташовані об`єкти ГТС?
Усі ці питання ми адресували експертам.
Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру Номос:
РЕМ ВЯХІРЄВ ЛЯКАВ НАС ДВАДЦЯТЬ РОКІВ ТОМУ ТИМ САМИМ, ЧИМ СЬОГОДНІ ЛЯКАЄ ПУТІН
Вислови на тему втрати нами транзитного статусу дуже нагадують мені вислови майже аналогічного змісту кінця 90–х років, коли тодішній глава Газпрому, відомий Рем Вяхірєв заявляв, що будівництво газопроводу «Ямал – Європа» вирубає Україну по транзиту». «Ямал–Європа» експлуатується на повну потужність з 2005 року, і Україна свій транзитний статус не втратила. Не бажаючи применшити небезпеку через російські обхідні проекти, хочу наголосити, що збереження або втрата Україною транзитного статусу по газу через фундаментальні зміни, що відбуваються на газовому ринку в Європі, залежить не тільки, і не стільки від Газпрому. Втрата транзитного статусу залежить також не тільки і не стільки від бажання української влади віддатися Газпромові, скільки залежить від того, наскільки і в яких об`ємах будуть готові європейські споживачі купувати російський газ надалі. Тому Газпром і нервує. За нинішніх обставин підвищених ризиків для постачання газу зі сходу (маю на увазі дві газові кризи), при тих змінах, які відбуваються на ринках газу, плюс революція сланцевого газу і розширення ніші скрапленого природного газу на європейських ринках, стоїть питання перспективи трубопровідних постачань в цілому. І тому питання транзиту через Україну є за великим рахунком заручником того, наскільки європейські споживачі будуть готові зберігати нинішні об`єми купівлі російського газу. І, звісно, із збільшенням об`єму пропускних потужностей, Газпром дістає можливість маніпулювати об`ємами, напрямками, цінами. Але при цьому «Південний потік», поза сумнівом, виявиться проектом, за експлуатацію якого державному бюджету Росії доведеться доплачувати. При тих кошторисах вартості газопроводу, з урахуванням його морської компоненти тариф за цим напрямком буде не на скількись відсотків, а по суті в кілька разів вище, ніж сухопутними маршрутах через Україну чи Білорусь. Відповідно, щоб постачання російського газу із Західного Сибіру, Ямалу чи Центральної Азії навколо Каспія через Росію і Чорне море до Європи були рентабельними, російському уряду доведеться зняти митний збір. А зняття митного збору означатиме субсидування Газпрому і цілком конкретні втрати для російського бюджету у вигляді недоотриманих доходів від експорту російського газу цим маршрутом. Не факт, що російська сторона в особі російської держави буде готова йти на такі витрати.
Таким чином, наш транзитний статус залежить не стільки від Росії, скільки від того, наскільки газові потоки будуть збережені.
Що означають обіцянки Газпрому зберегти потоки, якщо з боку європейського споживача немає обіцянок, що він візьме газ Газпрому, а не віддасть перевагу норвезькому або катарському?! Тому, сигнали Газпрому "хлопці, віддайтеся нам, і ви все збережете" - це просто гра. Більше того, як показує практика злиття і поглинань, далі відбувається оптимізація видатків і податкових відрахувань отакої уявної кампанії. За рахунок кого йде скорочення? За рахунок слабкішого партнера, який зіллється з таким монстром, як Газпром, і матиме аж 7-8% відсотків акцій, і ні на що не впливатиме. Це означатиме втрату суверенітету Україна в газовому секторі. Тому що активи Нафтогазу - це не тільки ГТС, є компанія Укргазвидобуток, Чорноморнафтогаз, Укрнафта, які сукупно, ні мало ні багато, ще 21 мільярд кубічних метрів власного газовидобутку за рік... І до речі, Газпром чітко дає зрозуміти, що інтеграція в нафтогазовій сфері з Україною не знімає з порядку денного будівництво обхідних газопроводів. Але Росія продовжує лінію на злиття, намагаючись одержати, крім обхідних маршрутів, і повний контроль над українською ГТС, і побудувати обхідні проекти, реалізація яких в повному обсязі призведе до банкрутства НАКу.
Що стосується заявок про нібито модернізацію нашої ГТС без Європи, то в цьому немає нічого дивного. Росія не хоче, щоб ЄС якоюсь мірою був би учасником проекту модернізації. Пам`ятайте, коли в 2002 році було підписано заяву про спільну модернізацію України, Росії і Німеччини? А незабаром з ініціативи російської сторони Німеччину виштовхнули з цього процесу.
Щодо нібито доступу України до російських добувних активів у Західному Сибіру. Це потенційно обіцяється Україні з 1992 року, але ніколи не матеріалізовувалося. А якщо воно і матеріалізується, то скоріше нас допустять до якихось виснажених родовищ. Навряд чи Газпром зважиться передати родовища, що містять великі об`єми газу. Є проблеми із забороною в російському законодавстві на передачу стратегічних родовищ, і постає питання, на яких умовах газ постачатиметься до України. Якщо хтось думає, що газ передаватиметься за ціною собівартості, то він сильно помиляється.
Постановку питання, що страшніше втратити: транзитний статус чи в разі поглинання НАКу контроль над територіями, де є об`єкти ГТС, я вважаю дещо екстремальною. Така постановка питання має право на життя, але крайні сценарії реалізуються рідко. Швидше за все, йтиметься про зниження транзитної ролі України, але навряд чи йдеться про втрату газотранзитного статусу, як такого. Тому що ГТС - це не тільки труба, це ще і системи підземного зберігання газу. На тих обхідних маршрутах, які будує Росія, вона не має серйозних потужностей для зберігання газу. Отже, українські системи зберігання при постачаннях російського газу на експорт матимуть важливе балансуюче значення. Звідси і такий інтерес Росії до нашої ГТС і підземних сховищ – хоч би що казали російські офіційні особи на тих чи інших етапах, хоч би як швидко змінювалися їх настрої. То їм нецікавий консорціум, то вони пропонують повну інтеграцію. Хоча, якщо вам нецікаво, навіщо інтегруватися з тим, що нецікаво?
Іван Плачков, в 2005–2006 роках міністр палива і енергетики України:
РОСІЯ НЕ ТІЛЬКИ НЕ ПОКЛАДЕ ПЕРШОЇ ТРУБИ ПІВДЕННОГО ПОТОКУ, ВОНА І ПІВНІЧНИЙ НЕ ЗАВЕРШИТЬ
Україна ніколи не втратить транзитний статус щодо газу. Дискусія про поглинання НАК Газпромом може тривати, але це виключено. Цього не може бути, тому що не може бути в принципі. У разі так званого об`єднання, Нафтогаз просто розчиниться в Газпромі, його не буде. Про таку перспективу можна говорити тільки, як про перспективу того, що великий ведмідь зайде до України, як до посудної крамниці, і від НАКу не залишається навіть осколків. Якщо глава НАК Бакулін каже, що російські родовища нам цікаві і розраховує, що Росія туди пустить Україну, це дурість. Дурість розраховувати на Газпром у питаннях модернізації української ГТС, тому що наша ГТС в кращому стані, ніж російська. Принаймні, вона не гірша. Хай вони спочатку модернізують свою ГТС, а потім беруться до нашої. Я, наприклад, виключаю, що Росія спочатку модернізуватиме українську ГТС, раніше, ніж приведе в порядок свою.
А що стосується їх спроб залякати нас тим, що «як тільки ми покладемо трубу Південного потоку, то ви втратите статус», то... Вони не покладуть трубу Південного потоку, не факт, що вони покладуть всі обіцяні труби Північного потоку. Після розливу нафти в Мексиканській затоці навіть країни, що дали свої дозволи на будівництво обхідних потоків, швидше за все, їх відкличуть. Усі, нарешті, зрозуміли, наскільки екологічно небезпечно прокладати труби через дно моря, і оцінили, наскільки складно ремонтувати труби під водою.
У України багато дуже серйозних аргументів, щоб протистояти спробам розчинити НАК Нафтогаз у Газпромі. У разі такого розчинення Газпром навіть колір не змінить. Думаю, що російській стороні варто нагадати, що Україна продовжує залишатися одним з найбільших покупців їх газу, і Росії варто бути зацікавленою. По-друге, ми продовжуємо залишатися транзитерем, і об`єми транзиту можуть бути збільшені з 120 до 150 мільярдів кубометрів газу. І врешті-решт, у нас є сховища, які дуже потрібні і нам, і Росії, і Європі. Оскільки не може ланцюжок видобуток – транспортування – споживання без українських сховищ. Ці аргументи треба дуже чітко використовувати. Україна ніколи не втратить транзитний статус, пропускні спроможності обхідних газопроводів - 30 і 25 мільярдів кубометрів за рік - лише компенсують зростання споживання газу в Європі.
Можна дати росіянам добудувати ділянку газопроводу Богородчани – Ужгород. Чого вони відмовляються? Їх потрібно запитати чітко? Хай ця ділянка буде їх. У Газпрому повно газу. Думаю, що вони не показують реальної статистики, скільки вони готові транспортувати газу. Але він у них є. І їм завжди будуть потрібні додаткові транзитні потужності. Цим потрібно користуватися, а не просторікувати.
Мені важко коментувати кроки в енергетиці, як колишнього керівництва галуззю, так і нинішнього. Але я чітко бачу роботу пропагандистської машини Росії. Ми повинні все чітко пояснювати людям, не буде ніякого злиття, у нас є труба, а у них немає особливого вибору. І ми ніколи не втратимо транзитний статус.
Олександр Гудима, народний депутат України:
Я Б НЕ РОБИВ ТРАГЕДІЇ З ВКЛЮЧЕННЯ ОБХІДНИХ ПОТОКІВ
Давайте реально порахуємо, що нам дає статус транзитної держави сьогодні, коли ми перестали грати в європейську політику і готові віддатися Росії. Транзитний статус дає нам умовно 100 мільярдів кубометрів в рік до включення Північного потоку. Менше, коли він почне діяти на повну силу, і ще менше, коли працюватиме Південний потік. Давайте скажемо, що Північний потік почне діяти за два роки, і ми можемо сподіватися, що через нашу ГТС проходитиме близько 100 мільярдів кубометрів газу. Якщо розраховувати на той транзит, який ми одержуємо, а сьогодні це 2,6 доларів на 100 кілометрів прокачування, то ми одержуватимемо лише 2,5–2,6 мільярда доларів США в рік. Вас вражає цифра? Ні. Не так багато. То що дає нам статус транзитної держави? Статус транзитною держави дає нам лише 2,5 мільярда американських доларів і більше ніяких переваг, тому що ми не хочемо грати, не прагнемо стати гравцем на ринку газу. Тому я не робив би проблем ні з включення Північного потоку, ні з включення Південного потоку, розуміючи, що так чи інакше Україна прокачуватиме менше газу. Це Європа повинна переживати за транзит газу, який піде по трубах Північного і Південного потоків, а не по українських трубах.
Немає жодної проблеми від того, що Росія пустить газ обхідними потоками. Не треба благати Газпром на колінах віддати все, що ми можемо і не можемо, щоб вони відмовилися від будівництва обхідних потоків. Вони не відмовляться. Для них це геополітика. Вони самі не знають, навіщо вони це все будують, але вони будують. Здавати свою незалежність за уявні гасла типу "ми змусимо Росію відмовитися від будівництва Південного потоку" не варто. Що робити? Жертвувати незалежністю? Створювати якісь СП в енергетиці 50 на 50 з Росією? Але назвіть мені хоч би одне спільне з Росією підприємство 50 на 50, де Росія не керує? Гіпотетичним російсько-українським СП теж рулитиме Газпром.
Я не бачу особливих загроз в тому, якби у нас була своя стратегія розвитку власного видобутку і зменшення споживання імпортованого газу. Ми могли б звести імпорт російського газу до мінімуму. Споживаючи, наприклад, 10 мільярдів російського газу, такої залежності б і в заводі не було б. Якби зробили надзусилля, звівши до мінімуму споживання, ми стали б незалежною державою. Але нове керівництво ці сценарії не розглядає. Воно розпускає всілякі там чутки. То припускають, що нас можуть допустити до російських родовищ газу. Припустімо, нас туди пустять. Але ніякого доступу до російської труби не буде. Росіяни є монополістами на свою ГТС. Який нам сенс в їх родовищах, якщо ми не зможемо цей газ транспортувати на нормальних умовах по їх трубі? Вже як вони з Німеччиною дружать, але умовно даючи їх доступ до своїх родовищ, вони кажуть: але транзитувати видобутий вами газ ми будемо самі, а для цього ми у вас відразу купимо цей за тією ціною, по якій самі скажемо.
Не шукайте філософський камінь. Росіяни вже десять років не підписують Європейську хартію, оскільки не хочуть лібералізовувати свій газовий ринок. Вони пускатимуть туди іноземні компанії тільки на російських умовах. Тому росіяни не можуть запропонувати нічого такого, щоб відповідало нашим інтересам. Вони можуть тільки нас шантажувати, щоб забрати наш внутрішній газовий ринок. Від цього пан Фірташ починає давати панічні інтерв`ю, а пан Бойко починає його схиляти до того, що потрібно виділити з НАК магістральну трубу з підземними сховищами. Тобто внутрішні газові мережі вони залишать собі, і на маленьких мережах робитимуть великі гроші. А стратегічні, магістральні, ті, які можуть робити Україну гравцем, будуть віддані Росії. Отакою є ціна цих переговорів.
Опитувала Маша Міщенко
Комментариев нет:
Отправить комментарий