З репутацією Григорію Юхимовичу Распутіну явно не поталанило. На довгі роки його ім'я стало синонімом дикої розпусти і мракобісся. Негативне ставлення до нього об'єднало зовсім різних людей — імператрицю Марію Федорівну і більшовицького вождя Володимира Ульянова, царського прем'єр-міністра Петра Столипіна і прем'єра Тимчасового уряду Олександра Керенського, священика Іліодора і радянського письменника Валентина Пікуля...
Проте у цьому нарисі Распутін постане перед читачами в інших "іпостасях" — як глибоко релігійна людина і паломник, як справжній провидець і лікар, як духовний наставник царської сімї та врешті як людина, життя якої так чи інакше було пов'язане з Києвом. Саме сюди у травні 191Б року Распутін надіслав телеграму на ім'я Миколи II з духовною настановою до останнього російського самодержця
Григорій Распутін: київські сторінки життя
Володимир ГОРАК
Як селянин до Бога навернувся
Значну частину свого життя (близько тридцяти років), мешканець села Покровське Тюменського повіту Тобольської губернії Григорій Распутін мало відрізнявся від своїх земляків. Молодий селянин працював у полі, вів дрібну торгівлю, рибалив, був візником і добряче випивав, маючи далеко не залізне здоров'я. А доленосну роль у його житті відіграв випадок. Якогось дня візникові Григорію випало відвезти до Тюмені Мелентія Заборовського — майбутнього ректора духовної семінарії. Спілкування з "божою людиною", очевидно, зачепило щось потаємне у распутінській душі: незабаром Григорій відвідав широковідомий у Сибіру Верхотурський монастир, а повернувся звідти до рідного села людиною, яка добре усвідомила свою земну місію. А саме — служіння Богові.
Нові життєві орієнтири Распутіна, м'яко кажучи, не знайшли схвалення у його найближчих родичів. Навпаки, такі незвичайні для вчорашнього п'янички слова про місце Бога у житті людини викликали у них відверте глузування. Зрештою, не витримавши принижень, Распутін покинув рідну домівку та пішов у далеку подорож по святих місцях. Причому є серйозні підстави думати, що першим із далеких міст, які стали об'єктом його паломництва, був саме Київ...
До київських святинь
Відомо, що майбутню столицю України Григорій Юхимович відвідував не раз. Однак з огляду на брак конкретних відомостей дуже непросто визначити, скільки разів і коли саме бував Распутін у Києві. Найвірогіднішим часом його візитів сюди були 1897, 1903, 1905 і 1911 роки, причому остання дата, на відміну від трьох попередніх, є абсолютно точною (вона зафіксована у низці історичних праць). Підкреслимо, що саме тоді (у 1911 році) Распутін прибув до Києва поїздом із Санкт-Петербурга. В усі ж попередні роки він приходив сюди... пішки зі свого рідного села Покровського, від якого до Києва — близько 3-х тисяч верст. За один день своєї подорожі селянин з Сибіру долав близько 50 кілометрів, і це значить, що його шлях до Києва тривав... півроку!
Немає сумнівів, що мандрівник-паломник відвідав у Києві всі святі місця. Але найбільше полонила його увагу Свята лавра, яку він ласкаво називав матінкою... Распутін міг годинами дивитись на лаврські бані, думати про таємничий світ стародавніх печер. З часом він навіть перестав розрізняти різні яскраві кольори, сприймаючи все як один дивовижний божий світ. Саме так, суто релігійно, він сприймав Київ у 1911 році, під час візиту до міста царської сім'ї. Усе злилося в його очах у єдине світле ціле — нескінченний людський потік, урочисті дзвони церков, російський цар — божий помазаник на землі і його "янголи-солдати".
...Слід зазначити, що довге паломництво мало позитивний вплив на здоров'я Распутіна. Пізніше він говорив, що Верхотурський монастир у Сибіру і святі місця в Києві позбавили його хвороб.
Шлях до царської родини розпочався в Києві
Чорногорські принцеси Анастасія і Міліца — дружини великих князів Миколи Миколайовича і Петра Миколайовича, якось побачили на подвір'ї Золотоверхого Михайлівського собору у Києві чоловіка у вбранні мандрівника, який рубав дрова. Це був Григорій Распутін, який іноді під час своїх паломництв працював поденно. Мандрівник із далекого Сибіру чимось при¬вабив молодих жінок з вищого світу. Відбулося знайомство, і за деякий час чорногорські принцеси вже знали про Распутіна майже все. У тому числі, те, що дивовижний сибіряк, окрім проповідування слова Божого, має здатність лікувати людей — як би зараз сказали, за допомогою нетрадиційної медицини. Як члени імператорського Дому Романових, принцеси знали жахливу таємницю царської родини: довгоочікуваний спадкоємець трону хворів на гемофілію. Принцеси прямо запитали Распутіна, чи може він допомогти маленькому Олексієві Миколайовичу. Распутін погодився, про що одна із сестер негайно повідомила у Петроград.
Пізніше, ставши близьким другом імператорської родини, він неодноразово рятував царського сина від неминучої смерті. Рятував у ситуаціях, коли висококваліфіковані придворні лікарі не могли нічого зробити....
Распутін ледь не врятував Столипіна
4 вересня 1911 року в Києві помер царський прем'єр-міністр Петро Столипін, смертельно поранений революціонером-терористом Богровим....
Стосунки друга царської родини Распутіна і прем'єра Столипіна виявилися неоднозначними. Спочатку вони були досить теплими: Григорій Юхимович зумів вилікувати важко поранену революціонерами доньку Петра Аркадійовича. Однак пізніше, отримавши сумнівні відомості про темні справи Распутіна, Столипін спробував переконати царя, що дружба з такою людиною є небажаною... Тим самим в одну мить Петро Аркадійович перетворився на запеклого ворога "сибірського мужика"...
У кінці серпня 1911 року цар Микола II збирався разом із родиною відвідати Київ, аби взяти участь в урочистостях, присвячених 50-літтю скасування кріпацтва. Супроводжувати найяснішу родину мав і Петро Столипін. Однак за кілька днів до поїздки Распутін, який володів даром провидіння, попередив імператора: Столипіну їхати до Києва не можна, його там вб'ють. Але імператор проігнорував цю пораду, і 1 вересня 1911 року у Київському оперному театрі пролунали фатальні для Столипіна постріли.
Зв'язок на відстані
Очевидно, у 1911 році Распутін востаннє побував у нашому місті. Однак на цьому його зв'язки з Києвом не припинилися. Про цікавий епізод із власного життя розповідала одна із прихильниць царського фаворита Олена Джанумова. У листопаді 1915 року вона отримала тривожну телеграму з Києва про те, що її племінниця Аліса помирає від важкої хвороби. Джанумова негайно повідомила про це "старця", і він одразу ж вирішив допомогти. "Святий чорт" — так часто називали Распутіна його вороги — міцно стиснув у своїх долонях руку Олени, обличчя його напружилося і стало блідо-жовтим, і він, наче заклинання, весь час повторював: "Вона не помре!" Відчувалося, що у цей лікувальний сеанс на відстані Распутін вклав усі свої сили. Незабаром Джанумова дізналась, що життя племінниці у безпеці.
Менш ніж через рік, у травні 1916 року, цар Микола II, який перебував тоді в Києві, отримав телеграму від Григорія Юхимовича. Той закликав імператора бути сильним у боротьбі із силами темряви. Очевидно, малося на увазі, що у цій боротьбі головною духовною опорою царської родини має бути саме Григорій Распутін...
(Відомо, що незадовго до смерті, відчуваючи, що коло стискається, старець зробив своє останнє, найстрашніше пророцтво: у разі його смерті, а надто, якщо до неї буде причетний бодай далекий родич Романових, увесь їхній рід, починаючи з імператора та його сім'ї, невдовзі загине. Так воно і сталося: Фелікс Юсупов "со товаріщі" зробив свою справу, а через кілька років у підвалі будинку Іпатьєва пророцтво справдилося. Проте цей трагічний факт не додає зловісності до загадкової постаті нещасного старця, а лише підтверджує його незвичайний дар.)
...Між іншим, серйозні дослідження таких російських істориків, як Платонов і Боханов, доводять, що всі так звані темні сторони життя Распутіна — не більш як витвір фантазії ворогів царської влади, котрі намагалися будь-якими методами дискредитувати її (владу) і все, що з нею пов'язано. Тобто святим — у прямому розумінні цього слова — старець, звичайно, не був, але й образ чорта з ріжками, який зберегла для нас історія, насправді має мало спільного з реальною людиною.
Комментариев нет:
Отправить комментарий