Мирослав Попович, директор Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ
ТИМОШЕНКО МАЄ СХОВАТИСЯ У ТІНЬ
Я думаю, що треба постійно відстоювати три позиції. Перша – незалежність і державний суверенітет України. Друга – захист демократії. Третя – підтримання і підвищення рівня добробуту населення. На цих трьох позиціях опозиції треба згуртувати людей.
Не треба зараз ділити портфелів, створювати єдину політичну силу – вона нереальна. Основне місце, де має бути ця боротьба, це повинна бути Верховна Рада. Це трибуна, де можна висувати ділові конструктивні пропозиції і вести агітацію.
Я не хочу, щоб були ілюзії. Люди сьогодні на вулиці не вийдуть. Проти російського флоту на Чорному морі ви більшість України на вулиці не виведете. Людям потрібно роз’яснювати, що, фактично, відбулася здача суверенітету Україну. Йдеться не про кілька кілометрів квадратних чи про кілька років. Йдеться про те, що ми визнаємо себе сферою державних інтересів Росії. Але під цим гаслом люди не вийдуть на вулиці. Як вони не вийдуть і під гаслом “порятунку демократії”. Свобода – це гасло, яким переймаються більше люди інтелігентного прошарку. Зараз не вийдуть ще і у зв’язку із соціально-економічними сподіваннями частини людей на команду Януковича.
Може бути створений якийсь “комітет порятунку”. Треба бити у дзвони. Я сам буду активно сприяти цьому. Треба показувати людям, що чудес не може бути, що економічного чуда не буде. Треба припинити загрозу наростання авторитаризму в Україні. Це тривала і важка роз’яснювальна і агітаційна робота.
Думаю, опозиції все одно вдасться об’єднатися. Але треба сформулювати мінімальні умови об’єднання. Не можна допускати того, щоб була конкуренція за пост лідера опозиції. Я дуже шаную Юлію Володимирівну і вважаю, що вона є найяскравішою і найбільш харизматичною постаттю в опозиції, але я проти того, щоб формування нової опозиції йшло під гаслом “Юля!”. Вона має сховатися в тінь. Бо Юлія Володимирівна як яскрава людина викликає відчуття ревнощів. Не треба домовлятися наперед, хто буде прем’єром у новому уряді.
Я б не став наполягати на дострокових виборах, сьогодні соціологія погана, люди ще мають надії.
Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАНУ
ДОСТРОКОВІ ВИБОРИ – НАЙКРАЩИЙ ШЛЯХ КОНСОЛІДАЦІЇ ОПОЗИЦІЇ І ЛЕГІТИМАЦІЇ ВЛАДИ
Ідея дострокових парламентських виборів могла б стати об’єднавчою для опозиції. Це, власне, єдиний легітимний зараз варіант, враховуючи все ж таки, що коаліція була створена під достатньо сумнівним юридичним підґрунтям. Можна було б провести ці вибори на початку наступного року разом з місцевими, щоб не витрачати гроші. Це була б можливість для опозиції вийти на агітацію і на пропаганду своїх ідей. Це б було стимулом до мобілізації тієї частини населення, яка займає критичну позицію щодо останніх дій нинішньої влади, допомогло б мобілізуватися новим політичним силам, які себе не дискредитували, сприяло б оживленню політичного життя у країні. У цьому була б зацікавлена і Партія регіонів Про які реформи у бік ліберальної і відкритої економіки може йти мова, якщо у них у союзі комуністи? Комуністи можуть тільки пам’ятник Сталіну поставити, а більше нічого. Регіонали б могли розраховувати на підтримку виборцями того курсу, який вони пропонують. Дострокові вибори – це найкращий шлях і консолідації опозиції, і легітимації влади.
Президентські вибори дуже персоналізовані. Там пристрасті навколо особистості часто прикривають ідеологічні відмінності. Ця надмірна персоніфікація багато в чому і губила. Реальні стратегічні перспективи пов’язані з тими чи іншим політичними силами. Я сподіваюся, що цього разу парламентські вибори не будуть настільки персоніфікованими. Зараз дуже важливо, щоб про себе заявили нові політичні лідери.
В основу об’єднання опозиції можна багато чого взяти. Питання в тому, який кінцевий результат? Якщо проводити якісь акції протесту – так для цього потрібна дійсно масова підтримка. Я поки не бачу такої соціальної бази, враховуючи і останні опитування громадської думки. Та і результат який? Чого можна добитися? Вимагати виконання передвиборчих обіцянок? Так це у будь-якому разі треба. Це, на мій погляд, природна функція опозиції. Але ж у нас люди настільки звикли, що передвиборчі обіцянки, м’яко кажучи, у повному обсязі не реалізуються, тому на це дивляться поблажливо.
В Україні сьогодні середньоєвропейський рівень політичної активності населення. Ми були лідерами у 2005 році. Ми не апатичні. Це просто сформований запит на стабільність. П’ять років політичних чвар, демонстрація дуже низького рівня політичної культури і ненаситності політичних еліт призвело до того, що у людей сформувалося стійке уявлення про те, що користі з влади ніякої, хіба що вона дасть можливість нормально жити. Люди готові у легітимних формах визначати свою позицію. А легітимні форми, у першу чергу – це вибори, а у другу – законні акції протесту, мітинги, демонстрації, страйки. Нелегітимні акції переважна більшість населення відкидає. Не думаю, що було б добре, якщо б такі акції набули великих масштабів в Україні, враховуючи достатньо крихке політичне і економічне становище країни.
Якщо у нас парламентсько-президентська республіка, то треба визначатися не тільки з президентом, а у першу чергу – з парламентом. Це має бути не зараз, не цьогоріч. За цей рік люди визначаться і зрозуміють, що являє собою влада і на що здатна опозиція.
Тарас Чорновіл, народний депутат, позафракційний
ЯНУКОВИЧ МОЖЕ ДУЖЕ ШВИДКО ВТРАТИТИ ГРУПУ СВОЇХ ПРИХИЛЬНИКІВ ЗІ СХОДУ І ПІВДНЯ
Сьогодні проблема не в питанні об’єднання “навколо чого”. Йдеться про інші формати. Перший – об’єднання “навколо кого”, навколо якої опозиції. Другий – об’єднання “проти чого”.
На превеликий жаль, якоїсь позитивної ідеї сьогодні опозиція дати не може, окрім того, що “Тимошенко дуже хороша і вона б мала бути Президентом”. У нас насправді є дуже багато “хороших”, вони хочуть об’єднатися усі разом, тільки Юлія Тимошенко “пазурі показує” ( це цитата Гриценка). Опозиція не представила на сьогодні ні суб’єкта, ні об’єкта, навколо якого сьогодні може відбутися об’єднання. Нема якогось обличчя чи структури, яка б могла викликати зацікавлення в людей і, головне, – довіру. Довіра до опозиції, мені здається, сьогодні загалом ще нижча, ніж довіра до влади. За таких умов нинішня опозиція бути об’єднавчим фактором не може.
Всі люди бачили події у Верховній Раді, де явно проглядалася якась подвійна гра з боку Юлії Тимошенко. І нашоукраїнці її напряму звинуватили у тому, що там були якісь переговори через Медведчука з Путіним. Довіри до БЮТ в тій ситуації не буде.
Щодо “Нашої України”. Усі ті димові шашки, якась безглуздість у їхній діяльності ні в кого особливих симпатій не викликає, тим більше всі групи “Нашої України” довго ще будуть заложниками іміджу Віктора Ющенка. Ніхто там не розбирається, хто з Ющенком, а хто без.
Коли Ющенка зараз питають, чи Ви готові об’єднатися, він першим ділом починає “крити” Юлію Тимошенко.
Немає ні суб’єкту, ні об’єкту об’єднання. Тому в цьому напрямку мені здається все глухо і безнадійно.
Варіант “проти чого”. Отут влада може дійсно зробити достатньо багато, щоби у людей з’явилися незадовільні настрої, а опозиція може тільки вскочити на цього коника і спробувати десь там покерувати. Доки вони будуть керувати у тому самому напрямку, куди буде спрямована суспільна свідомість, доти вони будуть “на коні”. Коли вони вже дуже почнуть викручувати в напрямку своїх виборчих планів, ті ж самі вибори до парламенту, президентство, лідер опозиції, особливі меркантильні права опозиції, вони одразу з того “коника” злетять.
Дуже багато що нагадує сьогодні 2004 рік. Єдине, тоді дійсно було об’єднання “навколо кого”. Сьогодні його не буде. І такого концентрованого вибуху, очевидно, не відбудеться.
Є ціла купа табуйованих тем. Тема ЧФ – одна з них, плюс тема мови, історії і т.д. Нинішня влада умудрилася пройтися абсолютно по всьому. У хлопців очі загорілися: все, хапай побільше, неси подалі. Багато людей абсолютно проукраїнсько орієнтованих відчували, що той поспіх, з яким Ющенко проводив українізацію, викликав певний внутрішній спротив у частини України і вони були готові на те, що нова влада відступить на парку кроків назад. Але ломанутися бронепоїздом у протилежний бік уже і пам’ятники Сталіну встановлювати – це повний апофеоз комуністів...
Все це разом викликає у доброї половини України абсолютне неприйняття і достатньо відверту ворожість. Вже з’являються речі, які можна позиціонувати як ненависть. А це страшно, коли у суспільстві визріває ненависть.
Янукович може дуже швидко втратити групу своїх прихильників зі Сходу і Півдня. Вони не піднімуться проти нього, але можуть стати пасивними спостерігачами через те, що певні обіцянки, які йшли у соціальній сфері, фізично виконати зараз неможливо. Надмірні обіцянки тягнуть за собою надмірні проблеми у майбутньому. Якби не було протистояння у нинішньої влади з Правобережжям, все б зійшло. Лівий був би не зовсім задоволений економічними питаннями, але б більш спокійно реагував. А зараз, розбурхавши одних і не задобривши других, влада для себе створює певні проблеми.
Володимир Фесенко, політолог
НАРОД МОЖНА ОБ’ЄДНАТИ ЗАРАДИ ПІДВИЩЕННЯ ДОБРОБУТУ
Весь український народ або його більшість зараз неможливо об’єднати навколо політичних цілей. Українське суспільство, на жаль, не є єдиним з точки зору своєї етнокультурної ідентифікації, своїх світоглядних, політичних і навіть геополітичних орієнтацій.
Об’єднати заради гарного добробуту або підвищення добробуту – це можна.
Що стосується можливості мобілізації людей опозицією у протестах проти нинішньої влади проти рішень по Чорноморському флоту – з цим ще проблематичніше. Можна спробувати об’єднати навколо питання ЧФ лише ту частину українського суспільства, яка дотримується націонал-демократичних поглядів, європейської орієнтації, критично ставиться до російського впливу на Україну, бачить, що Російська Федерація несе загрозу українській незалежності і суверенітету. На мій погляд, зараз протестний потенціал не великий. В силу різних причин. В першу чергу – через втому від політики і критичного ставлення до політиків взагалі, навіть серед тих людей, які дуже критично ставляться до теми ЧФ.
На перспективу, але не раніше осені, тема економічного стану суспільства, соціальних настроїв людей буде головним чинником їх політичних настроїв. Якщо соціально-економічна ситуація у країні буде поліпшуватися, будуть зростати ті самі славнозвісні соцстандарти – це буде на користь нинішній владі. Якщо ж їм не вдасться впоратися із соціально-економічними проблемами країни і ситуація не покращиться, а навіть погіршиться, – це буде на руку опозиції і сприятиме росту критичних настроїв щодо нової влади. Соціально-економічний чинник буде визначальний з точки зору ставлення людей до нинішньої влади.
Опитувала Анна Ященко
Комментариев нет:
Отправить комментарий