Дуже скоро виявилось, що в умовах відсутності влади, українці спроможні на високий рівень самосвідомості та самоорганізації тож у вагоні активно запанувало самоврядування Самопроголошеної вагонної мукачівської республіки (СВМР). Чого Мукачевської? Та бо 90% вуйків було власне з Мукачево. Решта - національні меншині: ми - 5% та цигани, теж 5%. У був Президент та його адміністрація. Нам випала честь їхати з ним в одному купе, а його адміністрація та кабмін розташувались - в сусідніх, але час од часу проводили у нас засідання. Тематика засідань торкалась різних аспекті життя вагону: інвентаризація іграшок для внучки, звіти по спробах реанімації провідника, визначення рейтингу найкращих пивних закладів Мукачево, тощо. Президент виявився харизматичним чоловіком і час од часу Президент ходив та заспокоював своїм хриплим, сипучим однак голосним басом якусь з купейно-територіальних громад: «шо ви кричите, люди сплят. Ану ціхо, бо приїдем неню скажу, шо сина вар*ята має».
Нажаль автономіська ідилія протривала не довго, та розпалася з прибуттям до Мучачево, де Президент, уряд, купейно-територіальні громади у повному складі та 5% нацменшин залишили нашу малу однак так милу батьківщину. Шкода шо паспортів не встигли видати, а то б у Чопі на питання «ви громадяни України?» я б гордо показав прикордоннику аусвайс СВМР.
http://problemne-dytia.livejournal.com/31853.html

Комментариев нет:
Отправить комментарий