Нещодавно запорізький комуніст Зубчевський повідомив, що в Запоріжжі до Дня перемоги готуються встановити пам’ятник Йосипу Сталіну. Українська влада в особі віце-прем’єра з гуманітарних питань Володимира Семиноженка і міністра освіти Дмитра Табачника одразу сказала, що держава не повинна в це втручатися.
Ми поставили історикам і громадським діячам України питання: чи повинна (чи має право) влада втручатися в увіковічення пам’яті людей з настільки, м’яко кажучи, неоднозначною біографією?
Олесь Доній, віце-прем’єр з гуманітарних питань опозиційного уряду:
ВЛАДА ВЗЯЛА КУРС НА ДЕУКРАЇНІЗАЦІЮ, ТОМУ СПОКІЙНО ДИВИТЬСЯ НА ПАМ’ЯТНИК КАТУ СТАЛІНУ
Цілком очевидно, що в гуманітарному секторі представники уряду Азарова і Януковича - Табачник і Семиноженко взяли чіткий напрямок на деукраїнізацію. Якщо вони взяли напрямок на зменшення української мови, на руйнування підвалин української держави, то, відповідно, це місце вони повинні заповнити іншою ідеологією, іншою мовою, іншими цінностями.
Саме тому влада спокійно дивиться на спробу поставити пам’ятник одному з катів українського народу - Сталіну.
Табачник фактично ухилився від відповіді, сказавши, що в різних регіонах може бути різні герої… Хотілось би побачити реакцію Табачника, якби хтось в якомусь селі захотів поставити пам’ятник Гітлеру.
Нормальну позицію з уряду Януковича зайняв лише міністр юстиції Олександр Лавринович, який вважає незаконною таку спробу. Та це не дивно, тому що не забуватимемо, що пан Лавринович – один з не багатьох, котрий опинився в Партії регіонів зі старої плеяди представників Народного руху України, котрі розуміють, якої шкоди наніс комуністичний режим українському народу. Але це швидше виняток, ніж послідовна позиція цієї партії.
Юридичних механізмів заборонити встановлення пам’ятника немає. Звісно, з боку громадських організацій будуть спроби заблокувати це, але не забуваймо, що по всій Україні досі стоять пам’ятники Леніну, у багатьох містечках є вулиці Леніна. Шкода від Леніна Україні – фактично рівноцінна шкоді від Сталіна.
Тому, на жаль, йде мова про брак культури, знань значної частини населення України. І за небажання влади вести освітню роботу, ситуація може не змінитися. Ця влада таки не бажає вести освітню роботу.
Не забувайте, що Сталін, крім того, що кат українського та інших народів, є одним з символів російської могутності. У даному випадку ті, хто хочуть поставити йому пам’ятник, – це протидія українській ідеї і утвердження російської шовіністичної ідеї, яка зараз набирає обертів в Україні. Тобто в Україні живе значна частина населення, яка досі не сприймає українську державу, як окрему націю, і прагнуть приєднання України до Росії. У цьому плані Сталін для них – символ російської могутності.
Цей прецедент я розглядаю, як один з гвинтиків механізму деукраїнізації України, яка зараз набирає обертів.
Анатолій Стріляний, публіцист:
СЕМИНОЖЕНКО, ТАБАЧНИК І РЕШТА ПРОСТО НЕ МОЖУТЬ ВІДВЕРТО СКАЗАТИ, ЯК ЦЕ ЇМ ДО ВПОДОБИ
Табачник лицемірить. Тому що спорудження цього пам’ятника – це і є результат втручання держави, якою заволоділи після останніх виборів певні політичні сили. Ось у чому справа.
Не будь цієї перемоги, не було б пам’ятника Сталіну. І це треба усвідомлювати. Гадаю, для кожного це само собою зрозуміло.
Наскільки відомо, пам’ятник ставлять комуністи. Скажіть, а кому ще вони можуть поставити, як не Сталіну. Тим більше такі комуністи як в Україні і Росії: комуністи Симоненка і комуністи Зюганова. Оскільки вони існують, не заборонені, повноцінні учасники політичного життя. Певною мірою навіть почуваються господарями. Завдяки їм Україна досі не має нормальних земельних законів. Але за роки свого легального існування комуністи завдали стільки шкоди Україні, що така шкода, як цей пам’ятник – взагалі дрібниця.
Семиноженко, Табачник і всі решта просто не можуть відверто сказати, як це їм до вподоби. Своє уподобання, свій сталінізм висловлюють своєю мовчанкою.
Звісно, для них прикрість, що вони поки не створили країну, аби відверто, вголос радіти з приводу пам’ятника Сталіну.
А чого очікувати від людей, радянсько-російське спрямування яких, цілком очевидно проявляється у безлічі великих і дрібних фактів, подій.
Це один зі штрихів того, що в Україні відбувається спроба радянсько-російської реакції. Історично це зрозуміло, очікувано.
Далі все залежатиме від того, як протікатиме подальша боротьба демократичної України з недемократичною.
Якщо суспільство пропустить установлення цього пам’ятника, то можна буде сказати, що це - все ще те суспільство, де можуть поставити пам’ятник Сталіну і він урочисто стоятиме. Це і є характеристика.
Відомо, що ніхто так не вміє користуватися у власних антидемократичних цілях демократією, як вороги демократії. Цю традицію ще Ленін заклав задовго до революції, коли користувався початком демократизації російської імперії для того, щоб назавжди знищити демократію. І Табачник, Семиноженко і вся ця сила, яка сьогодні заволоділа Україною, діє в традиціях Леніна.
Інша річ, що ця влада обмежена. Гадаю, Табачник, Семиноженко і всі решта внутрішньо страждають набагато більше, ніж такі люди, наприклад, як Сверстюк і демократичні сили. Їхнє страждання таке, що прокляття, мовляв, ми заволоділи країною, маємо владу, але досі змушені мовчати про свої уподобання і висловлювати їх ось таким символічним чином. А інші на весь голос кричать про свої уподобання.
Лесь Подерев’янський, письменник, художник:
ЯКЩО СУСПІЛЬСТВО ЦЕ ДОЗВОЛИТЬ, ТОДІ ВОНО НЕ МАЄ ПРАВА НАЗИВАТИСЯ СУСПІЛЬСТВОМ, А – БИДЛОМ І ЮРБОЮ
Вважаю, що це ганьба! Вважаю, що країна, яка дозволяє ставити пам’ятники Сталіну, не має права на існування. Така країна не має права бути незалежною країною.
Якщо наше суспільство це дозволить, тоді воно немає права називатися суспільством, а – бидлом і юрбою. Якщо суспільство таке дозволяє, воно не має права на незалежну державу.
Табачник і Семиноженко кажуть, що держава не повинна втручатися в спорудження пам’ятник Сталіну… Я б хотів подивитися, як би, наприклад, влада Ізраїлю не втручалась в те, що хтось десь приватним чином поставив пам’ятник Гітлеру. Якби євреї це дозволили, вони б, мабуть, теж просто втратили право називатися народом…
Сьогоднішня влада – це не є влада, це, власне, просто холуї. Влада, яка дозволяє Сталіна, не має права на існування.
Євген Сверстюк, письменник, дисидент, совість нації:
ЦЕ ОДИН З ПРОЯВІВ ПОЛІТИЧНОЇ ШИЗОФРЕНІЇ
Пам’ятник Сталіну – це один з проявів нашої політичної дикості.
Таких проявів є багато… Вони свідчать про цілковиту безвідповідальність перед суспільством.
Влада намагається начебто умити руки, бо вона, швидше за все, не має ясності щодо злочинів ХХ століття.
Це образа для суспільства, для народу. І на це треба реагувати як на образу. Гадаю, усі повинні про це говорити, звертати увагу.
Це є один з проявів політичної шизофренії, а значить, є хворі, яких треба лікувати.
Переконаний, що в Запоріжжі є досить свідомих людей, які протистоять цьому.
Як би влада мала почуття сорому і відповідальності, то вона б тихенько це зупинила.
Андрій Іллєнко, історик, член ВО «Свобода»:
СЬОГОДНІШНЯ ВЛАДА ПРОПОНУЄ НАМ ПЕРСПЕКТИВУ НЕДОЛУГОГО БИДЛА, МОЛОДШИХ БРАТІВ РОСІЇ…
Держава не повинна втручатися…
Ну, це цілковитий абсурд, спекуляція і маніпуляція, тому що гуманітарна політика є надзвичайно важливою в побудові і функціонуванні держави. Є невід’ємною частиною державної політики. А якщо ми говоримо про такі символічні речі, як встановлення пам’ятників, назви вулиць, міст, вшанування чи не вшанування певних історичних постатей...
Будь-яка держава повинна мати для себе чітке розуміння, що є державні герої, а є люди, які є катами й ворогами української нації. У даній ситуації Сталін – це людина, яка є уособленням зла для більшості світу, не тільки для України.
Для нас він є особливо ворожим, бо саме за часів Сталіна в Україні проводилася політика геноциду української нації, яка сягнула фантастичних масштабів. Голодомор, репресії українців припали саме на правління Сталіна, тому навіть сама постановка питання, аби якимсь чином вшановувати Сталіна має отримувати кримінальне переслідування в сьогоднішній Україні, не більше і не менше.
Пам’ятник Сталіну – це брутальна українофобія, плювок у душу всім тим, хто пережив геноцид і їхнім нащадкам – усім українцям. І ніяке це не право когось вважати його героєм чи не вважати.
Ніхто сьогодні не має права возвеличувати Сталіна. Сталіна, якого навіть самі комуністи у 56-му році визнали злочинцем і самі комуністи його піддали засудженню.
Ті люди, які намагаються витягати таких людей, як Сталін, не бачать себе частиною української нації, вони є п’ятою колоною, яка діє в інтересах іноземних держав, ненавидить і всіма можливими засобами бореться з Українською незалежною державою, прагне перетворити Україну на колонію, де знову проводитиме геноцид нашого народу.
Тому ми маємо рішуче протидіяти будь-яким спробам героїзації Сталіна і будь-яких діячів комуністичного режиму.
А якщо завтра хтось захоче в Ізраїлі поставити пам’ятник Гітлеру? Я б хотів подивитися на реакцію євреїв. Та що там в Ізраїлі, в Німеччині Гітлеру. Чому б і ні. Гітлер, своїх громадян не знищував, на відміну від Сталіна. Цей знищував усіх підряд. Уявімо сої, що німецька влада скаже: «Ну є така ініціатива, хай люди кому хочуть ставлять собі пам’ятник, а нам яка різниця, держава не має в це втручатися».
Або поставити пам’ятник Мазепі в Росії. Цікаво, як на це відреагує російська влада…
Зрозумійте, питання полягає в тому, що кожна держава має мати свою національну ідеологію.
Якщо українці дозволять цей пам’ятник, це означатиме, що українці мають бути ліквідовані як нація взагалі, їм відведуть роль недолугого бидла, молодших братів Росії, які не мають своєї історії і нічого взагалі.
Саме таку перспективу нам пропонує сьогоднішня влада.
Опитала Оксана Климончук
УНІАН
До теми:
http://unian.net/ukr/news/news-369310.html
http://korrespondent.net/ukraine/events/1062600
http://culture.unian.net/ukr/detail/188410
Комментариев нет:
Отправить комментарий