Підписані в Харкові російським і українським президентами угоди про пролонгацію перебування Чорноморського флоту Росії в Криму (на 25+5 років) в обмін на 100-доларове зниження (на 10-річний термін) вартості російського газу для України стали головною політичною подією минулого тижня.
Дмитро Медведєв, коментуючи причину частих зустрічей з Віктором Януковичем, пожартував, що глави держав скучили за спілкуванням один з одним. Мимоволі згадується, як восени 2004-го на трибуні під час параду, присвяченого 60-літтю звільнення України від німецько-фашистських військ, Віктор Федорович (тоді прем`єр) підгодовував Дмитра Анатолійовича (тоді главу адміністрації президента Путіна) цукеркою. У Харкові пригощення виявилося куди вишуканішим, у модному стилі fusion. Важко пригадати, коли в світовій історії суверенні і рівноправні держави пов`язували перебування флоту одного з них у портах іншого з умовами поставок енергоносіїв. Простодушний, як і належить політичному пенсіонерові національного значення, екс-президент Леонід Кучма прямо назвав цей обмін бартером.
Віктора Януковича не бентежить дисбаланс у термінах пролонгації перебування ЧФ і тривалості дії наданої знижки на газ. Глава держави щиро радіє одержаному інвестиційному ресурсу в декілька десятків мільярдів доларів строком на дві президентські каденції. Радість Віктора Федоровича повністю поділяють власники підприємств вітчизняної металургійної і хімічної промисловості, для яких газовий дисконт подібний до ковтка свіжого повітря. Напевно, завдяки щасливому випадку, більшість із промисловців на виборах підтримували Януковича.
Хоча міністр фінансів Росії Ігор Кудрін констатує втрати державного бюджету РФ від Харківських угод у 3–4 мільярди доларів щорічно, а прем`єр Росії Володимир Путін відверто заявив, що іншим державам не варто розраховувати на подібний обмін, позиція Москви здається умитою крокодиловими сльозами. Справа в тому, що Газпром (читай – держава Росія) надто зацікавлений у прив`язці України як найбільшого імпортера «блакитного золота» в умовах поширення інформації про наростання об`ємів видобутку і використання сланцевого газу. Додатково Росія зберегла на першу половину ХХІ сторіччя свій Чорноморський флот у кримських портах. Справа не в трьох десятках застарілих кораблів, а в здатності впливати на внутрішню політику України.
Як не парадоксально, але Харківські угоди стали справжнім подарунком для Юлії Тимошенко. Лідер БЮТ останні тижні виглядала розгубленою, але два президенти, як і личить джентльменам, повернули лідера БЮТ до активного політичного життя. Більш того – енергійна позиція Юлії Володимирівни дозволяє їй розраховувати приміряти незабаром на себе терновий вінець лідера української опозиції. Тому-то Тимошенко перемежає зустрічі із західними дипломатами з полум`яними закликами до опору авторитарним замашкам Януковича. В унісон з нею говорять не тільки «ручний самбіст» Юрій Луценко, але й непохитний до останнього часу в своїй самостійності Арсеній Яценюк. Тільки Віктор Ющенко намагається захистити право на опозиційну автономію, але у нього сьогодні не та політична форма, щоб перебирати союзниками.
Тимошенко, яка наче забула про власну участь у справі газового закабалення України, рветься на оперативний простір вуличних акцій. Юлії Володимирівні, яка не має в своєму розпорядженні депутатського мандата, парламентські засідання мало цікаві – їй хочеться скоріше побачити перед собою людське море, готове слухати полум`яні заклики. Втім, розгорнути опозиційну активність до травневих свят навряд чи вдасться, так що рішучий наступ БЮТ і його союзники готуватимуть на осінь. За приводами для протестів діло не стане – команда Януковича, судячи з перших 50 днів перебування Віктора Федоровича в президентському кріслі, даруватиме їх ще неодноразово.
Щиро радіє підписанню Харківських угод прем`єр-міністр Микола Азаров. Без зниження ціни газу йому навряд чи вдалося б надовго залишитися главою уряду, а відставка в нинішніх умовах означає кінець політичної кар`єри. Микола Янович своєю відданістю Віктору Януковичу почав дратувати групи впливу всередині Партії регіонів, тому церемонію обрання Азарова партійним вождем «регіоналів» проігнорував, наприклад, Рінат Ахметов. За Віктором Федоровичем залишився пост почесного голови Партії регіонів і статус її символу.
Цікаво відзначити, що в кабінеті Азарова знайшовся критик Харківських угод. Ним став віце-прем`єр Сергій Тігіпко, який вирушив на переговори з МВФ, і з-за океану висловився за більшу прозорість української політики. Мабуть, Сергій Леонідович у Вашингтоні почувається в безпеці. Втім, і перед входженням в уряд Тігіпко критикував алгоритм створення парламентської більшості. Мабуть, у нього почалося роздвоєння політичної свідомості, яке легко виліковується відставкою.
Куди менш оптимістично налаштований Володимир Литвин, що публічно схвалив підписання російсько-українських домовленостей у Харкові. З його політичним досвідом нескладно здогадатися, що ратифікацію пакту Медведєва – Януковича у Верховній Раді в білих рукавичках здійснити не вдасться. Це ж не Державна дума, яка, як відомо, не місце для дискусій. Відступити – означає наразитися на ризик дістати політичного ляпаса від Януковича, і норма про 300 депутатів, необхідних для відставки голови Верховної Ради, не врятує. Продавлювати ратифікацію – отримати сумнівну славу «ката опозиції», що мало відповідає академічно-сивому образу. Але Литвин навряд чи ризикне коливатися врозріз із коаліційною лінією – інстинкт самозбереження зазвичай перемагає муки совісті.
Євген Магда
Комментариев нет:
Отправить комментарий