Кандидати й доктори в уряді Азарова: Табачник цікавився репресіями, а Толстоухов – еко-майбутнім

У Кабміні Миколи Азарова науковці на будь-який смак: кандидати технічних, юридичних, економічних, сільськогосподарських наук та держуправління, доктори економічних, історичних, філософських, геолого-мінералогічних, медичних і фізико-математичних наук, професори. УНІАН вирішив ознайомитися з науковими здобутками сьогоднішніх урядовців і з’ясувати, чи втілили вони в життя свої теоретичні розробки, посівши поважні посади.

СТАРА ГВАРДІЯ

Гуманітарний віце-прем’єр Володимир Семиноженко за освітою - технар. У 1972 році він з відзнакою закінчив фізико-технічний факультет Харківського державного університету. Семноженко – один з небагатьох, хто отримав науковий ступінь доктора ще за радянських часів, у 1984 році. Тема його дисертації: “Кінетичні і нерівноважні явища у системах взаємодіючих квазічасток у інтенсивних зовнішніх полях”.

Прем’єр Микола Азаров став доктором геолого-мінералогічних наук у далекому 1986 році, захистивши дисертацію на тему “Шахтна сейсморозвідка вугільного пласту”. Захищався Азаров у Московському державному університеті ім. М. Ломоносова, який закінчив у 1971 році.

ТАБАЧНИК ЦІКАВИВСЯ РЕПРЕСІЯМИ

Те, що найбільш одіозний міністр нинішнього уряду Дмитро Табачник є доктором історичних наук – факт відомий. Але, мабуть, не всі знають, що Табачника як науковця цікавили репресії. Тема його кандидатської: “Масові репресії проти інтелігенції України у другій половині 30-х початку 40-х років”. Через кілька місяців після її захисту у грудні 1992 році він очолив прес-службу Кабміну Леоніда Кучми, вже у 1994 році став головою виборчого штабу Кучми, а згодом і керівником його адміністрації. І саме в цей час, пробиваючи собі шлях до вершин українського політичного олімпу, Табачник активно займався науковою діяльністю. Буквально за три роки він став доктором історичних наук, захистивши у вересні 1995 року дисертацію на тему: “Феномен тоталітарно-репресивного суспільства в Україні (кінець 20-х–50-ті роки). Історичний та етнополітичний аспекти”.

.... А МИТНИК -ПЕЧІНКОЮ

Міністр охорони здоров’я Олексій Митник – доктор медичних наук. Як науковця Митника завжди цікавила печінка, про що свідчать, зокрема, його дисертації. Кандидатська, яку він захистив у рідному Івано-Франківську у 1998 році, має назву “Корекція синдрому портальної системної енцефалопатії та порушень оксидазно-антиоксидатної системи при хронічних дифузних захворюваннях печінки”. А тема докторська звучить як: “Остеопороз і остеопенічний синдром при хронічних захворюваннях печінки: чинники ризику, механізми розвитку, діагностика, лікування”.

НАУКОВИЙ ШЛЯХ ЛАВРИНОВИЧА: ВІД ЛАЗЕРНОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ ДО ВИБОРЧОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Інженер-фізик за першою освітою нинішній міністр юстиції Олександр Ларвинович у 1988 році захистив кандидатську на тему: “Інтенсифікація обробки надтвердої кераміки лазерним випромінюванням”. А потрапивши у велику політику, вирішив стати юридично підкованим, тому у 1994 році вступив до Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, яку закінчив з відзнакою. А у 2001 році з-під пера Лавриновича вийшла дисертація – “Виборче законодавство України та проблеми його вдосконалення”. Він став кандидатом юридичних наук.

Лавринович – чи не єдиний з науковців-урядовців, чиї науково-теоретичні розробки втілилися в життя, а результати дослідження знайшли своє відображення навіть у Конституції України.

Проте у його роботі висунуті і доволі дискусійні тези. У дисертації Лавринович стверджує, що “інститут “недійсних виборів” є неконституційним, оскільки суперечить конституційному праву громадян обирати і бути обраними”.

– Це його думка як вченого, як юриста, вона має право на існування. Висновку Конституційного Суду з цього приводу немає, – розповідає експерт з виборчого права Олександр Барабаш. – І думаю, навряд чи може бути, хіба що хтось звернеться до КС з тим, щоби відмінити цей інститут “недійсних виборів”. Хоча на мій погляд, якщо вибори проведені з грубими порушеннями основних виборчих прав громадян, які гарантовані Конституцією, то це тоді не вибори. А називати їх “не дійсними” чи такими що не відбулися – це вже питання нормотворчого смаку. Для мене сумніву немає, що інститут “недійсних виборів” має право на життя.

Неконституційним Лавринович вважає і відсотковий бар’єр участі громадян у виборах як обов’язкову умова для визнання виборів чинними.

– Це питання розглядав Конституційний Суд у 1997 і 1998 роках і відповів, що це питання політичної доцільності, яке вирішує Верховна Рада, – коментує Барабаш. – Вибори є суспільно легітимними, а не юридичними. Моя точка зору: має бути встановлена певна межа суспільної легітимності. Можна ж дійти до абсурду, коли на вибори прийде 10 осіб і вони за мільйони приймуть рішення. Яка тут межа – це питання виключно політичної доцільності. Я б встановив, що треба набрати 25% від загальної кількості виборців. У нас ця проблема виникне тоді, коли на вибори систематично почнуть ходити менше 50% виборців. Поки це проблема теоретична.

Ще одна теза, яку обстоює Лавринович у своїй роботі – пропозиція надавати право висувати кандидата у Президенти виключено політичними партіями.

– Проблема полягає в тому, що не з’ясовано на рівні тлумачення і однакового розуміння всіма суб’єктами правовідносин в Україні поняття, що таке виборче право, – пояснює Барабаш. – На мій погляд і погляд багатьох вчених і фахівців, виборче право – це сукупність права обирати, права бути обраним і права висувати. Мені здається, що ця складова частина виборчого права як право висувати є дуже важливою. Право вільного висунення вчинило величезну політичну революцію у житті Радянського Союзу у 1989 році, де до цього часу кандидати висувалися виключно КПРС. Право вільного висування – це фундаментальна річ у виборчому праві. І коли такими хитрими науково-подібними побудовами обґрунтовується, що тільки політичні партії мають право висувати – це повернення до сталінсько-брежнєвської конструкції політичної системи, коли вузьке коло людей визначає, хто може, а хто не може бути кандидатом. Звуження – це шлях до політичного застою, в якому Радянський Союз жив 50 останніх років.

ЕКСПЕРТ З ДЕРЖАВНОГО БОРГУ ЛЬОВОЧКІН І АГРАРІЙ ШУФРИЧ

Нинішній голова Адміністрації Президента Сергій Льовочкін теж не пасе задніх у науковому українському просторі. Він – доктор економічних наук. У 1997 році Льовочкін захистив кандидатську дисертацію на тему “Державний борг США”, а у 2004 році – докторську: “Макрофінансова стабілізація в Україні в контексті економічного зростання”, де описав українські проблеми фіскальної політики, податкового законодавства, бюджетного дефіциту і т. д. Його докторська одна з найбільших за обсягом серед нинішніх урядовців-науковців – 411 сторінок, а список літератури складається з 203 найменувань.

Про наукову діяльність Нестора Шуфрича ми вже писали (http://unian.net/ukr/news/news-264878.html). У 2004 році він захистив кандидатську на тему: “Розвиток і трансформація аграрного виробництва в Угорщині”.

ЕКО-МАЙБУТНЄ ТОЛСТОУХОВА

Міністр Кабінету міністрів Анатолій Толстоухов теж має неабиякий науковий багаж. Він - доктор філософських наук. Темою його дисертації, яку він захистив у 1999 році у віці 46 років вже перебуваючи в кріслі нардепа, була “Філософсько-світоглядні засади оптимального управління екологічною ситуацією в Україні”. А за 5 років з-під його пера з’явилася і докторська – “Творення еко-майбутнього в контексті глобалізації: проблеми керування та перспективи розвитку”.

Нова концепція філософського бачення еко-майбутнього Толстоухова знайшла своє відображення на 367 сторінках. І джерельна база виглядає солідно – 318 найменувань. У дослідженні міністр констатує, що “криза у сфері керування процесами людської діяльності пов’язана з радикальними змінами у стратифікації владних відносин. Сучасна неліберальна глобалізація призводить до зрощування ділової й політичної еліти, влада прямо переходить до представників великого бізнесу або концентрується в руках політичних угрупувань, які підзвітні економічним суб’єктам і фактично непідконтрольні громадянському суспільству. Персональна влада, яка ґрунтується тією чи іншою мірою на інтересах конкретних індивідів, перетворюється на безособову владу транснаціональних корпорацій, владу абстрактного типу, позбавлену ціннісного виміру та відношення відповідності”. Але викривання всіх недоліків сучасної влади, не завадило Толстоухову стати її представником. Окрім “стратифікації” Толстоухов активно оперує складними науковими термінами на кшталт “когнітивізації”, “кризи наукового розуму” і т. д.

Толстоухов вважає, що до ознак цивілізаційної держави, окрім соціальна і демократична, необхідно додати “екологічна”. А ще міністр робить висновок, що “головним завданням сучасної влади є сприяння формуванню планетарного екологічного мислення, яке буде базуватися на новій цивілізаційній парадигмі та яке повинне знайти вираження у створенні ідеології, адекватній новій фазі коеволюції природи і суспільства, що визначатиме цілі діяльності людства”.

Директор Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ Мирослав Попович знайомий з роботою Толстоухова.

– Це добросовісна докторська дисертація, – вважає Мирослав Попович. – Присвячена темі екології, яка ще довго буде актуальною. Я не сказав би нічого злого. Якщо б я голосував, то голосував би “за”.

Попович впевнений, що у дисертації нема плагіату і Толстоухов її писав власноруч, бо “роботу написану “чорними лаборантами” видно неозброєним оком”.

БАНКІВСЬКА НАУКА ТІГІПКА

Віце-прем’єр Сергій Тігіпко – кандидат економічних наук. Його наукова діяльність була напряму пов’язана з професійною банківською. У 1997 році він захистив дисертацію на тему: “Формування та державне регулювання системи комерційних банків в Україні”. У роботі зазначено, що Тігіпко визначив поняття “система комерційних банків”, розробив ознаки класифікації комерційних банків, сформулював основі напрямки удосконалення державного регулювання в сфері банківського законодавства, а також назвав основні причини недотримання нормативних вимог вітчизняними нормативними банками: “видання пільгових кредитів власним засновникам та акціонерам, незабезпечення повертання кредитів, видача додаткових кредитів на погашення відсотків по раніше отриманих позиках, залучення вкладів та депозитів під необумовлено високі відсотки, не забезпечені отримуваними банками прибутками”.

У дисертації Тігіпко також наголошував на недосконалій законодавчій базі, яка регламентує банківську діяльність.

ЗЕРНОВЕ ГОСПОДАРСТВО СЛАУТИ

Нинішній віце-прем’єр з питань АПК Віктор Слаута став кандидатом економічних наук у 2000 році. “Економічні проблеми розвитку зернового господарства області: ефективність, сталість, циклічність (на матеріалах Донецької області)”, – так звучить тема його дисертації.

Аграрний віце-прем’єр вивчав тенденції розвитку зернового господарства рідної Донеччини з 1951 по 1998 роки. У роботі зазначено, що Слаута удосконалив методику оптимізації структури виробництва зерна на рівні регіонів і обґрунтував необхідність розрізняти поняття “сталість урожайності” та “сталість валових зборів зерна” при виробництві озимої пшениці, якій він надавав провідну роль.

“Надання озимій пшениці провідної ролі в структурі посівних площ сприятиме формуванню найбільш ефективної структури зернового господарства”, – пише Слаута

Віце-прем’єр констатує, що з високоприбуткового зернове господарство перетворилося на малоприбуткове. З 1951 до 1990 року збори зерна на Донеччині збільшувалися, а з 1991 – пішли на спад, і ця негативна тенденція триває і досі. Причина – різке скорочення посівних площ, а не зменшення урожайності. Слаута також зауважив, що в шахтарському районі найбільша збитковість зумовлена найнижчою ціною реалізації і найвищим рівнем собівартості одного центнеру зерна.

ФІЛОСОФІЯ ПРАВА ТИХОНОВА

Віце-прем’єр з питань регіональної політики Віктор Тихонов у віці 54 років теж вирішив отримати свій перший науковий ступінь. У 2003 році він став кандидатом юридичних наук, захистивши дисертацію на тему: “Проблеми права і держави у творчій спадщині П. Д. Юркевича та сучасність”.

Тихонов наголошує, що у його роботі вперше у вітчизняній історико-правовій літературі на монографічному рівні досліджено погляди на право і державу українського філософа права Памфіла Юркевича. Віце-прем’єр зазначає, що хоча Юркевич не став таким авторитетним представником вітчизняної філософії права, як його російський ідеологічний послідовник Володимир Соловйов, він “чимало зробив для обґрунтування ідеї про те, що право, правові переконання важливі для морального прогресу”.

Опонентом Тихонова під час захисту був директор Правничого коледжу Львівського національного університету ім. І. Франка Тарас Андрусяк. Тож ми вирішили зателефонувати йому і спитати, наскільки вагомий внесок зробив Віктор Тихонов в українську юридичну науку.

– Це дисертаційне дослідження вийшло окремою монографією. Можете з нею ознайомитися у бібліотеці Вернадського, – сухо відповів Андрусяк.

Наполягаючи, що ми хочемо почути думку фахівця, який безпосередньо перебував на захисті, директор врешті решт виголосив: “Позитивно оцінюю. Цю проблему не досліджував ніхто в українській юридичній науці до того часу”.

ФАХІВЦІ З ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Міністр з питань регіонального розвитку і будівництва Володимир Яцуба – кандидат наук з державного управління. Отримати перший науковий ступінь він вирішив у поважному віці – 52 років. Тема його дисертації звучить наступним чином: “Кадрове забезпечення державного управління (організаційно–правовий аспект)”. Робота складається зі 179 сторінок, а джерел – аж 353. Плюс 18 рисунків. Яцуба наголошує, що саме він ввів в науковий обіг поняття “макросистемної дестабілізації кадрового потенціалу державного управління”. А ще теперішній міністр доходить умовисновку “про небезпеку повторення в наші дні помилок минулого щодо політизації державного управління, використання суб’єктивних методів професійного відбору й оцінки міри компетентності державних управлінців, обмеження їх службової ініціативи і невизначеності міри відповідальності”.

Ще один кандидат наук з державного управління у нинішньому складі Кабміну – міністр праці і соціальної політики Василь Надрага. У 2004 році він захистив дисертацію “Взаємодія владних структур, політичних і громадських організацій як засіб підвищення ефективності управління на регіональному рівні”. У роботі зазначено, що він розробив концепцію підвищення ефективності державного управління. Надрага робить висновок про “необхідність децентралізації державного управління, особливо на регіональному рівні, й деконцентрації владних повноважень з передачею на місцевий і регіональний рівень відповідних фінансових ресурсів”. У дисертації міністр також обстоює ідею “продовження роздержавлення частини державних установ і підприємств”.

ДОКТОР НАУК ДЛЯ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Міністр вугільної промисловості Юрій Ященко у 1975 році закінчив гірничий факультет Донецького політехнічного інституту. В 1990 році він захистив кандидатську на тему: “Досягнення вищої ефективності суспільного виробництва”, а у 2003 – докторську “Трансформація господарського механізму до ринкового типу (на прикладі ПЕК України)”.

У докторській дисертації Ященка зазначено, що він розробив концепцію формування загального і регіонального оптового ринків електроенергії, удосконалив принципи і методичні підходи до формування державної стратегії енергетичної безпеки країни, а також досліджував методи ціноутворення і управління ПЕК.

P. S. Детальніше з авторефератами дисертацій політиків ви можете ознайомитися в Національній парламентській бібліотеці. Щоправда, там, на жаль, не знайшлося праць першого віце-прем’єра Андрія Клюєва, який став кандидатом технічних наук у 1989 році, і міністра фінансів, кандидата сільськогосподарських і доктора економічних наук Федора Ярошенка.

Анна Ященко