Правоохоронці пішли на конфлікт із новою владою
У вищих владних колах розгорівся скандал: слідчий Генеральної прокуратури викликає на допит як свідка у справі про отруєння Віктора Ющенка свого формального куратора – віце-прем’єр-міністра з питань силового блоку Володимира Сівковича. Урядовець на виклик відреагував не зовсім адекватно – звинуватив правоохоронця у знущанні й шантажі. Тоді як впливовіші за Сівковича люди (як той-таки Ющенко чи Кучма) свого часу ходили на допити до ГПУ, не влаштовуючи істерик. Поведінку силового віце-прем’єра може пояснити те, що, за припущенням експертів, одне з ключових завдань Сівковича на нинішній посаді – скерувати розслідування резонансних кримінальних справ (як-от вбивство Гонгадзе, отруєння Ющенка тощо) у вигідне для нової влади русло (див. Тиждень, № 11/2010). Але не всі слідчі Генпрокуратури готові псувати власну репутацію, фальсифікуючи справи за вказівкою зверху.
Особиста справа
Як відомо, Володимир Сівкович – це чи не єдиний свідок у справі про отруєння екс-президента Віктора Ющенка, який ігнорував виклики на допит у ГПУ, прикриваючись депутатським мандатом. Кілька тижнів тому він перейшов на роботу в уряд і втратив депутатський імунітет, чим і скористалася керівник слідчо-оперативної групи у цій справі Галина Климович. У відповідь Сівкович публічно звинуватив її в шантажі. «Повістки всім віце-прем'єрам і народним депутатам – це просте знущання над людьми, шантаж із боку Климович, яка фактично до сьогодні не керована генеральним прокурором», – заявив він пресі.
«Передумови цього конфлікту лежать у поганих особистих стосунках пана Сівковича й пані Климович, – вважає Михайло Басараб, керівник Центру прикладної політики «Знак». – Із того, що офіційно заявляв віце-прем’єр, зрозуміло, що між ними давнє непорозуміння, бо дратівливість саме до цієї працівниці Генпрокуратури чітко видно неозброєним оком». Подейкують, що Сівкович лише при згадці прізвища Климович часто втрачає душевну рівновагу. Що викликало таке ставлення, можна лише гадати.
Ризикнемо припустити, що «корінь зла» криється саме у справі про отруєння Ющенка. Володимир Сівкович з 2004 року і до свого переходу в уряд очолював парламентську комісію з розслідування обставин замаху на недавнього президента країни. І від самого початку послідовно обстоював версію, що ніякого отруєння і відповідно замаху не було. Він навіть оприлюднював аудіозаписи, на яких буцімто люди з оточення Ющенка обговорюють проблему, як додати діоксин у проби крові вже екс-президента, що надсилалися на експертизу до американської лабораторії.
«Пан Сівкович багато разів озвучував свою версію, згідно з якою ніякого отруєння взагалі не було, – каже політолог Вадим Карасьов. – Пані Климович же є професіоналом і людиною, яка вважає, що спочатку треба провести ретельне розслідування, а вже потім щось коментувати. Думаю, це стало наріжним каменем конфлікту між ними».
Цілком логічно, що прокурорській слідчій групі, яку очолює Климович, хотілося б ретельно вивчити зазначені записи і запитати в Сівковича, на чому ґрунтується його версія про фальсифікацію отруєння. Те, що силовий віце-прем’єр не поспішає ділитися інформацією з Генпрокуратурою у встановленому законом порядку, означає, що він сам не впевнений у переконливості власних аргументів. І під час надання свідчень може опинитися перед дилемою: визнати свої попередні заяви пустопорожніми (й отримати тавро брехуна) або ж і далі обстоювати власну версію. Останнє може обернутися притягненням до кримінальної відповідальності за надання напевне неправдивих свідчень. У тюрму за це не садять, але пляма на іміджі буде така, що не змиєш.
Партійні чвари
Більшість опитаних нами експертів у конфлікті Климович із Сівковичем бачать, зокрема, й політичний аспект. «Генпрокуратура досить давно працює у фарватері Партії регіонів, – стверджує депутат Верховної Ради Юрій Кармазін. – Думаю, причина цього конфлікту також у внутрішньопартійній боротьбі між самими регіоналами, серед яких комусь вигідно смикати за цей хвостик».
«Зараз відбувається масштабний процес переділу посад у вертикалі влади, і не всі угруповання в таборі переможців задоволені отриманим, – додає Михайло Басараб. – Пан Сівкович як шеф усіх силових відомств може стояти на перешкоді багатьом діячам і з ПР, і з інших політичних сил. Цілком можливо, що «накат» іде з боку групи Фірташа – Льовочкіна, котра не задовольнилася посадою голови СБУ, яку обійняв її представник Валерій Хорошковсьский. Тепер вона намагається розширити свій вплив у силових структурах, але їй заважає ставленик групи Клюєва Сівкович. Окрім того, саме ці групи конкурують зараз за вплив на Януковича».
«Проте це не означає, що пані Климович входить до їхнього пулу, – підкреслює політолог Вадим Карасьов. – Це людина, яка принципово не буде лялькою в руках ляльководів. Якраз навпаки – вона є цілком незалежним і сильним гравцем. Просто зараз так склалося, що її інтереси цілковито збігаються з інтересами групи Фірташа. Тому вона може використати намагання втягнути її в чужу гру у власних інтересах. Климович прагне використати тих, хто хоче використати її».
Лінія конфлікту
Публічний скандал навколо виклику Сівковича на допит у ГПУ збігся в часі з призупиненням слідчих дій у справі про отруєння Ющенка. У березні, під час формування уряду Януковича – Азарова, заступник генпрокурора Віталій Щоткін наказав Галині Климович готувати матеріали справи для передачі іншому керівникові слідчої групи. «З урахуванням того, що на сьогодні слідчий (Климович) і його група не дають нам цих матеріалів, ми вирішили призупинити справу до їх вивчення», – сказав нещодавно Щоткін. Тобто виходить, що Климович не підкорилася. Наскільки відомо, зараз вона перебуває у відпустці.
«Склалася ситуація, коли під питанням її (Климович) подальша кар’єра, – вважає Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента». – Адже генпрокурор демонструє цілковиту лояльність до нового президента і вимагає того самого від своїх підлеглих. Тоді як сама пані Климович – достатньо відомий слідчий, вона майже не світилася у політичних скандалах. І може піти під «ніж». Виклик Сівковича – це, з одного боку, демонстрація власної активності та ефективності, а з іншого – певною мірою спроба шантажу влади. Мовляв, не чіпайте мене – вам же буде дорожче. Людина намагається вберегти резонансу справу від закриття і свій статус головного слідчого в ній».
«Важливо й те, що Сівкович є віце-прем’єром із правоохоронних органів, – додає Вадим Карасьов. – Такої посади, до речі, немає в жодній демократичній державі. Вона притаманна пострадянським країнам, де виконавча влада всіма засобами намагається втримати контроль над правоохоронними структурами. Тому цей демарш Климович цілком може бути демаршем Генеральної прокуратури як структури з метою довести своє право на існування як незалежного органу або просто збереження свого впливу».
Слід зазначити, що Галина Климович – легенда вітчизняної прокуратури. На її рахунку розкриття низки резонансних справ про замовні вбивства 1990-х, зокрема правоохоронців, громадських діячів і журналістів. Свого часу вона сама ледь не стала жертвою кілера. Уперше її кар’єра опинилася під загрозою восени 2006-го під час другого пришестя Віктора Януковича до влади. Климович, розслідуючи вбивство майора міліції Теплиха, його колеги Тесленка та бізнесмена Шителя (скоєні протягом 1993–1994 років), з’ясувала, що співучасником цих злочинів та організатором одного з них може бути Анатолій П., світило медицини і головлікар однієї зі столичних лікарень. Щойно підозрюваного арештували, Климович відсторонили від справи, їй загрожувало звільнення. Як розповів один з учасників слідчо-оперативної групи, проблеми Климович пояснювалися просто: оперативники, які стежили за заміським будинком підозрюваного, доповідали, що його частими гостями були члени уряду, судді, керівники Генпрокуратури... Самого Анатолія П., до речі, в 2006-му пророкували на посаду міністра охорони здоров'я. Додамо, що тоді для Галини Климович усе закінчилося добре завдяки втручанню ЗМІ та публічному скандалу.
Комментариев нет:
Отправить комментарий